Кажеш, - хата
твоя скраю?


Руки захотів
умити?


Що будеш тоді
робити,


Коли хата -
запалає?


В буду втиснешся
собачу,


Набереш повітря в
груди:


 «Ой рятуйте, добрі люди!!!


Я вам чимось теж
віддячу»


Часто – густо так
буває,


Коли здохло в нас
сумління:


Кличемо, до
посиніння,


Друзів. Тих, яких
- немає...

В Верховнiй Радi добре знають,


Де «усмiхнеться доля» знов.


«Цяцянки» знову обiцяють,


Висловлюють свою любов.


Та в iх словах, - одна полова,


Бо до «корита» пруть –
своiх…


А нам, - хiба що, лихословить


Лишається в
адресу iх.


Горiлку i тютюн – забути!,


Забуть про iжу, про жiнок…


Класично… «Бути, чи не
бути»?-


Перш, нiж натиснути курок…

До вишиванки приторкнусь вустами,


I
чорнобривцiв аромат
вдихну.


Знов Ваших рук тепло вiдчую, мамо,


Сльозу з щоки непрохану змахну…


Далеко Ви… I,
водночас, Ви – поряд:


У злетi
птаха, в шелестi трави…



Мене хтось боронить вiд зла i
горя;


Якщо це янгол, то, напевно, - Ви…

І духу треба, і терпіння…


Та все ж, здаватися –
негоже.


Вночі і вдень у Тебе,
Боже,


Прошу Твого
благословіння.


І, сам дорогу обираю…


Здається, маю на
те право -


Іти наліво, чи направо:


Квиток до пекла, чи до
раю.

Треба бути


Самим собою…


Треба чути


Поклик героiв.


Боротись плiдно


I, -
перемагати!


Щоб болiло


За Украiну.


Щоб ти смiло



В тяжку годину


За неi,
рiдну, -


Життя мiг
вiддати…