Откройте свой Мир!

Нельзя мне больше плакать,
Есть важная причина -
Вчера сказал мне папа,
Что я уже МУЖЧИНА.
МУЖЧИНЫ не боятся
Без мамы оставаться,
МУЖЧИНЫ закаляются,
И сами одеваются.
МУЖЧИНА очень гордый,
Он не грубит соседу,
Он две тарелки каши
Съедает за обедом.
Он не боится "буки",
Что может вдруг придти,
МУЖЧИНА знает буквы,
И счет до десяти.
Но если очень-очень
По маме затоскую,
Мне папа разрешает
Пролить слезу мужскую... -
Одну! - и сразу вытереть,
А то еще польются,
И, чтоб никто не видел,
Сейчас же отвернуться.
А так... Нельзя мне плакать,
Есть важная причина:
Вчера сказал мне папа,
Что он и я - МУЖЧИНЫ!

ИНТЕРНЕТ-ПРОЕКТ КНИГИ С ВИДЕО - И АУДИОИЛЛЮСТРАЦИЯМИ



ЧИТАТЬ

Окончательная версия Интернет-альбома



СЛУШАТЬ

Вийшло так, що останню чверть минулого століття Чернівці щиро дарували світу… чернівчан. Талановитих і веселих, роботящих та справних. Питання – де більше чернівчан – у світах, чи у місті не таке вже і жартівливе.
Усе почалося з масової єврейської еміграції 70-х років. Тоді Чернівецькій ВВіР постійно вигравав соцзмагання з міськвиконкомом по кількості зданих державі квартир.
А в самому ВВіРі, кажуть, висів плакат з хрестоматійними рядками поета-співця революції Маяковського:
Отечество славлю, которое есть,
Но трижды – которое будет!
Тоді зібрався до еміграції навіть корінний чернівецький могикан Мірча Аронович Заремба. Його викликали до КГБ, намагаючись відрадити від цього кроку.
- Думаєте, вам там буде добре, Мірче Ароновичу?, - питав червонопикий товариш майор, - Знаєте, як кажуть, добре там, де нас немає!
- Ось-ось, я і їду туди, де вас немає!

ЧИТАТЬ ДАЛЬШЕ

ТВОРЧЕСКИЙ ПРОЕКТ

Меня воспитывали дед и бабушка - люди классической культуры. Такого уровня классичности и консерватизма уже много лет не встретишь. Дед признавал МУЗЫКОЙ исключительно классику - советскую эстраду нашего детства - Пьеху, Магомаева, Татляна, считал пошлостью, которую стыдно слушать воспитанному человеку. Такого же мнения был о джазе. С трех лет сажал меня возле радиолы и заставлял слушать Моцарта, Баха, Бетховена... Я ненавидел их, открыл для себя прелесть классики лишь лет в 25...
А в это время, в Черновцах моего детства из каждого второго окна звучали одесские незамысловатые песенки. Те же мотивы неслись из ресторанов по выходным, вместе с фрейлехсами - "Лимончики", "Жил на свете Хаим", "Поспели вишни"... Это так гармонировало с колоритной русско-идиш-румынско-украинской речью наших двориков, куда я в детстве убегал от дедовых уроков французского и классической музыки...

ЧИТАТЬ ДАЛЬШЕ

Ми з вами – чернівчани – приречені торгувати, на заздрість навколишнім містам і селам. Бо вже 600 і один рік юрмимось на перехресті торгівельних шляхів з північно-західної Європи на Балкани і в Туреччину.
Перші письмові згадки про нормальні місця містять відомості про собори та університети, у нас – таке: «У Чернівцях вози не перевіряти, достатньо того, хто купець завіряє, що він не має заборгованого товару: куниць, срібла, воску та добрих коней місцевою породи Від воза з рибою платиться також мито, також як і від остальних».
Минуло вже більш ніж пів тисячоліття, а ми все платимо і платимо мито…
Коли на початку австрійської доби герцог Карл фон Енценберг запросив сюди купців з усієї Австро-Угорщини для того, щоб вони допомогли розвивати торгівлю, він явно гадки не мав, що ті лишаться назавжди. І по сьогодні у Чернівціях, хто не гендлює, той не їсть. Точніше, їсть, але не часто, п‘є, але не коньяк.
Ще наприкінці 70-х у культових кав‘ярнях Чернівців тусувалися творці і фарци. Сьогодні велика частина тусувальників відвалила за кордони. Там вони перестали творити і фарцювати, а зайнялися справами більш серйозними – пашуть з ранку до ночі на ударних будівлях капіталізму.
Тому, життя поступово сповзло униз, до Пруту, де розкинувся широко Калинівський ринок – мегагендлярське юрмище часів та народів. Останні 15 років, відчуття – Чернівці сонні, спорожнілі, а на Каліні життя б'є ключем. Кого по голові, кому – в голову, кому ще куди.
Ринок постав з масового човникування на початку 90-х, коли СРСР вже не стало, а Євросоюзу ще не було. Вчорашні іженери і викладачі вузів, загнавши куди подалі інтелігентські рефлексії, їздили до Польши і Румунії, де пластикові скатерті і праски обмінювали на заслинені злоті і леї, які потім перетворювалися на зеленуваті портрети американських президентів. Потім, долаючи сором, вийшли на місцевий ринок, та так там і залишилися…Сьогодні, це місто у місті, в якому своя неповторна вдача та гумор.
- У вас смородина чорна?
- Ні, червона.
- А чому така біла?
- Бо зелена.
А якщо ви захочете позичити сто гривень у баби Домки, яка продає насіння біля ринкового офісу «Приватбанку», то вона скаже вам, що в неї з банком – угода: Приватбанк не продає насіння, а Домка не видає кредитів…
Коротше, істина проста – базар годує, поїть і вдягає місто.
Декому це не подобається. Мовляв, місто-естет, місто-свято, якому присвячували вишукані есе, спростилося, перемістившись на базар майже цілком. Залишки колись гордої чернівецької інтелігенції звично морщать ніс – торгаші, споганили місто, наліпили свої ментально-торгашеські фасони, вбилі-зарізали високу культуру… Коли запитуєш, про яку культуру йдеться, мало хто пригадає містичні осяяння Целана, неквапливу прозу Рози Ауслендер або станси Альфреда Маргул-Шпербера. Зате, захлинаючись від ностальгії, розкажуть, як провінційна публіка заповнювала щовечора Кобилянську… Чи варто ностальгувати за плітками, чутками та іншими мансами-романсами? Доки гендлюємо – живемо, а доки живемо – є шанс, що висока чернівецька культура повернеться! А куди ж їй дітися?

СЛУШАТЬ

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ЗАПИСЬ ПЕСНИ ВОЗМОЖНА С ВАШЕЙ ПОМОЩЬЮ

ПІСНЯ ЕМІЛЯ КРУПНИКА У ВИКОНАННІ БОГДАНА ЛАСТІВКИ



З 15 ГРУДНЯ І КОЖЕН ДЕНЬ РІВНО О 15-Й!

З ПОНЕДІЛКА ПО П*ЯТНИЦЮ НА 103,2!

Музична, інформаційно-розважальна програма «ЧЕРНІВЕЦЬКІ ФАСОНИ»

Про місто та міщан, мости та понти, фасони та персони– цікава інформація,розваги, жарти, розіграші та привітання у програмі «Чернівецькі фасони» з Богданом Ластівкою