Откройте свой Мир!

Віра Ульянченко: «За президента Тимошенко було б те саме, що і зараз»


Голова Політичної Ради партії «Наша Україна» у своєму інтервю Інтернет-виданню «Главред» поділилася своїм баченням подальшого розвитку партії, шляхів вирішення внутрішньополітичних проблем у країні та ін.



Віро Іванівно, чи є відставка президії політради «Нашої України» реакцією на результати президентських виборів? І чому тоді вона сталася більш ніж через півроку після них?
Я хотіла б нагадати, що президентські вибори відбувалися у ситуації, коли Віктор Андрійович йшов у президенти шляхом самовисунення. Звичайно, «НУ» надавала підтримку своєму лідеру. Але я б не розглядала президентські вибори як вибори виключно партійні.
Відставка президії партії – це не лише реакція на президентські вибори, хоча вина партії в такому результаті, звичайно, теж є. Найголовніше - не завершити діяльність політичної сили одним епізодом, який відбувся в тому числі і в житті цієї політсили.
Поразка на виборах не означає кінець «НУ». І відставка президії, особливо в період місцевих виборів, - це перш за все бажання оновлення. Хтось має взяти на себе відповідальність і сказати, що це потрібно. Коли члени керівного органу партії подають у відставку – це сигнал нашим первинним партосередкам до нового поштовху, до оновлення, до переосмислення.
До речі, якщо у громадян спитати, які партії вони знають, то другою або третьою назвуть «Нашу Україну». Тобто партія існує, наступного березня буде X ювілейний з’їзд. Це досить невеликий термін, щоб говорити, що програні президентські вибори – катастрофа для партії.


Хто винуватець поразки Віктора Ющенка на виборах – він сам, його оточення, Тимошенко, Янукович, виборці?
Я б не розглядала це питання так прямолінійно. Навряд я чи хтось інший назве вам якогось конкретного винуватця. Питання треба розглядати ширше. Ющенко Віктор Андрійович в історії залишається президентом України. І він є першим українським президентом, який декларував і демонстрував перевагу українських цінностей у своїй діяльності. Це - і захист національних інтересів, і бажання сформувати єдину націю на основі тих цінностей, які ідентифікують українців як націю і Україну як державу.
І сьогодні соціологія свідчить про велике розчарування людей у тому курсі, який зараз проводить влада. Попит на ті цінності, які декларував Ющенко, сьогодні є. Першими це відчувають журналісти, якщо ми говоримо про свободу слова. Це відчувають підприємці, якщо ми говоримо про серйозний тиск на них з боку влади тощо.
Знаєте, відомо вже, що не завжди більшість має рацію, коли вона дає оцінку тому чи іншому політику. Ми - пострадянська держава. Ідеологічний багаж «совєтського» політична еліта і електорат в собі ще тримає. Для Ющенка були найважливішим не хліб, а свобода, яка дає можливість розвиватися тим цінностям, які згодом приносять нації і хліб. Коли нація розуміє цінність свободи і єдності, тоді вона здатна і до реформ.
Ющенко не розчарований в тому, що так сталося. Це урок, який має винести не тільки він, але й кожен громадянин. Є спільне в тому, кого ми обираємо, і чи відповідаємо ми за свій вибір. А мені здається, що ми цього ще не навчилися.
Я педагог за освітою і знаю, що коли учень може правильно зробити роботу над помилками, тільки потім буде позитивний результат. І перед політсилою теж стоїть таке завдання.


Результати виборів засвідчили, що цінності, які демонстрував Віктор Ющенко, набрали підтримку лише 5% громадян. А це не просто меншість, це абсолютна меншість. То, можливо, Ющенкові було варто якимось чином змінити або цінності, або спосіб їх донесення до громадян?
Я б не говорила лише про 5%. На націонал-демократичному тлі декларувалися багато політиків. І якщо ми зберемо результати політиків, деклараціям яких люди вірили, і голосували за національні інтереси, суверенну Україну, європейський курс, – вийде значно більше п’яти процентів.


Яких конкретно політиків ви маєте на увазі?
Давайте, наприклад, візьмемо декларації, з якими йшла на вибори Юлія Володимирівна. Але проблема в тому, що у неї за псевдонаціональним фасадом крились авторитаризм, здача національних інтересів, неповага до ЗМІ тощо. Правда, люди розібралися в цьому пізніше. А голосували вони за те, що вони чули. І проблема українців – в розпорошеності націонал-демократичних сил. Давайте порахуємо, скільки політсил працюють на цьому патріотичному тлі: ВО «Свобода», частини Руху, УНП, «Фронт змін», «За Україну» тощо.


А «Батьківщина»?
«Батьківщина» теж декларує ці речі. Я хочу нагадати, що саме «НУ» багатократно була ініціатором об’єднання націонал-демократів. І в 2006-му, і в 2007-му декларації підтримувалися представниками інших демократичних сил. Правда, після виборів усі розсідалися по кріслах, усі знову вважали себе гетьманами. Біда в тому, що ми не можемо подолати розпорошеність і містечковість у патріотичному русі, а такими діями ми й далі розриваємо свій електорат і даємо можливість опонентам здобувати перемогу. Заради своїх політичних амбіцій такі політики, як Юлія Володимирівна, розриваючи демократичні сили, фактично зробили результат виборів.


Ще за кілька днів до виборів Ющенко стверджував, що має шанси на перемогу, попри всі дані соцопитувань. Він справді вірив у це, чи це було звичайним політтехнологічним прийомом?
Перше, що зробив Ющенко, ставши кандидатом у президенти, – він не дав можливості двом великим формуванням (я б не назвала їх політичними партіями) зробити вибори агресивними і недемократичними. Своєю присутністю він демонстрував, що буде реалізовано право громадянина обирати, що не гратиме роль адмінресурс, що з виборів буде виведено підкуп виборців тощо. Крім того, Ющенко був і є впевненим у своїх ідеологічних вподобаннях. І те, що люди повертаються до цих цінностей, що люди розчаровані політичною силою, яка перебуває при владі, – підтвердження правоти Віктора Андрійовича.


«Мене зовсім не турбує те, що я можу не бути у керівних органах «НУ»


Чому президія політради пішла у відставку, а лідер партії залишився, хоча традиційно саме керівник будь-якої організації несе персональну відповідальність за те, що в ній відбувається?
Політична сила впевнена, що цінності, довкола яких вона сформувалася і які Ющенко Віктор Андрійович приніс, відстоював їх і впроваджував у політику і суспільство, є і будуть основними ідеологічними цінностями «Нашої України». Тому «НУ» не змінює свого лідера.


Яке політичне майбутнє членів президії загалом і зокрема ваше – ви повернетесь у керівні органи «НУ», залишитесь рядовими членами партії чи перейдете в інші політсили?
Звичайно, я відповідатиму за себе. Приймаючи рішення про відставку президії, ми приймали політичне рішення, і жоден з нас не турбувався про участь у керівних органах. Своєю відставкою ми хотіли продемонструвати бажання дати шлях новим і молодим політикам, партійцям, які, працюючи у первинних осередках, заслужили авторитет і мають досвід. Наша відставка – це заклик до відкритої дискусії щодо діяльності партії в нових умовах, це позиція відповідальності за нинішній стан справ у партії.
Я залишаюся членом партії. Мене зовсім не турбує те, що я можу не бути у керівних органах «НУ». Я очолюватиму список «НУ» на виборах до київської облради, і йтиму по мажоритарному округу в цей орган. Я активно займатимуся розбудовою нашої партії в Київській області. Статус члена партії в «Нашій Україні» для мене є достатнім для того, щоби я могла відстоювати ідеологію і поширювати її в суспільстві.
Однією з наших помилок якраз і було те, що верхівка політсили, зокрема народні депутати, дуже часто відривали себе від низових парторганізацій.

Яких ще помилок припустилися «Наша Україна» як партія і Віктор Ющенко як кандидат в президенти?
На нашому з’їзді 24 вересня ви зможете почути багато, зокрема і про допущені нами помилки. Однак я не хотіла би займатися самоїдством. Нам сьогодні треба говорити про діяльність «НУ» в нових умовах – ми вже не знаходимося при владі, а це диктує нам абсолютно нову стратегію і тактику дій. Якщо ми безкінечно будемо витягувати з себе ридання і страждання через свої поразки, це нас нікуди не приведе. Але і про помилки, допущені нами, ми вже говорили цілком достатньо.
Ми побачили, що коли були при владі, у нас було багато прихильників. Але на сьогоднішній день ми біля себе бачимо лише тих людей, які пройшли випробування не тільки владою, а й опозицією, незважаючи на тиск, незважаючи на інші чинники.


Рейтинг «Нашої України» коливається в межах 1-2%. Це і є усе «ядро» ваших прихильників?
Цього цілком достатньо. Якщо у нас після переходу до опозиції залишається стільки прихильників, це вже добре. Ми маємо ядро, з яким ми можемо говорити про стратегію і нові підходи. Тим більше що у людей посилюється попит на цінності, які декларував президент Ющенко, про що я вже говорила.


Партія «Батьківщина» теж вже давно не при владі, але її рейтинг істотно вищий за ваш...
Це прекрасно, хай ця політична сила працює. Але подивіться, що зараз робиться у партійних організаціях «Батьківщини» - це їх справжня проблема.


Ви казали, що ті, хто залишилися з вами, є вашими вірними прихильниками. Ви вважаєте, що хто хотів від вас піти, зокрема народні депутати, уже пішли?
Я не даю гарантій. Але я впевнена, що ті народні депутати, які лишились з нами, нікуди з партії не підуть.


У січні цього року ви припускали, що рейтинг «НУ» так стрімко впаде?
Мені здається, що це не важливо. Важливо – що ми маємо сьогодні. Найважливіше – що тисячі громадян сьогодні сповідують і поділяють ідеологію «Нашої України». Ми маємо величезний резерв. Сьогодні більше 20% опитаних соціологами розчаровані в політиках і партіях. Це серйозний потенціал для партійної діяльності.


Наскільки непорушна позиція Віктора Ющенка як голови партії?
Ви все побачите на з’їзді. В «НУ» немає такого, про що б не говорили, немає такого члена партії, якого б заборонялося критикувати. Це – демократія. «Безгрішних» в партії немає. До речі, не всі лідери партій це витримують.


Як Валентин Наливайченко пояснив керівництву партії своє бажання вступити в «НУ» і зробити це саме зараз, хоча до цього певний час займався розвитком власної організації «Оновлення країни»?
По-перше, «Оновлення країни» - не партія, а громадська організація. І те, що люди звернулися до Наливайченка з бажанням сформувати довкола нього громадську організацію, свідчить, що його діяльність на посту глави СБУ знайшла підтримку громадян, свідчить про його авторитет, лідерські якості . Дуже легко приходити в партію, коли вона перебуває на злеті свого рейтингу чи є провладною. Прийти в тяжкий для «НУ» момент – це свідчить про політичну мужність Наливайченка і його віру в майбутнє партії.


Хто може бути вашим наступником на посаді голови політради «НУ»? Кого б ви рекомендували на цю посаду?
Я не можу сказати, адже я не знаю, кого з’їзд обере до складу політради, яка в свою чергу обирає свого голову.


«Партія не ставила собі за мету будь-якою ціною «світитися» на телебаченні»


Чим зумовлена пасивність «НУ» і Віктора Ющенка відносно інших опозиційних сил після виборів?
В політиці дуже важливо не тільки говорити, а й тримати паузу. Крім того, ми мали багато розмов і дискусій всередині самої партії, визначали, як ми будуватимемо свою діяльність в нових умовах.


Тобто ця пауза була викликана лише необхідністю проаналізувати стан справ у партії?
Партія живе тоді, коли вона вміє робити аналіз, приймати правильні рішення і давати новий поштовх своєму розвитку. Партія не ставила собі за мету будь-якою ціною «світитися» на телебаченні. Більше того, пройшли вибори. Певні речі були задекларовані тією політичною силою, яка зараз сформувала владу. Для того, щоб щось говорити про це, треба було як мінімум мати час, щоб зрозуміти, що відбувається в країні.


Після з’їзду 24 вересня ви активізуєте публічну частину партійної роботи? Зокрема, коли Ющенко повернеться до регулярної політичної діяльності?
Віктор Андрійович виступатиме на з’їзді. Крім того, він вже дав кілька інтерв’ю, цілісних, з необхідними роз’ясненнями.


Тобто Ющенку не потрібно ставати більш публічно активним?
Я би не розглядала особистість Ющенка лише як лідера партії. Ющенко – президент України.


Колишній президент.
Але в історії він буде президентом України. Тому виступи Віктора Андрійовича не пов’язані лише з діяльністю партії «Наша Україна». Ющенко Віктор Андрійович – відомий економіст та макроекономіст. І не лише «НУ» даватиме йому майданчик для відстоювання своїх ідей, виступів, інтерв’ю.


А може так статися, що знання та досвід Віктора Андрійовича, про які ви говорите, знадобляться нинішній владі, і його захочуть призначити на якусь відповідальну посаду?
Знання Ющенка потрібні не нинішній владі, а суспільству. Я думаю, всі нормально сприйматимуть, якщо він буде висловлюватися з питань економічної політики, фінансової ситуації, державних реформ тощо.


Але все це не буде пов’язано з обійманням посад у чинній владі?
Я думаю, не буде.


«Наша Україна» і Ющенко ще повернуться до влади?
Для цього ми проводимо з’їзд, для цього ми формуємо нову стратегію і тактику, щоб мати змогу повернутися до влади.


Тобто ви в це вірите?
Звичайно. Абсолютно щиро віримо.


У січні цього року ви припускали, що стан справ у країні вісім місяців по тому буде таким, яким він зараз є?
Ні. Мені здавалося, що ці п’ять років, які називають «помаранчевими», уже закріпили певні принципи демократичної, європейської держави. І вони будуть безповоротними. Перш за все, це свобода слова. Друге – свобода вибору. «Помаранчева» влада, яку всіма способами намагаються очорнити «регіонали», демонструвала повагу до вибору громадянина, яким би він не був. Я не думала, що будуть такі стосунки між владою і бізнесом, особливо малим та середнім. Я не думала, що ми будемо говорити про «спасіння російської мови» в Україні. Про це нехай турбується велика держава Росія, давайте турбуватися про свою мову, свою пісню, свої традиції, свою історію. Коли я дивлюся телебачення, мені неприємно, що всі підряд чиновники, які живуть на сплачені мною податки, говорять російською.
Зараз у багатьох складається враження, що ми маємо окупаційну владу. Коли спецслужби запрошують до себе істориків, коли в приміщенні музею «Тюрма на Лонцького» у Львові проводяться якісь обшуки… Мені все це нагадує 37-й рік. І не думала, що в третьому тисячолітті в Україні, яка розташована в серці Європи і декларує себе як європейська країна, будуть мати місце такі тривожні симптоми.


А якби президентом стала Тимошенко, ситуація відрізнялася б від нинішньої?
Було б абсолютно те ж саме. І Віктор Андрійович про це багаторазово казав.


І ця точка зору залишилася незмінною?
Так. Особисто я її не зміню ніколи, бо, я ще раз наголошую – за псевдоукраїнським фасадом стояв авторитаризм, невідповідність слів діям. Ви пам’ятаєте, що БЮТ – це блок, в який входили націонал-демократичні сили. А ви чуєте зараз про партію «Реформи і порядок»? А це партнери Тимошенко. Ви бачите, що зробилося з УСДП? Це свідчення розвитку демократії у цьому блоці? Аж ніяк. Я згодна зі словами Ющенка, що українці так повелися під час виборчого процесу, що в другому турі самі не мали вибору.


Ви так гостро критикуєте Тимошенко, що складається враження – якби вона стала президентом, стан справ в Україні був би ще гіршим...
Було би гірше, чи ще гірше, чи менш гірше, від цього людям не солодко. Я нагадую про ставлення до тієї ж свободи слова з боку Тимошенко, ми пам’ятаємо, як блок Юлії Володимирівни та Партія регіонів готували конституційний переворот. Тому які між ними відмінності? Просто хтось когось не встиг перехитрити вчасно.


«Не виключено, що українці можуть повторити Майдан»


Соратники Ющенка, і перш за все він сам, не відчувають відповідальності за те, що передали країну таким наступникам?
Я вже сказала про відповідальність, і ми до цієї відповідальності готові. Ми за це поплатилися тим рейтингом, який на сьогодні маємо. Ніхто себе тут не втішає і не намагається якось себе відбілити в цьому питанні. Але ми з вами повинні говорити про спільну відповідальність виборців і політичних сил, бо виборцю треба вже трошки навчитися теж нести відповідальність.
Багато хто каже мені: ми стояли на Майдані, а ви тепер для нас нічого не зробили. Якщо ми будемо з такої позиції виходити, то ми ніколи нічого не одержимо. Бо ми стояли на Майдані не для когось, і не заради когось, ми стояли на Майдані заради себе та заради своїх дітей.


Ви згадали про Майдан. Таке явище може ще повторитися в Україні?
Це було унікальне явище, і я хотіла би застерегти політиків не спекулювати Майданом, тому що Майдан не збирали примусово, Майдан виник як символ внутрішнього протесту і сили українців проти тієї влади, яка була. Але не виключено, що українці можуть повторити такий крок.



Проти соратників Тимошенко зараз масово порушують кримінальні справи, саджають в СІЗО, викликають на допити. Проти соратників Ющенка ніхто нічого не порушує. Мали місце передвиборні домовленості про відсутність репресій проти команди екс-президента після перемоги Януковича?
Ніяких таких домовленостей не було, це все здогадки та розказні Юлії Володимирівни. Давайте будемо з вами розрізняти, де є політичні переслідування. Коли ми сьогодні говоримо про дії щодо журналістів, це, безперечно, політичні переслідування. Я дуже боюся, щоби ми в країні не мали ще одну справу на кшталт справи Георгія Гонгадзе. Якщо ж ми говоримо про чиновників, то в Україні чиновники повинні навчитися відповідати за свої дії. І неважливо, з якої політичної сили вони походять. Декілька разів, і не тільки наша політична сила, а й президент України Ющенко, багато інших політиків застерігали деяких чиновників не підписувати протизаконні постанови Кабінету Міністрів, не виконувати антизаконні вказівки. Врешті-решт держслужбовець повинен служити закону України.
Тому давайте так – відрізняти політичні репресії від порушення законів. У нас все можна підвести під політичні репресії. Інша справа, якщо людина перебуває під слідством, вона не обов’язково повинна сидіти за ґратами. В цьому немає необхідності.



Загалом, ви не вважаєте справи Діденка та Макаренка політичними репресіями?
Ні, я такого не сказала. Я просто хочу сказати, що у нас є традиція переводити все в площину політичних репресій.


Але Діденко та Макаренко сидіти за ґратами не повинні?
Є закон, є права громадянина. І ці права не повинні бути порушеними. Вони священні. І влада не має використовувати суди як один із інструментів тиску, в тому числі й політичного.


Ви не бачите дивного збігу, що арешти та виклики на допити переважно зачіпають людей Тимошенко, а не Ющенка чи когось іншого?
Я не згодна з вами, що це люди тільки Тимошенко. Я знаю, що сьогодні багато питань ставлять і нашим міністрам, які ходять і на допити, і на слідство, і пишуть пояснення, починаючи від міністра охорони здоров’я, міністра сім’ї і молоді і т.д..


Як в цій ситуації має діяти опозиція?
Боротися не тільки опозиція повинна. До того моменту, поки суспільство не відчує відповідальність за свій вибір і за свою громадянську позицію, ми будемо жити в такій ситуації.

Але інститутами суспільства, які можуть впливати на владу, перш за все є політичні партії.
Абсолютно правильно. Коли Ющенко Віктор Андрійович, як лідер нашої партії, був президентом України, ви бачили, як присікалися ним особисто всякі намагання зайнятися політичними репресіями. І попередні п’ять років країна жила в ситуації, коли явно не з владних кабінетів Банкової командували прокуратурою та судами.
Ми наймаємо владу! Ми маємо в неї запитати, що вона робить! Ми йдемо голосувати! При цьому кожен із нас несе за це відповідальність. І не треба чекати, що хтось прийде, якась опозиція чи ще хтось, і все зробить за нас.


Як надовго прийшла ця влада – п’ять років, десять років, більше?
Все залежить тільки від нас із вами. І немає іншої відповіді. Добрий «дядя» не з’явиться. І добра «тьотя» також не прийде.


Чи вважаєте ви когось із представників нової влади професіоналом, який є гідним займаної посади?
Я позитивно ставлюся до Олександра Попова. Я кілька разів з ним перетиналася раніше, коли він працював міністром ЖКГ. Він справляє на мене враження чесного державного службовця, доброго господарника, людини державницького мислення, що доведено роками його роботи мером Комсомольська. Можна назвати ще декілька прізвищ, але у владі їм оцінку даватимуть громадяни, які зробили свій вибір.

Ванникова: "Рейдерські захоплення, цензура та утиски ЗМІ стали тенденцією лише з приходом нової влади"


Речник Президента України (2005-2010) Віктора Ющенка Ірина Ванникова висловила стурбованість ситуацією, яка складається навколо телеканалу "Тоніс".
"Спроба захоплення ЗМІ під прикриттям майнового спору – ще одне з ноу-хау останнього часу, яке активно використовується для переділу інформаційного простору України", зазначила Ванникова.
На переконання речника Віктора Ющенка, телеканал "Тоніс" – один з піонерів нового українського телебачення – виявився заручником згортання процесів демократизації в Україні. За її словами, спроби за допомогою судів та адміністративного ресурсу накинути зашморг на низку українських ЗМІ, перешкоджання професійній діяльності журналістів, впровадження цензури – це усе явища одного порядку, які характеризують процеси згортання свободи слова в Україні.
Тому не випадковим, вважає Ірина Ванникова, є звернення працівників телеканалу до Віктора Януковича. Адже саме з приходом до влади нової команди стали можливими рейдерські захоплення, цензура та утиски ЗМІ, немислимі за часів Віктора Ющенка.
«В цьому проявляться сутність цієї команди "професіоналів" – паразитування на створених кимось до них ресурсах, патологічна неспроможність продукувати і втілювати в життя власні ідеї, бездумне мавпування способів урядування "старшого брата". Дедалі більше складається враження, що нова влада розуміє владу виключно як можливість переділу власності, а не тяжку щоденну працю з виконання взятих на себе зобов’язань перед виборцями. Змінити цю ситуацію може лише зміна влади», - переконана Ванникова.

Наша Україна» вимагає від Пшонки втрутится у справу щодо голосування чужими картками в парламенті


Народний депутат, заступник голови політради «Нашої України» Віктор Матчук вимагає від Генпрокурора розібратися з практикою голосувань чужими картками у парламенті. Про це йдеться у відповідному депутатському запиті.

«Положення частини третьої ст. 84 Конституції України щодо здійснення народним депутатом України голосування на засіданнях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевиявлення незалежно від способу голосування, тобто народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України», - наголошує Матчук.

При цьому він звернув увагу: «Існуюча на сьогодні у Верховній Раді України практика голосування одних народних депутатів України за інших – це злочин. Невжиття головою Верховної Ради України будь-яких заходів щодо виконня Рішення Конституційного суду – теж злочин».

Прикладів вчинення злочинів, за словами Матчука, лише за останній рік, більше, ніж достатньо: починаючи з голосування за депутата С. Головатого 27 квітня 2010 року, закінчуючи голосуванням за депутата В. Ар'єва 1 лютого 2011 року. Про ці та інші факти не один раз були повідомлення у засобах масової інформації, розміщені фото та відеозаписи в інтернеті.

«Більше того, я стверджую, що за час здійснення мною депутатських повноважень (з 16 лютого 2010 року) на пленарних засіданнях Верховної Ради України, в моїй присутності, не відбулося жодного голосування, яке б відповідало вимогам Закону, а головуючі на засіданнях парламенту посадові особи своєю бездіяльністю свідомо сприяли здійсненню цих злочинів», - наголошує Матчук.

Пропонуємо Вашій увазі повний текст документа.

26 листопада лідер політичної партії «Наша Україна», Президент України (2005-2010) Віктор Ющенко візьме участь у програмі «Велика політика» з Євгенієм Кисельовим.

Чим займається Віктор Ющенко після уходу з Банкової? Якої думки він про нову українську політику і чи збирається він в неї повертатися? Чи вважає він себе опозиціонером і чи вірить у другий Майдан? Яка доля спіткає його історичні та культурні ініціативи, зокрема – засновані ним дати – День Свободи та День пам’яті жертв Голодомору. Президент України (2005-2010) Віктор Ющенко відповість на ці та інші запитання «Великої політики» Початок ефіру – о 21.50.

Україна або матиме
інтелектуальну силу
й буде завойовувати світ,
або вона пропаде.
Юрій ШЕВЕЛЬОВ


Потрібна нова якість. І суспільства, й політиків. Інакше на «тихі води, ясні зорі» не випливемо. І тут вибір за всіма. Чи знову милі та конструктивні «всіхи» обиратимуть менше зло, красивіше, гламурніше, наступаючи на ті самі граблі? Чи вперті, непоступливі «всіхи» заперечуватимуть все, не пропонуючи нічого навзаєм? Хто з них є носієм нової якості? Що нам поможе, а що зашкодить?
* * *

Справді, цей рік несе складні випробування не тільки країнам та людям, а й перестороги нашому цілісному та крихкому світу. Про це свідчить безпрецедентно затяжна світова економічна криза і стагнація європейської економічної унії. Це підтверджує неординарний порядок денний Давоського форуму (вперше про майнову нерівність!). Зрештою, вкрай тривожним аргументом стали кліматичні катаклізми на всіх широтах. І це тільки прелюдія до ймовірних катастроф планетарного масштабу. Не будемо лукавити, це не просто «кара Господня», це — наслідок ненаситної, зокрема економічної діяльності людини: більше прибутку, більше вигоди!

І приходить розуміння, що немає ефективних економік, немає ідеальних систем управління, а брутальне порушення гармонії з природою несе погибель самій людині. Чому? Бо, виявляється, наш нинішній світовий порядок уже працює проти людства, а підвалини його прогнили. Світове панування, концентрація влади та матеріальних ресурсів у кола вибраних — і знову більше доходу в будь-який спосіб і за будь-яку ціну. Це — небезпечно! Бо політичний газовий зашморг, новітній ядерний арсенал чи залита нафтою затока — це не проти когось, це — проти тебе. Воістину по Хемінгуею: «Не питай, по кому дзвонить дзвін, він дзвонить по тобі».

Злети і падіння людства йшли за рецептами сміливців з берегів Сени, які штурмували Бастилію; новаторів з берегів Гудзону, де символ Свободи, і експериментаторів з берегів Неви, що разом із залпом «Аврори» заперечили Бога і господаря.

Сьогодні про них можна з певністю сказати: це вже не законодавці світового порядку, це — лузери. І якщо світ і далі буде слідувати за їхнім сценарієм, — він приречений!

Є нагальна потреба не просто в нових ідеях чи ресурсах, не в технічній заміні шокової терапії на кейнсіанську модель, а в новій якості рішень та відповідей на глобальні виклики. А це значить — у новому світобаченні та світосприйнятті. У відчутті межі на рівні сумління, моралі, душі, в стосунках між людьми, народами, в ставленні до природи та геному людини також.

Дещо дивно? Не круто? Майже по-біблійному? А інакше не можна, бо нічого не вийде, бо далі глухий кут. Доведено Першою і Другою світовими війнами, парадоксальними торнадо, понівеченим озоновим шаром Землі, незнаною спекою й небаченими зимами та, зрештою, цією затяжною світовою економічною кризою — теж.

Де шукати ту нову духовну інтелектуальну силу? Чи не на берегах Дніпра, де живе народ, який ніколи не поневолював інших народів, не захоплював чужих земель, не навертав у свою віру, не крав чужих ікон, не паплюжив святинь? Зрештою, навіть революція на берегах Дніпра, названа «помаранчевою», була особливою: не скрипіла гільйотина; не чинили звірств революційні матросики. Навпаки! Кожен намагався підтримати і почути іншого, напоїти гарячим чаєм, зодягнути, взяти на нічліг.

І не має значення, чи був ще якийсь пусковий механізм, окрім волі мільйонів. І не важить, що не всі з тих, хто стояв на сцені, не були готові до довіри мільйонів. Головний феномен, головна дійова особа — народ. Його гідність, шляхетність вражала. Не даремно один польський оглядач назвав усе дійство «літургією високого духу», а пастор із Європи стверджував, що над тим Майданом і аура була помаранчево-золота. Наше майбутнє осяяне нею, а наша молодь нею освячена.

Це ми, українці. Це сучасна Україна, розіп’ята на перехресті наших зовнішніх і внутрішніх протиріч. Це ми, що впродовж 20 років очікуваного зростання перебували у вільному падінні. Додолу, до самого дна. Не для того, щоб пропасти, а піднятись і рушити. Усвідомлено, незворотно, на віки. І сили для цього — в нас самих. Просто необхідно, прокинувшись одного ранку та відігнавши дурман нав’язаних стереотипів та сфабрикованих сценаріїв, тверезо осмислити все, що з нами відбувається. Як вперше, по-новому, з чистого листа. Тоді з’являться або ж відродяться справжні цінності та реальний вектор руху. А нова якість суспільства зродить нову якість політики.

ГЕОПОЛІТИЧНІ ВИКЛИКИ, ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ

Нині Україна все ще нагадує плавця, який з усіх сил пливе до «землі обітованої». І що ближче берег, то сильніша протидія глибинних течій. Оскільки друге дихання в нас ще не відкрилось, варто осмислити систему координат, в якій перебуваємо, та й саму природу тих течій.

Минуло два роки з часу обрання Президентом В.Януковича, можна робити попередні висновки. Оскільки поліпшення життя суспільство так і не відчуло, то наразі найголовніший «здобуток» — концентрація влади в руках Президента та зменшення прав і свобод усіх інших. І перше й друге, м’яко кажучи, не корелюється з чинною Конституцією й є не що інше, як сповзання в бік авторитаризму. Про це попереджають експертні кола, проти цього протестують підприємці, чорнобильці, афганці та журналісти. А політичні переслідування опонентів породили непримиренну й принципову позицію Ради Європи, яку можна вважати червоним світлом нашим євроінтеграційним устремлінням.

Сьогодні у Президента Януковича ще більше повноважень, а отже, й персональної відповідальності, ніж колись у Кучми. Це не тільки численна парламентська більшість і практично тотальна владна вертикаль, а й повний контроль над прокуратурою, судовою гілкою влади, включно з Конституційним Судом. І владна булімія триває надалі. Залишилося ще забрати право парламенту формувати бюджетну політику (а такий законопроект уже подано) та призначити кілька «саламатіних» на вакантні посади.

Парадоксально, але така сильна влада та омріяна стабільність не тягнуть за собою ні підвищення соціальних стандартів, ні оптимістичного фіналу декларованих реформ, ні успішної євроінтеграції, ні вигідного партнерства з Росією. Навпаки, не зменшується енергозатратність української економіки, росте зовнішній борг, а інвестиції в Україну скоротилися у 2,5 разу. Нині у виграші каста в кількасот людей, до якої вже не належить переважна більшість депутатів-регіоналів.

Якщо Ангелу Меркель, в якої вже друга каденція, сьогодні підтримує понад 60% співвітчизників, то Президента Януковича — близько 7%. Це значно гірше, ніж у Президента Ющенка в аналогічний період, і звучить як діагноз. Нинішній спосіб управління країною команди Януковича — спроба копіювати російську модель. А нещодавні події не тільки в Єгипті чи Тунісі, а й у самій Росії доводять, що автократія — не найкращий вибір. При цьому не слід забувати, що Україна не Росія. Батурин був останнім містом у Центрально-Східній Європі, де діяло Магдебурзьке право. А далі — Азіопа.

На жаль, нинішня владна команда не тільки не хоче, а й не вміє діяти інакше. Для цього потрібне інше світобачення, бо Україна не чергове підприємство, яке захопили й яке слід дерибанити, а держава, яку треба розбудовувати. Що стане останньою краплею, яка переповнить чашу терпіння суспільства: податок на бездітність, чергове перетягування владних повноважень чи ймовірні фальсифікації парламентських виборів? Зрозуміло одне: так довго тривати не може. Суспільство відторгне те, що, на його думку, чинить перепони власному благополуччю.

Прикметне інше: по двох роках правління Януковича Україна знову єдина. Розчарування Заходу й Центру несправдженими надіями епохи двох «Ю» доповнилося розчаруванням Сходу та Півдня своїм обранцем. Таким свіжим, таким болючим! Вони, мешканці шахтарських міст та селищ, свято вірили, що обравши свого, таки отримають краще життя. Але вийшло навпаки. Тому не помиляються політологи, які прогнозують, що Донбас може стати детонатором суспільного оновлення.

Можна наперед передбачити, що серед читачів цих рядків знайдеться немало таких, які дорікнуть, що якби ми, мовляв, обрали 2010 року Тимошенко — все було б інакше! Дійсно, інакше, але як? Російський класик у минулому столітті писав:

«Большое видится
на расстоянии,
лицом к лицу лица
не увидать».

Справді, з віддалі у два роки видно краще і велике, і мале. Почнемо з того, що у дуеті провідних російських політиків Путіна і Медведєва один ведучий, а інший дублер; один потужний політичний акціонер, а другий слухняний міноритарій. А у ставленні до України між ними жодної різниці немає. Навесні цього року В.Путін знову став президентом Росії. Що чекати нам від автора «Русского мира» та будівничого усіх можливих газогонів в обхід України? На що сподіватися, коли вся передвиборна кампанія головного претендента базується на приниженні України, творенні образу ворога з країни, яку він і досі вважає «случайным государством».

Так от, 2010 року дублер Путіна начебто підтримував Януковича, наше «більше зло». А тодішній прем’єр-міністр Росії успішно співпрацював та підтримував Ю.Тимошенко. Це для нас було «більше і менше зло», а для Кремля, виходить, ні! Тому результати президентських виборів 2010 року доцільно розглядати не з точки зору виграшу чи програшу якогось із претендентів, а з позиції українських національних інтересів. Отже, якби обрали президентом Тимошенко, чи були б для України нижчими ціни на газ чи вищими тарифи на його транзит? По двох роках правди про газові угоди 2009 року стає очевидним, що ні! На цінову політику Газпрому не впливає ні колінопреклонство Лукашенка, ні лояльність Януковича, ні «смішечки» Тимошенко. З тих самих причин очевидно, що були б підписані й Харківські угоди. Адже Путін публічно зазначав про готовність Тимошенко погодитися на ще довший термін перебування ЧФ Росії в Севастополі.

Але були б іще дві трагічні особливості, яких, на щастя, сьогодні не маємо. Перша: Партія регіонів і БЮТ у парламенті часто голосували б спільно, що пришвидшувало б здачу національних інтересів до такої межі, коли вже до Європи йти ні з чим. Що таке може бути — засвідчує проект угоди ПРіБЮТ, один із розробників якої, екс-бютівець, сьогодні очолює юридичне управління Адміністрації Президента. При нинішніх же розкладах партія «Батьківщина» та її фракція змушена займати виразно опозиційне становище. Друге: посилювався б розкол України. Соціально-економічні реалії й далі б давали підстави Донбасу до невдоволення, до бажання обрати свого, до регіоналізації. На цих настроях успішно б спекулювали внутрішні та зовнішні антиукраїнські сили, а парламентські вибори могли б їх тільки підсилити.

Утім після підписання сумнозвісних Харківських угод Янукович якось пригальмував у реалізації наступних позицій, визначених Кремлем. Мало того що стишилися сепаратистські настрої, Україна не спішить входити у відкриті двері Митного союзу, опонує Газпрому, не згинається у «сирних війнах».

Тому раптовий арешт Тимошенко не тільки засвідчив про згортання демократії в Україні та її міжнародних перспектив, а й став фатальною помилкою Януковича. Права була А.Герман, коли в одному з ефірів зазначала, що «задушила б того, хто це зробив». За останнє десятиріччя це друга справа, яка ганьбить Україну в світі. Першою було вбивство Г.Гонгадзе...

І реакція світової спільноти не забарилася. Кучма став ізгоєм на Празькому саміті, тоді ж уперше похитнулася наша євроатлантична перспектива. Після арешту Тимошенко, за який «треба когось задушити», не тільки похитнувся, а й призупинився процес нашої євроінтеграції з перспективами безвізового режиму, зони вільної торгівлі тощо. І ця «багатоходівка» виявилася успішною. А з віддалі часу більш очевидними стануть її складові. Виграла Тимошенко чи її використали і здали, — також покаже час. Важливо, щоб усі, й її прихильники, й опоненти, зайняли безкомпромісну позицію проти політичних переслідувань в Україні, а оцінку діям політиків, у тому числі й тим, які знаходяться під арештом, суспільство дасть на майбутніх парламентських виборах.

Тривожить інше. Доки пульти управління нашими президентами, провладними й опозиційними політиками будуть знаходитися за межами України, доти Україна не буде застрахована від чергових міжнародних провокацій та геополітичних провалів.

Про те, що наше «більше й менше зло» не самостійні суб’єкти, свідчать два коментарі. Перший із них — Станіслава Говорухіна, начальника виборчого штабу Путіна, який зазначив: «У меня нет окончательного ответа на вопрос, что выберет Янукович, зато я точно знаю, что, вопреки всем иллюзиям нынешней украинской власти, отказ от предложения России станет для Януковича и его Партии регионов началом конца. И очень велика вероятность того, что в результате их провала политический маятник на Украине вновь качнется в сторону более радикальных антирусских сил». Не менш відвертий і Ян Пєкло, керівник Польсько-Українського фонду PAUCI: «Росія з одного боку заробляє бали, критикуючи недемократичні процедури в Україні, а з іншого — нагадує Януковичу, що коли не схоче коритися Москві, то його можуть замінити на жінку, яка нині під арештом».

Безперечно, все це принижує нашу національну гідність. Принижує кожного з нас, і «всіхів», і «противсіхів». Водночас це робить нас іншими: сильнішими, безкомпромісними, прозірливими. Бо знаючи природу течій, що нам протидіють, ми зможемо їх подолати.

ВНУТРІШНІ ЧИННИКИ. НАША СУТНІСТЬ

У контексті нинішнього становища України життєво важливою для суспільства є нова якість українського політикуму. Тільки при цій умові він виконає своє призначення — бути локомотивом усіх суспільних, економічних і соціальних змін.

Зрештою, пієтет у ставленні до молоді, сокровенні надії, пов’язані з нею, — невід’ємна людська риса. І в цьому є рація. Буття нашого світу можливе лише за умови, що кожне наступне покоління стане кращим, сильнішим, моральнішим за попереднє. Бо ж і випробування їх чекають важчі.

Саме тому слід чітко з’ясувати, що ж криється за поняттям «нова якість, свіжа кров» у політиці — механічна заміна старших на молодших (а демографічна ротація і так відбувається кожні 20—25 років) чи щось інше?

Нещодавні події довкола «молодої команди» Черновецького, які в умінні дерибанити дали фору і «малиновим піджакам», і «червоним директорам», засвідчили, що молоді можуть бути не тільки цинічнішими, брутальнішими, але й гіршими від попередників. Та й в процесі виходу так званих «тушок» із лав опозиції лежали не вікові проблеми. Переходили і ті, й інші. Питання не у віці, а в сумлінні та моральній стійкості. Представники опозиції досі мають клопіт із двома молодими екс-бютівцями, які не представляють в Раді Європи нікого. А Юлія Володимирівна називала їх «нашими зірочками»! Тому без зайвих роздумів громадськість погодиться поміняти сотню Каськівих чи Писаренків на одного І. Юхновського...

А живий суспільний організм уже сьогодні напружено шукає рецепти отого оновлення. Загляньте в Інтернет! Тут і пропозиція доручити формувати списки кандидатів в депутати знаним моральним авторитетам, і заборона бути в наступному парламенті усім чиновникам I та II рангу. Особливу симпатію викликає молодіжна ініціатива В’ятровича та шість пропозицій громадського об’єднання «Чесно». Правда, керуючись їхніми дороговказами, можна недорахуватися багатьох опозиціонерів серед майбутніх депутатів. Взяти хоча б пункт перший: правдиві декларації.

Проте, не дивлячись на суспільний запит на відкриті списки кандидатів у народні депутати, парламентська опозиція вже визначилась із Законом про вибори і з внутрішніми правилами взаємовідносин. Всі зійшлися на тому, що треба йти вперед, а наступні парламентські вибори — лише проміжний етап. Та все ж після проміжного етапу настане основний. А значить, і сьогодні принципи діяльності опозиції мають бути незмінними, чесними, а головне — суголосними зі суспільними потребами.

Тому технічна заміна авторитарного стилю управління на вождистський, неоковирності на гламур, правди на інформаційну джинсу приховує в собі не тільки програш чергових парламентських перегонів, але й українську поразку.

Не можу не погодитися з тривогою Ю. Макарова у публікації «Не зашкодь!» («Український тиждень» від 02.02): «Українцям бракує об’єднання за політичними поглядами, за спільними уявленнями про майбутнє, а не за тією чи іншою комбінацією інтересів. Адже нинішня опозиція збирається у наступ, озброєна тими самими організаційними принципами, за якими здійснювалася політична активність усі останні роки: а) бізнес-спонсори мають на утриманні; б) партійну верхівку, яка має на утриманні; в) партійних функціонерів, які мають на утриманні; г) масовку. Цю піраміду треба перевернути догори дриґом. Спершу — запити й потреби певної верстви, соціальної групи, нації в цілому, які політики мають усвідомити, оформити в програмні гасла й технології реалізації, потім їх просування, потім ресурси, а не навпаки».

Суспільство, що на 80% не довіряє владі, не менш пильно придивляється до опозиції. Тому механічна заміна поколінь чи технічна підміна понять не надасть їй нової якості. Залишається третій напрямок — магістральний: до витоків, до першоджерел.

Нова якість — це та справжня якість, яка була притаманна Народній раді. Яку сповідували В. Чорновіл та О. Ємець. Яка є сутністю Є. Сверстюка, Л. Костенко, С. Хмари й О. Забужко. Це просто вірність: слову, обов’язку, Україні. Її тяглість вічна, як наше устремління до волі: від Кобзаря до Каменяра, а далі до Героїв Крут та Холодноярців, до українських священиків та селянства, що не поступилися. Нинішній український парламент майже загубив цю справжність, а виборці призабули. Та не дай нам Боже її зовсім забути, бо втратимо все!

Після успішного завершення періоду первинного накопичення капіталу до парламенту полинули ті, хто за допомогою мандату хотіли назавжди закрити питання про походження своїх статків. Це олігархи. Вони принесли з собою в законодавчий орган ті ж методи первинного накопичення: підкуп, підступ, примус і зраду. Ця бацила інфікувала Раду, розрослася, мов пухлина, змінила не тільки ДНК, а й життєві цінності та політичні орієнтири багатьох народних обранців.

Виявляється, тим, хто тримав останній бій під Гурбами чи Базаром, було легше. Бо вибір був дуже конкретний: зрада або смерть. Випробування ж грошима, мамоною — важче, підступніше: напівтони, напівтіні. Та ще й по телебаченню розкажуть, що це, мовляв, заради майбутнього. Так що розслідування Р. Забзалюка мають підстави, хоча все почалося значно раніше — з часів Лазаренка та сумнозвісної ЗаЄДи.

Та все ж при всій одіозності нинішньої Верховної Ради, при всій нелюбові до депутатів спитаймо себе, чи всі з чотирьохсот п’ятдесяти стали політичними повіями та сутенерами? Якщо всі — це вирок Україні. Та, на щастя, це не так! Бо й у нинішньому парламенті мільйонерів, мільярдерів та їхньої свити є ті справжні, хто не порушив слова, не зрадив виборця. Про них не знімають спеціальні репортажі, не часто кличуть на знані ток-шоу, не публікують їхні фотосесії у глянцевих журналах. Але вони є. Їх знають і шанують люди. З точки зору психології або й психіатрії нинішньої парламентської більшості — це ті, що не вхопили жар-птицю за хвіст. А з позиції справжніх цінностей — це істинно європейські парламентарі, які, мов атланти, тримають і не дають впасти небу наших надій.

Серед справжніх парламентських достойників насамперед хотілося б назвати Я. Кендзьора, депутата шести скликань, побратима В. Чорновола, а також В. Філенка, І. Зайця, Ю. Гнаткевича, М. Косіва, Ю. Ключковського. А хіба не викликає поваги послідовність В. Кириленка, щирий максималізм А. Парубія, не імпонує позиція Ксенії Ляпіної чи О. Донія? Ще більше тієї справжньої людської якості поза стінами парламенту, бо душа нації — то неопалима купина. Не тільки підтримки, а й наслідування заслуговує громадська діяльність Олександра Палія, Володимира В’ятровича, Тетяни Чорновіл, Вахтанга Кіпіані. Вони для суспільства — не тільки свіжа кров, а й сплав чеснот найвищої проби. Сучасна історія пам’ятає професійних українських державників, які знехтували кар’єрними амбіціями, та не зрадили власним принципам. Це унікальний кадровий резерв, серед якого — Віктор Пинзеник, Павло Качур, Володимир Огризко, Валентин Наливайченко, Валерій Асадчев, Богдан Соколовський.

Тому нова якість української політики — це чесноти та гідність справжніх, а такими і мають бути кандидати в народні депутати плюс Програма «Стратегія України на віки». Сьогодні цю стратегію, здається, розробляє тільки часопис «День». А хто з політиків його у цьому підтримує? На жаль, суспільство практично не може вплинути нині на всі складові цієї формули успіху. Тому парламентські опозиційні лідери головою відповідають і за якість списків, і за узгодженість округів, бо мають безпосередній стосунок до нинішнього виборчого законодавства.

Стосовно програм, то їх в Україні за 20 років було предостатньо: і виборчих, і урядових. Про результати їх виконання свідчить нинішній стан справ у країні. А тому чергова передвиборча декларація реформ в освіті чи охороні здоров’я виглядає не лише фрагментарно, але й як ще одне дежавю.

Нова якість в політиці вимагає кардинально інших підходів. Тільки через призму бачення України як вічної категорії, як успішної геополітичної константи можна провадити енергозбереження, завойовувати лідерство серед світових виробників продуктів харчування та й реформи в освіті й медицині теж. Головне при цьому — дбати про «три кити», на яких базується така програма: цілісна нація, розвинене громадянське суспільство, потужний середній клас.

А ще — пам’ятати про особливий пункт порядку денного Давоського форуму. Бо коли у світі спостерігаються тенденції до наростання майнової нерівності серед людей, то в Україні цей процес іде просто-таки галопуючим темпом. У геометричній прогресії зростає й кількість малозабезпечених, і кількість мільярдерів. І що парадоксально — розмір їхніх статків. Це протиріччя нищить перші паростки суспільного діалогу та соціальної гармонії. Проблема стала вагомим внутрішнім фактором загрози національній безпеці.

У час, коли мільярдери США чи Європи самі шукають механізми, як поділитися зі співвітчизниками й допомогти країні, наші тільки приростають статками. Більше того, винахідливо шукають способів, як самим сховатися й повернути суспільну думку в інший бік. Перед прийняттям бюджету на 2012 рік нинішній парламент мільярдерів, мільйонерів та їхніх найманих працівників проголосував за встановлення «істинної» соціальної справедливості, урізавши виплати не лише найбільш вразливим верствам суспільства, а й позбавив виплат із безробіття кількох десятків колишніх народних депутатів України. Здебільшого це ті, хто не крав і не продавався. Коли вони зібрались у Верховній Раді рік тому, з нагоди 20-річчя ухвалення Декларації про суверенітет, — разюче відрізнялися від нинішнього бомонду. Турецькі костюмчики, тенісочки на тлі Bryony та Versace. Так-от, виплати з безробіття (а не так просто влаштуватися екс-нардепові!) колишнім парламентарям за рік — це менше, ніж перехід однієї «тушки», виходячи з оприлюднених тарифів.

І все ж, мільярдери з «думкою про народ» скасували ці виплати. Щоправда, самі не позбулися ні офшорних мільйонів, ні яхт, ні замків. А тротуар під Верховною Радою і надалі вгинається від ленд-крузерів, поршів та мерседесів. Така собі маніпуляція суспільною свідомістю! Тому завдання опозиційних лідерів, які поважають себе та громадян, — виписати у виборчих програмах механізми адекватного оподаткування офшорних схем, надприбутків, розкоші.

І здатність до таких магістральних перетворень насамперед повинні продемонструвати опозиційні лідери, засвідчивши тим самим і свою нову якість. Бо прийшов час.

Позаяк, виходячи з украй кепських справ нинішньої влади, вона розпочала операцію з підготовки правонаступника. Ним, очевидно, стане В. Хорошковський. І не виключено, що надалі Україна вибиратиме між ним та А. Яценюком. Це не буде протистояння Схід — Захід. Сьогодні Донбас проголосує за будь-кого, тільки не за «свого». Це буде битва політтехнологій, ресурсів та геополітичних впливів, а найголовніше — еліт. І переможе той, у кого є команда і хто сам уособлюватиме справжню якість; коли слово не розходиться з ділом, коли національна демократія стане її інтегральною частиною. Йому повірять люди. Арсеній Петрович уже сьогодні може починати перемагати.

І нарешті про контролера. Ним, без сумніву, є суспільство, якому на майбутніх парламентських виборах так і не довірили робити власний вибір. Доведеться обирати з того, що запропонують політичні лідери. Тільки останні повинні усвідомлювати: вдруге такий карт-бланш люди не дадуть. Чи дозріло суспільство до якісного контролю над найманими та призначеними ним функціонерами з облаштування життя в країні? Дозріває. Так багато людей, які не задоволені владою та критично налаштовані до всіх політиків, включно з опозиційними, у нас ще не було. Хіба за винятком 1991 року.

І тут нарешті доречно відверто сказати про найефективніший механізм суспільного оновлення: це один раз сказати: «Ні!». Диктаторам та вождям, клонам та проектам, провокаторам і фальсифікаторам. А ще «ні» — купівлі голосів ні за 100, ні за 200 грн, ні навіть за 500 тисяч. Те, що цьому можливо опиратися — доведено навіть у нинішньому парламенті. А ще нам усім треба навчитися сказати «ні» більшому й меншому злу. Саме тому позиція «противсіхів» у нинішній, практично патовій ситуації виглядає не лише панацеєю, а й прообразом майбутнього громадянського суспільства. Тільки відкинути треба не всіх, а все. Усе перелічене вище: вади, виродливості та мутації сучасного суспільно-політичного моменту. І власні в тому числі.
* * *

І насамкінець — одкровення. Хочу заспокоїти моїх добрих та численних побратимів «всіхів». Я теж належу до цієї когорти, бо два роки тому також віддала свій голос за «менше зло». В останній день, в останню мить так вирішила, керуючись усе ж тим принципом «не нашкодь!». Принагідно хочу нагадати, що найбільше «противсіхів» було не в Галичині, на Волині чи в Києві, а в Криму. Тож не треба нарікати на В. Ющенка чи О. Забужко.

Моє вимучене рішення далося мені важко. Бо вдруге за останні два роки вибрала позицію «не нашкодь». Сьогодні можу переконливо стверджувати: на жаль, ще більше шкодить! 7 лютого 2010 року я голосувала за Ю. Тимошенко, а перед очима була картина, яка краяла душу не один день.

Великодні свята, 2008 рік. Ми з сім’єю приїхали до чоловікових батьків на Івано-Франківщину. Тато — священик, мама — репресована зв’язкова УПА. Сидимо за столом, говоримо про Україну. Це завжди була наша головна розмова, бо об’єднувала всіх — дідів, батьків, онуків. І я розповідаю, як хотіла вийти зі щойно створеної парламентської більшості. Вийти, бо прочитала декларацію Юлії Володимирівни. І не повірила.

Ми з нею прийшли в політику майже разом. Я — з посади провінційного лікаря, вона — з посади керівника ЄЕСУ. Зрештою, й інші мої посади були значно скромніші. 1996 року я півроку працювала заступником міністра сім’ї та молоді. Це був час, коли людям перестали виплачувати зарплати, і я офіційно відмовилася від посадового окладу в Міністерстві на користь співвітчизників. Минув час. Сьогодні про це варто згадати не задля піару, а як про позитивний прецедент українського державотворення. Отже, в моїй декларації за 2007 рік були зазначені і квартира, і машина, і дача під Києвом. Зрештою, квартира, машина та земельна ділянка у нас з чоловіком були й до депутатства. А от у Юлії Володимирівни — нічого!

Пригадую сльози в очах матері, яка чи то запитувала, чи то стверджувала: «А хіба таке може бути? Та що ви з Україною робите?» Що я могла відповісти мамі, яка свого часу відмовилася від скромної компенсації політрепресованим на користь України? Тому й був мій природній порив вийти з парламентської більшості. Такої довгоочікуваної, з одного боку, і вже враженої хибами — з іншого. Та я вибрала менше зло, промовчала, залишилася. А може, вчинивши тоді інакше, зупинила б низку негативних тенденцій і тим самим допомогла б Юлії Володимирівні ще тоді.

Вирок Ю. Луценку — це не просто правове безумство, а невгамовна гріховна помста. Водночас — це вирок усьому вітчизняному правосуддю. Рішення Печерського суду ще раз засвідчило: і Ю. Тимошенко, і Ю. Луценко — політв’язні. Боротися проти цього, протидіяти в громадський, парламентський та політичний способи — обов’язок кожного, хто відчуває задуху у власній країні. Терпіння і страждання політв’язня — це не лише кристалізація його волі й життєвих принципів, це водночас і колосальний вплив на свідомість суспільства, на його загострене почуття справедливості, потребу захисту прав та свобод. Сьогодні цей шлях проходять і Ю. Луценко, і Ю. Тимошенко. Я категорично хочу, щоб і Юлія Володимирівна, і Юрій Віталійович були на свободі й діяли як опозиційні політики. Але я так само категорично хочу, щоб кожен крок, кожна дія політика, в тому числі декларація, не були ляпасом для суспільства. І це не моя суб’єктивна упередженість чи примха, а об’єктивна європейська норма.

Два роки тому одна з іспанських міністрів скористалася урядовою кредитною карткою, щоб купити внукові памперси, бо її власна не спрацювала. Суспільство її не зрозуміло, вона подала у відставку. Аналогічний свіжіший приклад — ситуація довкола німецького президента К. Вульфа. Його кредитна історія викликала обурення у понад 80% співвітчизників та спричинила до такого ж логічного кроку — відставки.

Тому нашій євроінтеграції шкодить не лише недемократична позиція нинішньої влади, а й власна позиція кожного з нас.

Головний принцип, якого європейці вимагають дотримуватися своїх урядовців та політиків, звучить так: « Як кажу, так живу, як живу, так і кажу».

Ми ж, навпаки, поблажливо дозволяємо власним обранцям фальшивити, бо, мовляв, щось дадуть, ще більше пообіцяють чи просто гарно виглядають. Чому своїм вибором знов і знов благословляємо брехню і зраду? З такими підходами зможемо змінити чинну владу на таку ж саму, і не раз. Однак очікуваних змін у житті країни не настане. Спочатку треба змінитися самим. Це і є кульмінація нашого суспільно-політичного оновлення.

Кожне покоління проходить свої виклики та випробування. Хтось — війни і голодомори, хтось — репресії і перебудови. Призначення ж нашого покоління — внутрішня трансформація, акумуляція морального та інтелектуального потенціалу. Для того, щоб не пропала Україна. Для того, щоб не дати пропасти світу.

І хай молитвою для кожного з кожного нас на цьому шляху будуть слова І. Франка:

Як не вистою, здригнуся,
захитаюсь, мов тінь,
Пропаде кривава праця многих — многих поколінь!

Вірю, не пропаде! Інакше для чого ж тоді офіра Василя Стуса. Валерія Марченка чи Володимира Івасюка? Для чого сльози наших матерів, страждання батьків і наша праця?


Лілія ГРИГОРОВИЧ, народний депутат України ІІ, ІІІ, ІV, V і VI скликань; кандидат філософських наук зі спеціальності «гуманітарна і політична безпека держави»

Ванникова: «Влада демонструє подвійні стандарти у питаннях свободи слова»


«Реакцією влади на обґрунтовану критику в утисках свободи слова – як всередині українського суспільства, так і з боку міжнародних організацій, - стало цинічне застосування подвійних стандартів,» - заявила речник Президента України (2005-2010) Віктора Ющенка Ірина Ванникова.

Вона нагадала, що з мовчазної згоди вищого державного керівництва та Генпрокуратури блокується розслідування справи В. Климентьєва; у справі Гонгадзе називають лише тих замовників, яких уже нема серед живих.

«У такій атмосфері цілком природно з’являються ініціативи на кшталт вимоги заступника Голови Сумської ОДА С.Грицая, якою головних редакторів місцевих комунальних ЗМІ змушують письмово повідомляти про власні політичні погляди та їх можливу зміну.

Цілком «закономірним» за таких обставин виглядає і відмова прокуратури в порушенні кримінальної справи за фактом перешкоджання охороною президента законній професійній діяльності журналіста СТБ С.Андрушка, свідками якої стали сотні тисяч українських користувачів мережі Інтернет та телеглядачів,» - наголосила Ірина Ванникова.

«Це – справжнє обличчя нинішньої влади та її ставлення до свободи ЗМІ й праці тисяч українських журналістів,» - зауважила вона.

Проте, зазначила речник Віктора Ющенка, є й показові винятки. До них належить суворе покарання охоронця приватної структури, який за перешкоджання професійній діяльності журналістів продюсерського центру "Закрита зона" ТОВ студія "Зміна" днями був засуджений до двох років обмеження волі.

То в чому ж причина настільки відмінних оцінок правоохоронної та судової систем однаково негідних вчинків силовиків?

«Відповідь очевидна: для прикриття політики брутального залякування журналістів та згортання свободи слова, нинішня влада вдається до подібних демонстрацій для того, щоб продемонструвати світу, «як в Україні карають за протидію журналістській діяльності».

А те, що карають не усіх, має лише продемонструвати репортерам та усьому суспільству наявність тих «людей», для яких і будується «нова Україна Януковича» і про чиї справи усіляким там журналістам знати не положено,» - підкреслила Ірина Ванникова.

Оренда Росією українських газосховищ рівноцінна перебуванню Чорноморського флоту РФ — Соколовський


Можливу передачу в оренду ТОВ "Міжнародний консорціум з управління і розвитку ГТС України" підземних сховищ газу можна порівняти із перебуванням Чорноморського флоту РФ в Севастополі.

Таку думку висловив член політради «Нашої України», експерт з енергетичних питань, екс-уповноважений президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський на прес-конференції.

“Допустити передачу в оренду українських газосховищ співмірно тому, що в нас відбувається в Чорноморському порту в Севастополі, якщо не гірше. Це створить ще більші загрози”, - сказав Б. Соколовський.

При цьому він зазначив, що Україна могла б запропонувати свої газові сховища для зберігання газу країнам-членам ЄС, але виключно на договірній основі. Оскільки співвласність або оренда, на думку експерта, у випадку українських газових сховищ неприпустимі, тому що це є українська власність, власність кожного громадянина нашої держави.

Григорович: Невиплата лікарняних – черговий удар по соціальних правах українців


Багатомільйонна заборгованість по лікарняних у кожній з областей – це чергове обмеження соціальних гарантій для українських громадян, спричинене бездарною політикою теперішньої влади, – заявила член політради партії, народний депутат від «Нашої України» Лілія Григорович.


Вона переконана, що така заборгованість є результатом неспроможності уряду організувати роботу Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності після запровадження єдиного соціального внеску.


«Виправдання влади, що справжня причина у фіктивних лікарняних довідках, не витримує жодної критики. Якщо проблема існує – цим мають займатися правоохоронні органи, а не зовсім зупиняти виплати по лікарняних», - вважає Григорович.


«Безвідповідальність уряду призвела до того, що Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не виконує свою основну функцію – страхувати робітників на випадок тимчасової втрати працездатності», - наголосила вона.


«Наша Україна» вимагає провести перевірку щодо цільового використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та з’ясувати справжні причини заборгованості по лікарняним. Якщо кошти Фонду використовувались не за основним призначенням, а для інших цілей, винні чиновники мають нести відповідальність.


Григорович підкреслила, що уряд має нарешті відпрацювати ефективну та дієздатну процедуру повернення коштів до роботодавців у страхових випадках, а не шукати виправдань, щоб уникати відповідальності.


«Проблема з виплатами за листками непрацездатності необхідно розв`язати якнайшвидше, оскільки розмір боргу Фонду вже досяг критичного рівня. Якщо уряд продовжить затягувати вирішення проблеми, знайти кошти для погашення заборгованості буде складно, і це призведе до повного розбалансування системи соціального страхування», - застерегла народний депутат.


Григорович направила депутатське звернення до Прем’єр-міністра України Миколи Азарова з вимогою навести порядок у діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, погасити заборгованість та відновити вчасну виплату лікарняних.

«Наша Україна» закликає гідно вшануванти жертв Голодомору – геноциду Українського народу 1932-33 років


Заява Політичної Ради політичної партії «Наша Україна»
щодо гідного вшанування жертв Голодомору –
геноциду Українського народу 1932-33 років


Через декілька тижнів українці зі скорботою пом’януть одну з найбільших катастроф в національній історії – Голодомор – геноцид Українського народу, організований злочинним комуністичним режимом в 1932-33 роках.


«Наша Україна» закликає всіх українців гідно вшанувати пам’ять мільйонів невинно закатованих співвітчизників, щоб унеможливити злочини проти людяності.


Ми закликаємо всіх співгромадян, громадські організації, молодь напередодні цих скорботних днів провести впорядкування меморіалів трагедії та місць масових поховань по всій Україні та за кордоном.
Ми вимагаємо від влади проведення заходів для вшанування пам’яті загиблих на найвищому рівні.


Підкреслюємо, що 13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва, відповідно до статті 6 Конвенції ООН «Про запобігання злочинам геноциду та покарання за нього», встановив, що в 1932-33 роках в Україні керівництво компартії на чолі з Й. Сталіним організувало геноцид українського народу, внаслідок чого було безпосередньо знищено 3 млн. 941 тис. осіб, а разом з ненародженими – близько 10 млн. осіб.


У судовому порядку встановлено, що Голодомор мав на меті не допустити зміцнення та перемоги українського визвольного руху за незалежність України, який розпочався від проголошення Української Народної Республіки в 1917 році.


Закликаємо до єднання і солідарності всіх громадян України і всі, без винятку, патріотичні сили, вшановуючи пам’ять предків, дбати про майбутнє наших дітей у вільній державі.


Ми – українці. Ми – великий і сильний народ. У дні пам’яті жертв Голодомору просимо всіх виявити ту справжню, надпартійну єдність, яка без пафосу і фальші засвідчить велику моральну і національну силу нашого народу, здатного берегти власну пам’ять, шанувати себе і спільно працювати задля доброго майбутнього.


Все залежить від нас. Діймо разом.

Ініціатива влади про обов’язковість надання перевізником списку з переліком пасажирів Державтоінспекції свідчить, що Україна перетворюється на поліцейську державу, а влада цим самим принижує не лише себе, а й наших громадян. Так народний депутат України Віктор Матчук прокоментував газеті «Україна Молода» запроваджене Мінтрансзв’язку обов’язкове надання Державтоінспекції прізвищ пасажирів.
«Без сумніву, цей крок є психологічним тиском на людей, адже їм доведеться залишати свої персональні дані. Тобто влада, як у поліцейській державі, таким чином створює ще один бар’єр на шляху висловлення населенням незгоди з її політикою. Це в першу чергу принижує владу, яка показує свою боягузливість. А також українців, бо принижує і їхні права. Адже кожен має право вільно пересуватися по, наголошую, своїй державі, а не державі Президента, Прем’єра тощо. Ніхто не зобов’язаний звітувати, куди, коли і в яку кімнату він пішов. І це гарантує Конституція», - переконаний народний депутат Віктор Матчук.

Народний депутат від «Нашої України» Андрій Парубій в авторській колонці Інтернет-сайту «forum» зазначає, що законопроект «Про мову» під авторством Єфремова, Симоненка і Гриневецького викликав в українському суспільстві хвилю обурення і гострих дискусій.
«І це не дивно, - пише А.Парубій, - адже команда Януковича вирішила завдати удару по одній з фундаментальних цінностей Української держави — по українській мові».

Пропонуємо вашій увазі точку зору заступника Голови Політради партії «Наша Україна» Андрія Парубія з приводу ризиків, що їх несуть у собі положення провладного законопроекту про мови.

Законопроект «Про мову» під авторством Єфремова, Симоненка і Гриневецького викликав в українському суспільстві хвилю обурення і гострих дискусій. І це не дивно: адже команда Януковича вирішила завдати удару по одній з фундаментальних цінностей Української держави — по українській мові.

В численних публікаціях, заявах, зверненнях проведений детальний аналіз ризиків для України у разі прийняття цього законопроекту.

Коротко нагадаю ключові з них.

По-перше, даний законопроект гостро суперечить Конституції України (причому як в редакції 1996р., так і в редакції 2004р.). Ст.10 Конституції чітко визначає, що в Україні є лише одна державна мова — українська.

По-друге, законопроект суперечить Хартії регіональних мов, у якій в 1 пункті чітко зазначено, що розвиток регіональних мов не може шкодити розвитку офіційної мови.

По-третє, ухвалення даного закону призведе до поступового витіснення української мови з усіх сфер суспільного життя.

По-четверте, прийняття законопроекту призведе до повного хаосу в державному управлінні у сферах виконавчої, законодавчої, а особливо судової гілок влади.

По-п'яте, прийняття закону призведе до величезного навантаження на бюджет держави (безліч перекладачів), а особливо - на і так невеликі місцеві бюджети.

Але, на моє переконання, все ж найбільш небезпечний наслідок прийняття закону — це розкол українського суспільства, а як наслідок — розкол держави.

Від першого дня приходу команди Януковича до влади мене не перестає переслідувати відчуття, що ця команда діє за добре продуманим сценарієм, мета якого — розколоти, протиставити українців один одному. І, без сумніву, цей сценарій зовнішній, написаний не в Україні. Адже посягання на українську мову призведе перш за все до мобілізації україномовних громадян. Даний крок буде ведмежою послугою і для російськомовних українців. Протиставлення за мовною ознакою призведе до напруги між українцями з різних регіонів. Може, це і є справжньою метою і завданням “законотворців” Єфремова і Симоненка. Чи не є елементом цього ж сценарію політика Табачника, який поділяє українців на “справжніх” і галичан? Чи не є закономірною поява сумновідомого Бузини на ключових політичних програмах країни? З його істеричним твердженням, що громадяни України зовсім різні і за історією, і за релігією, і за світосприйняттям. А приїзди патріарха Кіріла з його ідеєю створення «Русскава міра» - хіба не з цього ж сценарію?

Нас хочуть розколоти — за мовною, за релігійною, за цивілізаційною ознаками. І ціль очевидна. У Кремлі усвідомлюють давню імперську істину: без України не буде відродження російської імперії. І разом з тим розуміють, що всю Україну вони не зможуть проковтнути. Адже за останні двадцять років ідея державності стала цінністю для переважної більшості українців. Тому «їм» потрібен розкол. Але не за сценарієм Андруховича. Ні — за своїм сценарієм — який має на меті вирвати з тіла держави кілька західноукраїнських областей, щоб все, що залишиться, взяти під повний контроль.

Як їх зупинити?

По-перше, пояснювати українцям, незалежно від того, в якому регіоні вони проживають, що ця політика спрямована проти нас усіх, і нагадувати про наслідки цієї політики з недавньої історії.

Але найголовніше — мобілізуватись для того, щоб чинити супротив цій політиці на кожному кроці. Сьогодні нам життєво необхідно не допустити прийняття «Закону про мови» Єфремова і Симоненка.

Цей закон мають прийняти конкретні люди, конкретні депутати. Отже, треба починати з них.

Нагадаю, що фракції Партії регіонів, Комуністів і Блоку Литвина не мають у Верховній Раді більшості. Отже, суспільство має змусити усіх інших депутатів публічно зобов'язатись не голосувати за даний законопроект. Партія «Наша Україна» вже дала приклад першої перемоги. Ми стали ініціаторами збору підписів під публічним зобов'язанням депутатів не голосувати за цей закон. Апелюючи до Конституції та до передвиборчої програми блоку. В результаті усі члени фракції «Наша Україна» публічно зобов'язались не голосувати за закон «Про мови». Відмовився підписатися лише один депутат — Бут. Але ми все зробимо, щоб і він не голосував за цей законопроект.

Якщо таку ж роботу проведе фракція БЮТ у коаліції просто не буде достатньої кількості голосів. Я переконаний, що Юлія Тимошенко розуміє, які виклики стоять сьогодні перед Україною і зможе з притаманною їй енергією змусити кожного з депутатів, яких вона провела в Український Парламент, дати таке ж публічне зобов'язання. Це буде найкращим прикладом спільної боротьби. Слова — роз'єднують. Справи — об'єднують.

Окрім того, необхідно впливати на Блок Литвина – на сьогодні їхня позиція це не є визначеною. А також на кожного окремо з депутатів Партії Регіонів. Сьогодні багато хто з них балотується в органи місцевого самоврядування. Нехай на кожній зустрічі з виборцями вони почують категоричну вимогу — публічно пообіцяти, що не віддадуть свій голос за закон «Про мови».

Під гаслом «Є мова – є майбутнє. Русифікації – стоп!» «Наша Україна» уже провела пікетування Верховної Ради України та обласних адміністрацій у різних куточках країни. До протестних акцій вдалися й представники цілої низки громадських організацій. Лави фронту боротьби за українську мову та національну ідентичність зростають щодня.

Діяти повинен кожен. Це наша спільна справа і спільна відповідальність. Надто велика загроза, щоб ховатись за байдужістю і розчаруванням. Ми повинні зупинити їх сьогодні, щоб не втратити майбутнього і не дозволити перетворити Україну на поле для реалізації чужих сценаріїв.

Андрій Парубій

“Наша Україна”: Нинішній владі не вдасться змінити Конституцію під себе за допомогою "спритних маневрів руками"




Вже очевидне на кінець серпня падіння рейтингів довіри громадян і до Віктора Януковича, і до його політичної опори – Партії регіонів – підштовхнуло нинішню владу в особі Президента до публічного оголошення намірів змінити Основний закон країни.
Це саме той випадок, коли поганим танцюристам завжди щось заважає. Адже сьогодні В.Янукович має фактично необмежені важелі впливу на країну. Відданого прем’єр-міністра та уряд, стабільну більшість у парламенті, контроль над правоохоронною та судовою системою. Здається, що ще треба, щоб творити обіцяну “Україна для людей”.
Але, виявляється, все не так просто. Немає у команди Януковича жодних змін в інтересах людей. Багато обіцялось – та нічого не планувалось виконувати.
Найяскравіший, а водночас і найболючіший для громадян приклад – публічна обіцянка В. Януковича, що після передачі росіянам бази для ЧФ РФ у Севастополі ще на три десятиліття буде забезпечено стабільність цін на газ. Але вийшло у команди “проффесіоналів” очікувано недолуго – і базу віддали, і ціни на газ для людей підняли на 50%. Але тепер вже, на відміну від квітня, ціну на газ обіцяють регулярно піднімати й надалі.
На фоні прогресуючої недієздатності команди В.Януковича реалізовувати обіцяні реформи для людей, вона вирішила обрати для себе простіший шлях утримання при владі – змінити Конституцію під себе за допомогою “спритних маневрів руками“: або докупивши “тушок” до 300 штук, або “вмовивши” Конституційний суд відмінивши політреформу 2004 р. Так планується надати В. Януковичу повноваження Л. Кучми, під які його ніхто не обирав і які йому виконувати ніхто не доручав.
При цьому команда В. Януковича розраховує на підтримку парламенту, який виявляє чудеса “послідовності”. У часи президентства В. Ющенка парламентарі кістьми лягали для запровадження в Україні парламентсько-президентської республіки. А тепер раптом починають вести розмови про доцільність протилежної конфігурації влади – президентсько-парламентської.
Така зговірливість низки депутатів пояснюється просто. За інформацією українських ЗМІ, команда В. Януковича в обмін на повернення президенту суперповноважень Л. Кучми та продовження терміну до 7 років, обіцяла парламентарям VI скликання продовжити їхні депутатські повноваження аж до 2015 р. Такий собі банальний політичний хабар політикам, чий рейтинг не дозволяє їм сподіватись на чесне переобрання до Верховної Ради наступного разу.
Політична партія “Наша Україна” заявляє, що категорично не визнає політичне шулерство як спосіб вирішення проблем. Будь-які зміни до Конституції, тим більше спрямовані на розширення чи продовження повноважень Президента та депутатів, мають пройти процедуру всенародного голосування. Громадяни, а не зацікавлені особи, мають вирішити, чи потрібні їм довічні безкарні депутати та президент, який через суперповноваження має намір тримати в узді усю країну, активно лобіюючи інтереси обраних і остаточно забувши про інтереси громадян.

«Наша Україна»: Влада шаленими темпами втягує Україну у боргову яму


Уряд Азарова, за повної особистої підтримки чинного Президента та його Адміністрації, шаленими темпами втягує Україну у боргову яму. Якщо для існуючого режиму це спосіб зміцнити свою владу та продовжити мародерську економічну політику, то для мільйонів маленьких українців – загроза багаторічного боргового рабства.
Обіцяне відродження економіки та перехід від політики проїдання до політики інвестування у дійсності повторило долю гасел «Україна для людей» та «Почую кожного». Існуючий режим створив «Україну для вузького кола наближених людей» та «чує», і то надзвичайно рідко, лише охоплені цензурою залежні ЗМІ. Так само і з економікою: відбувся не перехід від проїдання до інвестування, а перехід до проїдання режимом заробленого мільйонами українців щоденною важкою працею. Причому проїдання це стосується не лише того, що вже зароблене нацією, але й того, що буде зароблене в наступні десятиліття.
Поряд із нарощуванням державної заборгованості та наступом на малий і середній бізнес, уряд Азарова готується відновити «тепличні» умови, звільнивши від оподаткування купку наближених до режиму олігархів. У зв'язку з цим варто нагадати, що задля їхніх інтересів уже було здано Севастополь. Адже сьогодні все українське суспільство може переконатися, що плодами харківської змови Януковича та Медведєва користуються лише металургійні та хімічні олігархи, які фінансували і продовжують фінансувати виборчі кампанії та особисті забаганки чинного керівництва держави. За це їм буде відплачено «сторицею», адже саме їм дістанеться озвучена Януковичем та Азаровим «знижка» на російський газ розміром у 40 млрд. доларів.
Однак влада знову збирається набрати російських кредитів. Про ці плани, зокрема, оголосили керівники Мінпаливенерго та Мінвуглепрому
Тож і виходить, що український народ для існуючого режиму є не більш аніж «біологічною масою», якою, на думку чинної влади, можна достатньо успішно маніпулювати і на яку можна накинути ярмо виплати безвідповідально накопичених боргів.
Політична партія «Наша Україна» переконана, що країна знову потребує Ющенка. Адже саме Ющенко свого часу припинив інфляційні процеси і зразково впровадив гривню. Саме Ющенко навів порядок на ринку паливно-мастильних матеріалів, який зміг порушити лише деструктивний геній Юлії Тимошенко. Саме Ющенко зміг зломити хребта бартерним взаєморозрахункам, які висмоктували останні сили з української економіки 90-х років.
На жаль, складається враження, що бартерні розрахунки знову повертаються новою владою в україно-російські взаємовідносини, причому за дуже невигідним для України курсом. Адже 10% акцій російського Міжнародного центру зі збагачення урану (МЦЗУ) уряд міняє на повну залежність від російського «Енергоатому», а міфічний дешевий газ Янукович проміняв на втрату суверенітету України.
На жаль, Тимошенко так і не прислухалася до пропозицій Віктора Ющенка щодо наведення ладу в енергетичному секторі. Повна бездіяльність колишнього прем’єра, яка призвела до збільшення енергетичної залежності України від Росії, тепер стала живильним підґрунтям для подальшого закабалення України.
Тож лише від українців залежить, чи погодяться вони на повне ігнорування своїх інтересів, і як довго будуть терпіти корупційний режим. Перша можливість висловити свою позицію у мільйонів співгромадян буде уже в жовтні.

29 січня «Наша Україна» проводить урочисті заходи з вшанування пам’яті героїв Крут


З нагоди 93-річниці подвигу героїв Крут політична партія «Наша Україна» проводить урочисті заходи з вшанування пам’яті української молоді, яка загинула в нерівному бою біля станції Крути 29 січня 1918 р., відстоюючи зі зброєю в руках незалежність Української держави.


Подвиг сотень київських студентів, гімназистів та курсантів навічно увійшов у літопис боротьби за незалежність України як свідчення незламності духу українського народу, його споконвічного прагнення до волі і справедливості.


Бій під Крутами мав також вагоме історичне значення, бо затримав більшовиків на декілька днів, чим дозволив урядові УНР – вперше з часів скасування Гетьманщини – домогтися міжнародного визнання України. 9 лютого 1918 року вона стала незалежною стороною Брестського миру.


На жаль, у сьогоднішній Україні джерела тих загроз, проти яких боролись українці у 1918 р., залишаються актуальними.


Тому завдання усіх українських патріотичних сил у цій ситуації не з’ясовувати між собою, хто є першим в опозиції, не воювати між собою, а об’єднувати зусилля на захист української державності та української сутності нашої Вітчизни.


Закликаємо усіх українських патріотів об’єднуватись навколо конкретних спільних дій, мета яких – захист свободи, незалежності, соборності нашої країни.


Ми закликаємо всі патріотичні політичні сили і громадські організації приєднатись до нашого заходу із вшанування героїв Крут.


Захід розпочнеться 29 січня 2011 р. об 12.00 (Меморіал пам'яті героїв Крут, залізнична станція Крути, Ніжинський р - н, Чернігівська обл.).

"Наша Україна" проводить акредитацію для ЗМІ на захід за тел. 590 57 05

Детальний сценарій з'явиться на сайті найближчим часом

Григорій Омельченко: Влада цинічно порушує права громадян на свободу мирних зібрань


«З початком виборчої кампанії до місцевих органів влади нинішній режим почав проводити показово цинічні репресій проти активістів українських громадських організацій та порушувати права громадян на свободу мирних зібрань», — так прокоментував народний депутат України Григорій Омельченко ситуацію з арештом у Львові активістів «Вартових закону».
Зокрема, у Львові під удар правоохоронних органів потрапили активісти львівської громадської організації «Вартові закону», яка широко відома своєю безкомпромісною боротьбою зі зловживаннями місцевої влади та спротивом порушенням прав людини з боку органів прокуратури та міліції.
14 жовтня 2010 року суддя Галицького райсуду м. Львова Серьодкіна І.М., в порушення ст. 39 Конституції України, ґрунтуючись виключно на тенденційних рапортах працівників міліції та відмовившись взяти до розгляду, відео- та фотоматеріали, щодо справи від львівських правозахисників, засудила до трьох діб адміністративного арешту активістів-правозахисників громадської організації «Вартові закону» Олексія Верєнцова та Ігора Танічкевича.
Підставою для адміністративного покарання стала акція протесту організації «Вартові закону» проти зловживань та порушень прав людини в прокуратурі Львівської області, яку кілька десятків активістів провели 12 жовтня 2010 року. Під час акції протесту працівники міліції намагався незаконно застосувати силу до пікетувальників, провокували протестуючих на конфлікт.
Особливе обурення викликає той факт, що відомого в Львові правозахисника Олексія Верєнцова працівники міліції незаконно затримали й запроторили в ізолятор тимчасового тримання більш ніж на добу без належного оформлення. У свою чергу судове засідання у справі було проведене з кричущими порушеннями процесуальних прав осіб, що притягуються до адміністративної відповідальності, зокрема, за інформацією Вінницької правозахисної групи обвинуваченим правозахисникам було відмовлено у адвокаті, підкреслив політик.
Своє неправосудне рішення Галицький райсуд обґрунтував тим, що «гр. Варенцов О.О. 12.10.2010 року близько 11.30 – 12.40 год. незаконно проводив мітинг (вуличний похід) без відповідного дозволу на те Львівської міської ради». Але це суперечить і приписам Конституції України і практиці європейських демократичних країн.
Адже, згідно зі ст.39 Конституції України громадянам не потрібно відповідного дозволу міськради, оскільки «громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування».
Розцінити подібні дії інакше як свідоме та грубе порушень прав громадян на свободу мирних зібрань у м. Львові не можна.
«Цей інцидент є далеко не поодиноким свідченням того, що влада почала вдаватись до показових репресій щодо правозахисників та грубо і цинічно порушувати конституційні права людини на свободу мирних зібрань в Україні, сліпо копіюючи авторитарний режим Медвєдєва-Путіна, який розганяє мирні демонстрації, а активістів кидає до в’язниці, застосовуючи грубу міліцейську силу», — наголосив Григорій Омельченко.

Парубій поїде у Запоріжжя, щоб взяти участь у суді стосовно «тризубівців»


13 квітня народний депутат, заступник голови політради «Нашої України» Андрій Парубій відвідає Запоріжжя, де візьме участь у черговому засіданні Жовтневого районного суду у справі проти дев’ятьох членів «Тризубу», яких звинувачують у пошкодженні пам’ятника Сталіну.

Упродовж трьох місяців народні депутати від «Нашої України» добиваються звільнення заарештованих громадських активістів, членів ВО «Тризуб».

У лютому Андрій Парубій зустрічався із керівництвом СІЗО № 10 у Запоріжжі. Він вимагав звільнення з-під варти заарештованих хлопців-«тризубівців», які потребують термінового лікування.

Народний депутат також звертався і до слідчого, і до суду з клопотанням змінити «тризубівцям» запобіжний захід з утримання під вартою на взяття на поруки, однак на жаль, йому було відмовлено.

Також народні депутати від «Нашої України» зустрічалися з омбудсменом Ніною Карпачовою, від якої вимагали взяти під особистий контроль справу з затриманням громадських активістів. «Нашоукраїнці» передали спільне депутатське звернення міністру внутрішніх справ з приводу негайного звільнення з-під варти заарештованих «тризубівців», які потребують термінового лікування. Поряд з тим, на ім’я Генпорокурора було направлено ряд запитів, у яких депутати вимагали втрутитися у розслідування справи.

Завдяки діям народних депутатів прокуратура у Запорізькій області змінила члену «Тризубу» Віталію Вишнюку запобіжний захід із взяття під варту на підписку про невиїзд, у зв'язку із закінченням досудового слідства і станом його здоров'я.

7 березня було звільнено з-під варти Едуарда Андрющенка на поруки трудового колективу вузу, де він навчається. Всі інші громадські активісти й досі залишаються під вартою.

Хто забуває історію, той ризикує побачити її повторення... Правдивість цього мудрого висловлення сьогодні нам доводиться вивчати на власному гіркому досвіді. Бо за часи президентства Віктора Ющенка Україна встигла забути і утиски свободи слова, і зухвалі напади та переслідування усіх незгодних з владою, і демонстративне витрачання бюджетних коштів на задоволення дорогих забаганок можновладців.

Ще рік тому здавалося, що усе це – як повітря – буде у українців завжди. Однак насправді виявилося, що усі ці «вольності» були цілеспрямованою державною політикою Президента Ющенка, за яку його ж і критикували. Натомість сьогодні доводиться жити зовсім в іншій реальності.

Реальності, в якій президент під погрози «усім корупціонерам» прихоплює Межигір‘я, де під розмови про розвиток промисловості з України виганяють інвесторів, де під обіцянки скоротити витрати великі та маленькі чиновники купують собі автомобілі, на яких їздять лише мультимільйонери. Але навряд чи від цієї влади, у якій масово повернулися усі видатні діячі епохи Кучми, варто було очікувати іншого. На жаль, вони виявилися навіть гіршими, ніж про них думали виборці.

Події, що сталися 14 вересня під час звіту мера Херсона перед виборцями вже є нормою. Коли кореспондент газети "Вільний вибір" Д.Білий запитав у міського голови, чому не пускають на його звіт депутатів міськради і репортерів, його "відразу викинули із зали два амбали" і в коридорі почали бити. І ми вже не дивуємося побиттям та нападам на журналістів, за які вже ледь не нагороджують.

Українське суспільство намагаються навчити жити по законах – вірніше, «понятіям» - криміналу. Однак така поведінка зазнаватиме дедалі активнішого спротиву.

Зараз звільнюються без пояснення причин судді Конституційного суду та інші державні службовці, які не бажають разом з новою владою «будувати нову – бандитську – країну».
Відбуваються громадські акції, на яких громадяни висловлюють у обличчя владі свою незгоду з тим, що вона робить із країною.

І це – лише початок. Якщо нинішня влада не змінить свого ставлення до суспільства, її чекають вельми неприємні часи.

Президія «Нашої України» дала оцінку виборам і закликала формувати національно-демократичні більшості в місцевих радах


ЗАЯВА
Президії Політичної Ради
Політичної партії «Наша Україна»

Київ, 2 листопада 2010 року

Вибори до органів місцевого самоврядування, які відбулись 31 жовтня 2010 року, засвідчили суттєвий відхід від демократичних стандартів і норм організації виборчого процесу, які закріпилися в Україні за останні 5 років.

Влада проштовхнула недемократичний виборчий закон, який дозволив їй взяти під повний контроль виборчі комісії і обмежив до мінімуму можливості оскарження їх незаконних рішень.

Ми констатуємо відсутність належної організації виборчого процесу, викликаної запланованими і системними порушеннями основних засад демократичних виборів, що підриває авторитет народного волевиявлення. Незаконне виготовлення великої кількості зайвих бюлетенів, вилучення з бюлетенів зареєстрованих кандидатів, безпідставне скасування реєстрації кандидатів, проблеми з відкриттям дільниць, відверті фальсифікації у списках виборців, які неможливо оскаржити, є, на наш погляд, виявом зловживань влади та її неповаги до громадян України.

Втім, навіть у цих умовах на місцевих виборах прозвучала воля людей, які не хочуть миритися зі свавіллям влади, порушенням демократичних прав і свобод, наступом на наші національні інтереси та європейську перспективу.

Незважаючи на протидію влади, «Наша Україна» здобула представництво в органах місцевого самоврядування. Ми цінуємо кожен досягнутий результат.

Дякуємо виборцям, які віддали свій голос на підтримку «Нашої України», а також інших національних та демократичних сил.

Ми дякуємо всім місцевим партійним осередкам, членам партії, нашим активістам і послідовним прихильникам, які почали складний процес повернення довіри наших громадян.

Ми закликаємо ідеологічно близькі політичні сили об’єднувати зусилля і, як перший крок, сформувати національно-демократичні більшості в місцевих радах.

У місцевій владі «Наша Україна» працюватиме в інтересах України та територіальних громад. Це – головний і визначальний орієнтир нашої роботи на місцях. Ми будемо рішуче протистояти всім антинародним і антиукраїнським діям.

Підтверджуємо незмінну позицію партії «Наша Україна» про неможливість створення будь-яких коаліцій з Партією Регіонів та її сателітами. Закликаємо інші національні та демократичні сили публічно підтвердити таку ж позицію.

Переконані, що ідеологічно близькі національні та демократичні сили мають згуртуватися навколо конкретних справ і таким чином об’єднатися в єдину політичну силу, яка не лише захистить Україну та наших громадян, але і відкриє для країни нову якісну перспективу.

Наливайченко: Уряд зневажливо ставиться до інтересів мільйонів наших громадян


«Уряд зневажливо ставиться до інтересів мільйонів наших громадян», – так прокоментував голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко заяву прем’єр-міністра Миколи Азарова про те, що протести проти урядового проекту Податкового кодексу нібито є штучними та безпідставними.


Багатотисячні мітинги підприємців, що тривають по всій країні, проти прийняття репресивних норм Податкового кодексу, зокрема фактичної ліквідації спрощеної системи оподаткування, є вимогою наших людей до влади діяти в інтересах громадян.


«Протести підприємців на Заході, в Центрі, на Сході – практично в усіх областях країни – це однозначна і консолідована відповідь громадян на антинародну політику уряду. І якщо ця влада наважиться на ухвалення Податкового кодексу в чинній редакції, - відповідальності не уникнути!», - наголосив голова Політради «Нашої України».


Валентин Наливайченко нагадав, що для мільйонів українців законне право ведення свого малого бізнесу на спрощеній системі оподаткування є єдиною можливістю для праці та забезпечення елементарного добробуту своїх родин: «Люди змушені виживати в умовах тривалої економічної кризи, масштабного безробіття, найвищого за останнє десятиліття зростання цін та тарифів, неможливих для прожиття розмірів пенсії та мінімальної заробітної платні.


Замість того, щоб зазіхати на права підприємців, посилювати податковий та адміністративний тиск на малий і середній бізнес, влада повинна виконати свої передвиборні зобов’язання, дані під час президентської кампанії, про підвищення мінімальної заробітної платні до 1500 грн., замість теперішніх 907 грн. Влада накопичує борг невиконаних обіцянок – і ми домагатимемось повернення цього боргу».


Валентин Наливайченко зауважив: «Чиновникам час вийти із урядових кабінетів, відмовитись від чиновницьких пільг та самим спробувати впродовж хоча би півроку заробляти собі на хліб щоденною працею в малому бізнесі чи бюджетній сфері, - або прожити на пенсію, яку отримують більшість громадян країни. Може тоді вони хоч трохи зрозуміють потреби людей і не ухвалюватимуть рішень, які погіршують життя українців».

«Наша Україна»: Влада не має права змінювати Конституцію «під ковдрою»


Нинішня влада розпочала активну інформаційну та організаційну підготовку до переходу від обіцяного «Україна для людей» до реально цікавого їм проекту - «Конституція під себе».

Ключові представники режиму В. Януковича почали активно і публічно скаржитись, що їх не влаштовує нинішня Конституція. Вона, бачте, не дозволяє їм повною мірою ощасливлювати людей.

Незрозуміло, що у нинішній системі організації влади може не влаштовувати представників Партії регіонів. Адже у їхніх руках і посада президента України, і уряд, і парламентська більшість, і слухняна прокуратура і упокорені суди.

Справа не у системі організації влади, а у тому, що їм нічим похвалитись перед виборцями, особливо у сфері зростання добробуту громадян.

Саме з цієї причини представники Партії регіонів і почали метушитись навколо теми змін до Конституції України. Їм чомусь виявилось замало повноважень, щоб досягти «соціально відчутного результату». Але роблять все вони як завжди - тихцем, із-за рогу.

Конституційне питання обговорюють не з народом, не у парламенті, а з суддями Конституційного суду, схиляючи їх відмінити політреформу 2004 р.

Конституція України не може бути змінена у такий спосіб, без волі та участі народу. Очевидно, команда В.Януковича забула, що Конституція – це суспільний договір, а не звід воровських понятій, і ухвалювати його чи змінювати має все суспільство, а не лише вузьке коло втаємничених. Тільки народ є джерелом влади в Україні – і йому вирішувати, якою бути Конституції.

Політична партія «Наша Україна» хоче нагадати, що у свій час Президент Віктор Ющенко, коли пропонував суспільству змінити Конституцію, виніс свій конституційний проект на повномасштабне загальнонаціональне обговорення. Він відмовився навіть розглядати можливість «скасування» політреформи – адже Конституція має змінюватися тільки легітимно.

Ми переконані, що у подібній принциповій справі українцям слід керуватись виключно європейськими правовими традиціями, а не прихованими від людей підкилимними розводками.

І найпринциповіше. Якщо взагалі говори про необхідність змін до Конституції, то ці зміни мають бути спрямовані на створення збалансованої політичної системи, при якій люди отримають додаткові механізми впливу на владу. Саме це було у запропонованому Віктором Ющенком конституційному законопроекті. Ми переконані, що українське суспільство не прийме змін, спрямованих на формування політичної системи за принципом «аз есмь цар», яку, очевидно, і хочуть протягнути представники Партії регіонів, копіюючи азійські приклади.

Ющенко привітав Українців з Днем проголошення Декларації про державний суверенітет України


Віктор Ющенко привітав українців з 20-ю річницею проголошення Декларації про державний суверенітет України.
«20 років тому, виражаючи суверенну волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство та утвердити незалежність Української держави, Верховна Рада проголосила Декларацію про державний суверенітет України – основоположний документ нашої молодої країни.
Геополітичні зміни, які відбулися у світі внаслідок ухвалення Декларація співставні зі світовою революцією. Україна розпочала свій шлях як повноправний член світової спільноти, ключова держава Європи», - сказано у привітанні.
Віктор Ющенко побажав українцям подальших проривів у побудові сильної і комфортної для її громадян держави, відчуття непідробної гордості за свою країну, яка займе належне їй місце серед європейських держав.

«Наша Україна»: Литвин має нести відповідальність за порушення процедури при ухваленні політреформи



Нинішній спікер Верховної Ради Володимир Литвин настільки швидко змінює свої погляди і позицію щодо ключових питань державотворення, що годі й зрозуміти, коли він був щирий – шість років тому, рік тому чи місяць тому.
Та й навряд чи треба це робити – адже, судячи з усього, він нещирий завжди, а свої погляди з заповзятістю радянського вченого-суспільствознавця ретельно припасовує до «керівної лінії партії». Наразі – Партії регіонів та особисто товариша Віктора Федоровича Януковича.
Не пройшло ще й місяця, як Литвин авторитетно стверджував, що політреформа не може бути скасована. Тепер же він став сильно в цьому сумніватися і стверджує, що Конституційний Суд має всі підстави для скасування змін до Конституції 2004 року.
При цьому він не соромиться погоджуватися з тезою, що політреформа була прийнята з порушенням процедури.
Але у такому разі Литвин має піти далі і принаймні подати у відставку – як особа, з вини якої українській державі було нанесено непоправної шкоди у особливо значних розмірах. А органи прокуратури мають порушити кримінальну справу за фактом неналежного виконання своїх службових обов’язків такими посадовими особами як Володимир Литвин (Голова Верховної Ради України під час прийняття змін до Конституції у 2004 році) та Леонід Кучма (тодішній Президент України, який взяв на себе відповідальність підписати цей документ).
Не хочеться вірити, що така радикальна зміна поглядів очільника вищого законодавчого органу пов’язана з погрозою нинішніх можновладців оприлюднити зізнання Пукача – без купюр. Але чому ж тоді Литвин – один з «батьків» цієї політреформи, – який в кінці 2004-го року дуже пишався своєю роллю у її прийнятті, готовий так беззаперечно і безжально поховати своє дітище?
Немає жодного сумніву, що Литвин і цього разу зробить усе можливе для того, щоб Верховна Рада вкотре слухняно порушила Конституцію і процедуру – задля виконання забаганок Януковича. Так, як це він неодноразово робив задля реалізації забаганок Кучми. При цьому в умовах нинішнього режиму Литвин уникне будь-якої відповідальності як за політреформу, так і за інші епізоди своєї вірної служби режимам Кучми і Януковича.
Політична партія «Наша Україна» заявляє, що намагання узурпувати владу нинішнім Президентом свідчить про невпевненість нинішньої влади в своїй легітимності та спроможності утриматися надовго.
Реанімація президентського статусу, яким він був до політреформи 2004 року, не стане відновленням справедливості, а лише загрожує Україні наростанням авторитаризму та згортанням демократичних процесів, започаткованих Помаранчевою революцією.
Небезпечно, коли суттєві зміни державного механізму здійснюються під тиском оприлюднення реальних обставин певних кримінальних справ, або для виконання хворобливих амбіцій окремих політиків. Вони мають понести за скоєне відповідальність – як моральну та політичну, так і юридичну.
«Наша Україна» переконана, що зміни до Конституції мають вноситися лише після всенародного обговорення змін, підготовлених експертами і науковцями. Наразі такий проект є. Це – проект Конституції, яка була розроблена Національною конституційною радою, ініційованою Президентом Віктором Ющенком. Вона пройшла всі етапи обговорення та професійної експертизи.
Саме вона має лягти в основу нового державного механізму України, в якому існуватиме дієва система стримувань і противаг, і який унеможливить узурпацію державної влади, яка належить народу України.

Останнім часом тем, у яких нинішній режим безпардонно підіграє своїм північним партнерам, стає непристойно багато.

Більше того, українські державні органи у своїй діяльності починають керуватись російськими стратегічними настановами, - зокрема, у сфері трактування історичних подій.

Так, у Стратегії національної безпеки РФ до 2020 р. загрозами національній безпеці РФ у сфері культури визнані «спроби перегляду поглядів на історію Росії, її роль і місце в світовій історії». Що це означає, у вересні 2009 р. в інтерв’ю CNN чітко роз’яснив Д.Медвєдєв: «Мені не дуже подобається те, що в Україні відбувається героїзація… нацистських злочинців». Адже саме так і не інакше трактують у Москві борців за незалежність України, зокрема воїнів УПА.

Звичайно, росіяни мають право думати як завгодно та створювати Комісію при президентові Російської Федерації з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії, якщо їм так подобається. Але зовсім незбагненно, що до цієї роботи підключається Служба безпеки України і починає заводити кримінальні справи на українських істориків, які використовують у своїй роботі розсекречені матеріали про боротьбу УПА за українську державність.

Випадок із затриманням директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Р. Забіли і вилученням у нього історичних матеріалів щодо діяльності УПА є ганебним прикладом вислужування керівництва української спецслужби перед панами з Москви.

Якщо СБУ перетворилось на філію ФСБ в Україні, тоді такі дії цілком зрозумілі. Бо для Москви воїни УПА завжди були і будуть ворогами, адже вони зі зброєю у руках боролись за незалежну Україну.

Якщо ж ні, тоді не зрозуміло, чиї вказівки виконує українська спецслужба і якими стратегічним настановами у своїй діяльності вона керується, намагаючись перешкодити поширенню нової архівної інформації про боротьбу УПА. Це виглядає як спроба сприяти приховуванню злочинів сталінізму заради отримання заохочення від кремлівських лідерів, для яких Сталін є просто «ефективним менеджером».

Політична партія «Наша Україна» вимагає від СБУ припинити гоніння на українських істориків і зайнятись своїми прямими обов’язками. У першу чергу – протидією розвідувально-підривній діяльності іноземних спеціальних служб на території України, як того і вимагають відповідні норми Закону України «Про Службу безпеки України».

Віктор Ющенко: «Наша Україна» має йти власною політичною дорогою, чітко формулювати свою позицію і не відступати від неї»



Про це він наголосив, виступаючи на Президії Політичної Ради партії.
«Я не буду підтримувати політику, за якої наша партія мала б бути у фарватері якоїсь політичної сили, в тому числі й тієї, яка іменує себе демократичною чи національною. Ми повинні вести політичне соло» – наголосив він.
Ющенко підкреслив, що партія, яка має значні напрацювання, досвід, і яка ніколи не зраджувала своїм позиціям, має йти своєю власною дорогою, а не об’єднуватись з політичними силами, щодо яких сьогодні йдуть дискусії. «Нам потрібно чітко і ясно формулювати свою позицію, не відступати від неї. Саме на основі цього буде формуватись повага до нашої політичної сили – що в нас є свої погляди, є позиція по ключових питаннях сьогодення», – наголосив лідер партії, додавши, що це рано чи пізно буде позитивно сприйнято суспільством.
Він нагадав, що «Наша Україна» є партією Майдану. «Ми не здали жодної політичної позиції, ми не прикривалися газовими угодами, ні темою нашої інтеграції, ні темою імітування реформ. Ми в жодному випадку не зраджували національних і державних інтересів», – підкреслив Ющенко.

Григорович: «Шабаш комуністів у Бабиному Яру - пересторога Україні та виклик Європі»


Про народний депутат від «Нашої України» вона заявила у своєму зверненні до Президента України з приводу мітингу, проведеного КПУ в Бабиному Яру. Наводимо повний текст звернення.

«Трагедія у Бабиному Яру – один із зловісних символів епохи сталінізму. Їх багато на українській землі. Відомо понад сімсот місць масових захоронень невинно вбитих людей: юних і літніх, жінок і дітей… Серед тисяч жертв Бабиного Яру – євреї, білоруси, поляки і понад сто українських патріотів, серед яких відома поетеса і громадський діяч – Олена Теліга.
Страшна правда про Бабин Яра, Биківню, Дем’янів Лаз на початку 90-х років сколихнула серця мільйонів, зруйнувала, підвалини, здавалося б непохитного Радянського Союзу. Ця страшна правда, цей біль назавжди в пам’яті українського народу.
Тому комуністичний шабаш 29 вересня в Бабиному Яру – це не просто глумління правонаступників катів над тими ж жертвами, це попередження усім нам: тоталітаризм знову стоїть на нашому порозі! Чи можна собі уявити подібне святотатство у Чехії, Польщі чи Німеччині? Звичайно ні, бо там політичні сили тоталітарні по суті заборонено, і навіть в Росії комуністи не при владі, а в опозиції.
1 липня 2009 р. Парламентська асамблея ОБСЄ у своїй резолюції прирівняла сталінізм до нацизму та закликала до засудження тоталітарних режимів на міжнародному рівні. І тільки комуністи в Україні ігнорують європейські підходи.
Тому звертаємось до Президента України із закликом осудити глумління над пам’ятю українського народу та виконавши припис Ради Європи зупинити діяльність неосталіністів в нашій державі.
Нацизм і сталінізм – дві сторони однієї медалі, Бабин Яр і Биківня, Майданек і Освенцім – їх зловісні символи. Неосталанізм в Україні не пройде!»

Член Президії Політичної Ради
партії «Наша Україна»,
народний депутат України Л. Григорович



Нагадаємо, що вчора КПУ провела мітинг на згадку про жертв нацистського терору під час Великої Вітчизняної війни в Бабиному Яру в Києві.
Учасники мітингу тримали прапори з символікою Комуністичної партії і Ленінського комсомолу України, а також транспаранти з написами «Скасувати указ щодо Бандери і Шухевича!», «Пам'ятаємо бандерівські звірства», «Ганьба нацюкам».