..."http://www.youtube.com/watch?v=yf3LjntNX20&feature=g-logo&context=G2e8ff52FOAAAAAAAAAA

По материалам Дни.ру.
Новый посол США в России Майкл Макфол провел одну из первых своих официальных встреч, список участников которой сразу привел к скандалу. 17 января "революционеры" Немцов, Чирикова, Пономарев, Рыжков, Митрохин и другие были приглашены на аудиенцию к "специалисту по революциям", как называют Майкла Макфола.
Журналистам удалось снять на видео, как российские оппозиционеры,
организаторы протестных акций на Болотной площади и проспекте Сахарова стягивались в посольство США. Увидев людей с камерами, поборники свободы слова почему-то каменели лицом, отворачивались и спешно прятались в здании посольства, как будто их поймали на чем-то непристойном. На вопрос, что привело их на эту встречу, рискнул ответить лишь Борис Немцов, сообщивший, что хочет задать Макфолу вопрос о том, "как его назначили послом". Приглашения на встречу с Макфолом получили член фракции КПРФ Леонид Калашников, представители фракции "Справедливая Россия" Оксана Дмитриева и Илья Пономарев, лидер партии "Яблоко" Сергей Митрохин, сопредседатели незарегистрированной "Партии народной свободы" Борис Немцов и Владимир Рыжков"...

..это вам ничего не напоминает из недавней истории Украины... правда тогда кричали другие, но "наши" же люди... ...это мне напоминает наше украинское оранжевое "Нас богато, нас не подолаты"... точь в точь... такое же ТУПОУМИЕ и такой же ТУПИЗМ... папугаи... разговоривать не возможно!!!! ...потому и так бесславно все закончилось...

...а теперь такой же фарс готовят в России... но если, не дай Бог, в России это зараза распространиться, то боюсь, мало не покажется...

смотри так же: http://my.mail.ru/community/narodnoeopolche/4D04FF8E5BE09C2C.html или http://www.youtube.com/watch?v=yf3LjntNX20&feature=g-logo&context=G2e8ff52FOAAAAAAAAAA или http://my.mail.ru/community/economics_sng/5D0C05C3874A7DDF.html

Виктор Янукович начал создание правящей мега-партии,
чем-то напоминающей «Единую Россию»

  

В преддверии парламентских выборов-2012 Партия регионов Виктора Януковича
начинает поглощать своих недавних соперников. Во вторник о своем
вхождении в ряды регионалов объявила партия «Сильная Украина», лидер
которой – вице-премьер Сергей Тигипко – набрал 13% голосов на последних
президентских выборах, составив конкуренцию нынешнему президенту и
экс-премьеру Юлии Тимошенко.

Украинские
политологи отказываются проводить прямые параллели с Москвой 2000 года,
однако напоминают, что Януковичу всегда нравилось, как организована
власть в России.
«Партия регионов заинтересована в
том, чтобы консолидировать провластный электорат. Чтобы не было
альтернативы для тех избирателей, которые либо отошли от Партии
регионов, либо колеблются»
«Я думаю, что на этом процесс
укрупнения политической силы, которая будет проводить в стране реформы,
не закончится. Я смею думать, что к нашей инициативе прислушаются и
другие политики, и другие партии», – заявил по этому поводу
премьер-министр Украины Николай Азаров, выступая вместе со своим
заместителем, лидером партии «Сильная Украина» Сергеем Тигипко.На
Украине эту новость восприняли неоднозначно. Часть аналитиков тут же
назвала Тигипко политическим трупом, другие – дальновидным
политиком-бизнесменом, который вовремя сбросил свои акции по самой
высокой цене. Однако вряд ли этой предприимчивости или податливости
обрадовались те 13% избирателей (более 3,2 млн человек), которые зимой
прошлого года, в ходе президентских выборов, поставили не на Януковича и
Партию регионов, и не на Тимошенко и ее БЮТ, а поверили в миф о
пресловутой «третьей силе».
В бронзовом призере выборов его электорат видел альтернативу курсу и Януковича, и Тимошенко.
«Если у кого-нибудь раньше и были иллюзии о том, что Тигипко –
это современный политик с европейским лицом и удачный реформатор,
сегодня они развеялись окончательно. Тигипко купил билет на «Титаник», – заявил «Интерфаксу»
экс-министр обороны, лидер партии «Гражданская позиция», народный
депутат Украины Анатолий Гриценко. По его словам, такое слияние означает
две вещи: во-первых, еще один миллиардер вступил в партию миллиардеров,
каковой является Партия регионов, а во-вторых, Тигипко «слил» свою
партию и себя как политика.
Гриценко считает, что следующими
претендентами на пополнение рядов Партии регионов являются спикер
Верховной рады Владимир Литвин со своей Народной партией и бывший
соратник президента Ющенко Виктор Балога со своей партией «Единый
центр».
«Я считаю, что нет никакого объединения партий, а есть
присоединение господина Тигипко к Партии регионов... Это его
персональное решение», – сказал первый заместитель
председателя партии «Всеукраинское объединение «Батькивщина», соратник
Юлии Тимошенко Александр Турчинов. Он выразил сомнение, что члены партии
«Сильная Украина» массово перетекут в Партию регионов: «Думаю, что это
люди, которые имеют свою позицию, и им не нужно указывать путь к позору – к Партии регионов».

Перенимая опыт Путина?

Аналитики
сравнивают нынешнее строительство «вертикали власти» на Украине с
аналогичным процессом в России в 2000 году. В частности, они оценивают,
насколько создание мощной правящей партии под эгидой Януковича
напоминает создание «Единой России» на основе разных партий 11 лет назад
в России.
«Очевидно, что рейтинги, которые падали в последнее
время, убедили Тигипко, что к выборам-2012 его партия самостоятельно
подойти не сможет, – заявил газете ВЗГЛЯД украинский политолог Тарас Березовец. –
«Сильная Украина» не состоялась как отдельный политический проект. В то
же время Партия регионов нуждается в серьезной модернизации. И
вхождение в нее «Сильной Украины», безусловно, еще не завершение
процесса партийного строительства. Будут вливаться новые политические
силы».

Как считает аналитик, от слияния выиграет Партия регионов, а среди проигравших –
только сам Тигипко. «Сейчас он думает, что этот шаг повысит шансы его
на премьерство. Возможно, он также надеется, что сможет стать следующим
лидером Партии регионов. Но на самом деле шансов у него на это
практически нет, поскольку нет поддержки внутри Партии регионов.
Подобное уже произошло с Анатолием Кинахом, который свою Партию
промышленников и предпринимателей влил в Партию регионов, а в итоге
только он один среди своих однопартийцев сумел попасть в избирательный
список Партии регионов», – напомнил эксперт.Что касается
копирования Януковичем действий российской власти по укреплению и
укрупнению свое политической силы, то Березовец считает, что нынче на
Украине копировать российские процессы не модно: «Сама Партия регионов
пытается дистанцироваться от «Единой России». Более того, охлаждение
отношений между Россией и Украиной не является уже ни для кого секретом.
Но даже если Янукович взял за образец действия Путина, то публично он
этого никогда не признает. Партия регионов усиленно выстраивает имидж
партии европейского толка с учетом того, что Украина уже в этом году
подпишет договор об ассоциации с ЕС».
«По формальным признакам
можно говорить о копировании, но реально украинская политическая система
иная, разные политические традиции», – подчеркнул
собеседник газеты ВЗГЛЯД, добавив, что сегодня для Януковича, может
быть, и полезно, но непопулярно копировать Россию.
Подобной точки
зрения придерживается и директор Киевского центра политических
исследований и конфликтологии Михаил Погребинский. Газете ВЗГЛЯД он
заявил, что нельзя сравнивать политические процессы на Украине с теми
процессами партийного строительства, которые происходили в России в
начале 2000-х:
«У нас по определению всегда будет одно
электроральное поле голосовать за одних политиков, а другое
электоральное поле – за других. Янукович и Партия регионов зачищают то
поле, на которое может еще кто-то претендовать. Я бы сказал, что тут
речь идет не о давлении Регионов на Тигипко, а о его слабости. Тигипко
предпочитает тихую спокойную жизнь с гарантиями риска политической
активной игры».
«В свое время Янукович говорил о том, что ему
нравится, как в Москве организована власть. Нравится, ну и что? Но так
же, как он не волен давлением на Тимошенко избавиться от БЮТ (и, более
того, фактически этим приводит к консолидации рассорившихся было друг с
другом оппозиционных сил), так он не волен был бы ничего предпринять,
если бы Тигипко решился на свою политическую игру. Я вообще считаю, что,
если Партия регионов его уговаривала на этот шаг, то это глупо, потому
что она из-за этого не получит большую поддержку. Просто люди, которые
голосовали за Тигипко, не будут голосовать за Партию регионов. Они и
голосовали за него, потому что не хотели голосовать за Януковича», – пояснил свое видение политолог.
Упрощенной
аналогией в свою очередь назвал видимые параллели с Россией и глава
Центра прикладных политических исследований «Пента» Владимир Фесенко.
«В Партию регионов вливались младшие союзники даже тогда, когда она была в оппозиции, –
припомнил в интервью газете ВЗГЛЯД политолог. – Кинах с Партией
промышленников и предпринимателей вошел в Партию регионов, Богословская с
партией «Вече», Мирошниченко с партией «Новая генерация», Нестор Шуфрич
– один из лидеров социал-демократов. Это все случилось не сегодня. Так
что, здесь нет ничего нового. Думаю, что в этом решении не стоит видеть
исключительно проявление тенденций формирования новой мега-партии
власти. Тем более что Партия регионов и без Тигипко имела такой статус. У
нас, в отличие от России, более конкурентная политическая среда. Но
Партия регионов, рейтинг которой значительно снизился за последний год,
заинтересована в том, чтобы консолидировать провластный электорат. Чтобы
не было альтернативы для тех избирателей, которые либо отошли от Партии
регионов, либо колеблются. Теперь в результате этого слияния на
юго-востоке – в традиционной зоне влияния Партии регионов – практически
не остается конкурентов, кроме коммунистов», – поясняет эксперт.

«Пообещали повышение статуса»

Это также не уничтожение конкурентов, считает Фесенко, своим поступком Тигипко не уничтожил себя как политика:

«Тигипко
имеет достаточный политический опыт. Но, принимая это решение, он
размышлял и как бизнесмен, знакомый с процессами слияния, поглощения и
объединения. Логика бизнесмена – продавать свои акции тогда, когда они
дорого стоят. Сейчас его акции стоят дорого. Думаю, что ему пообещали
дальнейшее повышение политического статуса».«Еще один важный момент:
чтобы конкурировать с Партией регионов, Тигипко надо было идти в
оппозицию. Но он как государственный деятель психологически не может
быть в оппозиции. Он этого всегда избегал. Поэтому Тигипко таким шагом
уменьшил для себя политические риски и остался во власти».
Отметим,
что, если бы выборы в Верховную Раду произошли в июле этого года,
больше всех голосов получила бы Партия регионов (20,3%, что чуть выше,
чем в прошлом месяце). На втором месте, по данным социсследования
компании TNS, – «Батькивщина» Юлии Тимошенко (14,7% голосов, почти на 4%
больше, чем в июне). В тройку лидеров также входит «Фронт перемен»
Арсения Яценюка (рейтинг 9,1%, то есть на 2% больше, чем в июле).
Остальные
партии находятся на грани проходного 3%-го барьера. КПУ Петра Симоненко
набирает, по данным TNS, 3,4% голосов, «Сильная Украина» Сергея Тигипко
– 1,9% (хотя в июне рейтинг был 3,6%), «Свобода» Олега Тягнибока – 1,6%
(в июне – 3,6%). Это означает, что Тигипко и Тягнибок теряют критически
важные проценты, и в Раду они бы не прошли.
Исследование «Омнибус» проводилось компанией TNS с 7 по 14 июля.

На эту тему

• Янукович призвал Россию пересмотреть цены на газ без суда
• Дмитрий Выдрин: Мы не занимаемся шантажом России
• Азаров: Газовые соглашения Тимошенко – предательские
• Арест Тимошенко мобилизовал ее сторонников
• Константин Косачев: Украина претендует быть яблоком раздора

Шановний Пане Президенте!

Вибори закінчилися. Передвиборча риторика мала б відійти в минуле, проте після виборів Янукович своє перше слово сказав не державною мовою. Тим він підтвердив намір подальшої рішучої русифікації України, подав сигнал, що всупереч Конституції України він має намір російський флот залишити в Україні, віддати Консорціуму газову трубу, вступити в митний союз з Росією і ЄЕП, заблокувати просування України в НАТО.

Отже, запитуємо Вас, Президенте України: „Це та мета, за яку склали свої голови мільйони патріотів України? Це співпадає з інтересами українського народу? Це співпадає з ідеалами Майдану, з позицією Президента України — Ющенка?”

І якщо після цих заяв Януковича Ви дасте пораду, дозвіл, а може й команду на входження підконтрольних Вам народних депутатів з фракції НУНС в коаліцію з Януковичем, то як би до цього віднісся Бандера, якому Ви нещодавно присвоїли найвище звання Героя України? Впевнені, що перевернувся б у домовині. А якби був живим, осудив би Ваш вчинок.

Не є секретом, що в другому турі виборів Ви працювали на Януковича. Але всякому угодовству має бути покладена межа, яку нікому не дозволено безкарно переходити. Вважаємо, що всі Ваші біди (а з ними й України) є результатом відсутності у Вас почуття відповідальності за долю України. Історія нікому не прощає зраду національних інтересів!

Богдан Горинь
Левко Лук’яненко
Володимир Пилипчук
Київ, 19 лютого 2010 р.

http://www.nru.org.ua/important/?id=412

все пропало, за что жопы морозили ?!!!

Анатолий ШАРИЙ. Битва продолжается

Битва окончена? Можно вздохнуть облегченно, стряхнув с себя оранжевый налет пяти лет безумия, воровства, фашизма и беспредела? Думаю, рано...

...расслабляться. Битва продолжается.

[ Читать далее... → ]

УСПЕШНАЯ ПЕРЕСАДКА «СОБАЧЬЕГО СЕРДЦА»
Валентин Ковальский

«Разруха не в клозетах, а в головах... Двум богам нельзя служить!» – говаривал профессор Преображенский в булгаковском романе. Как жаль, что из его эксперимента политики не вынесли главный урок: собачье сердце с человеческим мозгом — опасная угроза нашего времени. [ читать дальше → ]

БЮТ: агония агрессивного меньшинства
25 января Центральная избирательная комиссия официально огласила результаты второго тура и объявила о проведении 7 февраля заключительного (я на это очень надеюсь) раунда президентской гонки. Что это значит? Прежде всего, с сегодняшнего дня (26 января) разрешается ведение предвыборной агитации. Ну и, само собой разумеется, электоральный результат Федоровича (35.32% голосов) засчитан. Тимошенко признала свое более чем десятипроцентное отставание.
[ Читать далее... → ]

Юлия Тимошенко	185 (44.69%)
Виктор Янукович	149 (35.99%)
Против Всех	80 (19.32%)

[19.01.2010 18:13]  

Результати голосування по Україні та в регіонах


Центральна
виборча комісія опрацювала 100% протоколів дільничних виборчих комісій,
за результатами яких Віктор Янукович отримав 35,32% голосів виборців,
Юлія Тимошенко – 25,05%...




Другий тур: за кого?

Кого
підтримати в другому турі президентських виборів – Віктора Януковича чи
Юлію Тимошенко? Дуже  непросто зробити цей вибір для тих, хто в першому
турі віддав свій голос іншим кандидатам – Сергієві Тігіпку чи Арсенію
Яценюку, Петру Симоненку чи Олегові Тягнибоку. Ви голосували за надію
на нове ім’я, нові ідеї, нових людей. Тепер доводиться обирати між
тими, кого ви подумки вже відправили у відставку. Але життя є життя –
треба обирати... Кому, у такому випадку, віддати перевагу? Особливо
складно, коли не бачиш особливої різниці між цими кандидатами. Тому,
хто буде меншим злом? Але як виміряти цю “меншість”? Проголосувати
проти обох? Але зрозуміло, що при цьому все одно хтось із них буде
Президентом. То чи не означатиме ваш голос “проти всіх” голос за одного
з них? Тоді за кого саме?
Одне слово, дуже
непростий вибір. Тому важливо почути всі аргументи – за і проти. Якщо
ви вважаєте, що вони у вас є, долучайтеся до розмови.
Для початку цієї розмови – перша точка зору...
ЩО КОРИСНІШЕ: ПОКАРАННЯ ЯНУКОВИЧЕМ ЧИ ЩЕПЛЕННЯ ЮЛІЄЮ ВОЛОДИМИРІВНОЮ?
Вона
– перпетум мобіле, невгамовний енерджайзер, трудоголік і неперевершений
оратор, гейзер фантастичних ідей, генератор політичних взаємозаліків і
вже один із символів України. Він – вайлуватий король у страусових
черевиках, якого безперервно й непереконливо грає свита й лексичний
запас якого сформовано книжкою «Моя перша тисяча слів». Спостерігати,
як він формулює свої думки, складно і боляче, і хочеться бігти мити в
цей час посуд. Коли ж він їх урешті-решт вичавлює, пригадуєш
латиноамериканську приказку: «Поки мовчав – здавався розумним». І,
схоже, нам жити з таким Президентом.
Вона – political animal у
найвишуканішому сенсі цього англосаксонського терміну. Квінтесенція
політичної бестії в найкращому розумінні. Ми приречені, а Тимошенко, і
в цьому карб України – або її талант, або згуба.
Він, на її
екстравертному тлі, – незграбний інфант, лідер-фантом, цілковите
непорозуміння, яке може видати на-гора й тримати там лише неприкаяність
і параліч третини натофобського українського електорату, який загубився
в часі й просторі.
Однак діаметральність і різнополюсність цих
політичних типів не означає, що перша просто зобов’язана стати
Президентом, а другий не проходить тест на президентське IQ. Швидше
навпаки – як це не парадоксально, перемога Януковича корисніша і для
України, і вигідніша для Тимошенко. Перехворіти Януковичем корисніше,
аніж прищепитися Тимошенко.
Вона права в тому, що у виборців
Тігіпка, Яценюка, Гриценка і Ющенка (а нас назбирається добрих 30
відсотків разом з тими, хто в останній графі показав дулю всім 18-ом)
рука не підніметься проголосувати за Януковича. Однак, з інших
міркувань, добра половина цього електорату не поставить позначку й
напроти прізвища «Тимошенко», що автоматично означає інавгурацію
Януковича.
Поясню, чому цього – підтримати Тимошенко в другому
турі – не зроблю я особисто і вся наша родина, як і сім’ї більшості
наших знайомих. Гадаю, пояснювати, чому за жодних обставин ми не
проголосуємо за Януковича, потреби немає. Саме тому – за браком
простору, але не аргументів – подальша інвентаризація чеснот і
античеснот кандидата присвячена передусім саме Ю.В. Адже нам самим
треба дати відповідь на запитання – чому у двобої між тією, хто за
десять років таки опанувала українську мову (крім слова «галасувати»),
хто начебто дивиться в бік Брюсселя й зарекомендувала себе антикризовим
менеджером, і тим, хто є завсідником партзборів «Єдиної Росії», хто
відмовляється вийти на публічні дебати й чимшвидше переходить у
спілкуванні на умовно російську мову, ми не вибираємо жодного.
Короткотермінові
переваги від українського Піночета вичерпаються так само швидко, як і
золотовалютні запаси Нацбанку. Показові судові процеси швидко
перестануть бути новиною, оскільки система швидко переформатується під
нові правила гри. У Європі таки з’явиться ще одна країну, у якій світ
не знає прізвища прем’єра, а лише Президента – до Білорусі додасться
Україна, з тепер уже сервільною і без’язикою опозицією. Весь бюджет
стане одним великим Стабілізаційним фондом, кошти з якого
виділятимуться за велінням Президента Тимошенко.
Прихід Тимошенко
відлякує посиленням її деволюції. Нещирість прем’єра трансформується в
інформповідомлення Міністерства правди, харизматичність – у примус до
сповідування її ідей, риторика – у зомбування, а зачаєна відраза до
альтернативної точки зору – у зонування свободи слова.
Єдина керівна й спрямовуюча сила
Інструментом
Президента Тимошенко на місцях буде – уже є  – харизматична секта під
назвою партія «Батьківщина» зі своїми філіями у вигляді фракцій у
місцевих радах. Позбавлена будь-якою ідеології, окрім ідолопоклонства,
партія є білосердечним фан-клубом, що безперервно молиться на свою
ікону. КПРС з її демократичним централізмом на тлі жорстко керованої
вертикалі «Батьківщини» – це партійний Вудсток і вакханалія вільної
думки, не кажучи вже про «Регіони» та «Єдину Росію». Партійне
керівництво «Батьківщини» на обласному рівні – це архангели, яким
богами з Олімпу на Турівській даровано право на свій розсуд і смак
формувати склад партбюро на місцевому та районному рівнях, висмикувати
непослухів і кооптувати на їх місце нових робокопів, які вже точно
дотримуватимуться єдино вірної лінії партії. Типова картина із життя
органу місцевого самоврядування: голова партійної фракції БЮТ у
місцевій раді під час сесії постійно на зв’язку з «куратором», щоб
доповідати йому (їй) в он-лайн режимі, як саме йде голосування. Порядок
денний із заздалегідь проставленими галочками, як «галасувати», у всіх
членів фракції на руках. І горе тому, хто проголосує не так –
«наглядатай» з району сидить у задніх рядах і веде облік вірнопідданих,
щоб у разі чого – «імперативчиком» по тім’ячку.
Ця єдина і
спрямовуюча сила, така собі « команда саламандр, яка… сильніше за всі
спецнази, «Альфи», «Беркути» і «Морські котики» разом узяті», на роки
візьме Україну в партійні обценьки й стане єдиним кадровим соціальним
ліфтом, перебування в якому гарантуватиме кар’єру та допуск до
перерозподілу національного багатства.
Мечоносці
Тіла,
що проштовхнулися на ближчі орбіти Тимошенко і Януковича, виліплені з
однієї і тієї ж маси. Такою ж вірнопідданою запопадливою людською масою
наповнені й партійні списки обох кандидатів – як на національному, так
і на місцевих рівнях.
За Тимошенко в нас у країні два типи
олігархів. Одні платять своїй рабсилі неєвропейські зарплати,
звільняють працівників, виводять прибуток в оффшори, не пускають її на
контрольовані ними телеканали й спотворюють інформаційний продукт. Ці
капіталістичні створіння перебувають поза межами її партійного списку.
Ті ж мільярдери й латифундисти, які купили собі партійні значки БЮТ, є
білими, свідомими, патріотичними олігархами.
За будь-кого – і
за Януковича, і за Тимошенко – до керівництва країною прийде їхня
цинічна партійна номенклатура й молода поросль з бютівського та
регіонського комсомолу. Вони просто пересядуть зі своїх партійних та
штабних кабінетів у крісла начальників управлінь земельних ресурсів та
голів місцевих державних адміністрацій. Відмінність лише в тому, що
Тимошенко живописує своїх саламандр як уособлення всіх чеснот,
забуваючи при цьому про Лозинського, у той час як “Регіони”, обпікшись
на Калашникову, хоча б воліють не кричати на весь базар, який гарний у
них крам.
Прогресуючий абсолютизм
Політтехнологи
прибрали в Тимошенко все зайве, окрім слівця-паразита. У Тимошенко все
«абсолютно». Кожна цифра «абсолютно» перевірена (хоча вона може й не
відповідати дійсності), кожне рішення Кабміну «абсолютно» погоджено
(хоча членам Кабміну навіть не роздали проектів рішень), кожен контакт
«абсолютно» вигідний для України (хай та угода навіть є харакірі, як-от
пакт з Газпромом). Від абсолютизації тверджень і прогресуючого
переконання у власній безгрішності до ототожнення «Україна – це я» –
один крок, і той уже зроблено.
Нетерпимість до альтернативної точки зору
Історія
з екзит-полами, де ті, хто вказав точніший результат виборів, були
оголошені Тимошенко запроданцями, – показова для цього політика, яка
має стійку алергійну реакцію на інформацію, думки та точку зору, що
суперечать єдино правильним. Залишити країну в розпал економічної кризи
без міністра фінансів за те, що він висловив своє незалежне бачення
економічної деградації України, – у цьому теж уся Тимошенко. Тим паче
що Пинзеник виявився не просто правим – на тлі того, що відбулося в
економіці у 2009 році, його прогноз був занадто оптимістичний.
Позбутися
і ошельмувати міністрів закордонних справ, оборони й транспорту за те,
що вони були чи не єдині, хто мав мужність мати в уряді відмінну від
шефині думку – у цьому теж уся Тимошенко. Войовниче несприйняття
альтернативної думки й чиясь відмова молитися на богиню набули
інституційного характеру – бютівські штабні коментатори спотворили
інформаційний простір, дискредитувавши жанр відгуків на авторські
матеріали.
Алергія на правду
Політик
має заколисувати електорат казочками про успіхи й годувати байками про
світле майбутнє. Однак при цьому він не повинен свідомо дезінформувати
населення, яке він приручив. Оптимально – загорнути гірку пігулку
правди у святкову обгортку...
Тимошенко на посаді прем’єра
продемонструвала тривожний регрес, який не дає їй можливості
кваліфікуватися в президенти. Вона монополізувала право на правду,
відрізала доступ до публічної статистичної інформації і виступ за
виступом спотворювала реальний стан речей у економіці. І тим приємніше
буде спостерігати, як, повернувшись в опозицію, Юлія Володимирівна
шмагатиме владу за приховування чи свавільну інтерпретацію інформації.
Безгрішність
Політик
і державний діяч, який ліквідував в енергосекторі хронічні неплатежі в
кінці 90-х, бюджетну «матрьошку» – у 2001-му, т.з. «вільні» економічні
зони в травні 2005-го й доклався до багатьох інших позитивів у
економіці, міг би бути достатньо великодушним, аби вряди-годи визнавати
хоча б дещицю своїх помилок. Таких у Тимошенко – безліч, оскільки не
помиляється лише той, хто сидить склавши руки, а Тимошенко справді
працює за десятьох.
Однак Ю.В. – безгрішна і свята, незаплямована і білосніжна.
Егоцентричний
політик без гальм значно корисніший у опозиції, аніж на верхівці
безлімітної влади – а в тому, що Ю.В. собі таку облаштує, сумніватися
не доводиться.
Політичний суїцид
Однак
Юлію Володимирівну в разі її програшу має обнадіювати хіба що одна
думка – жоден із нас у цій країні краще за неї не знає, у яке
трясовиння заходять “регіонали”. Вона залишає по собі порожній бюджет,
спустошений Пенсійний фонд, борги й невідворотність рвучкого підвищення
цін на газ. У її опонента не буде жодного простору для популістського
маневру, і, приречений на неминучість жорстких заходів, він зможе
перетворитися на попіл, а про вогонь подбає полум’яна опозиціонерка.
Україна,
дякуючи хуторянській зацикленості та політичному інфантилізмові Ющенка,
згаяла п’ятирічку, провівши її в політичних чварах та пошуках
старожитностей. Тому доводиться визнати: ми заслужили на деякий час
покарання банальністю Януковича, пропагандою Герман, макроекономічними
лекціями Лук’янова і нотаціями Шуфрича. І Азаров вже навіть не
силуватиметься говорити літературною мовою.
Однак навряд чи
їхнє владарювання буде комфортним і тріумфальним. Вибір у них невеликий
– Ю.В. або їм друг, або антидот. Можна посперечатися, що для них гірше.

А там, дивись, набере силу й третя сила, обнадієна нашим першим внеском у 30 відсотків голосів.


На другий тур – без ідеології?


Ні в Януковича, ні в Тимошенко
жодної ідеології не простежується. Обидва дотримуються принципу
Муссоліні: «Наша програма проста – ми хочемо правити...»
Одним із найважливіших і найпринциповіших наслідків першого раунду виборів стала їх практично повна деідеологізація.
Під
ідеологією в загальному сенсі зазвичай розуміють структуровану систему
певних чітко сформульованих положень та ідей (частіше політичних,
соціальних або суспільних). Десятиліття панування «єдино правильної»
комуністичної ідеології надали цьому слову відчутного негативного
відтінку.
Між тим, ідеологія – це далеко не погана річ,
оскільки вона з’являється не на порожньому місці, а відображає інтереси
певних суспільних верств. Оскільки виробляється не найдурнішими людьми
на основі історичних традицій того чи іншого народу. Оскільки сприяє
самоусвідомленню й самоідентифікації політичної нації та її складників.
Оскільки надає політичним силам і політикам цілісну систему поглядів,
концепцій, об’єднану єдиним вектором. Оскільки на основі цієї системи
сили й політики формулюють цілі та програми своєї діяльності.
Як
би не ставитися до екс-кандидатів у президенти Віктора Ющенка, Петра
Симоненка, Олега Тягнибока, навіть Інни Богословської, кожен з цих
політиків був виразником певної ідеології. Це вже інше питання,
наскільки ефективно вони сповідували та втілювали в життя свої
ідеології. І наскільки ці ідеології є вартісними.
Коли Віктор Ющенко
проголошував у своїй передвиборній програмі курс “національної
гідності, соборності і сильної держави”, то це виглядало природним.
Навіть для його політичних опонентів і для його не-симпатиків, які
складають 95% активних українських виборців. За Ющенком стояли
2002–2004 роки жорсткої боротьби за ці цінності, Майдан, щире прагнення
їх реалізувати. І згубна впевненість у тому, що чим частіше й рясніше
проголошуватимеш ідеї, тим надійніше і швидше вони здійсняться.
Ющенко
справді ліберал, він за демократію, права людини, свободу слова,
національне відродження та національну ідею – так, як він їх розуміє.
Інша річ, що він, проголосивши й підняв на прапор ці чудові гасла,
своїм невдалим правлінням значною мірою дискредитував їх.
За Петром Симоненком
– детально розроблена комуністична ідеологія, яка досі приваблює чимало
людей старшого покоління. Кращі роки їхнього життя минули за часів її
панування. І їм немає діла до того, що депутати очолюваної Петром
Миколайовичем фракції КПУ, добра половина яких є мільйонерами,
елементарно на тій ідеології паразитують.
Олег Тягнибок
– націоналіст. Судячи з усього, ще й переконаний. Про люстрацію, підлих
мігрантів, «славних предків, які брали автомати й ішли в ліси воювати»,
колишній лікар говорить яскраво й без усякого фальшу. Яка, зрештою,
різниця, звідки він бере гроші на виборчі кампанії?
В Інни Богословської
ідеологія взагалі проста, як мукання голодної корови: дружити з Росією
по саме нікуди. І навіть віддати їй Севастополь (і весь Крим), щоб не
роздумала, бува, дружити.
Однак ні в Януковича, ні в Тимошенко
жодної ідеології не простежується. Обидва дотримуються двох принципів,
висловлених свого часу Беніто Муссоліні: «Наша програма проста – ми
хочемо правити Італією»; «Тільки ідіоти та мерці не змінюють своїх
переконань, а ми розумні люди і ми їх змінюємо».
Камлання
Януковича щодо «дружби братніх народів» і «другої державної мови»
(«подвійне громадянство» нині взагалі зникло з його риторики) є не
більш як фігурою мовлення. Він тихенько додає після цих гучних слів, що
конституційну норму про єдину державну мову потрібно змінювати
конституційною більшістю, забуваючи уточнити, що Партія регіонів ніколи
не матиме її в парламенті.
Після першого туру Януковичу пояснили,
що такий потрібний йому для перемоги в другому турі електорат Сергія
Тігіпка є здебільшого молодим, освіченим і проєвропейськи налаштованим
– і він притьмом почав через слово вживати слова «європейський» і
«Європа»: «Я поведу Україну європейським шляхом. Але ми прийдемо в
Європу не злиденною, а сильною, незалежною країною, де панують
європейські стандарти життя людей».
І далі в тому ж стилі... А от
про «другу державну» в розлогому зверненні Януковича «до
співвітчизників» від 19 січня з викладом квазіпрограмних положень –
анічичирк. Зате Віктор Федорович завів мову про укладення нових газових
контрактів з Росією на вигідніших для України – відповідно, на
невигідніших для Росії – умовах. Адже боротися потрібно не лише за
електорат Тігіпка, у більшості своїй лояльний до Росії, а й за виборців
Яценюка та Ющенка, локалізованих у Західній Україні.
А як же ідеологія «великої дружби»? «Тільки ідіоти та мерці не змінюють своїх переконань…»
Ось
і Юлія Володимирівна не «ідіотка» і не «мрець». Вона «розумна людина» –
і з легкістю змінює переконання. Яскраве підтвердження – неймовірно
звивиста еволюція її поглядів щодо відносин з Росією та НАТО. Тут сам
геополітичний чорт ногу зломить. То вона вимагала мало не розбомбити
Кремль, то клялася у вічній дружбі з «великим братом» незгірш за
Януковича 2004 року. То підписувала «листа трьох» до НАТО з проханням
нарешті прийняти Україну в Альянс, то говорила про «всенародний
референдум», наслідки якого сьогодні неважко передбачити.
А нині
Юлія Володимирівна готова підхопити з рук Віктора Андрійовича знамено
Голодомору і «героїв УПА». На словах, звісно. Їй теж електорат Ющенка
дуже потрібен.
Ця неймовірна ідеологічна гнучкість, себто
безідеологічність обох кандидатів у президенти України викликає
тривогу. Неможливо визначити, куди поведуть вони «неньку», яким шляхом,
до яких цілей. Узагалі якось боязно довіряти долю держави людям без
принципів і навіть без орієнтирів, людям, які, якщо вважатимуть це за
потрібне для себе, моментально розвернуться на 180 градусів прямо на
марші.
Ще наприкінці ХІХ століття Оскар Вайльд сказав: «У наш вік
світом правлять особистості, а не ідеї». Але чи став світ від того
кращим?


Що робити людині мислячій у другому турі?


7 лютого український народ продовжить
обирати свою майбутню долю. Нелегким вибором між Януковичем і Тимошенко
діляться відомі люди...
Юрій Андрухович, письменник:
НЕХАЙ ІДУТЬ ОБОЄ К БІСУ, ХІБА ЩО ТИМОШЕНКО ЗНАЙДЕ ЯКІСЬ ОСОБЛИВІ СЛОВА
Поки
що я думаю, що просто не піду голосувати. Набридло вигадувати якісь
аргументи про “менше зло”, тому нехай ідуть вони обоє к бісу.
Ну
хіба що станеться щось дуже дивне – і Тимошенко знайде якісь такі
надзвичайно проникливі проєвропейські слова, або її відкрито
підтримають ЄС і США, загалом Захід, тоді, можливо, в останній момент я
таки піду і вкотре дам себе обманути.
Янукович, як ви розумієте, взагалі не обговорюється.
Владислав Троїцький, власник театру «Дах»:
ЯНУКОВИЧ – ЦЕ В КІЛЬКА РАЗІВ ГІРШЕ, НІЖ ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ У КИЄВІ
Тут
вибір невеликий… Для мене точно, як для громадянина, як інтелігента,
якщо Янукович буде Президентом, мені не буде добре. Мені важко уявити,
що Президентом країни може бути людина такого рівня. Важко уявити… Та
оскільки я живу в цій країні, мені все одно доведеться якимось чином
взаємодіяти з президентською посадою. Не з особистістю, а з посадою. І
тут я розумію, що в мене будуть проблеми. Доведеться або виїжджати з
цієї країни, або намагатися щось зробити.
На жаль, у мене багато
друзів, які вже схильні до еміграції. Гадаю, що незабаром почнеться
нова хвиля міграції, незалежно від перемоги одного чи другого
кандидата. Один мій друг сказав: «Раптово я себе почав відчувати
туристом у своїй країні, тому не хочеться тут нічого робити».
Та, незважаючи на все, я стоятиму до кінця. Робитиму для цієї країни все по максимуму, допоки стане взагалі нестерпно.
Звісно,
усі мої друзі більше побоюються Януковича, тому що ті правила, які ним
запропоновано, несумісні з етичними принципами людей.
В
економіці, соціальній сфері, освіті, медицині, ситуація настільки
наближена до катастрофи, що для мене загадкою є мотивація людей, які
борються за президентську посаду. Бо ці проблеми такі глобальні, що для
їх розв’язання немає жодних передумов: ні механізмів, ні команди,
нічого.
Стабільність у країні можна створити тоді, коли люди
хочуть працювати, рухатися вперед. А в нашій країні проблема в тому, що
люди не хочуть працювати й не хочуть рухатися вперед. Вони просто
доживають своє життя в пітьмі горілки й наркотиків.
Я точно не
заангажована людина, я нікого не підтримую, ні від кого фінансово не
залежу, але мені ближча Тимошенко, бо вона принаймні виглядає пристойно
й говорити може. На жаль, з команди Януковича я не чув жодної людини,
яка б не говорила цинічні речі. Я у своєму житті найбільше боюся
цинізму та безпринципності. Якщо прийде Янукович – це буде в кілька
разів гірше, ніж Черновецький у Києві. Тут можна проводити дегустацію
гівна... Те, що відбувається в Києві, – це взагалі за межею добра і
зла, і це тенденція. Київ же обрав… І те, що вибере Україна, – вибере
Україна.
Олександр Чалий, екс-заступник глави Секретаріату Президента :
З ЯНУКОВИЧЕМ ЖИТТЯ НЕ ЗУПИНИТЬСЯ
Усім
раджу голосувати серцем, а потім – після другого туру – головою робити
все, щоб переможця визнали і щоб це сприяло встановленню стратегічного
консенсусу у вищих ешелонах влади, аби в найближчі три-чотири роки
зробити крок у модернізації країни на засадах європейських цінностей.
На
моє глибоке переконання, перспектива полягає в одному – програма
Тимошенко більш спрямована на європейську перспективу України. Програма
Януковича дає елементи певної стабілізації.
Якщо ми кажемо, що ми
демократи, якщо ми поважаємо Помаранчеву революцію, то ми також
поважатимемо вибір громадянського суспільства, яке б воно не було:
недорозвинуте чи не зовсім європейське.
Мене особисто найбільше
непокоїть, як поведуться кандидати після виборів: віддадуть сили на
об’єднання країни чи на боротьбу одне з одним. У Тимошенко є пункти,
які мені близькі, і в Януковича – теж. Але налаштування на реформи в
країні більше відчувається в Тимошенко. Та й з Януковичем життя не
зупиниться. Я переживав вибори 1993 року, було приблизно те саме…
На мою думку, якщо Тимошенко виграє, то буде більше можливостей для знаходження загальнонаціонального компромісу.
Микола Рябчук, політолог, письменник:
ОБИДВА – ГОМО СОВЄТІКУС
Що
робити мислячій людині чи моральній?.. На жаль, драматизм цьогорічних
виборів полягає в розбіжності цих двох підходів. Моральний вибір,
гадаю, підказує голосувати проти обох, тому що обидва кандидати, на мій
погляд, – гомо совєтікуси, схильні гратися з правилами, а не грати за
правилами, керуватися, сказати б, революційною доцільністю, коли мета
виправдовує засоби, а переможець отримує все.
Жоден із них не має
уявлення, що таке правова держави – а без цього, повірте, жодних
істотних змін у нашій беззаконній країні не буде. Натомість
раціональний вибір підказує, що потрібно все ж голосувати за менше зло,
яким мені з низки причин видається в цій ситуації Тимошенко.
Так
чи так, а потрібно йти й голосувати – хоч проти Януковича, хоч проти
обох. Бо найгірше, що можна сьогодні зробити, – це не брати взагалі
участі у виборах. Така поведінка, на мою думку, безвідповідальна й
дурна. Тобто – і неморальна, і нераціональна.
Дмитро Корчинський, публіцист:
ПРОЇЖДЖАЮЧИ ПОВЗ ВИБОРЧУ ДІЛЬНИЦЮ, ЗУПИНІТЬСЯ, ПЛЮНЬТЕ В ЇЇ БІК І ЇДЬТЕ ДАЛІ
Громадяни
України між першим і другим туром повинні думати про щось більш
суттєве, ніж вибори. Тобто про філософію, жінок, коней, зброю, якості
вина, але не про вибори, бо виборча демократія – справа плебейська.
Гадаю, люди мають віддаватися мисленню щодо всього загального і з точки зору всезагального.
У
день другого туру виборів треба зайти в магазин, купити доброго
французького вина, трохи сиру… Благо, не буде посту… Узяти сім’ю,
приятелів чи подругу й виїхати кудись за місто на гарний ландшафт.
Випити там цю пляшку вина, заїсти сиром, подихати свіжим повітрям,
можливо, покататися на ковзанах, як це роблять персонажі на полотнах
малих голландців. А проїжджаючи повз виборчу дільницю, треба
зупинитися, плюнути в її бік і поїхати далі.
Особисто я ніколи не
ходжу на вибори. Навіть не йду, щоб проголосувати за себе, коли
балотуюся, бо вибори – це справа занадто нешляхетна.


Як поводитиметься людина мисляча в другому турі (продовження)


Продовжуємо висвітлювати позиції відомих  людей України щодо другого туру президентських виборів, який відбудеться 7 лютого.
Юрій Рибчинський, поет-пісняр:
Я Б НА МІСЦІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ НА ЦЕЙ ЛОХОТРОН НЕ ПІШОВ
Я
і моя дружина не голосували в першому турі, бо вважаємо, що не маємо
вибору. Це для нас лохотрон. А в другому турі буде ще більший лохотрон.
Мабуть, з точки зору патріотизму потрібно голосувати за Тимошенко… Але
і за Тимошенко, і за Януковичем стоять олігархи…
Треба бути
дурнем, аби сьогодні йти й голосувати. Я б на місці українського народу
на вибори в другому турі взагалі не пішов. Мені ніхто з них не
близький, однаково далекі.
Але бажаю перемоги Тимошенко,
принаймні Президентом буде красива жінка. Хоча вона буде таким самим
Президентом, як і Янукович. Ми ще довго вилізатимемо з цієї ями… Це не
демократія, з моєї точки зору.
Ярослав Грицак, історик, публіцист:
ЦЕ НЕ ВЕЛИКА КАТАСТРОФА, А МАЛА КАТАСТРОФА ПІДЕ УКРАЇНІ НА КОРИСТЬ
Відповідаю,
як Сократ: що б ми не робили – голосували “за”, “проти всіх” чи взагалі
не йшли на вибори – ми все одно про це ще пожаліємо.
Найчесніша
позиція, звичайно, голосувати проти обох – але я не певний, чи від
цього нам буде легше, коли за рік чи за два ми зазнаємо всіх
“приємностей” правління Януковича. Бо голосування проти всіх об’єктивно
грає на перемогу Януковича.
Тому насправді здорово мислячій
людині не залишається іншого вибору, ніж готуватися до наступних
виборів. Ці вибори ми вже програли – і, треба щиро сказати, кожен з нас
несе свою відповідальність за цю поразку. Мені чужа позиція, коли ми
наділяємо всеможливими негативними епітетами головних кандидатів, маючи
на увазі, що ми, мовляв, інші. Така позиція – радше черговий прояв дуже
характерного для інтелектуалів нарцисизму, чи простіше кажучи,
самолюбування.
Насправді, ми певною мірою такі самі, як і
кандидати – оскільки допустили до цих “виборів без вибору”. Людині
мислячій треба визнати свою поразку й пробувати перетворити її на
певний шанс: бо з тверезого усвідомлення причин цієї поразки можна
будувати здорову альтернативу. Не думаю, що вибір Януковича чи
Тимошенко означатиме велику катастрофу для України, бо в Україні певні
процеси набрали характеру здорової інерції, і ніхто не зможе їх
переламати. А “мала катастрофа” Україні може піти на користь, щоб
нарешті позбутися багатьох наших ілюзій і шукати принципово нових
розв’язок.
Геннадій Зінов’єв, фізик:
ГОЛОСУВАТИ ПОТРІБНО – ЗАПЛЮЩУВАТИ ОЧІ, АЛЕ ГОЛОСУВАТИ
Я голосуватиму. І раджу всім. За кого саме, не скажу, бо це дуже інтимне питання.
Потрібно
всім подивитися на оточення. Усі вони добре відомі українському
суспільству, яке, відповідно, від них не в захопленні. Голосувати
потрібно – заплющувати очі, але голосувати.
Хто кращий на міжнародній арені? Часто працюю за кордоном, там прості люди дуже добре реагували на Помаранчеву революцію.
Тарас Чорновіл, син В`ячеслава Чорновола, політик:
МІЖ ПОВНИМ БЕДЛАМОМ І ЛЕГКИМ АВТОРИТАРИЗМОМ Я СХИЛЯЮСЯ ДО ЛЕГКОГО АВТОРИТАРИЗМУ
Зараз
я можу бути цілком нейтральною людиною, незаангажованою. У першому турі
я голосував і агітував за Сергія Тігіпка. Тобто повівся як мисляча
людина. А ось у другому турі, боюся, жодному з нас, у повному розмірі
цього слова, людьми мислячими залишитися не вдасться.
У першому
турі ми мали шанс голосувати не за якихось кумирів – скажімо, за
Тимошенко, щоб не пройшов Яункович, чи за Януковича, щоб не пройшла
Тимошенко. Ми мали шанс проголосувати за тих, за кого хочемо. Проте, на
превеликий жаль, українці знову проголосували як люди не мислячі.
У
другому турі в нас таких привілеїв уже немає. Ми маємо кандидатів, у
яких шалений антирейтинг. Люди голосують за них вимушено, тобто проти
Тимошенко чи проти Януковича, а не за Тимошенко чи за Януковича.
Гадаю,
треба спробувати оцінити можливості цих кандидатів щодо проведення хоча
б якоїсь адекватної політики в Україні. Оцінити рівень їхніх обіцянок –
тому що кандидат не має клястися, як він виконуватиме соціальні
завдання, як займатиметься економікою. Посада Президента полягає трішки
в іншому: він має бути гарантом Конституції. Ось тут треба пошукати
висловлювання обох кандидатів – як вони гарантують забезпечення
конституційних прав і положень.
Президент має проводити зовнішню
політику. Треба оцінити позиції в зовнішній політиці обох кандидатів:
хтось схиляється до проросійських напрямків, хтось до проєвропейських.
Також оцінити кандидата – як він декларує і як розв’язуватиме питання
національної безпеки та оборони, бо це і є основні функції Президента.
Нам розказують про все що завгодно, крім того, чим насправді Президент
має займатися. Як на мене, для мислячої людини це й має бути основний
критерій вибору.
Вдумлива людина, гадаю, не прислухатиметься до
гасел взагалі не йти голосувати, навіть якщо жоден кандидат не
подобається. Для мене саме так і є, але я піду, бо коли настане момент
мого незадоволення переможцем, то я буду сам винен – адже, зокрема,
через моє лінивство буде обрано курс, яким я обурюватимуся.
Я ще
мислю, але в принципі рішення вже визріло. Попри все, я схиляюся до
голосування за Тимошенко. Не через те, що вона мені подобається.
Тимошенко візьме всю повноту влади у свої руки – але під жорстким
наглядом Євросоюзу, а перейти межу вона побоїться. Тобто це означає, що
в Україні буде не диктатура, а скажімо, авторитарний режим, але реально
вона зможе щось робити. Якщо вона ще додумається організувати
нормальний уряд, а Юлія Володимирівна матиме такі можливості, якщо ще
раз запропонує тому ж Тігіпкові стати прем’єр-міністром, – тоді це буде
добрий результат.
Янукович сам по собі, можливо, міг би бути
кращим за Тимошенко... Якщо перемагає Янукович, Тимошенко залишається
прем’єром. Ми матимемо те, що маємо сьогодні.
А між повним бедламом і легким авторитаризмом я схиляюся до легкого авторитаризму.
Рауль Чілачава, поет, перекладач, посол України в Латвії:
ХОЧУ, АБИ ЗБЕРІГСЯ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КУРС
Я посол, тому за когось конкретного агітувати не можу, проте, гадаю, зараз доведеться голосувати розумом, а не тільки серцем.
Обидва кандидати – політики знані, обидва були прем’єрами, відомі їхні оточення, тобто навколо них немає жодних таємниць.
Єдине,
що можу сказати, хочу, аби європейський курс було збережено. Це
стратегічний курс України, якого держава дотримується вже протягом
кількох років поспіль, робить багато зусиль, аби ми спочатку були
асоційованим членом, потім повноправними членами ЄС, щоб у нас був
безвізовий режим з європейськими країнами, щоб у нас була зона вільної
торгівлі.
Лесь Подерв’янський, письменник, художник:
ОБИДВА НІЧОГО ДОБРОГО УКРАЇНІ НЕ ПРИНЕСУТЬ
Особисто
я не піду голосувати, бо для мене обидві кандидатури однаково
неприйнятні. На мою думку, чим менше людей прийде голосувати, тим
меншою буде легітимність того, коли оберуть.
Ці обоє нічого
доброго Україні не принесуть. Це випливає з дуже багатьох показників.
Ці люди протягом останніх п’яти років нічого не зробили корисного для
України, хоча обидва були при владі.
Віталій Кличко, чемпіон світу з боксу, політик:
МЕНЕ ЯК КИЯНИНА ЦІКАВИТЬ СТАВЛЕННЯ КАНДИДАТІВ ДО ЧЕРНОВЕЦЬКОГО
Вважаю,
що судити про людину, чим би вона не займалася, потрібно за її ділами.
Тому, сподіваюся, свій вибір 7 лютого українці зроблять з холодною
головою, без емоцій.
Не варто ділити кандидатів на «поганих» і
«хороших». Рекомендую просто сісти й спокійно проаналізувати: хто і як
повівся в тих чи інших політичних ситуаціях, пригадати, що кожен з
кандидатів зробив для реальних реформ у країні. Не беріть до уваги
обіцянки, тільки дії.
Ну й, оскільки наш блок у Київраді уже не
один рік бореться з тим безладом, який влаштовує столична влада, мене
як киянина цікавить ставлення кандидатів до Леоніда Черновецького. Я,
як і мільйони жителів столиці, хочу знати, як кандидати на посаду
Президента ставляться до нинішніх проблем киян і до стилю управління
містом командою Черновецького. А тут потрібно дивитися і робити
висновки.

Тимошенко пошла на захват полиграфкомбината ''Украина''

Тимошенко все-таки решилась на фальсификацию выборов путем рейдерского захвата полиграфкомбината «Украина», который печатает избирательные бюллетени. В частности, 22 января на предприятие должен прибыть один из заместителей министра финансов, который должен утвердить в руководстве нового директора полиграфкомбината. Представителя Минфина будут сопровождать «группа поддержки» из депутатов БЮТ под охраной «Беркута».

[ Читать далее... → ]

Выборы в моем Городе, на моем участке, жена наблюдатель (агитатор Януковича), просто поделюсь. Все прошло асбсолютно честно, явка 65%, результаты почти совпадают с официальными показателями плюс/минус процент, по всему городу так же, вообще скучновато! ))) А обещали то, такие страсти! Смешно что Тимошенко обвиняет Януковича… уж кто кто а он то уж точно не был заинтересован фальсификациях, ему то к чему? Сам голосовал за Тигипко, один из последних, все чинно, мирно, обыденно. Единственно конечно что не спать лег лишь в 6 часов утра, ну это ладно, и кормили представителей Тимошенко «первое, второе и компот» и праздновали они что то там с шампанским, а я жене носил «передачки», и разошлись на «сухую», дааа надо было чтоб за Тимошенко агитировала, все таки Власть!
А с утра уже приехала из Киева налоговая , «шманать» предприятия, Держдепартамент (мораторий закончен), все бары закрыты на «сандень» до 17 часов))) боятся, ведь ни одно п/п в нашей стране налоги в полном объеме не платит, их попросту невозможно заплатить, вот и спустили «Барины» сборщиков, на новые выборы, прямо средневековье, как тогда на войну, кому повезет с того штраф не «собьют», вона працюе, что делать, всегда так, раз выборы, готовься, у них план…. Так и живем, провинция… «крепостные» предприниматели, все опять же привычно и обыденно, в общем обычные будни, обычного города)))

Относительно выборов президента, считаю их безнадежным и бесполезным делом. Вот скажем представьте что запорожиские казаки вместо того что бы самим выбирать атамана, поручили бы это дело народу. Ну смешно же, кто из крестьян понимал в том кто лучший атаман, кто худший? Бред. Как говорил древнегреческий филосов "Лучшего сапожника могут выбрать только сапожники" то бишь лучшего управленца сами управленцы! Откуда нам, простому народу знать кто лучший? Ведь депутатам виднее (ну это в идеале, они как бы порядочные) они ведь тоже управленцы?
Вот в запорожской сечи и не парились и сами депутаты (то есть запорожцы) выбирали себе лидера, и это работало! А то что сейчас мы выбираем руководителя, о котором представления не имеем, что реально сделал, как руководил, сколько подчиненные получали и т.д. и т.п. А то что каждый кандидат обещает... ну так это понятно, если бы я баллотировался, то конечно для начала прочитал бы все предвыборные обещания конкурентов, выбрал бы лучшии и внес некую свою изюминку, что то новое и все, готово. Я не к тому что мол выборы надо игнорировать, надо голосовать, но все таки выбор самих депутатов  были бы намного эффективнее, а то получается что "прыгаем через голову" пропуская, не взирая на мнение народных избранников.

Все знают, что выборы -- фикция, что рядовой гражданин ничего не решает.

Для того, чтобы отбить у граждан мотив участия в выборах, убедить в бесполезности этого процесса, выстроен несложный дискурс, состоящий из трех оболочек, раскрываемых последовательно, как у матрешки. Дискурс этот носит вирусный характер, снаружи выглядит как житейская мудрость, и зараженный распространяет его дальше, уверенный в том, что обогатился чужим опытом и несет его приглушенный благородный свет непосвященным.

Первая оболочка выглядит так: "А есть ли выборы?" Деморализация избирателя начинается уже на этом, самом дальнем подходе. "Депутаты -- воры, нормального человека избрать нельзя, а если можно, то он скурвится" и т. д. Любыми способами дается понять, что от вашего голоса ничего не зависит. "Все украдено до вас". Человек разумный припоминает, что некоторое количество честных и не скурвившихся депутатов все же всегда имелось, а следовательно, за них кто-то голосовал, и они избирались. Тогда эта оболочка отбрасывается в сторону, и идет в ход вторая: "А есть ли кандидаты? Так нету же достойных. Среди кого выбирать собираетесь?" Опять-таки, внимательное прочтение списка кандидатов показывает, что даже при небольшом выборе всегда можно найти того, голосование за которого если не даст пользы, то по крайней мере, минимизирует потенциальный вред. Последний, как правило, неизбежен в случае победы кандидата от начальников. Тогда отколупывается третья оболочка: "А что может решить кандидат даже если изберется?" Тут проходит как бы третий, он же последний рубеж деморализации--демотивации. Если с первых двух рубежей по каким-то причинам пришлось отступить и признать, что да, выборы есть, и больше того -- есть и кандидат за которого стоило бы проголосовать, то здесь вступает в силу тезис номер три. "Ну выбрали вы вашего кандидата Х, ну и че? Че он там один сможет решить? Да эта должность -- она вообще ничего не решает". Хотя, как показывает опыт даже куцего российского парламентаризма, и от одного депутата может быть немало пользы, если он готов всерьез работать со своими избирателями.

Вот три основных слоя демотивации. Бывают, правда и вариации. Например, перед первой оболочкой выстраивается еще одна, "нулевая": "выборы жыды придумали" или "выборы -- не наш метод, диктатура нужна". Иногда бывает еще и четвертая оболочка -- "ну, избрался ваш соколик, допустим, рыпаться на должности начал, так ведь посадят его (вар.: грохнут)". Существует, наконец, очень расхожий тезис о выборах: "все сфальсифицируют". Это не так. Фальсификации возможны лишь там и тогда, где на выборы приходит незначительная часть избирателей, а интерес к ним минимален. А что, при 90%-й явке, тоже можно что-то сфальсифицировать?

Полная статья здесь:
http://www.apn.ru/publications/comments21777.htm

Результаты 1-го тура, по состоянию: 01-10-2009 / 6:00


По данным
голосования (Тур первый), чётко проглядываються 2-а лидера, но конечно не обойдётся без
фальсификаций, махинаций, майданов и прочих каруселей, но следуя примеру
Выборы-2004 - мы назначаем 2-й тур.

ЮЛЯ	128 (43.69%)
ВИТЯ	58 (19.80%)
ПРОТИВ ВСЕХ	107 (36.52%)

Опрос продлится неделю, до 07-10-2009, дабы дать возможность всем реализовать свой голос, после - инагурация))

Дабы получить
детальную информацию о полит-предпочтениях электората других кандидатов, есть
под-опросы, для тех, кто в первом туре голосовал не за лидеров, а за:

Арсений Яценюк

Владимир Литвин

Петр Симоненко

Виктор Ющенко

Сергей Тигипко

Анатолий Гриценко

Олег Тягнибок

www.ПРАВДА.com.ua



Заявления президента России в адрес украинского руководства свидетельствуют о том, что Москва пытается вмешиваться в выборы в Украине.

Такое мнение в интервью Радио Свобода высказал вице-президент Европарламента Марек Сивец.

"Это начало российского вмешательства в процесс выборов в Украине. Думаю, что язык имперской политики хорошо распознают в Европе", - сказал Сивец.

На вопрос, кого из кандидатов в президенты Украины сейчас поддерживает Кремль, Сивец отметил, что Россия не проявляет своих симпатий так явно, как это было пять лет назад. Здесь европейский политик советует обратить внимание на заявления украинских политиков.

"Надо внимательно слушать, что говорят кандидаты в президенты в Украине. Я не хочу называть имена, но это очевидно", - заявил вице-президент Европарламента.

По мнению Сивеца, сейчас у Евросоюза нет оснований вмешиваться в российско-украинский конфликт, но Брюссель должен тщательно отслеживать развитие событий.

В свою очередь вице-премьер Грузии Георгий Барамидзе считает, что Москва стремится восстановить Советский Союз и Российскую Империю.

"Россия пытается не выпускать Грузию и Украину из сферы своего влияния", - сказал он, сообщает "Интерфакс-Украина".

Грузинский вице-премьер подчеркнул, что "целью политики Москвы является восстановление не только Советского Союза, но и Российской Империи, когда она играла роль старшего брата, а все остальные были младшими братьями".

Вместе с тем Барамидзе считает, что на данном этапе опасности начала войны не существует.

"Россия пытается на фоне кризиса в Украине создать внутреннюю напряженность и спровоцировать внутренний конфликт", - заявил он.

http://www.pravda.com.ua/ru/news/2009/8/11/97167.htm