Откройте свой Мир!

Обращение к Президенту Украины Виктору Ющенко

В послании Президента России Дмитрия Медведева Президенту Украины Виктору Ющенко, в частности, отмечается:

«Проблемы в двустороннем сотрудничестве, конечно, существовали и ранее. Это было естественно для ситуации после распада Советского Союза, когда пришлось обустраивать отношения между двумя суверенными государствами. Однако то, что мы наблюдаем в годы Вашего президентства, нельзя воспринимать иначе, как отход украинской стороны от принципов дружбы и партнёрства с Россией, закреплённых в Договоре 1997 года. Я уже писал Вам об этом в ноябре прошлого года, но ситуация не только не выправляется, а, напротив, деградирует.

http://www.kremlin.ru/text/...

Богословская предложила поделиться Севастополем с Россией

Народный депутат Инна Богословская считает, что Севастополь должен находиться в совместном управлении Украины и России. Иначе, Киев рискует совсем потерять Севастополь, считает политик

СТАТТЯ ТУТ http://focus.in.ua/politics/55286

І ЦЕ НАШІ ДЕПУТАТИ !!! НЕМА СЛІВ....
А свою квартиру в "совмесное управление" з сусідами вона дасть?

За 3 хвилини 57 секунд народу переконливо продемонстрували, до чого довели Україну недоторкані елітні виродки. Потужне відео, яке щойно з’явилося в мережі.

ДИВИСЬ ТУТ http://www.aratta-ukraine.com/prn_news_ua.php?id=7679

ГУРТОМ-сайт підтримки всього Українсьгого

В Києві, за сім кілометрів від Хрещатика довкруг історичного урочища, в
якому бере початок річка Либідь, створено куточок української природи,
архітектури та побуту „Мамаєва Слобода".

У долині серед кучерявих вишневих садків, оперезаних плетеними тинами,
стоїть козацька „Слобода". Архітектурний ансамбль створений у стилі
17-18 століття і нараховує 98 об’єктів. В центрі розташовується
козацька триверха дерев’яна церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці.


Всі об’єкти «Мамаєвої Слободи» є діючими…
…
себто максимально наближені до свого первісного
функційного використання. Саме тому в церкві щонеділі і у свята
відбуваються богослужіння. Для романтиків, що хочуть день одруження
зробити неповторним, пропонуємо вінчання в церкві, а також весілля за
старовинним Наддніпрянським обрядом. Тут також можна охрестити дитинку
і відзначити цю подію в теплій привітній хатині. 

В комплексі «Мамаєва Слобода»
діє кілька садиб, де можна порівняти страви шляхетської, міщанської і
селянської та козацької кухонь, скуштувати алкогольні напої,
виготовлені за старосвітськими рецептами. Весь посуд, в якому подаються
страви, зроблений за історичними взірцями спеціально на замовлення і є
унікальним.

Тут ви можете влаштувати розкішний VIP-прийом у
стилі українського бароко під супровід старовинної музики. А також
відзначити родинне свято в затишній атмосфері української хати. Всі
садиби обладнані сучасною інфраструктурою.

Охочим пропонуємо екскурсії територією…
…
для дорослих і дітей. Екскурсовод розповість вам про особливості
архітектури, побуту, образотворчого мистецтва козацької доби.
Ознайомить із флорою середньої Наддніпрянщини.

В «Мамаєвій
Слободі» Ви чудово проведете час. Тут можна відкрити для себе щось нове
або згадати забуте старе, можна смачно поїсти і просто поточити ляси на
лоні мальовничої української природи.

Спецпропозиція туркомпанії „Мальва-Тур” Київ, скансен «Мамаєва Слобода». Вінчання в православному обряді в козацькій церкві на території комплексу.

Весілля
в старовинному наддніпрянському обряді і музичний супровід у виконанні
суперпрофесійного фольклорного колективу. Цінність традиційного
весільного дійства полягає в тому, що воно вивірене століттями, має
певний психоемоційний і естетичний зміст. Все відбувається в живому
контакті, тут нема місця заяложеним штампам і банальності. 

Весільний бенкет
в одній зі садиб. Меню складається зі страв давньоукраїнської кухні.
Всі страви і напої подаються в посуді, виготовленому за старовинними
взірцями. Музичний розпорядник (сват) допоможе вивчити кілька зовсім
нескладних, але захоплюючих танців, і ваші гості чудово розважаться. За
бажанням можна влаштувати фотосесію в старовинному українському
вбранні. 

Молодята можуть залишитися у нас на ночівлю. Ми
натопимо піч, постелимо м’якеньку постіль на духмяному сіні - в такій
атмосфері ви перенесетеся в минуле і відчуєте себе
істинними праукраїнцями. Перша шлюбна ніч стане справді незвичайною
і незабутньою! 

Наша пропозиція є абсолютно ексклюзивною, оскільки в Україні на теперішній час не існує аналогів скансену "Мамаєва Слобода". 









Взято з http://malva-tour.com.ua/in...

Вітаю та запрошую усіх до спільноти "
Козаки-характерники, спас та український рукопаш
"

http://my.mail.ru/community/harakternuku/

Катерина Василівна Білокур

Від дня народження народної художниці України Катерини Василівни Білокур минуло сто років. Ті сто років склали Двадцяте Століття, що увібрало в себе революції, братовбивчі й світові війни, голодомор і голокост, знеособлення людської Дерева в лісі. 1940-ві рр.індивідуальності і водночас лицемірно гучні військові, фізкультурні, пісенні свята, декади, всесоюзні художні виставки.
Були в тому Двадцятому спалахи визначних синових талантів, знакових подій в житті людства і серед них - народження 1900 року в забутому Богом і людьми селі Богданівна, біля Яготина, в селянській родині дівчинки Катрі Білокур, життєвий і творчий подвиг якої не має аналогів у світовому мистецькому обширі.
Катерина Білокур - плоть від плоті свого народу, воістину його славетна донька. Не отримавши навіть початкової шкільної освіти, вона вчилася сама: оволоділа грамотою, багато читала, а душа прагнула чогось недосяжного.
"...Вже в молодості стала я кой у кого доставати книги і з них узнала, що є на світі такі люди - художники і яка їх робота. І якимсь чарівним, прекрасним показалось мені те велике слово художник. От я й сказала собі, що чи рано, чи пізно, хоч на старості літ, а буду художником, буду - і все!" - писала вона в листі до вищих органів влади та керівництва України від 6 квітня 1950 року.

Любов'ю до поезії Кобзаря, до його великого мистецтва складалася, виповнювалася її молитва. "Тарасе Григоровичу, батечку, голубчику, соколику, ви самі це гарно знаєте, теж колись по світу блукали та людей шукали, хоч ви мертвий, допоможіть мені стати художником!" І не переставала твердити, що життя для неї без мистецтва - не життя. Отже, малювання для Катерини Білокур - понад усе, то її земна велика радість і небесна височінь. З усією перейнятістю - "буду художником!" - жила і творила.
Вона жертовно зреклась усього земного, буденного, всупереч прикрим обставинам виборювала особисте право на істину, а істиною дня Катерини Білокур змалку і до останніх днів, аж до передсмертного подиху залишилася малярська творчість.

« Я – Украинец» (СТАТЬЯ, КОТОРАЯ ВЫИГРАЛА НА КОНКУРСЕ « Я –
Украинец»)

Я не люблю сало, не ношу вышиванку и не знаю слов
украинского гимна. Я не переплывал Днепр и не умею танцевать гопак. На моем
столе не лежит "Кобзарь", а на стене не висят рушники. Моя кровь
красная, а не желто-голубая. Я не склоняю "пальто" и
"кино", и три самых важных слова я сказал на русском языке. Я -
украинец?

Я болею за "Динамо", за Кличко и Клочкову. Я видел
эту землю из иллюминатора Боинга, но я вернулся. Мне не нужны неоновые
города и силиконовые женщины. Я не буду жить там, где улицы без имен,
а люди без отчеств. Я останусь здесь. Здесь земля еще не остыла от огня, и еще
не стерлись на плитах имена незабытых предков. Здесь девушки читают в метро и
пишут стихи на парах по термодинамике. Здесь на деньгах поэты, а не президенты.
Здесь шутят смешно и улыбаются честно. Из сердца не вычеркнуть пятую графу. Я -
украинец.

Я люблю узкие улицы Львова и Харьковские проспекты. Мне
стали родными беззаботная Одесса, деловитый Донецк и легендарная Полтава. Я не
верю патриотам на трибунах, но верю патриотам в окопах. Я верю в эту страну: я
доверяю этому воздуху - он держит купол, этим горам - они держат страховку,
этим людям - они держат слово. Я люблю стук каблучков по плитке Крещатика, скрип
снега в Карпатах и шуршание крымской гальки. Мне никогда не забыть украинской
колыбельной и поцелуя на Андреевском.

А еще: мне часто снится необъятное небо и поле подсолнухов.
И мой сын родится здесь... Я - украинец!

Петро Дужий 

ЧЕРВОНО-ЧОРНИЙ ПРАПОР — ЦЕ НАШЕ ВСЕ ДОБРО... 

(де гніздиться коріння цього прапора) 

Громадяни старшої генерації й досі пам'ятають, а молодші люди, ознайомлені з пісенною творчістю, знають, що у двадцятих-тридцятих роках нашого сторіччя на українських землях побутувала пластунська пісня: 

«Гей-гу, гей-га, таке-то в нас життя: 
Наплечники готові, прощай, моє дівча. 
Сьогодні помандруєм, не знаємо самі, 
Де нічку заночуєм...» 

А наступна строфа починалася словами: 

«Прапор червоно-чорний — це наше все добро...» 

Усі свідомі українці, а до таких зараховували себе й зараховують наші пластуни, з великою пошаною ставляться до історичного, національного синьо-жовтого прапора, бо інакше не може бути. Проте, поміж синьо-жовтими прапорами нерідко появляються і червоно-чорні прапори, облюбовані вже в першій чверті XX сторіччя нашими пластунами та й загалом — молоддю. А бравурна пластунська пісня, в якій згадується червоно-чорний прапор, і по сьогодні захоплює громадськість. 

Наші вороги виступають і проти синьо-жовтого прапора, і проти червоно-чорного, вони в них «мазепинські», «петлюрівські», «націоналістичні». Ворогам сталінський прапор до вподоби. 

Здавалось би, що й думки допустити не можна, щоб наші свідомі люди протиставили червоно-чорний прапор — національному синьо-жовтому. А проте, на догоду ворогам, і такі люди трапляються, які — як каже прислів'я — не збагнувши броду лізуть у воду... 

Є, на жаль, такі люди, що без потреби вовка з лісу викликають. Ось один діяч, докоряючи деяким нашим молодим людям, у своєму експозе так дослівно пише: «І не можу я пояснити використання ними червоно-чорного прапора інакше, як незнанням усіх тих, хто перед нашими СНУМівцями носив його: французькі революціонери, російські соціял-демократи й німецькі націонал-соціялісти. Невже вони хочуть бачити там своє коріння? І невже вони думають, що за теперішнього співвідношення сил революційні насильницькі методи (червона барва червоно-чорного прапора означає кров, збройну боротьбу) можуть дати патріотичним силам перемогу? За теперішніх, сьогоднішніх умов? Далебі, ні!» 

Дозволю собі з'ясувати: де коріння червоно-чорного прапора. 

У західньоукраїнських молодечих організаціях, а зокрема в юнацтві ОУН, велику увагу зверталося не лише на ознайомлення з ідеологічно-політичними проблемами, але й не в меншій мірі надавалось значення вивченню нашої історії, літератури, мистецтва тощо. Так було у 20-30 роках. Наприклад, у березні кожен юнак мусів підготовити коротку доповідь про Шевченка та його творчість. Вивчали твори Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника... 

В 1934 році я вперше 16-річним гімназистом попав до «Бриґідської» тюрми за те, як писали польські поліцаї в документах, що намагався відірвати частину Польщі (українські етнографічні землі), тобто підлягав статті «97». Пам'ятаю як сьогодні: мене вкинули до камери номер 120 у третьому корпусі. І там уперше я зустрінувся з видатним націоналістом крайового маштабу — Зеноном Коссаком — найближчим співтоваришем таких знаних з нашої історії діячів, як Степан Бандера, Роман Шухевич, Богдан Кравців, Володимир Янів і інші. 

Мене зовсім не здивувало, коли Коссак на початку нашого знайомства запитав мене, чи я цікавився творчістю Василя Стефаника. А довідавшись, що я знаю всі його новелі, почав наче поетичний твір напам'ять рецитувати уривок новелі Стефаника «Сини». У творі є такий фрагмент: батько веде розмову з сином Андрієм (цитати наводжу за виданням «Твори» В. Стефаника, третє видання Державного видавництва України, 1929 року, сторінка 279. Новелю надруковано згідно з тодішніми «Нормами літературної мови»). 

Монолог батька: «Останній раз прийшов Андрій, він був у мене вчений. «Тату, — каже, — тепер ідемо воювати за Україну». — «За яку Україну?» А він підняв шаблею грудку землі та й каже: «Оце Україна, отут — і справив шаблею в груди, — тут її кров; землю нашу йдемо від ворога відібрати. Дайте мені, — каже, — білу сорочку, дайте чистої води, щоб я обмився, та й бувайте здорові». Як та його шабля блиснула, тай мене засліпила! «Сину, — кажу, - та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і його на це діло...» 

Тут Коссак глибоко замислився і нарешті каже: «Геніяльне визначення України дав геніяльний Стефаник. Україна — це земля, наша родюча, чорна, найбагатший у світі чорнозем, за який проливали кров найкращі сини України...» А далі: «Українська земля — чорного кольору, а кров борців, що йшла «відбирати її від ворога», — червона. А хіба ж поєднання цих кольорів — червоного і чорного — не символічне визначення України - України, що бореться?» Чи саме Зенон Коссак був першим, що сказав — червоно-чорний прапор — символ «України, що бореться», чи вже хтось раніше прийшов до такого висновку, мені важко сказати. 

Не підлягає найменшому сумнівові, що власне «Україна, яка бореться», символізована червоно-чорними кольорами, надхнула учасників II Великого Збору ОУН у квітні 1941 року прийняти окрему постанову: «Організація уживає свойого окремого організаційного прапора чорної і червоної краски». 

Нашим національним прапором і надалі, і на всі часи, залишається синьо-жовтий прапор. Таку думку поділяють націоналісти, чесні патріоти України. 

Червоно-чорний прапор — прапор України, що бореться. Чи ж годиться його прирівнювати до прапора французьких революціонерів, соціял-демократів, а вже, що найгірше, до кольорів націонал-соціялістичних?

Українські гроші позначили масони. До цього
схиляється деякі користувачів Інтернету. У мережі нині жваво
обговорюють незрозумілий знак, що є на деяких вітчизняних монетах.

Лише найуважніші могли помітити зміни в українських дрібних монетах
зразка 92-го та 2000-го років, але зміни є. Це невеличкий знак внизу
українського герба.

Блогери назвали його масонським. Їхня версія - символ з’явився
2001-го начебто задля того, щоб зменшити вплив Ющенка на людей.



Значок праворуч від року випуску монети чимось схожий на лілею. На
офіційному сайті Національного банку є пояснення усіх символів монет,
окрім цього.
Думкиї пересічних громадян:


Схоже на лілію.



Нечиста сила там.



Це пришестя антихриста.



Оксана Крижанівська - старша наукова співробітниця інституту історії.
Досліджує масонство. Таємну організацію, якій приписують бажання
панувати над усім світом. Та позначку на монетах їй треба дослідити
детальніше.



Оксана Крижанівська, історик:


Начебто три листочки. Ну, масонська символіка потребує окремих досліджень.



Вона вважає радянську червону зірку, а також серп і молот - масонськими знаками.



На банкноті найвищого номіналу 500 гривень з’явився знак - око в
трикутникові і в колі. Схоже є і на американських грошах. Сергій Біляєв
- дизайнер, що намалював значну частину українських монет, зазвичай
ювілейних:



Це знак, який свідчить про певну якість. До того не було банкнотно-монетного двору.



Взагалі, око в трикутнику - зображення бога отця Саваофа.

ВИШИВАНКА — символ здоров’я, краси, щасливої долі, родової пам’яті, національної гордості, порядності, чесності, любові, святковості; оберіг. Вишита національна жіноча та чоловіча сорочка… Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові-нареченому, чоловікові, хлопчикові; дівчині, заміжній жінці. Традиційні вишиванки виготовляли з лляного чи конопляного полотна домашньої роботи. Було чимало типів традиційних сорочок за формою, використанням матеріалів, а також за семантикою кольорів: подільський, галицький, поліський, волинський, наддніпрянський, полтавський, гуцульський, буковинський, лемківський тощо. За традиційною вишивкою безпомилково можна визначити реґіон: блакитні кольори Волині, зелені — Буковини, білим по білому — Полтавщина… Символіка вишиванок збігається з символікою орнаментів предметів матеріальної трипільської культури. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків (датують їх VІ тисячоліттям) ідентифікують з узорами вишиванок ХVІІІ—ХХ ст. Символіка вишивки складалася з двох частин-оберегів: історичної (родової) та прогнозуючої доленосної (загадування майбутнього, продовження роду). 
У вишиванці використовували традиційні символічні орнаменти: геометричні (вважають найдавнішими), рослинні, зооморфні (тваринні), орнітоморфні (птахи). Іноді типи орнаментальних форм поєднувалися: орнаментально-рослинний з переважанням першого чи останнього. Символіку форм конкретизувала символіка барв. Наприклад, подільська кольорова мережка, виконана хрестиком і низзю з декоративним швом-качалкою (качалочкою), подає ромб, розміщений поміж двома горизонтальними лініями. Трикутник між ромбом та лініями вишивали навскісними лініями — завитками (тип орнаменту "баранячі роги"). 
В орнаментах переважають чорний і червоний кольори (ознака хліборобської культури, любові, землі й сонця, печалі й радості, матеріального і духовного, життя і смерті) з украпленням синього, зеленого, жовтого (золотого). Такий тип орнаменту міг символізувати не лише хліборобську працю на чорноземі в зоні лісостепу з річками, озерами чи журливість вдачі, любов, цілеспрямованість подолянина в досягненні мети, а й певну гармонійність у стосунках людини з природою й у людських взаєминах; фізичну силу, міць духу; зростання, часом запліднення тощо (слід розглядати конкретний зразок призначення вишивки). Із зображенням ромба й двох ліній могли пов’язувати певні уявлення про календар, пори року, буття між народженням і смертю.
Народ ставився до вишиванки як до святині. Такі сорочки передавали з покоління в покоління, з роду в рід, берегли як реліквії. Закодована родова генетична інформація оберігала нащадків від ударів долі, захищала від злих сил, поганих очей, негативних енергій. 
Образ-символ сорочки-вишиванки часто трапляється в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських), жартівливих тощо. За народною традицією, дівчина, готуючи посаг, мала вишити нареченому сорочку:

Шовком шила, шовком шила, 
золотом рубила —
То для того козаченька, що вірно любила.

Сорочка (особливо чоловіча) була символом кохання, вірності. У давньому замовлянні сказано: "Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був", звідки видно, що "білий — милий". У деяких народних піснях, зауважував О. Потебня, образ не пояснюється, але його можна зрозуміти на основі символічних значень:

Ой коби я була знала, що я твоя буду,
Випрала би-м сорочечку 
від чорного бруду. 

(тобто покохала б, поєдналася з тобою за умови обов’язкового майбутнього заміжжя); 

Заковала зозуленька на жовтім пісочку.
А хто ж мому миленькому випере 
сорочку?

У другій половині ХІХ ст. в європейській фольклористиці побутував сюжет про графа, який потрапив у полон до невірних, і про його дружину. Біла сорочка, що її дала дружина чоловікові, — символ вірності: доки сорочка біла, доти жінка вірна.
Випрати сорочку в чумацьких піснях означає полюбити чумака, навіть якщо він одружений. Характерно, що чумак не завжди погоджується на любовні стосунки з випадковими жінками (в піснях це переважно дівчина або молода шинкарка-здирниця), не дозволяє будь-кому "прати сорочку", хоч вона й не біла, бо "сьома неділя". Чумак зберігає вірність коханій дівчині (дружині), до якої має повернутися.
Сорочку-вишиванку оспівано, зображено в багатьох жанрах народної творчості (зокрема жартівливих, пародійних), долучилися до цього і сучасні поети. Вона символ українця і України, проте в ХХ ст. престиж вишиванки як одягу занепав під гнітом радянської тоталітарної системи, згубними впливами шовіністично-космополітичних, комуно-фашистських, екстремістських та інших тенденцій. 
Із здобуттям Україною державної незалежності 1991 р., особливо нині, на початку ХХІ ст., спостерігаємо відродження традиційного вбрання. Жіноча й чоловіча вишиванки набувають не лише ідентифікаційного статусу, репрезентанта в діалозі культур, а й органічного одягу високої мистецької естетики, родового оберега, предмета національної гордості українців.

Споконвіку в держави, у нації
Стало добрим законом, панове:
Жить не може людина у Франції
І не знати французької мови.

То вода для людини для спраглої,
Джерело життєдайне, чудове.
Жить не може людина у Англії
І не знати англійської мови

В кожній мові – квітіння конвалії,
Гуркіт грому і гомін діброви.
Жить не може людина в Італії
І не знать італійської мови.

Із колиски до миті останньої
Є в людей розуміння здорове:
Жить не може людина в Іспанії
І не знати іспанської мови.

Хай слова вирізняються в реченні,
Як зерно, а не жмуття полови.
Жить не може людина в Туреччині
І не знати турецької мови.

Може, в мене поняття і спрощені,
Та тримаюсь такої основи:
Жить не може людина в Угорщині
І не знати угорської мови.

Жить не можна в Норвегії, Швеції,
Вже й в Прибалтиці, вже і в Молдові,
У Німеччині, в Польщі, у Греції
І не знати державної мови.

Тож думки пропливають, як тіні,
В далину, в безгоміння Дніпрове:
Жити можна лише в Україні
І не знать української мови

Євген Гайгара, Кривий Ріг

Без вітру і листя не ворушиться
Без кривих і скрипучих дерев лісу не буває

Без хмари дощ не приходить

Без шуму тече глибоководна річка

Бистра вода як надійде, так і перепаде, а тиша - шумить і шумить

Біля бурхливого потоку довго не всидиш

Біля вогню соломи не тримають

Біля води дерево швидко росте, та швидко й старіє

Блаженна вода, що не мутить ума

Блискавка влучає у найвище дерево

Болото берегів не має

Бурхливому джерелу сіно-солома - не загата

Важкий камінь трісне, але з місця його не зрушиш

В болото влізти легко, а назад - хоч воли впрягай

В глибокій воді - велика риба

Велика вода броду не знає

Велика злива скоро вщухає

Велика риба у калюжах не водиться

Велике дерево поволі росте

В ледачого - не болить

Виріс ліс - там виросло і топорище

Високе дерево ловить найбільше вітру

Від зрізаного дерева пагінці таки проростуть

Від розливу ріки вода у глибокому колодязі не псується

Відром вітру не наносиш

Від своєї тіні не сховаєшся

Вітер без крил не буває

Вітер дує, хоч не знає, що погоду він міняє

Вітер і гору з часом зрушить, лиш настирним бути мусить

Вітер після затишшя, а після вітру - спокій

Вітру не запреш

Вітру не спіймаєш, диму не заховаєш

Вітру шляхи - не второвані

В морі тому багато води, що ніхто її не п'є

Вогонь вогнем не згасиш

Вогонь вогнем стримують

Вогню в соломі не сховаєш

Вода в решеті не встоїть

Вода в струмку не буває каламутна

Вода й млини ламає

Вода м'яка, а камінь пробива

Вода найчистіша біля витоку

Вода спливе, а камінь зостанеться

Вода тече, назад не вертається

Вода ума не мутить, та й голови не смутить

Вода, що тече, сама собі дорогу знайде

Воду, що давно і неподалік тече, не шанують

В посуху і град корисний

Всі ріки до моря ведуть

Всякий вітер з часом стихає

Гарні квіти при дорозі довго не квітують

Глибока вода не каламутиться

Глибока вода, як думка, йде спокійно

Гнучке дерево краще ламкого

Гни тоді, як іще дубок, а не тоді, як уже кілком стане

Гора ніякого снігу не боїться

Грім любить вдаряти у високі вежі

Гуляй, вітре, по полю, а я буду з тобою

Далі від моря - менше горя

Дарма проти вітру дути

Де була вода, там знову буде

Де високі гори, там глибокі доли

Де вітер не дує, там гілки не хитаються

День довгий, а вік короткий

Дерево з глибоким корінням менше боїться вітру

Дерево садять швидко, та не швидко плоди їдять

Де ріки текли, там і будуть

Добрий чоловік і гарна днина ніколи не набриднуть

Душа риби - вся у воді

Жени природу у двері, а вона у вікно зайде

За водою підеш, то й не вернешся

Затишшя приносить рибу

З брудної води ще ніхто чистим не виходив

З великої бурі - малий дощ...

Український вінок

Існує низка легенд про віночок. Ось одна з них:
Йшла дівчина по калину. Зустрів її парубок і каже : "Знімеш вінок - моя будеш". Не веліла матуся знімати віночок, та парубок гарний, говорив красиво, а ласкавий погляд зігрівав серце. Зняла дівчина віночок, а парубок перетворився на страшного дідька і забрав її до себе.
Тому не просто кажуть, що вінок оберегіє від нечистої сили.
Є багато звичаїв, пов'язаних з віночком. Колись останній сніп з поля женці приносили в село. Несла його найгарніша дівчина. Цей сніп прикрашали віночком, як символ наступного врожаю. Весільним є звичай , віночок одягати віночок з барвінку, зроблений на дівич-вечорі, молодій на голову. Після весілля свекруха знімає вельон в молодої разом з віночком, який молода зберігає все своє життя. Вважається, що зберігати віночок потрібно за образами (щоб шлюб був міцним).
Значення квітів в віночку:
Безсмертник - символ здоров'я
Деревій - нескореності
Барвінок - життя й безсмертя людської душі,
Цвіт вишні та яблуні - символ материнської відданості
Калина - символ краси та дівочої вроди
Любисток і волошка - відданості та вірності
Ромашка - символ дівочої чистоти
Ружа, мальва та півонія - віри, надії та любові
Хміль (вусики) - символ гнучкості та розуму
Цвіт маку долучають у вінок ті дівчата, у чиїх родинах хтось загинув у боротьбі з ворогом. Мак - символ печалі і смутку.
Також кожна дівчина повинна була знати в якій послідовності вплітати стрічки у віночок та, що колір стрічки значить. І сором був тій дівчині, яка не знала яка за якою мала бути вплетена стрічка.
Скажімо, найпершу у віночку - посередині, в'яжуть світло-коричневу стрічку - символ землі-годувальниці. Пообіч від коричневої - жовті стрічки - символ сонця, за ними світло-зелені - символ краси і молодості. Потім голубі, сині - символи неба і води, що дають силу й здоров'я, далі в'яжуть жовтогарячу символ хліба, фіолетову - символ мудрості людини, малинову - символ душевності, щирості, рожеву - символ достатку. В'язали до строю й білу стрічечку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому - місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо це символ пам'яті про померлих.

ВІДЕО ІЗ ЦИМИ ТА ІНШИМИ ТАНЦЯМИ ДИВІТЬСЯ НА http://dance.1plus1.ua/video :))) ВІДЕО ІЗ ЦИМИ ТА ІНШИМИ ТАНЦЯМИ ДИВІТЬСЯ НА http://dance.1plus1.ua/video :)))

ХТО ВАМ СКАЗАВ, ЩО Я СЛАБКА….

Хто вам сказав що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука,
Чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
Жалі та голосіння, –
То ж була буря весняна,
А не сльота осіння.
А восени…
Яка журба,
Чи хто цвіте, чи в’яне,
Тоді й плакучая верба
Злото-багряна стане.
Коли ж суворая зима
Покриє барви й квіти –
На гробі їх вона сама
Розсипле самосвіти.

Леся Українка

МІЖ ІНШИМ

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Ліна Костенко




Учора ще я в цьому колі жив...
М. Вінграновський

Це не ваша печаль,
З ким я завтрашній день відкоркую,
Вал яких вечорів мені вірші, мов гальку, наніс,
Це не ваша журба —
Хто мій рот, як цигарку, розкурить,
І з яких карколомних висот моє серце шугатиме вниз!
З кого зайві слова
Обберу, наче з дерева гусінь,
В чий півморок засвічену лампу внесу —
ні сестра, ні жона...
Ну і що вам за клопіт, На якім повороті зірвуся?
Приземлюся — то встану. І, зрештою, — не першина.
Це не вам, безголосим і п'яним од власної злости,
Обривати ім'я моє,
по пелюстці, в усіх на виду, —
Вам однак не вгадати,
На якому із ваших помостів
Я зірву рукавички — і піснею горло зведу!
Можна тріщину дати.
Можна роки, як совість, пропити
І з холодних, як опік, світанків, довіку чекати відлиг...
Тільки я, навіть голос зірвавши, усе-таки буду хрипіти —
І, згубивши стремена, зумію триматись в сідлі!
Не мене приміряти на ваші сумні манекени!
Доки відзвук мій болісний
Між обвалами спин не затих,
Вам лишаються ваші, безділлям спрацьовані, ґени,
Окуляри — від сонця, й льодяники — від висоти.
І не ваша журба,
Коли вітру судилось минути

Від розштормлених кіс і вітрилами напнутих блуз,
І не ваша печаль
Буде завтра мене спом'янути,
Коли я, на якімсь повороті зірвавшися,
Не приземлюсь

Оксана Забужко