Немає в сучасній Європі більш зріднених, братерських відносин в Церкві, ніж між Католицькою та Лютеранською гілками. Єдність Церкви в сучасності - це не забаганка, а життєва необхідність. І це зрозуміло всім без винятку. Звісно, на протязі історії були речі, забувати які не годиться, але простити які вже вдалося - вбивства, війни, взаємні образи. Можна сперечатися з 21 Постулатом Віри Лютера, можна визнавати «виправдання вірою», але все це не має вже гостроти та не викликає полеміки. В найближчий час Папа публічно визнав Лютера «вірним сином Католицької Церкви», як він сам і називав себе до останнього подиху.
Радістю наповнюється серце, тому що Лютерани, Англікани та Католики саме зараз, в реальному часі, дослухалися до молитви Христа «Нехай будуть єдині між собою, як Я і Ти». Реформація змінила Католицьку Церкву, вдихнула в неї нове життя, дозволила виявити свою природну силу, яка була не в насиллі, а в Дусі.
На власному досвіді я впевнилася, що святий Франциск з Асижу був правий, коли відправляв братів навчати людей Слову: «Живіть так, щоб вам іноді доводилось підкріплювати це проповіддю».