Ми тут зросли, нам тут спiвали
Розмрiянi лiси й поля;
Ми тут жили i тут вмирали.
Це наша батькiвська земля.
(П. Карманський)
Задумаймося... Досить тiсний зв'язок iснує мiж людиною i природою. I людина, i рослина для того, щоб вижити, пускає глибоко свої коренi на тiй землi, де народилася й живе.
Для кожного з нас найсвятiшими є слова: мати, батькiвщина. Адже батькiвщина, на мою думку, - це не тiльки наша країна, а й рiдна домiвка, i те мiсце, де народився, вирiс, де вперше почув лагiдну мамину колискову, де минули найкращi роки твого життя, де ти вперше познайомився з iсторiєю своєї вулицi, мiста, краю, де призвичаївся до культурної спадщини i свято бережеш її.
Але в життi не завжди буває так, як цього хочеш. Бо життя прожити - не поле перейти. Воно постiйно вносить свої корективи. I хто знає, як складеться життя у майбутньому.
Але я переконана, де б ти не жив, куди б не закинула тебе доля, отой солодкий та коханий дим рiдного краю має бути завжди з тобою. Менi здається, що мандрiвка в минуле, до рiдних батькiвських стежинок - це не мода i не забаганка, а людська потреба, яка освячується духовними витоками, громадянським обов'язком.
