ЕЩЁ НЕ СГУБИЛИ УКРАИНУ ?
И теперь возникает закономерный вопрос :"Всё ли осознаём мы,братья славяне ?" Осознаём ли всю серьёзность и опасность для Украины,России ,всего СНГ и для всех нас сложившейся ситуации С "цивилизаторской" миссией" и "ненавязчивым" внешним управлением со стороны США,Европы и Израиля с их НАТО и МВФ, с их настойчивыми требованиями к марионеточным правительствам и фактическим ПРОВЕДЕНИЕМ УНИФИКАЦИИ (практически ИУДАИЗАЦИЕЙ - СИОНИЗАЦИЕЙ) НАЦИОНАЛЬНЫХ СИСТЕМ и НОРМ ПРАВА и,соответственно - евреизацией самой нашей культуры,ментальности, всей жизни нашей и приведения нас самих к нормам иудейской ПСИХОПАТОЛОГИИ ЛЖИ , КОРЫСТНОСТИ , ПАРАЗИТИЗМА ,ГОМОСЕКСУАЛЬНЫХ и прочих ИЗВРАЩЕНИЙ от "богоизбранного" народца - уничтожению всем этим по сути НАРОДА СЛАВЯНСКОГО и ПРАВОСЛАВНОГО, НАЦИОНАЛЬНОГО СУВЕРЕНИТЕТА и самой ГОСУДАРСТВЕННОСТИ ?!
О которых так любят кричать до визга национал - свидомые "украинцы"...
[ Читать далее... → ]
Конец мифов о происхождении украинцев.
12-05-2012 22:27 (cсылка) 
Конец мифов о происхождении украинцев.Конец мифов о происхождении украинцев
Давно циркулирует в интернете мнение об этническом происхождении украинцев от тюркских народов, носивших общее название «черные клобуки» и адыгов жителей Кавказа ( нынешних адыгейцев Российской Федерации) (http://sormat.livejournal.com/2006/07/22/ ).
Немного справочной информации. Черные клобуки (тюрк. каракалпак — чёрная шапка) — общее название тюркских вассалов киевских князей расселенных в Поросье начиная с конца XI в. Впервые термин «черные клобуки» упомянут в Ипатьевской летописи в 1146 г., в последний раз в 1193 г. По сообщению летописи в состав черных клобуков входили торки, печенеги, берендеи и ковуи. Также по одному разу летопись упоминает турпеев (1150) и каепичей (1160). Последнее упоминание тюркских вассалов киевских князей в летописи относиться к 1235 г. и касается торков. Согласно археологическим данным после монгольского завоевания часть черных клобуков была переселена монголами в Поволжье и Молдавию и включена в военно-аристократическую структуру Улуса Джучи.
Таким образом, черные клобуки представляли собой тюркский смешанный этнос родственный нынешним туркам и историческая судьба которого досконально не известна.
Черкасы (Circassians) –адыги(черкесы; самоназвание: адыгэ) - группа народностей (адыгейцы, кабардинцы, черкесы) проживающая на Северном Кавказе, потомки исторических хатти ( хеттов), откуда и тюркизированное самоназвание (аттигу – люди (х)атти) . В эпоху Золотой Орды часть была переселена монголами в район нынешних Черкасс, откуда и название этого города.
Теперь о сути вопроса. Недавно были опубликованы давно рекламируемые генетические исследования лаборатории популяционной генетики человека Медико-генетического научного центра РАМН в сотрудничестве с английскими и эстонскими учеными.
Исследовалось, по общепринятой методике, в частности и территориальное распределение вариаций Y -хромосомы и митохондриальной хромосомы и были получены геногеографические карты такого распределения. Y- хромосома это хромосома определяющая мужской пол, ввиду относительно большой изменчивости маркеры на данной хромосоме используются для исследования ее географической и этнической вариации, наследуется только по мужской линии. Митохондриальная хромосома – хромосома митохондрий человеческой клетки, используется для таких же анализов, наследуется только по материнской линии.
Данной лабораторией проведены исследования распределения генофонда на территории России и Украины. Опубликованные данные признаны мировым научным сообществом.
Полученные результаты, говорят авторы исследования, позволили сделать вывод: «По результатам анализа, изученные украинские популяции по маркерам Y хромосомы принадлежат одному кластеру генетически близких популяций, а украинцы в целом принадлежат кластеру, включающему почти всех западных и восточных славян».
В переводе на простой язык, это означает, что украинский этнос однороден по территории всей Украины и имеет плавные и незначительные изменения характеристик по всей территории, подобен смежным славянским этносам и мало от них отличается, что указывает на их общую первоисторию. Концентрация основной этнообразующей генетической компоненты везде в славянском регионе имеет высокую концентрацию в отличие от соседней России, что можно видеть на представленной карте (см. карту) и не содержит в значительных количествах нехарактерных генетических компонент. Например, таких, как N3 – гаплогруппа (характерный маркер Y- хромосомы) являющаяся признаком угро-финского этноса ( финны Финляндии содержат ее в среднем до 63% ) и D – гаплогруппа являющаяся характерной, например, для коренных адыгов ( адыги Северного Кавказа содержат ее в среднем до 75%). Соотношение основных этнообразующих компонент на территории Украины имеет корреляцию со смежными славянскими этносами, что указывает на то, что эти компоненты являются общими для всех указанных этносов (эти этносы вместе существовали длительное время). Соотношение основных этнообразующих компонентов и их концентрация позволяют украинский этнос, как сравнить с подобными славянскими этносами, так и без проблем отличить от других отличных этносов именно по этим характеристикам (см. таблицу).
Табл. Содержание различных гаплогрупп в разных этносах.
№п/п
Гаплогрупи, %
Етноси
R1b
R1a
I1a
I1b
J
K+T
G
E3b
Q
N3
R
C
O
Поляки
16,5
56,5
7,0
10,0
0,0
0,0
0,0
3,5
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
Білоруси
10,0
45,0
3,0
25,0
1,5
1,5
0,0
9,0
1,0
3,0
0,0
0,0
0,0
Адиги
1,7
1,7
2,9
4,0
0,0
0,0
75,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
Казахи
5,6
3,7
0,0
5,0
10,0
0,0
2,0
0,0
3,0
1,9
7,0
40,0
10,0
Турки
15,0
6,0
0,0
10,0
25,0
3,0
10,0
10,0
0,0
3,0
0,0
0,0
0,0
Фіни
3,5
7,5
28,0
0,0
0,0
0,0
0,0
1,0
0,5
60,0
0,0
0,0
0,0
Українці
4,0
54,0
2,0
12,0
10,0
2,0
2,0
8,0
2,0
2,0
0,0
0,0
0,0
Например, этносы турков и казахов являющимися классическими тюркскими этносами имеют, как видно из таблицы совершенно иное соотношение гаплогрупп и их состав, при этом содержат не характерные генетические маркеры не характерные для славянских этносов.
Из всего выше сказанного можно сделать однозначный вывод, что имевшие в истории контакты украинского этноса с этносами тюрков и адыгов, не привели к какому - нибудь значительному изменению состава украинского (славянского) этноса из - за этих контактов, то есть не оставили какого - либо значительного количества потомков.
Просто взаимодействие этносов еще не означает их объединение и ассимиляцию, и подобные заключения необходимо делать на основании неопровержимых фактов, как это принято в настоящей науке, а не при помощи абстрактных фантазий ничего общего с наукой не имеющих.
Можно сделать однозначный вывод на основании опубликованных данных, что украинская нация представляет собой древний автохтонный славянский этнос родственный соседним славянским этносам, а иные мнения не имеют под собой научного основания.
Конец мифов о происхождении украинцев.Конец мифов о происхождении украинцев
Давно циркулирует в интернете мнение об этническом происхождении украинцев от тюркских народов, носивших общее название «черные клобуки» и адыгов жителей Кавказа ( нынешних адыгейцев Российской Федерации) (http://sormat.livejournal.com/2006/07/22/ ).
Немного справочной информации. Черные клобуки (тюрк. каракалпак — чёрная шапка) — общее название тюркских вассалов киевских князей расселенных в Поросье начиная с конца XI в. Впервые термин «черные клобуки» упомянут в Ипатьевской летописи в 1146 г., в последний раз в 1193 г. По сообщению летописи в состав черных клобуков входили торки, печенеги, берендеи и ковуи. Также по одному разу летопись упоминает турпеев (1150) и каепичей (1160). Последнее упоминание тюркских вассалов киевских князей в летописи относиться к 1235 г. и касается торков. Согласно археологическим данным после монгольского завоевания часть черных клобуков была переселена монголами в Поволжье и Молдавию и включена в военно-аристократическую структуру Улуса Джучи.
Таким образом, черные клобуки представляли собой тюркский смешанный этнос родственный нынешним туркам и историческая судьба которого досконально не известна.
Черкасы (Circassians) –адыги(черкесы; самоназвание: адыгэ) - группа народностей (адыгейцы, кабардинцы, черкесы) проживающая на Северном Кавказе, потомки исторических хатти ( хеттов), откуда и тюркизированное самоназвание (аттигу – люди (х)атти) . В эпоху Золотой Орды часть была переселена монголами в район нынешних Черкасс, откуда и название этого города.
Теперь о сути вопроса. Недавно были опубликованы давно рекламируемые генетические исследования лаборатории популяционной генетики человека Медико-генетического научного центра РАМН в сотрудничестве с английскими и эстонскими учеными.
Исследовалось, по общепринятой методике, в частности и территориальное распределение вариаций Y -хромосомы и митохондриальной хромосомы и были получены геногеографические карты такого распределения. Y- хромосома это хромосома определяющая мужской пол, ввиду относительно большой изменчивости маркеры на данной хромосоме используются для исследования ее географической и этнической вариации, наследуется только по мужской линии. Митохондриальная хромосома – хромосома митохондрий человеческой клетки, используется для таких же анализов, наследуется только по материнской линии.
Данной лабораторией проведены исследования распределения генофонда на территории России и Украины. Опубликованные данные признаны мировым научным сообществом.
Полученные результаты, говорят авторы исследования, позволили сделать вывод: «По результатам анализа, изученные украинские популяции по маркерам Y хромосомы принадлежат одному кластеру генетически близких популяций, а украинцы в целом принадлежат кластеру, включающему почти всех западных и восточных славян».
В переводе на простой язык, это означает, что украинский этнос однороден по территории всей Украины и имеет плавные и незначительные изменения характеристик по всей территории, подобен смежным славянским этносам и мало от них отличается, что указывает на их общую первоисторию. Концентрация основной этнообразующей генетической компоненты везде в славянском регионе имеет высокую концентрацию в отличие от соседней России, что можно видеть на представленной карте (см. карту) и не содержит в значительных количествах нехарактерных генетических компонент. Например, таких, как N3 – гаплогруппа (характерный маркер Y- хромосомы) являющаяся признаком угро-финского этноса ( финны Финляндии содержат ее в среднем до 63% ) и D – гаплогруппа являющаяся характерной, например, для коренных адыгов ( адыги Северного Кавказа содержат ее в среднем до 75%). Соотношение основных этнообразующих компонент на территории Украины имеет корреляцию со смежными славянскими этносами, что указывает на то, что эти компоненты являются общими для всех указанных этносов (эти этносы вместе существовали длительное время). Соотношение основных этнообразующих компонентов и их концентрация позволяют украинский этнос, как сравнить с подобными славянскими этносами, так и без проблем отличить от других отличных этносов именно по этим характеристикам (см. таблицу).
Табл. Содержание различных гаплогрупп в разных этносах.
№п/п
Гаплогрупи, %
Етноси
R1b
R1a
I1a
I1b
J
K+T
G
E3b
Q
N3
R
C
O
Поляки
16,5
56,5
7,0
10,0
0,0
0,0
0,0
3,5
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
Білоруси
10,0
45,0
3,0
25,0
1,5
1,5
0,0
9,0
1,0
3,0
0,0
0,0
0,0
Адиги
1,7
1,7
2,9
4,0
0,0
0,0
75,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
Казахи
5,6
3,7
0,0
5,0
10,0
0,0
2,0
0,0
3,0
1,9
7,0
40,0
10,0
Турки
15,0
6,0
0,0
10,0
25,0
3,0
10,0
10,0
0,0
3,0
0,0
0,0
0,0
Фіни
3,5
7,5
28,0
0,0
0,0
0,0
0,0
1,0
0,5
60,0
0,0
0,0
0,0
Українці
4,0
54,0
2,0
12,0
10,0
2,0
2,0
8,0
2,0
2,0
0,0
0,0
0,0
Например, этносы турков и казахов являющимися классическими тюркскими этносами имеют, как видно из таблицы совершенно иное соотношение гаплогрупп и их состав, при этом содержат не характерные генетические маркеры не характерные для славянских этносов.
Из всего выше сказанного можно сделать однозначный вывод, что имевшие в истории контакты украинского этноса с этносами тюрков и адыгов, не привели к какому - нибудь значительному изменению состава украинского (славянского) этноса из - за этих контактов, то есть не оставили какого - либо значительного количества потомков.
Просто взаимодействие этносов еще не означает их объединение и ассимиляцию, и подобные заключения необходимо делать на основании неопровержимых фактов, как это принято в настоящей науке, а не при помощи абстрактных фантазий ничего общего с наукой не имеющих.
Можно сделать однозначный вывод на основании опубликованных данных, что украинская нация представляет собой древний автохтонный славянский этнос родственный соседним славянским этносам, а иные мнения не имеют под собой научного основания.
Какова судьба украинской ГТС и Украины с украинцами?
Зима 2011/2012 гг. Венеция во льду
Текст этого доклада, зачитанный известным российским
политиком и учёным, доктором геолого-минералогических наук, академиком
РАЕН В.П. Полевановым на заседании Института динамического
консерватизма еще в сентябре прошлого года, тогда мог показаться
экстравагантной, хотя и весьма концептуальной, геополитической
гипотезой, поскольку его обобщения и выводы строились на
одной-единственной точке: погодных аномалиях европейской зимы 2010/2011
годов.
Однако сейчас, когда эти аномалии практически повторились,
арктические ледники продолжают таять, наполняя северные акватории
Мирового океана миллионами кубических километров пресной воды, а усилия
"евроатлантического сообщества" всё отчётливее направлены на захват и
установление контроля надо всеми месторождениями углеводородных
энергоносителей нашей планеты, — геополитическая гипотеза В.П.
Полеванова приобретает статус "рабочей теории", которую обязательно
необходимо иметь в виду при оценке и прогнозах мировой политики.[ Читать далее... → ]
В какое светлое будущее "ведут" Россию и - "Кому выгодно7"
Уважаемый Козьма Прутков говаривал :Зри в корень !". "Если хочешь,разумеется,понять суть .происходящего.
[ Читать далее... → ]
Ирина Ванникова,
16-05-2012 21:17
(ссылка)
Григорович внесла законопроект про прискорення виконання...
Григорович внесла законопроект про прискорення виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні
Народний депутат від «Нашої України» Лілія Григорович внесла до парламенту законопроект про прискорення виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
Як зазначила депутат, прийняття цього закону дозволить повніше реалізувати права громадян на справедливий судовий розгляд.
Загальновідомо, що в Україні діє неефективна судова система і громадяни для захисту своїх прав вимушені звертатись до Європейського Суду з прав людини. Фактично, кожна десята скарга до суду у Страсбург надходить саме від громадянина України. На сьогодні на розгляді суду перебуває 8 тисяч заяв від українських позивачів.
Проте практика життя засвідчує, що навіть ухвалення позитивного рішення Європейським Судом з прав людини не гарантує його швидкого виконання в Україні. Причиною цього зокрема є недосконалість ряду положення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», – наголосила Григорович.
Саме з огляду на необхідність усунути недоліки в існуючій системі виконання рішень суду внесено законопроект №10460 «Про внесення змін до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (щодо прискорення виконання судових рішень).
Законопроектом передбачено ряд конкретних змін, які дозволять пришвидшити виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні. Зокрема:
- скоротити до десяти днів (замість одного місяця) строк протягом якого Орган представництва надсилає до Державного казначейства України постанову про відкриття виконавчого провадження;
- встановити, що виплата відшкодування має бути здійснена у строк, передбачений у Рішенні або не пізніше ніж у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного;
- встановити обов’язок для держави здійснювати переклад і опублікування повних текстів рішень Суду українською мовою в спеціалізованому друкованому виданні Органу представництва.
Детальніше див: http://w1.c1.rada.gov.ua/pl...
Політична партія «Наша Україна» закликає усіх депутатів, які дбають про реальний захист прав людини в Україні, підтримати цей законопроект.
Народний депутат від «Нашої України» Лілія Григорович внесла до парламенту законопроект про прискорення виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
Як зазначила депутат, прийняття цього закону дозволить повніше реалізувати права громадян на справедливий судовий розгляд.
Загальновідомо, що в Україні діє неефективна судова система і громадяни для захисту своїх прав вимушені звертатись до Європейського Суду з прав людини. Фактично, кожна десята скарга до суду у Страсбург надходить саме від громадянина України. На сьогодні на розгляді суду перебуває 8 тисяч заяв від українських позивачів.
Проте практика життя засвідчує, що навіть ухвалення позитивного рішення Європейським Судом з прав людини не гарантує його швидкого виконання в Україні. Причиною цього зокрема є недосконалість ряду положення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», – наголосила Григорович.
Саме з огляду на необхідність усунути недоліки в існуючій системі виконання рішень суду внесено законопроект №10460 «Про внесення змін до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (щодо прискорення виконання судових рішень).
Законопроектом передбачено ряд конкретних змін, які дозволять пришвидшити виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні. Зокрема:
- скоротити до десяти днів (замість одного місяця) строк протягом якого Орган представництва надсилає до Державного казначейства України постанову про відкриття виконавчого провадження;
- встановити, що виплата відшкодування має бути здійснена у строк, передбачений у Рішенні або не пізніше ніж у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного;
- встановити обов’язок для держави здійснювати переклад і опублікування повних текстів рішень Суду українською мовою в спеціалізованому друкованому виданні Органу представництва.
Детальніше див: http://w1.c1.rada.gov.ua/pl...
Політична партія «Наша Україна» закликає усіх депутатів, які дбають про реальний захист прав людини в Україні, підтримати цей законопроект.
Ирина Ванникова,
16-05-2012 21:15
(ссылка)
Заява депутатської групи «Наша Україна» з приводу...
Заява депутатської групи «Наша Україна» з приводу дискредитації проекту будівництва «Дитячої лікарні майбутнього»
Депутатська група «Наша Україна» висловлює рішучий протест проти спроб дискредитації проекту будівництва в Україні «Дитячої лікарні майбутнього» та політичних маніпуляцій навколо цього.
«Дитяча лікарня майбутнього» - це найбільший проект в історії України, метою якого є створення в нашій державі унікальної медичної установи для допомоги дітям у найскладніших випадках. Ця лікарня дозволить лікувати в Україні дітей, яким сьогодні можуть допомогти тільки за кордоном.
Тривалий час для створення медичного закладу такого рівня у держави не було ані коштів, ані політичної волі, аж поки ініціативу на себе не взяв тодішній президент нашої держави Віктор Ющенко. Саме завдяки його позиції ситуацію вдалося зрушити з мертвої точки.
Хочемо підкреслити, що Всеукраїнський центр охорони здоров'я матері і дитини (або, як його ще називають, – «Дитяча лікарня майбутнього») є державним проектом. Замовником будівництва Центру виступає клінічна лікарня «Феофанія» Державного управління справами. Благодійний фонд «Дитяча Лікарня майбутнього» лише надає допомогу державі у проектуванні лікарні, оснащенні її медичним устаткуванням та навчанні фахівців, які будуть у ній працювати.
При цьому Фонд повністю виконує свої зобов'язання і діє чітко в рамках українського законодавства. На жаль, процес побудови лікарні висвітлив цілу низку системних проблем, що існують як у сфері благодійництва, так і будівництва.
Однак, незважаючи на всі перепони, за сприяння Фондів «Україна 3000» і «Дитяча лікарня майбутнього» вже 20 українських лікарів пройшли стажування в найкращих медичних закладах світу, а обладнання, придбане і передане Інституту педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України, вже рятує сотні дитячих життів.
Робота щодо організації будівництва «Лікарні майбутнього» відбувається відкрито і прозоро. Усі фінансові звіти та інші документи щодо витрачених коштів неодноразово оприлюднювались через ЗМІ. Численні перевірки КРУ, податкової адміністрації та прокуратури не виявили жодного порушення.
Незалежно від того, хто замовив цю дискредитаційну кампанію: чи то нинішня влада, яка хоче самоусунутися від реалізації цього проекту, чи то політичні опоненти Віктора Ющенка, - усі вони таким чином продовжують гальмувати створення в Україні сучасної клініки для дітей. А в цей час Україна виходить на перші місця в Європі за рівнем дитячої смертності.
На наше переконання Верховна Рада України повинна займатися не імітацією діяльності шляхом створення слідчих комісій на підставі недостовірних публікацій, а вирішенням реальних проблем країни: соціально-економічної кризи, вимирання нації, безробіття, а також протидіяти політичним репресіям та сприяти поверненню України на демократичний європейський шлях розвитку.
Додатки:
Банківська довідка про стан рахунку БФ "Дитяча лікарня майбутнього"
Депутатська група «Наша Україна» висловлює рішучий протест проти спроб дискредитації проекту будівництва в Україні «Дитячої лікарні майбутнього» та політичних маніпуляцій навколо цього.
«Дитяча лікарня майбутнього» - це найбільший проект в історії України, метою якого є створення в нашій державі унікальної медичної установи для допомоги дітям у найскладніших випадках. Ця лікарня дозволить лікувати в Україні дітей, яким сьогодні можуть допомогти тільки за кордоном.
Тривалий час для створення медичного закладу такого рівня у держави не було ані коштів, ані політичної волі, аж поки ініціативу на себе не взяв тодішній президент нашої держави Віктор Ющенко. Саме завдяки його позиції ситуацію вдалося зрушити з мертвої точки.
Хочемо підкреслити, що Всеукраїнський центр охорони здоров'я матері і дитини (або, як його ще називають, – «Дитяча лікарня майбутнього») є державним проектом. Замовником будівництва Центру виступає клінічна лікарня «Феофанія» Державного управління справами. Благодійний фонд «Дитяча Лікарня майбутнього» лише надає допомогу державі у проектуванні лікарні, оснащенні її медичним устаткуванням та навчанні фахівців, які будуть у ній працювати.
При цьому Фонд повністю виконує свої зобов'язання і діє чітко в рамках українського законодавства. На жаль, процес побудови лікарні висвітлив цілу низку системних проблем, що існують як у сфері благодійництва, так і будівництва.
Однак, незважаючи на всі перепони, за сприяння Фондів «Україна 3000» і «Дитяча лікарня майбутнього» вже 20 українських лікарів пройшли стажування в найкращих медичних закладах світу, а обладнання, придбане і передане Інституту педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України, вже рятує сотні дитячих життів.
Робота щодо організації будівництва «Лікарні майбутнього» відбувається відкрито і прозоро. Усі фінансові звіти та інші документи щодо витрачених коштів неодноразово оприлюднювались через ЗМІ. Численні перевірки КРУ, податкової адміністрації та прокуратури не виявили жодного порушення.
Незалежно від того, хто замовив цю дискредитаційну кампанію: чи то нинішня влада, яка хоче самоусунутися від реалізації цього проекту, чи то політичні опоненти Віктора Ющенка, - усі вони таким чином продовжують гальмувати створення в Україні сучасної клініки для дітей. А в цей час Україна виходить на перші місця в Європі за рівнем дитячої смертності.
На наше переконання Верховна Рада України повинна займатися не імітацією діяльності шляхом створення слідчих комісій на підставі недостовірних публікацій, а вирішенням реальних проблем країни: соціально-економічної кризи, вимирання нації, безробіття, а також протидіяти політичним репресіям та сприяти поверненню України на демократичний європейський шлях розвитку.
Додатки:
Банківська довідка про стан рахунку БФ "Дитяча лікарня майбутнього"
Ирина Ванникова,
16-05-2012 20:16
(ссылка)
Ющенко: Свобода країни починається із...
Ющенко: Свобода країни починається із усвідомлення цієї необхідності кожною людиною
У США відбулася презентація проекту Джорджа Буша «Колекція свободи», напередодні якої Інститут Буша записав інтерв'ю і з В.Ющенком.
Ющенка Буш запросив за лідерство під час Помаранчевої революції
Лідер «Нашої України», Президент України (2005-2010) Віктор Ющенко наголошує, що свобода країни починається із усвідомлення цієї необхідності кожною людиною.
Про це він сказав журналістам після презентації проекту "Колекція свободи", організованому Інститутом Буша.
"Свобода починається з тебе, якщо ти хочеш бачити країну вільною, має бути твоя воля, свобода починається з тебе, якщо ти хочеш бачити свою країну серед Європейських народів - все залежить від тебе", - наголосив В.Ющенко.
За словами екс-президента, проект Інституту Д.Буша ставить за мету консолідувати нації, які боролися за свою свободу і незалежність. Він переконаний, що колекція - до якої входитимуть експонати пов’язані з боротьбою за свободу, а також інтерв'ю з дисидентами - є гарним прикладом для інших. "Вона є гарним прикладом того, як давалося це солодке слово Свобода, з якими кроками пройшла кожна нація", - наголосив В.Ющенко.
Він із приємністю відзначив співпрацю його інституту (Інституту Президента Віктора Ющенка "Стратегічні ініціативи" – УНІАН) з Інститутом Дж.Буша. "Ми ставимо за мету із цілої низки подій української історії, і особливо XX століття, виділити декілька позицій, які ми спільно могли дослідити, провести міжнародні конференції, зробити наукові видання, або в інший спосіб презентувати частину нашої історії боротьби за свободу усьому світу", - наголосив він.
43-й Президент Сполучених Штатів Америки Джорж Буш, виступаючи на презентації проекту, наголосив, що його інститут збирає колекцію історій демократичних реформаторів з різних країн світу. "Наш проект покликаний показати досвід та поширити знання про боротьбу за свободу та демократію", - наголосив він.
Дж.Буш пообіцяв, що його інститут, як і Америка в цілому, й надалі підтримуватиме боротьбу людей в різних частинах світу за свободу та демократію. Принагідно він подякував присутньому на заході Президенту України В.Ющенку за його лідерство під час Помаранчевої революції в Україні.
Він висловив упевненість, що Америка й надалі підтримуватиме демократію в світі, а також розвиток громадянського суспільства, як невіддільну частину розвитку свободи в країнах.
Програма Інституту Буша "Колекція свободи" включає в себе інтерв'ю дисидентів та борців за свободу з різних країн світу, а також різні предмети, які мають відношення до боротьби за свободу.
В ході заходу було продемонстровано фільм з фрагментами інтерв'ю дисидентів з Китаю, Бірми, Куби, Сирії, а також були витримки з інтерв'ю з колишнім дисидентом, а потім і лідером Чехії Вацлавом Гавелом, де він розмірковував про свободу та демократію. Фільм закінчувався рефреном: "якщо ти стоїш за свободу, то ми будемо стояти поряд з тобою".
На передодні заходу, Інститут Буша записав інтерв'ю і з В.Ющенком.
У США відбулася презентація проекту Джорджа Буша «Колекція свободи», напередодні якої Інститут Буша записав інтерв'ю і з В.Ющенком.
Ющенка Буш запросив за лідерство під час Помаранчевої революції
Лідер «Нашої України», Президент України (2005-2010) Віктор Ющенко наголошує, що свобода країни починається із усвідомлення цієї необхідності кожною людиною.
Про це він сказав журналістам після презентації проекту "Колекція свободи", організованому Інститутом Буша.
"Свобода починається з тебе, якщо ти хочеш бачити країну вільною, має бути твоя воля, свобода починається з тебе, якщо ти хочеш бачити свою країну серед Європейських народів - все залежить від тебе", - наголосив В.Ющенко.
За словами екс-президента, проект Інституту Д.Буша ставить за мету консолідувати нації, які боролися за свою свободу і незалежність. Він переконаний, що колекція - до якої входитимуть експонати пов’язані з боротьбою за свободу, а також інтерв'ю з дисидентами - є гарним прикладом для інших. "Вона є гарним прикладом того, як давалося це солодке слово Свобода, з якими кроками пройшла кожна нація", - наголосив В.Ющенко.
Він із приємністю відзначив співпрацю його інституту (Інституту Президента Віктора Ющенка "Стратегічні ініціативи" – УНІАН) з Інститутом Дж.Буша. "Ми ставимо за мету із цілої низки подій української історії, і особливо XX століття, виділити декілька позицій, які ми спільно могли дослідити, провести міжнародні конференції, зробити наукові видання, або в інший спосіб презентувати частину нашої історії боротьби за свободу усьому світу", - наголосив він.
43-й Президент Сполучених Штатів Америки Джорж Буш, виступаючи на презентації проекту, наголосив, що його інститут збирає колекцію історій демократичних реформаторів з різних країн світу. "Наш проект покликаний показати досвід та поширити знання про боротьбу за свободу та демократію", - наголосив він.
Дж.Буш пообіцяв, що його інститут, як і Америка в цілому, й надалі підтримуватиме боротьбу людей в різних частинах світу за свободу та демократію. Принагідно він подякував присутньому на заході Президенту України В.Ющенку за його лідерство під час Помаранчевої революції в Україні.
Він висловив упевненість, що Америка й надалі підтримуватиме демократію в світі, а також розвиток громадянського суспільства, як невіддільну частину розвитку свободи в країнах.
Програма Інституту Буша "Колекція свободи" включає в себе інтерв'ю дисидентів та борців за свободу з різних країн світу, а також різні предмети, які мають відношення до боротьби за свободу.
В ході заходу було продемонстровано фільм з фрагментами інтерв'ю дисидентів з Китаю, Бірми, Куби, Сирії, а також були витримки з інтерв'ю з колишнім дисидентом, а потім і лідером Чехії Вацлавом Гавелом, де він розмірковував про свободу та демократію. Фільм закінчувався рефреном: "якщо ти стоїш за свободу, то ми будемо стояти поряд з тобою".
На передодні заходу, Інститут Буша записав інтерв'ю і з В.Ющенком.
Кому в Украине жить хорошо?
Прочёл и посмотрел на TV недавно материал по Украине и подумал,что процессы ,происходящие как в России,так и в Украине обладают поразительным порою сходством.Словно происходит всё по общему сценарию.Разница лишь во временных интервалах и в незначительных отличиях.
Все эти циничные и открытые унизительные факты сугубо внешнего управления Украиной со стороны Еврейского Союза,Брюсселя ,Израиля и США,так называемого "свободного мира"- явление и результат сугубо постсоветской политики сионистской "либерализации" и развала,уничтожения единой государственности России - "Гарвардский" и "Хьюстонский" проекты США.
Фактического порабощения украинцев,русских,славян,всех коренных народов России новыми "русскими",новыми "украинцами" и т.д. по СНГ. То есть - порабощение исконно православного славянского народа на собственной земле нашей сионистской нечистью и их звериными отпрысками.
И нет в этом мире ничего более мерзкого и унизительного,чем ДОБРОВОЛЬНОЕ РАБСТВО !
Но еще более мерзкими паразитами являются те,кто проповедует и навязывает так или иначе такой образ "мышления" и ,соответственно - "жизни" !
Украина сегодня - это колония Израиля !
.
«Зачем убивать народ Украины явно? Сами подохнут, повесятся, утопятся, бросятся под машину или поезд, обколются наркотиками, сопьются, сдохнут от болезней и депрессии в собственном дерьме. Мы дали им «свободу» в придачу со свободой Савика Шустера. Знаешь, это двойная свобода по-еврейски. Пусть теперь этой свободой обожрутся. Останутся в живых только те, кто будет работать на нас. Мы выполнили свою задачу перед нашими будущими поколениями, удалив из их мозгов жалость к вам. Мы превратили славян в торгашей, холуев, прислугу, в развлекателей, в охранников, в мошенников, в проституток. Люди таких категорий полностью управляемы нашими деньгами и нам не страшны. А если вдруг кто-то из ваших прорвется во власть, то мы очень скоро сделаем из него свою дворняжку, которая будет служить нам, облизывая наши ботинки. Методов у нас предостаточно. Так было и будет всегда».
Эта цитата прозвучала из уст еврея - политика с ярко выраженной украинской фамилией Тимошенко при моем личном общении с ним. Царство ему небесное ".
По существу - это проведение властью ,"национальными" (сионистскими) "патриотами" фактической политики "зачистки" территории от славянского, православного в первую очередь населения в Украине для нужд "богоизбранного" , генетически близкого им сионистского фашизма,
Вот почему же этим "незалежным" жидо - украинцам так нужно в США,В Канаду, в Европу,в ИХ Еврейский Союз,который начисто уже сгнил и фактически обанкротился из-за их жидовского паразитизма и разваливается на глазах у всех нас под натиском массовых антисионистских бунтов народов Европы.?!
Всё дело в том,что из 450 "украинских" депутатов - 402 депутата в "украинском" парламенте чистокровные евреи и полукровки . Знаете, какая их любимая поговорка – « Я - еврей, а ты - не смог». Такого количества евреев нет даже в израильском парламенте.
Бывшая премьер министр – Юлия Тимошенко (Биля Цилина) еврейка по маме
Бывший спикер парламента Украины – Арсений Яценюк ( Берлович),внук потомственного раввина, и "законный" еврей по маме, с детства посещает синагогу и мечтает стать президентом Украины.
Лица "украинских" олигархов и политиков говорят сами за себя.
Все возможные «теплые» места на государственных постах и в бизнесе в Украине забиты евреями.
Поэтому все разговоры политиков об улучшении положения в экономике, политике и социальной сфере для народа Украины - пустой звон. Результат на лицо.
Поэтому все эти жидо - украинцы и их хозяева в Еврейском Союзе ,Израиле и США подняли такой вой по поводу "несчастной" госпожи Тимошенко - Цилиной ,укравшей по словам самого господина З.Бжезинского более 10 миллиардов долларов у украинского народа !
http://www.youtube.com/watc...
Однако главный вред новых еврейских "украинцев" и таких же новых "русских" не в том, что они ограбили до нитки весь народ ..
Сломав «железный занавес» перед самым началом нового передела мира, развалив в 1991 г. единую и могучую в экономическом и военном отношении страну ("Гарвардский" и "Хьюстонский" проекты США ) путём наглого обмана и подлога "референдумов" ,превратив её в проходной двор, эта пятая колонна Швондеров и Шариковых открыла Украину и всю Россию для своих мировых "собратьев", для тех, кто решил захватить ее всерьез и надолго..Это открыло путь США и мировой сионистской банде Ротшильдов &К к временному спасению от финансового краха и установлению военной силой своей ДИКТАТУРЫ то есть,абсолютного БЕЗЗАКОНИЯ МИРОВОГО СИОНИЗМА. Сегодня весь мир и мы все - в России, и в Украине в полной мере ощутили все "прелести" этой власти СИОНИСТСКОГО ФАШИЗМА на себе.
А это ставит под угрозу уже не уровень жизни, а саму жизнь.
Самим этим юридическим фактом (влекущим последствия - УГОЛОВНУЮ ОТВЕТСТСВЕННОСТЬ !) они поставили себя ВНЕ ЗАКОНА !
СУДИТЬ эту банду сионистских воров и разбойников как государственных ПРЕСТУПНИКОВ за преступления ГЕНОЦИДА ДОЛЖЕН НАРОД !
В прошлую Отечественную Войну это ПОНИМАЛ ВЕСЬ НАШ НАРОД ! За исключением Шариковых и прочих "шестёрок" ,прислуживавших оккупантам.Что с ними сталось потом - знаем все мы. Борльшинство просто повесили. и расстреляли после освобождения территорий от фашистов. Остальные "дослуживали" на Колыме в лагерях. Об этом следует ПОДУМАТЬ и нынешним сторонникам, служителям и,особенно - "служебным" защитникам и "шестёркам" нынешнего режима.
Из Речи, произнесенной на VII Съезде Объединенных Дворянских Обществ (1912 год) "Ужас в том, опасность в том, что евреи, перенимая наш язык, наши литературные формы, внешне усиленно прикидываясь русскими, всячески стараясь внешне обрусеть, остаются все теми же евреями, вкладывают в русские формы свое, еврейское содержание, свой дух, вытесняют наши духовные ценности, нашу психологию, нашу нравственность, наши русские идеалы". И таким образом - по всему миру...
Историческая справка.Информация к размышлению.
На момент присоединения Львова к СССР в 1939 году его население составляло порядка 140 тыс. "польских" евреев,около 120 тыс."украинских" евреев .
И всего около 40 тыс. населения прочих, как обычно пишут в статистических данных, национальностей. В том числе и этнических украинцев.
И теперь вот эти галичанские жидо - украинцы с 1991 года провозгласили себя настоящими украинцами. Надо понимать - "новыми" еврейскими "украинцами". Захватили власть в Украине и ведут себя как оккупанты.
Власть,победившая на выборах во много благодаря обещанию (уже повторному !) ввести наконец русский язык как второй государственный, фактически проводит колонизаторскую политику окатоличивани,уничтожения православия ,русского языка и культуры.Зато везде по Украине массово строятся осиные гнёзда враждебного народу сионизма - синагоги.Нынешний галичанский польско - еврейский суржик, который оранжевая власть(после их жидовско - американской майданной "революции") окончательно сделала державною мовою и мовою своих жидовских СМИ, относится к украинскому литературному языку так же,как еврейская феня (бандитский жаргон) скупщиков краденного и воров в Одессе относится к русскому языку А.С. Пушкина !
Такой "украинизацией" уродуется не только речь, но и ментальность, культура и сама душа православная украинского народа.! Потому, что речь, слово - это одежда мысли и выражает ,как и формирует, саму суть души человеческой !
Планомерная политика сионизации и фашизации, проводимая властным режимом в Украине, объясняет -
фактический геноцид и уничтожение славян и православия, истории, культуры и самого украинского языка,как её носителя, в Украине.
Обьясняет фактический запрет на русский язык (и ,фактически - культуру) для русских .
Причина - в не скрываемой ненависти этих иудо - "украинцев" к русскому населению Украины ,москалям, (дающему, к стати, более половины ВВП !) , к самому православию , к России и всему православному и русскому.
Обьясняет политику насильственной галичанско - жидовской "украинизации" русского и русскоязычного населения ,которого - 68 % !
К стати, финансирование этой тотальной языковой и культурологической дебилизации русскоязычного населения проводится за счёт бюджетных средств. Денег самих "украинизируемых" русских и русскоязычных граждан "суверенной" Украины.
Хотя львиная часть средств на это "мероприятие" поступает, по своим каналам , из бюджета США, как ни странно на первый взгляд...
Весь народ уже стал заложниками и фактическими РАБАМИ этой колониальной политики сионистской власти, по воле мирового сионизма и МВФ "европеизируещей" всю православную Россию с Украиной.. То есть, в соответствии с политикой ГЕНОЦИДА - физического уничтожения,"зачистки" населения цинично - бандитскими "тарифами",после уплаты которых у народа не остаётся средств на ПИТАНИЕ и САМУ ЖИЗНЬ ! ГЕНОЦИД - наглым и преступным лишением жилья за не уплату этих самых тарифов.В десятки раз завышенные тарифы за принадлежащие ,между прочим,самому народу газ ,эл.энергиию,воду и прочие ресурсы и активы - в нарушение даже имеющейся куцей Конституции! ГЕНОЦИД - Голодом, массовой фальсификацией продуктов питания и ГМО . ГЕНОЦИД - Целевым уничтожением заведомо ядовитыми "лекарствами" и "прививками". ГЕНОЦИД - Уничтожением систем здравоохранения и образования.Не столь давно,еще 20 лет тому- лучших в мире. У МИРОВОГО СИОНИЗМА ВСЁ ИДЁТ ПО ПЛАНУ ...
А теперь решили и вовсе "национализировать" Украину - распродать из под ног украинцев последнее,что еще осталось - родную землю.В которой похоронены православные предки . И в которой потом ,вряд ли уже похоронят самих украинцев. Без разрешения и оплаты (в лучшем случае) еврейским хозяевами из США и Израиля.
И они "европеизируют",уничтожат,"зачистят" весь народ под свою "землю обетованную",если их не остановить
За всй будничной "работой"режима по уничтожению нас,очень тщательно в жидовских СМИ ,в том числе и в сети,"замыливается" ,уводится в сторону наше внимание от постановки и ответа на главный, и очень уж наболевший для всех нас, сегодня вопрос.
На что хотелось бы обратить внимание как всех вас,уважаемые украинцы и россияне,так и в особенности всех наших нынешних идеологов и "модернизаторов" систем государственности и экономики,что и сам Маркс,и Лагард,и все иудейские "гениальные"теоретики, рассматривали КАПИТАЛИЗМ в качестве объективизации ЕВРЕЙСКОГО ДУХА !
КАПИТАЛИЗМ, считали они , является ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ФОРМОЙ ИУДАИЗМА, а ЛИБЕРАЛИЗМ - тоже, ВОПЛОЩЕНИЕ ИУДАИЗМА - в идеологической сфере . То есть - это свобода по - еврейски .Свобода для узаконивания во всех сферах нашей русской православной жизни еврейских аморальности, их извращений и всепродажности Тот же Лагард писал,что :"АНТИЭТИКА - МОРАЛЬ ЕВРЕЕВ !"
Обратите внимание,что все нынешние " аналитики " и " радетели " за Украину и народ и словом не обмолвятся о главном на сегодня для народа . ЭТО - НАЦИОНАЛЬНЫЙ ВОПРОС и ФОРМА СОБСТВЕННОСТИ в УКРАИНЕ . Для УКРАИНЫ и НАРОДА ! Одни лозунги и призывы к "модернизации" и "улучшению" СИСТЕМЫ. "Критика" режима в рамках всем известных фактов воровства и "коррупции". И не слова о главном - "Кто виноват?" и "Что делать ?". КТО и ПОЧЕМУ УНИЧТОЖАЕТ УКРАИНЦЕВ,РУССКИХ,СЛАВЯН и саму УКРАИНУ как государство !Кому выгодно и ПОЧЕМУ ,на каком основании ВЛАСТЬ в этнически РУССКОМ (85% населения !) ГОСУДАРСТВЕ ПРИНАДЛЕЖИТ ЕВРЕЯМ ?! И аналогично же - в Украине !
И поэтому им же, ЕВРЕЯМ ФАКТИЧЕСКИ ПРИНАДЛЕЖИТ КАК ЧАСТНАЯ ! ВСЯ СОБСТВЕННОСТЬ В РОССИИ ! Соответственно - и в УКРАИНЕ !
Каким образом это могло произойти ?
Ни ЭКОНОМИЧЕСКИ ,ни ЮРИДИЧЕСКИ ЛЕГИТИМНОСТЬ (ПРАВОМЕРНОСТЬ) ЭТОГО ФАКТА ОБОСНОВАНА БЫТЬ НЕ МОЖЕТ !
Отсюда следующий вопрос :"Какова же должна быть ФОРМА СОБСТВЕННОСТИ и, , соответственно, какова должна быть СПРАВЕДЛИВАЯ ФОРМА РАСПРЕДЕЛЕНИЯ в государстве,источником власти и законов в котором является согласно Конституции исключительно лишь воля народа ?".
Ответ на эти вопросы - это ответ на вопрос о системе государственного усройства и власти,о его идеологии,разумеется,в первую очередь.Именно о подлинной Демократии как Власти Народа. А не власти евреев и сионистского фашизма.Таким образом,дорогие украинцы и россияне,как бы нынешний наш "россиянский" КАПИТАЛИЗМ Мендели,Путины & К в России,и Янукович &К свой "украинский" КАПИТАЛИЗМ не "модернизировали ", он всё равно ОСТАЁТСЯ для НАРОДА РУССКОГО ,УКРАИНСКОГО для всей РОССИИ и УКРАИНЫ - ИУДЕЙСКОЙ ФОРМОЙ РАБСТВА ! С сугубо рабскими социальными стандартами жизни для 99% загнанного в нищету и до нитки ограбленного населения ! Учитывая исключительную паталогическую жадность именно новых "украинских" и новых "русских" Швондеров и Шариковых во власти и саму систему и цели их "хозяиствования",ждать каких - либо перемен и улучшений народу не приходится.
Спровоцированный иудейскими банкирами,их системой,в том числе и МВФ, финансовый кризис нацелен на то, чтобы люди в поисках хлеба насущного, перестали бы думать о Боге ,о нравственных и своих национальных ценностях, а стали бы думать только о материальном - о деньгах.
О том, как их заработать любыми путями, даже ценой преступлений, ценой предательства своих национальных и моральных ценностей, чтобы найти себе и своим детям пропитание.
Это самый худший вид рабства - предательство. Своего народа,своей истории и культуры.Будущего.
Отсутствие денег,возможности ЗАПЛАТИТЬ, ОТМЕНЯЕТ,делает НЕ ДЕЙСТВИТЕЛЬНЫМИ (декларативными) ВСЕ ВАШИ КОНСТИТУЦИОННЫЕ ПРАВА . И НАДЕЖДЫ на СПРАВЕДЛИВОСТЬ в этой системе СИОНИСТСКОГО ФАШИЗМА с его ИУДЕЙСКИМ КАПИТАЛИЗМОМ ,ПОЛИТИКОЙ и всей системой ПРАВА, организующей и регулирующей весь этот сатанинский ГЕНОЦИД .В этой системе еврейской либерально - базарной идеологии,политики и экономики исключительно всё становится ТОВАРОМ !Оптом и в розницу. В том числе и система права и морали. Сама система государственности..Все чиновники и должностные лица,обязанные служить гражданам,обществу,которое их нанимает и содержит,превращаются системой в рыночных продавцов своих должностных обязанностей.Система неизбежно создаёт жёсткую структуру корпоративных ЗАО (закрытых "акционерных" обществ") - МВД, ПРОКУРАТУРУ, СУДЫ, АДМИНИСТРАЦИИ,ЗДРАВООХРАНЕНИЕ и т.д.- со всеми структурами управления государственности.В самой сути системы - истоки политики двойных стандартов и корпоративной круговой поруки .
И что особенно важно - КРИМИНАЛИЗАЦИЯ и тотальная КОРРУПЦИЯ ( особенно в силовых структурах ) является НЕИЗБЕЖНЫМ СЛЕДСТВИЕМ ПАРАЗИТИЗМА САМОЙ СИСТЕМЫ . НЕИЗБЕЖНО ВЕДЁТ к ЗАГНИВАНИЮ и ГИБЕЛИ ВСЕХ СОЦИАЛЬНЫХ СТРУКТУР !
Именно на этот путь толкают нормальное человечество жидовские банкиры-данитяне племени Израилева. Мировая сионистская банда оккупантов и ПАРАЗИТОВ.Ведущих войну на уничтожение нас всех как "лишних" для\ них гоев,неверных.НЕЛЮДЕЙ .С ИХ точки зрения.
Повторяю,уважаемые - понимание нами СВОБОДЫ объясняет многие наши поступки в этой жизни и определяет, в конечном итоге ,всю СУДЬБУ нашу и ЖИЗНЬ !
Ирина Ванникова,
12-05-2012 20:56
(ссылка)
Медведчук досі не залікує психологічні травми від поразок...
Медведчук досі не залікує психологічні травми від поразок, яких свого часу зазнав від Ющенка - заява партії
Медведчук досі не залікує психологічні травми від поразок, які свого часу зазнав він та його "система" від Ющенка і Помаранчевої революції. Українці своїм вибором у 2004 році відправили на смітник історії подібних діячів.
Політик Медведчук належить минулому. Його заяви – маніпуляція та маячня. Справжня проблема полягає в тому, що розгорнута ним агітаційна кампанія є великою підміною понять, що в дуже підлий і цинічний спосіб нав’язує людям промосковські інтереси.
Не важко припустити, що активізацію Медведчука мотивує Кремль, який, очевидно, перестав довіряти нинішній владі і взяв на службу старого і перевіреного співробітника.
Медведчук досі не залікує психологічні травми від поразок, які свого часу зазнав він та його "система" від Ющенка і Помаранчевої революції. Українці своїм вибором у 2004 році відправили на смітник історії подібних діячів.
Політик Медведчук належить минулому. Його заяви – маніпуляція та маячня. Справжня проблема полягає в тому, що розгорнута ним агітаційна кампанія є великою підміною понять, що в дуже підлий і цинічний спосіб нав’язує людям промосковські інтереси.
Не важко припустити, що активізацію Медведчука мотивує Кремль, який, очевидно, перестав довіряти нинішній владі і взяв на службу старого і перевіреного співробітника.
Ирина Ванникова,
12-05-2012 20:56
(ссылка)
Саме Медведчук робив усе можливе, аби Янукович став президентом
Саме екс-керівник секретаріату Леоніда Кучми Віктор Медведчук робив усе можливе, аби Віктор Янукович став президентом у 2004 році.
Про це заявили в прес-службі "Нашої України", у відповідь на коментар Медведчука про те, що саме Ющенко допоміг Віктору Януковичу стати президентом.
Наближення кожних виборів традиційно не лише підносить на публічну хвилю новий призов політиків, що покликані, як вважається, омолодити еліту, а й повертає з небуття "списані в архів" кадри, людей минулого.
Зайве тому підтвердження - агресивне відновлення активності Віктора Медведчука, "князя пітьми", як його нарекли журналісти, фігури, з якою не лише політикум, а й суспільство пов’язують усе найцинічніше з епохи Кучми.
Тепер цей персонаж з минулого взявся повчати українців, дорікаючи їм неправильним голосуванням на президентських виборах, зокрема дуже йому не подобається, що частина громадян проголосувала "проти всіх". А ще крайнім у цьому робить Віктора Ющенкa.
Сьогодні головний канцелярист Кучми намагається оцінити ситуацію з точки зору критиків Януковича. Можливо, сподівається, що українці забули те, що саме Медведчук робив усе можливе, аби Віктор Янукович став Президентом у 2004 році? Забули історії із сервером, масовими фальсифікаціями результатів голосування, побиттям людей під ЦВК?
Про це заявили в прес-службі "Нашої України", у відповідь на коментар Медведчука про те, що саме Ющенко допоміг Віктору Януковичу стати президентом.
Наближення кожних виборів традиційно не лише підносить на публічну хвилю новий призов політиків, що покликані, як вважається, омолодити еліту, а й повертає з небуття "списані в архів" кадри, людей минулого.
Зайве тому підтвердження - агресивне відновлення активності Віктора Медведчука, "князя пітьми", як його нарекли журналісти, фігури, з якою не лише політикум, а й суспільство пов’язують усе найцинічніше з епохи Кучми.
Тепер цей персонаж з минулого взявся повчати українців, дорікаючи їм неправильним голосуванням на президентських виборах, зокрема дуже йому не подобається, що частина громадян проголосувала "проти всіх". А ще крайнім у цьому робить Віктора Ющенкa.
Сьогодні головний канцелярист Кучми намагається оцінити ситуацію з точки зору критиків Януковича. Можливо, сподівається, що українці забули те, що саме Медведчук робив усе можливе, аби Віктор Янукович став Президентом у 2004 році? Забули історії із сервером, масовими фальсифікаціями результатів голосування, побиттям людей під ЦВК?
Ирина Ванникова,
12-05-2012 20:55
(ссылка)
Наливайченко: Об’єднання власників партійних печаток...
Наливайченко: Об’єднання власників партійних печаток ще не гарантує перемоги. Треба переходити до об’єднання усіх небайдужих громадян
Від об’єднання партій треба переходити до об’єднання усіх небайдужих громадян. КОД має стати не лише майданчиком для партійних лідерів, а авангардом широкого українського народного фронту. Про це голова політради «Нашої України» Валентин Наливайченко заявив, спілкуючись з журналістами під час Форуму об’єднаної опозиції в Києві.
Він висловив сподівання, що сьогоднішній Форум започаткує саме такі процеси, адже партії - це ще не все суспільство. «Об’єднання власників партійних печаток ще не гарантує перемоги. Громадяни повірять опозиційному об’єднанню лише тоді, коли вони самі стануть активними учасниками опору свавіллю режиму корупціонерів та українофобів. Тому слід від передвиборчих проектів переходити до реального захисту прав і свобод українців», - сказав політик.
«Об’єднання опозиції має бути максимально відкритим та зрозумілим для людей. Кулуарщина та квотно-пропорційний принцип поділу округів призведуть до нових тушок та перемоги провладних кандидатів Тому лише проведення праймеріз дасть змогу висунути на округах найсильніших кандидатів, які мають громадську підтримку на місцях», - переконаний Наливайченко.
Щодо «Нашої України», то політик наголосив, що його позиція незмінна - місце партії в єдиному фронті опозиції і будь-які інші сепаратні дії будуть зрадою виборця та підіграванням владі.
«Я, як голова політради партії, поставив підпис на усіх можливих документах про об’єднання. Тепер рішення за провідними силами, які входять в КОД. Буду робити все, аби «Наша Україна» залишилась частиною об’єднаної опозиції», - підкреслив Наливайченко.
Участь у форумі взяли також члени політради "Нашої України" Володимир В'язівський, Володимир Огризко, Віктор Матчук, Лілія Григорович, Микола Оніщук, Микола Кульчинський та Данило Лубківський.
Від об’єднання партій треба переходити до об’єднання усіх небайдужих громадян. КОД має стати не лише майданчиком для партійних лідерів, а авангардом широкого українського народного фронту. Про це голова політради «Нашої України» Валентин Наливайченко заявив, спілкуючись з журналістами під час Форуму об’єднаної опозиції в Києві.
Він висловив сподівання, що сьогоднішній Форум започаткує саме такі процеси, адже партії - це ще не все суспільство. «Об’єднання власників партійних печаток ще не гарантує перемоги. Громадяни повірять опозиційному об’єднанню лише тоді, коли вони самі стануть активними учасниками опору свавіллю режиму корупціонерів та українофобів. Тому слід від передвиборчих проектів переходити до реального захисту прав і свобод українців», - сказав політик.
«Об’єднання опозиції має бути максимально відкритим та зрозумілим для людей. Кулуарщина та квотно-пропорційний принцип поділу округів призведуть до нових тушок та перемоги провладних кандидатів Тому лише проведення праймеріз дасть змогу висунути на округах найсильніших кандидатів, які мають громадську підтримку на місцях», - переконаний Наливайченко.
Щодо «Нашої України», то політик наголосив, що його позиція незмінна - місце партії в єдиному фронті опозиції і будь-які інші сепаратні дії будуть зрадою виборця та підіграванням владі.
«Я, як голова політради партії, поставив підпис на усіх можливих документах про об’єднання. Тепер рішення за провідними силами, які входять в КОД. Буду робити все, аби «Наша Україна» залишилась частиною об’єднаної опозиції», - підкреслив Наливайченко.
Участь у форумі взяли також члени політради "Нашої України" Володимир В'язівський, Володимир Огризко, Віктор Матчук, Лілія Григорович, Микола Оніщук, Микола Кульчинський та Данило Лубківський.
Ирина Ванникова,
09-05-2012 12:20
(ссылка)
«Наша Україна» згадує мільйони невинних життів...
«Наша Україна» згадує мільйони невинних життів, покладених за свободу України у Другій Світовій війні
Сьогодні 67 річниця завершення Другої Світової війни.
Згадуємо мільйони невинних людських життів, знищених тоталітарним злом.
Ми вшановуємо пам'ять про мільйони українців, які зазнали одного з найсмертельніших ударів війни, що могла покласти край нашому народові.
У цій війні переміг український народ. Наша остаточна перемога у боротьбі за свободу настала 24 серпня 1991 року.
Пам’ятаймо про подвиг Українського Народу. Цінуймо нашу свободу. Бережімо Українську Державу - нашу найважливішу історичну перемогу.
Сьогодні 67 річниця завершення Другої Світової війни.
Згадуємо мільйони невинних людських життів, знищених тоталітарним злом.
Ми вшановуємо пам'ять про мільйони українців, які зазнали одного з найсмертельніших ударів війни, що могла покласти край нашому народові.
У цій війні переміг український народ. Наша остаточна перемога у боротьбі за свободу настала 24 серпня 1991 року.
Пам’ятаймо про подвиг Українського Народу. Цінуймо нашу свободу. Бережімо Українську Державу - нашу найважливішу історичну перемогу.
ФАЛЬСИФИКАЦИЯ ИСТОРИИ, ДЕМАГОГИЯ КАК ИНФОРМАЦИОННОЕ ОРУЖИЕ
Будучи таким же простым русским человеком,как и миллионы других в России сегодня,не могу не видеть без боли происходящее с нами и с Родиной.
У каждого из нас свои ,скажем так, неоплаченные счета к этой власти и к тем "богоизбранным" Швондерам и Шариковым , которые считают,что они вправе представлять собой Россию,нашу с Вами Родину.
И это началось не вчера,а еще в 1917-м году. А по сути намного раньше.
Но разве это что-то меняет? Или отменяет нашу боль и любовь к России?
И необходимость, не взирая ни на что,объединиться всем нам,русским,славянам, всем нормальным людям , что бы помочь ей !
[ Читать далее... → ]
Ирина Ванникова,
28-04-2012 11:25
(ссылка)
Заява політичної партії «Наша Україна»...
Заява політичної партії «Наша Україна» щодо ситуації у Дніпропетровську
Нас, як і всіх громадян України надзвичайно схвилювала й обурила інформація щодо вибухів у місті Дніпропетровську, внаслідок яких постраждали люди.
Ми висловлюємо співчуття та бажаємо одужання усім постраждалим від цього брутального злочину.
На жаль, представники нинішньої влади переймаються у першу чергу питаннями власної безпеки, відгороджуючись від суспільства броньованими машинами та численними охоронцями. Натомість про безпеку людей, у тому числі і спокійно ходити вулицями українських міст, влада взагалі не думає, згадую чи про це лише тоді, коли щось трапляється.
Вимагаємо від влади оперативного і ретельного розслідування цього злочину та, водночас, застерігаємо від спокус використати цю ситуацію для посилення тиску на політичних опонентів.
Нас, як і всіх громадян України надзвичайно схвилювала й обурила інформація щодо вибухів у місті Дніпропетровську, внаслідок яких постраждали люди.
Ми висловлюємо співчуття та бажаємо одужання усім постраждалим від цього брутального злочину.
На жаль, представники нинішньої влади переймаються у першу чергу питаннями власної безпеки, відгороджуючись від суспільства броньованими машинами та численними охоронцями. Натомість про безпеку людей, у тому числі і спокійно ходити вулицями українських міст, влада взагалі не думає, згадую чи про це лише тоді, коли щось трапляється.
Вимагаємо від влади оперативного і ретельного розслідування цього злочину та, водночас, застерігаємо від спокус використати цю ситуацію для посилення тиску на політичних опонентів.
Ирина Ванникова,
27-04-2012 11:01
(ссылка)
Наливайченко вимагає зупинити переслідування телеканалу ТВі
Останні події навколо каналу ТВі показують, що влада продовжує системну зачистку чесних медіа. Про це заявив голова політради «Нашої України» Валентин Наливайченко.
«Після застосування «технологій» обмеження ефіру і удару по незалежних каналах Одеси і Харкова, адміністративна цензура та тиск приходять до столиці», - вважає політик.
На його переконання, мета дій податкової міліції - паралізувати роботу каналу ТВі через тиск на його партнерів і підрядників, щоб ті відмовилися від співпраці із ним. «Масова виїмка документообігу - це основний метод податківців, котрим, зокрема, зараз знищують україномовний дубляж», - каже Наливайченко.
Він підкреслив: «Атака на партнерів ТВі - ганебний проект по закриттю всеукраїнського каналу, котрий далі може бути застосовано владою стосовно інших телеканалів з метою рейдерських захоплень».
«Вимагаємо зупинити переслідування телеканалу ТВі, провести парламентські слухання на захист телеканалу та парламентського звіту голови ДПА щодо тиску його підлеглих на свободу слова в Україні», - наголосив Наливайченко.
«Після застосування «технологій» обмеження ефіру і удару по незалежних каналах Одеси і Харкова, адміністративна цензура та тиск приходять до столиці», - вважає політик.
На його переконання, мета дій податкової міліції - паралізувати роботу каналу ТВі через тиск на його партнерів і підрядників, щоб ті відмовилися від співпраці із ним. «Масова виїмка документообігу - це основний метод податківців, котрим, зокрема, зараз знищують україномовний дубляж», - каже Наливайченко.
Він підкреслив: «Атака на партнерів ТВі - ганебний проект по закриттю всеукраїнського каналу, котрий далі може бути застосовано владою стосовно інших телеканалів з метою рейдерських захоплень».
«Вимагаємо зупинити переслідування телеканалу ТВі, провести парламентські слухання на захист телеканалу та парламентського звіту голови ДПА щодо тиску його підлеглих на свободу слова в Україні», - наголосив Наливайченко.
Ирина Ванникова,
24-04-2012 17:05
(ссылка)
В’язівський: Уповноважена з прав людини...
В’язівський: Уповноважена з прав людини була обрана неправовим способом
Народний депутат від «Нашої України», заступник голови Лічильної комісії ВР Володимир В’язівський вважає, що Уповноважену з прав людини Валерію Лутковську обрали у неправовий спосіб. З цього приводу народний обранець письмово висловив Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину окрему думку, яку проте не озвучили у Верховній Раді.
«Хочу зазначити, що у бюлетені для таємного голосування з обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відсутні підписи голови та секретаря Лічильної Комісії. Отже, бюлетені виготовлені з порушенням частини 1 статті 38 Регламенту Верховної Ради України, у якій вказано, що «У бюлетені для таємного голосування зазначається мета голосування та у відповідному місці ставляться штамп і підписи голови та секретаря Лічильної комісії», – наголошує Володимир В`язівський.
Про нелегітимне обрання В.Лутковської на посаду Уповноваженої з прав людини В.В`язівський зазначив їй особисто у присутності представників ЗМІ.
Нагадаємо, сьогодні В.Лутковську було обрано омбудсманом. На голосування вносилась одна кандидатура.
Народний депутат від «Нашої України», заступник голови Лічильної комісії ВР Володимир В’язівський вважає, що Уповноважену з прав людини Валерію Лутковську обрали у неправовий спосіб. З цього приводу народний обранець письмово висловив Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину окрему думку, яку проте не озвучили у Верховній Раді.
«Хочу зазначити, що у бюлетені для таємного голосування з обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відсутні підписи голови та секретаря Лічильної Комісії. Отже, бюлетені виготовлені з порушенням частини 1 статті 38 Регламенту Верховної Ради України, у якій вказано, що «У бюлетені для таємного голосування зазначається мета голосування та у відповідному місці ставляться штамп і підписи голови та секретаря Лічильної комісії», – наголошує Володимир В`язівський.
Про нелегітимне обрання В.Лутковської на посаду Уповноваженої з прав людини В.В`язівський зазначив їй особисто у присутності представників ЗМІ.
Нагадаємо, сьогодні В.Лутковську було обрано омбудсманом. На голосування вносилась одна кандидатура.
Ирина Ванникова,
24-04-2012 17:05
(ссылка)
Тернопільська «Наша Україна» - проти...
Тернопільська «Наша Україна» - проти самостійної участі партії у виборах
Тернопільська обласна організація партії «Наша Україна» виступає категорично проти самостійної участі партії у парламентських виборах. Активісти партії вважають, що така участь шкодить загальній українській справі. Про це заявив голова обласної ороанізації «Нашої України» Петро Мандзій.
Щодо можливого створення так званої правиці, тернопільські «нашоукраїнці» переконані, що таке об’єднання є нічим іншим, як обманом виборців і технологією влади задля роздрібнення голосів виборців.
За словами Петра Мандзія, опозиція на даному етапі повинна діяти консолідовано, адже цього вимагає громадськість. «Опозиційні політики не мають права ігнорувати волю народу і діяти для задоволення власних вузькопартійних інтересів. Перемога над українофобською владою є набагато важливішою за будь-які особисті амбіції», - відзначив «нашоукраїнець».
Мандзій наголосив, що обласна організація партії підтримує позицію голови політради «Нашої України» Валентина Наливайченка щодо участі партії у форматі об’єднаної опозиції. «Лише єдиний список опозиційних сил може перемогти на виборах», - підкреслив Мандзій.
Тернопільська обласна організація партії «Наша Україна» виступає категорично проти самостійної участі партії у парламентських виборах. Активісти партії вважають, що така участь шкодить загальній українській справі. Про це заявив голова обласної ороанізації «Нашої України» Петро Мандзій.
Щодо можливого створення так званої правиці, тернопільські «нашоукраїнці» переконані, що таке об’єднання є нічим іншим, як обманом виборців і технологією влади задля роздрібнення голосів виборців.
За словами Петра Мандзія, опозиція на даному етапі повинна діяти консолідовано, адже цього вимагає громадськість. «Опозиційні політики не мають права ігнорувати волю народу і діяти для задоволення власних вузькопартійних інтересів. Перемога над українофобською владою є набагато важливішою за будь-які особисті амбіції», - відзначив «нашоукраїнець».
Мандзій наголосив, що обласна організація партії підтримує позицію голови політради «Нашої України» Валентина Наливайченка щодо участі партії у форматі об’єднаної опозиції. «Лише єдиний список опозиційних сил може перемогти на виборах», - підкреслив Мандзій.
Ирина Ванникова,
23-04-2012 10:51
(ссылка)
Наливайченко: Спроби організувати «правицю»...
Наливайченко: Спроби організувати «правицю» є безвідповідальним кроком збанкрутілих політиків
Влада може перемогти на парламентських виборах лише у випадку масових фальсифікацій та завдяки роздрібненню опозиційних сил. Про це заявив голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко під час ефіру на Тернопільському обласному радіо.
За його словами, лише єдиний список усіх проукраїнських опозиційних сил здатний перемогти.
«Спроби організувати так звану «правицю» є безвідповідальним кроком збанкрутілих політиків. Вони мають покаятись, бо протягом десятиліть обдурюють українських людей, годуючи їх обіцянками про об’єднання. Ці політики заради власних амбіцій та сумнівних політичних дивідендів вносять розбрат в опозиційний табір, дезорієнтують патріотичного виборця та забирають шанс на зміну політичного курсу країни, - відзначив політик. - Вправляючись у націонал-демократичній риториці, на ділі ці політики свідомо чи несвідомо підіграють нинішньому режиму корупціонерів та українофобів. Такі дії лише дискредитують правоцентристську ідеологію».
На його переконання, «Наша Україна» має діяти в об’єднаній опозиції.
«Ми зможемо додати єдиній опозиції необхідного державницького, національного, ідеологічного компоненту», - зауважив Наливайченко.
Він закликав усіх членів партії та колег стати пліч-о-пліч з партнерами по опозиційному об’єднанні.
«Лише національна солідарність змете збанкрутілу антиукраїнську владу», - підкреслив Наливайченко.
Влада може перемогти на парламентських виборах лише у випадку масових фальсифікацій та завдяки роздрібненню опозиційних сил. Про це заявив голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко під час ефіру на Тернопільському обласному радіо.
За його словами, лише єдиний список усіх проукраїнських опозиційних сил здатний перемогти.
«Спроби організувати так звану «правицю» є безвідповідальним кроком збанкрутілих політиків. Вони мають покаятись, бо протягом десятиліть обдурюють українських людей, годуючи їх обіцянками про об’єднання. Ці політики заради власних амбіцій та сумнівних політичних дивідендів вносять розбрат в опозиційний табір, дезорієнтують патріотичного виборця та забирають шанс на зміну політичного курсу країни, - відзначив політик. - Вправляючись у націонал-демократичній риториці, на ділі ці політики свідомо чи несвідомо підіграють нинішньому режиму корупціонерів та українофобів. Такі дії лише дискредитують правоцентристську ідеологію».
На його переконання, «Наша Україна» має діяти в об’єднаній опозиції.
«Ми зможемо додати єдиній опозиції необхідного державницького, національного, ідеологічного компоненту», - зауважив Наливайченко.
Він закликав усіх членів партії та колег стати пліч-о-пліч з партнерами по опозиційному об’єднанні.
«Лише національна солідарність змете збанкрутілу антиукраїнську владу», - підкреслив Наливайченко.
Ирина Ванникова,
20-04-2012 09:47
(ссылка)
В’язівський: «Наша Україна» розглядає участь партії у виборах...
В’язівський: «Наша Україна» розглядає участь партії у виборах лише у складі єдиного списку об’єднаної опозиції
Львівська обласна «Наша Україна» розглядає участь партії у майбутніх парламентських виборах лише у складі єдиного списку об’єднаної опозиції (КОДу) шляхом висунення єдиних, узгоджених та підтриманих місцевою громадою кандидатів від опозиції на мажоритарних округах. Про це кореспонденту «Львівського порталу» повідомив Голова обласної організації партії Володимир В’язівський.
«У випадку прийняття рішення про похід «Нашої України» окремою колоною, ця політична сила розколеться», - вважає політик.
«Похід «Нашої України» окремо від інших опозиційних партій може призвести до остаточного занепаду політичної сили. Такі дії партії посилять зневіру суспільства у здатність об’єднання патріотичних сил», - наголосив В’язівський.
Львівська обласна «Наша Україна» розглядає участь партії у майбутніх парламентських виборах лише у складі єдиного списку об’єднаної опозиції (КОДу) шляхом висунення єдиних, узгоджених та підтриманих місцевою громадою кандидатів від опозиції на мажоритарних округах. Про це кореспонденту «Львівського порталу» повідомив Голова обласної організації партії Володимир В’язівський.
«У випадку прийняття рішення про похід «Нашої України» окремою колоною, ця політична сила розколеться», - вважає політик.
«Похід «Нашої України» окремо від інших опозиційних партій може призвести до остаточного занепаду політичної сили. Такі дії партії посилять зневіру суспільства у здатність об’єднання патріотичних сил», - наголосив В’язівський.
Ирина Ванникова,
19-04-2012 15:59
(ссылка)
Нова якість української політики: міф чи реальність?
Україна або матиме
інтелектуальну силу
й буде завойовувати світ,
або вона пропаде.
Юрій ШЕВЕЛЬОВ
Потрібна нова якість. І суспільства, й політиків. Інакше на «тихі води, ясні зорі» не випливемо. І тут вибір за всіма. Чи знову милі та конструктивні «всіхи» обиратимуть менше зло, красивіше, гламурніше, наступаючи на ті самі граблі? Чи вперті, непоступливі «всіхи» заперечуватимуть все, не пропонуючи нічого навзаєм? Хто з них є носієм нової якості? Що нам поможе, а що зашкодить?
* * *
Справді, цей рік несе складні випробування не тільки країнам та людям, а й перестороги нашому цілісному та крихкому світу. Про це свідчить безпрецедентно затяжна світова економічна криза і стагнація європейської економічної унії. Це підтверджує неординарний порядок денний Давоського форуму (вперше про майнову нерівність!). Зрештою, вкрай тривожним аргументом стали кліматичні катаклізми на всіх широтах. І це тільки прелюдія до ймовірних катастроф планетарного масштабу. Не будемо лукавити, це не просто «кара Господня», це — наслідок ненаситної, зокрема економічної діяльності людини: більше прибутку, більше вигоди!
І приходить розуміння, що немає ефективних економік, немає ідеальних систем управління, а брутальне порушення гармонії з природою несе погибель самій людині. Чому? Бо, виявляється, наш нинішній світовий порядок уже працює проти людства, а підвалини його прогнили. Світове панування, концентрація влади та матеріальних ресурсів у кола вибраних — і знову більше доходу в будь-який спосіб і за будь-яку ціну. Це — небезпечно! Бо політичний газовий зашморг, новітній ядерний арсенал чи залита нафтою затока — це не проти когось, це — проти тебе. Воістину по Хемінгуею: «Не питай, по кому дзвонить дзвін, він дзвонить по тобі».
Злети і падіння людства йшли за рецептами сміливців з берегів Сени, які штурмували Бастилію; новаторів з берегів Гудзону, де символ Свободи, і експериментаторів з берегів Неви, що разом із залпом «Аврори» заперечили Бога і господаря.
Сьогодні про них можна з певністю сказати: це вже не законодавці світового порядку, це — лузери. І якщо світ і далі буде слідувати за їхнім сценарієм, — він приречений!
Є нагальна потреба не просто в нових ідеях чи ресурсах, не в технічній заміні шокової терапії на кейнсіанську модель, а в новій якості рішень та відповідей на глобальні виклики. А це значить — у новому світобаченні та світосприйнятті. У відчутті межі на рівні сумління, моралі, душі, в стосунках між людьми, народами, в ставленні до природи та геному людини також.
Дещо дивно? Не круто? Майже по-біблійному? А інакше не можна, бо нічого не вийде, бо далі глухий кут. Доведено Першою і Другою світовими війнами, парадоксальними торнадо, понівеченим озоновим шаром Землі, незнаною спекою й небаченими зимами та, зрештою, цією затяжною світовою економічною кризою — теж.
Де шукати ту нову духовну інтелектуальну силу? Чи не на берегах Дніпра, де живе народ, який ніколи не поневолював інших народів, не захоплював чужих земель, не навертав у свою віру, не крав чужих ікон, не паплюжив святинь? Зрештою, навіть революція на берегах Дніпра, названа «помаранчевою», була особливою: не скрипіла гільйотина; не чинили звірств революційні матросики. Навпаки! Кожен намагався підтримати і почути іншого, напоїти гарячим чаєм, зодягнути, взяти на нічліг.
І не має значення, чи був ще якийсь пусковий механізм, окрім волі мільйонів. І не важить, що не всі з тих, хто стояв на сцені, не були готові до довіри мільйонів. Головний феномен, головна дійова особа — народ. Його гідність, шляхетність вражала. Не даремно один польський оглядач назвав усе дійство «літургією високого духу», а пастор із Європи стверджував, що над тим Майданом і аура була помаранчево-золота. Наше майбутнє осяяне нею, а наша молодь нею освячена.
Це ми, українці. Це сучасна Україна, розіп’ята на перехресті наших зовнішніх і внутрішніх протиріч. Це ми, що впродовж 20 років очікуваного зростання перебували у вільному падінні. Додолу, до самого дна. Не для того, щоб пропасти, а піднятись і рушити. Усвідомлено, незворотно, на віки. І сили для цього — в нас самих. Просто необхідно, прокинувшись одного ранку та відігнавши дурман нав’язаних стереотипів та сфабрикованих сценаріїв, тверезо осмислити все, що з нами відбувається. Як вперше, по-новому, з чистого листа. Тоді з’являться або ж відродяться справжні цінності та реальний вектор руху. А нова якість суспільства зродить нову якість політики.
ГЕОПОЛІТИЧНІ ВИКЛИКИ, ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ
Нині Україна все ще нагадує плавця, який з усіх сил пливе до «землі обітованої». І що ближче берег, то сильніша протидія глибинних течій. Оскільки друге дихання в нас ще не відкрилось, варто осмислити систему координат, в якій перебуваємо, та й саму природу тих течій.
Минуло два роки з часу обрання Президентом В.Януковича, можна робити попередні висновки. Оскільки поліпшення життя суспільство так і не відчуло, то наразі найголовніший «здобуток» — концентрація влади в руках Президента та зменшення прав і свобод усіх інших. І перше й друге, м’яко кажучи, не корелюється з чинною Конституцією й є не що інше, як сповзання в бік авторитаризму. Про це попереджають експертні кола, проти цього протестують підприємці, чорнобильці, афганці та журналісти. А політичні переслідування опонентів породили непримиренну й принципову позицію Ради Європи, яку можна вважати червоним світлом нашим євроінтеграційним устремлінням.
Сьогодні у Президента Януковича ще більше повноважень, а отже, й персональної відповідальності, ніж колись у Кучми. Це не тільки численна парламентська більшість і практично тотальна владна вертикаль, а й повний контроль над прокуратурою, судовою гілкою влади, включно з Конституційним Судом. І владна булімія триває надалі. Залишилося ще забрати право парламенту формувати бюджетну політику (а такий законопроект уже подано) та призначити кілька «саламатіних» на вакантні посади.
Парадоксально, але така сильна влада та омріяна стабільність не тягнуть за собою ні підвищення соціальних стандартів, ні оптимістичного фіналу декларованих реформ, ні успішної євроінтеграції, ні вигідного партнерства з Росією. Навпаки, не зменшується енергозатратність української економіки, росте зовнішній борг, а інвестиції в Україну скоротилися у 2,5 разу. Нині у виграші каста в кількасот людей, до якої вже не належить переважна більшість депутатів-регіоналів.
Якщо Ангелу Меркель, в якої вже друга каденція, сьогодні підтримує понад 60% співвітчизників, то Президента Януковича — близько 7%. Це значно гірше, ніж у Президента Ющенка в аналогічний період, і звучить як діагноз. Нинішній спосіб управління країною команди Януковича — спроба копіювати російську модель. А нещодавні події не тільки в Єгипті чи Тунісі, а й у самій Росії доводять, що автократія — не найкращий вибір. При цьому не слід забувати, що Україна не Росія. Батурин був останнім містом у Центрально-Східній Європі, де діяло Магдебурзьке право. А далі — Азіопа.
На жаль, нинішня владна команда не тільки не хоче, а й не вміє діяти інакше. Для цього потрібне інше світобачення, бо Україна не чергове підприємство, яке захопили й яке слід дерибанити, а держава, яку треба розбудовувати. Що стане останньою краплею, яка переповнить чашу терпіння суспільства: податок на бездітність, чергове перетягування владних повноважень чи ймовірні фальсифікації парламентських виборів? Зрозуміло одне: так довго тривати не може. Суспільство відторгне те, що, на його думку, чинить перепони власному благополуччю.
Прикметне інше: по двох роках правління Януковича Україна знову єдина. Розчарування Заходу й Центру несправдженими надіями епохи двох «Ю» доповнилося розчаруванням Сходу та Півдня своїм обранцем. Таким свіжим, таким болючим! Вони, мешканці шахтарських міст та селищ, свято вірили, що обравши свого, таки отримають краще життя. Але вийшло навпаки. Тому не помиляються політологи, які прогнозують, що Донбас може стати детонатором суспільного оновлення.
Можна наперед передбачити, що серед читачів цих рядків знайдеться немало таких, які дорікнуть, що якби ми, мовляв, обрали 2010 року Тимошенко — все було б інакше! Дійсно, інакше, але як? Російський класик у минулому столітті писав:
«Большое видится
на расстоянии,
лицом к лицу лица
не увидать».
Справді, з віддалі у два роки видно краще і велике, і мале. Почнемо з того, що у дуеті провідних російських політиків Путіна і Медведєва один ведучий, а інший дублер; один потужний політичний акціонер, а другий слухняний міноритарій. А у ставленні до України між ними жодної різниці немає. Навесні цього року В.Путін знову став президентом Росії. Що чекати нам від автора «Русского мира» та будівничого усіх можливих газогонів в обхід України? На що сподіватися, коли вся передвиборна кампанія головного претендента базується на приниженні України, творенні образу ворога з країни, яку він і досі вважає «случайным государством».
Так от, 2010 року дублер Путіна начебто підтримував Януковича, наше «більше зло». А тодішній прем’єр-міністр Росії успішно співпрацював та підтримував Ю.Тимошенко. Це для нас було «більше і менше зло», а для Кремля, виходить, ні! Тому результати президентських виборів 2010 року доцільно розглядати не з точки зору виграшу чи програшу якогось із претендентів, а з позиції українських національних інтересів. Отже, якби обрали президентом Тимошенко, чи були б для України нижчими ціни на газ чи вищими тарифи на його транзит? По двох роках правди про газові угоди 2009 року стає очевидним, що ні! На цінову політику Газпрому не впливає ні колінопреклонство Лукашенка, ні лояльність Януковича, ні «смішечки» Тимошенко. З тих самих причин очевидно, що були б підписані й Харківські угоди. Адже Путін публічно зазначав про готовність Тимошенко погодитися на ще довший термін перебування ЧФ Росії в Севастополі.
Але були б іще дві трагічні особливості, яких, на щастя, сьогодні не маємо. Перша: Партія регіонів і БЮТ у парламенті часто голосували б спільно, що пришвидшувало б здачу національних інтересів до такої межі, коли вже до Європи йти ні з чим. Що таке може бути — засвідчує проект угоди ПРіБЮТ, один із розробників якої, екс-бютівець, сьогодні очолює юридичне управління Адміністрації Президента. При нинішніх же розкладах партія «Батьківщина» та її фракція змушена займати виразно опозиційне становище. Друге: посилювався б розкол України. Соціально-економічні реалії й далі б давали підстави Донбасу до невдоволення, до бажання обрати свого, до регіоналізації. На цих настроях успішно б спекулювали внутрішні та зовнішні антиукраїнські сили, а парламентські вибори могли б їх тільки підсилити.
Утім після підписання сумнозвісних Харківських угод Янукович якось пригальмував у реалізації наступних позицій, визначених Кремлем. Мало того що стишилися сепаратистські настрої, Україна не спішить входити у відкриті двері Митного союзу, опонує Газпрому, не згинається у «сирних війнах».
Тому раптовий арешт Тимошенко не тільки засвідчив про згортання демократії в Україні та її міжнародних перспектив, а й став фатальною помилкою Януковича. Права була А.Герман, коли в одному з ефірів зазначала, що «задушила б того, хто це зробив». За останнє десятиріччя це друга справа, яка ганьбить Україну в світі. Першою було вбивство Г.Гонгадзе...
І реакція світової спільноти не забарилася. Кучма став ізгоєм на Празькому саміті, тоді ж уперше похитнулася наша євроатлантична перспектива. Після арешту Тимошенко, за який «треба когось задушити», не тільки похитнувся, а й призупинився процес нашої євроінтеграції з перспективами безвізового режиму, зони вільної торгівлі тощо. І ця «багатоходівка» виявилася успішною. А з віддалі часу більш очевидними стануть її складові. Виграла Тимошенко чи її використали і здали, — також покаже час. Важливо, щоб усі, й її прихильники, й опоненти, зайняли безкомпромісну позицію проти політичних переслідувань в Україні, а оцінку діям політиків, у тому числі й тим, які знаходяться під арештом, суспільство дасть на майбутніх парламентських виборах.
Тривожить інше. Доки пульти управління нашими президентами, провладними й опозиційними політиками будуть знаходитися за межами України, доти Україна не буде застрахована від чергових міжнародних провокацій та геополітичних провалів.
Про те, що наше «більше й менше зло» не самостійні суб’єкти, свідчать два коментарі. Перший із них — Станіслава Говорухіна, начальника виборчого штабу Путіна, який зазначив: «У меня нет окончательного ответа на вопрос, что выберет Янукович, зато я точно знаю, что, вопреки всем иллюзиям нынешней украинской власти, отказ от предложения России станет для Януковича и его Партии регионов началом конца. И очень велика вероятность того, что в результате их провала политический маятник на Украине вновь качнется в сторону более радикальных антирусских сил». Не менш відвертий і Ян Пєкло, керівник Польсько-Українського фонду PAUCI: «Росія з одного боку заробляє бали, критикуючи недемократичні процедури в Україні, а з іншого — нагадує Януковичу, що коли не схоче коритися Москві, то його можуть замінити на жінку, яка нині під арештом».
Безперечно, все це принижує нашу національну гідність. Принижує кожного з нас, і «всіхів», і «противсіхів». Водночас це робить нас іншими: сильнішими, безкомпромісними, прозірливими. Бо знаючи природу течій, що нам протидіють, ми зможемо їх подолати.
ВНУТРІШНІ ЧИННИКИ. НАША СУТНІСТЬ
У контексті нинішнього становища України життєво важливою для суспільства є нова якість українського політикуму. Тільки при цій умові він виконає своє призначення — бути локомотивом усіх суспільних, економічних і соціальних змін.
Зрештою, пієтет у ставленні до молоді, сокровенні надії, пов’язані з нею, — невід’ємна людська риса. І в цьому є рація. Буття нашого світу можливе лише за умови, що кожне наступне покоління стане кращим, сильнішим, моральнішим за попереднє. Бо ж і випробування їх чекають важчі.
Саме тому слід чітко з’ясувати, що ж криється за поняттям «нова якість, свіжа кров» у політиці — механічна заміна старших на молодших (а демографічна ротація і так відбувається кожні 20—25 років) чи щось інше?
Нещодавні події довкола «молодої команди» Черновецького, які в умінні дерибанити дали фору і «малиновим піджакам», і «червоним директорам», засвідчили, що молоді можуть бути не тільки цинічнішими, брутальнішими, але й гіршими від попередників. Та й в процесі виходу так званих «тушок» із лав опозиції лежали не вікові проблеми. Переходили і ті, й інші. Питання не у віці, а в сумлінні та моральній стійкості. Представники опозиції досі мають клопіт із двома молодими екс-бютівцями, які не представляють в Раді Європи нікого. А Юлія Володимирівна називала їх «нашими зірочками»! Тому без зайвих роздумів громадськість погодиться поміняти сотню Каськівих чи Писаренків на одного І. Юхновського...
А живий суспільний організм уже сьогодні напружено шукає рецепти отого оновлення. Загляньте в Інтернет! Тут і пропозиція доручити формувати списки кандидатів в депутати знаним моральним авторитетам, і заборона бути в наступному парламенті усім чиновникам I та II рангу. Особливу симпатію викликає молодіжна ініціатива В’ятровича та шість пропозицій громадського об’єднання «Чесно». Правда, керуючись їхніми дороговказами, можна недорахуватися багатьох опозиціонерів серед майбутніх депутатів. Взяти хоча б пункт перший: правдиві декларації.
Проте, не дивлячись на суспільний запит на відкриті списки кандидатів у народні депутати, парламентська опозиція вже визначилась із Законом про вибори і з внутрішніми правилами взаємовідносин. Всі зійшлися на тому, що треба йти вперед, а наступні парламентські вибори — лише проміжний етап. Та все ж після проміжного етапу настане основний. А значить, і сьогодні принципи діяльності опозиції мають бути незмінними, чесними, а головне — суголосними зі суспільними потребами.
Тому технічна заміна авторитарного стилю управління на вождистський, неоковирності на гламур, правди на інформаційну джинсу приховує в собі не тільки програш чергових парламентських перегонів, але й українську поразку.
Не можу не погодитися з тривогою Ю. Макарова у публікації «Не зашкодь!» («Український тиждень» від 02.02): «Українцям бракує об’єднання за політичними поглядами, за спільними уявленнями про майбутнє, а не за тією чи іншою комбінацією інтересів. Адже нинішня опозиція збирається у наступ, озброєна тими самими організаційними принципами, за якими здійснювалася політична активність усі останні роки: а) бізнес-спонсори мають на утриманні; б) партійну верхівку, яка має на утриманні; в) партійних функціонерів, які мають на утриманні; г) масовку. Цю піраміду треба перевернути догори дриґом. Спершу — запити й потреби певної верстви, соціальної групи, нації в цілому, які політики мають усвідомити, оформити в програмні гасла й технології реалізації, потім їх просування, потім ресурси, а не навпаки».
Суспільство, що на 80% не довіряє владі, не менш пильно придивляється до опозиції. Тому механічна заміна поколінь чи технічна підміна понять не надасть їй нової якості. Залишається третій напрямок — магістральний: до витоків, до першоджерел.
Нова якість — це та справжня якість, яка була притаманна Народній раді. Яку сповідували В. Чорновіл та О. Ємець. Яка є сутністю Є. Сверстюка, Л. Костенко, С. Хмари й О. Забужко. Це просто вірність: слову, обов’язку, Україні. Її тяглість вічна, як наше устремління до волі: від Кобзаря до Каменяра, а далі до Героїв Крут та Холодноярців, до українських священиків та селянства, що не поступилися. Нинішній український парламент майже загубив цю справжність, а виборці призабули. Та не дай нам Боже її зовсім забути, бо втратимо все!
Після успішного завершення періоду первинного накопичення капіталу до парламенту полинули ті, хто за допомогою мандату хотіли назавжди закрити питання про походження своїх статків. Це олігархи. Вони принесли з собою в законодавчий орган ті ж методи первинного накопичення: підкуп, підступ, примус і зраду. Ця бацила інфікувала Раду, розрослася, мов пухлина, змінила не тільки ДНК, а й життєві цінності та політичні орієнтири багатьох народних обранців.
Виявляється, тим, хто тримав останній бій під Гурбами чи Базаром, було легше. Бо вибір був дуже конкретний: зрада або смерть. Випробування ж грошима, мамоною — важче, підступніше: напівтони, напівтіні. Та ще й по телебаченню розкажуть, що це, мовляв, заради майбутнього. Так що розслідування Р. Забзалюка мають підстави, хоча все почалося значно раніше — з часів Лазаренка та сумнозвісної ЗаЄДи.
Та все ж при всій одіозності нинішньої Верховної Ради, при всій нелюбові до депутатів спитаймо себе, чи всі з чотирьохсот п’ятдесяти стали політичними повіями та сутенерами? Якщо всі — це вирок Україні. Та, на щастя, це не так! Бо й у нинішньому парламенті мільйонерів, мільярдерів та їхньої свити є ті справжні, хто не порушив слова, не зрадив виборця. Про них не знімають спеціальні репортажі, не часто кличуть на знані ток-шоу, не публікують їхні фотосесії у глянцевих журналах. Але вони є. Їх знають і шанують люди. З точки зору психології або й психіатрії нинішньої парламентської більшості — це ті, що не вхопили жар-птицю за хвіст. А з позиції справжніх цінностей — це істинно європейські парламентарі, які, мов атланти, тримають і не дають впасти небу наших надій.
Серед справжніх парламентських достойників насамперед хотілося б назвати Я. Кендзьора, депутата шести скликань, побратима В. Чорновола, а також В. Філенка, І. Зайця, Ю. Гнаткевича, М. Косіва, Ю. Ключковського. А хіба не викликає поваги послідовність В. Кириленка, щирий максималізм А. Парубія, не імпонує позиція Ксенії Ляпіної чи О. Донія? Ще більше тієї справжньої людської якості поза стінами парламенту, бо душа нації — то неопалима купина. Не тільки підтримки, а й наслідування заслуговує громадська діяльність Олександра Палія, Володимира В’ятровича, Тетяни Чорновіл, Вахтанга Кіпіані. Вони для суспільства — не тільки свіжа кров, а й сплав чеснот найвищої проби. Сучасна історія пам’ятає професійних українських державників, які знехтували кар’єрними амбіціями, та не зрадили власним принципам. Це унікальний кадровий резерв, серед якого — Віктор Пинзеник, Павло Качур, Володимир Огризко, Валентин Наливайченко, Валерій Асадчев, Богдан Соколовський.
Тому нова якість української політики — це чесноти та гідність справжніх, а такими і мають бути кандидати в народні депутати плюс Програма «Стратегія України на віки». Сьогодні цю стратегію, здається, розробляє тільки часопис «День». А хто з політиків його у цьому підтримує? На жаль, суспільство практично не може вплинути нині на всі складові цієї формули успіху. Тому парламентські опозиційні лідери головою відповідають і за якість списків, і за узгодженість округів, бо мають безпосередній стосунок до нинішнього виборчого законодавства.
Стосовно програм, то їх в Україні за 20 років було предостатньо: і виборчих, і урядових. Про результати їх виконання свідчить нинішній стан справ у країні. А тому чергова передвиборча декларація реформ в освіті чи охороні здоров’я виглядає не лише фрагментарно, але й як ще одне дежавю.
Нова якість в політиці вимагає кардинально інших підходів. Тільки через призму бачення України як вічної категорії, як успішної геополітичної константи можна провадити енергозбереження, завойовувати лідерство серед світових виробників продуктів харчування та й реформи в освіті й медицині теж. Головне при цьому — дбати про «три кити», на яких базується така програма: цілісна нація, розвинене громадянське суспільство, потужний середній клас.
А ще — пам’ятати про особливий пункт порядку денного Давоського форуму. Бо коли у світі спостерігаються тенденції до наростання майнової нерівності серед людей, то в Україні цей процес іде просто-таки галопуючим темпом. У геометричній прогресії зростає й кількість малозабезпечених, і кількість мільярдерів. І що парадоксально — розмір їхніх статків. Це протиріччя нищить перші паростки суспільного діалогу та соціальної гармонії. Проблема стала вагомим внутрішнім фактором загрози національній безпеці.
У час, коли мільярдери США чи Європи самі шукають механізми, як поділитися зі співвітчизниками й допомогти країні, наші тільки приростають статками. Більше того, винахідливо шукають способів, як самим сховатися й повернути суспільну думку в інший бік. Перед прийняттям бюджету на 2012 рік нинішній парламент мільярдерів, мільйонерів та їхніх найманих працівників проголосував за встановлення «істинної» соціальної справедливості, урізавши виплати не лише найбільш вразливим верствам суспільства, а й позбавив виплат із безробіття кількох десятків колишніх народних депутатів України. Здебільшого це ті, хто не крав і не продавався. Коли вони зібрались у Верховній Раді рік тому, з нагоди 20-річчя ухвалення Декларації про суверенітет, — разюче відрізнялися від нинішнього бомонду. Турецькі костюмчики, тенісочки на тлі Bryony та Versace. Так-от, виплати з безробіття (а не так просто влаштуватися екс-нардепові!) колишнім парламентарям за рік — це менше, ніж перехід однієї «тушки», виходячи з оприлюднених тарифів.
І все ж, мільярдери з «думкою про народ» скасували ці виплати. Щоправда, самі не позбулися ні офшорних мільйонів, ні яхт, ні замків. А тротуар під Верховною Радою і надалі вгинається від ленд-крузерів, поршів та мерседесів. Така собі маніпуляція суспільною свідомістю! Тому завдання опозиційних лідерів, які поважають себе та громадян, — виписати у виборчих програмах механізми адекватного оподаткування офшорних схем, надприбутків, розкоші.
І здатність до таких магістральних перетворень насамперед повинні продемонструвати опозиційні лідери, засвідчивши тим самим і свою нову якість. Бо прийшов час.
Позаяк, виходячи з украй кепських справ нинішньої влади, вона розпочала операцію з підготовки правонаступника. Ним, очевидно, стане В. Хорошковський. І не виключено, що надалі Україна вибиратиме між ним та А. Яценюком. Це не буде протистояння Схід — Захід. Сьогодні Донбас проголосує за будь-кого, тільки не за «свого». Це буде битва політтехнологій, ресурсів та геополітичних впливів, а найголовніше — еліт. І переможе той, у кого є команда і хто сам уособлюватиме справжню якість; коли слово не розходиться з ділом, коли національна демократія стане її інтегральною частиною. Йому повірять люди. Арсеній Петрович уже сьогодні може починати перемагати.
І нарешті про контролера. Ним, без сумніву, є суспільство, якому на майбутніх парламентських виборах так і не довірили робити власний вибір. Доведеться обирати з того, що запропонують політичні лідери. Тільки останні повинні усвідомлювати: вдруге такий карт-бланш люди не дадуть. Чи дозріло суспільство до якісного контролю над найманими та призначеними ним функціонерами з облаштування життя в країні? Дозріває. Так багато людей, які не задоволені владою та критично налаштовані до всіх політиків, включно з опозиційними, у нас ще не було. Хіба за винятком 1991 року.
І тут нарешті доречно відверто сказати про найефективніший механізм суспільного оновлення: це один раз сказати: «Ні!». Диктаторам та вождям, клонам та проектам, провокаторам і фальсифікаторам. А ще «ні» — купівлі голосів ні за 100, ні за 200 грн, ні навіть за 500 тисяч. Те, що цьому можливо опиратися — доведено навіть у нинішньому парламенті. А ще нам усім треба навчитися сказати «ні» більшому й меншому злу. Саме тому позиція «противсіхів» у нинішній, практично патовій ситуації виглядає не лише панацеєю, а й прообразом майбутнього громадянського суспільства. Тільки відкинути треба не всіх, а все. Усе перелічене вище: вади, виродливості та мутації сучасного суспільно-політичного моменту. І власні в тому числі.
* * *
І насамкінець — одкровення. Хочу заспокоїти моїх добрих та численних побратимів «всіхів». Я теж належу до цієї когорти, бо два роки тому також віддала свій голос за «менше зло». В останній день, в останню мить так вирішила, керуючись усе ж тим принципом «не нашкодь!». Принагідно хочу нагадати, що найбільше «противсіхів» було не в Галичині, на Волині чи в Києві, а в Криму. Тож не треба нарікати на В. Ющенка чи О. Забужко.
Моє вимучене рішення далося мені важко. Бо вдруге за останні два роки вибрала позицію «не нашкодь». Сьогодні можу переконливо стверджувати: на жаль, ще більше шкодить! 7 лютого 2010 року я голосувала за Ю. Тимошенко, а перед очима була картина, яка краяла душу не один день.
Великодні свята, 2008 рік. Ми з сім’єю приїхали до чоловікових батьків на Івано-Франківщину. Тато — священик, мама — репресована зв’язкова УПА. Сидимо за столом, говоримо про Україну. Це завжди була наша головна розмова, бо об’єднувала всіх — дідів, батьків, онуків. І я розповідаю, як хотіла вийти зі щойно створеної парламентської більшості. Вийти, бо прочитала декларацію Юлії Володимирівни. І не повірила.
Ми з нею прийшли в політику майже разом. Я — з посади провінційного лікаря, вона — з посади керівника ЄЕСУ. Зрештою, й інші мої посади були значно скромніші. 1996 року я півроку працювала заступником міністра сім’ї та молоді. Це був час, коли людям перестали виплачувати зарплати, і я офіційно відмовилася від посадового окладу в Міністерстві на користь співвітчизників. Минув час. Сьогодні про це варто згадати не задля піару, а як про позитивний прецедент українського державотворення. Отже, в моїй декларації за 2007 рік були зазначені і квартира, і машина, і дача під Києвом. Зрештою, квартира, машина та земельна ділянка у нас з чоловіком були й до депутатства. А от у Юлії Володимирівни — нічого!
Пригадую сльози в очах матері, яка чи то запитувала, чи то стверджувала: «А хіба таке може бути? Та що ви з Україною робите?» Що я могла відповісти мамі, яка свого часу відмовилася від скромної компенсації політрепресованим на користь України? Тому й був мій природній порив вийти з парламентської більшості. Такої довгоочікуваної, з одного боку, і вже враженої хибами — з іншого. Та я вибрала менше зло, промовчала, залишилася. А може, вчинивши тоді інакше, зупинила б низку негативних тенденцій і тим самим допомогла б Юлії Володимирівні ще тоді.
Вирок Ю. Луценку — це не просто правове безумство, а невгамовна гріховна помста. Водночас — це вирок усьому вітчизняному правосуддю. Рішення Печерського суду ще раз засвідчило: і Ю. Тимошенко, і Ю. Луценко — політв’язні. Боротися проти цього, протидіяти в громадський, парламентський та політичний способи — обов’язок кожного, хто відчуває задуху у власній країні. Терпіння і страждання політв’язня — це не лише кристалізація його волі й життєвих принципів, це водночас і колосальний вплив на свідомість суспільства, на його загострене почуття справедливості, потребу захисту прав та свобод. Сьогодні цей шлях проходять і Ю. Луценко, і Ю. Тимошенко. Я категорично хочу, щоб і Юлія Володимирівна, і Юрій Віталійович були на свободі й діяли як опозиційні політики. Але я так само категорично хочу, щоб кожен крок, кожна дія політика, в тому числі декларація, не були ляпасом для суспільства. І це не моя суб’єктивна упередженість чи примха, а об’єктивна європейська норма.
Два роки тому одна з іспанських міністрів скористалася урядовою кредитною карткою, щоб купити внукові памперси, бо її власна не спрацювала. Суспільство її не зрозуміло, вона подала у відставку. Аналогічний свіжіший приклад — ситуація довкола німецького президента К. Вульфа. Його кредитна історія викликала обурення у понад 80% співвітчизників та спричинила до такого ж логічного кроку — відставки.
Тому нашій євроінтеграції шкодить не лише недемократична позиція нинішньої влади, а й власна позиція кожного з нас.
Головний принцип, якого європейці вимагають дотримуватися своїх урядовців та політиків, звучить так: « Як кажу, так живу, як живу, так і кажу».
Ми ж, навпаки, поблажливо дозволяємо власним обранцям фальшивити, бо, мовляв, щось дадуть, ще більше пообіцяють чи просто гарно виглядають. Чому своїм вибором знов і знов благословляємо брехню і зраду? З такими підходами зможемо змінити чинну владу на таку ж саму, і не раз. Однак очікуваних змін у житті країни не настане. Спочатку треба змінитися самим. Це і є кульмінація нашого суспільно-політичного оновлення.
Кожне покоління проходить свої виклики та випробування. Хтось — війни і голодомори, хтось — репресії і перебудови. Призначення ж нашого покоління — внутрішня трансформація, акумуляція морального та інтелектуального потенціалу. Для того, щоб не пропала Україна. Для того, щоб не дати пропасти світу.
І хай молитвою для кожного з кожного нас на цьому шляху будуть слова І. Франка:
Як не вистою, здригнуся,
захитаюсь, мов тінь,
Пропаде кривава праця многих — многих поколінь!
Вірю, не пропаде! Інакше для чого ж тоді офіра Василя Стуса. Валерія Марченка чи Володимира Івасюка? Для чого сльози наших матерів, страждання батьків і наша праця?
Лілія ГРИГОРОВИЧ, народний депутат України ІІ, ІІІ, ІV, V і VI скликань; кандидат філософських наук зі спеціальності «гуманітарна і політична безпека держави»
інтелектуальну силу
й буде завойовувати світ,
або вона пропаде.
Юрій ШЕВЕЛЬОВ
Потрібна нова якість. І суспільства, й політиків. Інакше на «тихі води, ясні зорі» не випливемо. І тут вибір за всіма. Чи знову милі та конструктивні «всіхи» обиратимуть менше зло, красивіше, гламурніше, наступаючи на ті самі граблі? Чи вперті, непоступливі «всіхи» заперечуватимуть все, не пропонуючи нічого навзаєм? Хто з них є носієм нової якості? Що нам поможе, а що зашкодить?
* * *
Справді, цей рік несе складні випробування не тільки країнам та людям, а й перестороги нашому цілісному та крихкому світу. Про це свідчить безпрецедентно затяжна світова економічна криза і стагнація європейської економічної унії. Це підтверджує неординарний порядок денний Давоського форуму (вперше про майнову нерівність!). Зрештою, вкрай тривожним аргументом стали кліматичні катаклізми на всіх широтах. І це тільки прелюдія до ймовірних катастроф планетарного масштабу. Не будемо лукавити, це не просто «кара Господня», це — наслідок ненаситної, зокрема економічної діяльності людини: більше прибутку, більше вигоди!
І приходить розуміння, що немає ефективних економік, немає ідеальних систем управління, а брутальне порушення гармонії з природою несе погибель самій людині. Чому? Бо, виявляється, наш нинішній світовий порядок уже працює проти людства, а підвалини його прогнили. Світове панування, концентрація влади та матеріальних ресурсів у кола вибраних — і знову більше доходу в будь-який спосіб і за будь-яку ціну. Це — небезпечно! Бо політичний газовий зашморг, новітній ядерний арсенал чи залита нафтою затока — це не проти когось, це — проти тебе. Воістину по Хемінгуею: «Не питай, по кому дзвонить дзвін, він дзвонить по тобі».
Злети і падіння людства йшли за рецептами сміливців з берегів Сени, які штурмували Бастилію; новаторів з берегів Гудзону, де символ Свободи, і експериментаторів з берегів Неви, що разом із залпом «Аврори» заперечили Бога і господаря.
Сьогодні про них можна з певністю сказати: це вже не законодавці світового порядку, це — лузери. І якщо світ і далі буде слідувати за їхнім сценарієм, — він приречений!
Є нагальна потреба не просто в нових ідеях чи ресурсах, не в технічній заміні шокової терапії на кейнсіанську модель, а в новій якості рішень та відповідей на глобальні виклики. А це значить — у новому світобаченні та світосприйнятті. У відчутті межі на рівні сумління, моралі, душі, в стосунках між людьми, народами, в ставленні до природи та геному людини також.
Дещо дивно? Не круто? Майже по-біблійному? А інакше не можна, бо нічого не вийде, бо далі глухий кут. Доведено Першою і Другою світовими війнами, парадоксальними торнадо, понівеченим озоновим шаром Землі, незнаною спекою й небаченими зимами та, зрештою, цією затяжною світовою економічною кризою — теж.
Де шукати ту нову духовну інтелектуальну силу? Чи не на берегах Дніпра, де живе народ, який ніколи не поневолював інших народів, не захоплював чужих земель, не навертав у свою віру, не крав чужих ікон, не паплюжив святинь? Зрештою, навіть революція на берегах Дніпра, названа «помаранчевою», була особливою: не скрипіла гільйотина; не чинили звірств революційні матросики. Навпаки! Кожен намагався підтримати і почути іншого, напоїти гарячим чаєм, зодягнути, взяти на нічліг.
І не має значення, чи був ще якийсь пусковий механізм, окрім волі мільйонів. І не важить, що не всі з тих, хто стояв на сцені, не були готові до довіри мільйонів. Головний феномен, головна дійова особа — народ. Його гідність, шляхетність вражала. Не даремно один польський оглядач назвав усе дійство «літургією високого духу», а пастор із Європи стверджував, що над тим Майданом і аура була помаранчево-золота. Наше майбутнє осяяне нею, а наша молодь нею освячена.
Це ми, українці. Це сучасна Україна, розіп’ята на перехресті наших зовнішніх і внутрішніх протиріч. Це ми, що впродовж 20 років очікуваного зростання перебували у вільному падінні. Додолу, до самого дна. Не для того, щоб пропасти, а піднятись і рушити. Усвідомлено, незворотно, на віки. І сили для цього — в нас самих. Просто необхідно, прокинувшись одного ранку та відігнавши дурман нав’язаних стереотипів та сфабрикованих сценаріїв, тверезо осмислити все, що з нами відбувається. Як вперше, по-новому, з чистого листа. Тоді з’являться або ж відродяться справжні цінності та реальний вектор руху. А нова якість суспільства зродить нову якість політики.
ГЕОПОЛІТИЧНІ ВИКЛИКИ, ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ
Нині Україна все ще нагадує плавця, який з усіх сил пливе до «землі обітованої». І що ближче берег, то сильніша протидія глибинних течій. Оскільки друге дихання в нас ще не відкрилось, варто осмислити систему координат, в якій перебуваємо, та й саму природу тих течій.
Минуло два роки з часу обрання Президентом В.Януковича, можна робити попередні висновки. Оскільки поліпшення життя суспільство так і не відчуло, то наразі найголовніший «здобуток» — концентрація влади в руках Президента та зменшення прав і свобод усіх інших. І перше й друге, м’яко кажучи, не корелюється з чинною Конституцією й є не що інше, як сповзання в бік авторитаризму. Про це попереджають експертні кола, проти цього протестують підприємці, чорнобильці, афганці та журналісти. А політичні переслідування опонентів породили непримиренну й принципову позицію Ради Європи, яку можна вважати червоним світлом нашим євроінтеграційним устремлінням.
Сьогодні у Президента Януковича ще більше повноважень, а отже, й персональної відповідальності, ніж колись у Кучми. Це не тільки численна парламентська більшість і практично тотальна владна вертикаль, а й повний контроль над прокуратурою, судовою гілкою влади, включно з Конституційним Судом. І владна булімія триває надалі. Залишилося ще забрати право парламенту формувати бюджетну політику (а такий законопроект уже подано) та призначити кілька «саламатіних» на вакантні посади.
Парадоксально, але така сильна влада та омріяна стабільність не тягнуть за собою ні підвищення соціальних стандартів, ні оптимістичного фіналу декларованих реформ, ні успішної євроінтеграції, ні вигідного партнерства з Росією. Навпаки, не зменшується енергозатратність української економіки, росте зовнішній борг, а інвестиції в Україну скоротилися у 2,5 разу. Нині у виграші каста в кількасот людей, до якої вже не належить переважна більшість депутатів-регіоналів.
Якщо Ангелу Меркель, в якої вже друга каденція, сьогодні підтримує понад 60% співвітчизників, то Президента Януковича — близько 7%. Це значно гірше, ніж у Президента Ющенка в аналогічний період, і звучить як діагноз. Нинішній спосіб управління країною команди Януковича — спроба копіювати російську модель. А нещодавні події не тільки в Єгипті чи Тунісі, а й у самій Росії доводять, що автократія — не найкращий вибір. При цьому не слід забувати, що Україна не Росія. Батурин був останнім містом у Центрально-Східній Європі, де діяло Магдебурзьке право. А далі — Азіопа.
На жаль, нинішня владна команда не тільки не хоче, а й не вміє діяти інакше. Для цього потрібне інше світобачення, бо Україна не чергове підприємство, яке захопили й яке слід дерибанити, а держава, яку треба розбудовувати. Що стане останньою краплею, яка переповнить чашу терпіння суспільства: податок на бездітність, чергове перетягування владних повноважень чи ймовірні фальсифікації парламентських виборів? Зрозуміло одне: так довго тривати не може. Суспільство відторгне те, що, на його думку, чинить перепони власному благополуччю.
Прикметне інше: по двох роках правління Януковича Україна знову єдина. Розчарування Заходу й Центру несправдженими надіями епохи двох «Ю» доповнилося розчаруванням Сходу та Півдня своїм обранцем. Таким свіжим, таким болючим! Вони, мешканці шахтарських міст та селищ, свято вірили, що обравши свого, таки отримають краще життя. Але вийшло навпаки. Тому не помиляються політологи, які прогнозують, що Донбас може стати детонатором суспільного оновлення.
Можна наперед передбачити, що серед читачів цих рядків знайдеться немало таких, які дорікнуть, що якби ми, мовляв, обрали 2010 року Тимошенко — все було б інакше! Дійсно, інакше, але як? Російський класик у минулому столітті писав:
«Большое видится
на расстоянии,
лицом к лицу лица
не увидать».
Справді, з віддалі у два роки видно краще і велике, і мале. Почнемо з того, що у дуеті провідних російських політиків Путіна і Медведєва один ведучий, а інший дублер; один потужний політичний акціонер, а другий слухняний міноритарій. А у ставленні до України між ними жодної різниці немає. Навесні цього року В.Путін знову став президентом Росії. Що чекати нам від автора «Русского мира» та будівничого усіх можливих газогонів в обхід України? На що сподіватися, коли вся передвиборна кампанія головного претендента базується на приниженні України, творенні образу ворога з країни, яку він і досі вважає «случайным государством».
Так от, 2010 року дублер Путіна начебто підтримував Януковича, наше «більше зло». А тодішній прем’єр-міністр Росії успішно співпрацював та підтримував Ю.Тимошенко. Це для нас було «більше і менше зло», а для Кремля, виходить, ні! Тому результати президентських виборів 2010 року доцільно розглядати не з точки зору виграшу чи програшу якогось із претендентів, а з позиції українських національних інтересів. Отже, якби обрали президентом Тимошенко, чи були б для України нижчими ціни на газ чи вищими тарифи на його транзит? По двох роках правди про газові угоди 2009 року стає очевидним, що ні! На цінову політику Газпрому не впливає ні колінопреклонство Лукашенка, ні лояльність Януковича, ні «смішечки» Тимошенко. З тих самих причин очевидно, що були б підписані й Харківські угоди. Адже Путін публічно зазначав про готовність Тимошенко погодитися на ще довший термін перебування ЧФ Росії в Севастополі.
Але були б іще дві трагічні особливості, яких, на щастя, сьогодні не маємо. Перша: Партія регіонів і БЮТ у парламенті часто голосували б спільно, що пришвидшувало б здачу національних інтересів до такої межі, коли вже до Європи йти ні з чим. Що таке може бути — засвідчує проект угоди ПРіБЮТ, один із розробників якої, екс-бютівець, сьогодні очолює юридичне управління Адміністрації Президента. При нинішніх же розкладах партія «Батьківщина» та її фракція змушена займати виразно опозиційне становище. Друге: посилювався б розкол України. Соціально-економічні реалії й далі б давали підстави Донбасу до невдоволення, до бажання обрати свого, до регіоналізації. На цих настроях успішно б спекулювали внутрішні та зовнішні антиукраїнські сили, а парламентські вибори могли б їх тільки підсилити.
Утім після підписання сумнозвісних Харківських угод Янукович якось пригальмував у реалізації наступних позицій, визначених Кремлем. Мало того що стишилися сепаратистські настрої, Україна не спішить входити у відкриті двері Митного союзу, опонує Газпрому, не згинається у «сирних війнах».
Тому раптовий арешт Тимошенко не тільки засвідчив про згортання демократії в Україні та її міжнародних перспектив, а й став фатальною помилкою Януковича. Права була А.Герман, коли в одному з ефірів зазначала, що «задушила б того, хто це зробив». За останнє десятиріччя це друга справа, яка ганьбить Україну в світі. Першою було вбивство Г.Гонгадзе...
І реакція світової спільноти не забарилася. Кучма став ізгоєм на Празькому саміті, тоді ж уперше похитнулася наша євроатлантична перспектива. Після арешту Тимошенко, за який «треба когось задушити», не тільки похитнувся, а й призупинився процес нашої євроінтеграції з перспективами безвізового режиму, зони вільної торгівлі тощо. І ця «багатоходівка» виявилася успішною. А з віддалі часу більш очевидними стануть її складові. Виграла Тимошенко чи її використали і здали, — також покаже час. Важливо, щоб усі, й її прихильники, й опоненти, зайняли безкомпромісну позицію проти політичних переслідувань в Україні, а оцінку діям політиків, у тому числі й тим, які знаходяться під арештом, суспільство дасть на майбутніх парламентських виборах.
Тривожить інше. Доки пульти управління нашими президентами, провладними й опозиційними політиками будуть знаходитися за межами України, доти Україна не буде застрахована від чергових міжнародних провокацій та геополітичних провалів.
Про те, що наше «більше й менше зло» не самостійні суб’єкти, свідчать два коментарі. Перший із них — Станіслава Говорухіна, начальника виборчого штабу Путіна, який зазначив: «У меня нет окончательного ответа на вопрос, что выберет Янукович, зато я точно знаю, что, вопреки всем иллюзиям нынешней украинской власти, отказ от предложения России станет для Януковича и его Партии регионов началом конца. И очень велика вероятность того, что в результате их провала политический маятник на Украине вновь качнется в сторону более радикальных антирусских сил». Не менш відвертий і Ян Пєкло, керівник Польсько-Українського фонду PAUCI: «Росія з одного боку заробляє бали, критикуючи недемократичні процедури в Україні, а з іншого — нагадує Януковичу, що коли не схоче коритися Москві, то його можуть замінити на жінку, яка нині під арештом».
Безперечно, все це принижує нашу національну гідність. Принижує кожного з нас, і «всіхів», і «противсіхів». Водночас це робить нас іншими: сильнішими, безкомпромісними, прозірливими. Бо знаючи природу течій, що нам протидіють, ми зможемо їх подолати.
ВНУТРІШНІ ЧИННИКИ. НАША СУТНІСТЬ
У контексті нинішнього становища України життєво важливою для суспільства є нова якість українського політикуму. Тільки при цій умові він виконає своє призначення — бути локомотивом усіх суспільних, економічних і соціальних змін.
Зрештою, пієтет у ставленні до молоді, сокровенні надії, пов’язані з нею, — невід’ємна людська риса. І в цьому є рація. Буття нашого світу можливе лише за умови, що кожне наступне покоління стане кращим, сильнішим, моральнішим за попереднє. Бо ж і випробування їх чекають важчі.
Саме тому слід чітко з’ясувати, що ж криється за поняттям «нова якість, свіжа кров» у політиці — механічна заміна старших на молодших (а демографічна ротація і так відбувається кожні 20—25 років) чи щось інше?
Нещодавні події довкола «молодої команди» Черновецького, які в умінні дерибанити дали фору і «малиновим піджакам», і «червоним директорам», засвідчили, що молоді можуть бути не тільки цинічнішими, брутальнішими, але й гіршими від попередників. Та й в процесі виходу так званих «тушок» із лав опозиції лежали не вікові проблеми. Переходили і ті, й інші. Питання не у віці, а в сумлінні та моральній стійкості. Представники опозиції досі мають клопіт із двома молодими екс-бютівцями, які не представляють в Раді Європи нікого. А Юлія Володимирівна називала їх «нашими зірочками»! Тому без зайвих роздумів громадськість погодиться поміняти сотню Каськівих чи Писаренків на одного І. Юхновського...
А живий суспільний організм уже сьогодні напружено шукає рецепти отого оновлення. Загляньте в Інтернет! Тут і пропозиція доручити формувати списки кандидатів в депутати знаним моральним авторитетам, і заборона бути в наступному парламенті усім чиновникам I та II рангу. Особливу симпатію викликає молодіжна ініціатива В’ятровича та шість пропозицій громадського об’єднання «Чесно». Правда, керуючись їхніми дороговказами, можна недорахуватися багатьох опозиціонерів серед майбутніх депутатів. Взяти хоча б пункт перший: правдиві декларації.
Проте, не дивлячись на суспільний запит на відкриті списки кандидатів у народні депутати, парламентська опозиція вже визначилась із Законом про вибори і з внутрішніми правилами взаємовідносин. Всі зійшлися на тому, що треба йти вперед, а наступні парламентські вибори — лише проміжний етап. Та все ж після проміжного етапу настане основний. А значить, і сьогодні принципи діяльності опозиції мають бути незмінними, чесними, а головне — суголосними зі суспільними потребами.
Тому технічна заміна авторитарного стилю управління на вождистський, неоковирності на гламур, правди на інформаційну джинсу приховує в собі не тільки програш чергових парламентських перегонів, але й українську поразку.
Не можу не погодитися з тривогою Ю. Макарова у публікації «Не зашкодь!» («Український тиждень» від 02.02): «Українцям бракує об’єднання за політичними поглядами, за спільними уявленнями про майбутнє, а не за тією чи іншою комбінацією інтересів. Адже нинішня опозиція збирається у наступ, озброєна тими самими організаційними принципами, за якими здійснювалася політична активність усі останні роки: а) бізнес-спонсори мають на утриманні; б) партійну верхівку, яка має на утриманні; в) партійних функціонерів, які мають на утриманні; г) масовку. Цю піраміду треба перевернути догори дриґом. Спершу — запити й потреби певної верстви, соціальної групи, нації в цілому, які політики мають усвідомити, оформити в програмні гасла й технології реалізації, потім їх просування, потім ресурси, а не навпаки».
Суспільство, що на 80% не довіряє владі, не менш пильно придивляється до опозиції. Тому механічна заміна поколінь чи технічна підміна понять не надасть їй нової якості. Залишається третій напрямок — магістральний: до витоків, до першоджерел.
Нова якість — це та справжня якість, яка була притаманна Народній раді. Яку сповідували В. Чорновіл та О. Ємець. Яка є сутністю Є. Сверстюка, Л. Костенко, С. Хмари й О. Забужко. Це просто вірність: слову, обов’язку, Україні. Її тяглість вічна, як наше устремління до волі: від Кобзаря до Каменяра, а далі до Героїв Крут та Холодноярців, до українських священиків та селянства, що не поступилися. Нинішній український парламент майже загубив цю справжність, а виборці призабули. Та не дай нам Боже її зовсім забути, бо втратимо все!
Після успішного завершення періоду первинного накопичення капіталу до парламенту полинули ті, хто за допомогою мандату хотіли назавжди закрити питання про походження своїх статків. Це олігархи. Вони принесли з собою в законодавчий орган ті ж методи первинного накопичення: підкуп, підступ, примус і зраду. Ця бацила інфікувала Раду, розрослася, мов пухлина, змінила не тільки ДНК, а й життєві цінності та політичні орієнтири багатьох народних обранців.
Виявляється, тим, хто тримав останній бій під Гурбами чи Базаром, було легше. Бо вибір був дуже конкретний: зрада або смерть. Випробування ж грошима, мамоною — важче, підступніше: напівтони, напівтіні. Та ще й по телебаченню розкажуть, що це, мовляв, заради майбутнього. Так що розслідування Р. Забзалюка мають підстави, хоча все почалося значно раніше — з часів Лазаренка та сумнозвісної ЗаЄДи.
Та все ж при всій одіозності нинішньої Верховної Ради, при всій нелюбові до депутатів спитаймо себе, чи всі з чотирьохсот п’ятдесяти стали політичними повіями та сутенерами? Якщо всі — це вирок Україні. Та, на щастя, це не так! Бо й у нинішньому парламенті мільйонерів, мільярдерів та їхньої свити є ті справжні, хто не порушив слова, не зрадив виборця. Про них не знімають спеціальні репортажі, не часто кличуть на знані ток-шоу, не публікують їхні фотосесії у глянцевих журналах. Але вони є. Їх знають і шанують люди. З точки зору психології або й психіатрії нинішньої парламентської більшості — це ті, що не вхопили жар-птицю за хвіст. А з позиції справжніх цінностей — це істинно європейські парламентарі, які, мов атланти, тримають і не дають впасти небу наших надій.
Серед справжніх парламентських достойників насамперед хотілося б назвати Я. Кендзьора, депутата шести скликань, побратима В. Чорновола, а також В. Філенка, І. Зайця, Ю. Гнаткевича, М. Косіва, Ю. Ключковського. А хіба не викликає поваги послідовність В. Кириленка, щирий максималізм А. Парубія, не імпонує позиція Ксенії Ляпіної чи О. Донія? Ще більше тієї справжньої людської якості поза стінами парламенту, бо душа нації — то неопалима купина. Не тільки підтримки, а й наслідування заслуговує громадська діяльність Олександра Палія, Володимира В’ятровича, Тетяни Чорновіл, Вахтанга Кіпіані. Вони для суспільства — не тільки свіжа кров, а й сплав чеснот найвищої проби. Сучасна історія пам’ятає професійних українських державників, які знехтували кар’єрними амбіціями, та не зрадили власним принципам. Це унікальний кадровий резерв, серед якого — Віктор Пинзеник, Павло Качур, Володимир Огризко, Валентин Наливайченко, Валерій Асадчев, Богдан Соколовський.
Тому нова якість української політики — це чесноти та гідність справжніх, а такими і мають бути кандидати в народні депутати плюс Програма «Стратегія України на віки». Сьогодні цю стратегію, здається, розробляє тільки часопис «День». А хто з політиків його у цьому підтримує? На жаль, суспільство практично не може вплинути нині на всі складові цієї формули успіху. Тому парламентські опозиційні лідери головою відповідають і за якість списків, і за узгодженість округів, бо мають безпосередній стосунок до нинішнього виборчого законодавства.
Стосовно програм, то їх в Україні за 20 років було предостатньо: і виборчих, і урядових. Про результати їх виконання свідчить нинішній стан справ у країні. А тому чергова передвиборча декларація реформ в освіті чи охороні здоров’я виглядає не лише фрагментарно, але й як ще одне дежавю.
Нова якість в політиці вимагає кардинально інших підходів. Тільки через призму бачення України як вічної категорії, як успішної геополітичної константи можна провадити енергозбереження, завойовувати лідерство серед світових виробників продуктів харчування та й реформи в освіті й медицині теж. Головне при цьому — дбати про «три кити», на яких базується така програма: цілісна нація, розвинене громадянське суспільство, потужний середній клас.
А ще — пам’ятати про особливий пункт порядку денного Давоського форуму. Бо коли у світі спостерігаються тенденції до наростання майнової нерівності серед людей, то в Україні цей процес іде просто-таки галопуючим темпом. У геометричній прогресії зростає й кількість малозабезпечених, і кількість мільярдерів. І що парадоксально — розмір їхніх статків. Це протиріччя нищить перші паростки суспільного діалогу та соціальної гармонії. Проблема стала вагомим внутрішнім фактором загрози національній безпеці.
У час, коли мільярдери США чи Європи самі шукають механізми, як поділитися зі співвітчизниками й допомогти країні, наші тільки приростають статками. Більше того, винахідливо шукають способів, як самим сховатися й повернути суспільну думку в інший бік. Перед прийняттям бюджету на 2012 рік нинішній парламент мільярдерів, мільйонерів та їхніх найманих працівників проголосував за встановлення «істинної» соціальної справедливості, урізавши виплати не лише найбільш вразливим верствам суспільства, а й позбавив виплат із безробіття кількох десятків колишніх народних депутатів України. Здебільшого це ті, хто не крав і не продавався. Коли вони зібрались у Верховній Раді рік тому, з нагоди 20-річчя ухвалення Декларації про суверенітет, — разюче відрізнялися від нинішнього бомонду. Турецькі костюмчики, тенісочки на тлі Bryony та Versace. Так-от, виплати з безробіття (а не так просто влаштуватися екс-нардепові!) колишнім парламентарям за рік — це менше, ніж перехід однієї «тушки», виходячи з оприлюднених тарифів.
І все ж, мільярдери з «думкою про народ» скасували ці виплати. Щоправда, самі не позбулися ні офшорних мільйонів, ні яхт, ні замків. А тротуар під Верховною Радою і надалі вгинається від ленд-крузерів, поршів та мерседесів. Така собі маніпуляція суспільною свідомістю! Тому завдання опозиційних лідерів, які поважають себе та громадян, — виписати у виборчих програмах механізми адекватного оподаткування офшорних схем, надприбутків, розкоші.
І здатність до таких магістральних перетворень насамперед повинні продемонструвати опозиційні лідери, засвідчивши тим самим і свою нову якість. Бо прийшов час.
Позаяк, виходячи з украй кепських справ нинішньої влади, вона розпочала операцію з підготовки правонаступника. Ним, очевидно, стане В. Хорошковський. І не виключено, що надалі Україна вибиратиме між ним та А. Яценюком. Це не буде протистояння Схід — Захід. Сьогодні Донбас проголосує за будь-кого, тільки не за «свого». Це буде битва політтехнологій, ресурсів та геополітичних впливів, а найголовніше — еліт. І переможе той, у кого є команда і хто сам уособлюватиме справжню якість; коли слово не розходиться з ділом, коли національна демократія стане її інтегральною частиною. Йому повірять люди. Арсеній Петрович уже сьогодні може починати перемагати.
І нарешті про контролера. Ним, без сумніву, є суспільство, якому на майбутніх парламентських виборах так і не довірили робити власний вибір. Доведеться обирати з того, що запропонують політичні лідери. Тільки останні повинні усвідомлювати: вдруге такий карт-бланш люди не дадуть. Чи дозріло суспільство до якісного контролю над найманими та призначеними ним функціонерами з облаштування життя в країні? Дозріває. Так багато людей, які не задоволені владою та критично налаштовані до всіх політиків, включно з опозиційними, у нас ще не було. Хіба за винятком 1991 року.
І тут нарешті доречно відверто сказати про найефективніший механізм суспільного оновлення: це один раз сказати: «Ні!». Диктаторам та вождям, клонам та проектам, провокаторам і фальсифікаторам. А ще «ні» — купівлі голосів ні за 100, ні за 200 грн, ні навіть за 500 тисяч. Те, що цьому можливо опиратися — доведено навіть у нинішньому парламенті. А ще нам усім треба навчитися сказати «ні» більшому й меншому злу. Саме тому позиція «противсіхів» у нинішній, практично патовій ситуації виглядає не лише панацеєю, а й прообразом майбутнього громадянського суспільства. Тільки відкинути треба не всіх, а все. Усе перелічене вище: вади, виродливості та мутації сучасного суспільно-політичного моменту. І власні в тому числі.
* * *
І насамкінець — одкровення. Хочу заспокоїти моїх добрих та численних побратимів «всіхів». Я теж належу до цієї когорти, бо два роки тому також віддала свій голос за «менше зло». В останній день, в останню мить так вирішила, керуючись усе ж тим принципом «не нашкодь!». Принагідно хочу нагадати, що найбільше «противсіхів» було не в Галичині, на Волині чи в Києві, а в Криму. Тож не треба нарікати на В. Ющенка чи О. Забужко.
Моє вимучене рішення далося мені важко. Бо вдруге за останні два роки вибрала позицію «не нашкодь». Сьогодні можу переконливо стверджувати: на жаль, ще більше шкодить! 7 лютого 2010 року я голосувала за Ю. Тимошенко, а перед очима була картина, яка краяла душу не один день.
Великодні свята, 2008 рік. Ми з сім’єю приїхали до чоловікових батьків на Івано-Франківщину. Тато — священик, мама — репресована зв’язкова УПА. Сидимо за столом, говоримо про Україну. Це завжди була наша головна розмова, бо об’єднувала всіх — дідів, батьків, онуків. І я розповідаю, як хотіла вийти зі щойно створеної парламентської більшості. Вийти, бо прочитала декларацію Юлії Володимирівни. І не повірила.
Ми з нею прийшли в політику майже разом. Я — з посади провінційного лікаря, вона — з посади керівника ЄЕСУ. Зрештою, й інші мої посади були значно скромніші. 1996 року я півроку працювала заступником міністра сім’ї та молоді. Це був час, коли людям перестали виплачувати зарплати, і я офіційно відмовилася від посадового окладу в Міністерстві на користь співвітчизників. Минув час. Сьогодні про це варто згадати не задля піару, а як про позитивний прецедент українського державотворення. Отже, в моїй декларації за 2007 рік були зазначені і квартира, і машина, і дача під Києвом. Зрештою, квартира, машина та земельна ділянка у нас з чоловіком були й до депутатства. А от у Юлії Володимирівни — нічого!
Пригадую сльози в очах матері, яка чи то запитувала, чи то стверджувала: «А хіба таке може бути? Та що ви з Україною робите?» Що я могла відповісти мамі, яка свого часу відмовилася від скромної компенсації політрепресованим на користь України? Тому й був мій природній порив вийти з парламентської більшості. Такої довгоочікуваної, з одного боку, і вже враженої хибами — з іншого. Та я вибрала менше зло, промовчала, залишилася. А може, вчинивши тоді інакше, зупинила б низку негативних тенденцій і тим самим допомогла б Юлії Володимирівні ще тоді.
Вирок Ю. Луценку — це не просто правове безумство, а невгамовна гріховна помста. Водночас — це вирок усьому вітчизняному правосуддю. Рішення Печерського суду ще раз засвідчило: і Ю. Тимошенко, і Ю. Луценко — політв’язні. Боротися проти цього, протидіяти в громадський, парламентський та політичний способи — обов’язок кожного, хто відчуває задуху у власній країні. Терпіння і страждання політв’язня — це не лише кристалізація його волі й життєвих принципів, це водночас і колосальний вплив на свідомість суспільства, на його загострене почуття справедливості, потребу захисту прав та свобод. Сьогодні цей шлях проходять і Ю. Луценко, і Ю. Тимошенко. Я категорично хочу, щоб і Юлія Володимирівна, і Юрій Віталійович були на свободі й діяли як опозиційні політики. Але я так само категорично хочу, щоб кожен крок, кожна дія політика, в тому числі декларація, не були ляпасом для суспільства. І це не моя суб’єктивна упередженість чи примха, а об’єктивна європейська норма.
Два роки тому одна з іспанських міністрів скористалася урядовою кредитною карткою, щоб купити внукові памперси, бо її власна не спрацювала. Суспільство її не зрозуміло, вона подала у відставку. Аналогічний свіжіший приклад — ситуація довкола німецького президента К. Вульфа. Його кредитна історія викликала обурення у понад 80% співвітчизників та спричинила до такого ж логічного кроку — відставки.
Тому нашій євроінтеграції шкодить не лише недемократична позиція нинішньої влади, а й власна позиція кожного з нас.
Головний принцип, якого європейці вимагають дотримуватися своїх урядовців та політиків, звучить так: « Як кажу, так живу, як живу, так і кажу».
Ми ж, навпаки, поблажливо дозволяємо власним обранцям фальшивити, бо, мовляв, щось дадуть, ще більше пообіцяють чи просто гарно виглядають. Чому своїм вибором знов і знов благословляємо брехню і зраду? З такими підходами зможемо змінити чинну владу на таку ж саму, і не раз. Однак очікуваних змін у житті країни не настане. Спочатку треба змінитися самим. Це і є кульмінація нашого суспільно-політичного оновлення.
Кожне покоління проходить свої виклики та випробування. Хтось — війни і голодомори, хтось — репресії і перебудови. Призначення ж нашого покоління — внутрішня трансформація, акумуляція морального та інтелектуального потенціалу. Для того, щоб не пропала Україна. Для того, щоб не дати пропасти світу.
І хай молитвою для кожного з кожного нас на цьому шляху будуть слова І. Франка:
Як не вистою, здригнуся,
захитаюсь, мов тінь,
Пропаде кривава праця многих — многих поколінь!
Вірю, не пропаде! Інакше для чого ж тоді офіра Василя Стуса. Валерія Марченка чи Володимира Івасюка? Для чого сльози наших матерів, страждання батьків і наша праця?
Лілія ГРИГОРОВИЧ, народний депутат України ІІ, ІІІ, ІV, V і VI скликань; кандидат філософських наук зі спеціальності «гуманітарна і політична безпека держави»
Ирина Ванникова,
19-04-2012 15:58
(ссылка)
Володимир Огризко: Етнічна державність...
Володимир Огризко: Етнічна державність як першооснова громадянської нації
Насамперед хотів би подякувати шановній Ларисі Івшиній за те, що газета «День» завдяки її багаторічним зусиллям утвердилася як важливий інтелектуальний майданчик, на якому розгортаються глибокі й цікаві дискусії навколо найважливіших для сучасного українського суспільства питань. Одна з таких дискусій — процес націотворення. Цю тему в сучасній українській соціофілософській науці, і, головне, у практичному житті можна сміливо вважати найактуальнішою та водночас найвибухонебезпечнішою. Бо у ній, як у краплі води, сходяться усі проблеми й протиріччя сучасного українського буття.
Не претендуючи жодною мірою на певні узагальнюючі висновки, хотів би висловити кілька думок, особливо у контексті дискусії, що розгорнулася після публікації статті вельмишановного Л.Лук’яненка та відповіді на неї політолога В.Крюкова. Але спочатку трохи про визначення термінів. Найчастіше у контексті обговорюваної теми вживаються поняття власне нації, етнічної та політичної нації, національної ідеї, націоналізму, політичної спільноти, громадянського суспільства тощо.
Отже, звернімося до авторитетів. Звичайно, кожен із них не є істиною в останній інстанції, але дослухатися, врахувати було б не зайвим. Шановний В.Крюков наводить слова одного з теоретиків української філософської думки ХХ ст. В.Липинського, який представляв новий «громадянський» погляд на шляхи формування нації. Заради справедливості зазначу, що у наведеній відомій цитаті опущено кілька важливих речень (виділяю їх курсивом), які дають можливість точніше зрозуміти позицію автора:
«Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український. Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом. Коли ви хочете, щоб була Українська Держава — ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи полонофіл (оцей, як ви його звете, малорос і русин), аніж чужинець, який вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи полонофілом — іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів».
Є й інша цитата, де він говорить, що його метою «є Україна не «російська» і не «австрійська», а Україна вільна».
До речі, поділ на «хорошого» В.Липинського та «поганого» Д.Донцова здається мені доволі спрощеним сприйняттям їхнього внеску у теорію національного творення. Але правдою є те, що ліберально-соціалістичні погляди на формування нації, особливо М.Драгоманова, батько українського націоналізму критикував вельми гостро. Формула Д.Донцова є принципово іншою. Ось що читаємо в його «Націоналізмі»:
«Українство мусить усвідомити собі, що його ідея, коли хоче перемогти, повинна бути яскравою ідеєю, себто виключати всяку іншу, основуватися не на частиннім, але повнім запереченні чужої. А для того ця ідея повинна бути всеобіймаючою. А це значить, що вона повинна перейнятися поняттям політичної влади над людністю і територією, а по друге — натхнути собою таку суспільну форму господарства, яка б позволила їй піднести «благоустройство» країни під своєю хоругвою, потроїти видатність моральних і фізичних сил країни в порівнянні з її теперішнім станом... Такою ідеєю може стати в нас не всесвітянська, ані соціяльна, лише тільки національна ідея (курсив мій. — В.О.), щоб гляділа в майбутнє і мала відвагу скорити собі свій світ».
Доволі жорстко в контексті формування української державності він висловлюється щодо окремих вимог національних меншин: «...коли ходить о самоутвердження нації, не мають бути респектовані «федералістичні» забаганки національних меншостей».
Про поняття нації «Політична програма» ОУН (А.Мельника) писала так: «Нація — це найвищий тип людської спільноти, що при духовній і суспільній зрічничковості має один внутрішній зміст — витворений однаковістю природного положення, спільного пережиття історичної долі та невпинним змаганням до повного самоздійснення, духовною окресленістю... ...Органічна зв’язаність націоналізму з нацією (курсив мій. — В.О.) — це факт природного порядку, і на ньому спирається ціле розуміння істоти нації...»
С.Бандера зі свого боку зазначав, що «ідея суверенності нації у власній державі, на яку спирається український націоналізм (курсив мій. — В.О.), є універсальною світовою, вселюдською ідеєю».
Чи можна погодитися з такими визначеннями? Візьму на себе сміливість сказати, що, безумовно, так і, безумовно, ні. Бо в історії немає нічого раз і назавжди сталого і застиглого. Суспільство, як і нація, постійно розвиваються, змінюються, набирають інших форм свого існування. Те, що було стовідсотково прийнятним століття тому, сьогодні вже може бути не актуальним або, навпаки, все ще дуже актуальним, навіть порівняно з тим, на що орієнтувалися кілька десятків років назад.
Сьогоднішня наука, враховуючи сучасні тенденції світового розвитку, дає своє бачення, звертає увагу на нові характеристики згаданих понять. Цікавими у цьому плані є думки, викладені у книзі — збірці статей, яка нещодавно побачила світ: «Україна. Процеси націотворення». Відомий історик — українознавець А.Каппелер, який тепер працює у Відні, розмірковуючи над загальною проблематикою націотворення, зазначає, що, зокрема, деякі дослідники «відмовилися від пошуків об’єктивних ознак нації і надали перевагу суб’єктивним визнанням належності до неї, волюнтаристському розумінню нації. За конструктивістським розумінням, це не нація, яка виникла недавно, породжує націоналізм, а націоналізм, національна свідомість, уява створюють націю. ...Навіть якщо знайти об’єктивні чинники націотворення, це нічого не змінить у тому, що націотворення неможливе без суб’єктивного визнання належності до нації, без національної свідомості» (курсив мій. — В.О.).
Натомість, у своїй книзі «Національна Україна» професор І.Белебеха зазначає, що «нація в українському вимірі — це та етнічна людність, яка становить абсолютну більшість у суспільстві; це титульна нація, якій належить право керувати державою».
Усім тим, хто цікавиться цією темою, раджу познайомитися також із ґрунтовною, системною роботою А.Колодій «Громадянська нація: сутність, шляхи і стадії її формування в Україні». Дуже слушно, як на мене, авторка пише про свою прихильність до тих дослідників, які вважають, «що попри велику роль політичного єднання людей, що складають націю, жодна нація не може виникнути та існувати без певного шару спільної культури (курсив мій. — В.О.). Тобто, коли говоримо про націю — неважливо, етнічну чи політичну, — маємо на увазі не просто сукупність громадян, об’єднаних державними кордонами, а спільноту людей, яка виникає спонтанно і тримається на солідарності, що виходить за межі політичної свідомості та включає культурні, історичні, релігійні та інші підстави єдності. Громадянська нація будь-якої країни (оскільки йдеться про її розвинений стан) хоч і менш однорідна в культурному відношенні, ніж нація етнічна, все ж таки частіше гомогенна, аніж мозаїчна; вона скоріше спільнота, аніж... суспільство».
Дослідниця визначає два типи націй: громадянську та етнічну. До першої відносить американську, канадську, австралійську.
Громадянські (політичні) нації — це ті державні народи, представники яких вирішують питання своєї національної ідентичності на підставі громадянства, належності до певної держави, схвалення її найголовніших політичних цінностей. Вони сформувалися там, де сильна і централізована держава виникла раніше, ніж відбулася культурна консолідація народу, а, отже, владні інституції мали змогу сприяти цій консолідації, прискорювати її, інколи використовуючи з цією метою навіть методи примусу.
Етнічні (культурні) нації — це ті народи, що вбачають у своїй етнокультурній окремішності головне джерело національної самоідентифікації і підставу для утворення власної держави. Вони виникли в умовах бездержавності, там, де рух за духовне відродження і політичну консолідацію передував утворенню національної держави і здійснювався, природно, під керівництвом культурної еліти, оскільки політична провідна верства в умовах чужоземного панування не могла розвинутися.
Звичайно, у сучасному суспільстві немає берлінського муру між поняттям громадянської та етнічної нації. Але очевидним є і те, що українська громадянська нація, що формується, має виразний етнічний характер, бо утворювалася навколо української етнонації. Авторка аргументовано доводить важливість наявності у кожній державі свого «етнічного ядра» — головного етносу та більш-менш сформованої «парасолькової ідентичності», що охоплює й інші національні, етнічні та мовно-культурні групи. З таким підходом, як на мене, важко не погодитися.
У світлі наведених вище думок відомих політичних діячів та вчених, скажемо доволі м’яко, дискутабельним є твердження В.Крюкова про те, що світова спільнота для своєї самоорганізації сприйняла принцип нової ідентифікації на основі «інституту громадянства, а не на етнічній ідентифікації». Громадянська нація — це civic, а не citizens’ nation, — абсолютно слушно наголошує вже згадувана А.Колодій. Бо civic — це соціокультурне, а citizens’ nation — політично-юридичне поняття.
Нам же хочуть довести, що етнічна державність — минуле чи вже позаминуле століття, що сучасний тренд — це таке собі космополітичне суспільство громадян-безбатченків, об’єднаних лише паспортом. Тобто, пропонують створювати суспільство «неетнічних» громадян, без українського начала. Виникає просте запитання: а що ж буде його культурологічною основою? Як відомо, порожнім святе місце не буває. Не треба бути академіком, щоб зрозуміти просту істину: за сучасних українських реалій його швидко посяде російський чинник. Ось чому так настирно нам, українцям, нав’язують тези про двомовність, про росіян як «другу державотворчу націю» в Україні («інтелектуальна» розробка російських спецслужб), про неканонічність українського православ’я (може, це Москва хрестила Київ?), про «Русский мир» замість відновлення того самого українського культурного ядра, без якого нація не відбудеться, та безліч інших ідеологічних «цукерок».
Насправді ж ідеться про примітивне фальшування: гаслом про створення вихолощеного, з національної точки зору, поняття «громадянська нація» хочуть де-факто заперечити необхідність створення сучасної української етнічної державності.
А може ми справді відстаємо? Погляньмо, а як же у них, «першородних»?
Останнє напрацювання у цьому напрямку — одна з передвиборних статей В.Путіна «Россия: национальный вопрос» (уявляєте, скільки «светлых умов» над нею працювало?). Кілька принципових, як на мене, її постулатів: стрижень Росії — «русский народ, русская культура», «самоопределение русского народа — это полиэтническая цивилизация, скрепленная русским культурным ядром». «Русский народ является государствообразующим — по факту существования России (цікаво, чи визнають апологети космополітичної «громадянської нації» факт існування України. — В.О.). Великая миссия русских — объединять, скреплять цивилизацию». Вона (цивілізація) «основана на сохранении русской культурной доминанты». Ключову роль при цьому має відігравати освіта: підвищення ролі таких предметів, як «русский язык, русская литература, отечественная история...». Чи потрібні коментарі?
Ну, і вже зовсім риторичним було б запитання, що є культурним ядром, наприклад, французького, німецького чи голландського суспільств. Невже це представники доволі численних там національних меншин чи все ж таки етнічні французи, німці чи голландці?
Отже, досить виправдовуватися, пояснювати комусь, що ми не є слонами чи верблюдами. Натомість, почати продумані, зважені, але невідворотно чіткі та послідовні дії для реального творення нашої сучасної національної державності. Досить театрального заламування рук та тужливого голосіння про трагічну долю і нездійснені мрії!
Слід визначити прості й зрозумілі кроки та етапи наших дій. На мою думку, вони мали б передбачати, зокрема, таке:
— визначитися з «яскравою ідеєю» (Д.Донцов). Такою могла б бути ідея європейського вибору України, яка сьогодні є справді об?єднавчою для всіх регіонів України: визнання європейської перспективи та європейських цінностей і, як квінтесенція, — вступ до ЄС. Верховна Рада могла б ухвалити спеціальний закон конституційною більшістю;
— досягти суспільної згоди з національного питання у формі укладення разом із представниками провідних національних меншин, що живуть в Україні, Декларації національної згоди. Вона могла б закріпити, зокрема, такі головні тези:
а) українська нація є державотворчою та визнається усіма іншими національностями, які живуть в Україні, етнічним ядром сучасної української державності; б) представники усіх національних меншин мають невід’ємні права з розвитку своєї самобутності, мови, історії та культури, які, однак, не можуть ставити під сумнів сутність української державності. Реалізація їхніх прав відповідатиме загальноприйнятній європейській практиці; в) громадяни України будь-якої національності є вільними у виборі свого місця проживання у разі незгоди з таким алгоритмом формування сучасної української держави. Українська влада сприятиме їм у реалізації такого вибору. Перефразовуючи відомий вислів: не можна жити в країні і бути вільним від неї;
— законодавчо (бажано конституційною більшістю) закріпити гарантії як державотворчої нації, так і національних меншин;
— законодавчо (бажано конституційною більшістю) затвердити 10-річну програму національно-державного будівництва в Україні із щорічним контролем її виконання з боку як державних органів, так і громадянського суспільства. Що треба зробити — давно і всім відомо.
Чи це реально? Як на мене, цілком. Потрібна лише політична воля. Ми можемо відносно легко пройти шлях консолідації через реалізацію об’єднавчої мети до формування громадянської єдності, тобто усвідомлення і утвердження себе як українців різних національностей. Одночасно формуватимуться сучасні українська громадянська нація та українське громадянське суспільство, основою яких буде, безумовно, українське державотворче етнічне ядро. Як це є і в Європі, і в Росії. І не треба нам нових «велосипедів».
Головне — створити необхідні політичні умови. Жовтень — не за горами. Почнімо, нарешті, працювати на Україну!
Насамперед хотів би подякувати шановній Ларисі Івшиній за те, що газета «День» завдяки її багаторічним зусиллям утвердилася як важливий інтелектуальний майданчик, на якому розгортаються глибокі й цікаві дискусії навколо найважливіших для сучасного українського суспільства питань. Одна з таких дискусій — процес націотворення. Цю тему в сучасній українській соціофілософській науці, і, головне, у практичному житті можна сміливо вважати найактуальнішою та водночас найвибухонебезпечнішою. Бо у ній, як у краплі води, сходяться усі проблеми й протиріччя сучасного українського буття.
Не претендуючи жодною мірою на певні узагальнюючі висновки, хотів би висловити кілька думок, особливо у контексті дискусії, що розгорнулася після публікації статті вельмишановного Л.Лук’яненка та відповіді на неї політолога В.Крюкова. Але спочатку трохи про визначення термінів. Найчастіше у контексті обговорюваної теми вживаються поняття власне нації, етнічної та політичної нації, національної ідеї, націоналізму, політичної спільноти, громадянського суспільства тощо.
Отже, звернімося до авторитетів. Звичайно, кожен із них не є істиною в останній інстанції, але дослухатися, врахувати було б не зайвим. Шановний В.Крюков наводить слова одного з теоретиків української філософської думки ХХ ст. В.Липинського, який представляв новий «громадянський» погляд на шляхи формування нації. Заради справедливості зазначу, що у наведеній відомій цитаті опущено кілька важливих речень (виділяю їх курсивом), які дають можливість точніше зрозуміти позицію автора:
«Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український. Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом. Коли ви хочете, щоб була Українська Держава — ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи полонофіл (оцей, як ви його звете, малорос і русин), аніж чужинець, який вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи полонофілом — іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів».
Є й інша цитата, де він говорить, що його метою «є Україна не «російська» і не «австрійська», а Україна вільна».
До речі, поділ на «хорошого» В.Липинського та «поганого» Д.Донцова здається мені доволі спрощеним сприйняттям їхнього внеску у теорію національного творення. Але правдою є те, що ліберально-соціалістичні погляди на формування нації, особливо М.Драгоманова, батько українського націоналізму критикував вельми гостро. Формула Д.Донцова є принципово іншою. Ось що читаємо в його «Націоналізмі»:
«Українство мусить усвідомити собі, що його ідея, коли хоче перемогти, повинна бути яскравою ідеєю, себто виключати всяку іншу, основуватися не на частиннім, але повнім запереченні чужої. А для того ця ідея повинна бути всеобіймаючою. А це значить, що вона повинна перейнятися поняттям політичної влади над людністю і територією, а по друге — натхнути собою таку суспільну форму господарства, яка б позволила їй піднести «благоустройство» країни під своєю хоругвою, потроїти видатність моральних і фізичних сил країни в порівнянні з її теперішнім станом... Такою ідеєю може стати в нас не всесвітянська, ані соціяльна, лише тільки національна ідея (курсив мій. — В.О.), щоб гляділа в майбутнє і мала відвагу скорити собі свій світ».
Доволі жорстко в контексті формування української державності він висловлюється щодо окремих вимог національних меншин: «...коли ходить о самоутвердження нації, не мають бути респектовані «федералістичні» забаганки національних меншостей».
Про поняття нації «Політична програма» ОУН (А.Мельника) писала так: «Нація — це найвищий тип людської спільноти, що при духовній і суспільній зрічничковості має один внутрішній зміст — витворений однаковістю природного положення, спільного пережиття історичної долі та невпинним змаганням до повного самоздійснення, духовною окресленістю... ...Органічна зв’язаність націоналізму з нацією (курсив мій. — В.О.) — це факт природного порядку, і на ньому спирається ціле розуміння істоти нації...»
С.Бандера зі свого боку зазначав, що «ідея суверенності нації у власній державі, на яку спирається український націоналізм (курсив мій. — В.О.), є універсальною світовою, вселюдською ідеєю».
Чи можна погодитися з такими визначеннями? Візьму на себе сміливість сказати, що, безумовно, так і, безумовно, ні. Бо в історії немає нічого раз і назавжди сталого і застиглого. Суспільство, як і нація, постійно розвиваються, змінюються, набирають інших форм свого існування. Те, що було стовідсотково прийнятним століття тому, сьогодні вже може бути не актуальним або, навпаки, все ще дуже актуальним, навіть порівняно з тим, на що орієнтувалися кілька десятків років назад.
Сьогоднішня наука, враховуючи сучасні тенденції світового розвитку, дає своє бачення, звертає увагу на нові характеристики згаданих понять. Цікавими у цьому плані є думки, викладені у книзі — збірці статей, яка нещодавно побачила світ: «Україна. Процеси націотворення». Відомий історик — українознавець А.Каппелер, який тепер працює у Відні, розмірковуючи над загальною проблематикою націотворення, зазначає, що, зокрема, деякі дослідники «відмовилися від пошуків об’єктивних ознак нації і надали перевагу суб’єктивним визнанням належності до неї, волюнтаристському розумінню нації. За конструктивістським розумінням, це не нація, яка виникла недавно, породжує націоналізм, а націоналізм, національна свідомість, уява створюють націю. ...Навіть якщо знайти об’єктивні чинники націотворення, це нічого не змінить у тому, що націотворення неможливе без суб’єктивного визнання належності до нації, без національної свідомості» (курсив мій. — В.О.).
Натомість, у своїй книзі «Національна Україна» професор І.Белебеха зазначає, що «нація в українському вимірі — це та етнічна людність, яка становить абсолютну більшість у суспільстві; це титульна нація, якій належить право керувати державою».
Усім тим, хто цікавиться цією темою, раджу познайомитися також із ґрунтовною, системною роботою А.Колодій «Громадянська нація: сутність, шляхи і стадії її формування в Україні». Дуже слушно, як на мене, авторка пише про свою прихильність до тих дослідників, які вважають, «що попри велику роль політичного єднання людей, що складають націю, жодна нація не може виникнути та існувати без певного шару спільної культури (курсив мій. — В.О.). Тобто, коли говоримо про націю — неважливо, етнічну чи політичну, — маємо на увазі не просто сукупність громадян, об’єднаних державними кордонами, а спільноту людей, яка виникає спонтанно і тримається на солідарності, що виходить за межі політичної свідомості та включає культурні, історичні, релігійні та інші підстави єдності. Громадянська нація будь-якої країни (оскільки йдеться про її розвинений стан) хоч і менш однорідна в культурному відношенні, ніж нація етнічна, все ж таки частіше гомогенна, аніж мозаїчна; вона скоріше спільнота, аніж... суспільство».
Дослідниця визначає два типи націй: громадянську та етнічну. До першої відносить американську, канадську, австралійську.
Громадянські (політичні) нації — це ті державні народи, представники яких вирішують питання своєї національної ідентичності на підставі громадянства, належності до певної держави, схвалення її найголовніших політичних цінностей. Вони сформувалися там, де сильна і централізована держава виникла раніше, ніж відбулася культурна консолідація народу, а, отже, владні інституції мали змогу сприяти цій консолідації, прискорювати її, інколи використовуючи з цією метою навіть методи примусу.
Етнічні (культурні) нації — це ті народи, що вбачають у своїй етнокультурній окремішності головне джерело національної самоідентифікації і підставу для утворення власної держави. Вони виникли в умовах бездержавності, там, де рух за духовне відродження і політичну консолідацію передував утворенню національної держави і здійснювався, природно, під керівництвом культурної еліти, оскільки політична провідна верства в умовах чужоземного панування не могла розвинутися.
Звичайно, у сучасному суспільстві немає берлінського муру між поняттям громадянської та етнічної нації. Але очевидним є і те, що українська громадянська нація, що формується, має виразний етнічний характер, бо утворювалася навколо української етнонації. Авторка аргументовано доводить важливість наявності у кожній державі свого «етнічного ядра» — головного етносу та більш-менш сформованої «парасолькової ідентичності», що охоплює й інші національні, етнічні та мовно-культурні групи. З таким підходом, як на мене, важко не погодитися.
У світлі наведених вище думок відомих політичних діячів та вчених, скажемо доволі м’яко, дискутабельним є твердження В.Крюкова про те, що світова спільнота для своєї самоорганізації сприйняла принцип нової ідентифікації на основі «інституту громадянства, а не на етнічній ідентифікації». Громадянська нація — це civic, а не citizens’ nation, — абсолютно слушно наголошує вже згадувана А.Колодій. Бо civic — це соціокультурне, а citizens’ nation — політично-юридичне поняття.
Нам же хочуть довести, що етнічна державність — минуле чи вже позаминуле століття, що сучасний тренд — це таке собі космополітичне суспільство громадян-безбатченків, об’єднаних лише паспортом. Тобто, пропонують створювати суспільство «неетнічних» громадян, без українського начала. Виникає просте запитання: а що ж буде його культурологічною основою? Як відомо, порожнім святе місце не буває. Не треба бути академіком, щоб зрозуміти просту істину: за сучасних українських реалій його швидко посяде російський чинник. Ось чому так настирно нам, українцям, нав’язують тези про двомовність, про росіян як «другу державотворчу націю» в Україні («інтелектуальна» розробка російських спецслужб), про неканонічність українського православ’я (може, це Москва хрестила Київ?), про «Русский мир» замість відновлення того самого українського культурного ядра, без якого нація не відбудеться, та безліч інших ідеологічних «цукерок».
Насправді ж ідеться про примітивне фальшування: гаслом про створення вихолощеного, з національної точки зору, поняття «громадянська нація» хочуть де-факто заперечити необхідність створення сучасної української етнічної державності.
А може ми справді відстаємо? Погляньмо, а як же у них, «першородних»?
Останнє напрацювання у цьому напрямку — одна з передвиборних статей В.Путіна «Россия: национальный вопрос» (уявляєте, скільки «светлых умов» над нею працювало?). Кілька принципових, як на мене, її постулатів: стрижень Росії — «русский народ, русская культура», «самоопределение русского народа — это полиэтническая цивилизация, скрепленная русским культурным ядром». «Русский народ является государствообразующим — по факту существования России (цікаво, чи визнають апологети космополітичної «громадянської нації» факт існування України. — В.О.). Великая миссия русских — объединять, скреплять цивилизацию». Вона (цивілізація) «основана на сохранении русской культурной доминанты». Ключову роль при цьому має відігравати освіта: підвищення ролі таких предметів, як «русский язык, русская литература, отечественная история...». Чи потрібні коментарі?
Ну, і вже зовсім риторичним було б запитання, що є культурним ядром, наприклад, французького, німецького чи голландського суспільств. Невже це представники доволі численних там національних меншин чи все ж таки етнічні французи, німці чи голландці?
Отже, досить виправдовуватися, пояснювати комусь, що ми не є слонами чи верблюдами. Натомість, почати продумані, зважені, але невідворотно чіткі та послідовні дії для реального творення нашої сучасної національної державності. Досить театрального заламування рук та тужливого голосіння про трагічну долю і нездійснені мрії!
Слід визначити прості й зрозумілі кроки та етапи наших дій. На мою думку, вони мали б передбачати, зокрема, таке:
— визначитися з «яскравою ідеєю» (Д.Донцов). Такою могла б бути ідея європейського вибору України, яка сьогодні є справді об?єднавчою для всіх регіонів України: визнання європейської перспективи та європейських цінностей і, як квінтесенція, — вступ до ЄС. Верховна Рада могла б ухвалити спеціальний закон конституційною більшістю;
— досягти суспільної згоди з національного питання у формі укладення разом із представниками провідних національних меншин, що живуть в Україні, Декларації національної згоди. Вона могла б закріпити, зокрема, такі головні тези:
а) українська нація є державотворчою та визнається усіма іншими національностями, які живуть в Україні, етнічним ядром сучасної української державності; б) представники усіх національних меншин мають невід’ємні права з розвитку своєї самобутності, мови, історії та культури, які, однак, не можуть ставити під сумнів сутність української державності. Реалізація їхніх прав відповідатиме загальноприйнятній європейській практиці; в) громадяни України будь-якої національності є вільними у виборі свого місця проживання у разі незгоди з таким алгоритмом формування сучасної української держави. Українська влада сприятиме їм у реалізації такого вибору. Перефразовуючи відомий вислів: не можна жити в країні і бути вільним від неї;
— законодавчо (бажано конституційною більшістю) закріпити гарантії як державотворчої нації, так і національних меншин;
— законодавчо (бажано конституційною більшістю) затвердити 10-річну програму національно-державного будівництва в Україні із щорічним контролем її виконання з боку як державних органів, так і громадянського суспільства. Що треба зробити — давно і всім відомо.
Чи це реально? Як на мене, цілком. Потрібна лише політична воля. Ми можемо відносно легко пройти шлях консолідації через реалізацію об’єднавчої мети до формування громадянської єдності, тобто усвідомлення і утвердження себе як українців різних національностей. Одночасно формуватимуться сучасні українська громадянська нація та українське громадянське суспільство, основою яких буде, безумовно, українське державотворче етнічне ядро. Як це є і в Європі, і в Росії. І не треба нам нових «велосипедів».
Головне — створити необхідні політичні умови. Жовтень — не за горами. Почнімо, нарешті, працювати на Україну!
Ирина Ванникова,
19-04-2012 15:57
(ссылка)
Центр всесвітньої спадщини ЮНЕСКО...
Центр всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відповів на звернення Наливайченка щодо захисту Почаївської лаври
Центр всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відповів на звернення голови політради партії «Наша Україна» Валентина Наливайченка щодо захисту Почаївської лаври та її включення до списку світової спадщини.
«У зв’язку із злочинною бездіяльністю державних органів прошу Вас терміново звернутися до Кабінету Міністрів України щодо початку процедури включення Почаївської Лаври до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО», - наголошувалося у зверненні.
ЮНЕСКО розглянула пропозицію Валентина Наливайченка. Організація повідомила, що готова провести процес надання номінації Почаївської лаври у список світової спадщини.
«Переконаний, що українська громадськість має розпочати тиск на уряд для включення Почаївської лаври у список світової спадщини. Якщо цього не зробить нинішня влада, об’єднана опозиція, яка прийде у новий парламент, зробить усе необхідне, щоб Почаївською лаврою опікувалася міжнародна організація ЮНЕСКО. Лавра має бути національною святинею та зберігатися у світовій духовній скарбниці. Зробимо все для цього. Дії нинішнього режиму ведуть до втрати духовності та суперечать міжнародним цивілізованим підходам і стандартам», - відзначив Наливайченко.
Центр всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відповів на звернення голови політради партії «Наша Україна» Валентина Наливайченка щодо захисту Почаївської лаври та її включення до списку світової спадщини.
«У зв’язку із злочинною бездіяльністю державних органів прошу Вас терміново звернутися до Кабінету Міністрів України щодо початку процедури включення Почаївської Лаври до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО», - наголошувалося у зверненні.
ЮНЕСКО розглянула пропозицію Валентина Наливайченка. Організація повідомила, що готова провести процес надання номінації Почаївської лаври у список світової спадщини.
«Переконаний, що українська громадськість має розпочати тиск на уряд для включення Почаївської лаври у список світової спадщини. Якщо цього не зробить нинішня влада, об’єднана опозиція, яка прийде у новий парламент, зробить усе необхідне, щоб Почаївською лаврою опікувалася міжнародна організація ЮНЕСКО. Лавра має бути національною святинею та зберігатися у світовій духовній скарбниці. Зробимо все для цього. Дії нинішнього режиму ведуть до втрати духовності та суперечать міжнародним цивілізованим підходам і стандартам», - відзначив Наливайченко.
С Воскресением Веры и Надежды !
"Я в храм пришёл – не жаловаться, нет, А чтобы к Богу… встать немного ближе. Я бомж… и, ясно, не во фрак одет… Но ведь не Богом я - людьми унижен! Я всё своё теперь ношу с собой: Мой быт тяжёл, но так легка дорога! Хоть потолок дырявый надо мной, А мне и места надо-то немного…. Я деньги дал на толстую свечу, Спросил послушника, куда её поставить… Что мне ответил он – я лучше промолчу… Не он ведь в храме службу будет править! Священник с дьяконом запели «Отче наш…» И люд вокруг поспешно закрестился. Меня же служка «взял на карандаш» И под дождём я снова очутился…. Сижу на улице у храмовых ворот, Со мной такой же рядом бедолага… А дождь, как из пожарных шлангов льёт, Так жалко стало мне его беднягу! Накрыл его своим я пиджаком, Пожаловался: «Что ж это такое Из храма гонят нищего пинком… Скажи, где ж их сознание святое?!» Он тихо слушал, опустив глаза, Но в них мелькнуло что-то неземное… А по щеке то ль капля, то ль слеза… Он до меня дотронулся рукою: «Прости, что не ответил на вопрос, Заслушался, как звонница рыдает… Мне тоже в храме места не нашлось, Хотя меня там… Богом называют." [ Читать далее... → ]
Ирина Ванникова,
15-04-2012 08:04
(ссылка)
Вітаємо зі світлим святом Воскресіння Христового!
Дорогі Українці!
Прийміть найщиріші вітання зі світлим святом Воскресіння Христового!
Великдень для всіх нас є символом сили відродження, перемоги життя над смертю, добра - над злом.
Бажаємо, щоб Ваші оселі у ці дні наповнилися добром та світлом, а серця - милосердям, любов'ю до ближнього та вірою у краще.
Нехай Божа ласка завжди буде з Вами!
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Прийміть найщиріші вітання зі світлим святом Воскресіння Христового!
Великдень для всіх нас є символом сили відродження, перемоги життя над смертю, добра - над злом.
Бажаємо, щоб Ваші оселі у ці дні наповнилися добром та світлом, а серця - милосердям, любов'ю до ближнього та вірою у краще.
Нехай Божа ласка завжди буде з Вами!
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
В этой группе, возможно, есть записи, доступные только её участникам.
Чтобы их читать, Вам нужно вступить в группу
Чтобы их читать, Вам нужно вступить в группу
