Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди –
я в маніях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю
І, може, це і є моя найвища сутність.

Спасибо, Лена! Замечательное стихотворение.

Ай, да молодец, Леночка! Вполне передано настроение оригинала.

Спасибо скрипачу...

Очень люблю и любила стихи Лины Костенко,а теперь люблю эти прекрасные переводы!
Это очень сильно и я понимаю какой это труд!Браво!

Здорово!!