“Данная статья частично основана на материалах научно-познавательного документального фильма Дух времени 2011 года”
[ Читать далее... → ]

Государства Европы, Америки и России, бывшие страны СССР это всё наши земли. И это всё наши люди. Мы родственны, что видно по нашей внешности. Белая расса. В этом нет нацизма, как и нет нелюбви к иным рассам. То гости наши, не враги нам, и никогда они не посягали на дом наш, как это сделал враг. Более того, за многие тысячи лет это стало и их домам и места хватает на всех. Но врагу места мало.
[ Читать далее... → ]

Мир сей утопает в скверне, и сделанного не воротишь. Покуда за быль вы принимаете историю, вам даже не узреть этого.
У слепцов нет шанса сохранить душу свою. Я и сам не питаю особых надежд , что это имеет смысл. Но каждый имеет право знать.
[ Читать далее... → ]

“Взмах крыла бабочки в Японии может вызвать землетрясение в Австралии”
[ Читать далее... → ]

http://tsn.ua/analitika/shkola-mongolskogo-rabstva.html
Автор: Юрій Винничук
Недавно ми всі довідалися про те, що Міносвіти зняло гриф "рекомендовано
для внз" з підручника "Історія українського права", написаного
викладачами юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка. "Там есть
несколько вещей, которые вызывают страх у любого нормального человека.
Там написано о том, что россияне и украинцы отличаются в умственном,
этническом и генетическом отношениях, — жахнувся наш недремний Табачнік. — Там также говорится, что в России никогда не было права".
Головне, що так вважає людина, яка величає себе істориком. Але про
яке право можна було говорити в царській Росії? В Україні панувало
магдебурзьке право, і це таки було право. А яке право було в Росії,
можна уявити зі свідчень Юста Юля (1664–1715) – данського посланця у
Московії при Петрові Першому: "У випадку поломки саней або псування
збруї солдати, яких мені виділив для супроводу цар, силою віднімали у
селян усе, що було треба, так що мені ні про що не доводилося
піклуватися. У Московії селяни всюди так звикли до подібних порядків і
так бояться солдатів, що охоче, без заперечень, готові віддати
добровільно усе, аби уникнути побоїв. Взагалі, маючи справу з
московитами, слід пускати в хід підлабузництво, міцні напої і подарунки;
всі інші засоби, як от справедливість і право, у них недійсні".

Француз Альфред Кюстін, який побував у Росії на початку ХІХ ст.
писав: "Росіяни зогнили, не встигнувши дозріти". А далі наводить слова
знайомого російського князя: "Могутність самодержавної влади така
велика, що вона не тільки обдаровує людей дворянськими титулами, але й
наділяє їх родичами, про яких вони раніше навіть не чули; сім'ї для неї –
все одно, що дерева для садівника, який обрізує і обриває гілки, а
також прищеплює до однієї рослини інші. Перед нашим деспотизмом безсила
сама природа. Імператор – не просто намісник Господа, він сам – творець,
причому творець, який перевершив Господа: адже Господу підвладне тільки
майбутнє, імператор же здатний змінювати й минуле! Закони зворотньої
сили не мають, але це не стосується капризів деспота".

І де тут право? Далі той же Кюстін пише: "Навіть релігія у московитів
не є прагненням людської душі. Їхня релігія вийшла з царської
канцелярії, щоб тримати порядок у державі. Московські священики були, є і
будуть завжди ніким іншим, лише поліцаями, вбраними в дещо іншу, ніж
поліцаї уніформу".

Англійський посол Д. Флетчер у 1591 р. теж описав свої враження з
перебування у Московії. Він зокрема пише й дещо про право. Московити,
виявляється, мали закон, за яким половину майна державного злочинця міг
отримати той, хто його викаже. Жодних свідчень і доказів не вимагалося.
Ясна річ, що охочих отримати маєток ніколи не бракувало.

Австрійський посол Н. Корб свідчив: "Вся московська нація перебуває в
рабстві. Найвищі вельможі підписують свій лист до царя "твій холоп і
раб... Івашка, Пєтрушка", а якщо підпише "Іван" чи "Пьотр", то стратить
своє життя. Московити переконані, що уся їхня країна з усіма багатствами
і усіма людьми – приватна власність царя. Ця нація, народжена в
рабстві, стає скаженою при найменшому проблиску волі. В брехні вони не
мають стриму ані найменшого сорому. Основи звичайних людських чеснот
такі чужі московитам, що у них сама підлість вважається за високу
чесноту".

А ось що писав Карл Маркс: "Росія народжена і вихована в огидній і
жалюгідній школі монгольського рабства. Сильною вона стала тільки тому,
що у мистецтві рабства стала віртуозом".

Підручник з права заборонили, між іншим, ще й тому, що там писалося
про нахил росіян лихословити. На думку Табачніка, це підла брехня. Ну,
що ж, тоді слід заборонити свідчення усіх іноземців, які чомусь саме на
це найбільше уваги звертали.

Юст Юль: "У Апраксіна довелося мені багато пити, і жодні відмовки не
допомагали; кожен заздоровний келих супроводжували пострілами. Йшла
пиятика, блазні кричали і відпускали багато грубих жартів, яких в інших
країнах ніколи б не довелося почути у присутності володаря, ба навіть і
на гулянках простолюду".

У XVII ст. німецький дипломат Адам Олеарій з подивом відзначав, що
московити часто "говорять про хтиві, ганебні пороки, розпусту і любощі,
розповідають усякого роду сороміцькі казки, і той, хто найбільше
лихословить і дозволяє найнепристойніші жарти, супроводжуючи їх
непристойними жестами, той і вважається у них найкращим і найприємнішим у
товаристві".

Німецький посол А. Мейерберґ у 1654 р. писав: "Балачки московської
аристократії низько простацькі, гидкі для культурної людини. Брехати
московити уміють з неймовірною безсоромністю та нахабством і ані трохи
не почервоніють, коли зловите їх на брехні".

А от коли Юст в'їхав в Україну, то побачив зовсім іншу картину: "У
козацькій Україні усі благоденствують і живуть, розкошуючи. На противагу
московитам, кожен козак йде до церкви зі своїм молитовником. Вони з
кожного погляду незрівнянно чистіші й охайніші за московитів".

Він бачить міста, які схожі на європейські: "Кролевець – велике
красиве місто. Будинки у місті всюди красиві, міцно збудовані, охайні і
вулиці гарні: у Московії нічого схожого я ніде не бачив. Люди тут живуть
у будинках, які виступають на вулицю, як у Данії, а не на задньому
дворі, як всюди в Московії. Перед обіднею й іншими церковними службами
дзвонять у дзвони тричі, як у нас, і потім під час самої обідні зрідка
подзвонюють. Хоча козаки, як і московити, сповідують грецьку віру, але в
дзвони дзвонять по-нашому, тоді як московити без кінця калатають".

Цікаву характеристику московитам він дає на прикладі Львова: "Цікаво,
що львів'яни симпатизують більше шведам, ніж московитам. Шведи
з'явилися сюди, як вороги і узяли з поляків великі побори, але
отримавши, що хотіли, дозволили їм володіти рештою майна спокійно, в
безпеці, як у наймирніші часи. Навпаки, московити з'явилися, як друзі
(традиційно!!! – Ю. В.), проте теж зажадали від поляків податків, а
отримавши їх, все ж як і раніше грабують, крадуть, відкрито чинять
усілякі насильства, забирають усе із зайнятих ними будинків; без всякої
совісті навіть під час посту, коли не можуть їсти м'яса, вбивають худобу
тільки для того, щоб продати шкуру, а тушу кидають собакам і виробляють
багато інших безчинств".

Таке саме враження було і в антіохійського патріарха Макарія ІІІ,
який побував у Москві в 1654-56 роках: "Дякую Тобі Боже, що ми знову в
Країні козаків, бо ж протягом тих двох років, що ми їх прожили у
Московії, наші серця були замкнені на колодку, наш розум скований,
придушений. У тій країні ніхто не може почувати себе бодай трохи
вільнішим, хіба ті люди, що там виросли, а чужинець почувається там, як у
тюрмі. Там ми забули, що таке радість та сміх. За кожним нашим кроком
слідкували. Натомість Козацька країна була для нас наче б нашим рідним
краєм, а її мешканці справді були нашими приятелями, мовби рідними".

Режим царської Московії, як бачимо, виразно нагадує той, з якого ми двадцять років тому вирвалися.

У той час, як чужинці, побувавши в Московії, постійно пишуть про
рабську залежність московитів, в Україні вони бачать щось зовсім
протилежне. Французький інженер Гійом де Боплан у 1650 р. писав, що
українці "понад усе цінять свою свободу", а французький дипломат Ч.
Люстер навіть вдався до порівняння: "Українці щирі, чемні, гостинні,
великодушні, працьовиті. До московитів і порівнювати їх не можна. Вони є
абсолютною їхньою протилежністю. Українці – живий доказ вищості, яку
виховує у людей свобода. Вищості над московитами, народженими і
вихованими у рабстві".

Безправний російський народ не знав, що таке право і як ним
користуватися. Це засвідчили геть усі, хто побував у Московії. Тому,
коли Табачнік та іже з ним це заперечують, то вдаються до примітивної
брехні. А, як зазначив німецький посол, брехати такі типи "уміють з
неймовірною безсоромністю та нахабством і ані трохи не почервоніють,
коли зловите їх на брехні". Особливо, коли їхня брехня щедро оплачена.

Предлагаю активным, сочувствующим и прочим мыслящим людям участие в развитии и распространении активистского движения направленного на борьбу с НЛП воздействием[ Читать далее... → ]

В мире нашем множество лжеучений. Все религии,что есть лживы и несут в себе лишь разрушение , нищету и смерть
Они врут вам.
Расскажу о всех на примере одной. Есть лишь минимальные различия, необходимые для того, что бы вы грызлись между собой, и убивали друг друга.
Настоящем говорю вам - все религии и учения лживы, и нет тому исключений.
А Бог при том есть.

[ Читать далее... → ]

После проведения выборов «по-донецки» у меня возник вопрос, кто из политиков «прибавил в весе» (в хорошем смысле слова). Философствование на тему, что Партия регионалов «идёт» на запад и в центр пустые слова, ПР «идёт» за счёт фальсификаций. Меня приятно удивил Кличко и я вижу большой потенциал в его персоне. Он явно аполитичен и этим привлекает народ. Людям надоели болтуны – политики для которых самым важным вопросом есть язык - мова, «голодомор», памятники Джугашвили, НАТО и т.д. Принципиальный лозунг Кличка – это беспощадная борьба с коррупцией. Для него не принципиален межнациональный вопрос, языковой вопрос, вопрос истории, вопрос НАТО, но люди давно ждут от политиков, чтобы те оставили в покое эти самые вопросы. Кличко по природе своей лидер, но что ему нужно, чтобы стать лидером национального масштаба? Конечно же пиаркомпания, а для этого нужны очень большие деньги. Где их взять?!! Нужны спонсоры, но не такие как фирташ или лёвочкин, а порядочные люди. Есть спонсоры - «кочевники» (такие как Давид Жвания), с такими связываться - себя не уважать. Но есть «запад», где Кличка знают, знают как порядочного человека и уважают. Он знает как обращаться с западными спонсорами и может собрать деньги у богатых иностранцев предложив им политический проект – это противопоставление себя фирташу у которого есть тоже «определённый имидж» (мягко сказано) на западе. Развёрнутая пиаркомпания на западе приведёт спонсоров, а заодно и через правоохранительные органы тех стран «прижмут хвост» фирташу и другим таким же (например различные расследования, проверка банковских счетов и т.д. и если хорошо поищут, то найдут) соответственно ПР недосчитается пару миллиардов в своём «общаке» и это начало конца «Партии регионов» т.к. без миллиардов вчерашние «пламенные бойцы» за идеалы «языковой проблемы» превратятся в самых жестоких палачей нынешнего режима. 

Мой весь материал здесь

Чем можно объяснить такие итоги выборов?