Откройте свой Мир!

Руко́паш гопа́к — українське бойове мистецтво, що являє собою систему фізично-духовного виховання. Його складовими є ударна техніка (руки та ноги) і боротьба (кидки, больові та задушливі захвати).

Чем лечили - характерники!
Бакши -характерники при лечении использовали более 15 видов лекарственных растений, в числе которых, согласно преданий заготавливались:абрикос обыкновенный, айован, алтей лекарственный, амми зубная, анис обыкновенный, белена черная, листья березы бородавчатой, валериана лекарственная, вишня обыкновенная, гармала, гледичия, горец перечный, спорыш, горец почечуйный, девясил высокий, джут длиноплодный, душица обыкновенная, желтушник серый, живокость спутанная, ' зверобой продырявленный, земляника, крапива двудомная, крушина слабительная, левзея сафлоровидная, лук дикий, лютик едкий, малина дикая, мать и мачеха, можжевельник полушаровидный, мята перечная, ноготки дикие, облепиха крушеновая, облепиха неостеровидная, одуванчик лекарственный, пастушья сумка, подорожник блошный, подорожник большой, полынь обыкновенная, ревень тангутский, ромашка аптечная, ромашка персидская, секуринега, синюха голубая, скополия гималайская, смородина черная, солодка гладкая, сосна обыкновенная, софора толстоплодная, стальник колючий, сферофиза солонцовая, термопсис ланцетный, тмин обыкновенный, осокорь, тысячелистник, хвощ полевой, хмель, чемерица, череда, черемуха, чеснок дикий (сарамсак), шалфей, шиповник, живокость, эфедра горная, и т. д. из которых бакши готовили настои, отвары, экстракты, настойки, чаи, соки, порошки, мази. Жрецам был известен змеиный яд, кумыс употреблялся как продукт питания и в лечебных целях, употреблялся в лекарственных составах мёд , прополис,пчелиные головы.
Кроме лекарств растительного и животного происхождения жрецам-характерникам было известно лечебное действие драгоценных камней и металлов.
При перевязки зараженных ран использовались жженые квасцы алюминия, глины содержащие алюминий пережигались, перетирались. Порошок белой фарфоровой глины, каолина использовался при отравлениях, вздутия кишок, при ожегах, экземах, болях в желудке.
Бакши - характерники применяли также породы, содержащие висмут, которые были им известны с древнейших времен. Полученные порошки имели белый, лимонно — желтый, серовато — зеленый и темно — зеленые цвета.
Мази из них применялись для лечения ран, ожогов, болезни глаз при болях в желудке.
В практике бакши использовались настойки и экстракты из яблочного железа приготовляемые из особо кислых яблок дикорастущих яблонь ныне имеющих названия: яблоня Сиверса, Недзведского.
При кожном раке и других заболеваниях кожи применялась мазь, изготовлялась из толченого породы содержащей мышьяк, меда, муки.
В состав в арсеналах жрецов находило применение золота, серебра и свинца при лечениях глаз.
Особо ценным лекарством считалось мумие. При наступлении старости Асе Аки добавляли в чаи и узвары (компоты) левзею сафлоровидную. Бытовало мнение, что левзея поднимала Асс Аков (Казаков) от 14 болезней и наливала их молодостью.
В современной медицине левзея используется как возбуждающее средство при упадке сил, утомлении и снижении половой активности.
При заболеваниях кожи в состав мазей входили растертый в порошок растения ажгон, горец перечный При лечении рака — череда.
Холеру лечили скополней, малярию — хвощем.
Роженицам давали — софору, сферофизу.
В случаях паралича — использовали секуринегу.
При душевных болезнях употребляли чемерицу.
Прыщи и фурункулы излечивали одуванчиком.
Боли в спине (радикулиты, ревматизмы) погашали применением составов из трав: листьев березы, гармалы, зверобоя, крапивы, лютика, можжевельника, сосны, тополя, шалфея, эфедры.
При болях в сердце готовился состав из аммии зубной, валерианы, джута, желтушника, мяты, пастушьей сумки, боярышника.
Сильные боли в области живота снимали составами состоящими из металлов выше описанные с добавлением порошков из трав: алтея, белены, гледеции,ноготков, облепихи, подорожника, синюхи голубой, смородины черной.
При заболеваниях кожи в состав добавлялись травы ажгон, горец перечный.
Кроме растительных препаратов жрецам Асе Аков были известны лекарства животного происходения.
Чуму лечили мясом улара (вид горной индейки питающейся диким чесноком — сэры мсаком).Жир барсука, медведя — использовался во внутрь.для излечения затяжного кашля и похудения и туберкулеза. Ценились рога уникального животного марала. Из других животных используемых ,для изготовления одежды и украшений и шкур под ноги в юртах добывались на охоте: архар, рысь, козел, снежный барс, ласка, каменная куница, джейран, Косуля, выдра и редко благородный олень только при совершении ритуала. Ритуал "сопровождался телодвижениями и тихой песней на родном языке: Стрелою белой поражу тебя, Но ты обиду унеси с собой, Пусть душа твоя отойдет с миром, А тело твое пусть насытит нас.(Книга содержит 250 страниц подробного лечения болезней от которых отказалась *современная медицина*)

3-4 жовтня в Києві серед мальовничих пагорбів Національного музею культури та побуту Пирогово проходив Фестиваль Бойового Гопака "Козацька звитяга - 2009".
На фестиваль зїхались команди з усіх обласних федерацій Бойового Гопака. І на території музею виникло ціле наметове містечко.



Впродовж двох днів на тлі українських садиб гопаківці демонстрували гостям фестивалю козацьке мистецтво Бойового Гопака. Більше того, всі бажаючі могли отримати майстер-клас з Бойового Гопака та володіння козацькою зброєю, а також познайомитися з витоками, історією та сьогоденням Бойового Гопака прослухавши Засновника стилю Бойовий Гопак – Володимира Степановича Пилата.







Цьогоріч найкращу показову програму підготувала команда гопаківців з Дніпропетровської обласної федерації, продемонструвавши на високому рівні красу та велич Бойового Гопака.



Окрім показових виступів гості фетивалю, а їх було чимало, мали змогу познайомитися з культурою та побутом різних куточків України, послухати казки у виконанні Лірника Сашка, скуштувати справжнього козацького кулешу, придбати сувеніри.

Геополітичне розміщення України на карті Світу з прадавніх часів обумовило специфіку побудови суспільства. Живучи в центрі Світу, на роздоріжжі двох світів - східного і західного, Україна – Русь дала початки феноменам, які досі вражають людство. Одним із таких феноменів є каста жінок-воїнів.

Сучасна історія України за звичкою задовольняє пів світу, але не українців та їх найпрекраснішу частину – жінок.

Історичні джерела греків повідомляють про давне плем’я жінок-воїнів і називають їх амазонками. Греки повідомляють про відвагу і силу амазонок. Описують битви і проблеми, які вони їм створювали. Римляни, згодом, теж пишуть про войовниче плем’я жінок. Описують кордони держави амазонок. Вказують на місце де проживали амазонки. І що ж ми довідуємося. Терени Донецької області прибережні райони Азовського моря це місця де була славна на увесь світ держава амазонок. В період свого розквіту держава жінок виходила поза межі Дону і сягала берегів Дніпра. З легенд про амазонок відомо що вони не щезли і не загинули, а змішалися із скитами і згодом спільно воювали проти Східних, західних, південних та Північних агресорів.

Жінки воїни мали свою бойову культуру і судячи із описів греків досить високу ( якщо громили вишколених легіонерів, то напевно знали більше ніж останні). Жіноча бойова культура злилася із бойовою культурою українців, а згодом наситила українські народні танці. Надзвичайно важливими є й те, що в Східних регіонах України збереглося багато жінок із характерними для воїнів ознаками: гордість, відважність, стійкість, твердість переконань, вольовитість і т.п. іноді ці якості так яскраво проявляються, що чоловіки на фоні таких жінок виглядають ніякими.

Зараз Україна вступила в фазу повного відродження своєї неповторності. За даними екстрасенсів-трансциденталістів на Україну почали спускатися душі героїчно загинувши за нашу Батьківщину та невинно закатованих за любов до своєї держави. Щомиті народжуються особистості, як серед жінок так і серед чоловіків, які приносять з собою в кров пазять поколінь їх досвід, знання та лицарські здібності. В егрегорі нашого народу вже здавна вітає дух древньої амазонії.

Пилат В.С
 

 
 
 Мистецтво, що об’єдную ударну і кидкову техніку з пластикою танцю, мають намір вивчити співробітники спецпідрозділу «Альфа» Служби безпеки України. 
Про це повідомив начальник Центру спецоперацій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства і співробітників правоохоронних органів СБУ Сергій Чалий, повідомляє Сегодня

«Ми нічим не гірші за японських чи китайських спецназівців, які свято шанують свою історію і не соромляться звернутися до першоджерел. І «Альфа» тісно співробітничає в цьому плані з Радою Українського козацтва. Протокол сумісних дій передбачає участь у військово-патріотичних, спортивних, культурних заходах, популяризації видів спорту, що базуються на козацьких традиціях, вивченні історії козацтва у військових колективах спецслужби, аналіз історичного досвіду козацьких поєдинків і можливостей його використання в підготовці нинішніх військовослужбовців СБУ. Іноді ми шукаємо досвід за тридев’ять земель, а він, виявляється, поряд, варто лише озирнутися назад», - сказав Чалий.

На уточнення, чи не мають наміру в «Альфі» освоювати тепер ще і козацькі шаблі, в прес-центрі СБУ відповіли: «Зброя в спецпідрозділі найсучасніша, і «оселедці» хлопці виголювати собі не будуть, а ось дещо з досвіду розвідки, контррозвідки, школи виживання козаків епохи Богдана Хмельницького, запозичити не гріх».

 

 
 
 
  

 
 
 

 
 

  

  

 

Нещодавно - неподалік міста Рівного у Рівненській області в м. Млинів було проведено перший, та далеко не останній фестиваль Бойового Гопака, в якому взяли участь школи Рівненського району та області, а також залюбки погодились приєднатися учні та вчителі Волинської Федерації Бойового Гопака. Зібралося досить таки багатенько «козаків». Обовязково варто наголосити на тому, що в даній показовій програмі брали участь також дівчата, а ще зовсім юні представники даного бойового стилю. Фестиваль відбувався в будинку культури, що знаходиться у самому центрі міста Млинів. Мені надзвичайно сподобалася гостинність жителів Млинова, навіть попри те що, спілкування як такого - не було. Та. Зрештою, не зі слів, а з вчинків судять про людей, отже все було класно). 
 

Хоч зала була і невелика, та, на наше здивування - повністю заповнена, навіть переповнена, адже коли усі сидячі місця були зайняті – люди тіснилися біля стін. Це нас дуже приємно здивувало, та й така кількість глядачів, відверто кажучи, трішки лякала, - боязко було виходити на сцену, але, як показав час і сама атмосфера, що панувала у залі - боятися було нічого. Виступи Гопаківців глядачам дуже сподобалися - оплески лунали гучно, додаючи нам стимулу і снаги. Фестиваль у м. Млинів був присвячений пам’ятній річниці дня народження великого Кобзаря Українського народу - Тараса Шевченка. 

 

Окрім Гопаківців на виступ було запрошено безліч колективів та ансамблів. У перервах між виступами учасники дійства зачитували уривки віршів великого Мислителя. 

 

В програмі виступів Гопаківців були представлення техніки рукопашу (що дуже майстерно демонструвалося в різних сценках), демонструвалася техніка володіння зброєю (довбнею, ціпом, палицею, шаблею, серпом, косою та келепом). 

 

На сам кінець цього феєричного шоу - глядачі мали змогу спостерігати як вихованці Дубровицької школи, демонструючи можливості свого тіла і духу - лягали на цвяхи та бите скло. Наостанок варто повідомити, що у місті Млинів відкриватимуть школу Бойового Гопака, отож, хто бажає випробувати себе, а також розвинути свої навики молодого козака, того любязно запрошує у свої лави - Національне Бойове мистецтво… 
  
  
  

 
 
 

  

    Уровни мастерства в школах боевого гопака разработаны так, что легко вписываются в общепринятую спортивную классификацию.
      УЧЕНИЧЕСКИЕ уровни — «Жовтяк», «Сокіл» и «Яструб» отвечают III, II и I спортивным разрядам.

Кандидат
в мастера спорта по-гопаковски называется «джура» — это переходная
степень между учеником и мастером, приблизительный эквивалент I дана в
восточных единоборствах. Три мастерских уровня — «казак», «характерник»
и «волхв» соответствуют званиям мастера спорта, мастера спорта
международного класса и заслуженного мастера спорта Украины.

     
Различить «гопаковцев» можно по атласным шароварам: «жовтяки» носят
белые, «соколы» — зеленые, «яструбы» — голубые, «джуры» — синие,
«козаки» — малиновые, «характерники» — красные, а «волхвы» — белые
шелковые шаровары.

     На Всеукраинских чемпионатах по боевому гопаку ребята соревнуются в пяти видах поединков.

     «Тан-поединок» похож на бой с тенью, это заранее подготовленная композиция, имитирующая поединок между двумя противниками.

   
«Забава» — бесконтактный бой, в котором важен контроль движений рук и
ног. Чтобы занять первое место, нужно выиграть 12 забав.

     «Борня» — бой с ограниченным прикосновением.

      «Герць» — поединок с полноценным контаком.

Не одежда красит воина, а воин одел.

Народная мудрость


   Вопрос одежды всегда был очень важным, особенно в давние
времена, когда наряд "говорил" за своего хозяина, отображал социальный
статус, возможности, черты характера и тому подобное. Одежда была не
только мерилом достатка, но и верным другом, помощником, от всяких
неурядиц, особенно у воинов, где правильно подобранный строй мог спасти
жизнь: помочь замаскироваться от врага, свободно чувствовать себя в
бое, а иногда и защитить своего хозяина от вооруженных поражений.

   Звичайно-ж русичи (украинцы), как одна из найвойовничиших
наций на Земле, за копящие тысячи лет боевого опыта изобрели как свои
способы ведения боя, так и свои, самые удобные формы боевой одежды.
Греческий хронист Юлий Полидевк (2ст. по Хр.) пишет: "Таври и скиты
имеют широкие штаны, и называют их шароварами", одже шаровары были
известны почти 2 тысячи лет потому, и существуют доныне.
   В гопакивцив шаровары является невид"емним атрибутом
однострой, ведь кроме своей оригинальности и красоты они являются
незаменимым помощником в бое. Каждый раз, когда гопакивець надевает
шаровары, чувствует чрезвычайную легкость, исчезает скованность ног, и
какое бы движение, ногами он не делал, эти ощущения не пропадают. Сразу
становится понятным, почему наши предки тысячелетиями не изменяли
традиции ношения одежды: "Руси носят широкие шаровары, на каждых из
которых идет сто локтей материи. Надевая такие шаровары, собирают их в
сборник у коленей, к которым потом и прив"язують..." - арабский географ
Ибн Русте, Х ст. Если учесть, что 100 локтей - это прибл. 50 г., то
такие шаровары были просто огромными! Современные казаки - гопакивци
имеют немного другие стандарты: ширина штанка 40-50 см. (или так, чтоб
штанок можно было надеть на обе ноги сразу, к бедру), длина на
несколько см. больше длины ноги (если шаровары заправляются в высокие
ботинки), а в паховину ушит четырехугольный ломоть ткани, чтоб махая
ногами штанки не разрывались. Резинки ушиваются по три в каждый штанок
(стягивая его на голени) и для лучшей фиксации дополняются шнуривками;
четыре резинки также стягивают верхнюю часть (поясницу), и между ними
тоже обов"язковий шнурок - очкур. Благодаря этому на пояснице
образуется помережена лента шириной 7-10 см. (очкур"я), на которую
удобно надевать пояс.

   Прокопий Кесарийский, византийский историк (VI ст.), в своем
труде "Война с готами" пишет: "Эти племена, слов"яни и анты... вступая
в битву, идут на врага с оружием в руках, панцерив никогда не надевают.
Некоторые не носят ни рубашки, ни плащи, а одни только штаны
(шаровары), подтянутые широким поясом на бедрах, и в таком вигяди идут
на бой с врагами". Одже широкий пояс был известен еще в VI ст., при чем
его використовувули не как украшение, а сугубо как элемент боевой
одежды. До наших дней пришли к ведомости о том, что у казаков были два
вида пояса: боевой и праздничный (выходной). Поскольку пояс сызвека
указывал на социальную принадлежность, то чем более зажиточным был
человек, тем красивее и лучшим был у нее пояс. У казаков самыми
распространенными были красны, темно-красные (с узенькими полосками
разнообразных красок и помереженими на концах кистями) шелковые пояса.
Зеленые пояса из простых тканей любило носить парня. Старши-ж люди,
байды, кобзари, а раньше и волхвы имели белые полотняные пояса. Средняя
длина пояса составляла 10-12 локтей, то есть 5-6 метров. Существовали
много способов зав"язування поясов, и казаки-гопакивци используют два
основных: "по-селянски" и "по-козацки", при чем участникам соревнований
из Гопака позволяется зав"язувати только "по селянски", а сам пояс
должен быть одного тона, и отвечать цвету сапогов. Любимый способ
в"язки пояса у учеников школы - "по-боевому", когда пояс наматывается
очень туго, при цьму конце с кистями заправляются за пояс так, чтоб их
не было видно и они не висели. Данный способ зав"язування испытан как в
обычных боях, так и в соревнованиях "лава на лаву", где широкий,
"по-боевому" затянутый, пояс защищает туловище (жизненно важные органы)
от пинков соперника.
   Многие исследователи фольклора указывают на то, что одежда
воспроизводила региональные особенности украинцев. Да, шаровары
носились преимущественно в центрально восточных регионих, а пояс, хотя
и носили на территории всей Украины, и доступный он был не всем (носили
в основном воины-казаки и зажиточные люди). Но был элемент, который
являлся невид"емним атрибутом одежды всех украинцев, - это вышитая
рубашка (вышивка). На территории Украины рубашка с нанесенным на нее
орнаментом насчитывает уже несколько тысячелетий. Закодированная
система знаков была и есть своеобразным оберегом для носителя, потому
нет ничего странного, что казаки шли в бой без железных лат - в одних
рубашках. Самым распространенным кроем рубашки в гопакивцив является
"чумацкий крой", когда рубашка шьется свободной, и не мешает двигаться.
Доречи, стиль ношения свободной одежды воинами-казаками удивлял многих
заграничных исследователей: "...ихний (казаков) одел - плащ, подбитый
мехом, длинная одежда, широкие штаны, сапоги или ботинки без шпор и
нагайка, которая всегда висит на зап"ясти правой руки" - "Voyages
philosophiques, politiques et litteraires Jaits Roussie en 1788-1789
par Mons." Chantreau. - Paris,1794.
  
Интересным является утверждение, что казаки не носили шпору на чеботах,
ведь чтоб руководить конем без их помощи, нужно иметь незаурядное
мастерство. Об особенности сапогов у украинцев пишет и историк, др.
Теофил Курилло ("Збойництво на Лемковской Руси в XVII-XVIII вв.."-
Перемышль, 1935г.): "Они (збийники) носили на ногах керпци, а старшие
их носили желтые или красные скорни (сапоги) с голенищами." На фресках
X-XI ст. Спасо-нерецкой церкви является изображением князей Святослава,
Бориса, Ярослава Всеволодовича; все они в цветных сапогах. Яркие цвета
сапогов были и у запорожских казаков, в которых обувь использовалась
еще и как способ скрытого ношения оружия, - "захалявных" ножей.
Каблучок в таких сапогах подбивался маленькими, но крепкими железными
подковами, что улучшало боевые качества обуви. В гопакивцив сапоги
шьются из м"якой кожи, с кожным каблучком не выше 1 см. (чтоб не
травмировать соперника).

   "Я видел русив... какие не носят ни куртки, ни хафтанив, но
в них мужчина носит кису (плащ), которой он окутывает один бок, при чем
одна из рук выходит из нее наружу. ... Дошла до меня весть о смерти
одного выдающегося мужа из их числа... Тогда они надели на него
шаровары, гетры, сапоги, куртку, парчевий хафтан с золотыми пуговицами,
надели ему на голову шапку из парчи и соболя, и понесли его..." так
изображает многообразие верхней одежды русив Ибн Фадлан, посол
халифа багдадского в Волжску Булгарию в 921-922 гг. Это свидетельствует
о том, что уже в те времена наши пращуры имели свои традиции ношения
одежды. Нажаль, некоторые ученые-невежды, воспитанные и прикормлени
Русским имперским режимом, никак не могут смириться с этим, потому и
выдумывают (а иногда и даже "научно подтверждают"), что военный строй
(одел) мы взяли в татарив, оружие снимали из убитых поляков, москвинив
и турков, а никакого организованного войска у нас никогда не было и
быть не могло, потому что украинские воины были лишь п"яной дикой ордой
беглецами от господ и так далее и тому подобное
   Я думаю, что моя статья доводит ошибочность таких мыслей,
ведь еще Тарас Шевченко писал:"Якби вы учились, так как надо, то и
правда бы была своя!".

  
Руководитель ШБГ “Хорс”, инструктор Боевого Гопака Сергей Тищенко

 
Боевой гопак – исконно украинская боевая система, которая чем-то сродни бразильской капоэйре. Дело в том, что она сочетает в себе элементы и танца и боевого искусства. Равно как и в капоэйре многие приемы в гопаке скрываются за танцевально-акробатической формой, так как долгие столетия они не могли быть вынесены на национальную поверхность. 

У гопака, как боевого искусства, долгая история. Появился он впервые в Запорожской Сечи, которая с ХІV по XVIII столетие притягивала к себе выдающихся украинцев. Именно их познания составили основу для боевого искусства, которое сохранилось в виде танца. К сожалению, очень многие элементы не только военных приемов, но также культуры и духовного и физического совершенствования казаков до нас просто не дошли. Известно то, что при Сечи существовали школы, в которых обучались не только умению использовать оружие и собственное тело, а также письму и обращению с музыкальными инструментами для воодушевления на поле боя или в станице. Главной ценностью казака была физическая и моральная выносливость, умение выстоять в любой ситуации. Теоретически, каждый из казаков мог получить образование, достаточное, для того, чтобы стать руководителем такой могущественно силы, как Запорожская Сеч. 

Возрождение традиций гопака ввиду украинских исторических традиций было заморожено вплоть до 1985 года, пока житель Львова Владимир Пилат не взялся за благое дело систематизации знаний из летописей и устных пересказов. Для этого ему пришлось объехать не просто всю Украину, но и весь бывший СССР. Термин «боевой гопак» придумал именно он. В 1995 году в Украине был проведен первый чемпионат по этому боевому искусству, а в 1997 году была создана Центральная школа боевого гопака. В 199 году вышел первый учебник по гопаку, а в 2000 была написана учебная программа для физкультурных школ и учреждений, так и появился одноименный предмет, которому, кстати, обучаются не только юноши, но и девушки. Именно для девушек в 2003 году был издан специальный учебник по украинским женским боевым искусствам «Асгарда». 

Всего существует семь уровней мастерства учеников боевого гопака, точнее три ученических, один промежуточный и три – мастеров спорта: Жовтяк, Сокол, Ястреб, Джура, Козак, Характерник и Волхв, соответственно. Многое при переходе от уровня к уровню учитывается не только на базе физических умений, но еще и духовных практик и познания. Начиная с первого уровня, ученики должны сознавать себя рыцарями Святой Борьбы, которые идут по пути света. Когда практикующий доходит до уровня Волхва он обязуется заниматься созиданием светлого в душах своих учеников, его духовная практика превалирует над физическими упражнениями. Интересно, что у каждой ступеньки есть свой гербовый знак. 

В боевом гопаке существует пять видов поединков: Герць, Забава, Борня, Тан-двобий и Однотан. Соревнования проводятся, как и в капоэйре, в середине круга. Воины высших квалификаций имеют право использовать оружие: цепи, булавы, палки, топоры, мечи и сабли. Сопровождает поединки музыкальное оформление, а движения не просто должны быть «танцем» между двумя людьми, но еще и иметь особую эмоциональную окраску. 

Главным идеалом практикующих боевой гопак является сила духа в сочетании с силой тел, причем первая регулирует другую. У философии боевого гопака очень много общего с японской и китайской боевой философией – ученики воспринимают всю жизнь как поле боя, но в отличие от оных, бой ведется за высокие идеалы украинского государства. Ученики воспитываются в духе высочайшего патриотизма и человеческих ценностей: преподавание приемов борьбы ведется наравне с преподаванием философии.

Біографія

Коріння

Володимир Пилат народився у Львові 15 вересня 1955 року. Дід по батьківській лінії Михайло Пилат походить із лицарського роду, який ще з XVI ст. мав свій родовий герб під назвою "Новий". Дід пройшов Першу світову, громадянську і Другу світову війну. Дід Володимира Степановича по матері, Андрій Гідей, за часів Австро-Угорщини служив в особистій охороні австрійського цісаря Франца-Йосифа. У селі Завидовичі біля Городка, звідки він родом, завжди була школа, в якій вчили дітей боротися. Дід став першим учителем юного Володимира на шляху лицарського гарту.

Шкільні та юнацькі роки

У 1962 році Володимир почав тренування зі спортивної гімнастики, якою займався чотири роки. Ще до приходу в секцію, завдяки постійним тренуванням вдома, був чудово розвинутий фізично, сідав у шпагат і легко підтягувався 10 разів. Після гімнастики перейшов у секцію вільної боротьби, де займався два роки. Кільканадцять разів брав участь у змаганнях і перемагав навіть досвідченіших суперників.

У 1968 році Володимир Пилат почав вивчати кіокушин карате. Подолавши за 9 років шлях від новачка до майстра, у 1977 році він успішно склав іспити на І дан карате і отримав чорний пояс. Це давало молодому майстрові право стати вчителем.


Відкриття власної школи карате

Володимир Пилат відкриває власну школу кіокушин карате, паралельно вивчаючи інші стилі - годзю-рю, соне, карате-до (за Фунакоші та Накаямою), а також кікбоксинг.

На початку 80-х років школа сенсея Володимира Пилата перемогла всі школи бойових мистецтв, що існували на той час у Львові та в Україні, і вийшла на загальносоюзний рівень. Майже всі двобої Володимир Пилат та його учні вигравали нокаутом. На той час це була єдина школа у Львові, яка постійно практикувала фул-контакт. Саме в цій школі вперше на території колишнього Союзу почали застосовувати жорсткі щитки для рук, ніг, грудей та спини, а також шоломи, що захищають потилицю і маківку голови. В світі бойових мистецтв школу Володимира Пилата називали "школою костоломів".

Cтворення експериментальної школи з дослідження і вивчення бойової культури українського народу та "Галицької Січі"

Разом з тим, Володимир Пилат не забував свого коріння. Завжди пишався своїм походженням, тож перспектива присвятити все своє життя прославленню бойового мистецтва і культури далекої Японії суперечила його поглядам і переконанням. Свій вільний час Володимир Степанович все частіше присвячував ґрунтовному дослідженню бойової спадщини нашого народу.

У 1985 році, коли з'явилася найменша можливість говорити вголос про відродження української культури, він відмовився від блискучих перспектив, що відкривалися перед ним в карате і створив експериментальну школу з дослідження і вивчення бойової культури українського народу. Два роки дослідницької роботи дали позитивний результат і вже з 1987 року, остаточно покинувши карате, Володимир Степанович почав відновлювати і розвивати Бойовий Гопак. Ще у 1989 році Володимир Пилат організував у Львові перший Всеукраїнський з'їзд козацтва, на який зібралися ентузіасти зі всієї України. У 1990 році з метою легалізації діяльності з відродження українського козацтва та козацьких бойовий мистецтв Володимир Степанович Пилат створив громадську організацію "Фольклорно-спортивна асоціація "Галицька Січ"", на базі якої Бойовий Гопак розвивався протягом наступних семи років.

До числа співзасновників "Галицької Січі" входили Євген Приступа (нині доктор педагогічних наук, професор ЛДІФК), Олесь Нога (нині кандидат наук, українознавець), Марія Шунь (відома поетеса). "Галицька Січ" стала великою творчою лабораторією, в якій відновлювався штучно обірваний чужинцями зв'язок між спортом та культурою, тілесним вишколом та духовністю.

В кінці 80-х - на початку 90-х років Володимир Пилат та його учні активно включаються до процесів національного відродження, беруть дієву участь як у повсякденній роботі, так і в масових заходах, спрямованих на відновлення української державності.

Здобуття Незалежності у 1991 році дає новий поштовх праці Володимира Степановича. Він організовує численні поїздки по Україні, показові виступи в різних містах, фестивалі, навчальні семінари. У 1991 році виходить друком перша книга, яка містить відомості про відроджене бойове мистецтво українців - "Традиції Української Національної Фізичної Культури", (у співавторстві із кандидатом педагогічних наук паном Євгеном Приступою). Трохи згодом, у 1994 р., Володимир Степанович Пилат видав книгу "Бойовий Гопак", яка стала справжнім одкровенням для багатьох тисяч українців. Окрім бойової техніки, що не має аналогів в інших системах, в книзі подано ґрунтовну історичну розвідку про витоки бойової культури українського народу, а також повністю розроблені правила змагань з Бойового Гопака, вимоги на рівні майстерності та світоглядну концепцію сучасного українського лицаря.

Завдяки постійній подвижницькій праці Володмира Пилата осередки Бойового Гопака створюються в різних регіонах України. Дослідження і розробки Володимира Пилата мали вплив на інші стилі українських бойових мистецтв, Спас, Хрест, Собор та інші. У 1997 році рішенням Установчих Зборів Центральної Школи Бойового Гопака Володимиру Степановичу Пилату, як засновнику стилю, присвоєно пожиттєве звання Верховного Учителя Бойового Гопака. На численні прохання учнів, вчителів та прихильників ідеї відродження українського бойового мистецтва у 1999 році пан Володмир випускає у світ друге, доповнене видання навчального посібника "Бойовий Гопак".

Сьогоднішня діяльність

Міжнародна Федерація Бойового Гопака та "Асгарда"

У зв'язку зі зростанням зацікавлення лицарським мистецтвом українців у світі, в серпні 2001 року створено Міжнародну Федерацію Бойового Гопака, Президентом якої також було обрано Володимира Пилата.

У 2002 році за сприяння та безпосередньої участі Володимира Пилата, була створена Самобутня Школа Асгарда, а в 2003 році літературна агенція "Піраміда" видала книгу - підручник для амазонок України "Асгарда"(В.Пилат, К.Тарновська), яка є першою спробою відродження історичної справедливості та незалежної оцінки вкладу українського жіноцтва в справу державотворення та державоуправління від найдавніших часів до сьогодення.

У 2004 році видавничий дім "Панорама" видав "Кодекс Лицарської Честі Гопаківця", який став дороговказом для захисників Української Батьківщини, Лицарів Світла, Правди, Добра і Любові. Книга написана у найважчий період життя Володимира Пилата, та за його словами є підсумком його Лицарського Шляху. У анотації до книжки сказано "За волею Всевишнього, наказом духу предків, покликом пам'яті крові минувших і нинішніх поколінь втілень героїв написано цей кодекс".

У 2004 році Галицька Видавнича спілка видала книгу Володимира Пилата "Бойовий гопак та основи захисту Вітчизни". Книга була видана на прохання фахівців міністерства освіти і мала стати підручником для учителів допризивної підготовки молоді. На жаль, даний проект був заблокований і, незважаючи на титанічну працю губернатора Рівненської області Василя Червонія, не був впроваджений навіть у керованій ним області.


З 2007 року і до наших часів

У 2007 році побачила світ друга книга про бойове мистецтво жінок України "Асгарда"(в-во "Сполох"), написана Володимиром Пилатом у співавторстві з Катериною Тарновською. У книзі репрезентується другий рівень майстерності Амазонок, а також техніка володіння палицею, самозахист, та оздоровча система ДІР.

У липні 2007 року В.Пилат провів Перший Міжнародний семінар з Бойового Гопака у м. Калуш Івано-франківської області.

Для підвищення якості викладання методики Бойового Гопака у 2008 році Володимир Пилат разом із керівником школи Бойового Гопака "Шаблезуб" Володимиром Куцаном видав "Методичний посібник вчителя Бойового Гопака на вивчення техніки рівня майстерності "Жовтяк""(в-во ШБГ "Хорс").

Також у 2008 році було видано методичний підручник "Бойовий Гопак - Жовтяк"(в-во "Сполох")- спрощений варіант, а також за сприяння командувача Галицького козацького округу Українського Реєстрового Козацтва, генерала армії УРК Кожана Володимира Дмитровича, видано розширений та доповненний кольоровими фотографіями методичний підручник "Бойовий Гопак - Жовтяк" (в-во "Сполох").

У липні 2008 року В.Пилат провів Другий Міжнародний семінар з Бойового Гопака у м. Хмельницький. А у серпні цього ж року провів 23-ій Всеукраїнський семінар з Бойового Гопака.

У жовтні 2008 року Верховний Вчитель Бойового Гопака упорядкував та видав "Співаник Гопаківців", у якому вперше висвітлено езотеричний вплив співу на ауру людини та прискорення духовного зростання особистості.

На сьогоднішній день Володимир Пилат очолює Правління та Раду Вчителів ЦШБГ, Міжнародну Федерацію Бойового Гопака, йому належать авторські права на стиль національного бойового мистецтва Бойовий Гопак та на методику викладання Бойового Гопака.

У планах Володимира Пилата- створення Всесвітнього вишкільного центру, поширення лицарської культури на різні сфери життя українців, утвердження Бойового Гопака як олімпійського виду спорту.

У 1985 році було зібрано матеріал по дослідженню лицарського мистецтва українців і у Львові Володимир Пилат відкрив експериментальну школу по дослідженню Гопака, як бойового мистецтва. У 1987 році офіційно засновано "Школу Бойового Гопака".
Напрацьований матеріал було систематизовано та видано окремою книгою у 1991 році накладом у 20 тисяч. (Є. Приступа, В. Пилат. "Традиції Української Національної Фізичної Культури", Львів). 1994 року В. Пилатом видано книгу "Бойовий Гопак".

У 1996 році 18-19 травня у Львові було проведено перші всеукраїнські змагання із бойового гопака, в яких взяло участь понад 150 учасників. 10-13 квітня 1997 року у Львові проведено другі всеукраїнські змагання (300 учасників із 8 областей України). В жовтні 1997 року бойовий гопак визнано національним видом спорту. В грудні 1997 року зареєстровано "Центральну школу бойового гопака", яка є громадською, позапартійною та позаконфесійною організацією.

Протягом 1998-2000 років Центральною школою бойового гопака проведено 7 чемпіонатів різних рівнів, 8 навчально-вишкільних семінарів, багато показових програм та фестивалів гопака в різних регіонах України.

У вищих навчальних закладах України ведеться підготовка фахівців із бойового гопака. У 2000 році у Дніпропетровській області на базі Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання відкрито спеціалізацію "Бойовий Гопак". У 2001 р. було створено і зареєстровано Міжнародну федерацію бойового гопака, яка займається поширенням бойового гопака за межами країни.

З 7 по 15 жовтня 2001 р. у місті Черджоу в Південній Кореї відбувся IV всесвітній фестиваль бойових мистецтв, на якому збірна України з Бойового Гопака зайняла третє місце, чим шокувала увесь світ бойових мистецтв. По завершенні фестивалю, учні школи Бойового Гопака подарували книгу Володимира Пилата "Бойовий Гопак" до бібліотеки Шаоліню.

У 2002 році було відкрито експериментальну школу з українського жіночого бойового мистецтва "Асгарда". Це мистецтво базується на техніці бойового гопака, але в ньому враховуються анатомо-фізіологічні можливості жінки. Дівчата вивчають боротьбу, техніку і тактику ведення бою, володіння різними видами зброї і систему самозахисту.

Впродовж 2003-2004 років збірна України із Бойового гопака та Асгарди декілька разів демонструвала українські бойові мистецтва в Республіці Польща.

Молодіжний рух

Сьогодні Бойовий Гопак виходить за межі звичайних уявлень про вид спорту чи бойове мистецтво. Бойовий Гопак - це потужний молодіжний рух, що захоплює і об’єднує Українців в усьому світі, незалежно від суспільного стану чи рівня достатку, належності до політичних партій чи віросповідання.

Перш ніж почати роботу над відродженням бойового гопака Володимир Пилат впродовж сімнадцяти років вивчав кіокушин карате, з них вісім років був сенсеєм. Паралельно з кіокушином вивчав годзю-рю, соне, шотокан карате, кікбоксинг, джиу-джитсу та айкідо. З початку 80-х років почав досліджувати та систематизувати знання про бойову культуру українців. Взявшись за дослідження народних танців, Володимир Пилат звернув увагу на багатсво і різноманітність їх рухів. Він виявив, що українські танці, особливо популярні серед козацтва Гопак та Метелиця, містять у собі дуже багато елементів, не поширених у інших народів і схожих на бойову техніку - удари ногами у стрибку, присядці чи "павучку", різноманітні кроки, відбивання, підсікання, "повзунці", "присядки", "тинки", "копняки" і т.ін. Пізніше ці рухи, належним чином трансформовані до вимог сучасного бойового мистецтва, склали основу технічного арсеналу Бойового Гопака. Таку назву відтворене бойове мистецтво предків отримало через те, що значну частину техніки вдалося розшифрувати завдяки дослідженню народних танців, перш за все Гопака.
Також певний вплив на формування техніки Бойового Гопака мали прийоми самозахисту селян Галичини. Практично в кожному селі були школи, в яких вчили дітей боротися. В школі був майстер, що вчив дітей битися, боротися, розвивати в собі силу і захищати себе та своє село від нападників. За це односельчани давали йому харчі. Майстер бойових мистецтв не мусив займатися городом, скотарством, а лише підготовкою молодих воїнів. Деякі елементи традиційної боротьби показали В. Пилату дід та батько.

Протягом століть життя українського народу під чужим пануванням будь-які прояви національної культури, а тим паче бойової, жорстоко переслідувалися. Тому до наших днів практично не збереглися цілісні методики самовдосконалення, якими користувалися скитські воїни, руські дружинники та запорізькі козаки, хоча в багатьох українських родах ще не перервався ланцюжок таємної передачі знань про бойове мистецтво від батька чи діда до сина чи онука.