Націоналіст - захисник інтересів нації (народу) і Держави, борець за визволення нації і створення національної (народної) САМОСТІЙНОЇ - суверенної ДЕРЖАВИ. 
Історично, націоналістами були всі захисники народу (нації), КРАЮ і ДЕРЖАВИ від зовнішнього поневолення.
Проте, ті, що створюючи САМОСТІЙНУ ДЕРЖАВУ, накидають нації нове ЯРМО - ті є внутрішнім ворогом нації, представниками СОЦІУМУ - окупантів, паразитів і зрадників.
Існують лише дві форми існування суcпільств, родова - НАЦІОНАЛЬНА та стадна - іродова - СОЦІУМНА. Тому, в світі існує лише дві основні політичні форми, родова (національна) - НАЦІОНАЛІЗМ та іродова (соціумна) - СОЦІІЗМ, яка має різні підформи – христіанство, лібералізм, анархізм, комунізм, нацизм, соціалізм та ін. СОЦІІЗМ, як би він не називався, якби не маскувався, завжди є ворогом нації (народу) і представляє інтереси етнічно-змішаного населення з окупантів, паразитів і зрадників. В одних соціумних суспільствах панівним паразитарним станом виступає державна бюрократія, а в інших торгівельно-фінасова олігархія.
Націоналізм завжди ОСНОВУЄТЬСЯ на ТРАДИЦІЇ, на соціальній справедливості та інтересах нації, людини і ДЕРЖАВИ. 
Наша Традиція: 
* Перше (звичаєве) Право, що діяло в Скупі Країнській (Скіфії), а найдовше зберігалося на Січі («Конституція» П. Орлика Першому Праву не відповідає і є феодальною.) 
** Вимоги нації в часи повстання 1917-22 рр.: "Земля - селянам!", "Заводи - робочим!", "Влада – радам!". Це була реальна програма націоналізації власності і влади, оскільки селяни і робочі були майже суцільно українцями. 
*** Програма ОУН (б), 43 р. в кінцевій редакції Конференції ОУН(б) 50 р. (Ця програма була також програмою УПА! ОУН(б) і УПА були по-суті єдиною військово-політичною організаціє, як і СІЧ. Військово-політичні організації - це також наша Традиція.)
КУН, Свобода, Тризуб, Правий Сектор та ін. ніби "націоналістичні" організацій не основуються на Традиції, їх ідеології і програми не відповідають Традиції, Звичаєвому Праву і Програмі ОУН(б). Їх ідеології і програми, по-суті є соціістичними і ліберальними, служать інтересам олігархії і соціуму. Тобто, ці організації взагалі не є націоналістичними.
Націоналіст керуючись традицією, інтересами нації і Держави, протистоїть всьому, що тому суперечать, та що дискредитує націоналізм і його мету. Націоналіст від патріота відрізняється тим, що служить в першу чергу нації і бореться лише за НАЦІОНАЛЬНУ ДЕРЖАВУ, а патріот служить в першу чергу Державі, навіть якщо вона антинаціональна. 
Націоналіст ніколи не служить ані бюрократії ані олігархії , а захищає інтереси нації і відстоює соціальну справедливість.
Для захисту нації і здобуття національної Держави потрібна організація. Тому, перше що робить націоналіст – створює організацію. Шлях лише один - ОРГАНІЗАЦІЯ і боротьба за владу з метою побудови національної Держави і Національного ладу. Доки національну владу не встановлено і національну Державу не збудовано, доти жодне питання, що стоїть перед нацією - розв’язане бути не може.
Націоналіст, в самій складній ситуації знаходить єдино правильний шлях, який служить інтересам нації і ніколи не стає на шлях, який націю роз’єднує і послаблює. Тому, націоналіст інтереси нації і держави ставить вище питання релігії, церкви, мови та всього іншого, чим намагаються українську націю розділити і направити на самознищення! 
Націоналіст вірить в БОГА, але повністю відкидає ідею, що якась релігія і церква може бути вищими НАЦІОНАЛІЗМУ. Бо релігія і церква – це суб’єктивне і спрощене відображення Бога - Вищої Сутності. Тому, релігія і церква не можуть бути вищими інтересів творіння Божого – нації (народу).
Націоналіст плекає власну культуру і мову, але ніколи нікому її не нав’язує і поважає інші нації, етнічні меншини та їх мову і культуру.
Сутність нації полягає не в її мові, а в Духові, моралі і ментальності. Тому націоналіст в першу чергу бореться за національну Духовність та життя за національною мораллю. Націоналіст не довіряє тим, що відкинувши національну мораль погодилися з життям за аморальними законами наживи, експлуатації, брехні, розпусти і сексуальних збочень, і в той же час борються за мову!
Націоналіст відкидає всі облудні ідеології і теорії, в першу чергу ті, що заперечують націю і Національну Державу та доводять, що Держава то апарат насилля. В Україні–Скупі КРАЮ держава називалася ХАТОЮ і ВОЛЬНІСТЮ. Тобто, Національна Держава то простір ВОЛІ НАЦІЇ та ХАТА – захист і затишок для людини. А антинаціональна (соціумна) держава та її бюрократична чи олігархічна влада - то є апарат визиску і насильства над нацією та людиною, тому націоналіст проти такої держави і влади бореться на смерть.
Націоналіст ні перед ким не стоїть струнко, навіть перед власним ПРВІДНИКОМ, бо ПРОВІДНИК - то є ним призначений виконавець його волі – наказів та ПРОГРАМИ організації. Одночасно націоналіст шанує провідника і дотримується дисципліни і субординації.
Головна політична мета націоналіста - Самостійна (суверенна) Держава та Національний Лад. Без Національного Ладу не може бути Самостійної Держави, а без Самостійної Держави не може бути Національного Ладу. Самостійна Держава - це держава мілітарно потужна і економічно самодостатня, яка проводить внутрішню і зовнішню політику у власних інтересах. Національний Лад – це національна власність на природні ресурси, капітал, стратегічні і великі підприємства та контроль нації над владою – бюрократією, (тому олігархія відсутня взагалі, а бюрократія перестає бути панівним станом і служить нації). 
Але Самостійна Держава і Національний Лад не є самоціллю для націоналіста, то є механізмом захисту інтересів нації (кожного громадянина!) та забезпечення їх добробуту і вільного розвитку. 
Націоналіст є союзником всім націоналістам інших країн, і тому лише націоналіст є дійсним інтернаціоналістом. Знищення національного поневолення, вільні нації у власних самостійних державах з Національним Ладом - це єдиний спосіб вирішення всіх світових проблем та шлях людства у майбутнє. І навпаки - імперіалізм, глобалізація, космополітизм, лібералізм, мультикультуралізм, толерастія та СОЦІУМНЕ СУСПІЛЬСТВО – це поневолення людини і націй, шлях деградації і загроза самознищення людства.
Націоналіст розуміє світ і історію як неперервну боротьбу родів - народів – націй і ЛЮДИНИ за їх право на існування, свободу і гідність проти поневолювачів – внутрішніх зверхників та зовнішніх загарбників, насильників і паразитів. Ця боротьба націй і людини за власне визволення завершиться виникненням світу вільних і рівних націй, в якому пануватиме дружба і співробітництво між націями - інтернаціоналізм і свобода для людини. 
ОРГКОМІТЕТ ("Єдина політична організація Нації")
Контакти: ua.unity@ukr.net, 067 195 86 27, 050 991 55 28 - координатор П. Яремчук; 095 920 21 43, 098 368 99 34 - координатор В. Косяк; 067 788 57 55 - координатор М. Гірняк

ЗВЕРНЕННЯ до нації. "Зупинемо війну в Україні!".
Косацький Орден.


З самого початку євровлада є нелегітимною і маріонетковою. Закордонні хазяї з Вашінгтона і Брюселя та купка єврофілів на Майдані, а не українська нація, поставили цю владу. Вибори президента також були нелегітимними. Головна причина нелегітимності цієї влади – політика євроінтеграції і підписана нею Угода. Доленосні для України рішення відбулися без суспільного обговорення та схвалення на
Загальнонаціональному Референдумі. Українська нація своєї згоди не давала на підписання Угоди! Угода суперечить Декларації про державний суверенітет, Всеукраїнському Референдуму 1991 р. та Конституції, а саме на основі цих правових документів існує сучасна Українська Держава! Влада, що вчинила беззаконня сама є незаконною.
Через політику євроінтеграції та підписання Угоди в Україні почалася війна. Ця війна
має всі ознаки грома-дянської війни та зовнішньої війни з Росією, але влада називає її антитерористичною операцією – АТО. Якщо це дійсно так іна Донбасі діють терористи - в такому разі воювати з ними повинні спецпідрозділи СБУ і МВС. Як ми бачимо цього нема! Ситуація на Донбасі не відповідає Закону про боротьбу з тероризмом http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/638-15 і відповідно дії влади є незаконними.
Прийняттям Закону про мобілізацію http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/454/2014
та збільшення віку військовозобов’язаних в запасі до 60-65 р. влада повністю розвінчала власну брехню про війну з терористами і підтвердила – йде громадянська війна і потрібно багато «гарматного мяса».
Якщо відійти від питання законності (про яку законність при незаконній владі
може бути мова) то тоді питання має ставитися по суті – в чиїх інтересах ця війна і хто має воювати?! Євровлада бреше, що це війна за Україну. «Ура-патріоти» в цю брехню вірять. Але більшість нації – чесні громадяни розуміють, що це війна за інтереси США, ЄС та наших можновладців і олігархів. І тоді питання, - а хто власне має воювати за
інтереси іноземних держав та наших можновладців і олігархів? Очевидно, що воювати повинні ті, що зробили євро-революцію та підтримали євроінтеграцію і Угоду з ЄС. Тобто воювати повинні єврофіли та євро-інтегратори. Згадаємо як ця невелика, але агресивна і добре організована частина суспільства нагло вимагала підписання Угоди,
нав’язала свою волю всьому суспільству і тим спровокувала цю війну.

Правда очевидна - хто за ЄС, кому то треба і вигідно, той і має воювати і нести на собі весь тягар цієї війни. А в першу чергу на цій війні повинні воювати дітки нашої влади і наших олігархів.
Натомість, євро-влада шляхом залякування призиває в Армію і направляє на війну тих
громадян, які проти Угоди і проти євроінтеграції, чи під загрозою звільнення з роботи, залучає їх до виконання різних операцій підтримки. Це викликає велике збурення в суспільстві і справедливі масові протести. Україна стоїть на межі бунтів, хаосу і розпаду Держави. Євро-влада це відчуває, тому після прийняття закону про мобілізацію вона швиденько зруйнувала власну коаліцію в Верховній Раді, а Прем’єр-міністр чесно
розповів про пусту скарбницю і мужньо заявив, що йде у відставку. Тобто, влада розв’язала громадянську війну, в якій загинули вже тисячі людей і зруйновані цілі міста, а тепер вона складає з себе всю відповідальність за долю країни. Коаліція розпалася і хоче дострокових виборів, Прем’єр-міністр заявив про свою відставку! Які вибори в стані
громадянської війни? Це ж зрада, це руйнування держави!
Тим самим, євро-влада підтвердила власну нелегітимність, а головне повну нездатність керувати державою. За всі свої злочинні дії ця влада має бути притягнута до кримінальної відповідальності.
Залишки влади (Президент і Уряд) в цій ситуації повинні негайно припинити війну і тим
врятувати державу від розпаду. В першу чергу повинні бути припинені бойові дії, скасований закон про мобілізацію та відхилена Угода з ЄС. ЄС нічим Україні не допоміг.
Якщо влада на це не піде, значить це повинна зробити сама нація - ті чесні громадяни, яким потрібна єдина і Самостійна Україна. Громадяни повинні вимагати від влади відхилення Угоди з ЄС, вимагати негайного припинення війни та відмовлятися виконувати закон про мобілізацію. Нас - міліони і в державі має виконуватися наша воля, а не воля єврофілів та нелегітимної євровлади, що займаються руйнуванням України. Це вже очевидно. Руйнуванню України - НІ! ТАК - МИРУ та Соборній і Самостійній Україні.

Координаційна Рада. Косацький Орден. 25. 07. 2014 р.

(Січень 2014 року, ще до подій на вул.Інститутській)


Євро-революція себе вичерпала, опозиція втратила довіру Майдану і в
Україні почалося Національне Повстання. Ситуація змінилася принципово,
якщо головною метою євро-революції було підписання Угоди з ЄС, то метою
повстання є усунення всієї антинаціональної влади. Рушійною силою
НАЦІОНАЛЬНОГО ПОВСТАННЯ є Правий Сектор –
націоналісти, вони проти лібералізму і за Самостійну Україну. Гальмом
повстання є ліберальні партії («Свобода» також належить до них),
очолювані лідерами «опозиції», їх мета – збереження існуючої системи
поневолення народу-нації і інтеграція з ЄС.
Повстання Нації немає
політичного проводу, тобто немає тієї націоналістичної партії, що
відобразила б інтереси народу-нації і могла б очолити ПОВСТАННЯ.
Відповідно, немає програми і чіткого плану дій після усунення
антинародної влади. Це означає, що поміняються лише персоналії при
владі, а система залишиться та сама, точно так, як після помаранчевої
революції. Національні і державні інтереси будуть здаватися, власність
розпродуватися.
Поки що на Майдані обговорюються лише різні проекти
по створенню самоврядних територіальних громад, що безумовно є
правильним, але самоврядні громади і громадський рух не може замінити
собою політичну організацію нації. Якщо існують сподівання, що
громадське самоврядування вирішить питання політичного і економічного
устрою, тобто суспільного Ладу і збудує сильну Суверенну Українську
Державу, то це утопія. Утопія ця дуже давня, і нація розплачується за
неї великою кровю! ВЛЕСКНИГА розповідає нам про стародавні слов"янські
самоврядні громади, яких поневолювали хазари та готи, - їм на допомогу
приходили бояни (вільні воїни, косаки, що являли собою
військово-політичну організацію). З історії також відомо про самоврядні
болоховські громади, які відмовилися визнавати владу Д. Галицького, але
не створили держави і платили дань татарам, сподіваючись на їх захист.
Сподівання були марні, Д. Галицький тотально знищив Болоховську Землю.
Носився з ідеєю самоврядних громад і батько Махно, і не хотів будувати
державу, бо начитався анархістської писанини, що держава - то апарат
насилля. Через те зазнав поразки, а створені ним самоврядні громади
визнали більшовицьку владу. А потім почалися репресії , голодомор,
колективізація і знищення тих громад.
Український народ програв
боротьбу за самостійність в Повстанні 1917-22 рр. лише тому, що не мав
власної політичної організації. Інтернаціонал зробив свою революцію і
захопив владу тому, що мав монолітну, дисципліновану політичну силу –
партію більшовиків!
Майдан спромігся лише на створення громадського
об"єднання «Майдан». Які державні і політичні питання це об"єднання може
вирішувати? Займатися балаканиною і звертатися до владних партій.

Першочергове завдання, яке потрібно починати вирішувати – це створення
єдиної політичної організації нації. Вже час знову згадати про
Національну Ідею і конкретизувати її в програмі, - Самостійна Українська
Держава, заснована на національній (суспільній і державній) традиції -
на Українському Звичаєвому Праві, та на нагальних потребах сьогодення -
подолання злиднів, безробіття і корупції. Ідея САМОСТІЙНОСТІ немає
альтернативи, бо рух України чи в ЄС чи в МС розколює Україну! Україна
може відбутися лише як сильна самостійна держава. Заклики до ЄС чи МС є
зрадою Національній Ідеї.
Ще два роки тому Косацький Орден ініціював
прийняття документу «Головні Норми Українського Звичаєвого Права».
Чимало громадських організацій його прийняло. Тоді ж ми пропонували
створення політичної організації, що проголосить ідею побудови
Національного Ладу на основі Звичаєвого Права. На жаль, тоді нас не
почули.
Головні Норми Українського Звичаєвого Права – це не догма, а принципи
нашого Національного ЛАДУ.

Повстання Нації вже зараз повинно створити єдину політичну організацію
нації. Повстання не повинно зупинятися, бо то завершиться винищенням і
черговим поневоленням. Повстання повинно перейти в політичну форму і
продовжуватися до остаточної перемоги і виконання своєї місії – побудови
Суверенної Української Держави та Національного Ладу на основі
Українського Звичаєвого Права!

Косацький Орден
Координаційна Рада
24. 01. 2014 р.

Ісус хрещається в річці Іордані.Стара Самарь.(ФОТО ТА ВІДЕО)

Сьогодні відзначалось водохреща не тільки у визначених владою місцях. а і по всьому місту, де можна було підійти до води.

 Старосамарська сотні Війська Низового Запорозького Кодацької паланки відзначала водохреща на березі Самари, поблизу Богородицької фортеці, що у селищі Шевченка за Північним масивом міста. Після ополонки кожен бажаючий міг скуштувати козацького куліша та узвару прямо з козацьких казанів.





Детальніше »

В Україні прийняті Головні Норми

Українського Звичаєвого Права



        У сучасному світі практично кожна держава виробляє
власну ідеологію: Франція – французьку, Німеччина – німецьку, Швеція –
шведську. Це абсолютно не суперечить ні самій ідеї, ні принципам демократизму.
       Багатоетнічні Сполучені Штати Америки – визнана цитадель західної демократії – є в цьому плані чи не найбільш заідеологізованою державою: тут над усе дорожать державними символами, на кожному кроці вивішують державні прапори, гордяться американським паспортом для закордонних поїздок,при наданні американського громадянства виставляються досить жорсткі умови, зокрема такі, як необхідність п'ятирічного проживання в країні, знання англійської мови та історії США, складання присяги громадянина державі. Все це є ні що інше, як окремі елементи єдиної державної ідеології, яка зовсім не заважає вільно проживати на території США різним національним громадам, які живуть за власними національними традиціями.

      
В Україні ж на 20-му році незалежності відсутня офіційно затверджена
державна ідеологія, в основі якої мала б лежати українська національна
ідея, згідно з якою українська нація мала б взяти на себе
відповідальність за долю і добробут усіх громадян країни. Але до цього
часу так не сталося. На прикладі кризової ситуації, яка нині склалася в
України, особливо наочно видно до чого доводить відсутність державної
ідеології зорієнтованої на реалізацію національної ідеї та національних
інтересів. Давно відомо, що коли держава не має власної ідеології, то їй
нав'язують чужу – сфера політики, як і природа, порожнечі не терпить.
Тому в Україні мають місце прояви антиукраїнської ідеології, які
балансують навіть на межі такого поняття кримінального права як державна
зрада, «тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду
суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності,
обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці
України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період
збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній
організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної
діяльності
проти України».  Українці ж, усвідомлюючи себе
представниками титульної нації, і розуміючи свою місію і
відповідальність за долю країни, добровільно беруть на себе місію
творення державної ідеології української держави.

 17 грудня 2011 р. в столиці України місті Києві відбулася Рада патріотичних громадських
організацій
України з питання Звичаєвого Права. Організаторами Ради виступили: Рада
Старійшин Українського Козацтва, Звичаєві Козацькі Організації, Рада
Козацьких Отаманів України та Звичаєва громада Українського Козацтва.

Ця
Рада стала завершальною у низці громадських зібрань, які відбулися
протягом цього року. Питання гармонізації сучасного українського
суспільства та приведення її суспільних відносин до норм Звичаєвого Ладу
шляхом впорядкування Звичаю і Звичаєвого Права були розглянуті на п’яти
Радах: 15.05.2011 р. на Козацькій Раді в Жовтих Водах, 04.06.2011 р. на
Козацькій Раді  в с. Покровському Нікопольського району
Дніпропетровської області,
01.10.2011 р. на Звичаєвій Раді в
Дніпропетровську, 12.11.2011 р. на форумі патріотичних сил у Львові і
17.12.2011 р. на Рада патріотичних громадських організацій України в
Столиці України місті Києві.
       До виконання цього завдання
долучилися не тільки українські козацькі товариства, але й ціла низка
громадських організацій в Україні та за її межами. Українці вже зараз,
не зважаючи на те, чи затверджена державна ідеологія чи ні, починають
формувати суспільну свідомість з українським змістом.

     
ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО, підкреслив Петро Єремчук – один із ідеологів цього
процесу, – це сукупність правових норм, що основуються на родовій
(народній-національній)свідомості, Родовій Вірі і родовій моралі, які
регулюють і захищають національний Звичаєвий Лад і державний устрій та
регулюють всі інші взаємовідносини в суспільстві. Звичаєве Право
складається з головних норм (правових принципів) та підпорядкованих їм
звичаєвих законів.
       Головні Норми Звичаєвого Права – це головні
правові принципи і норми Звичаєвого Ладу, або, по іншому, – Родового
ладу. Український народ – єдиний великий народ на євразійському
просторі, що зберігав Родовий Лад в часи феодалізму і мав свою Родову
Державу – козацьке Запорожжя! Норми Звичаєвого Права визначають
суспільний лад, державний устрій та головні взаємовідносини в
суспільстві. Право первісно з’являється із Звичаю, тобто із волі народу,
а не із волі державної влади.

      У Звичаєвому Праві влада просто не має права давати, писати і змінювати право!

     
Звичаєве Право дійсно є Українським – Країнським і існувало в нашому
Краї в своїй завершеній ідеологічно-правовій формі вже як мінімум 10
тисячоліть, ще за часів виникнення розвиненого Родового Ладу, в якому
власне і виникає ДЕРЖАВА як сила, що захищає територію і підтримує
справедливий порядок.
       Учасники Ради прийняли Головні Норми
Українського Звичаєвого Права (додається) та затвердили склад Робочої
групи з впорядкування Звичаю і Звичаєвого Права самостійної української
держави – України.

                                                                                      
Звичаєві козацькі організації (ЗКО) 
Док. 1.



Головні Норми Українського
Звичаєвого Права



  (в даному документі викладені не всі головні норми)

Прийняття  в наш час Головних Норм Звичаєвого Права – це
процес відображення та відродження націо­нальної  правової 
свідомості. В першу чергу нація має знати своє Право. Лише на основі
власної правової традиції можна побудувати 
самостійну, національну, правову державу.  «В своїй хаті - СВОЯ Правда…».

Розділ
І. Звичаєва система влади – диктатура
нації \найвища форма народовладдя\


    1. Звичаєва система влади основується на принципі  верховенства  Права та волі народа-нації.
   
2. Народ-нація обирає владу на всіх рівнях, контролює та має право
відкликати і притягувати до відповідальності. На першому рівні діє Коло
та Віче, - пряме народовладдя.
    3. Влада є обов`язково змінюваною, - з влади – в народ.
    4. Нація, відповідно закону,  диктує владі свою волю. Головна функція влади
– виконувати волю нації.
    5. Право і закони, зміни і доповнення до
них дає виключно народ-нація.

Розділ ІІ. Економічна система

   
1. Земля, усі природні багатства, надра, ліси і води є
національно-державною власністю.  Територіальна громада виступає
користувачем  закріпленої  за нею, відповідно закону, території .
   
2. Земля не купується і не продається, а надається  в аренду  у
розмірах та на термін визначених законом. Земля під  приватне житло 
надається у  власність з правом куплі – продажу.
    3. Селяни самі визначають форму господарювання – індивідуальну чи колективну, кооперативну.
   
4. Велика промисловість,важливі підприємства, транспорт, велика
торгівля, надприбуткові сфери економіки є національно-державною
власністю. Мала промисловість, середня і дрібна торгівля, середній і
дрібний бізнес є кооперативним та приватним.
    5. Банківська система є національно-державною власністю. Капітал знаходиться під державним контролем.
   
6. Трудові колективи на національно-державних підприємствах приймають
пряму і безпосередню участь в управлінні цими підприємствами.
    7. Іноземний капітал може залучатися лише державою, при потребі,  з застереженням
національних інтересів. Іноземні юридичні та фізичні особи не можуть бути власниками землі та підприємств.

 Розділ ІІІ.
Інші норми

   
1. Ідеології і організації які заперечують Звичаєве Право та провадять
антидержавну і антинаціональну діяльність  забороняються.
    2. Українська мова є єдиною державною мовою
і домінуючою в суспільстві.
    3. Неухильне дотримання народних моральних норм  - пошана до старших, пошана до
жінки і матері, заборона сексуальних збочень та ін..
    4. Збереження расово-етнічної приналежності української нації. Заборона колонізації України чужинцями.
   
5. Одностанове, безкласове суспільство.  Розподіл суспільних функцій
відбувається відповідно бажань та здібностей, в умовах рівних
можливостей  і на конкурентній основі. Соціальний статус  не передається
по спадковості.

    Вищевикладені норми Звичаєвого Права основуються  на віковічних  традиціях 
українського
народу які відображені в «Кобзарі», «Захарі Беркуті»,«Влескнизі»,
козацьких переказах, Програмових Постановах ІІІ Збору ОУН та інших
історичних джерелах.

*Документ
прийнятий в першому читанні  15.05.2011
р. на Козацькій
Раді в Жовтих Водах.

*Документ
підтверджено  04.06.2011 р. на
Козацькій  Раді в с. Покровському
Нікопольського р-у.  

*Документ
прийнятий в другому читанні  01.10.2011
р.  НА ЗВИЧАЄВІЙ РАДІ в Дніпропетровську. 

*Документ
прийнятий в  третьому читанні 12.11.2011
р. на форумі патріотичних сил у Львові.

*Документ
прийнятий остаточно 17.12.2011 р. на Рада патріотичних громадських організацій
України в Столиці України місті Києві.                                                       


 


 

Критику розміщено за адресою http://kohttp://kozak-sirko.org.ua/forum/

Відповідає Яр Петро, Радник Головного отамана РГО "Козаки Січеславщини" та Координаційної Ради Звичаєвих козацьких організацій (ЗКО) з питань ідеології:


                                               Відповідь на критику

Головні Норми Звичаєвого Права \ЗКО,  Координаційна Рада\


Головні Норми Звичаєвого Права в документі «Звичаєві Козацькі Організації» та супроводжуючі їх документи, викликали багато питань і гострої критики. Питання і заперечення стандартні, тому за рішенням Координаційної Ради на них дається загальна відповідь.

1. КРИТИКА. Документ не має наукового підгрунтя! Не відповідає теорії права і юриспруденції. Також в даному документі немає  потреби, Конституція України є
однією з самих демократичних в світі -  народ за Конституцією є джерелом влади та власником всіх  природних ресурсів. Тому даний документ є  шкідливим і його потрібно відхилити.

Відповідь.  Перш за все, хочу сказати про походження Головних Норм Звичаєвого Права та чим вони є. Головні Норми Звичаєвого Права – це головні правові принципи  і норми ЗВИЧАЄВОГО ЛАДУ. У цих норм немає автора! Першим розповів нам  про найважливіші норми Звичаєвого Ладу козак-характерник Безклубий Л. П. ще в 90-х р.! Багаторічні дослідження в різних напрямах підтвердили кожну норму передану козаком-характерником. А завершилися дослідження відкриттям історичних Програмових Постанов ІІІ Збору ОУН! До речі, я і інші зацікавлені особи, їх шукали два роки, і знайшли в збірці документів ОУН 1955р. видання! Так старанно сучасні, так би мовити, націоналісти (маю на увазі керівництво націоналістичних партій!) приховують той історичний документ від нації!  Головні правові звичаєві принципи і норми, що існували в минулому – в козацькі часи (і раніше), по суті були знову проголошені ОУН-УПА у формі політичних засад в
Програмових Постановах! Таким чином, ми можемо зробити висновок  – Дух нації, її прагнення, уявлення про суспільний лад і державу є незмінними протягом багатьох століть, від початку козаччини до часів ОУН-УПА!

 А тепер щодо, так би мовити, антинаукової сутності даного документа. Така критика може йти лише від тих вчених правників,  що знають лише одну правову теорію – позитивістську!
Дійсно, в позитивістському праві Право і закон – це те саме! А норми Звичаєвого Права стають правовими нормами (звичай стає законом) лише після того, як будуть санкціоновані державою (законодавчим органом). Для того щоб краще було зрозумілим, що таке позитивістське право, я просто скажу, що комуністична правова система була абсолютно позитивістською,  а фундаментальний принцип позитивістської теорії –  це ПРАВО СИЛИ! Тобто, це право авторитарних і тоталітарних держав.  Феодальний (тобто,
по суті рабовласницький) лад, також основувався на такому праві! Ще в 95 році, в ідеологічно-історичній праці «Українська Етнічна  Віра. Історія і сучасність» я написав про дві різні правові основи держави,  які виникли в нашому Краї з приходом варягів, цитую - «… варяги мали свій Закон і були носіями іншої , ніж у слов’ян державної концепції. Їх Право основувалося на ПРАВДІ СИЛИ…відповідно державу вони розуміли  як апарат насилля. А слов’янське Право основувалося на СИЛІ ПРАВДИ і державу слов’яни розуміли як силу, що підтримує справедливий порядок». Складається враження, що  визначення  термінів, якими обґрунтовують антинауковість Головних Норм Звичаєвого Права взяті з радянської юриспруденції! Критики стверджують, - «норма права – це і є закон», точно те саме стверджує радянська наука! Критики також дають сумнівне, малозрозуміле визначення Звичаєвого Права,- це і якісь-то правила (так правила, чи правові норми?) і правила, які санкціонувала держава, ввівши їх в писані збірники законів – «Руська Правда», «Литовський Статут» та ін.. Вочевидь, що Звичаєве Право в таке визначення не вписується! Наші критики мали б знати, що крім позитивістської теорії права, існує також філософсько-правова теорія права! (Не плутати з Філософією Права, яка є  академічною наукою!).  Філософсько-правова теорія є складовою частиною юриспруденції – науки про Право і правові відносини.

Філософська теорія права (для спрощення розуміння суті питання я не зупиняюсь на різних школах і відгалуженнях цієї правової системи)  розглядає Право як самостійну сутність, або як форму суспільної свідомості та розрізняє такі поняття як Право і закон. В філософському праві моральні норми можуть бути також правовими нормами, Право є основою закона і вищим за закон (принцип верховенства права),  та незалежним від державної влади! Але і це ще не все! Філософсько-правова теорія визначає, що ПЕРШИМ ДЖЕРЕЛОМ ПРАВА є ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ! Потім релігійно-правові норми, правовий прецендент, нормативно-правовий акт та ін.! Тобто, Право первісно з’являється із Звичая, тобто із ВОЛІ НАРОДУ, а не із волі державної влади.

Правова наука визнає також існування релігійного права. Так,  в Шаріаті існують як єдине ціле - конституційні норми та громадянське, кримінальне, адміністративне, сімейне, процесуальне право, а також моральні та етичні норми. Релігійне право основується на Божих заповідях і догмах, тобто на Божій волі, в той час як позитивістське право основується на правді сили, а філософське на  природному праві чи на праві як вищій сутності.

Принципове  питання,- що регулюють норми Права? Всі правові теорії визначають, що норми права регулюють державний лад (форму правління), територіальний устрій та політичний режим, а також все інше, загальновідоме, що називається громадянським, кримінальним, сімейним  і т. д. правом. Отже, якщо щось, що називається Правом не регулює (не відображає в нормах!) лад  і державний устрій, систему влади, то «оте» взагалі не є Правом! «Оте» може бити визнане лише за законодавчий Кодекс.

     Вочевидь, що Звичаєве Право можна розглядати в філософській та частково релігійній правових системах.
     А тепер можна дати правильне визначення  терміну Звичаєве Право, зазначивши, що кожен народ створив свій звичай, і український Звичай є УНІКАЛЬНИМ  ЯВИЩЕМ! Він сформувався і існував як ідеологічно-правова система, в першорядному значенні  і в другорядному, як норми поведінки (звичаї-обичаї). Тому до ГНЗП доданий супровідний документ «Про Звичай». Отож, я даю таке визначення Звичаєвого Права:

     ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО – це сукупність правових норм, що основуються на  родовій
(народній-національній) свідомості, Родовій Вірі і родовій моралі, які  регулюють і захищають національний Звичаєвий Лад і державний устрій та регулюють всі інші взаємовідносини в суспільстві. Звичаєве Право складається з головних норм (правових принципів) та підпорядкованих їм звичаєвих законів. В ЗП не було конституції, її функцію виконували  головні норми.

       Визначення Звичаєвого Права, в яких розповідають байки про санкціоновані державою звичаєві норми, про руські правди і литовські статути –  від воріженьків
або невігласів! По-перше, в Звичаєвому Праві влада просто немає права давати,
писати і змінювати право! По-друге, окупаційна феодальна влада санкціонувала
лише ті звичаєві  норми які  не заперечували феодальний  лад і скасувала головні норми, ті, що передбачали Звичаєвий Лад, Тобто феодальна влада знищила Звичаєве Право.
«Руська Правда», «Литовський Статут», і ін. то вже все відноситься до феодального (якщо хочете, позитивістського!) права.

        Не можу обійти увагою критику  Головних Норм Звичаєвого Права, розміщену на
сайті Фонду ім. Сірка. Цитую – «… більшість цих «норм» носить  декларативний характер – не відповідають на запитання «якщо», «то», «інакше». … Претендують на догматичний характер, але такими не є – чітко не сформульовані. Трактувань 1000 і 1 штука. В структурі  логічної норми права виділяють  три елементи: гіпотезу, диспозицію , і санкцію. …» 
Таким і подібним критикам Головних Норм Звичаєвого Права я раджу почитати Конституцію України.  Цитую – « ст.1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.»   Чи відповідає ця стаття на питання  - «якщо, то, інакше», іншими словами  чи міститься тут гіпотеза, диспозиція, санкція? Ні! І так написана вся Конституція!  Таким чином Конституція України (головний  закон!) на думку нашого
критика не є правовим  документом, а її статті не є правовими нормами!?  Що ж до
декларативності, то сучасна Конституція є значно декларативнішою ніж  Головні Норми Звичаєвого Права! Вона написана так, щоб у народа не було  реальних прав! Крім того, існує Конституційний Суд, щоб трактувати ту чи іншу норму відповідно побажань влади!

        Вся критика про ненауковість даного документу необґрунтована! Документ називається– Головні Норми Звичаєвого Права, тобто мова йде  про нормативно-правові
принципи Звичаєвого Ладу і держави та ті принципи, що регулюють найголовніші стосунки між  людьми і є відображенням моральних норм.                                                           

    2. ПИТАННЯ. А чи існувало Українське Звичаєве Право?                                                                                                                                                                                  &nbs p;                               Всі великі повстання, в недалекі від нас козацькі часи, в  Україні відбувалися
за  НЕЗАЛЕЖНІСТЬ і ВОЛЮ! Незалежність – це самостійна, суверенна держава. Воля – це Звичаєвий суспільний устрій «без  холопа і без пана»,  відображений  в Звичаєвому 
Праві. Звичаєве Право, в ті часи,  в повному обсязі існувало в козацькому Запоріжжі, там  де не було чужинця і окупанта. Перед тим ,Звичаєве Право існувало у всіх країнських родів – древлян, уличів, тиверців, волинян, галичан, полян, половців та ін. родів, що ще раніше створили велику  державу Скупу Країнську. Отож, Звичаєве Право відображало Звичаєвий  Лад,  який існував серед країнських родів ТИСЯЧОЛІТТЯ!  Але що це таке Звичаєвий Лад?  Якщо він реально існував в минулому, на величезних просторах і протягом тисячоліть то має бути відомий історії! Він і відомий, але в історії  по-іншому називається! Звичаєвий Лад в історичній науці називається Родовим Ладом! Відповідно Звичаєве Право це правові норми і закони Родового Ладу.  Правда, питання стародавніх – доцивілізаційних і першоцивілізаційних устроїв само по собі не просте, до того ж заплутане і профановане сучасною наукою,- наука твердить, що  Родовий лад є примітивним і таким, що себе віджив!  Тому ця складна тема потребує окремого розгляду.  Ми,  лише констатую факт, (–  далеко не всі народи мали Родовий Лад), а переважна більшість народів  дуже давно його втратила і повністю забула про нього. Український народ – єдиний  великий народ на євразійському просторі, що зберігав Родовий Лад в часи феодалізму і мав свою Родову Державу – Козацьке Запоріжжя! Тим самим, український народ заперечує науку, яка твердить, що Родовий Лад зжив себе  і самозруйнувався.
        Звичаєве Право дійсно є Українським –Країнським і існувало в нашому Краї в своїй завершеній ідеологічно-правовій  формі вже як мінімум 10 тисячоліть тому, за часів виникнення  розвиненого Родового Ладу,  в якому власне і виникає  ДЕРЖАВА, як сила, що захищає територію і підтримує справедливий порядок.
       Звичаєве Право в Україні було знищене поступово,  в результаті багатьох
зовнішніх окупацій – грецької, хазарської, варязької, татарської, литовсько-польської, турецької, московської, австро-угорської, румунської. Але в усі часи, в Україні йшов неперервний спротив окупації, продовжував існувати Звичаєвий Лад і Звичаєве Право серед окремих родів, а пізніше, в козацькому Запоріжжі – на родових, ніким не окупованих, землях уличів і половців. Залишки Звичаєвого Права зберігалися в українських селех аж до часу насильної колективізації  та голодомору! Тобто,
остаточно Звичаєве Право було знищене останньою московсько-сіоністською окупацією, що маскувалася під ім’ям  робітничо-селянської(!) радянської влади.

     3. КРИТИКА. Немає  конкретики, потрібно все деталізувати, зокрема систему правління, вибори влади, пояснити Вічовий Устрій і т. д.
     Відповідь.  Існує принципова різниця між Правом і Законом. Дані правові норми є конкретними, вони конкретно відображають Звичаєвий Лад на рівні принципів, на найвищому правовому рівні. Їх реалізація і деталізація – це справа законодавства. А законодавство має відповідати часу і потребам,  і закони постійно змінюються («нужда закон міняє» - кошовий  І.Сірко). Звичаєве Право в своїй основі є незмінним, можна лише при дійсній потребі блокувати архаїчні норми і приймати нові за одностайним рішенням Ради Радетелів і Віча – Кола. Як, коли і ким буде реалізоване і  деталізоване Звичаєве Право в наш час - це питання майбутнього. Очевидно, що  нацією,  через  Конституційні Збори. Щодо Вічового Устрою, то Звичаєвий Лад це не зовсім те саме, що Вічовий Устрій! Так, написано у «Влескнизі», що руси керувалися Вічем  півтори тисячі років! А як керувалися до того, чи після того? Нащо тоді обирали князів і інших урядників?  Насправді вічовий устрій (віче – це народні збори) існував на рівні окремого роду чи громади!  У стародавніх греків вічовий устрій називався демократією і існував на рівні окремо взятого поліса. Далі ця система просто не діє. Рішення народних зборів на політичному рівні, як свідчить історія, як правило є помилковими і фатальними. Тому злиденна деспотична Московія, знищила багатий демократичний Новгород! Д. Галицький дуже легко знищив Болоховську Землю бо в ній існував Вічовий Устрій і кожна община була державкою! А Віча рішили – нічого нам  створювати військо і посилати туди своїх  діток, а тим паче з кимось воювати. Тобто, болоховці проголосили політику миру!  Рішення Віча,  як правило, є  добрими намірами без урахування суворої  дійсності і передбачення майбутнього, а тому - фатальними!  Вічовий Устрій дуже схожий на анархізм. А на анархізмі, як відомо, чогось великого, тривкого не збудуєш, тим паче держави!  Саме тому махновський рух, який основувався на анархістській ідеології і, занадто покладався на  свідомість трудового народу (такого народу взагалі немає) і, - зазнав поразки!
          Тому, дуже давно, ще в кам’яному віці, виникла інша система – правова (Право вище влади і навіть волі Віча!) і  представницька з централізованим управлінням. В  усіх країнських родах існувала правова політична система,  в якій існувало також Віче. В козацькому Запоріжжі  існувала право-представницька система, -  вся влада була сконцентрована в руках кошового, який мав повноваження диктатора, ніякої політичної влади у старотців, старійшин, волхвів – попів в Запоріжжі не було! Але була Характерна Рада зі специфічними контролюючими функціями,  яка урівноважувала владу старшини. Віче, яке у запорожців називалося Колом та Козацькою Радою, також існувало і виконувало важливі функції – вибори старійшини, вирішення важливих питань та ін.,  але навіть Коло  чи Рада не мали права порушити Звичаєве Право і всі рішення приймали лише в межах своїх функцій.  Саме тому, Запоріжжя вистояло і більше 4 віків (а насправді 9 віків!) провадило оборонні війни.  Тому звичаєва система влади не є вічевою.
         Вічова система прямого народовладдя може існувати на базовому рівні – село, селище. містечко, мікрорайон, що передбачено Звичаєвим Правом.

4. ПИТАННЯ. Чому в Звичаєвому Праві нічого не сказано про козацьку Православну Христову Віру – основу Звичаю козацького?
    Відповідь. Все що нам розповідають сучасні, так би мовити, історики і знавці козацтва про християнську сутність козацтва – байки для неповнолітніх, причому байки ці  ґрунтуються на створеній окупантами і глибоко продуманій антинаціональній політико-ідеологічній основі.  По-перше, Українське Звичаєве Право, як вже було про це сказано, - це правові норми Українського Родового Ладу і отже існувало за багато тисячоліть до появи не лише християнства, але і самого біблійного патріарха Авраама. По-друге, родові козаки-запорожці не були християнами, вони навіть не були хрещеними, тобто їх предки в часи хрещення Русі цієї «віри» не прийняли! (Більш  детально про те буде далі). Але щоб уникнути непорозуміння з вже, в своїй більшості, християнізованим і «охолопленим» народом, щоб не було релігійної ворожнечі та щоб була релігійна єдність в народі, запорожці визнали Христову Віру і Церкву! Тобто запорожці не вірили і не були християнами, але визнавали Христову Церкву під тиском обставин! Тодішні попи, зокрема митрополит П. Могила, це ясно розуміли і  називали запорожців антихристами. Тому в Звичаєвому Праві нічого не було, і не могло бути, про Христову Віру.

     Сьогодні ситуація є  іншою! Жодна релігія націю вже не єднає! Відповідно, немає потреби загравати з якоюсь релігією чи церквою. Крім того, в Україні виникло Рідновір’я та Язичництво. Проте є релігії і церкви, які ратують за існування незалежної держави Україна та за відродження української культури і української нації. Козаки, продовжуючи мудру традицію,  всі ці релігії і церкви мають визнавати.  Але є також  такі релігії і, церкви яких заперечують українську державність, українську культуру, які пропагують антинаціональну мораль, антисоціальний спосіб життя, провадять антидержавну і антинаціональну діяльність та посягають на душу людини, - це в першу чергу Православна церква Московського Патріархата та різні секти. Такі церкви і релігії козацтво не повинно визнавати! А Звичаєве Право такі церкви і релігії та подібні партії і громадські організації однозначно забороняє!

     5. КРИТИКА. Немає нічого про світогляд та ідеологію,  на яких основується суспільний лад.
Відповідь.  Щодо світогляду, то він передбачає релігійну чи наукову основу. Про релігії вже сказано. Відносно наукового світогляду,  то він ще більш сумнівний,  ніж релігійний. Наукові теорії перевершують релігійні міфи! Так наука твердить, що людство походить від однієї мавпочки,  яка жила в Африці 250 тисяч років тому! В той же час наука визнає існування трьох  центрів розселення первісних людей – в Європі, Африці і Азії, вік яких
500 тисяч років! Наука не може пояснити виникнення людини з мавпи. Не може пояснити одночасне виникнення двох  різних рас – білої і чорної! Твердження, що біла і чорна раси належать до одного виду, дуже сумнівне. Щоб зрозуміти вартість наукових теорій потрібно просто їх порівняти - минулі і сучасні. Більш того, одночасно існують діаметрально протилежні наукові теорії.  Але наука не лише не знає, але також фальсифікує факти та створює теорії  й концепції  на політичні замовлення. Найбільш очевидним даний процес є в гуманітарних науках. Тому,  про науковий світогляд можна буде говорити лише тоді, коли матимемо власну розвинену національну науку, або ж коли світова наука перестане служити політиці.
         Відносно національної ідеології, то так, така  ідеологія є необхідною умовою існування національної держави! Більш  того, за умови відсутності національної
релігії та науки, як такої,  національна ідеологія також здатна виконувати функцію світогляду. Національна ідеологія в Україні в минулому існувала і  була складовою Звичая,  див. додаток «Про Звичай».  У нас є КОБЗАР Тараса Григоровича Шевченка, який є важливою складовою національної ідеології. Ми маємо філософію Григорія Сковороди, філософські поеми Л. Українки,  величезну спадщину І. Франка і багато чого іншого! Але у нас немає наукової теорії Звичаєвого Ладу, власної теорії  політичної системи і держави (можливо вони вже є, написані, але їх за такі ніхто не визнав, тому їх немає!). У нас немає
теорії  Звичаєвої  Політекономії  (чого немає, того немає!).  Тобто, національна ідеологія, ще має бути створена, і  на це потрібен  час, і це колективна праця. То на яку таку
ідеологію ми мали б посилатися в даному документі? В той же час документ спирається на тверду основу, вона названа. Сила Головних Норм Звичаєвого Права саме в тому, що їм непотрібне  посилання на  ідеологію чи світогляд, достатньо лише того, що збереглася пам'ять про них. Взявши за основу Звичаєве Право, ми прийдемо до практичного розуміння Звичаєвого Ладу і закладення основи нашої національної  ідеології. Або ж давайте будемо  чекати, коли з’являться світогляд, ідеологія, наукова теорія Звичаєвого Права, а вже тоді…. Недочекаємось того! Ми лише втратимо час! Різні заяви і заклики
опертися на  якийсь  світогляд (який?) чи дати звичаєву ідеологію - від лукавого! Якщо навіть ідеологія вже є і її дати на загал, її просто не приймуть і на цьому все!

     6.КРИТИКА. В розділі І в п. 1, 2 і 3 не міститься нічого нового, це саме, тільки іншими словами виписано в Конституції України!
     Відповідь. По-перше, всі головні норми Звичаєвого Права мають бути викладені, навіть якщо точно такі норми містяться в нашій Конституції, вже хоча б з причини первинності Звичаєвого Права. Це повинні розуміти всі ті, що хоч трохи цікавляться політикою.
     По-друге. Вказані норми (І – 1,2 і 3) в Конституції України відсутні! Ми не обираємо владу на рівні району (керівника адміністрації, начальника міліції, суддів), а це ОСНОВНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ РІВЕНЬ. Ми також не обираємо владу на рівні області. Ради, які ми обираємо не є владою, - це придаток Держадміністрації! Скасування в Києві районних Рад це наочно показало. Ми також не контролюємо владу на жодному рівні, ми  не маємо права достроково відкликати чиновників і притягувати до відповідальності. Також наша влада не є обов’язково змінюваною,  державці не йдуть з влади - в народ і не  підуть за цією
Конституцією, В кращому разі вони переміщаються з одного владного місця на інше!
В Конституції , також  не передбачений механізм протидії владі, якщо остання порушує Конституцію.
       Схожість конституційних норм з головними нормами Звичаєвого Права в певних моментах існує. Але схожість не є тотожністю! Сучасна Конституція відображає
псевдодемократичну політичну систему і ліберальну економічну систему, тому народ немає реальної  влади і позбавлений власності! Так, за народом, формально закріплена власність на землю та природні ресурси,  але на практиці все те в народу давно вже відібрано.

     7. КРИТИКА. Документ за своєю сутністю, особливо економічний розділ, є прокомуністичним.
     Відповідь. Комуністична ідеологія і система передбачають ліквідацію приватної  власності та концентрацію всієї політичної  і економічної влади в руках партійної  державної бюрократії.  Жодна норма Звичаєвого Права не передбачає ані ліквідацію приватної власності, ані всевладдя державних чиновників. Головні Норми Звичаєвого Права передбачають існування дрібної  та середньої приватної власності і, відповідно,
 дрібного і середнього бізнесу, але також не обмежує розвиток середнього бізнесу до великого, жодних обмежень немає, окрім одного – бізнес має бути чесним і прозорим! Також національна держава в умовах Звичаєвого Ладу безумовно буде допомагати розвитку малого і середнього бізнесу. Так, велика промисловість, транспорт, банківська система, надприбуткові сфери економіки мають бути національною власністю  під контролем  держави, бо все це створено нацією і має працювати виключно на загальний інтерес. Тому, всі звинувачення в прокомуністичній направленості даних норм безпідставні.

     8. КРИТИКА. Дані норми неможливо втілити в практику і немає жодного сенсу їх приймати.
     Відповідь.  Декларація ідеї та політична програма її реалізації - це різні речі. Прийняття Головних Норм Звичаєвого Права, ми впершу чергу, розуміємо як процес відродження нашої української національної правової свідомості. Що ж до реалізації  Головних Норм Звичаєвого Права на практиці, то це вже інше питання. Воно залежить в першу чергу від того, як цю ідею сприйме нація.

    9.КРИТИКА. Чому в даному документі ми посилаємося саме на рішення ІІІ Збору ОУН, адже були й інші збори і інші рішення?
     Відповідь. Тому, що рішення ІІІ збору ОУН – це відображення волі нації! В 1943 р., після того як була сформована УПА, провід ОУН безпосередньо почув від народу – тих, що взяли в руки зброю і стали повстанцями – якою саме Він (народ)  уявляє Незалежну Україну. Крім того Рішення ІІІ Збору ОУН були підтверджені Конференцією ОУН  1950 р. за участю С. Бандери! Різні заяви теоретиків «псевдонаціоналізма», що провідник ОУН С. Бандера рішення ІІІ  Збору не схвалював, брехливі! Рішення ІІІ Збору ОУН були  чинними від  1943 р. до кінця 50-х р., тобто до останніх боїв ОУН-УПА з окупаційною російською комуністичною владою!
      Що ж  до рішень інших зборів ОУН, то вони були загалом внутрішньопартійними документами, на які впливали різні обставини та спонсори з числа української буржуазії! А щоб мене не звинувачували в голослівності, даю коротенький витяг з роботи Сціборського «НАЦІОКРАТІЯ»:
     «Поруч із націоналістичними рухами …жирують різні групи, що використовують гасла націоналізму для своїх антисоціальних цілей. Ці «націоналісти» виходять із середовища спекулянтів фінансового капіталу,  інтернаціональних біржових пройдисвітів типу Ставицького, власників земельних латифундій … ці легалізовані гангстери капіталу  часто підшиваються під націоналізм і маніпулюють його конструктивними принципами ….»
     Під режисуру буржуазії і звичайно іноземних  урядів писалися (і пишуться в наш час) політичні програми майже всіх так званих українських партій, в тому числі ОУН! А от Програмові Постанови ІІІ Збору ОУН є поодиноким виключенням із цього правила, вони відображають волю нації! Тому для нас вони є одним із головних, основоположних історичних документів.

     10. КРИТИКА. Ідея побудови суспільного
ладу на основі Звичаю, зокрема Звичаєвого Права – чергова утопія.
     Відповідь. Утопія – це те, що було вигадано пророками чи вченими та марно тілювалося в життя. Звичаєвий Лад, тобто Родовий Лад ніхто не придумував! Він виник природнім шляхом, відповідно людської  ідеї життя ПО СОВІСТІ І ПО ПРаВДІ! Звичаєвий Лад проіснував більше десяти тисячоліть і на практиці довів свою реальність. Те, що Звичаєвий Лад себе віджив - велика наукова брехня, Він був знищений ззовні!  В
Україні, Звичаєвий Лад існував ще у 18 ст., в козацькому Запоріжжі і також був знищений під тиском, за допомоги зовнішніх сил.

     11. КРИТИКА.  Даний документ є за своєю суттю фашистським і нацистським, суперечить Міжнародному Праву (зокрема норми, що передбачають націоналізацію підприємств і банків), порушує права людини і національних меншин.
     Відповідь.  Міжнародне Право не забороняє націоналізацію підприємств і банків, але заперечує,  щоб цей процес відбувався шляхом насилля та експропріації.
     Щодо прав людини. Звичаєве право визнає права людини, але в межах народних моральних норм (наприклад, право на сексуальні збочення - не визнає) та в межах прав нації. Крім прав людини існують права нації, про що чомусь забувають наші опоненти.  Звичаєве Право на перше місце ставить інтереси нації  і підпорядковує їм інтереси окремої особи! Принцип  верховенства інтересів народу, нації чи держави існує в усіх державах, навіть найдемократичніших, тому США не питаючи дозволу у нації, розпочали війну у Вєтнамі і в примусовому порядку відправляли на ту війну своїх громадян!
      Проте, в світовій політиці існують подвійні стандарти і сильніші держави часто використовують питання прав людини з метою політичного тиску на уряди, що проводять самостійну політику. В той же час, не бачать дійсні порушення прав людини урядами покірних їм держав! Так, в сучасній Україні, грубо порушуються фундаментальні права людини  –  право на працю і достатній для нормального існування заробіток; право на житло; право на доступне лікування (немає грошей – помирай!); право на здорове харчування (їж отруєні продукти і помирай!); право на справедливий і доступний суд та багато інших прав! Тому в Україні, за час існування цієї держави, вимерло близько 7 мільйонів громадян! В той же час, європейські демократії ,  чомусь мовчать про дике
порушення прав людини в Україні – в центрі Європи!
       Щодо національних меншин. Звичаєве Право не визнає національних меншин, а визнає лише чужинців. За Звичаєвим Правом,  чужинці є обмеженими в політичних правах і не мають права обирати владу і бути обраними до влади. В той же час, Звичаєве     Право, передбачало для чужинців право на націоналізацію. Власне, подібні закони існували в усіх інших народів. Так було! І відповідно, ця реальність відображена в ГНЗП.
Норми Звичаєвого Права є такими, якими вони були! Їх створив народ! І ніхто НЕМАЄ ПРАВА їх переіначувати! Навіть народ (!) немає права змінити  чи вилучити  якусь норму, але Звичай дозволяє блокувати архаїчні норми і приймати нові норми з волі НАРОДУ та з
дозволу РАДЕТЕЛІВ.
     Зрозуміло, що питання прав людини, національних меншин та нації стоїть не лише в плані -  як було, а також в плані – як має бути. Щоб відповісти на це питання, потрібно спочатку проаналізувати сучасну ситуацію в Україні з даними правами.  Як вже було
сказано, -  фундаментальні права людини грубо порушені, в результаті мільйони людей приречені на повільне вимирання!   А ситуація з правами національних меншин і української  нації,  взагалі є парадоксальною! Українська нація, яка складає майже 75% населення (!), має значно менше прав, ніж  так звані  нацменшини!  Відверто і цинічно порушуються культурні, політичні, національні  права Української Нації. В Україні, з потурання влади  українська мова, українська книга, українське слово, загалом 
українська культура, знаходяться в пригніченому стані! В  Україні, офіційно, на рівні Конституції,  у нації відібрано ПРАВО на НАЦІОНАЛЬНУ  ІДЕОЛОГІЮ, - це означає , що ніхто і не думає писати правдиву українську історію та будувати незалежну державу! Також в Україні, в усіх документах вилучена графа – «національність»! Таким  чином, всі громадяни України незалежно від походження, не мають правової основи, щоб означити свою національну приналежність! І виникає питання – на якій підставі у нас існують нацменшини з своїми правами?  Якщо нацменшини хочуть існувати й надалі і мати певні права,  то має бути поновлена графа – НАЦІОНАЛЬНІСТЬ та введене квотне представництво в органах влади, на державній службі та ін. установах. Кількість шкіл також має відповідати % від складу населення.  Тобто, українці мають мати свої 75%!
     Щодо заборони колонізації України чужинцями, то тут ми також  нічиїх прав не порушуємо! Впускати  чи не впускати – це право кожної держави.
      Як вже було сказано, Звичай дозволяє блокувати архаїчні норми і приймати нові норми.  І ті норми,  які явно суперечать Міжнародному Праву будуть заблоковані!  Ми можемо в тому не сумніватися! Але Міжнародне Право дуже скоро може принципово змінитися, - політика  глобалізації і мультикультуралізації  повністю збанкрутувала! Більшість націй в усьому світі піднімають питання захисту своїх прав!

     12. КРИТИКА.  Україна походить з Київської Русі! В різних козацьких документах Україна називається Малою Русью. Українці – руси, і Українське Звичаєве Право походить з звичая Русі, Руської  Правди, Конституції  П.Орлика.
     Відповідь.  Київська Русь (хоча приставка Київська –пізніша вигадка) була імперією створеною людоловами, варягами і русами. Як і всі імперії,  вона складалася з різних
народів, ба навіть різних етносів. Українці є прямими нащадками скіфів – словян
та скіфів – половців. Українці не є нащадками варягів, фінів, мордви, угро-фінів, татар –  різних племен і народів завойованих варягами і русами (а пізніще татарами і московітами).  З  варягами все зрозуміло, а от хто такі руси? І наскільки це плем’я було великим? Нажаль, офіційна історія на це питання дає малозрозумілі відповіді (є що приховувати!). Тому звернемося до «ВЛЕСКНИГИ», зазначивши, що її написали ті ж таки руси. Вже з дощичок (2а та 2б) ми дізнаємося, що руси були малим і слабким плем’ям,  яке ганяли туди-сюди різні ворожі племена. Варяги загнали русів в ліси, де ті сильно бідували! Потім руси втекли з лісів на південь і прибилися до іронців, у  яких
знайшли захисток.  Проте дуже скоро русів завоювали хазари.  Розгромили  хазар і звільнили  русів  ті  ж таки іронці! Отже, саме іронці були великим і могутнім плем’ям  (або союзом племен) - господарями нашої землі, вони  (як свідчить Влескнига)
розгромили не лише хазар але також  остаточно перемогли всемогутніх готів та загнали їх на північ! Очевидно також, що іронці посідали величезні простори – землі по Дніпру та причорноморські  степи. То хто такі іронці? До цього питання ми ще повернемося, але зрозуміло, що вони не є русами!
        В дощечці 4,б автор Влескниги (рус!) називає ті племена,  які нібито є русами,
але забули своє родство, а це поляни, свередзі  (мабуть сіверяни) і древляни. Отож, вже тоді існувала відома нам із сьогодення ситуація -  зайди кац-апи (руси-киї) нагло накидають нам своє ім’я  і, отже - старшинство! То кому ми будемо вірити?
      З  Влескниги очевидно, що руси – мале плем’я,  яке досить довго бродило по слов’янському Краю і кінець-кінців поселилося на землі полян, а з часом розмножилося, закріпилося в Київі і фактично його окупувало! Це означає, що руси досить активно займалися торгівлею  (Влескнига те підтверджує) і завдяки цьому почали контролювати таке стратегічно важливе місто, як Київ. Коли руси заволоділи Київом, то почали провадити серед  слов’ян політику гегемонії, але у них не вистачало сили, щоб реалізувати
свої  плани!
      На той час, та перед тим часом,  коли руси заволоділи Києвом  і прийшли  варязькі банди, наймогутнішим родом в слов’янському Краї  були уличі. Як свідчать різні
історичні джерела, зокрема «Повість Врємєнних Лєт» і та ж таки Влескнига,  в уличів було 311 міст, у полян, наприклад, було лише 12 міст (включно з Київом)! Уличі посідали величезну  територію – від моря по Дніпру до Росі, та все Причорноморья  - від Дунаю до Дніпра. Греки називали землю уличів «Великою Скіфією». За даними археології , уличі мали великі металургійні центри, виплавляли сталь і виготовляли зброю.  (За свідченням 
Влескниги,  руси не знали металургії!).  Єдиною реальною силою,  яка була здатна розгромити хазар і готів, були саме уличі!  Тобто, загадкові іронці – це ті ж таки уличі! Але хто такі уличі – самий могутній словянський рід?  Уличі невідомі в попередній історії, вони
якось раптово виникають і так само раптово зникають! Мовчать різні джерела про
існування в уличів держави, ми не знаємо ані імен князів уличів, ані назви їх столиці. Вочевидь що нас, як завжди дурять, руські  й грецькі літописці, нам щось саме важливе не
договорюють про так званих уличів! Правда, яку від нас приховують, на поверхні!  Загальновідомо, що перед  Київською Русью в нашому Краї існувала держава  Антів, або Антський Союз. Саме з антами і словянами воювала Візантія і завдяки цьому, в історії  анти є достатньо відомі. Візантійці зокрема свідчили, що жодної різниці між антами і слов’янами немає! Тобто, анти - також слов’янський рід, але самий чисельний і могутній.  А територія проживання антів повністю співпадає з територією пізніших уличів!  Ось що так старанно  приховують від нас руські літописці, а разом з ними сучасна історія, родове ім’я уличів – АНТИ! Чому? Тому, що  тоді розвалюється  теорія слов’янської бездержавності і руйнується  теорія  русько – варязької державності. Уличі були не
просто плем’ям, вони  вже мали могутню державу! Повністю розвалюється теорія України –Руси. Більш того, руйнується вся традиційна історія! Адже Анти – це один із древніх і культурних  народів! Анти  успішно протистоять Риму та Візантії! Громлять  хазар і готів! Мають найбільші, на той час, металургійні заводи, виробляють на експорт сталь, також пшеницю, тобто мають  розвинену і могутню державу!  То це їх греки називали дикунами, просвітили істинною  Христовою вірою,  це їм напівграмотні болгарські  попи  Кирило і Мефодій принесли  писемність, а  варяги-людолови - державність!?
    Руси, як вже було сказано, провадили політику гегемонії серед словян, але немали реальної сили, тому заключили союз з варягами. Суть змови між русами і варягами очевидна – підкорення словянських родів, отримання виходу до моря (!)  та повний контроль шляху – із варяг у греки. Влескнига свідчить, що руси піддалисяварягам і визнали їхнього «князя» (який взагалі не був князем!). То що не зрозуміло? Варяги і руси були один одному потрібні! Варяги були збройною силою, а руси мали вже налагоджені торгівельні стосунки з греками, волзькими булгарами, хазарами. Руси разом з варягами (читайте  «Історія України-Руси» І том, М. Грушевського), «…займалися людоловством  і продавали
відловлених слов’ян  (в першу чергу молодих вродливих жінок) в усі сторони світу»! Влескнига про те - звичайно мовчить,  Повість Врємєнних Лєт - також, але існує безліч(!) іноземних джерел (грецьких, арабських та ін.),  які про те свідчать! Єдиною силою,  яка протистояла русько-варязькій банді були уличі-анти та їх союзники тиверці. Тому, як свідчить «Повєсть Врємєнних  Лєт», вже кн. Олег, легко підкоривши навколишні слов’янські племена,  почав важку війну з уличами і тиверцями.  На жаль, ми нічого не знаємо про ту війну (чи війни), історія мовчить про те, як була знищена  держава антів – уличів, всі окупанти цю правду старанно приховували і приховують. На мою думку, те було зроблено спільними зусиллями  русько-варязького Києва, Візантії  та Хазарії, можливо що й булгари  допомогли, -  це була спільна і «свята» справа всіх людоловів,  работоргівців і рабовласників. Проте, руси , варяги та ін. завойовники, знищивши міста (цивілізацію) уличів – антів,  землею їх не змогли заволодіти! Руські князі землею уличів не володіли! Ця територія, принаймні більша її частина, до складу Русі не входила!  Уличі вжили самий дієвий механізм захисту – створили суцільну  військову організацію,  добре знану в історії під  ім’ям « БРОДНИКИ»  і воювали з Русью  аж до приходу  монголо-татар. Жодної принципової  різниці між  Бродниками та пізнішим Запорозьким Козацтвом
немає! Загалом співпадають також території ,  які вони контролювали. Тобто українське
Запорозьке Козацтво виникло ще в 9 ст. і воювало проти  «святой» Русі майже три століття!
       Звідки така дивна назва - бродники? Бродники – ім’я,  дане військовій організації
уличів-антів руськими  брехливими  літописцями  тому, що уличі-анти тримали  броди та переправи  і таким чином контролювали всю  свою територію і збирали з купців дань! Запорожці робили те саме! Добре відома теорія про УХОДНИКІВ, які  ніби то створили  Запорозьке Козацтво, виникла для того  щоб приховати, що запорожці  в своїй основі це ті ж таки уличі – анти. Уходники дійсно були, і у Запорозькому Козацтві була представлена вся Україна (в тому числі половці – скіфи), але уходники  лише вливалися у вже існуючу НАРОДНУ  військову організацію, створену  уличами –антами ще в 9 ст. на руїні  своєї цивілізації!
        Коли монголо-татари зруйнували Русь і всі князі скорилися, в Краї почалася
народна війна проти нових окупантів! Величезні території були очищені від татар
самим народом! То було початком  масового козацького руху по всьому Краї!  Очевидно,
що народне повстання підтримали з Запоріжжя так звані «бродники».  Завжди було так, – всі народні повстання активно підтримували з Запоріжжя – з ніким не повойованої вільної землі. Княжа влада і сама Русь зникла, повстала Україна! Після того, як «славні руські князі» пішли під  Литву, і руські феодальні порядки
почали поновлюватися,  всі що не бажали бути холопами,  йшли на Запоріжжя - на вільну від княжої влади землю,  так виникло таке явище,  як уходники. Але уходники, повторюю, не створили якусь військову організацію, вона вже існувала! А те, що вона в різні часи по різному називається,  в даному випадку не є принциповим питанням.
     Тому, Україна не походить з Русі і українці не є русами!  Звичайно, все вище
викладене можна заперечувати, але неможна заперечити, що в 13 – 14 ст. відбулося об’єднання майже всіх словянських  родів і половців – скіфів в єдиний народ, який сам визначив своє ім’я – «українці» і назвав свою територію - Україною. Питання , хто ми, давно вирішене, ще в 14ст. – тоді,  коли всі роди добре знали свою історію, зокрема те, що не були русами, а спільним  для всіх було колись ім’я країнці – українці. За козацькими  переказами, колись наша держава називалася Скупою Краю, або Скупою Країнською. Греки  переіначили Скупу в Скуфу – Скіфію (перехід  звуку П в Ф).

      Апологети України-Руси і фани Влескниги заперечують існування Скупи! Чув навіть такий аргумент проти – чому ж у Влескнизі про те не написано!?  Я читав Влескнигу кілька разів і у різних перекладах, і можу стверджувати, що козацькі перекази вона не заперечує, лише уточнює і доповнює, наприклад розповідає,  чия старшина пригріла варягів і розпочала шалену міжусобицю між слов’янами, що триває по сьогодні!  Зрозуміло, що все написане про славні перемоги русів, то є вигадки,  в той же час у Влескнизі міститься маса об’єктивних фактів, просто потрібно правильно читати і відділяти зерно від полови. І про Скупу, і про країнців - у Влескнизі написано!  Подивимося у дощечку 7є, кінець другого абзаца. Миролюбов це місце розбив на слова і читає  так – «а то бедегше мо кравенце а скуфе антіве  руси  борусень а суренжеци тако сме стахом  дедь русове». 
А перекладає прочитане Миролюбов так – «А тоді, будучи кравенці і скіфи, анти, боруси і суренжеці, стали діди русове.» Переклад  неправильний!  Звідки взялися «скіфи», як звук «У» міг перетворитися в звук «І».  І звідки взявся звук «Ф»? Подивимося в абетку
якою написана Влескнига і переконаємося, що букви  і звука «Ф» в ній взагалі немає! Значок, який Миролюбов прочитав як «Ф» має вигляд букви «О» з горизонтальною перетинкою і читається по різному, як «Ф» та як «П».  Читати потрібно по нашому, як «П»! Звернемо також увагу на останні  слова –«стахом  дедь русове». Діди не можуть стати дідами онукам! Діди можуть лише бути!  Тому «стали» потрібно  розуміти  як «були». А тепер зробимо приблизно правильний переклад – «А  були ще ми країнцями Скупи антів, борусів і суренжеців, так вони стали  (були) дідами русів». Таке прочитання повністю відповідає козацькому переказу про КРАЇНЦІВ  і їхню  СКУПУ (об’єднання), до  якої входили – древляни(найдревніші), кіми, анти, рокси, бренди і ін. роди, зокрема руси. Всі словяни і їх попередники країнці, в тому числі руси від древлян пішли – інформація для тих, що уявляють себе русами.
        Так, в козацькі часи, Україну офіційно називали Малою Русью! Але хто? Ті ж таки руські князі, бояри, попи та пани реєстровики. З князями і попами все зрозуміло, вони взагалі чужинці (нащадки варягів, греків, болгар), а от хто такі реєстровики? Скажемо велике спасибі гетьману П.Орлику за його «конституцію»! В ній міститься правдива, вражаюча відповідь на це запитання. Реєстровики (козаками їх називати не можу), були нащадками готів (тобто варягів)  та хазарів,  які колись стали на службу руським князям. Тобто, реєстровими нащадки княжих дружинників, серед  яких слов’ян практично не було! Всі часи ті «лицарі» комусь служили (русам, литовцям, ляхам, москалям) та  виконували поліційні функції - гнобили народ. Вони згубили всі повстання нації за незалежність і волю. Це вони здавали ляхам  ватажків козацько-селянських повстань!  Все логічно, адже для реєстровиків  (варягів та хазарів) запорожці  і селяни (слов’яни) не були братами!  П. Орлик в  «конституції» називає кримських татар своїми братами, а запорожців, які воювали проти тих людоловів, розбійниками. З «конституції» Орлика можна довідатися, що гетьманська влада для простого народу була «гірша за лядську неволю». Чи ж дивно, що ті  «лицарі» займалися також людоловством і работоргівлею! Такий факт, - За отаманування  І. Сірка запорожці перехопили загін реєстровиків на чолі з  І. Мазепою, які
гнали ясир – подарунок  гетьмана Дорошенка  султану! Тоді Мазепа  чудом уникнув страти, Сірко його чомусь помилував. А Б. Хмельницький  постійно розраховувався
з татарами українським людом!
    Тому Українське Звичаєве Право не походить  і не може походити навіть теоретично  ані з «звичая» Русі, ані з «звичая»  феодального Гетьманату  та «конституції» П. Орлика!
    Загалом псевдонаукова концепція  України-Руси виходить за наукові рамки і є руйнівною для України. Для того її сьогодні й піднімають різні антинаціональні
сили!  Якщо ми її приймемо, то  повернемося туди - звідки вийшли. Якщо ж цю брехливу  концепцію ми відкинемо і будемо твердо стояти на тому, що ми УКРАЇНЦІ, тоді і Україна вистоїть і відбудеться як незалежна держава.

     13. КРИТИКА.   Державна форма власності неефективна і націоналізація підприємств та банків зруйнує економіку.
     Відповідь. Дійсно, державна власність в СССР була  неефективною. Причини очевидні – бюрократизація власності та відлучення виробників від результатів своєї праці і управління
підприємствами,  в неринковій сутності економіки,  яка базувалася на безкоштовних ресурсах і дешевій праці державних холопів. Проте Китай,  врахувавши головні недоліки комуністичної  системи, створив іншу модель держаної власності, яка існує в ринкових умовах  і допускає в собі існування  приватної  власності.  Китайська модель економіки, в основі якої державна власність, є достатньо ефективною!  В той же час, західна ліберальна система,  в основі якої велика приватна власність, знаходиться в стані глобальної  і дуже
затяжної кризи! Причина кризи знаходиться в самій цій системі, в першу чергу  - у великій приватній власності.
      Звичаєва економічна система принципово відрізняється від комуністичної, ліберальної  та сучасної  китайської економічних систем.  Звичаєва економіка є багатоукладною, в ній
існує не лише національно-державна власність але також громадська, кооперативна та приватна, причому може існувати також  велика приватна власність за умови, що створена  чесно. В  Звичаєвій системі трудові колективи є господарями на національно-державних підприємствах, керують  ними  і розподіляють прибуток (відповідно закону), а держава здійснює контроль над такими підприємствами. Таким  чином,  національно-державні підприємства мають свого конкретного господаря – трудовий колектив, 
який   безпосередньо зацікавлений в процвітанні свого підприємства. Звичаєва система є ринковою і основується  на принципах отримання прибутку та конкуренції, але вона є національною ринковою системою.  Державна форма власності  (а точніше національно-державна) в цій системі  ефективна.
     Ліберальна система є інтернаціональною (космополітичною), наддержавною і вона дійшла до свого логічного кінця.  Світова торгівля, світовий розподіл праці  (щоб всі нації були залежними від влади світового олігархічного уряду), світова віртуальна валюта, видобуток  вуглеводнів  в величезних масштабах, брудна енергетика - себе віджили!  Ця система доживає свої останні десятиліття, а може й роки, її вже заперечує природа, - не
вистачає ресурсів, в ринковому світі(!) не вистачає продуктів харчування, почалися загрозливі зміни клімату. Закінчиться  глобальна  ліберальна господарка  колапсом і світовим голодом.  Порятунок  - саме в переході до самодостатніх національних економік  і відповідно до державної  чи національно-державної форми власності,  як домінуючої форми.


                  

Ми багато знаємо про творчість Тараса Григоровича Шевченка, постійно відчуваємо його присутність у нашому житті, його вплив на культуру, на політику, на владу. І разом з тим, постійно відкриваємо в ньому щось нове, невідоме нам раніше. Він, як казковий джин, що вирвався із зачарованого горшика, освітив сонячнирм сяйвом рідну землю і навічно оселився у душах кожного українця. Ним захоплюються, його ідеалізують, щиро люблять, його ненавидять і панічно бояться. Кожна влада намагалася зробити Шевченка своїм, тому що змагатися з таким велетом неможливо.
Мало говорити про Шевченка, як про поета. Це був новатор, творець особливої, надзвичайної сили думки. Глибина його чуттєвості, могутня рушійна пристрасть, боже провидіння – вражають. Він піднявся на такий рівень, звідки міг повести за собою народ, показати йому шлях до визволення. Він знав, що діяльність його не марна, тому й писав:
„Орю свій переліг – убогу ниву! Та сію слово. Добрі жнива колись-то будуть!”. Разом з тим, Кобзар ніколи не відривався від простої, народної України. Наприкінці життя він писав: „...я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу”.
Як глибоко потрібно перебувати душею в українській дійсності, щоб написати:

Сім`я вечеря коло хати
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає, а мати хоче научати,
так соловейко не дає.

І яким потрібно бути люблячим сином України, щоб так щиро перейнятися її долею:

Світе тихий, краю милий,
Моя Україно.
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?

Любов`ю до України насичена шевченківська філософія пробудження людської гідності, сили протесту і бунтарства. У царині загального заціпеніння, покорної мовчазної задухи страху, ненависті, підозр Тарасу Шевченку вдалося посіяти надію.
Міряти його спадщину загальними мірками не можна, він залишив для світу більше духовного, ніж матеріального. Шевченко – поет-пророк, чиє слово забезпечило вічність нашому народові і його мові. Для Тараса Григоровича в Україні не було дрібниць, у його віршах відображена вся Україна, кожна її грань. На його замальовках краєвиди, хатки, церкви, фортеці, чаксто руїни споруд, - сьогодні це історичні шедеври... Змалечку Тарас подорожував з батьком, з дідом, сходив босими ногами Черкащину, Полтавщину. Побував у місцях народних повстань, слухав дідові розповіді про козацьку вольницю, про боротьбу українців за свободу. Його мучили питання: чому вільна козацька держава опинилася в неволі, як може онук лицарів-козаків бути кріпаком? Уся його сутність протестувала проти поневолення, проти кріпацтва як явища. Творчість Шевченка пронизана козацьким духом, духом волі. „Боритеся, поборите...” – цим усим все сказано.
А як Шевченко зобразив гайдамаків! Адже до нього цю тему було заборонено (для офіційної влади, гайдамаки – розбійники, бунтарі). Ось такі рядки:

Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб`є живе серце
За свою країну.

Ось відповідь Тараса Григоровича владі! Поет відкрив людям душу гайдамацького руху.
Алем ж знаходиться бур`ян у вигляді бузини, що намагається спаплюжити українського генія. І що це дало бузині? Скажіть, після тих пердючих помиїв, в яких була спроба втопити пам`ять Кобзаря, стали ми інакше ставитися до Тараса Григоровича? Ні. Тому що криця - гнилі не боїться.
Дух вічності неможливо занапастити. Різного роду бузину Бог покарав, не наділивши належним інтелектом і глибиною душі. Всі вони міряють своїми мірками, Шевченко не вкладається в їхні виміри. Їм не збагнути, що вони стоять перед святою величчю.
А взагалі-то смердючою бузиною потягнуло з півночі. Там панічно бояться української України, і цьому є велика кількість причин, а виразником історичної пам`яті і культури української нації є Тарас Шевченко. Та повірте, що нашому Кобзареві нічого не загрожує. Це ж про них він писав:

Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком –
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.

Для декого краєм світу, Окраїною, й досі є Україна, тому й відбуваються такі тваринні нападки на наших геніїв, героїв, віру, мову, бібліотеки, діаспори... Але разом з тим нам повідомляють, що у Кембриджі відкрилося відділення української мови, у Німеччині відкривають інститут українознавства, у Південно-Африканській Республіці споруджують памятник Т.Г.Шевченку. Таких повідомлень безліч, зі всього світу.
Декілька років тому В.Путін, на одном із заходів у Санкт-Петербурзі, дуже ганебно висловлювався про Шевченка, і тому є десятки свідків. Натомість інший державник, куди більш поважний у світі, ніж Путін, Президент США Дж.Ф.Кеннеді, казав так:”Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто опікував, а й культуру світу, його творчість є благородною частиноюнашої історичної спадщини”. А інший Президент США Вільям Джефферсон Клінтон на зустрічі з киянами біля стін Національного університету ім. Т.Г.Шевченка 12 травня 1995 року назвав геніального Кобзаря лицарем свободи, борцем, що торував шлях вільній, демократичній Україні.
За пітораста останніх років українці привезли образ Т.Г. Шевченка в кожну країну світу, він присутній на всіх континентах!За приблизними розрахунками, лише пам`ятників Кобзарю, встановлених в 48 країнах світу, щонайменше 1100! Чи то Париж, чи то Рим, чи то Вашингтон – у кожній столиці стоїть пам`ятник українському генію. Загалом, це світовий рекорд кількості монументів, встановлених одній людині.

В Канаді місяць березень – це завжди Шевченківський місяць. В усіх університетах, у школах, відбуваються заходи, присвячені пам`яті Тараса Григоровича. СОТНІ людей збираються біля пам ятників чи у закладах ім. Шевченка, розмовляють, співають, декламують...”Обніміться ж, брати мої, молю Вас, благаю!” – натхненно, зі сльозами на очах промовляє літня жінка з постаменту біля пам ятника Кобзареві у Вінніпегу. Там, до речі, люди ставляться до особистості Кобзаря як до свого сучасника.
Щорічні Шевченківські дні в США – це грандіозні заходи, які проводяться на державному рівні. В 1964 році, особисто президентом Дуейтом Девідом Ейзенхауером на очах у сотень тисяч людей у Вашингтоні було відкрито монумент великому українцю. На постаменті пам`ятника викарбовано слова Шевченка: „Коли діждемось Вашингтона з новим і праведним законом? А діждемось таки колись!”. Прославлений генерал Ейзенхауер був захоплений генієм українського поета, звертаючись до присутніх він промовив: „...ми прийшли, щоб вшанувати пам`ять великого УКРАЇНСЬКОГО поета, який так промовисто висловив невмирущу рішучість людини боротися за волю та її незгасаючи віру в кінцеву перемогу. Це поступ прихильників волі, щоб віддати салют українському героєві... Він герой волі не тільки для себе самого. Коли він говорив про українську незалежність від російського колоніального правління, він ставив під загрозу свою власну волю. Коли ж він приєднався до братства, метою якого було встановлення республіканської форми влади в країнах Східної Європи, його було ув`язнено і навіть відібрано право на олівець і папір, щоб записувати свої думи про волю. Якби Шевченко жив сьогодні, він був би у перших лавах великого змагання прагнення людства до волі, до самовислову, до національної незалежності...”

Українці! Будьте УКРАЇНЦЯМИ! Активно втручайтесь в процес побудови саме української України, якої так бояться наші недоброязичливці. Ми не на пустому місці будуємо Україну, ми маємо грандіозну основу – славне минуле і великі постаті, визнані усім людством.
В СВОЇЙ ХАТІ - СВОЯ Й ПРАВДА, І СИЛА, І ВОЛЯ!
Слава Україні!

В статті використані матеріали газети „Свое Дело” за 1995 рік та інтерв`ю газеті „Рада Козацька” № 5-6 за 2011р. директора Національного науково-дослідного інституту українознавства, доктора філологічних наук, академіка Петра Петровича Кононенка.

Указ Катерини ІІ про скасування Запорізької Січі.



Зібралися всі бурлаки
До рідної хати:
Тут нам мило, тут нам любо
З журби заспівати!
Ти, царице Катерино,
Що ти наробила?
Край веселий, край зелений
Панам роздарила!
Багатому роздарила
Від краю до краю,
А бідному козакові
Зоставила те, де поховають...
(Народна дума ХVІІІ ст.)

Централізаційна колоніальна політика царату найбільших успіхів досягла на Україні в другій половині XVIII століття. Силоміць відібрано у місцевого населення й роздано російським та польським дворянам землі, знищено своєрідні форми місцевого врядування й замінено їх загальнодержавними, заборонено українську мову, дедалі більшого зневажання зазнають місцеві звичаї, національна культура, яка стала називатись "хлопською" або ж "мужицькою"... Усе це негативно позначалося на становищі українського народу, гальмувало його розвиток. Та найдошкульнішим ударом була ліквідація 1775 року Запорізької Січі, яка впродовж двох століть приваблювала українську еліту, в тому числі з давніх шляхетсько-боярських та князівських родів, що вели свій початок ще від князя Рюрика перспективою відновлення сплюндрованого полчищами Батия власної державності.

Безкраї запорізькі степи давали прихисток не лише воїнам, справою котрих було здобуття "козацького хлібаа", але й людям тямущим у різних ремеслах та хліборобстві. В реестрах Війська Запорізького Низового можна знайти представників інших народів, крім наших найближчих сусідів можна було зустріти навіть французів, шотландців а також татар, калмиків, молдаван, грузинів, сербів, вірмен, угорців, латишів, литовців, естонців, шведів, албанців, арабів і вихідців з далекого Китаю, що правда козаку іншої національності потрібно було обов’язково прийняти православну віру, а також вільно володіти козацькою мовою - цебто українською. Однак вихідці з інших країн були радше винятком і їх загальна кількість складала менше - 0,1 % від загальної чисельності Війська Запорізького Низового.

Найвизначніші російські царедворці того часу, в тому числі й сама цариця Катерина ІІ та князі Потьомкін і Румянцев, як і багато інших всіма правдами і неправдами намагалися записатися в один із 38 куренів Війська Запорізького Низового. Наприклад, Світлійший князь Григорій Потьомкін був записаний рядовим козаком одного із куренів під прізвиськом Грицько Нечеса. Саме рядовими козаками були записані в курені і інші російські царедворці, хоча в той же час вони мали офіцерські чини, як то поруччиків, капітанів та секундмайорів в лейбгвардійських Семенівському та Преображенських полках, створених в якості елітних підрозділів ще Петром І, це черговий раз підтверджує, що бути рядовим козаком Війська Запорізького Низового було надзвичайно престижнішим і модним, адже Запорізьке козацтво за своїм статусом в Європі прирівнювалось до лицарів славного Мальтійського Ордену, членами якого на той час було багато монарших родів Європи. В той же час російські вельможі не без підстав убачали в Запорізькій Січі вкрай небезпечне для себе вогнище боротьби проти кріпосницького й національного гніту. Саме тому Катерина II радісно сповіщала, «что Сєчь Запорожская въ конецъ уже разрушена, со изтребленіемь на будущее и самого названія запорожских козаковъ». І справді, два століття існувала Січ, і два століття по тому з історії українського народу випікалася пам’ять про це дивовижне творіння його. Згадаймо, український народ, не маючи своєї державності й прагнучи зберегти себе від татаро-турецького геноциду, а також, від соціального та національного поневолення Річчю Посполитою, створив козацтво, своєрідні збройні сили з основним форпостом його — Запорізькою Січчю. В указі від 3 серпня 1775 року, до речі, виданому аж через два місяці після підступної акції (царські війська захопили укріплення 4—5 червня; звісно, оголосити про це в усіх церквах, на майданах, торгах було безпечніше, вже остаточно розгромивши повстання під проводом О. Пугачева), Катерина II називає ще одну важливу причину цього заходу: «Заводя собственное хлебопашество, разторгали они темъ самое основаніе зависимости ихъ отъ престола нашего, и помышляли конечно составить изъ себя посреди отечества область совершенно независимую под собственнымъ своимъ неистовым управленіемь».

Певна річ, йдеться про такі страшні, ненависні московським феодалам різних мастей, демократичні традиції управління та побуту, які існували в Запорізькій Січі, оточеній сильними монархічними державами, звичайно в рамках тих часів, тобто — феодальної республіки. Трагізм ситуації полягав у тому, що Московське царство оголосивши себе імперією і третім Римом, заперечувало право українського народу на південні землі, рясно политі його кров’ю в боротьбі проти татаро-турецьких агресорів.

У війнах з Кримом і Туреччиною, які вела Росія в другій половині XVII—XVIII століть, українське козацтво, передусім запорізьке, будучи найкращою піхотою серед Європейських армій того часу, надало неоціненну послугу щойно пригнаним з під батога російським кріпосним мужикам, які тільки що замість армяка й лаптєй одягли зелені однострої й ківера в регулярній російській армії. Адже росіяни, як завжди вміли брати не вмінням, а кількістю. Про це мусила сказати в цитованому указі і Катерина II, однак скромно змовчала. Крім того, матеріальне постачання армії майже цілковито покладалося на людність України. Вчитайтесь у рядки цього документа, і ви за полудою царських слів побачите велич і трагізм українського народу, підступність ворожих замірів. А ще згадайте, що і по тому, й у найтяжчі в історії України роки, ті, хто відмовляв її народові в праві на вільний розвиток, завжди вдавалися до подібних аргументів, аби принизити, упослідити його, скалічити душу, позбавити гідності, а водночас і всього, що йому належить.

Указ зберігається в Центральному державному історичному архіві України в столиці незалежної держави місті Києві (фонд 220, колекція Київської археографічної комісії, справа 630). Його було надруковано тільки один раз — 1970 року в збірнику документів «Гайдамацький рух на Україні у XVIII ст.»,
виданому невеликим тиражем — З тисячі примірників, тож широкому читацькому загалові він невідомий.

Встановлення в наш час пам’ятників російській імператриці Катерині ІІ є своєрідним блюзнірським натяком на те, що Ви - українці не годні бути вільними людьми, тобто козаками – Ви є спадковою власністю Російської імперії, тобто кріпаками…
СВІТ ВЕЛИКИЙ, КРАЙ ДАЛЕКИЙ, ТА НІДЕ ПРОЖИТИ

Світ великий, край -далекий, та ніде прожити:
Славне військо запорізьке хотять погубити.
Ой цариця загадала, а Грицько пораїв,
Щоб зігнати запорожців та аж до Дунаю.
Вже ж на річці Базавлуці і москалі стали,
Славні ж хлопці-запорожці пили та гуляли.
Ой вже ж москаль Запоріжжя кругом облягає,
А наш батько Калнишевський того й не гадає.
Ой із Низу, із Лиману вітер повіває,
А вже ж москаль, а вже москаль Січу обступає.
Васюринський козарлюга не п’є, не гуляє
Та все свого отамана рано пробужае:
«Та встань, батьку отамане, кличуть тебе люде,
Ой як станеш ти на башти — москаля не буде!»
А москалі не дрімали, запас, одбирали,
А московські старшії церкву грабували:
Та беруть срібло, та беруть злото, восковії свічі,
Ой заплакав пан кошовий з старшиною в Січі.
Ой взійшов же пан кошовий та на круту гору:
«Ой та не руйнуйте, люди добрі, хоч божого дому!»
А запорізькі отамани, як орли, літали
Та свого батька.кошового вірненько благали:
«Та позволь, батьку, позволь, батьку, із штихами стати,
Не одному генералу з пліч голову зняти!
Не позволиш із штихами — позволь з кулаками,
Ой щоб слава не пропала поміж козаками!»
А вже ж уступила одна дивізія та серед самої Січі,
Ой взяла ж вона січові гармати, всі козацькі здобичі.
Ой крикнув же а Калниш кошовий у Покровській церкві:
«Прибирайтесь, славні запорожці, як би к своїй смерті!»
Ой крикнув же та Калниш кошовий на Покровській дзвіниці:
«Ой кидайте ж ви, славні запорожці, і пістолі й рушниці!»
Ой пливе щука з Кременчука, розбита із лука,
«Ой тепер же нам, Калниш кошовий, та з тобою розлука!»
Ой пішли, пішли славні запорожці а не пішки — дубами,
Ой як оглянуться до славної Січі — умиються сльозами.
А вже ж, уже славні запорожці п’яти показали...
Та встань, батьку, з домовини, кличуть тебе люде!
Ой як підеш на Вкраїну — по-прежньому буде.
Ой піди ж ти до столиці прохати цариці,
Чи не вступе царства-землі по прежні границі.
«Ой царице, наша мати, змилуйся ж над нами!
Віддай же нам наші землі з темними лугами!»
«Не на теє ж, запорожцю, москаля заслала,
Ой щоб твої луги й землі назад повертала!»
Текла річка, мала, невеличка, заросла лозами,
Заплакав же пан кошовий дрібними сльозами:
«Ой великий світ, цариця, і всім ти владаєш,
А вже ж ти нас, запорожців, з місця споміщаєш,
Та все ж ти тих вражих панів та все награждаеш».

"Світ великий, край далекий, та ніде прожити."

Козацька дума записана Д. І. Яворницьким у другій половині XIX ст. в с. Писарівці на Харківщині.
Друк, за вид.: Історичні пісні.— 1961.— С. 559.

Грицько — Григорій Потьомкін — російський державний і військовий діяч, генерал-фельдмаршал, фаворит Катерини II. Проводив політику в інтересах зміцнення абсолютиської держави. В 1775 р. з його ініціативи була зруйнована Січ і ліквідоване запорозьке військо. При розподілі українських земель одержав 100 тисяч десятин.

Микола Чабан "ГОЛОС ШИРОКИХ СТЕПІВ. Історія Гуляйполя, що на Дніпропетровщині"

(матеріал з сайту: http://www.day.kiev.ua/)


Гуляйполе, пов’язане з іменем Нестора Махна і розташоване в сусідній Запорізькій області, на слуху у багатьох. Та чи всі знають, що на Дніпропетровщині є своє Гуляйполе — у Криничанському районі? Як воно виникло? Де взялося? Пошуки відповідей на ці запитання й повели нас у краєзнавчі подорожі.
Село Гуляйполе в старовину було займищем Гуляйполем. Ви спитаєте, що таке займище? Це, як пояснює словник Бориса Грінченка, зайняте місце взагалі і, зокрема, те ж саме, що й займанщина — земля, придбана правом першого зайняття. Гуляйполе самою назвою своєю говорило про широкий простір полів, які приваблювали до себе в минулі часи всілякий мандрівний люд. Широкі й привільні саксаганські та базавлуцькі степи, з силою-силенною балок, з 1740 року завжди слугували кращим кишлом і притулком як для збіглих від поміщиків селян з Росії, так і для місцевих гайдамаків і «комишників».


Через Гуляйполе тече на південь тонкою смужкою Базавлук. Звідки така назва у річки? Назву правої притоки Дніпра «Базавлук» (варіанти Бузулук, Бузувлук) дехто з дослідників виводить від тюркського слова «базук, бузук», що означає «зіпсована вода». Інші ж дослідники вважають ймовірнішим тлумачення назви з татарського «базау», що означає «теля, телячий». Звідси також назва правої притоки (чи живої ще?) Базавлука — річки Базавлучка.


Наш земляк поет Михайло Чхан присвятив річці чудового вірша, який так і називається — «Базавлук»:

Ніхто не зна із кревних
і заблук,
Що кров горить в терпких
жаринках глоду,
Що це той самий грізний
Базавлук,
Яким вертали козаки
з походу...

Так ось Саксаганська воєводська канцелярія за розпорядженням Новоросійської губернської канцелярії в 1770—1780 роках вживала всіх заходів до заселення степів поміж Базавлуком та Саксаганню «осідлим та сімейним народом». 1781 року місцевість Гуляйполя зі значним простором землі придбав надвірний радник Федір Михайлович Корбе і заснував слободу Михайлівку, заселивши її тим осідлим, краще передбачуваним народом. До речі, надвірний радник і «совісний суддя» Федір Корбе був обласканий самою імператрицею. Під час її подорожі на південь, 8 червня 1787 року в Полтаві, як свідчить журнал подорожі, йому серед інших військових та цивільних начальників, чиновників катеринославського суду, пожалувано орден св. Володимира другого ступеня.
Монарші нагороди треба було відробляти. Того ж 1787 року всесильному Григорію Потьомкіну припала до вподоби мальовнича місцевість довкола Святогірського монастиря (це нинішній Донбас). Після цього цариця Катерина II видає маніфест про секуляризацію церковного і монастирського майна з передачею його земельних володінь і підданих селян в 1787 році до державної скарбниці, а наприкінці 1790 року у володіння найсвітлішого князя Григорія Потьомкіна-Таврійського. Того ж 1787 року у Святі гори прибуває повноважний представник князя Потьомкіна, директор економії Катеринославскього намісництва Ф. Корбе з ордером на закриття монастиря, підписанний особисто Потьомкіним 21 серпня 1787 року.


Доручали Федору Корбе й інші неприємні місії. Є відомості, що саме Корбе був змушений у першій половині травня 1789 року виїхати на засідання суду у добре знане в усій Україні бунтівне козацьке село Турбаї на Полтавщині (вчили ж у школі про Турбаївське повстання 1789—1793 років). Правда, до села мав їхати київський губернатор Ширков, але через хворобу не зміг. Поїхав радник Корбе. Селяни рішуче заявили суддям, що всі вони козаки і що пани Базилевські не мають права вимагати від них виконання панщини. Коли урядовці за допомогою військового загону вдалися до арештів, селяни рішуче підняли збройне повстання. Повстанці вбили Базилевських, зруйнували їхню садибу і розібрали панське майно, заарештували суддів і радника Корбе (його понівечили теж добряче), домігшись від них розписки, що селян «добровільно переведено в козаки». До речі, виступ непокірливих українців з Турбаїв передував Французькій революції 1789 року. Ясно, що царська влада подавила виступ. Навіть село Турбаї перейменували в Скорбне... Ось до таких подій мав причетність суддя і радник Корбе.
До речі, жителі Гуляйполя так само не корилися царській адміністрації. Місцеві селяни, нащадки козаків, 1817 року виступили проти непосильного кріпосного гніту. Вони відмовилися від виконання будь-яких повинностей. Виступ набрав такого розмаху, що уряд послав сюди солдатів, приїхав катеринославський віце-губернатор. Селянський бунт жорстоко придушили.
Тим часом впливовий чоловік радник Корбе мав свою садибу і в Катеринославі. Вона почала будуватися на початку 1790-х років неподалік палаців губернатора і Потьомкінського. Але 1804 року Корбе передав свою міську садибу державній скарбниці.
25 квітня 1794 році в Гуляйполі освячено новозбудовану зусиллями Федора Корбе Свято-Миколаївську церкву. Поміщик, як вже зазначалося, обіймав посаду директора економії Катеринославського намісництва. Щодо населення: якщо в 1791 році в Гуляйполі нараховувалося 405 чоловіків і 390 жінок, то 1903 року в селі нараховувалося 82 двори і жило до 500 душ жителів.
Потім Гуляйполем володіли пани Лаппо-Данилевські. За матеріалами Дніпропетровського облархіву обласна газета «Зоря» у 1930-х роках повідала про випадок розправи у 1855 році поміщика Верхньодніпровського повіту Лаппо-Данилевського над його непокірливою кріпачкою Агафією Чебановою. Про це розповіли документи Катеринославського губернського правління.
Повністю вичерпавши арсенал виховних заходів впливу, Лаппо-Данилевський не домігся покірливості від Чебанової і звернувся до губернського правління з заявою такого змісту: «Чебанова предалась непокорности и развратной жизни; опасаясь, чтобы дурное поведение не имело влияния на прочих крестьян моих, я предположил сослать ее в Сибирь».
Такої заяви виявилося цілком достатньо, щоб влада поспішила видати необхідні документи для того, аби оформити заслання. Предводитель дворянства видає довідку: «Предполагаемая к высылке в Сибирь на поселение за безнравственность крестьянка девка Агафья Гаврилова дочь Чебанова действительно ему (Лаппо-Данилевському) принадлежит и записана за ним по последней ревизии в с. Гуляй-Поле».
Верхньодніпровський земський суд дає довідку, що «Чебанова под судом и следствием не состоит». Інспектор лікарської управи А. Арцимович свідчить: «Агафья Чебанова, 22 лет от роду, всем здорова — и в Сибирь следовать пешком может».
Написали «статейный список об арестантке Агафии Чебановой, следуемой в Тобольский Приказ о ссыльных» — і молоду дівчину етапом пішки женуть у далекий Сибір на довічне поселення. Зроблено це все без суду і слідства, як значиться в «статейном списке», — «по воле владельца».
«Доброчесність» Лаппо-Данилевського взяла верх, але вибити дух непокірливості пригноблених селян йому не вдалося, — писав автор замітки в «Зорі» Терентій Вікторовський. — Пролетарська революція змила всіх нащадків Лаппо-Данилевського і разом знищила коріння безправ’я й несправедлоивості».
До речі, сам автор замітки Терентій Вікторовський у квітні 1946 року звинувачений у тому, що в період окупації був заступником керівника історичного архіву, і засуджений за це на 8 років ув’язнення у таборах... А реабілітований лише у жовтні 1991-го.
Поблизу Гуляйполя у маєтку Удачне 27 січня 1863 року народився історик Олександр Сергійович Лаппо-Данилевський (1863—1919), який у 36 років став академіком. Автор праць з російської історії та допоміжних історичних дисциплін. Його батько дійсний статський радник Сергій Олександрович (чи не він заслав до Сибіру Агафію Чебанову?) служив таврійським віце-губернатором у 1873—1879 роках. Тож син його закінчував гімназію у Сімферополі. 1886 року він закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. З 1890 — приват-доцент цього університету, з 1891 — професор Петербурзького історико-філологічного інституту. 1918 року став професором Петербурзького університету. Науково-дослідну роботу почав у студентські роки, у 1887-му видав у Петербурзі книгу «Скіфські старожитності» (друге виданння, 1897 р.). Автор численних праць з історії Росії, джерелознавства, археографії, історіографії, дипломатики, сфрагістики тощо. Вивчав методологічні проблеми історії. Помер 7 лютого 1919 року.

Нам достеменно невідомо, коли Лаппо-Данилевські продали землі у Гуляйполі катеринославському купцеві Давидові Васильовичу Пчолкіну. Але то були часи, коли в нових умовах господарювання на зміну старим дворянам приходили нові буржуа, які вміли господарювати по-новому.
Новий власник — купець Давид Пчолкін збудував 1892 року у Гуляйполі чималу економію. Хоча вона останніми роками активно руйнувалася, проте дещо й зосталося. Зокрема, нас вразив центральний двоповерховий, з червоної цегли корпус. Тут був склад-амбар, тобто комора або гамазей, як колись казали. На ньому викладено при вході: «ДВП, 1892». Ініціали самого Пчолкіна можна побачити і на багатьох уцілілих цеглинах. Довгий час надійно стояли і сусідні будівлі, але потім з розвалом птахофабрики «Українська» все почало занепадати, вже в наш час якийсь заповзятливий підприємець з обласного центру викупив низку будівель, аби розібрати будівлі і продавати стару цеглу в Дніпропетровську. Звісно, це свідчить про якість старої цегли і попит на неї. Але ж прикро, що Гуляйполе розбивають на цурки... Так як у 1934-му розбили місцеву церкву.
Купець першої гільдії Давид Пчолкін відомий тим, що понад двадцять років (!), починаючи з 1878 року, був церковним старостою однієї з провідних церков Катеринослава — Успенської. Він збудував у Катеринославі кілька ошатних будинків. 25 липня 1884 року його 27-річна донька Агріпіна (Аграфена, Горпина) Пчолкіна вінчається в тій же Успенській церкві з «потомственным гражданином» 31-річним Олександром Івановичем Гуреєвим. Свідками (або «поручителями», як писалося тоді) були катеринославський 2-ї гільдії купець Петро Васильович Кулабухов, катеринославський купець Василь Васильович Єфанов, підпоручик Прокіп Андрійович Пчолкін та священик катеринославського кафедрального собору Іоанн Домовський.
І Давид Пчолкін, і його зять Олександр Гурєєв активно займалися доброчинністю. Влітку 1888 року вони зробили свої пожертви по 50 карбованців кожен на облаштування в Катеринославі так званого «Дома трудолюбия». Будинки працелюбства створювалися в Російській імперії як «найкращий засіб боротьби з жебрацтвом». Про актуальність таких заходів свідчила статистика: осіб, котрі жили подаяннями, за офіційними даними 1877 року, нараховувалося в країні 300 000 чоловік.
Влітку 1894 року Давиду Васильовичу Пчолкіну висловлено подяку єпархіального начальства за пожертву 200 карбованців на влаштування водогону для цвинтарної Лазаревської церкви (територія сучасного Севастопольского парку). Таку ж подяку висловлено вдові статського радника Ользі Поль (її чоловік відомий громадський діяч Олександр Поль, як відомо, був похований неподалік від Лазаревської церкви) та поміщикові Дмитрові Христофорову «за пожертву ними на той же предмет 85 карбованців».
Після смерті Давида Васильовича Пчолкіна (він помер до 1905 року) його дочка успадкує батькові катеринославські статки і маєток у Гуляйполі. Катеринославські домоволодіння його доньки, дружини «потомственного почетного гражданина» Агріпіни Давидівни Пчолкіної оцінювалися 1905 року в кругленьку суму в 42 тисячі карбованців. Для порівняння погляньмо на будинки її родичів. Дворянин Прокіп Андрійович Пчолкін мав будинок вартістю 2400 карбованців, а вдова поручика Марфа Костянтинівна Пчолкіна — 6000 карбованців.
Дуже успішно передове господарство Олександра Гуреєва і його дружини в Гуляйполі було представлено на Південно-російській обласній сільськогосподарській, промисловій та кустарній виставці 1910 року в Катеринославі. Тільки у галузі тваринництва господарство з Гуляйполя вибороло три великих і три малих срібні медалі. Зокрема, виставлялися грубошерсті вівці-мериноси «з переважанням шляхетності вовни». Господарство Гуреєвих належало до відомих у губернії старих вівчарських господарств, котре утримувало декілька тисяч овець-мериносів виключно для отримання вовни.
На тій же виставці Гуреєвими були гарно представлені й свині-йоркшири, яких і нагородили великими срібними медалями. Господарство О. Гуреєва, читаємо у виданому 1912 року альбомі виставки, «вже давно розводить худобу сірої української породи, купуючи бугаїв у С. С. Деконського і князя В. С. Кочубея. Господарство веде племінні книги і брало участь у кількох виставках, де дістало високі нагороди».
І, нарешті, коні. На тій же виставці завод Горпини Давидівни Гуреєвої виставив кращих своїх рисаків. Жеребців-плідників купували в господарствах Петрово-Соловово, графині Воронцововї-Дашкової та ін. Господарство мало племінний розплідник коней і вело заводські книги. «Вирощені на заводі коні, — читаємо в книзі сторічної давнини, — продаються на перегони і закордон. Господарство брало участь у виставках і має золоті та срібні медалі».
Олександр Гуреєв і його син Всеволод були серед членів-засновників Катеринославського товариства заохочення конярства (Екатеринославское общество поощрения коннозаводства). Коли розпочалася Перша світова війна, Всеволод Гуреєв добровольцем пішов у французьку армію. А восени 1915 року Всеволода не стало. У місцевій пресі з’явилося жалобне сповіщення: «Доброволець Французької армії Всеволод Олександрович Гуреєв помер від ран в німецькому шпиталі, про що вбита горем родина сповіщає рідних і знайомих. Заупокійна літургія буде відслужена в Успенській церкві в четвер 8 жовтня о 9 годині ранку. Після літургії — панахида». 11 жовтня подібну панахиду за членом-засновником провело й Товариство зохочення конярства.
Дружина купця Аграфена Давидівна Гуреєва, як сповіщають тогочасні довідники, була громадською діячкою. Зокрема, 1913 року вона була членом розпорядчого комітету «Общества попечительства о женском образовании в г. Екатеринославе».
У 1918 році, при гетьмані, в Гуляйполі діяли партизани, яких стратили німецькі війська. На будинку колишньої економії встановлено в радянський час меморіальну дошку з таким текстом: «На этом месте немецкими оккупантами были расстреляны партизаны гражданской войны, уроженцы с. Гуляйполе Осипенко Г. Ф., Стадник А. П., Хомяченко С. С., Куценко Е. П. Вечная память павшим за свободу и независимость нашей Родины!»
Та повернімося до цегли. Потужні традиції місцевого цегельного виробництва тривали і в радянський час. Щоправда, тяжкою працею створювався радянський добробут. У селі живе чимало приїжджих людей. Серед них — 86-річна Марія Петрівна Коваленко. Сюди приїхала з Росії. У важкий повоєнний час тут у 1947—1955 роках працювала на місцевій цегельні. «За зміну з Марусею Коваленчихою видавали по 250 цеглин, — згадує вона. — Найважча праця. Падала від роботи. А ще голод 1947-го. Підірвала здоров’я. Працювали на цегельні у теплий сезон — з весни і до осені. На собі носили по 16 кілограмів. Треба було швидко-швидко перевертати цеглини, бо інакше від начальства влітало за порушення технології. Ми там і жили біля цегельні в землянці...» — накотилася непрохана сльоза на обличчя жінки. Нині вона має жалюгідну пенсію в 600 гривень, живе сама. Син — у Харкові, дочка в Бєлгороді, у них свої сім’ї. Інколи провідують стареньку.
— У хрущовські часи закрили чи не всі цегельні, — доповнює розповідь історик, директор місцевої школи, краєзнавець Сергій Пархоменко. — Шлях до комунізму мав бути викладений залізобетонними виробами, а не цегельними. Тож 1964 року перестала існувати й цегельня в Гуляйполі.
Сергій Валентинович розповідає, що козацький зимівник у Гуляйполі, як вони дізналися, існував від 1610-го. Тож цього року можуть святкувати 400-річчя села. Для наших країв це дуже поважний вік.
Сергій Пархоменко, хоч і народився в сусідньому Софіївському районі, але всім серцем полюбив Гуляйполе, розвиває козацькі традиції, натхненно розповідає про посаджений тут ще до революції дубовий гай. Йому хотілося б, щоб у селі вкорінився зелений туризм, приїздили люди, зацікавлені у змістовному відпочинку на природі, а відтак дали нове дихання степовому селу. Сам педагог малює для себе, прищеплює дітям любов до прекрасного. Захоплюється інженерними досягненнями минулого:
— Бачили наш кінний манеж на території колишньої економії Пчолкіна? Унікальна конструкція. Покриття без заліза.
Про те, як гарно виглядало все колись у Гуляйполі, оповіла нам і 75-річна місцева жителька Галина Миколаївна Гонзур:
— Пан жив у місті, а тут, кажуть, у нього була літня дача. У ній зараз знаходиться дитсадок. Позаду дачі була дерев’яна веранда, її вже немає. Не витримала іспитів часу. Але збереглися на садибі крислатий дуб, велике хвойне дерево — чудасія в степу. Дерев цих було більше, та вціліло одне. Нижче дачі зі ставка протікала річечка, яка впадала в Базавлук. Каштанова алейка вела донизу, там і моя мама квіти садила. А ще неподалік стояла лазня — від неї упоперек вела липова алея. Побіля нинішнього дитсадка росли квадратами дерева вишень, груш, яблук. А ще радували око декоративні кущі акації. Панська дача ще за моєї пам’яті виглядала красиво, привабливо, нарядно — дім оздоблювало дерев’яне мереживо. А поряд знаходилося кінне господарство пана Гуреєва. Кажуть, воно мало такий успіх, що навіть Америка закуповували його коней.
У купця Пчолкіна в кількох будинках робітники жили. Будинки ті до останннього стояли, а нині розтягли все. Нікому і пожаліться... Не повірите, після окупації ми з батьками повернулися в село — так все ціле стояло. При німцях, виходить більший порядок у господарстві був, як зараз... Ще при радгоспі все стояло цілісіньке, огороджене, як і при панах.
А ще пам’ятаю, приїздив у наше Гуляйполе сам Семен Михайлович Будьонний і робили виводку коней для нього.
Спогади, спогади... Їм нема краю.
...Вертаємо назад долиною річки Базавлук. Де «кожен берег битвами пропах, і кожну скелю мороком накрило». Їхати з Гуляйполя до Дніпропетровська кілометрів 85, не менше.
Траса Кривий Ріг—Дніпропетровськ приголомшувала своєю пустельністю. На землю спускався вечір.
«І спить в замоховілих шрамах скель козача буйна вдача Базавлука...»

Микола Чабан, журналіст, Криничанський район Дніпропетровської області.

Думки з приводу надісланого Вам Док.1. "Головні Норми Звичаєвого права Українського народу", за розділами:
І: народ і нація – це не одне і теж. Необхідне ваше пояснення цих понять.
У параграфі І міркування двочленне: народ-влада. Де третій член –держава?
ІІ, 2.: «Земля …надається у власність і користування…»
Власність і користування – це різні юридичні поняття. Треба дати їм визначення. Хто на якій підставі і як їх надає?
ІІІ, 1: Звичаєве право носить моральне значення доки не сформоване волею держави у формі закону. Треба роз'яснити, які галузі права(земельного, авторського, сімейного, державного і т. ін.) ви маєте на увазі та на основі чого відбувається встановлення факту заперечення.
ІІІ, 2: Як бути з тими росіянами, які послідовно стоять за самостійність України, та тими українцями які послідовно борються проти самостійності?
ІІІ,5: Що означає цей пункт? Адже насправді немає «неухильного дотримання».. Що ви думаєте робити і як, щоб так було?
До читання чисел інших документів візьмуся після того, як отримаю пояснення на
повище сказане.

Бувайте здорові.
З повагою до вас - Левко Лук'яненко
25.09.11р.

25 сентября 2011, 22:21 от "Levko Lukianenko" :
Шановний Левко Григорович, вiдповiдае  Радник Звичаєвих козацьких організацій, радник з ідеології РГО "Козаки Січеславщини" Петро Яремчук:
І. Нація - це більш ширша етнічно та політично унітарна форма існування
народу. Тому термін народ - нація правомірний, ми не бачимо між цими
словами принципової різниці. Як розуміють слово народ (НАШ РОД !)
комуністи та націонал-демократи і яке ними дане визначення народу в
нашій Конституції це вже зовсім інше питання.
Держава - це організація політичної влади та народ з його територією
проживання, окремо від народа і влади не існує! Якщо немає політичної
влади з усіма її атрибутами то немає й держави, То про що мова?
Пропонуйте!
ІІ. Власнісь і користування це різні поняття, але давати їм
визначення не є завданням Головних Норм Звичаєвого Права.
ІІІ. 1. Існує дві теорії Права, позитивістська (тоталітарна,
комуністична) та філософська! В філософській теорії Право є
відображенням суспільної свідомості і стоїть над владою та її законами !
Те що існує зараз не Право, а Криво!
Головні Норми - це основні правові принципи які стоять вище законів
та Конституції. На їх основі пишеться Конституція, або законодавство
(Конституція може бути відсутня!)
ІІІ. 2. Росіяни які за самостійну Україну - свої і мають всі
політичні і економічні права (але їх мова, культура існує за їх кошт, як
українська в Росії). Українці які проти - чужинці!
ІІІ. 5. За недотримання моральних норм - різна відповідальність,
відповідно Звичая, приміром за гомосексуалізм - тюрма! Нічого нового не
вигадуємо.
З повагою, С. Сливко (Старолад).

ПРО ЗВИЧАЙ
Звичай – це ідеологічно-правова система, основа Народного \національного\ Звичаєвого Ладу та народної держави. В Історії Звичаєвий Лад називається Родовим Ладом.
Звичай не був кимось створений штучно \як інші ідеології\, Звичай був створений народом на основі власного тисячо-літнього досвіду. Звичай, чи не єдина ідеологія, що відповідає закону філософії – практика критерій істини. Тому в Звичаї відсутня релігія – вигадки жерців і попів прикриті ім`ям Бога! Звичаєва ідеологія ґрунтується на Національній Ідеї, її осно-ва – життя по совісті і по Правді та пріоритет інтересів народа над всіма іншими. Національна Ідея в своїй основі не змі-нюється, вона вічна. Звичаєва ідеологія також розглядає Природу як живий організм пов`язаний з народом і основу всіх благ, відповідно визначає інтереси народа і Природи як рівнозначні.
Ідейними носіями Звичая, після загибелі феодальної «св`ятої” Русі, стали козаки-січовики як еліта нації і як тогочасні націоналісти. До січовиків відносилися також кобзарі.
В Звичай входять – міти, елементи стародавньої Родової Віри, перекази про минуле, знання про суспільно-державну організацію і політику та правові норми – Звичаєве Право \Покон\. Звичаєве Право, його норми визначають суспільний лад, державний устрій та головні взаємовідносини в суспільстві. Норми Звичаєвого Права є незмінними, але може зміню-ватися їх формулювання, можуть блокуватися \але не викидатися!\ архаїчні норми і вводитися нові – відповідні Звичаєвій ідеології. Що ж до звичаєвих законів то вони змінювалися відповідно потребам,- «нужда закон міняє» - говорив кошовий
І. Сірко.
Відповідно, звичаї-обичаї, норми поведінки, обряди, прикладні системи не є Звичаєм. Звичай, як ідеологічно-правова
система, в них присутній і вони, як підсистеми, на ньому основуються, але вони не визначають суспільний лад та держав-
ний устрій – організацію влади. Більш того, вони як підсистеми можуть функціонувати в умовах окупації в системі чужого
ладу, чужої держави на інтереси окупантів і кінцеве знищення народу. Так, частина козаків забувши Звичай, але з усіма
звичаями-обичаями і військовим мистнцтвом \яке отримали як спадщину для служіння народу\ стали на службу Російсь-
кій Імперії.
Козаки-січовики чітко розрізняли Звичай та звичаї-обичаї. Цитую витяг із скіфсько-козацького обряда братання – «Бе-режем Край Звичаєм, одне одне обичаєм…» І на своїй зброї січовики часто писали – «вєрность прєданіям» \вірність пере-казам\. Також наш пророк Т. Шевченко під Звичаєм розуміє не обичаї, \обичаї на той час в народі знали і їх дотримува-лися!\ коли запитує – «…Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила…»
Звичай як ідеологічно-правова система існував в Україні до кінця 18 ст., до часів придушення гайдамаччини та знищен-ня Січі і козацького Запоріжжя. Ось витяг із, тоді поширеної в народі, козацької думи про руйнування Січі в якій фактично міститься заклик до повстання.
«Вернем нашу Україну з Першими Правами,
Отам наша Звичай-воля і втіха і слава
Нескорена ні варягом, ні поляком, ні московським кагалом!»
В цих кількох рядках дане розуміння минулого і сучасного, названі всі окупанти, конкретизована Національна Ідея та означена мета. І очевидно, що за цими рядками стоїть Звичаєва ідеологія.
Українська нація, чи не єдина нація у світі яка ще не так давно мала власну національну-родову ідеологію \інші нації мали і мають ідеології від своїх можновладців – поневолювачів і окупантів\.

Щодо питання заборони викладення Звичаю на письмі. Дійсно, писане «мовчить» і його можна невірно трактувати \за умови, що так мудро написано, а всі інші дурні\. Тому проблема в іншому - писане можна переписати-переіначити, а оригінал знищити, оце страшне! Власне це й почала робити наша знать і старшина. І не лише Покон переписали, але на-віть віру Родову знищили і скасували Бога-Духа Рода! То що для тих злочинців були предківські карби? Ніщо, як хотіли так і переписували! Тому в народі перестали визнавати написане старшиною, волхвами і знаттю. З часом це закріпилося в традиції усної передачі Родової ідеології та Покону та забороні їх карбувати. Тому Кон-Покон, перекази-історія, мудрість-філософія, і ін.. – загалом Родова ідеологія і Право стали Звичаєм. Проте, писаний Покон-Звичай \саме головне\ існував, принаймні в двох примірниках. За словами Безклубого \нагадую, що їх підтвердив старий козак І. Власюк\ один примір-ник був схований \для нащадків\, а інший зберігався у характерників. Існує інформаці про «кохтирі» - особливі дуже цінні документи, що знаходилися у козаків-характерників. Цілком можливо, що кохтирі це і є написаний ще дуже давно різами, на дощечках Звичай.
Намагання звести Звичай до обичаїв, обрядів, пустопорожньої філософії,- чим займаються окремі «теоретики» - це за-перечення Звичаю як Родової ідеологічно-правової системи, що визначає наш Лад та державний устрій.

КОМЕНТАР ДО ГОЛОВНИХ НОРМ УКРАЇНСЬКОГО ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА
Загальні пояснення. Головні норми /і принципи/ Звичаєвого Права це в першу чергу ті норми, що визначають, означують Звичаєвий Лад. Крім цих норм є багато інших важливих норм, що стосуються всіх сторін життя суспільства. Також в даному документі названі не всі головні норми. Якщо на те буде воля товариства то їх можна буде включити в даний документ. Але і тих що є цілком достатньо щоб означити Звичаєвий Лад. Всі норми зрозумілі - вони захищають інтереси народу-нації та кожної чесної людини, і всі вони справедливі. Також ніхто з нас їх не придумав, ми їх лише викладаємо, а автором їх є УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД. Ми не маємо права їх написати-переписати на свій розсуд і в угоду сучасним реаліям. Звичай дозволяє блокувати архаїчні норми та вводити нові відповідні Звичаєвій ідеології, але Звичай не дозволяє їх вилучати чи переіначувати. Тому коли буде писатися сучасна Звичаєва Конституція на основі Зв. Права тоді можна буде заблокувати певну архаїчну норму виходячи з реалій, з існуючого Міжнародного Права . Тому всі заяви про порушення даним документом чиїхось прав, свобод, міжнародних норм і т. д. не мають під собою жодної основи. Що ж до звинувачення в фашизмі, расизмі, тоталітаризмі і комунізмі то з таким же успіхом в тому самому можна звинуватити ввесь Український Народ – як автора Зв. Права. Нас просто залякують! Також чуємо критику, що в даному документі немає конкретики! Так, бо норми і принципи не можуть бути конкретнішими. Конкретизація норм це справа Конституції і законів. Як будуть конкретизовані норми Звичаєвого Права - то буде залежати від конкретних обставин і це не є питанням сьогодення.
Коментар по пунктах. І. Система влади – диктатура нації.
Диктатура нації – це диктатура народу над владою (в наш час існує диктатура влади над народом). Принципи диктатури нації, – Право і Закон дає нація , нація диктує владі свою волю, влада виконує, нація має право в будь який час зняти вищу владу якщо остання порушує волю нації.
1. Відповідно Звичаю при прийнятті рішення має бути досягнута одностайність, що передбачає попередню відверту дискусію, врахування різних інтересів, звернення до авторитетів. Але якщо одностайність не досягнута рішення приймається по волі більшості. Меншість немає права не приймати волі більшості, створювати опозицію, тощо. Рішення більшості всіма сприймається як спільна воля.
2.Народ обирає владу на всіх рівнях – на рівні села, містечка, міста, району, області та держави. Сьогодні народ не обирає влади на рівні району та області, - Ради які ми обираємо не є владою! Народ має право будь-якого посадовця /в тому числі президента держави/ зняти і віддати під суд. Вічова система – народні збори, може діяти лише на першому рівні – село, містечко, мікрорайон. На вищому рівні діє представницька система влади.
3. З влади в народ – відбувши визначений термін урядник вже немає права залишатися на державній службі, а обов’язково повертається на попереднє місце праці, звідки пішов у владу. Ця норма ні для кого не може бути змінена, навіть для Президента України! Сьогодні наші урядники ходять по колу – з однієї посади на іншу, влада не міняється!
4. Народ-нація дає владі накази – що влада повинна зробити і що немає права зробити /приміром заключити якийсь договір з іншою державою/. Влада має право пропонувати від себе, але повинна отримати на те схвалення з боку нації. По важливим питанням проводяться референдуми.
5. Влада немає права писати, та переписувати закони. Влада має право видавати підзаконні акти. Конституцію і Законодавство приймають Конституційні Збори які потім обов’язково розпускаються. Верховна Рада має право підготовляти проекти законів, які спеціальний орган - КОЛО УПОВНОВАЖЕНИХ – приймає або забороняє.
ІІ. Економічна система.
1. Національно-державною власністю тому, що нація виступає власником всіх природних ресурсів, але частину з них
вона передає в управління державі, а іншу частину у власність територіальних громад.
2. Норма є зрозумілою і не потребує роз’яснення.
3. Норма є зрозумілою.
4. Націоналізація найважливіших підприємств не означає, що звичаєва економіка є комуністичною! Друга частина цього пункту чітко вказує про існування приватного дрібного та середнього бізнесу. Відповідно звичаєва економіка є ринковою, але це національна ринкова еконоиіка. Якщо є потреба повинні бути включені норми які б чітко визначали ринковий характер зв. економіки.
5. Національно-державні банки це національні банки в управлінні державою, також можуть бути громадські банки. Капітал під держконтролем означає, що капітал має знаходитися в національних банках , його походження має бути прозорим, при переводі капіталу за кордон має бути сплачений податок. Капітал українських громадян, що знаходиться за кордоном, походження якого незаконне чи який незаконно вивезений має бути повернений в Україну і націоналізований.
6. Цей пункт,- в поєднанні з тим, що влада знаходиться під повним контролем народу і держбюрократія відсутня як клас - означає, що трудові колективи на національних підприємствах по суті є господарями і управляють ними.
7. Пункт зрозумілий.
Отже, Звичаєва економічна система є ринковою, відповідно в ній визнається приватна власність та приватна ініціатива. Немає обмежень щодо накопичення капіталу, не забороняється приватній особі володіти підприємством, торговою фірмою і іншим бізнесом за умови, що власність створена власною працею і чесно. Але Зв. Право ні за яких умов не визнає прихватизацію національної власності, що відбулася в Україні.
ІІІ. Інші норми.
1. Норма зрозуміла.
2.Невизнання національних меншин і невизнання прав за чужинцями – це норми властиві майже всім народам і їх державам. Так московська держава кілька століть займалася асиміляцією українців, те саме робили Польща, Австрія, Румунія. Більш того, сьогодні в Україні продовжується політика русифікації і асиміляції українців так званим «русскоязичним насєлєнієм»! Щодо кивання на західні демократії, то уряди деяких європейських держав вже визнали, що надання емігрантам широких громадянських прав було помилкою. А в демократичному Ізраїлі, чужинці не мають жодних прав! І які права мають українці як нацменшина в Росії? Ситуація з нац. меншинами в Україні дуже дивна, адже графа – «національність» вилучена ! Питання, - на якій тоді підставі в Україні існують різні нац. меншини та ще й задовольняють свої незаконні права за рахунок української нації. Якщо ж нац. меншини хочуть існувати то тоді потрібно відновити графу «національність» і встановити пропорційне представництво в усіх органах влади! Тоді українці отримають свої 75% і нацмени отримають свої 25% /а може й менше/, точно так має бути по національним школам і це буде справедливо!
3. Норма зрозуміла.
4. Все, що відбувається в сфері моралі та стан морального і фізичного здоровя нації залежить в першу чергу від державної політики в цих сферах.
Поширення аморальності, масово отруєні продукти харчування, вимирання української нації – це все результат державної політики.
5. Норма зрозуміла.
6. Кожна нація має право зберігати і захищати себе як націю, етнос і расу. Інтереси інших націй це не порушує.
7. Дана норма прокоментована в п. 7 в головних нормах Звичаєвого Права.
Підсумовуючи. В даних нормах немає нацизму, расизму, комунізму і фашизму. Звичай не проголошує вищисть чи богообраність української нації. Ми також не маємо права змінювати дані норми. В той же час якщо певні норми явно не вписуються в сучасні реалії то вони можуть бути заблоковані, але лише тоді коли прийде час їх втілення в життя і заблокувати ту чи іншу норму, прийняти нову норму може лише українська нація відповідно Звичая.

Головні Норми Українського Звичаєвого Права

І. Звичаєва система влади – диктатура нації \найвища форма народовладдя\
1. Система влади основується на принципі верховенства спільної волі та підпорядкування меншості більшості.
2. Народ-нація обирає владу на всіх рівнях, контролює та має право відкликати і притягувати до відповідальності. На першому рівні діє Коло та Віче, - пряме народовладдя.
3. Влада є обов`язково змінюваною, - з влади – в народ.
4. Нація диктує владі свою волю. Головна функція влади – виконувати волю нації.
5. Право і закони, зміни і доповнення до них дає виключно народ-нація.
ІІ. Економічна система
1. Земля, усі природні багатства, надра, ліси і води є національно-державною або громадсько-територіальною власністю.
2. Земля не купується і не продається, а надається у власність і у користування у розмірах та на термін визначених законом.
3. Селяни самі визначають форму господарювання – індивідуальну чи колективну, кооперативну.
4. Велика промисловість,важливі підприємства, транспорт, велика торгівля, надприбуткові сфери економіки є національно-державною власністю. Мала промисловість, середня і дрібна торгівля, середній і дрібний бізнес є кооперативним та приватним.
5. Банківська система є національно-державною власністю. Капітал знаходиться під державним контролем.
6. Трудові колективи на національно-державних підприємствах приймають пряму і безпосередню участь в управлінні цими підприємствами.
7. Іноземний капітал може залучатися лише державою, при потребі з застереженням національних інтересів. Іноземні юридичні та фізичні особи не можуть бути власниками землі та підприємств.
ІІІ. Інші норми
1. Ідеології і організації які заперечують Звичаєве Право та провадять антидержавну і антинаціональну діяльність забороняються.
2. Звичаєве Право не визнає національних меншин, є чужинці. Чужинці мають право на українізацію. Чужинці які не українізувалися не мають громадянських прав.
3. Українська мова є єдиною державною мовою і домінуючою в суспільстві.
4. Держава - влада відповідальна за моральне і фізичне здоров`я нації.
5. Неухильне дотримання народних моральних норм - пошана до старших, пошана до жінки і матері, заборона сексуальних збочень та ін..
6. Збереження расово-етнічної приналежності української нації. Заборона колонізації України чужинцями.
7. Одностанове, безкласове суспільство. (Коментар. Розподіл суспільних функцій відбувається відповідно бажань та здібностей, в умовах рівних можливостей і на конкурентній основі. Соціальний статус не передається по спадковості.)
Вищевикладені норми Звичаєвого Права основуються на віковічних традиціях українського народу які відображені в «Кобзарі», «Захарі Беркуті», «Влескнизі», козацьких переказах, Програмових Постановах ІІІ Збору ОУН та інших історичних джерелах.
Документ прийнятий у першому читанні на Козацькій Раді 15.05.2011р. м. Жовті Води та підтверджений на другій Козацькій Раді 04. 06. 2011р. с. Покровське Нікопольського р-ну Дніпропетровської області з P.S.
P.S.
Представники інших національностей які проживають в Україні повинні з розумінням поставитися до головних норм Українського Звичаєвого Права і прийняти їх. Це сприятиме досягненню злагоди і взаємопорозуміння в суспільстві

Вітаю усіх українців зі святом.

Оце сьогодні зайшов у місто, подивитися на урочисте свято, щодо встановлення незалежності України. Хотілося побачити всіх нас, чим живемо, які люди, який дух. Зайшов удень, бо що його там ввечері дивитися, усі свята однакові. Зразу до Шевченка, приємно був вражений, що добре пілкуюються, пам’ятник на реставрації. Ну що ж, далі з острова до парку Шевченка.

[ Читать далее... → ]

http://kozak-sirko.org.ua/forum/viewforum.php?f=1
 Запрошуемо!

Доля легендарної булави Сірка



багато років хвилює дослідників. Розпочавши розшуки, ми потрапили в серію таємничих пригод. І вони ще тривають... Все почалося 1920 року. Тоді останній Пре­м'єр-Міністр Кубанської Народної республіки і останній легітимний отаман Кубанського козацтва Василь Іванис назавжди покинув землю Кубані. У чемодані вивіз магічний символ влади ВСІХ козаків — унікальну Булаву Івана Сірка.
[ Детальніше... → ]