Откройте свой Мир!

Міністерство внутрішніх справ України має намір на законодавчому рівні закріпити обмеження перебування неповнолітніх на вулиці у нічний час, після 10 вечора.

У разі виявлення дітей, які без поважних причин порушили комендантську годину, їх доправлятимуть до найближчого відділення міліції. Туди викликатимуть батьків і правоохоронці будуть з’ясовувати усі обставини нічної прогулянки.

Батьки повинні знати, де перебувають їхні діти у вечірній час, переконана начальник відділу кримінальної міліції у справах дітей обласного УМВС Алла Лемчак. За її словами, неповнолітні не мають потреби перебувати пізно ввечері на вулиці без дорослих. Винятком, може бути навчання у другу зміну чи в позашкільних гуртках. Ці причини з"ясуватимуть правоохоронці. Комендантська година буде запобіжним заходом щодо скорочення підліткової злочинності, вважає Алла Лемчак.
Правоохоронці пропонують обмежити перебування дітей без супроводу батьків або інших опікунів у громадських місцях та на вулицях після 22 години. У зимовий час після 21-ої вечора. Більшість батьків підтримують запровадження комендантської години.

На Прикарпатті місцева влада ще в 2003 році ввела обмеження щодо перебування підлітків у розважальних закладах після 10 години вечора. Наразі відповідальність за це покладена на власників дискотек та ігрових клубів. У випадку введення комендантської години, відповідальними за нічні прогулянки дітей будуть їхні батьки.

 

Їх у колекції налічується 24

На виставці сакрального мистецтва вперше для загального огляду представлено твори з колекції кафедрального собору Святого Воскресіння в Івано-Франківську, яку зібрав настоятель храму отець-митрат Юрій Новицький.

“Експоновані плащаниці виявляють значну мистецьку цінність. До особливо цікавих експонатів слід віднести групу центрально-українських плащаниць другої половини XIX ст. які об'єднані іконографією та художнім вирішенням. Це багатофігурні плащаниці зі сценою оплакування Христа”, - сказав Gazeta.ua завідувач відділу реставрації краєзнавчого музею Валерій Твердохліб. Саме він і реставрував частину виставлених робіт.

Найдавнішою є однофігурна плащаниця зі зображенням Христового тіла на локал
# На Прикарпатті з церкви винесли Євангеліє за $10 тисяч
ьному темному тлі, яку можна віднести до кінця XVIII ст. Цікавими за манерою виконання є також плащаниці зі сценою покладення Христа до гробу, які слід датувати орієнтовно серединою XIX ст.

Вагомим акцентом експозиції є група ручних різьблених хрестів XIX ст. (37 творів), які демонструють різні варіанти іконографії, художньо-стильового вирішення, а також техніки виконання. Загалом, експоновані твори представляють різні види українського сакрального мистецтва. Вони є різними за іконографією та формальним виконанням. Ці пам'ятки підкреслюють наскільки важливе місце посідали в українських храмах мистецькі твори, як багато уваги відводилося належній візуалізації євангельської історії

Плащаниці належать до творів богослужбового вжитку, які у храмах східнохристиянської традиції виставляються один раз на рік, протягом двох днів Великої П'ятниці та Суботи. У день Великої П'ятниці плащаниця символізує мертве тіло Христа, а обряд відтворює історичну подію його похорону.

Плащаниця виставляється в храмі вірних до Воскресної Утрені. Після відправи надгробного перед утренею її кладуть у святилищі на престолі, де вона залишається 40 днів, означаючи час перебування Христа на землі до Вознесіння.

… Или начало и конец буковельской истории с заявкой на Белую Олимпимаду-2018




На этой неделе МОК объявил, что 6 июля 2011 года в южноафриканском Дурбане на своей 123-й Сессии он объявит столицу Белой Олимпиады 2018 года.
Среди претендентов французский Анси, немецкий Мюнхен и южнокорейский Пхенчхан. О шансах каждого из этих городов говорить преждевременно.
Отмечу лишь, что наибольшие имеют корейцы. Им, бедолагам, МОК трижды отказал в проведении Игр. В 2010 году они проиграли канадцам (Ванкувер), в 2014 – Сочи. Третья попытка может оказаться более удачной. Но не потому, что Пхенчхан такой распрекрасный, а потому что Франция и Германия подали свои заявки «абы, что называется, було».
Основной упор европейских экономических «тяжеловесов», как ожидается, будет сделан на Летние Олимпийские игры 2024 года и 2028 годов.
Но новость, с которой я начал, стала для нас интересной не только поэтому. Всплыла история с украинской якобы заявкой на проведение Белой Олимпиады 2018 года.
Когда впервые это было озвучено (2006 год) большинство нормальных людей в нашей стране, мягко говоря, рассмеялись. Ну, мало ли что выдавал на гора воспаленный разум предыдущих власть предержащих. Забавно было другое. Сам директор
«Буковеля» Александр Шевченко на полном серьезе утверждал, что «шансы на получение статуса олимпийской столицы у нас велики, ведь "Буковель" не просто туристическая жемчужина Прикарпатья, но и ведущий мировой бренд среди центров зимнего отдыха, самый динамичный по своему развитию горнолыжный курорт в целом мире. На сегодняшний день курорт – беспрецедентный для Украины пример привлечения частных инвестиций в развитие туризма. Все трассы у нас сертифицированные.  Курорт отвечает высоким стандартам безопасности, к которым "дотягиваются" не все европейские горнолыжные курорты. Лыжные трассы оборудованы защитными матами, сетками…» т.д. и т.п. Это все понятно.
Мне непонятно другое. Что изначально закладывалось в буковельскую «заявку»? Если желание пропиариться (что вполне естественно для любого курорта), то почему это не имело продолжения если не на государственном уровне, то хотя бы на локальном? Ведь деньги у «Буковеля» есть, и неплохие. По
словам того же Шевченко, сумма вложенных инвестиций в этот курорт составляет (по состоянию на 2006 год) - около 150 миллионов долларов.   Что касается государства, то с него взятки, как обычно, гладки. По той простой причине, что взяток, откатов на этом проекте особо не получишь. Капиталовложения только в заявку огромные. Например, победа заявки Сочи на проведение зимней Олимпиады 2014 года обошлась России в 30 миллионов долларов… Впрочем, расходы на заявку  кажутся минимальными по сравнению с теми деньгами, которые Россия направит на строительство олимпийской
инфраструктуры Сочи. Президент оргкомитета Олимпиады -2014 Дмитрий Чернышенко назвал сумму бюджета Игр: 1,8 миллиарда долларов. В Украине таких денег нет и быть не может. Даже с учетом «привлекательного» инвестиционного климата, о котором талдычат наши политики на всех своих международных «посиделках», начиная с Давоса.
Был еще и психологический риск. Ведь россияне в Сочи явно «вложатся» по полной программе, и размах, с которым они проведут Игры, будет сравним разве что с Летней Олимпиадой в Пекине -2008. На понтах Россия никогда не экономила. А потому оказаться «бледными» на фоне ее сочинского блеска,Украине не хотелось бы. Но это я что-то далеко залез.
Думаю, что все гораздо проще. Столкнувшись с невероятным количеством проблем (в том числе и внутриполитических) при организации футбольного ЕВРО-2012, украинские власти решили не торпедировать идею с Буковелем-2018. Да и своего олимпийского «Суркиса» у нас нет. Валентин Брынзак, который гипотетически мог бы претендовать на эту роль, с трудом тянет свое биатлонное хозяйство. Да и не «зимняя» мы в спортивном плане страна, как бы себя не пытались уговорить в обратном. И дело не в отсутствии нормальных спортбаз и центров подготовки (это по умолчанию),а в отсутствии традиций. Таких, какие есть в зимних видах спорта у Норвегии, Швеции, Финляндии, Канады, той же России. А когда их нет, тогда нужны деньги. А если и их нет, тогда нечего и огород городить.
Хотя, «маниловщиной» заниматься, конечно, никто не запрещает. Но если это не выглядит откровенно смешно. Как в случае с прикарпатскими Нью-Васюками…
 
«Буковель» не просто туристическая жемчужина Прикарпатья, но и ведущий мировой бренд среди центров зимнего отдыха  Можно долго строить прожекты по поводу Буковеля, но лучше бы туда сделали нормальную дорогу. А то в минувшем январе я оттуда пытался выехать на машине в течение 4 часов. Пробка возникла уже на парковке, благодаря «профессиональным» действиям парковщиков. Подъемники далеки от
по-настоящему европейских: кто успел, как говорится, то и спрыгнул с них. Хорошо, если не на голову предыдущим слаломистам. Про цены на курорте я вообще не говорю...
В общем, не хочу я создавать антирекламу неплохому, наверное, курорту. Но только по украинским меркам, а уж никак не по европейским. Говорить можно все что угодно, но когда приезжаешь на курорт средней руки в Австрии, понимаешь, что «ведущий мировой бренд», как его пытаются представить у нас, слишком далек от такового. Хотя если поменьше болтать и побольше делать, то Буковель – 2030 вполне возможен. Или я слишком оптимистичен?..
Константин Николаев
Фото автора

З 17 по 24 серпня на відкритому повітрі в історичному центрі нашого міста проходитиме фестиваль «Porto Franco Fest 2010», - повідомляє “nashemisto.if.ua”.

Кожен день фесту буде присвячений певній країні (Польща, Іран, Німеччина, Китай, Росія, Франція та США) та її синтезу/діалогу з Україною. Відкриття «Вільного мистецького порту Франківськ» розпочнеться урочистим парадом (вул. Незалежності – Ратуша, площа Ринок). На Гранд-сцені відбудеться симфонічний концерт, концерт гурту «Брати Блюзу» (Україна) та виступ Ренса Ньюленда (Австрія).

У той самий час на схилі гори Петрос (Карпати) проходитиме музично-літературний діалог віолончеліста Домініка де Війєнкура (Франція) з письменником Тарасом Прохаськом (Україна). Глядачі стануть свідками діалогу завдяки прямій відеотрансляції акції. Поєднання сюїт Баха та сучасної української прози продемонструє симбіоз музики та історії, бароко та еклектики, храмів «Порту Франківськ» на хвилях «моря Карпатських гір».

Закриття передбачає виступ гурту «Перкалаба» (Україна)

Дорогие женщины!!!

Мамы, бабушки, дочки, внучки-цветочки, жёны и просто близкие подруги. Поздравляю Вас с вашим праздником 8 марта. Желаю чтобы мужчины вспоминали о том, что рядом с ними живут их дорогие женщины не только в этот праздник, но и во все остальные дни года. Чтобы Ваша жизнь была легка и разнообразна, чтобы родные и близкие Вам люди радовали Вас долгие и долгие годы. Счастья Вам, любви и море, море цветов...



P.S.: ну и немного из истории праздника...

***************************************************************

Мифы о празднике 8 марта

Миф 1. 8 марта – Международный женский день

На самом деле Женский день отмечают в очень немногих странах. В основном только в республиках бывшего СССР. И то Прибалтика уже откололась, Узбекистан переиначил праздник в День матери, а Армения – в День материнства и красоты. Еще вместе с нами 8 марта поминают несколько стран, куда мы в свое время экспортировали социализм и «наши» праздники – Ангола,
Буркина-Фасо, Гвинея-Бисау, Камбоджа, Китай, Конго, Лаос, Македония, Монголия, Непал, Северная Корея и Уганда. Этим «восьмимартовская зона» и ограничивается.

Миф 2. Праздник придумали Клара Цеткин и Роза Люксембург

Это не так. Роза Люксембург тут вообще ни при чем и попала в «родительницы» 8 марта, видимо, только за свое цветочное имя. Вторая революционерка, Клара Цеткин, к нынешнему весеннему дню отношение имеет, но весьма косвенное. Да, в начале XX века именно она предложила вспомнить «Марш пустых кастрюль», который американские женщины устроили в 1857 году, требуя равных с мужчинами прав и зарплат.

Пламенную Клару поддержали – так появился Международный день солидарности женщин в борьбе за экономическое, социальное и политическое равноправие. С 1913 года праздник начали справлять в России, а в 1917-м он даже перерос в стачки и забастовки, которые продолжались несколько месяцев и закончились только 8 ноября известно чем. В 1975 году ООН назвала праздник Международным женским днем – и политическая дата превратилась в уютный конфетно-букетный выходной.

Миф 3. Все женщины считают лучшим подарком цветы

На самом деле опрос компании «Комкон» выявил, что женщины хотят другого: чтобы им подарили украшения и драгоценности (72%), деньги (69%), бытовую технику или электронику (68%), путешествия, развлечения и билеты (62%). Впрочем, 71% женщин не имеют ничего и против цветов. Но лишь в качестве приятного довеска к основному подарку.

Миф 4. Женский день скоро отменят

В действительности против дополнительного выходного в году выступают только ярые феминистки, некоторые православные священники и лидер ЛДПР Владимир Жириновский , который заявил, что «8 марта нужно забыть как можно скорее, а то над нами уже весь мир смеется». К счастью, ни поодиночке, ни все вместе противники 8 марта пока не в силах отнять у нас пусть странный и противоречивый, но главное – праздничный день в первых числах весны.

Источник - «Собеседник»

парк)))

В Івано-Франківську 27 серпня відбулися урочистості з нагоди 154-ї річниці від дня народження Івана Франка. Вони розпочались урочистою ходою до пам’ятника поету та покладанням квітів. Однак мешканці міста зазначають, що найкращим подарунком до свята стало б відкриття музею Івана Франка, - повідомляє «ZAXID.NET».

«Франка треба читати. Це буде найкращим вшануванням Каменяра. Читати, вивчати і виконувати його заповіти», - переконаний доцент та заслужений працівник культури України, автор книг про Івана Франка Петро Арсенич. Однак він переконаний, що в Івано-Франківську просто необхідно відкрити музей Івана Франка.

«Місцева влада має розуміти, якщо місто назване на честь Івана Франка, то тут має бути музей Каменяра, тим паче, що дуже багато матеріалів для нього знайшли місцеві краєзнавці. Невирішеним залишається єдине питання - приміщення для музею», - зазначив Петро Арсенич., «Життя Івана Франка тісно пов’язане з нашим містом. Вперше він прибув до Станіславова в 1880 році під поліцейським конвоєм. Потім Іван Франко пригадував, що це була найважча для нього дорога, коли набрякли ноги і не вистачало сил рухатись самостійно. Востаннє Іван Франко відвідав Станіславів 26 листопада 1911 року. На вулиці Січових Стрільців, 24 він натхненно читав свої твори», - пригадує Петро Арсенич.

За його словами, в Івано-Франківську поховано багато друзів та соратників Івана Яковича. Серед них є і могила Юзефи Дзвонковської, яку поет палко кохав і присвятив їй найкращі твори любовної лірики. Завдяки небайдужості місцевих краєзнавців, могили вдалося впорядкувати і зберегти у належному стані.

Цьогорічне святкування річниці з дня народження Івана Франка у місті планують завершити урочистим читанням творів біля пам’ятника Каменяреві та дитячими забавами за участі казкового героя Лиса Микити, вигаданого Іваном Франком.

Нагадаємо, Івано-Франківськ – єдиний обласний центр в Україні, де немає пам’ятника Тарасу Шевченку.

Ріка змінює русло

Відкрито купальний сезон 

Коли не знаєш, що зробити зі своїм життям, спробуй щось зробити своїми руками. Хенд-мейд в Україні сьогодні переживає розквіт. Це один з небагатьох видів бізнесу, який може процвітати саме в часи кризи. Хоча майстри, які займаються хенд-мейдом, як правило, роблять його не задля грошей, з часом улюблене заняття може перетворитися на основне джерело прибутку. Як ручна робота допомагає здолати кризу душевну і фінансову, ми розпитали у відомих в Івано-Франківську майстрів.

Хенд-мейд (від англ. hand made) - це речі, створені руками. Щоб займатися хенд-мейдом, не обов'язково мати художню освіту. Парадокс, але найчастіше починають творити руками люди далеко не творчих професій: банкіри, юристи, бухгалтери, лікарі. Нічого дивного в цьому немає, запевняє Ксенія Ткачук, власниця крамниць «Самі Свої» та «Файно Є», що спеціалізуються на продажі авторських речей та приймають у майстрів вироби ручної роботи: «Хенд-мейд завжди розквітає в періоди кризи. Як тільки людей трошки притискають, це все виливається у творчість. Ручна робота допомагає вилити стрес, відволіктися. Зараз дуже багато людей в постійній депресії. Дуже важко ходити і думати: «Про проблеми я думати не буду». А коли ти працюєш руками, ти не думаєш. Це ніби своєрідна медитація».

Галина Карпова - знаменитий у Франківську майстер ляльок-мотанок та коників з сіна. За фахом вона хімік-технолог, але за станом здоров'я мусила піти з роботи. Ручна робота дуже допомогла Галині повірити в свої сили. Весь вільний час вона віддає улюбленому хобі, з якого й живе. З ляльками-мотанками познайомилася на майстер-класі під час першого фестивалю «Шешори» і просто «закохалася» в них. Галина робить мотанки щодня, але ніколи не доводить цю роботу до автоматизму: «Я не можу уявити собі цю справу як якесь роблення клонів. Я зробила десь кількасот ляльок, точно навіть не знаю, бо не рахую, але двох однакових ляльок немає. Коли мотаю, наче вертаюся в дитинство, з'являється дивовижна легкість і радість».

Галина не була впевнена, що її вироби купуватимуть. «У мене була дуже низька самооцінка, і тому дуже важливою була думка інших людей. Коли даруєш людям зроблене своїми руками, і їм подобається - це підіймає тебе в твоїх очах». Незабаром хобі перетворилося на стабільний заробіток. Ляльки-мотанки від Галини Карпової продаються на базарчиках у Яремчі та Буковелі, у франківських крамницях «Самі Свої», «Шуфля», «Ортус». Галину почали запрошувати проводити майстер-класи з ляльки-мотанки. «Тепер я впевнена: якщо людина у зв'язку з кризою чи втратою роботи потрапляє у скрутну ситуацію, не можна втрачати надію!» - каже майстриня.

Найкращі ліки від кризи - це робота. Але все потрібно робити з душею. Вироби хенд-мейд вирізняються особливим теплом і позитивною енергетикою. Усі речі, зроблені руками, випромінюють любов і тепло майстрів, які їх створюють. Тому не можна сідати за роботу в поганому настрої. Люди відчувають холод від таких виробів і не купують їх. «Коли працюєш, ти ніби віддаєш свою енергію іншим, щоб все було у людей добре», - розповідає Юлія Загайкевич, яка багато років захоплюється фриволіте (схоже на дуже складне плетіння гачком). Свої вироби вона найчастіше дарувала родині та друзям, а останніх півтора року спробувала робити з допомогою фриволіте прикраси і здавати їх у крамниці. «Люди не вірять, що мої комірці, сережки чи кольє - це не заводське виробництво, - сміється Юлія. Якщо придивитися уважніше, розумієш, що в одному виробі тисячі вузлів. - Але коли хтось вдягає мої прикраси, людина просто змінюється на очах, стає радісною і усміхненою».

Юлія Загайкевич вдень працює медичним працівником, після роботи бавить двох діток, тож робить фриволіте уночі. Дивовижно, але про заробіток майстриня не думає. Для своїх прикрас вона використовує дуже дорогі нитки, фурнітуру та напівдорогоцінне каміння, тож вартість виробу просто компенсує їй витрати. Фриволіте від Юлії Загайкевич є у «Самі Свої», «Файно Є», «Намистинці», а також на розкладках під час етно-фестивалів. Майстриня проводить майстер-класи з фриволіте під час фестивалів у місті. Найбільше Юлію тішить, коли люди вже впізнають фриволіте і прагнуть навчитися його робити самі.

Випускниця місцевого худграфу Діана Пернеровська ніколи не працювала за спеціальністю - викладачем малювання. Вона займалася розписом стін, боді-артом, цікавилась живописом та фотографією. При цьому завжди захоплювалася людьми, які щось самі створюють, особливо подобались авторські іграшки. Одного дня два роки тому вона взяла тканину і пошила собі кумедного песика, якого потім попросив брат. Пошила ще одну іграшку - її також попросили подарувати. Так Діана зрозуміла, що її вироби подобаються людям. Тепер веселі авторські іграшки від Дідіки (творчий псевдонім Діани) охоче купують у провідних крамницях хенд-мейду у Львові, Одесі та Франківську. Частину іграшок вдається продавати через спеціалізовані сайти («Пакунок») та через власний сайт www.didika.if.ua

Продаж іграшок для Дідіки став основним заробітком. «Хоча справа, можливо, ще не така надійна, я дуже задоволена, що займаюся улюбленою справою. Яка би я не була втомлена, скільки б не було замовлень (я часто щось дошиваю вночі), ця робота мені ніколи не набридає. Я люблю ці іграшки усім серцем і роблю їх, вкладаючи в них всю свою любов. А те, що це робиться руками, надає дійству якоїсь магії».

Захоплення Сергія Таракана - одне з найбільш рідкісних. Хлопець працює зі шкірою та металом, з поєднання яких народжуються дивовижні прикраси, сумки, пояси, мисливські патронтажі та навіть одяг для «гуцульських» байкерів. Ремесло опанував у Косівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, хоча на щодень заробляє декоративними штукатурками. Сергій працює зі шкірою лише тоді, коли є натхнення. Адже створення речей зі шкіри - це робота для душі. Отримувати від свого хобі додатковий дохід хлопець спробував зовсім недавно. Коли з крамниці вкрали зроблений ним кулон, зрозумів, що його мистецтво справді подобається людям. Заробітки ще не стали регулярними, але Сергій намагається над цим працювати: регулярно їздить зі своїми виробами на фестивалі в Уніж, Космач та Шешори, створив свою групу у «Вконтактє» та сторінку на «Фейсбуці». Знайти вироби Сергія Таракана можна в крамниці «Самі Свої» та на її сайті www.art-bazar.com.ua.

Про Зоряну Мартинюк, яка захоплюється створенням авторської біжутерії, «ГК» уже писав кілька років тому. Тоді Зоряна міряла робити сумки з аплікаціями картин Марії Приймаченко, сьогодні вона це втілює в життя. Вона освоїла нову для себе техніку - войлоковаляння і робить у ній намиста, сережки, сумки та берети. Зорянині вироби з войлоку та авторська біжутерія успішно продаються в крамничках Львова, Києва, Тернополя й Івано-Франківська. Допомагають збільшити продажі також створена група в «Вконтактє» та інтернет-крамниці. Юрист Зоряна Мартинюк вже 5 років не працює за фахом і живе виключно за рахунок продажу власних виробів. Головне - мати цікаві оригінальні ідеї і бажання їх втілювати, переконана майстриня.

Галицький Кореспондент

Сьогодні на концерті біля міського озера