ВОЗНЕСЕНИЕ БОГОРОДИЦЫ
 В соответствии с традицией и теологией католической церкви тело и душа Девы Марии была забраны на небо после того как Она закончила свои дни на земле. Католическая церковь принимает это как истину, не подлежащую сомнениям, и празднует Успение 15 августа, начиная с 6 века. Празднование Успения Богородицы было установлено в период правления византийского императора Маврикия — с 582 года. Этот праздник, которому предшествует двухнедельный Успенский пост, отмечается во всем христианском мире. Он напоминает нам, что смерть — это не уничтожение нашего бытия, а только переход от тления и разрушения к вечному бессмертию. Успение Богородицы (La Asunción de la Virgen) очень часто в Испании называют Праздником августовской святой Девы или Богородицей августа (Virgen de Agosto). В ходе праздника идут церковные богослужения, религиозные процессии, происходят народные гуляния, иногда даются представления в виде религиозных мистерий. В городе Эльче (провинция Аликанте) 14 и 15 августа в базилике святой Марии дается традиционное религиозно-театральное представление с впечатляющим финалом коронования Девы Марии. Ежегодно в день Успения Богородицы собираются сюда на праздник тысячи богомольцев. Несколько костюмированных юношей представляют в соборе 11 апостолов, а один из них одет как Мадонна и поет гимн. На другой день по улицам носят статую Мадонны. На протяжении почти семи столетий, проявляя всеобщий энтузиазм, жители Эльче сохраняют форму и дух эльчской мистерии, которая достоверно воссоздает мир средневековой религиозной драмы. В 12—16 веках постановка в церкви драм на библейские темы (мистерий) получила широкое распространение во Франции, Англии и Испании. Эти постановки, в которых принимали участие сотни актеров, продолжались порой несколько дней подряд, и в ходе их использовались сложнейшие декорации и оборудование. В эпоху средневековья такие мистерии (действа) разыгрывались во многих соборах европейских городов. 15 августа инсценируется торжественное погребение Девы Марии и возложение на Нее венца. Все это происходит под аплодисменты и ликующие крики толпы. В этот момент играет орган, звонят колокола, вспыхивают огни фейерверка. Это венчание на царство, точнее, момент, когда сверху на главу Богородицы спускается корона, является завершением торжества, переходящего затем в народное гуляние. Одна из особенностей мистерии состоит в том, что ее участники относятся к разным возрастным группам. В ней заняты прихожане всех возрастов, сплоченные общим энтузиазмом. Дети и подростки, например, исполняют, согласно средневековой традиции, женские роли. Традиция, согласно которой женская роль исполнялась мальчиком, была присуща не только религиозным средневековым пьесам. Во времена Шекспира в Англии и в некоторых других странах женские роли обычно также исполняли мальчики. Не менее известна религиозная мистерия, посвященная августовской Деве в Ла-Аль-берка (Саламанка), которая разыгрывается под открытым небом на площади перед церковью. В Винуэсе (провинция Сория) разыгрывается шуточное сражение за обладание образом Девы Марии. Вообще, с этим праздником связано немало и чисто народных традиций. Некоторые исследователи полагают, что корни этого праздника связаны с древними земледельческими обрядами, с уборкой урожая, и что Дева Мария пришла на смену другому более древнему образу богини плодородия. Празднование Успения Пресвятой Богородицы (Assumption of Mary) посвящено воспоминанию о кончине Божией Матери Марии и Ее телесного вознесения на небеса. Этот праздник в католической церкви имеет статус торжества (высшая степень в иерархии католических праздников) и отмечается ежегодно 15 августа. На Востоке и на Западе он имеет различные названия. Греки называли его «Koimesis» — «Погружение в сон» (от церковно-славянского — успение). На Западе закрепилось латинское название «Assumption» — «взятие», «принятие», поэтому среди русских католиков латинского обряда используется наряду с устоявшимся в русской традиции «Успением» название «Взятие Пресвятой Девы Марии в небесную славу». Ранние христианские памятники содержат различные и, зачастую, противоречивые сведения о том, где и как долго жила Богоматерь после окончания земной жизни Христа. Также неточны сведения о кончине и погребении Богородицы. В большинстве текстов упоминается следующий сюжет: после вознесения Иисуса Христа на небо Дева Мария жила в Иерусалиме под опекой и заботой Иоанна Богослова, творила молитвы в ожидании встречи с Сыном. За три дня до кончины Девы Марии к Ней явился архангел Гавриил и возвестил о скором переходе к блаженному успению. Она призвала всех апостолов, чтобы с ними проститься. Согласно желанию Богоматери Ее тело было погребено в Гефсимании около Иерусалима, между могилами родителей и Иосифа Обручника. Через три дня к могиле пришел апостол Фома, отсутствовавший в Иерусалиме в день Ее кончины, но вместо тела Девы Марии в гробнице были розы. Телесное взятие Богородицы на небеса, так же как и ее свобода от первородного греха, является догмой католического вероучения. И хотя в Ее успение люди верили на протяжении веков, официально этот догмат был оформлен лишь в 1950 году. Как и другие праздники почитания Богородицы, в этот день для верующих обязательно посещение мессы и совершение молитв. В некоторых странах Западной Европы, например, Австрии, Греции, Франции, этот день является национальным праздником и выходным. Русская Православная Церковь отмечает праздник Успения Пресвятой Богородицы и Приснодевы Марии по новому стилю — 28 августа.  Grado della Celebrazione: SOLENNITA' Colore liturgico: Bianco S0815B ; Dopo l’annuncio, Maria è partita verso la montagna di Giudea per andare a trovare Elisabetta. Colma dello Spirito Santo, Elisabetta l’ha benedetta. L’ha proclamata “Madre del mio Signore”. Fonte di gioia. Beatitudine vivente della fede. Maria ha risposto con il cantico del Magnificat . Parole ispirate, che lasciano intravedere il suo cuore. Esse sono per noi il suo “testamento spirituale”. Identificandosi con Maria, la Chiesa di tutti i tempi continua a cantare tutti i giorni il Magnificat come suo proprio cantico. Celebriamo oggi il mistero dell’Assunzione. Alla fine del suo passaggio sulla terra, la Madre del Redentore, preservata dal peccato e dalla corruzione, è stata elevata nella gloria in corpo e anima vicino a suo Figlio, nel cielo. La tomba vuota di Maria, immagine della tomba vuota di Gesù, significa e prelude alla vittoria totale del Dio della vita sulla morte, quando alla fine del mondo farà sorgere in vita eterna la morte corporale di ognuno di noi unita a quella di Cristo. L’Apocalisse ci mostra “un segno grandioso del cielo”: la Donna che ha il sole per mantello, e una corona di stelle. Invincibile con la grazia di Dio di fronte al nemico primordiale. “Figura e primizia della Chiesa”. Primizia nel dolore della maternità al servizio della Redenzione. Primizia nel destino della gloria. Da lì, nel focolare della Trinità, Maria ci aspetta tutti per vivere e cantare con lei la nostra riconoscenza alla Grazia di Dio. La beatitudine divina e umana della Salvezza. Il suo eterno Magnificat.  Antifona d'ingresso Un segno grandioso apparve nel cielo: una donna ammantata di sole, con la luna sotto i suoi piedi e sul capo una corona di dodici stelle. (Ap 12,1) Oppure: Rallegriamoci tutti nel Signore, in questa solennità della Vergine Maria; della sua Assunzione gioiscono gli angeli e lodano il Figlio di Dio. Colletta Dio onnipotente ed eterno, che hai innalzato alla gloria del cielo in corpo e anima l’immacolata Vergine Maria, madre di Cristo tuo Figlio, fa’ che viviamo in questo mondo costantemente rivolti ai beni eterni, per condividere la sua stessa gloria. Per il nostro Signore Gesù Cristo... > Prima lettura Ap 11,19; 12,1-6.10 Una donna vestita di sole, con la luna sotto i suoi piedi. Dal libro dell’Apocalisse di san Giovanni apostolo Si aprì il tempio di Dio che è nel cielo e apparve nel tempio l’arca della sua alleanza. Un segno grandioso apparve nel cielo: una donna vestita di sole, con la luna sotto i suoi piedi e, sul capo, una corona di dodici stelle. Era incinta, e gridava per le doglie e il travaglio del parto. Allora apparve un altro segno nel cielo: un enorme drago rosso, con sette teste e dieci corna e sulle teste sette diademi; la sua coda trascinava un terzo delle stelle del cielo e le precipitava sulla terra. Il drago si pose davanti alla donna, che stava per partorire, in modo da divorare il bambino appena lo avesse partorito. Essa partorì un figlio maschio, destinato a governare tutte le nazioni con scettro di ferro, e suo figlio fu rapito verso Dio e verso il suo trono. La donna invece fuggì nel deserto, dove Dio le aveva preparato un rifugio. Allora udii una voce potente nel cielo che diceva: «Ora si è compiuta la salvezza, la forza e il regno del nostro Dio e la potenza del suo Cristo». Parola di Dio > Salmo responsoriale Sal 44 Risplende la regina, Signore, alla tua destra. Figlie di re fra le tue predilette; alla tua destra sta la regina, in ori di Ofir. Ascolta, figlia, guarda, porgi l’orecchio: dimentica il tuo popolo e la casa di tuo padre. Il re è invaghito della tua bellezza. È lui il tuo signore: rendigli omaggio. Dietro a lei le vergini, sue compagne, condotte in gioia ed esultanza, sono presentate nel palazzo del re. > Seconda lettura 1Cor 15,20-26 Cristo risorto è la primizia; poi, alla sua venuta, quelli che sono di Cristo. Dalla prima lettera di san Paolo apostolo ai Corìnzi Fratelli, Cristo è risorto dai morti, primizia di coloro che sono morti. Perché, se per mezzo di un uomo venne la morte, per mezzo di un uomo verrà anche la risurrezione dei morti. Come infatti in Adamo tutti muoiono, così in Cristo tutti riceveranno la vita. Ognuno però al suo posto: prima Cristo, che è la primizia; poi, alla sua venuta, quelli che sono di Cristo. Poi sarà la fine, quando egli consegnerà il regno a Dio Padre, dopo avere ridotto al nulla ogni Principato e ogni Potenza e Forza. È necessario infatti che egli regni finché non abbia posto tutti i nemici sotto i suoi piedi. L’ultimo nemico a essere annientato sarà la morte, perché ogni cosa ha posto sotto i suoi piedi. Parola di Dio Canto al Vangelo () Alleluia, alleluia. Maria è assunta in cielo; esultano le schiere degli angeli. Alleluia. > Vangelo Lc 1,39-56 Grandi cose ha fatto per me l’Onnipotente: ha innalzato gli umili. + Dal Vangelo secondo Luca In quei giorni Maria si alzò e andò in fretta verso la regione montuosa, in una città di Giuda. Entrata nella casa di Zaccarìa, salutò Elisabetta. Appena Elisabetta ebbe udito il saluto di Maria, il bambino sussultò nel suo grembo. Elisabetta fu colmata di Spirito Santo ed esclamò a gran voce: «Benedetta tu fra le donne e benedetto il frutto del tuo grembo! A che cosa devo che la madre del mio Signore venga da me? Ecco, appena il tuo saluto è giunto ai miei orecchi, il bambino ha sussultato di gioia nel mio grembo. E beata colei che ha creduto nell’adempimento di ciò che il Signore le ha detto». Allora Maria disse: «L’anima mia magnifica il Signore e il mio spirito esulta in Dio, mio salvatore, perché ha guardato l’umiltà della sua serva. D’ora in poi tutte le generazioni mi chiameranno beata. Grandi cose ha fatto per me l’Onnipotente e Santo è il suo nome; di generazione in generazione la sua misericordia per quelli che lo temono. Ha spiegato la potenza del suo braccio, ha disperso i superbi nei pensieri del loro cuore; ha rovesciato i potenti dai troni, ha innalzato gli umili; ha ricolmato di beni gli affamati, ha rimandato i ricchi a mani vuote. Ha soccorso Israele, suo servo, ricordandosi della sua misericordia, come aveva detto ai nostri padri, per Abramo e la sua discendenza, per sempre». Maria rimase con lei circa tre mesi, poi tornò a casa sua. Parola del Signore Preghiera dei fedeli Maria, madre della Chiesa, assunta in cielo, è per noi modello di vita. Chiediamo a Dio Padre di sostenerci lungo il cammino verso la meta celeste a cui lei è giunta nella gloria. Preghiamo dicendo: Ascoltaci Signore. 1. Per la Chiesa, che come Maria cammina nella storia tra consolazioni e sofferenze, perché sappia confidare sempre in Dio e discernere la sua volontà nei segni dei tempi. Preghiamo. 2. Perché gli uomini attraversino il grande viaggio della vita avendo sempre presente la meta, che è la risurrezione e la vita eterna nella comunione beata con Dio. Preghiamo. 3. Perché sappiamo riconoscere la dignità del corpo umano, spesso disprezzato o profanato, riconoscendolo dono di Dio e tempio dello Spirito. Preghiamo. 4. Per tutte le donne, perché in Maria vedano un modello di vita cristiana, riconoscano in lei le virtù dell’umiltà, della pazienza, dell’amore gratuito e generoso. Preghiamo. 5. Perché le situazioni umane, come canta Maria, siano toccate dal dito provvidente di Dio e rovesciate a favore di chi soffre ed è umiliato. Preghiamo. O Padre, contemplando il mistero di Maria, associata in corpo e anima al trionfo di Cristo salvatore, ci sentiamo famiglia, ci sentiamo figli che chiedono il tuo aiuto, sicuri che le nostre suppliche saranno ascoltate e accolte. Te lo chiediamo per Cristo nostro Signore. Preghiera sulle offerte Salga a te, Signore, il sacrificio che la Chiesa ti offre nella festa di Maria Vergine assunta in cielo, e per sua intercessione i nostri cuori, ardenti del tuo amore, aspirino continuamente a te. Per Cristo nostro Signore. PREFAZIO Maria icona della Chiesa pellegrinante. È veramente cosa buona e giusta, nostro dovere e fonte di salvezza, rendere grazie sempre e in ogni luogo a te, Signore, Padre santo, Dio onnipotente ed eterno. Oggi la Vergine Maria, madre di Cristo, tuo Figlio e nostro Signore, è stata assunta nella gloria del cielo. In lei, primizia e immagine della Chiesa, hai rivelato il compimento del mistero di salvezza e hai fatto risplendere per il tuo popolo, pellegrino sulla terra, un segno di consolazione e di sicura speranza. Tu non hai voluto che conoscesse la corruzione del sepolcro colei che ha generato il Signore della vita. E noi, uniti agli angeli e ai santi, cantiamo con gioia l’inno della tua lode: Santo... Antifona di comunione Tutte le generazioni mi chiameranno beata, perché grandi cose ha fatto in me l’Onnipotente. (Lc 1,48-49) Preghiera dopo la comunione O Dio, che in questo sacrificio eucaristico ci hai resi partecipi della tua salvezza, fa’ che per l’intercessione della Vergine Maria assunta in cielo giungiamo alla gloria della risurrezione. Per Cristo nostro Signore. |
Метки: ВОЗНЕСЕНИЕ БОГОРОДИЦЫ
ПРЕОБРАЖЕНИЕ ГОСПОДНЕ 6 АВГУСТА
С материалов группы КАТОЛИЧЕСТВО-CATTOLICA ROMANA ссылка на группу здесь жмите на синию https://my.mail.ru/communit... ПРАЗДНИК ПРЕОБРАЖЕНИЕ ГОСПОДНЕ 6 АВГУСТА-Trasfigurazione del Signore 6 agosto  6 августа Католическая церковь празднует Преображение Господне — таинственное преображение, описанное в Евангелиях, явление Божественного величия и славы Иисуса Христа перед тремя ближайшими учениками во время молитвы. В конце пути земной жизни Господь Иисус Христос открыл Своим ученикам, что ему надлежит пострадать за людей, умереть на Кресте и воскреснуть. После этого Он возвел трех апостолов — Петра, Иакова и Иоанна — на гору Фавор и преобразился пред ними: лицо Его просияло, а одежды сделались ослепительно белыми. Два пророка Ветхого Завета — Моисей и Илия — явились Господу на горе и беседовали с Ним, а глас Бога Отца из светлого облака, осенившего гору, свидетельствовал о Божестве Христа. Преображением на горе Фавор Господь Иисус Христос показал ученикам Славу Своего Божества для того, чтобы они во время Его грядущих страданий и Крестной смерти не поколебались в вере в Него — Единородного Сына Божия. В некоторой степени Праздник Преображения связан и сопоставим с ветхозаветным Праздником кущей. «Если хочешь, сделаем здесь три кущи», — говорит Петр Иисусу. Эту связь подтверждает и традиция совершать в праздник Преображения (как и во время Праздника кущей) освящение плодов. На Востоке к началу августа поспевают злаки и виноград, которые христиане приносят в храм для благословения в знак благодарности Богу за дарование этих плодов. Часть этого урожая в первые века христиане жертвовали в храм для совершения таинства евхаристии. В христианстве освящение плодов в день праздника Преображения приобрело особое символическое значение: в Преображении Христа показано то новое, преображенное и благодатное состояние, которое человек и мир обретают Воскресением Христа и которое осуществится в воскресении всех людей. И вся природа, которая пришла в расстройство с того момента, когда в мир через человека вошел грех, теперь вместе с человеком ожидает грядущего обновления. Праздник Преображения отмечается Восточной Церковью с 4 века. В календарь Западной Церкви он был введен папой Каликстом III в 1457 году. Русская православная Церковь отмечает данный праздник 19 августа. В традиции Армянской Церкви праздник Преображения включен в пасхальный цикл, является подвижным и отмечается в седьмое воскресенье после Пятидесятницы. "И, по прошествии дней шести, взял Иисус Петра, Иакова и Иоанна, и возвел на гору высокую особо их одних, и преобразился пред ними: Одежды Его сделались блистающими, весьма белыми, как снег, как на земле белильщик не может выбелить. И явился им Илия с Моисеем; и беседовали с Иисусом" (Мк. 9, 2-4). Три апостола — Петр, Иаков и Иоанн — взошли вместе с Христом на гору Фавор, где произошло Преображение Господне. Оно сопровождалось явлением ветхозаветных пророков Моисея и Илии. Они говорили с Христом о Его близком отшествии к Богу Отцу. Дальше Евангелие повествует о том, что всех осенило светлое облако, и из него послышался глас: «Сей есть Сын Мой возлюбленный; Его слушайте». Господь взошел на гору не один. Он взял с собой трех учеников. На горе Фавор у них открылось иное, духовное зрение, и они смогли увидеть Свет, преобразивший Христа. После этого Спаситель впервые заговорил о Своей мученической кончине и воскресении. В то время Апостолы не поняли Его, потому что, в согласии с еврейской традицией, видели в Христе будущего земного царя и освободителя от иноземного владычества. Христос же готовился к Крестным страданиям и унижениям Голгофы и показал трем ученикам Свое Преображение, чтобы они засвидетельствовали Его Божественную природу и добровольное согласие на Крестные муки. Суть Преображения раскрывается в Его символах. Гора — это безмолвие, уединенное место, где легче творить молитву, которая помогает соединению нашего беспокойного ума с Богом. Фавор в переводе означает чистоту, свет. Тот, кто приходит к осознанию своих поступков и кается в содеянном, освобождается от душевной грязи и может принять Божественный нетварный Свет. В стремлении к обретению этого Света, к обожению человеческой природы видит христианское учение духовный смысл жизни. По традиции, на Преображение Господне в конце Божественной литургии совершается освящение винограда (у православных - яблок) и других плодов. Grado della Celebrazione: FESTA Colore liturgico: Bianco  NOTA: Quando questa festa ricorre in domenica, si proclamano le tre letture qui indicate; se la festa ricorre in settimana, si sceglie come prima lettura una delle due che precedono il Vangelo; il Salmo responsoriale è sempre lo stesso. La Trasfigurazione non era destinata agli occhi di chiunque. Solo Pietro, Giacomo e Giovanni, cioè i tre discepoli a cui Gesù aveva permesso, in precedenza, di rimanere con lui mentre ridava la vita ad una fanciulla, poterono contemplare lo splendore glorioso di Cristo. Proprio loro stavano per sapere, così, che il Figlio di Dio sarebbe risorto dai morti, proprio loro sarebbero stati scelti, più tardi, da Gesù per essere con lui al Getsemani. Per questi discepoli la luce si infiammò perché fossero tollerabili le tenebre della sofferenza e della morte. Breve fu la loro visione della gloria e appena compresa: non poteva certo essere celebrata e prolungata perché fossero installate le tende! Sono apparsi anche Elia e Mosè, che avevano incontrato Dio su una montagna, a significare il legame dei profeti e della Legge con Gesù. La gloria e lo splendore di Gesù, visti dai discepoli, provengono dal suo essere ed esprimono chi egli è e quale sarà il suo destino. Non si trattava solo di un manto esterno di splendore! La gloria di Dio aspettava di essere giustificata e pienamente rivelata nell’uomo sofferente che era il Figlio unigenito di Dio. Antifona d'ingresso Nel segno di una nube luminosa apparve lo Spirito Santo e si udì la voce del Padre: “Questi è il mio Figlio prediletto, nel quale mi sono compiaciuto: ascoltatelo”. (cf. Mt 17,5) Colletta O Dio, che nella gloriosa Trasfigurazione del Cristo Signore, hai confermato i misteri della fede con la testimonianza della legge e dei profeti e hai mirabilmente preannunziato la nostra definitiva adozione a tuoi figli, fa’ che ascoltiamo la parola del tuo amatissimo Figlio per diventare coeredi della sua vita immortale. Egli è Dio, e vive e regna con te... Prima lettura Dn 7,9-10.13-14 La sua veste era candida come la neve. Dal libro del profeta Danièle Io continuavo a guardare, quand’ecco furono collocati troni e un vegliardo si assise. La sua veste era candida come la neve e i capelli del suo capo erano candidi come la lana; il suo trono era come vampe di fuoco con le ruote come fuoco ardente. Un fiume di fuoco scorreva e usciva dinanzi a lui, mille migliaia lo servivano e diecimila miriadi lo assistevano. La corte sedette e i libri furono aperti. Guardando ancora nelle visioni notturne, ecco venire con le nubi del cielo uno simile a un figlio d’uomo; giunse fino al vegliardo e fu presentato a lui. Gli furono dati potere, gloria e regno; tutti i popoli, nazioni e lingue lo servivano: il suo potere è un potere eterno, che non finirà mai, e il suo regno non sarà mai distrutto. Parola di Dio Salmo responsoriale Sal 96 Il Signore regna, il Dio di tutta la terra. Il Signore regna: esulti la terra, gioiscano le isole tutte. Nubi e tenebre lo avvolgono, giustizia e diritto sostengono il suo trono. I monti fondono come cera davanti al Signore, davanti al Signore di tutta la terra. Annunciano i cieli la sua giustizia, e tutti i popoli vedono la sua gloria. Perché tu, Signore, sei l’Altissimo su tutta la terra, eccelso su tutti gli dèi. Seconda lettura 2Pt 1,16-19 Questa voce noi l’abbiamo udita discendere dal cielo. Dalla seconda lettera di san Pietro apostolo Carissimi, vi abbiamo fatto conoscere la potenza e la venuta del Signore nostro Gesù Cristo, non perché siamo andati dietro a favole artificiosamente inventate, ma perché siamo stati testimoni oculari della sua grandezza. Egli infatti ricevette onore e gloria da Dio Padre, quando giunse a lui questa voce dalla maestosa gloria: «Questi è il Figlio mio, l’amato, nel quale ho posto il mio compiacimento». Questa voce noi l’abbiamo udita discendere dal cielo mentre eravamo con lui sul santo monte. E abbiamo anche, solidissima, la parola dei profeti, alla quale fate bene a volgere l’attenzione come a lampada che brilla in un luogo oscuro, finché non spunti il giorno e non sorga nei vostri cuori la stella del mattino. Parola di Dio Canto al Vangelo (Mc 17,5) Alleluia, alleluia. Questi è il Figlio mio, l’amato: in lui ho posto il mio compiacimento. Ascoltatelo. Alleluia. > Vangelo Lc 9,28-36 Mentre Gesù pregava, il suo volto cambiò d’aspetto. + Dal Vangelo secondo Luca In quel tempo, Gesù prese con sé Pietro, Giovanni e Giacomo e salì sul monte a pregare. Mentre pregava, il suo volto cambiò d’aspetto e la sua veste divenne candida e sfolgorante. Ed ecco, due uomini conversavano con lui: erano Mosè ed Elìa, apparsi nella gloria, e parlavano del suo esodo, che stava per compiersi a Gerusalemme. Pietro e i suoi compagni erano oppressi dal sonno; ma, quando si svegliarono, videro la sua gloria e i due uomini che stavano con lui. Mentre questi si separavano da lui, Pietro disse a Gesù: «Maestro, è bello per noi essere qui. Facciamo tre capanne, una per te, una per Mosè e una per Elìa». Egli non sapeva quello che diceva. Mentre parlava così, venne una nube e li coprì con la sua ombra. All’entrare nella nube, ebbero paura. E dalla nube uscì una voce, che diceva: «Questi è il Figlio mio, l’eletto; ascoltatelo!». Appena la voce cessò, restò Gesù solo. Essi tacquero e in quei giorni non riferirono a nessuno ciò che avevano visto. Parola del Signore Preghiera sulle offerte Santifica queste offerte, o Padre, per il mistero della Trasfigurazione del tuo unico Figlio, e rinnovaci nello spirito con lo splendore della sua gloria. Per Cristo nostro Signore. PREFAZIO La luce della Trasfigurazione nel mistero della Chiesa. È veramente cosa buona e giusta, nostro dovere e fonte di salvezza, rendere grazie sempre e in ogni luogo a te, Signore, Padre santo, Dio onnipotente ed eterno, per Cristo nostro Signore. Dinanzi ai testimoni da lui prescelti, egli rivelò la sua gloria e nella sua umanità, in tutto simile alla nostra, fece risplendere una luce incomparabile, per preparare i suoi discepoli a sostenere lo scandalo della croce e anticipare, nella Trasfigurazione, la meravigliosa sorte della Chiesa, suo mistico corpo. E noi, uniti agli angeli e ai santi, cantiamo senza fine l’inno della tua lode: Santo... Antifona di comunione Quando il Signore si manifesterà, saremo simili a lui, perché lo vedremo così come egli è. (1Gv 3,2) Oppure: Gesù salì sul monte a pregare e il suo volto si trasfigurò. Ed ecco due uomini parlavano con lui del suo esodo pasquale. (cf. Lc 9,28-30) Preghiera dopo la comunione Il pane del cielo che abbiamo ricevuto, o Padre, ci trasformi a immagine del Cristo, che nella Trasfigurazione rivelò agli uomini il mistero della sua gloria. Egli vive e regna nei secoli dei secoli. |
Andrej-Stiv PSS,
26-04-2016 15:35
(ссылка)
Про Літургію Передосвячених Дарів
В часі великого посту, коли відбуваються найбільші обмеження в християнстві в їді і побуті,
відбувається таємниче дійство - Літургія напередосвячених дарів. Але, що це за
літургія і як вона виникла, постає питання? На що ми і спробуємо подати
відповідь, оскільки, наша віра не повинна бути сліпою,
але розумною.
Коли починаємо думати про саму Літургію Передосвячених Дарів, то постає питання: хто її уклав?
Авторство цієї Літургії у першому тисячолітті християнства вважали св. Якова,
брата Господнього, дехто вважав: св. Петра, св. Марка, св. Василія Великого, а
дехто стверджував, що є св. Атанасій Великий. Деякі з найстарших рукописів зі
змістом цієї Літургії приписували її св. Епіфану, єпископу Саламінському,
водночас інші – св. Герману І, патріарху Константинополя (715-729 рр.), а деякі
західні літургісти вважали автором цієї Літургії св. Йоана Дамаскина (бл. 650-
бл. 753 рр.).
Проте, в багатьох рукописах першого тисячоліття взагалі нема згадок про автора Літургії
Передосвячених Дарів. Лише в ХІІ ст. приписують авторство цієї Літургії св.
Григорію І Великому, папі (590-604 рр.), званому на Сході Григорієм Діалогосом
(Двоєсловом), хоча на основі історичних досліджень важко довести, що він є
автором Літургії Передосвячених Дарів. Проте, вважається, що він впорядкував
Літургію Передосвячених Дарів. В Українській традиція, від перших часів
уважалось св. Григорія Двоєслова, бо у завершючій молитві -відпусті Літургії
Передосвячених Дарів згадується св. Григорія Двоєслова, подібно як згадується в
Літургії св. Івана Золотоуста або св. Василія Великого ім’я її автора. Те, що
Літургія була ще раніше дає зрозуміти нам Тертуліан – «не торжественним буде
піст твій, якщо ти станеш перед жертовником Господнім? Прийнявши тіло Господнє збережене
і ціло перебуваєме в преобщенні жертви, у виконанні посту.» Ця Літургія
звершувалась від початку перших віків, подібно до інших Літургій, але в усний
спосіб. Першим хто впорядкував уклад Літургії Передосвячених Дарів був св.
Григорій Двоєслов, що загально прийнялось.
Є припущення, що вона відправлялась увесь піст, окрім суботи і неділі, про що пише 52 правило VI Вселенського собору:
«увесь великий піст, окрім суботи і неділі, як і дня Благовіщення відправляється не іншу Літургію, як лише Передосвячених
Дарів». Василій Великий, коли пише послання до Кесарії, згадує: «Ми кожен
тиждень приступаємо до Євхаристії: в неділю, середу, п’ятницю і суботу».
Чому виникла Літургія Передосвячених Дарів?
Причина установляння є сам піст. Свого часу візантійська літургійна традиція забороняла відправляти Євхаристію у будні Великого Посту, бо відправа завжди має радісний і урочистий характер, як і те, що Літургія з освяченням Дарів вважається об’явленням Воскреслого Господа. Тому, цей уро чистий характер Божественної Літургії не поєднується з характером
Великого Посту, бо Нареченого забрано у вірних: «Чиж личить весільним гостям сумувати, поки молодий з ними? Надійдуть дні, коли від них заберуть молодого, і тоді будуть постити». ( Мт. 9:15). Святі Отці Церкви добре усвідомлювали все це, що вже на Лаодикійському соборі (364 –
383) постають канони 49 та 51, що в час Великого Посту (крім субот і неділь) не
слід жертвувати хліб і вино, тобто Євхаристію.
Проте, люди прагнули близькості з Хрестом, бо не годиться залишатись без Христа перебуваючи
в покаянні, тому Церковна влада вирішила це питання в такий спосіб – Літугрією
Передосвячених Дарів.
Саме звершення Передосвяченої Літургії не порушує посту і покаяння, як це було у звершенні
урочистої повної літургії, і разом з тим не позбавляє віруючих приймати Господа
в Євхаристії. Бо Літургія Передосвячених Дарів немає першої частини повної
літургії – проскомидії (що звершувалась урочисто з процесією), немає Євхаристійного
канону, бо Святі Дари, освячені раніше - на попередній літургії. Таким чином будні Великого Посту на Сході стають алітургійними днями (коли не відправляється літургія взагалі), а в
середу і п’ятницю є Літургія Передосвячених Дарів.
Тому, Літургія Передосвячених Дарів є своєрідним компромісом між літургійними днями,
коли служиться Євхаристію, й алітургійними днями, коли відправляють лише Вечірня
чи Утреня без можливості причастя.
Таїнство Євхаристії, яке звершується в часі літургії, не входить в добове коло
богослужіння. Що вже вказує на його іншу природу, яка є не тимчасова, а вічна.
Христос в Святих тайнах немов би вириває нас з часу і звертає нас до вічності.
Звершення літургії залежить від і часу добового кола, дня тижня, церковного часу
року, святкового дня, тому Літургія Передосвячених Дарів служиться на вечірні.
Колись раніше вечірня в ці дні відбувалася о 5 години по обіді, що давало можливість у
дні Великого посту цілий день перебували в пості, і перший раз споживали їжу
після Причастя, приблизно в 8 вечора. Звершення на вечірні - це є конкретний
припис, що має глибокий посний зміст, хоча в даний час Церква зробила великі
поступи в пості.
Перш ніж розпочати Літургією всі служителі вбирають повні літургійні ризи, як на
звичайній літургії, але без жодних молитов при вдіванні літургійного одягу, а
лише: «До Господа наші моління».
Немає також і вступних молитов перед літургією, як звичайно.
Літургії Передосвячених Дарів починається як вечірня, але з виголосом: «Благословенне
Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні». Далі
починається Вечірня з Пс. 103, підчас якого священик стає перед Царськими Дверима
та потиху проказує вечірні молитви, однак починає з четвертої, бо інші відмовляються
в часі єктеній. Далі диякон виголошує велику єктенію, після якої розпочинається
Проскомидія. В часі Проскомидії відмовляють три анафори - антифони, між якими є
малі єктенії. Ці антифони – це є 18 катизма Псалтира: Пс. 119-123, Пс. 124-128
та Пс. 129-133. Коли звершується Проскомидія, сам священик виймає з кивоту
передосвячені Дари – Євхаристіє, і ставить на дискос, обкадивши
звізду кладе її на дискос і пориває покрівцями. По цьому обкаджує
престіл і зробивши доземний поклін, зробивши знак хреста на собі бере дискос з
Святим і обійшовши трапезу відносить його на проскомидійник. Далі проскомидія
звершується на проскомидійнику, де ієрей вливає до чаші вино
й трошки води, при цьому нічого не молячись. Священик не відмовляючи звичайних
молитов, а лише: «Молитвами святих отців
наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас», бо Дари вже є освячені,
тому до них не можна нічого вже додати. По завершені на проскомидійнику ієрей з
дияконом роблять доземну метанію і повертаються до престолу. Після проскомидії
й антифонів є третя мала єктенія, далі Вечірня, а саме Пс. 140, 141, 129, 116 з
стихирами. Далі є Малий Вихід з кадильницею як
на Вечірні, лише коли на Літургії Передосвячених Дарів читають Євангеліє,
замість кадильниці обхід з Євангелією. Після Виходу і співу «Світло тихе» (Φως `ιλαρον)
співають прокімен з стихом, за яким є перше читання з Старого Завіту, по іншому, Паремія з книги Буття (виняток у Страсний Понеділок, Вівторок і Середу – Вихід), а після чого співають другий прокімен з стихом, по якому священик, стоячи перед престолом повернений до Сходу, і
тримаючи одночасно в обох руках свічку і кадильницю робить виголос: «Премудрість, прості!» По цьому повертається на Захід, стаючи у Царських Дверях, благословляє хрестовино вірних
свічкою і кадильницею, кажучи: «Світло Христове просвічує всіх». Це робиться для того(читання і це благословення), бо книга Буття описує гріхопадіння людини, а книга Приповідок пророкує прихід Христа на землю, тому священик з свічкою і кадиом символізує самого Христа
(кадило як Бога, і свічка – самого Христа, що є Світло для світу), а також те,
що священик завжди готовий служити Богу вділяючи Святі Тайни і навчаючи Слова
Божого. Далі вірні роблять три доземні поклони (пошана Богу) і розпочинається
друге читання з Приповідок (у Страсний Понеділок, Вівторок і Середу – з книги Йова),
при цьому зачиняються двері, бо Христос тут ще скритий в Писанні.
Далі слідує знаменна частини літургії – Великий прокімен, що співає священик на переміну з
церквою вірних: «Нехай піднесеться
молитва моя,…». Це відбувається зачиненими дверима на переміну: стоїть
священик і співає, а вірні клячать, і далі навпаки…
Якщо наступного дня є свято, то читається Апостол і Євангеліє, лише у Страсний
Понеділок, Вівторок і Середу читають Євангеліє, а Апостол немає. Далі звершуються єктенія усильна, за оглашенних – і відсилання оглашенних; єктенії за вірних.
По єктенії вірних, слідує Херувимська пісня: «Нині сили…», підчас співу переносять освячені Дари з проскомидійника на святу трапезу через північні дияконські двері. Передосвячені Дари несе священик, дискос навпроти обличчя, а чашу на навпроти грудей – бо у чаші лише не свячене
вино; диякон при цьому кадить з переді. Люди в цей час стають на колінах чи, або
де є традиція припадають лицем до землі. Ця пісня «Нині сили…» введена імператором Іраклієм в 612р., цим він хотів наголосити на те, що під видами хліба є дійсно правдивий Цар Слави, перед яким вклоняються і служать всі небесні сили, тому люди всі клячать і кланяються. Коли
звершили перенесення святих Дарів на святий престіл, всі чинять три доземні
поклони, промовляючи молитву св. Єфрема Сирина, і зачиняються царські двері й
диякон виходить на благальну єктенія.
По звершені єктенії приходить час на «Господьню молитву –
Отче наш». Диякон перепоясується орарем навхрест,
як на Літургії Золотоустого. І по виголосах: «Бо Твоє є Царство…» і « Мир
всім», «Благодаттю…», по молитві «Зглянься, Господи Ісусе Христе» священик і диякон роблять три малі поклони, після чого священик не відкриває св. Дарів, але вкладає праву руку під
воздух, дотикається Животворящого Хліба з побожністю і з страхом на слова диякона «Будьмо уважні» виголошує: «Рінішосвячене святеє святим», а вірні
співають «Єдин свят, єдин Господь Ісус
Христос, на славу Бога Отця. Амінь».
Далі ієрей згорнувши відкладає воздух і звізду. Диякон входить південними дияконськими дверми
у святилище, стає праворуч священика, і зробивши малий поклін, мовить: «Роздроби, владико, святий хліб», а священик розламує його на чотири частини розставляючи на дискосі навхрест, а
частицю з написом «ІС» кладе до святої чаші, де є неосвячене вино, не кажучи нічого. Диякон вливає до чаші трохи теплоти (гр. ζεον, - теплота), якщо існує звичай, не кажучи нічого. Хор співає
кіноник - причасний «Спожийте і збагніть…», а також другий, якщо читались Апостол і Євангелія якогось святого чи святого храмового.
По цьому є Причастя духовенства (ієрей і диякон), за звичаєм святим хлібом, і не п’є вина із чаші. Оскільки, нас повчають наявні літургійні приписи, що хоч у чаші вино й було освячене через покладення до неї Господнього Тіла, проте, переісточення - переміни цього вина у Господню
Кров не відбулось, бо над цим вином не було вимовлено молитов освячення. Тому,
цього вина служитель, який по звершені Літургії, повинен спожити рештки
Євхаристії, не може напитись, щоб не зламати євхаристійний піст. Натомість
решта служителів п’ють вино, однак не вимовляючи при цьому жодних молитов.
Диякон нічого не кажучи робить три малі поклони, і відчиняє святі двері. Прийнявши від
священика чашу, стає в царських дверях , і піднісши чашу до гори показуючи вірним, виголошує:
«Приступіть». Вірні в церквівідспівують: «Благословлю Господа
повсякчасно. Алилуя». Далі причастя вірних відбувається як на Літургії Золотоустого. По завершені причастя вірних ієрей ставить на престіл чашу, і
покадивши трьома кивками. По цьому дає дияконові дискос з воздухом, що
відносить його на проскомидійник подібно як на Літургії Золотоустого. Священик
робить малий поклін, бере святу чашу і каже тихо: «Благословенний Бог, що просвідчує і освячує нас», а потім виголошує: «Завжди, нині і повсякчас, і
навіки вічні». Вірні відповідають - «Амінь», і розпочинають співати благодарення: «Дякуємо Тобі Христе Боже…». Ієрей складає ілетон, а диякон виголошує єктенію «Прості прийнявши…»,
по єктенії ієрей хрестовино зробивши Євангелією над ілитоном ( що ознакою того,
що все згідно з Словом Божим звершено) виголошує: «Бо Ти освяченя наше…».Все інше відбувається так, як на Літургії Золотоустого, лише молитва на споживання дарів інша.
По закінченні Літургії Напередосвячених Дарів священик і диякон скидають святі
ризи, нічого не кажучи.
Метки: ієрм Андрей Павлишин ЧСВВ, тропарі, Про Літургію Передосвячених Дарі, преждеосвящених
Andrej-Stiv PSS,
26-04-2016 15:18
(ссылка)
Історичні відомості про свято "теплого Миколая" та богослуження
У нас в Україні є досить шанований святий Миколай чудотворець, є багато
храмів на його честь, ікон, пісноспівів, тощо. Ми також двічі на рік
святкуємо святого Миколая чудотворця: «теплого Миколая» у травні, і
«зимнього Миколая» у грудні. Про грудневого Миколая нам багато відомо, а
про празник «теплого Миколая» - травневий, відомостей є досить мало.
Цей празник пов'язаний з перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця з
Мир Лікійських до Італії, є найбільш помітним і описаним історичним
фактом, що лежить в просторі, який переплетений вірою та політично -
економічними амбіціями. До переміщення мощей необхідно поставитися
критично, бо багато легенд підносять туристам і паломникам в сучасній
Туреччині, не зважаючи на історичні факти. Про пам'ять святого Миколая
Чудотворця розповідають хронічки різних традицій з Бару, Венеції та
Лікії.
Найперше розглянемо певні історичні дані особи св. Миколая, а
далі поглянемо на літургічні описи про святого, оскільки, вони можуть
відображають багато відомостей про Його життєпис.
Біографічні відомості святителя Миколая
Приблизно народився св. Миколай у 257 році по Різдву Христовому в Малій Азії, у
Мірлікійському місті Патарі в провінції Лікія (Мала Азія), у родині
Феофана і Нонни [1]. Достеменно відомо, що він отримав від батьків добру
початкову освіту, а будучи вченим юнаком, Микола переселяється до Мири,
де продовжує навчання, його дядько-єпископ татарський висвячує ще
молодого Миколу на священика. Початки його ранньої душпастирської праці
припадають на час правління двох римських імператорів Діоклетіана
(правління 284–305) та Максиміана (правління 286–305)[2], що
переслідували християн. За часів правителя Ліциній (правління
307–324)[3], що був терпимим до християнства, вірогідно у цей час
Миколай здобув сан єпископа Мирійського. Своє єпископське служіння св.
Миколай багато років звершував у Мирах, а згідно Св. Андрія Критського
та монах Івана зі студійського монастиря (Константинополь), є
ствердження, що Миколай брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р.
у Нікеї [4].
Святий Миколай очолював свою кафедру до глибокої
старості, помер «у віці старше 70 років » [5], «…трохи спершу тілом
похворівши, добре тимчасове закінчив життя…»[6] 6 грудня 335 р від
Різдва Христового. На могилі святителя Миколая «…здійснювалося багато
чуд від святих мощей угодника Божого, миро-бо благовонне і цілюще мощі
його виділяли, ним же помазуючись, хворі здоров'я здобували» [7]. Чесне
тіло святителя було поховано біля церкви Святого Сіону, в якій він
служив [8]. Звичай ховати людей в храмах виник наприкінці IV - початку V
ст., тобто після смерті святителя, і був узаконений після
Карфагенського собору в 419 р - Правило 83 (94), що стверджує: «…пам’ять
мучеників зовсім нехай не звершується, хіба що десь є або тіло, чи
якась частина мощей, чи, за оповідями від правдивої давнини переданими,
їх житло, чи майно, чи місце страждань » [9].
Перенесення мощів Святого Миколи
У XI ст. обстановка у Візантійській імперії була несприятлива для
християн. Візантійський престіл після смерті Василя II (1025 г.) займали
слабкі і скороплинні імператори,а з Азії сельджуки здійснювали свої
спустошливі напади на Захід, і до 1081р. візантійці втратили всю Малу
Азію. Це змушує християн, що проживали в Мир, переселятися в більш
безпечне місце, що знаходиться в трьох кілометрах від старих Мир, а в
самому ж храмі при мощах святого, залишаються служити тільки декілька
ченців [10].
У 1086 р святитель Миколай «з'явився у видінні трьом
людям, наказуючи їм оголосити жителям міста Мир, що боячись турків, і
пішли звідси на гору, щоб вони повернулися жити і стерегти місто, або
щоб знали, що він переселиться в інше місце» [11]. У політичному і
військовому плані Візантія переставала існувати, так з 1016р Південна
частина Італії, що належала Східній Римській імперії, стала піддаватися
нападам норманським: «1027 р. за згодою імператора Конрада II було
засновано перший норманське поселення»[12], а вже 1071 р герцог Роберт
Гюіскар остаточно захоплення південь італійських областей, завоювавши
останню візантійську фортеця – Бар, де в 1087 р. св. Миколай з'явився
увісні побожному священику і звелів: «Іди і скажи людям і всьому собору
церковному, щоб вони пішли і взяли мене з Мир і поклали в місті цьому,
бо не можу там перебувати на місці порожньому. Богу так завгодно» [13].
Для виконання волі св. Миколая «... Італійці спішно й таємно підготували
цілу морську експедицію» [14]. 11 квітня 1087р. 47 чоловік, добре
озброївшись, вирушили до храму Святого Сіону, де знаходилися мощі св.
Миколая, де заховавши зброю під одягом, стали вдавати паломників [15].
Мощі святого стерегли 4 монахів. Одні з барійців звернулися з проханням
до монахів про виділення їм частини мира (манни) від мощей св. Миколая,
інші стали молитися. Зрештою мандрівники відкрили ченцям свій план -
перенести мощі чудотворця в Апулію. Можливо, спершу ченці не сприйняли
намір посланників з Барі всерйоз. Вони сказали, що Святий нікому ніколи
не дозволяв переносити його останки в інше місце; навіть імператору
Василю Македонянин довелося відмовитися «від наміру перенести в
Константинополь» [16].
Коли барійці розбивши мозаїку на
підлозі, і виявили древню цегельну кладку за нею віднайшли кришку білого
саркофага. Вони боялися розкрити гробницю св. Миколая. Відкопавши до
половини кришку саркофага, ніхто не наважувався його відкрити, «Щоб не
перетворитися на камінь» [18]. Матвій ударом лома розбив мармурову
плиту, також, коли вони позабирали залишки саркофагу, то побачили в
середині «повно святої вологи» - мира, від якого ширився чудовий аромат.
Матвій, опустивши «праву руку» в миро, і по частинам став витягувати й
передавати мощі святого з гробу пресвітерам. Оскільки, вони поспішали
він зістрибнув в миро, «як пізніше з'ясується, розчавив своїми ногами
частину кісток тазу святителя. Знайшовши в гробниці череп, Матвій
дбайливо передав його священикам і виліз з гробниці» [19]. Священики
завернули мощі Миколая в свої облечення і дбайливо понесли їх до
кораблів. В 1953 р професор Луїджі Мартіно, досліджував мощі святого, що
підтверджує у звіті, що на кістках «знайдені переломи на тих місцях, де
вони повинні бути під час грубої ексгумації, у зв'язку з тим, що моряки
поспішали […] на кістках виникли великі ушкодження, викликані взаємним
тертям по всій ймовірності через те, що кістки були разом загорнуті в
певний матеріал при перевезенні» [20].
Жителі Мир повернулися в
пограбований храм і виявили, що деяка частин костей залишилися занурені в
миро,що потім зберігались в скрині у престолі. Проте, вони були
насильно забрані 30 травня 1099року венеціянцями, під проводом єпископа
Енріко Контаріні. Мощі, що зберігались певні роки в престолі, під
впливом особливостей південного клімату - миро висохло і придбало тверду
кристалічну форму, тому єпископ Контаріні змушений був виламувати
кістки святого, що призводило до їх подрібнення. Не маючи мощівника, він
склав їх у свій головний убір, разом з лежащим медальйоном, на якому
напис свідчив: «Тут спочиває великий Миколай, славний чудесами на землі і
на морі» [21].
На 8 травня 1087р кораблі повернулися в місто Бар, і
радісна звістка облетіла все місто. 9 травня, мощі святителя Миколи
урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко
від моря. 1 жовтня 1088р. на запрошення архієпископа Іллі папа Римський
Урбан II «вклав мощі святого в срібну раку» [22]. Через рік переніс їх
папа Урбаном II до церкви, що була побудована на честь святителя Миколи і
освячена ним. Тоді ж Папа Урбан призначає перше святкування в Барі
перенесення мощей на 9травня 1090 р. [23], а вже в 1092р. це свято
появляється на Русі [24]. У Маларському соборі (10-15.09.1089 р.),
скликаному Римським папою Урбаном II для примирення церков брала участь й
делегація Київської православної митрополії, яку благословив Митрополит
Київський і всієї Руси Іван III (1089 - 1091). З того часу і почалося
піднесення культу святого Миколая на Русі. Запровадження цього празника в
Русі-Україні приписується митрополитові Єфремові (1091 - 1097),
наступникові митрополита Іван III, вважають що він описав це перенесення
на Русі-Україні, та уклав службу перенесення та акафіст на честь
святого [25].
Є ще інша версія встановлення празника на Русі 9
травня, що був встановлений в один з 1087-1090 рр, швидше за все, на
думку В.А. Мошина, при посередництві дочки великого князя Всеволода
Євпраксії-Адельгейди, дружини імператора Генріха IV, яка була присутня
при цій події [26], коли папа Урбан II встановив свято Перенесення
мощей.
Тут звертає на себе увагу що Грецька Православна церква не
зберігає пам'ять про перенесення мощей святителя Миколая з Мир
Лікійських в місто Бар.
Якщо візьмемо сучасність, то тепер науковці
на основі археологічних та анатомо-антропологічних досліджень, вчені
зробили реальний вигляд святителя Миколая Мирлікійського, на основі
сучасної техніки: його зріст, комплекцію і навіть риси обличчя, а також
визначили хвороби, якими страждав Чудотворець[27]. Професор Луїджі
Мартіно провів анатомо-антропологічні дослідження святих мощей Миколая у
місті Барі (Південна Італія), відкривши гробницю з дозволу Церкви.
Професор провів реконструкцію зовнішнього вигляду святого по черепу, а
також дослідив захворювання що були у святого.
Згідно проведених багатьх лабораторних
досліджень, вчені припускають: що святий не споживав цілковито м'яса, а
харчувався виключно продуктами рослинного походження.
Служба перенесення мощей святителя Миколая Мир Лікійського Чудотворця (9/22) травня.
Сергій Юрійович Темчин з Інституту литовської мови стверджує, що служба на
перенесення мощей святителя Миколая Мирлікійського (9 травня), що
містить в каноні слов'янський акростих, являє собою переробку
церковнослов'янської перекладу візантійської служби перенесення мощей
апостола Вартоломія (24 серпня) ймовірного авторства Йосипа піснеписця.
При цьому цілком оригінальними, що не висхідними до зазначеного
переказним джерелу, виявляються всього 6 тропарів з 28-и в каноні.
Наявність в обох - візантійської і давньоруської - службах мінімальної
кількості стихир може служити додатковим аргументом на користь значною
давнину східнослов'янської переробки [29]. Темчин доводить, наш давній
канон 4-го голосу на перенесення мощей св. Миколая (9 травня) із зачином
«Просвети ми душу і серце ...» є давньоруським твором раннього
періоду,що створений близько 1091. Його авторство приписується ченцю
Григорію, творцеві канонів (відомий по Києво-Печерському патерику),
переяславському єпископу Єфрему або навіть київському митрополиту Іоанну II.
Цей канон виділяється наявністю акровірша 1, вельми зруйнованого
у всіх відгалуженнях текстологічної традиції, проте, С. Темчин
стверджує про повне відновлення ним: «ПРЕНЕСЕНИЕ МОЩЕЙ СТАГО НИКОЛЫ ПОЮ»
(проведено, з деякими орфографічними відхиленнями, за всіма тропарями,
включаючи богородичні), де богородичний 8-ї пісні бере участь у
створенні акровірша двома першими літерами. Акростих реконструйований на
підставі трьох рукописних джерел, являють три структурно і змістовно
різні редакції цього твору, відомі в східнослов'янських і сербських
книгах: 1. східнослов'янський збірник мінейние служб другої половини XV
століття; 2. східнослов'янська святкова мінея на травень-серпень XV
століття; 3.сербська святкова мінея початку XVI століття [30].
Проаналізувавши і співставивши ці мінеї С. Темчин, прийшов до висновку: що
давньословянський книжник не складав власних піснеспівів, а лише
переробляв церковнослов'янський переклад тропарів, ймовірного авторства
Йосипа Піснеписця, обмежуючись пропуском, перестановкою або заміною
окремих слів - особливо в інципітах (Інципіт це від лат. - Incipit —
починається, від особистої форми дієслова incipere — починати) — термін,
який у літературі використовується для означення початкових одного або
кількох слів будь-якого тексту, (вірша, пісні, чи книжки)) [31], що було
важливо у зв'язку з проведенням задуманого ним слов'янського акровірша
[32].
Канон перенесення мощей Миколая Мирлікійського є не авторським
перекладом, а переробкою вже перекладеного на слов'янську мову
візантійського канону для створення акростиха гімнографічного твору,що
служив іншому святому – стверджує С. Темчин. Як і канон на перенесення
мощей апостола Варфоломія, його слов'янська переробка, присвячена
перенесенню мощей святителя Миколая, призначена на 4-й глас з
використанням того ж комплекту ірмоси (Лише в сербській текстової версії
давньоруського канону на перенесення мощей Миколая Мирлікійського
ірмоси двох заключних піснею були замінені іншими) [33].
Використання давньоруського канону на перенесення мощей Миколи Мирлікійського та
перекладеного канону перенесення мощей апостола Варфоломія має певні
підстави: мощі обох святих переміщалися зі Сходу на італійську
територію: з Мир Лікійських - м Барі, а в першому випадку і з м Дара
(Месопотамія) на острів Ліпарі. Український дослідник Є.В. Джиджора
вважає, що автор слов'янського канону «Просвети ми душу і серце ...»,
який використав вказаний Варфоломіївська канон, з використанням відразу
декількох художніх прийомів, і тим самим показав святителя Миколая
подвижником, що виконував апостольську місію [34].
Темчин С. стверджує, що:
За дослідженнями і співставленням Темчина С. форма слов'янського
акровірша, можливо була запозичена автором з відомої йому
давньоболгарської гімнографії, а саме - з 8-й гласу канону Климента
Охридського перенесення мощей Іоанна Златоуста. За наступними
співставленнями, дослідник спостеріг, що 1-й тропар східнослов'янського
канону перегукується з богородичним 4-ї пісні болгарського канону.
Також, 1-й тропар перегукується з початком канону 8-го голосу на Миколая
Мирлікійського (6 грудня), що не має грецького відповідника. Наступні
дослідження-співставлення Темчиним С виявили, що всі чотири з цього
жанру піснеспіви на перенесення мощей ап. Вартоломея, відомі в
східнослов'янської гимнографії XI-XIII століть – сідальний і три стихири
є переадресовані в Миколая Мірлікийського.
У висновках досліджень, Темчин С приходить до висновку, що спостерігається певний стиль роботи - пропуск, перестановка і заміна окремих слів, також зауважено, що
слов'янська переробка стихир зберігає гласи і ритмічно-мелодійну модель
(подібні) відповідно до перекладних піснеспівів. Без сумніву, що
подібній переробці піддавався не один лише канон, але вся відома в
давньослов’янській традиції богослужба, на перенесення мощей ап.
Варфоломія, на основі якої утворилася відповідне богослужіння
перенесення мощей святителя Миколая Мирлікійського чудотворця.
Висновок
Розглянувши вище написане, ми можемо припустити певний підсумок, якщо подібній
переробці, як служба Св. Миколая, піддавались канони та інші відомі в
давньослов’янській традиції богослужби, то чи не варто так поступити в
сучасності, стосовно нових святих нашої Церкви. Це дасть можливість
надати старим текстам нового дихання, зберігаючи стиль старих
гімнографічних піснеспівів, та прославити Творця в нових ликах
церковного благочестя.
Використана література:
[1] Дмитро Туптало. Житія святих (том IV) Грудень. — Львів: Свічадо, 2007, 63.
[2] Див. http://www.roman-emperors.o...
[3] Див. http://www.roman-emperors.o...
[4] Дмитро Туптало. Житія святих (том IV) Грудень, (надалі: Дмитро Туптало, IV) — Львів: Свічадо, 2007, 68.
[5] Martino L. Le reliquie di S. Nicola: Studio anatomj-fntropologico dei
restischeletrici rinvenuti nella sua tomba in Bari (alla ricognizione
canonica del 5 maggio 1953). Bari, 1987. Р. 30.
[6] Див. Дмитро Туптало, IV -72.
[7] Див. Дмитро Туптало, IV, с. 73.
[8] Nicolaus studi storici. Anno XII. Fasc.2. Bari, 2001. Р. 9.
[9] Книга правил святих апостолів, Вселенських і Помісних соборів, і святих отців. УПЦКП, Київ, 2008.
[10] Васильєв А.А. Історія Візантійської Імперії. Т. 1: Час до Хрестових походів (до 1081) С-П, 1917, с. 467.
[11] Бугаевский А.В., Володимир Зорін. «Святитель Миколай, архієпископ Мир
Лікійських, Великий Чудотворець: його життя, подвиги і чудотворства ,
викладені за стародавніми грецьким, латинським та слов'янським
рукописом». Москва, 2001- 91.
[12] Енциклопедичний словник Ф.А. Брокгауза і І.А. Ефрона (19.11.15).
[13] Святитель Миколай Мірлікійський в пам'ятниках писемності та іконографії. Москва, 2006, 370.
[14] Старшов Є.В. Православні святині півдня Туреччини. Москва, 2010, 18.
[15] The Translation of Saint Nicholas: An anonymous Greek account of the
transfer of the Body of Saint Nicholas from Myra to Lycia to Bari in
Italy. Bari, 1980. Р. 4.
[16] Anrich G. Hagios Nikolaos, der Heilige Nikolaos in der Griechischen Kirche. Bd I. S. 453.
[17] Діонісій Купріченков «ІСТОРІЯ МОЩЕЙ святителя Миколая Мирлікійського», [PDF] Москва, 2012, 190
[18] The Translation of Saint Nicholas: An anonymous Greek account of the
transfer of the Body of Saint Nicholas from Myra to Lycia to Bari in
Italy Bari, 1980. Р.7
[19] Див. Діонісій Купріченков, 192.
[20] Martino L. Le reliquie di S. Nicola: Studio anatomj-fntropologico dei
restischeletrici rinvenuti nella sua tomba in Bari (alla ricognizione
canonica del 5 maggio 1953). Bari, 1987. Р. 14.
[21] Nicolaus studi storici. Anno XII. Fasc. 2. Р. 142.
[22] Губанов В. Нові чудеса святителя Миколая. Москва, 2011, 494.
[23] Юліан Катрій,ЧСВВ., «Пізнай свій обряд», Свічадо, 2004, 258
[24] Хрустальов Д.Г. Розвідки по Єфремі Переяславському. СПб., 2002., 254.
[25] Див. Юліан Катрій,ЧСВВ
[26] Мошин В.А. Про періодизації російсько-південнослов'янських літературних
зв'язків // Русь і південні слов'яни. СПб., 1998,77.
[27] http://kyrios.org.ua/news/w...
[28] Див. вище.
[29] Найдавніша східнослов'янська служба перенесення мощей святителя Миколая
Мирлікійського (9 травня) як переробка перекладної служби перенесення
мощей апостола Варфоломія (24 серпня)[PDF], с. 17.
[30] Джиджора
Є.В., Символізація образу святителя в Службі на перенесення мощів св.
Миколая. ΚΑΛΟΦΩΝΙΑ 2014: Науковий збірник з історії церковної монодії та
гимнографії, ч. 7. Львів.
[31] «Incipit»//Encyclopaedia Britannica (21.11.15)
[32] Темчин С.Ю.: Запозичення з давньогрецького канону на перенесення мощей
Миколая Мирлікійського (9 травня) в канон на перенесення мощей Сави
Сербського (6 травня), in Археографскі прілозі 2014 [PDF].
[33] Див. вище
[34] Джиджора Є.В., Символізація образу святителя в Службі на перенесення
мощів св. Миколая. ΚΑΛΟΦΩΝΙΑ 2014: Науковий збірник з історії церковної
монодії та гимнографії, ч. 7. Львів.
[35] Найдавніша східнослов'янська служба перенесення мощей святителя Миколая
Мирлікійського (9 травня) як переробка перекладної служби перенесення
мощей апостола Варфоломія (24 серпня)[PDF], с. 23.
храмів на його честь, ікон, пісноспівів, тощо. Ми також двічі на рік
святкуємо святого Миколая чудотворця: «теплого Миколая» у травні, і
«зимнього Миколая» у грудні. Про грудневого Миколая нам багато відомо, а
про празник «теплого Миколая» - травневий, відомостей є досить мало.
Цей празник пов'язаний з перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця з
Мир Лікійських до Італії, є найбільш помітним і описаним історичним
фактом, що лежить в просторі, який переплетений вірою та політично -
економічними амбіціями. До переміщення мощей необхідно поставитися
критично, бо багато легенд підносять туристам і паломникам в сучасній
Туреччині, не зважаючи на історичні факти. Про пам'ять святого Миколая
Чудотворця розповідають хронічки різних традицій з Бару, Венеції та
Лікії.
Найперше розглянемо певні історичні дані особи св. Миколая, а
далі поглянемо на літургічні описи про святого, оскільки, вони можуть
відображають багато відомостей про Його життєпис.
Біографічні відомості святителя Миколая
Приблизно народився св. Миколай у 257 році по Різдву Христовому в Малій Азії, у
Мірлікійському місті Патарі в провінції Лікія (Мала Азія), у родині
Феофана і Нонни [1]. Достеменно відомо, що він отримав від батьків добру
початкову освіту, а будучи вченим юнаком, Микола переселяється до Мири,
де продовжує навчання, його дядько-єпископ татарський висвячує ще
молодого Миколу на священика. Початки його ранньої душпастирської праці
припадають на час правління двох римських імператорів Діоклетіана
(правління 284–305) та Максиміана (правління 286–305)[2], що
переслідували християн. За часів правителя Ліциній (правління
307–324)[3], що був терпимим до християнства, вірогідно у цей час
Миколай здобув сан єпископа Мирійського. Своє єпископське служіння св.
Миколай багато років звершував у Мирах, а згідно Св. Андрія Критського
та монах Івана зі студійського монастиря (Константинополь), є
ствердження, що Миколай брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р.
у Нікеї [4].
Святий Миколай очолював свою кафедру до глибокої
старості, помер «у віці старше 70 років » [5], «…трохи спершу тілом
похворівши, добре тимчасове закінчив життя…»[6] 6 грудня 335 р від
Різдва Христового. На могилі святителя Миколая «…здійснювалося багато
чуд від святих мощей угодника Божого, миро-бо благовонне і цілюще мощі
його виділяли, ним же помазуючись, хворі здоров'я здобували» [7]. Чесне
тіло святителя було поховано біля церкви Святого Сіону, в якій він
служив [8]. Звичай ховати людей в храмах виник наприкінці IV - початку V
ст., тобто після смерті святителя, і був узаконений після
Карфагенського собору в 419 р - Правило 83 (94), що стверджує: «…пам’ять
мучеників зовсім нехай не звершується, хіба що десь є або тіло, чи
якась частина мощей, чи, за оповідями від правдивої давнини переданими,
їх житло, чи майно, чи місце страждань » [9].
Перенесення мощів Святого Миколи
У XI ст. обстановка у Візантійській імперії була несприятлива для
християн. Візантійський престіл після смерті Василя II (1025 г.) займали
слабкі і скороплинні імператори,а з Азії сельджуки здійснювали свої
спустошливі напади на Захід, і до 1081р. візантійці втратили всю Малу
Азію. Це змушує християн, що проживали в Мир, переселятися в більш
безпечне місце, що знаходиться в трьох кілометрах від старих Мир, а в
самому ж храмі при мощах святого, залишаються служити тільки декілька
ченців [10].
У 1086 р святитель Миколай «з'явився у видінні трьом
людям, наказуючи їм оголосити жителям міста Мир, що боячись турків, і
пішли звідси на гору, щоб вони повернулися жити і стерегти місто, або
щоб знали, що він переселиться в інше місце» [11]. У політичному і
військовому плані Візантія переставала існувати, так з 1016р Південна
частина Італії, що належала Східній Римській імперії, стала піддаватися
нападам норманським: «1027 р. за згодою імператора Конрада II було
засновано перший норманське поселення»[12], а вже 1071 р герцог Роберт
Гюіскар остаточно захоплення південь італійських областей, завоювавши
останню візантійську фортеця – Бар, де в 1087 р. св. Миколай з'явився
увісні побожному священику і звелів: «Іди і скажи людям і всьому собору
церковному, щоб вони пішли і взяли мене з Мир і поклали в місті цьому,
бо не можу там перебувати на місці порожньому. Богу так завгодно» [13].
Для виконання волі св. Миколая «... Італійці спішно й таємно підготували
цілу морську експедицію» [14]. 11 квітня 1087р. 47 чоловік, добре
озброївшись, вирушили до храму Святого Сіону, де знаходилися мощі св.
Миколая, де заховавши зброю під одягом, стали вдавати паломників [15].
Мощі святого стерегли 4 монахів. Одні з барійців звернулися з проханням
до монахів про виділення їм частини мира (манни) від мощей св. Миколая,
інші стали молитися. Зрештою мандрівники відкрили ченцям свій план -
перенести мощі чудотворця в Апулію. Можливо, спершу ченці не сприйняли
намір посланників з Барі всерйоз. Вони сказали, що Святий нікому ніколи
не дозволяв переносити його останки в інше місце; навіть імператору
Василю Македонянин довелося відмовитися «від наміру перенести в
Константинополь» [16].
Барійскій пресвітер на ім'я
Луп тримав у руках скляну посудину, який монахи храму наповнили миром
від мощів. Він вирішив взяти участь у переговорах зі сторожами і
поставив флакон на верх невисокою колони біля вівтаря. Під час суперечки
пресвітер Луп з необережності зачепив посудину, і вона з «великим
тріском» впала на мармурову підлогу, але не розбилась, в цьому барійці
побачили символіку. Вони збрехали ченцям, заявивши: «Ви повинні знати,
що, коли папа з Риму прийшов до нас у місто Бар, у супроводі багатьох
архієпископів, зі свитою священнослужителів і мирян, він сам послав нас в
ці землі перенести священне тіло. Він зробив все це, тому що святитель
божий з'явився йому увісні і просив, щоб привезли його в наші землі.
Коли барійці дістали з-під своїх плащів зброю, ченці усвідомили всю
серйозність наміру гостей. Один з ченців став повільно відступати до
дверей, бажаючи оповістити жителів Мир що відбувається, але барійці
заздалегідь заблокували виходи з церкви. Сторожу зв'язали, і хтось на
ім'я Матвій (можливо, лідер), приставив ніж до горла ченця, погрожуючи
смертю, якщо той не вкаже місцезнаходження мощей. Чернець відповідав
йому: «Швидше помремо, ніж дамо взяти святого» Інший монах, бажаючи
позбавити брата від смерті і усвідомлюючи, що опір даремний, сказав:
«Сину мій, чому ти несправедливо напав на нашого брата? .. Багато
намагалися заволодіти мощами, але не змогли. По всій видимості, прийшов
час виконання обіцянки, яку дав святитель рік тому» Почувши це, італійці
попросили розповісти їм про видіння св. Миколая, в 1086 трьом жителям
Мир. Барійці розцінили це як ще одне підстава для перенесення останків
Великого святого до себе на батьківщину. Служитель храму вказав Матвію
отвір у підлозі, з якого ченці витягували «Пензликом святу вологу»
Барійци зрозуміли, що це те місце, де знаходяться мощі святителя
Миколая. Матвій сховав свою зброю і, взявши залізний лом, став бити в
мармурову підлогу [17].
Луп тримав у руках скляну посудину, який монахи храму наповнили миром
від мощів. Він вирішив взяти участь у переговорах зі сторожами і
поставив флакон на верх невисокою колони біля вівтаря. Під час суперечки
пресвітер Луп з необережності зачепив посудину, і вона з «великим
тріском» впала на мармурову підлогу, але не розбилась, в цьому барійці
побачили символіку. Вони збрехали ченцям, заявивши: «Ви повинні знати,
що, коли папа з Риму прийшов до нас у місто Бар, у супроводі багатьох
архієпископів, зі свитою священнослужителів і мирян, він сам послав нас в
ці землі перенести священне тіло. Він зробив все це, тому що святитель
божий з'явився йому увісні і просив, щоб привезли його в наші землі.
Коли барійці дістали з-під своїх плащів зброю, ченці усвідомили всю
серйозність наміру гостей. Один з ченців став повільно відступати до
дверей, бажаючи оповістити жителів Мир що відбувається, але барійці
заздалегідь заблокували виходи з церкви. Сторожу зв'язали, і хтось на
ім'я Матвій (можливо, лідер), приставив ніж до горла ченця, погрожуючи
смертю, якщо той не вкаже місцезнаходження мощей. Чернець відповідав
йому: «Швидше помремо, ніж дамо взяти святого» Інший монах, бажаючи
позбавити брата від смерті і усвідомлюючи, що опір даремний, сказав:
«Сину мій, чому ти несправедливо напав на нашого брата? .. Багато
намагалися заволодіти мощами, але не змогли. По всій видимості, прийшов
час виконання обіцянки, яку дав святитель рік тому» Почувши це, італійці
попросили розповісти їм про видіння св. Миколая, в 1086 трьом жителям
Мир. Барійці розцінили це як ще одне підстава для перенесення останків
Великого святого до себе на батьківщину. Служитель храму вказав Матвію
отвір у підлозі, з якого ченці витягували «Пензликом святу вологу»
Барійци зрозуміли, що це те місце, де знаходяться мощі святителя
Миколая. Матвій сховав свою зброю і, взявши залізний лом, став бити в
мармурову підлогу [17].
Коли барійці розбивши мозаїку на
підлозі, і виявили древню цегельну кладку за нею віднайшли кришку білого
саркофага. Вони боялися розкрити гробницю св. Миколая. Відкопавши до
половини кришку саркофага, ніхто не наважувався його відкрити, «Щоб не
перетворитися на камінь» [18]. Матвій ударом лома розбив мармурову
плиту, також, коли вони позабирали залишки саркофагу, то побачили в
середині «повно святої вологи» - мира, від якого ширився чудовий аромат.
Матвій, опустивши «праву руку» в миро, і по частинам став витягувати й
передавати мощі святого з гробу пресвітерам. Оскільки, вони поспішали
він зістрибнув в миро, «як пізніше з'ясується, розчавив своїми ногами
частину кісток тазу святителя. Знайшовши в гробниці череп, Матвій
дбайливо передав його священикам і виліз з гробниці» [19]. Священики
завернули мощі Миколая в свої облечення і дбайливо понесли їх до
кораблів. В 1953 р професор Луїджі Мартіно, досліджував мощі святого, що
підтверджує у звіті, що на кістках «знайдені переломи на тих місцях, де
вони повинні бути під час грубої ексгумації, у зв'язку з тим, що моряки
поспішали […] на кістках виникли великі ушкодження, викликані взаємним
тертям по всій ймовірності через те, що кістки були разом загорнуті в
певний матеріал при перевезенні» [20].
Жителі Мир повернулися в
пограбований храм і виявили, що деяка частин костей залишилися занурені в
миро,що потім зберігались в скрині у престолі. Проте, вони були
насильно забрані 30 травня 1099року венеціянцями, під проводом єпископа
Енріко Контаріні. Мощі, що зберігались певні роки в престолі, під
впливом особливостей південного клімату - миро висохло і придбало тверду
кристалічну форму, тому єпископ Контаріні змушений був виламувати
кістки святого, що призводило до їх подрібнення. Не маючи мощівника, він
склав їх у свій головний убір, разом з лежащим медальйоном, на якому
напис свідчив: «Тут спочиває великий Миколай, славний чудесами на землі і
на морі» [21].
На 8 травня 1087р кораблі повернулися в місто Бар, і
радісна звістка облетіла все місто. 9 травня, мощі святителя Миколи
урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко
від моря. 1 жовтня 1088р. на запрошення архієпископа Іллі папа Римський
Урбан II «вклав мощі святого в срібну раку» [22]. Через рік переніс їх
папа Урбаном II до церкви, що була побудована на честь святителя Миколи і
освячена ним. Тоді ж Папа Урбан призначає перше святкування в Барі
перенесення мощей на 9травня 1090 р. [23], а вже в 1092р. це свято
появляється на Русі [24]. У Маларському соборі (10-15.09.1089 р.),
скликаному Римським папою Урбаном II для примирення церков брала участь й
делегація Київської православної митрополії, яку благословив Митрополит
Київський і всієї Руси Іван III (1089 - 1091). З того часу і почалося
піднесення культу святого Миколая на Русі. Запровадження цього празника в
Русі-Україні приписується митрополитові Єфремові (1091 - 1097),
наступникові митрополита Іван III, вважають що він описав це перенесення
на Русі-Україні, та уклав службу перенесення та акафіст на честь
святого [25].
Є ще інша версія встановлення празника на Русі 9
травня, що був встановлений в один з 1087-1090 рр, швидше за все, на
думку В.А. Мошина, при посередництві дочки великого князя Всеволода
Євпраксії-Адельгейди, дружини імператора Генріха IV, яка була присутня
при цій події [26], коли папа Урбан II встановив свято Перенесення
мощей.
Тут звертає на себе увагу що Грецька Православна церква не
зберігає пам'ять про перенесення мощей святителя Миколая з Мир
Лікійських в місто Бар.
Якщо візьмемо сучасність, то тепер науковці
на основі археологічних та анатомо-антропологічних досліджень, вчені
зробили реальний вигляд святителя Миколая Мирлікійського, на основі
сучасної техніки: його зріст, комплекцію і навіть риси обличчя, а також
визначили хвороби, якими страждав Чудотворець[27]. Професор Луїджі
Мартіно провів анатомо-антропологічні дослідження святих мощей Миколая у
місті Барі (Південна Італія), відкривши гробницю з дозволу Церкви.
Професор провів реконструкцію зовнішнього вигляду святого по черепу, а
також дослідив захворювання що були у святого.
Хребет
і кістки грудної клітини свідчать про муки, які переніс святитель
Микола у в'язниці - його катували на дибі. Радіологічне дослідження
черепа показало велике внутрішнє кісткове ущільнення черепної коробки.
Проф. Мартіно вважає, що ці зміни викликані довгим багаторічним впливом
тюремного холоду і вогкості (святий провів у в'язниці близько двадцяти
років) Проф. Луїджі Мартіно в результаті вивчення останків встановив, що
лик, зображуваний на іконах, повністю відповідає зовнішньому вигляду
похованого в гробниці людини (див. фото): "За будовою черепа і скелета
святитель належав до білої європеоїдної середземноморської раси, для
якої характерні середньовисокі зростання і смаглява шкіра. З високим
чолом, з носом, виступаючими вилицями і підборіддям, скелетом середньої
міцності".[28].
і кістки грудної клітини свідчать про муки, які переніс святитель
Микола у в'язниці - його катували на дибі. Радіологічне дослідження
черепа показало велике внутрішнє кісткове ущільнення черепної коробки.
Проф. Мартіно вважає, що ці зміни викликані довгим багаторічним впливом
тюремного холоду і вогкості (святий провів у в'язниці близько двадцяти
років) Проф. Луїджі Мартіно в результаті вивчення останків встановив, що
лик, зображуваний на іконах, повністю відповідає зовнішньому вигляду
похованого в гробниці людини (див. фото): "За будовою черепа і скелета
святитель належав до білої європеоїдної середземноморської раси, для
якої характерні середньовисокі зростання і смаглява шкіра. З високим
чолом, з носом, виступаючими вилицями і підборіддям, скелетом середньої
міцності".[28].
Згідно проведених багатьх лабораторних
досліджень, вчені припускають: що святий не споживав цілковито м'яса, а
харчувався виключно продуктами рослинного походження.
Служба перенесення мощей святителя Миколая Мир Лікійського Чудотворця (9/22) травня.
Сергій Юрійович Темчин з Інституту литовської мови стверджує, що служба на
перенесення мощей святителя Миколая Мирлікійського (9 травня), що
містить в каноні слов'янський акростих, являє собою переробку
церковнослов'янської перекладу візантійської служби перенесення мощей
апостола Вартоломія (24 серпня) ймовірного авторства Йосипа піснеписця.
При цьому цілком оригінальними, що не висхідними до зазначеного
переказним джерелу, виявляються всього 6 тропарів з 28-и в каноні.
Наявність в обох - візантійської і давньоруської - службах мінімальної
кількості стихир може служити додатковим аргументом на користь значною
давнину східнослов'янської переробки [29]. Темчин доводить, наш давній
канон 4-го голосу на перенесення мощей св. Миколая (9 травня) із зачином
«Просвети ми душу і серце ...» є давньоруським твором раннього
періоду,що створений близько 1091. Його авторство приписується ченцю
Григорію, творцеві канонів (відомий по Києво-Печерському патерику),
переяславському єпископу Єфрему або навіть київському митрополиту Іоанну II.
Цей канон виділяється наявністю акровірша 1, вельми зруйнованого
у всіх відгалуженнях текстологічної традиції, проте, С. Темчин
стверджує про повне відновлення ним: «ПРЕНЕСЕНИЕ МОЩЕЙ СТАГО НИКОЛЫ ПОЮ»
(проведено, з деякими орфографічними відхиленнями, за всіма тропарями,
включаючи богородичні), де богородичний 8-ї пісні бере участь у
створенні акровірша двома першими літерами. Акростих реконструйований на
підставі трьох рукописних джерел, являють три структурно і змістовно
різні редакції цього твору, відомі в східнослов'янських і сербських
книгах: 1. східнослов'янський збірник мінейние служб другої половини XV
століття; 2. східнослов'янська святкова мінея на травень-серпень XV
століття; 3.сербська святкова мінея початку XVI століття [30].
Проаналізувавши і співставивши ці мінеї С. Темчин, прийшов до висновку: що
давньословянський книжник не складав власних піснеспівів, а лише
переробляв церковнослов'янський переклад тропарів, ймовірного авторства
Йосипа Піснеписця, обмежуючись пропуском, перестановкою або заміною
окремих слів - особливо в інципітах (Інципіт це від лат. - Incipit —
починається, від особистої форми дієслова incipere — починати) — термін,
який у літературі використовується для означення початкових одного або
кількох слів будь-якого тексту, (вірша, пісні, чи книжки)) [31], що було
важливо у зв'язку з проведенням задуманого ним слов'янського акровірша
[32].
Канон перенесення мощей Миколая Мирлікійського є не авторським
перекладом, а переробкою вже перекладеного на слов'янську мову
візантійського канону для створення акростиха гімнографічного твору,що
служив іншому святому – стверджує С. Темчин. Як і канон на перенесення
мощей апостола Варфоломія, його слов'янська переробка, присвячена
перенесенню мощей святителя Миколая, призначена на 4-й глас з
використанням того ж комплекту ірмоси (Лише в сербській текстової версії
давньоруського канону на перенесення мощей Миколая Мирлікійського
ірмоси двох заключних піснею були замінені іншими) [33].
Використання давньоруського канону на перенесення мощей Миколи Мирлікійського та
перекладеного канону перенесення мощей апостола Варфоломія має певні
підстави: мощі обох святих переміщалися зі Сходу на італійську
територію: з Мир Лікійських - м Барі, а в першому випадку і з м Дара
(Месопотамія) на острів Ліпарі. Український дослідник Є.В. Джиджора
вважає, що автор слов'янського канону «Просвети ми душу і серце ...»,
який використав вказаний Варфоломіївська канон, з використанням відразу
декількох художніх прийомів, і тим самим показав святителя Миколая
подвижником, що виконував апостольську місію [34].
Темчин С. стверджує, що:
…
візантійський канон на перенесення мощей ап. Варфоломія містить 32
тропарі (по чотири в кожній пісні, включаючи богородичний), тоді як
зроблений на його основі давньослов’янський канон Миколая нараховує лише
28 тропарів. Слов'янський гимнограф не міг використовувати всі тропарі
канону перенесення мощей ап. Варфоломія, бо слов'янський акровірш
передбачив зовсім іншу структуру канону - в якій три тропарні пісні
(4-й, 5-й і 9-й) чергуються з чотирьох тропарними (1-й, 6-й, 7-й і 8-й).
У цьому відношенні слов'янський канон виявляється цілком урівноваженим,
а його перша і друга половини (по 4 пісні кожна) - обернено-дзеркально
симетричні.
Давньослов’янський книжник міг просто опустити чотири
тропарі візантійського канону на перенесення мощей ап. Варфоломія, але
насправді випустив десять піснеспівів, оскільки шість гімнів написав
самостійно, не звертаючись до свого перекладеного джерела. Ці шість
тропарів (із загальної кількості 28), власне, і складають цілком
оригінальну частину давньослов’янського канону:
Просвети ми душу и серце… (1-а пісня, 1-й тропар)
Избави стадо свое… (4-та пісня, 2-й тропар)
Блаженне святителю Христов… (6-та пісня, 3-й тропар)
О, преславная твоя чудеса… (7-а пісня, 3-й тропар)
Израсте яко цвет… (8-а пісня, 1-й тропар)
О, святая и преславная… (8-а пісня, 3-й тропар)
Відзначимо,
що оригінальні тропарі, які не є переробкою піснеспівів зазначеного
Варфоломіївському каноні, майже завжди бувають 1-м або останнім (3-м)
рядовим тропаря у відповідній пісні, що є не випадково [35].
візантійський канон на перенесення мощей ап. Варфоломія містить 32
тропарі (по чотири в кожній пісні, включаючи богородичний), тоді як
зроблений на його основі давньослов’янський канон Миколая нараховує лише
28 тропарів. Слов'янський гимнограф не міг використовувати всі тропарі
канону перенесення мощей ап. Варфоломія, бо слов'янський акровірш
передбачив зовсім іншу структуру канону - в якій три тропарні пісні
(4-й, 5-й і 9-й) чергуються з чотирьох тропарними (1-й, 6-й, 7-й і 8-й).
У цьому відношенні слов'янський канон виявляється цілком урівноваженим,
а його перша і друга половини (по 4 пісні кожна) - обернено-дзеркально
симетричні.
Давньослов’янський книжник міг просто опустити чотири
тропарі візантійського канону на перенесення мощей ап. Варфоломія, але
насправді випустив десять піснеспівів, оскільки шість гімнів написав
самостійно, не звертаючись до свого перекладеного джерела. Ці шість
тропарів (із загальної кількості 28), власне, і складають цілком
оригінальну частину давньослов’янського канону:
Просвети ми душу и серце… (1-а пісня, 1-й тропар)
Избави стадо свое… (4-та пісня, 2-й тропар)
Блаженне святителю Христов… (6-та пісня, 3-й тропар)
О, преславная твоя чудеса… (7-а пісня, 3-й тропар)
Израсте яко цвет… (8-а пісня, 1-й тропар)
О, святая и преславная… (8-а пісня, 3-й тропар)
Відзначимо,
що оригінальні тропарі, які не є переробкою піснеспівів зазначеного
Варфоломіївському каноні, майже завжди бувають 1-м або останнім (3-м)
рядовим тропаря у відповідній пісні, що є не випадково [35].
За дослідженнями і співставленням Темчина С. форма слов'янського
акровірша, можливо була запозичена автором з відомої йому
давньоболгарської гімнографії, а саме - з 8-й гласу канону Климента
Охридського перенесення мощей Іоанна Златоуста. За наступними
співставленнями, дослідник спостеріг, що 1-й тропар східнослов'янського
канону перегукується з богородичним 4-ї пісні болгарського канону.
Також, 1-й тропар перегукується з початком канону 8-го голосу на Миколая
Мирлікійського (6 грудня), що не має грецького відповідника. Наступні
дослідження-співставлення Темчиним С виявили, що всі чотири з цього
жанру піснеспіви на перенесення мощей ап. Вартоломея, відомі в
східнослов'янської гимнографії XI-XIII століть – сідальний і три стихири
є переадресовані в Миколая Мірлікийського.
У висновках досліджень, Темчин С приходить до висновку, що спостерігається певний стиль роботи - пропуск, перестановка і заміна окремих слів, також зауважено, що
слов'янська переробка стихир зберігає гласи і ритмічно-мелодійну модель
(подібні) відповідно до перекладних піснеспівів. Без сумніву, що
подібній переробці піддавався не один лише канон, але вся відома в
давньослов’янській традиції богослужба, на перенесення мощей ап.
Варфоломія, на основі якої утворилася відповідне богослужіння
перенесення мощей святителя Миколая Мирлікійського чудотворця.
Висновок
Розглянувши вище написане, ми можемо припустити певний підсумок, якщо подібній
переробці, як служба Св. Миколая, піддавались канони та інші відомі в
давньослов’янській традиції богослужби, то чи не варто так поступити в
сучасності, стосовно нових святих нашої Церкви. Це дасть можливість
надати старим текстам нового дихання, зберігаючи стиль старих
гімнографічних піснеспівів, та прославити Творця в нових ликах
церковного благочестя.
Використана література:
[1] Дмитро Туптало. Житія святих (том IV) Грудень. — Львів: Свічадо, 2007, 63.
[2] Див. http://www.roman-emperors.o...
[3] Див. http://www.roman-emperors.o...
[4] Дмитро Туптало. Житія святих (том IV) Грудень, (надалі: Дмитро Туптало, IV) — Львів: Свічадо, 2007, 68.
[5] Martino L. Le reliquie di S. Nicola: Studio anatomj-fntropologico dei
restischeletrici rinvenuti nella sua tomba in Bari (alla ricognizione
canonica del 5 maggio 1953). Bari, 1987. Р. 30.
[6] Див. Дмитро Туптало, IV -72.
[7] Див. Дмитро Туптало, IV, с. 73.
[8] Nicolaus studi storici. Anno XII. Fasc.2. Bari, 2001. Р. 9.
[9] Книга правил святих апостолів, Вселенських і Помісних соборів, і святих отців. УПЦКП, Київ, 2008.
[10] Васильєв А.А. Історія Візантійської Імперії. Т. 1: Час до Хрестових походів (до 1081) С-П, 1917, с. 467.
[11] Бугаевский А.В., Володимир Зорін. «Святитель Миколай, архієпископ Мир
Лікійських, Великий Чудотворець: його життя, подвиги і чудотворства ,
викладені за стародавніми грецьким, латинським та слов'янським
рукописом». Москва, 2001- 91.
[12] Енциклопедичний словник Ф.А. Брокгауза і І.А. Ефрона (19.11.15).
[13] Святитель Миколай Мірлікійський в пам'ятниках писемності та іконографії. Москва, 2006, 370.
[14] Старшов Є.В. Православні святині півдня Туреччини. Москва, 2010, 18.
[15] The Translation of Saint Nicholas: An anonymous Greek account of the
transfer of the Body of Saint Nicholas from Myra to Lycia to Bari in
Italy. Bari, 1980. Р. 4.
[16] Anrich G. Hagios Nikolaos, der Heilige Nikolaos in der Griechischen Kirche. Bd I. S. 453.
[17] Діонісій Купріченков «ІСТОРІЯ МОЩЕЙ святителя Миколая Мирлікійського», [PDF] Москва, 2012, 190
[18] The Translation of Saint Nicholas: An anonymous Greek account of the
transfer of the Body of Saint Nicholas from Myra to Lycia to Bari in
Italy Bari, 1980. Р.7
[19] Див. Діонісій Купріченков, 192.
[20] Martino L. Le reliquie di S. Nicola: Studio anatomj-fntropologico dei
restischeletrici rinvenuti nella sua tomba in Bari (alla ricognizione
canonica del 5 maggio 1953). Bari, 1987. Р. 14.
[21] Nicolaus studi storici. Anno XII. Fasc. 2. Р. 142.
[22] Губанов В. Нові чудеса святителя Миколая. Москва, 2011, 494.
[23] Юліан Катрій,ЧСВВ., «Пізнай свій обряд», Свічадо, 2004, 258
[24] Хрустальов Д.Г. Розвідки по Єфремі Переяславському. СПб., 2002., 254.
[25] Див. Юліан Катрій,ЧСВВ
[26] Мошин В.А. Про періодизації російсько-південнослов'янських літературних
зв'язків // Русь і південні слов'яни. СПб., 1998,77.
[27] http://kyrios.org.ua/news/w...
[28] Див. вище.
[29] Найдавніша східнослов'янська служба перенесення мощей святителя Миколая
Мирлікійського (9 травня) як переробка перекладної служби перенесення
мощей апостола Варфоломія (24 серпня)[PDF], с. 17.
[30] Джиджора
Є.В., Символізація образу святителя в Службі на перенесення мощів св.
Миколая. ΚΑΛΟΦΩΝΙΑ 2014: Науковий збірник з історії церковної монодії та
гимнографії, ч. 7. Львів.
[31] «Incipit»//Encyclopaedia Britannica (21.11.15)
[32] Темчин С.Ю.: Запозичення з давньогрецького канону на перенесення мощей
Миколая Мирлікійського (9 травня) в канон на перенесення мощей Сави
Сербського (6 травня), in Археографскі прілозі 2014 [PDF].
[33] Див. вище
[34] Джиджора Є.В., Символізація образу святителя в Службі на перенесення
мощів св. Миколая. ΚΑΛΟΦΩΝΙΑ 2014: Науковий збірник з історії церковної
монодії та гимнографії, ч. 7. Львів.
[35] Найдавніша східнослов'янська служба перенесення мощей святителя Миколая
Мирлікійського (9 травня) як переробка перекладної служби перенесення
мощей апостола Варфоломія (24 серпня)[PDF], с. 23.
Метки: св.Миколай чудотворець, ієрм Андрей Павлишин ЧСВВ, літургія, тропарі
СЛАВА ИИСУСУ ХРИСТУ имется новая группа КАТОЛИЧЕСТВО!
 СЛАВА ИИСУСУ ХРИСТУ имется новая группа КАТОЛИЧЕСТВО! «Ибо так возлюбил Бог мир» (Иоанн 3:16-36).Католи́чество (лат. catholicismus от греч. καθολικός — «всеобщий», буквально «по-всему» или «согласно всему»; впервые по отношению к церкви термин «ἡ Καθολικὴ Εκκλησία» применён около 110 года в письме святого Игнатия к жителям Смирны и закреплён в Никейском Символе веры) — крупнейшее по численности приверженцев (около 1 миллиарда 230 миллионов человек по состоянию на конец 2012 года) направление в христианстве, сформировавшееся на протяжении I тысячелетия н. э. на территории Западной Римской империи. Рассматривает себя как единственную, кафолическую церковь, основатель и Глава которой — Иисус Христос. Видимым главой Католической церкви является Папа Римский, возглавляющий Святой Престол и государство-город Ватикан в Риме. Группа расчитана ДЛЯ КАТОЛИКОВ ЛАТИНСКОГО ОБРЯДА, и для тех кто признаёт Святую Римскую Церковь её догматы-учения, каноны-право и верен римскому первопрестолу.Экуменический диалог с другими конфессиями христианства и религиями. Группа основана терциариями Ордена Святого Доминика(ОР). в группе имеются следующие правила: 1.ЗАПРЕЩЕНА любая ПОЛИТИЧЕСКАЯ пропаганда. 2.ЗАПРЕЩЕНА любая ПРОПАГАНДА на тему межнациональной и религиозной розни. 3.ЗАПРЕЩЕНЫ любые оскорбления в адрес участников группы. 4.ЗАПРЕЩЕНА любая коммерческая реклама, кроме той, что касается темы сообщества. 5.ЗАПРЕЩЕНЫ посты, не касающиеся тематики группы. 6.Высказывания в отношении политики.но не истории! 7.Нецензурные высказывания. 8.Не хулиганить!И не брать в другие группы материал! АДМИНИСТРАЦИЯ ОСТАВЛЯЕТ ЗА СОБОЙ ПРАВО УДАЛИТЬ ИЗ ГРУППЫ ЛЮБОГО ЕГО ЧЛЕНА БЕЗ ВСЯЧЕСКИХ ОБЪЯСНЕНИЙ ... 9.Кто делает публикации без меток и темы-то есть БЕЗ НАЗВАНИЯ,данная публикация не включается в ОГЛАВЛЕНИЕ! 10.Предупреждаем, что любая нелегальная активность с наших серверов запрещена. Это включает спам в любом проявлении, хакинг, кардинг, фишинг, фрод, сканирование портов и сетей, сканирование на уязвимости, распространение порнографии с участием несовершеннолетних, нарушение законодательства страны, в которой находится используемый Вами сервер и так далее. Использование сервиса подразумевает согласие и понимание данного требования. 11.Вступая в группу,Вы подтверждаете согласие с вышеизложенными правилами и требованиями. 12. ЗАПРЕЩЕНА LGBT ПРОПАГАНДА=МЫ Католическая группа! В группе много фотоальбомов и размещать фото в соответствующие альбомы,по созданию новых обращайтесь в администрацию группы. Группа создана 3 Орденом Доминиканцев! ОГЛАВЛЕНИЕ РУБРИК И СТРАНИЧЕК РАСПОЛОЖЕНО В ОБСУЖДЕНИЯХ И ВЕДЁТСЯ С НАЧАЛА ЛИТУРГИЧЕСКОГО ГОДА(С АДВЕНТА).РАСКАЗЫВАЕТСЯ О КАТОЛИЧЕСКИХ ПРАЗДНИКАХ,ДОГМАТАХ,ИСТОРИИ И ЖИТИЯ СВЯТЫХ,ИМЕЮТСЯ ССЫЛКИ НА СВЯТОЙ ПЕРВОПРЕСТОЛ И ЖИЗНИ ГРАДА ВАТИКАНА,О ЖИВОМ РОЗАРИИ И ГРУППАХ.И Многое другое... Для желающих вступить даю ссылку https://my.mail.ru/communit... Однако заявки рассматриваются строго индивидуально. |
BUON NATALE
   Рождество Христово — один из главных христианских праздников, установленный в честь рождения во плоти (воплощения) Иисуса Христа. Римско-католическая церковь и большинство протестантских церквей отмечают Рождество по григорианскому календарю — в ночь с 24 на 25 декабря. Рождественский венок © Flickr/ heatheronhertravels Рождество Христово — один из главных христианских праздников, установленный в честь рождения во плоти (воплощения) Иисуса Христа. Римско-католическая церковь и большинство протестантских церквей отмечают Рождество по григорианскому календарю — в ночь с 24 на 25 декабря.   Рождеству предшествует период Адвента, который начинается за четыре недели до Рождества Христова и призван подготовить верующих к более глубокому переживанию этого праздника. Во время Адвента верующие участвуют в духовных упражнениях и особых предрождественских богослужениях, стараются совершать дела милосердия. За четыре недели Адвента необходимо подготовиться к исповеди, чтобы с чистым сердцем участвовать в Рождественских богослужениях и принять Причастие. Богослужения каждого из четырех воскресений Адвента имеют определенную тематику, отражающуюся в евангельских чтениях: первое посвящено пришествию Христа в конце времен; второе и третье отражают переход от Ветхого к Новому Завету — в третье воскресенье особо вспоминается служение Иоанна Крестителя; четвертое посвящено евангельским событиям, непосредственно предшествовавшим Рождеству Христову. Венок Адвента У алтарей в костелах устанавливается венок с четырьмя свечами, и в каждое воскресенье Адвента зажигается по одной свече. Круглая форма венка символизирует вечность, а его зеленый цвет — надежду, как и ветви рождественской елки. Во многих странах принято в предрождественский период украшать такими венками входные двери в знак того, что в этом доме ожидают Христа. Во многих странах принято, чтобы дети, в ожидании праздника, совершали посильные добрые дела, за которые в семье они получают пучок соломы или маленькое бумажное сердечко. Перед наступлением Рождества дети вешают эти сердечки на елку, а солому кладут в ясли. В узком смысле слова ясли — это кормушка для скота, куда Богородица положила новорожденного Младенца Иисуса. Яслями или в русской традиции — вертепом, называют изображение пещеры ("вертеп" на церковнославянском языке означает "пещера"), куда на ночь пастухи загоняли скот, и где, как повествует Евангелие, родился Христос. В западной традиции ясли или вертеп представляют собой сценку, изображающую Рождество, и состоящую из объемных фигур, количество которых может быть различным. Неизменны здесь только фигуры Младенца Христа в яслях, Пресвятой Девы Марии и Святого Иосифа. Остальные участники события Рождества — пастухи, животные, находившиеся в пещере, давшей приют Иосифу и Марии, ангелы, изготавливаются в зависимости от фантазии и мастерства автора. Устройство рождественских яслей — традиция, заложенная католическим святым Франциском Ассизским, который в 1223 году в селении Греччо поставил в пещере на склоне горы ясли. Туда же привели вола и осла — животных, по преданию согревавших своим дыханием новорожденного Младенца Христа. Со времен Святого Франциска Рождественские ясли ставят в большинстве католических церквей мира. Традицией во многих странах стало проведение выставок яслей, позволяющих наглядно представить момент рождения Вифлеемского Младенца Иисуса! День 24 декабря, наступающий в канун Рождества, называется Рождественским сочельником или Вигилией (от латинского vigilia — бдение). В этот день в семьях украшают елки и устанавливают ясли. Те из членов семьи, кто не успел приступить к исповеди, идут в церковь, которая обычно открыта с раннего утра. Готовится праздничный ужин Сочельника, по традиции состоящий из постных блюд. В центре стола помещается блюдо с освященным пресным хлебом — рождественскими облатками. Перед тем, как начать ужин, глава семьи читает вслух отрывок из Евангелия от Луки, повествующий о рождении Иисуса Христа. Затем все присутствующие берут с блюда облатки — пластинки пресного хлеба, на которых нередко изображены сцены, связанные с Рождеством Христовым, и делятся ими друг с другом, желая друг другу мира и добра. После этого начинается ужин Сочельника. Эта традиция является символом христианской любви. В настоящее время обычай рождественского хлеба, облаток, распространен в основном в Польше и ряде стран Восточной Европы. Иногда облатки посылают по почте тому, с кем не удастся встретиться в эти рождественские праздники. Сохранился также обычай подкладывать сено под белую скатерть на столе, за которым совершается трапеза Сочельника. Сено призвано напоминать о бедности Вифлеемской пещеры и о Богородице, положившей Новорожденного Богомладенца Христа на сено в ясли. Повсеместно распространен и известен обычай накрывать за рождественским столом на один прибор больше — для незваного путника, если он вдруг постучится в дом. С этим обычаем связана традиция ставить у окна своеобразную елочку из свечей, показывающую, что в доме открыты двери для тех, кто одинок и голоден. После ужина вся семья идет на мессу, обязательное присутствие на которой является общей католической рождественской традицией для всех верующих. По сложившейся в первые века христианства римской традиции, в день Рождества, 25 декабря, служатся три особые литургии — месса ночью, месса на заре и месса днем. Таким образом, Рождество празднуется трижды — как предвечное рождение Слова от Бога Отца (ночью), рождение Бога-Сына от Девы (на заре) и рождение Бога в верующей душе (днем). Вечером в Сочельник служится месса навечерия Рождества. В начале первой из Рождественских месс совершается процессия, во время которой священник несет и укладывает в ясли фигурку Младенца Христа и освящает их. Это помогает верующим ощутить себя участниками события, произошедшего в Рождественскую ночь. Празднование Рождества продолжается восемь дней — с 25 декабря по 1 января, — образующие Октаву Рождества. На 26 декабря выпадает праздник святого мученика Стефана, 27 декабря празднуется память святого апостола и евангелиста Иоанна Богослова, 28 декабря — Невинных Младенцев Вифлеемских. В воскресенье, выпадающее на один из дней с 26 по 31 декабря, или 30 декабря, если в данном году на эти дни не выпадает воскресенье, отмечается праздник Святого Семейства: Младенца Иисуса, Марии и Иосифа. 1 января отмечается Торжество Пресвятой Богородицы. © РИА Новости. Антон Белицкий | Купить иллюстрацию Рождественская месса в католическом соборе Рождественское время продолжается и после окончания Октавы вплоть до праздника Крещения, который в римско-католическом календаре отмечается в первое воскресенье за Богоявлением (6 января). Все рождественское время духовенство на литургии облачается в одеяния белого, праздничного цвета. В праздник Рождества Христова большинство жителей Италии и Ватикана на рождественский обед подают жаркое и рождественский кулич панеттоне, похожий на пасхальный, либо "воздушный" кулич родом из Вероны, называемый пандоро. На Рождество в этих государствах дарят друг другу торрончино — лакомства, похожие на нугу и грильяж. В Германии существуют традиционные региональные виды рождественской выпечки — нюрнбергские пряники, ахенские фигурные пряники, рождественский кекс из Дрездена, звездочки из корицы. Во многих европейских странах на праздничном столе традиционно присутствует сладкое рождественское полено — бисквитный рулет, богато украшенный сливками, глазурью и шоколадом. Рождество являет верующим Христа в образе маленького ребенка в окружении Святого Семейства, этот праздник отмечается в кругу семьи и согрет особым теплом и взаимной любовью. Материал взят из группы КАТОЛИЧЕСТВО-CATTOLICA ROMANA-ищите группу на майле и добавляйтесь!Её адрес странички таков: https://my.mail.ru/communit... |
Метки: BUON NATALE
Andrej-Stiv PSS,
25-12-2015 21:51
(ссылка)
Порівняння літургіконів 1692 і 1942 років
ієрм. Андрей Павлишин,ЧСВВ.
Потреба в друкуванні літургічних текстах була однією з
перших проблем, що поставала перед ієрархією Київської Церкви, оскільки,
рукописні служебники мали багато помилок, що виникали при переписуванні. Між
іншими о. П. Камінський стверджував таке: "Панове уніяти у відправі
богослуження не заховують грецьких давних церемоній... Фабрикують щораз то
інші, неподібні ані до грецьких ані до римських, бо всяке богослуження
відправляють інакше, ніж описано; одні се опускають, другі те додають, а кожний
з осьвічення Святого Духа. Що монастир - то інші церемонії, що священик - то
інший спосіб відправи. Прийшовши до иншої дієцезії, треба вчитися спеціяльних
обрядів, що пропустити, а що доложити" [1]. Вирішення проблеми прийшло врешті – решт у 1692 році з друкованими літургічними текстами служебника Жоховського, що став взірцем для
рукописні служебники мали багато помилок, що виникали при переписуванні. Між
іншими о. П. Камінський стверджував таке: "Панове уніяти у відправі
богослуження не заховують грецьких давних церемоній... Фабрикують щораз то
інші, неподібні ані до грецьких ані до римських, бо всяке богослуження
відправляють інакше, ніж описано; одні се опускають, другі те додають, а кожний
з осьвічення Святого Духа. Що монастир - то інші церемонії, що священик - то
інший спосіб відправи. Прийшовши до иншої дієцезії, треба вчитися спеціяльних
обрядів, що пропустити, а що доложити" [1]. Вирішення проблеми прийшло врешті – решт у 1692 році з друкованими літургічними текстами служебника Жоховського, що став взірцем для
подальших друкованих служебників. Жоховський за зразок для свого служебника взяв літургікон
Нерлі 1683 року видання, що вмістив - літургію Василія Великого і Йоана
Злотоустого, Передосвячених Дарів, та все необхідне для богослужінь упродовж
цілого року, чи то неділі, чи у свято, чи в буденний день [2].
Новий Служебник був особистою заслугою митрополита К.
Жоховського. Крім тексту трьох Служб Божих, до Служебника додано Апостоли і
Євангелія із службами «неподвижних і подвижних Свят», а також «общі служби», що
в деякій мірі нагадувало латинський міссал. До видання «великого» Служебника спонукали
митрополита певні практичні мотиви, а також, потреба окремих книг Апостола і
Євангелії, в яких відчувала не одна парафіяльна церква.
Маємо намір порівняти два літургійні тексти в Служебниках
Жоховського і «Рутена», літургії Йоана Злотоустого, та співставити відмінності між
ними. Основними джерелами послужать тексти двох служебників.
Перш, ніж розпочати опис Служебника Кипріяна Жоховського, варто подати декілька слів
про особу самого митрополита Кипріяна.
Отже, мит. Кипріян Жоховський, походив з шляхетного роду, та народився поблизу Полоцька
в ≈ 1635, де і зростав. В ранньому віці вступає у монастир оо. Василіян, та
проходить новіціят у Битені, а в 1658 році молодий Кипріян навчався у Римі в
Грецькій Колегії св. Атанасія. Навчання завершив 17-го серпня 1664-го року, захистом
докторату з богослов'я та філософії [3].
29 квітня 1663 року отримав священичі свячення, проживав
у прокураторії отців-василіян у Римі при церкві св. мчч. Сергія та Вакха. Тут
допомагав єпископу Якову Суші, у справі беатифікації Йосафата Кунцевича. Кипріян
Жоховський став архимандритом у Дермані в 1665 році, згодом у Дубні, а в 1668
році перейняв Лещинську архимандрію. Автор Архіву
Грецької Колегії св. Атанасія у Римі зазначає, що Жоховський «завдяки Божій
благодаті належав до тих небагатьох проповідників, що не тільки потягають
народ, але й переконують освічених людей» [4]. Приймає Єпископську хіротонія 15 березня 1671року, а у місяці
травні 1673 року, з Риму прийшло підтвердження про вибір владики Кипріяна
Жоховського на коад'ютора Київської митрополії. Важко було йому налагодити
зв’язки з монашеством [5]. Вже
11 лютого 1674 помер митрополит Гавриїл Коленда — Кипріян Жоховський став його
наступником, Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Руси. Митрополит
Кипріян Жоховський в 1692рокі у Вільно видає
літургікон. Помер митрополит † 26 жовтня 1693року в Супраслі.
ОПИС СЛУЖЕБНИКА КИПРІЯНА ЖОХОВСЬКОГО
Служебник Кипріяна Жоховського мав імпозантний вигляд, що
перевищував всі інші служебники того часу на території Білорусії та України. Літургікон
має заголовну картку з бароковим обрамуванням титульної стоінки: «Літургікон си
єсть служебник», що прикрашена гарною ґравюрою з погруддям митрополита, яку виконав
відомий віленський ґравер Леонтій Тарасевич з портрета. Чудовий опис самого
служебника подає о. М. Ваврик, такою послідовністю:
1) Присвята служебника гетьманові литовському Карлові Радивилові;
2)Читателеві – єреєві з присвятою папі Інокентієві ХІІ;
3)Еленкос – Оглавленіє;
4) Соборник;
5)Оглавленіє служб общин: 5.1)Служби недільні, тобто
апостоло-євангельські читання від неділі Митаря і Фарисея до кінця 50-ці. 5.2)
Проскомидія з додатком про частички. 5.3)Літ. Йоана Злотоустого з додатком про
причастя вірних. 5.4)Устав і Літ. Василія Великого. 5.5) «О закланії св..
Агнця», «О вході великом на Літ. Преждеосвященной», «положенії св. Агнця на Преждеосвященнаго
на дискосі», «Літ. Преждеосвячених Дарів», Служби мінейні з тобто
апостоло-євангельськими читаннями, Служба за померлих з панахидою та
літургійними пер іконами, ряд 11-ох утренних євангелій і тропарі воскреслі з ти
піковими вказівками; Далі в Супраському додатку : 1)Устав і Чин воскреслої
вечірні. Недільної північної, воскреслої утрені; 2) Чин щоденної вечірні,
малого повечіря, північної та щоденної утрені; 3) Благальна єктенія за Папу
Римського, короля тощо й утрені євангелії на свята й інші рокові дні, освячу
вальні молитви і «Тебе Бога Хвалимо». В такій формі цей Служебник став взірцем
для наступних видань аж до найновішого римського Служебника Укр. Кат. Церкви
1942року [6].
Надалі спробуємо більш детальніше поглянути на служебники,
і провести частинно-порівняльний опис Літургікона Кипріяна Жоховського
1692року [7], з служебником виданим у Римі в 1942 («Рутена») [8].
Частинне порівняння будемо проводити з літургії Йоана Злотоустого, з «великого
входу», з виголосу диякона –«премудрость», до завершення літургії. Описувати
все однозгідне не будемо, а звернемо увагу лише на відмінності, що вельми різниться.
В Літургіконі Кипріяна Жоховського, Божественна Літургія Йоана
Злотоустого розпочинається на фотоматеріалі з №
0099r, де вказаний номер сторінки у верхній частині поля 84; хочу
зазначити те, що нумерація сторінок відбувається поаркушна. В «Рутені»
розпочинається з сторінки 194 («рчд» - церковно-слов’янською), і є арабське
позначення сторінки 161, що теж є на верхніх полях сторінки, проте, нумерування
є посторінкове.
Необхідна нам частина («великий вхід»),
знаходиться на фотоматеріалі під №0104r, а зверху- 89. Щоб
можна було посилатись на служебники, то зробимо умовне позначення: Літургікон Кипріяна
Жоховського надалі просто КЖ, і номер листа фотоматеріалу, що служитиме за номер
сторінки, інша сторінка не пронумерована вказуватиму як зворот певної сторінки. В Літургіконі Кипріяна Жоховського внизу сторінки є втрати,
тому, не зможемо повноцінно оцінити текст.
В «Рутені» розпочинається з сторінки 227. Надалі просто
ЦС, де через дефіс номер сторінки - арабського позначення, що і так співпадає з
слов’янським (Кириличним) номеруванням.
Після виголосу диякона, як в КЖ так і в ЦС відбувається
виголос священика, що різниться у своєму виконанні, в КЖ- 0104r на слова «нині і вовіки віков», священик звертається до людей з піднятими руками (решту друку втрачено) – це подає
рубрика, у ЦС-227 виголос весь йде не роздільно.
ЦС-227 подає рубрику для диякона, про кадіння: вкладає
ладан. Отримує благословення від священика і кадить трапезу, вівтар, іконостас,
ієрея, вірних, при цьому проказує Пс.50.
В обидвох Літургіконах надалі слідує молитва ієрея, що
співпадає. В книзі КЖ-0105r після молитви йде рубрика про кадіння диякона. Проказування
пісні херувимської – ідентично. КЖ-0105r: цілує трапезу і хрест, відходить до
жертовника.
У виголосі священика КЖ-0105r є певні зміни, після Папи
Римського, є поминання благовірного короля, преобщеннаго архієпископа, наділі «всечеснішого
отца настоятеля, всіх священиків і іноческий чин,
і всіх вас, православних християн, нехай пом’яне Господь
Бог…», далі як звичайно[9]; в ЦС-232-233 інший виголос: після Папи є поминання «преосвященнішого
архиєпископа і митрополита нашого Кир…, боголюбивого єпископа нашого Кир (
всечеснішого отця нашого, архимандрита, протоігумена, ігумена, і ввесь
священичий, дияконський і монаший чин, богохранимого
імператора (або короля), правління і все військо, благородних і приснопоминаємих
ктиторів і добродітелів святого храму цього (святої обителі цієї), і всіх вас,
православних християн, нехай пом’яне Господь Бог у царстві своїм завжди, нині і
повсякчас, і на віки віков». Також є більший опис рубрики наступних дій, чого
немає в КЖ-0105r, але відмінностей немає в молитвах.
В служебнику КЖ не вказано про виголос диякона «Заступи,
спаси…», він доданий до молитви священика, лише перша буква виголосів більша і
червоного забарвлення.
Надалі перед виголосом «Возлюбім друг друга…» є рубрика в
КЖ-0106r, а в ЦС-240 після самого виголосу є рубрика. В ЦС-240-241 наділі є рубрика
про служіння багатьох священиків чи дияконів, чого немає в КЖ-0106r.
На молитві «Вірою…» в ЦС-242
- «і Сина» є в душках, в КЖ дужок немає. Ваврик також зазначає, що мит. Кипріян
відкинув латинські практики, що входили в наш обряд: клякання на обидва коліна
при «воплотившагося»[10]. КЖ-0107r має рубрику, що ієрей цілує воздух, відкладає
проказуючи «Святий боже, Святий… помилуй нас», а у ЦС-243 - «Благодать
Господа».
В Літургіконі КЖ- зворот 0107v,
диякон вдаряє звіздою об краї дискоса, а в ЦС-246 творить поверху знак хреста і
відкладає.
Коли приходить час співати вірним «Свят, Свят …», то
рубрика КЖ- зворот 0107v подає,
що на «благословен грядий» знаменують себе хресним знамям. У служебнику ЦС-246
подібного немає, але по цім є рубрика, де опис стосується диякона, що махає ріпідою
– для відганяння мух. КЖ- зворот 0107v описує в рубриці певне повчання (поч. втрачений)
про пересущественя, і вказівка, що священик має розпростерти руки і прихилити
голову з страхом Божим розпочавши молитву «С сими й ми блаженними…». По словах
«… земский живот…» є рубрика, що вказує – «священик піднімає руку до дискоса
мовивши» (зворот, сторінка - 0107v, по слові «руки»- рубрика вказує, що «главу преклоняє, глаголя
«Благодарив» знаменує же десницею верху дискоса (трічі) глаголя «благо +
словив, освя + тив, пре + ломив » - рубрика вказує, що нахиляється, вдивляючись
в хліб, вимовляє уважно». У служебнику ЦС-247 лиш є вказівка після слова благословив
– «і благословляєт»». В обох служебника вказується по цьому на низький поклін,
у КЖ-0108r вказується – один. ЦС-248 – споминає про диякона, що звершує
поклін з священиком. КЖ-0108r в рубриці «відкриває чашу і беручи обома руками
благословляє десницею глаголя – «также і чашу + по вечері глаголя», -
підвищемим голосом і вдивляючись у чашу». Отець М. Ваврик зазначає, що
митрополит Жоховський відкинув латинську практику, яку іноді вносилили в
Літургію, на підношення освяченого хіба і вина – приклякання, як у римському
кононі [11].
В Жоховського на «Твоя от Твоїх» підносить св. Дари
священик, замість диякона, що робив лише архієрей на літургії [12].
ЦС-250-251 у рубриці є згадка про диякона, що вказує
священикові на дискос і чашу, а в соборній літургії проказують всі священики
одноголосно. Далі в молитві «поминаємо убо спасенную сію заповідь» (далі як
звичайно). У служебнику КЖ- зворот 0108v дещо по іншому є молитва: «ще приносимо Тобі
словесну сію службу, просим і молимся, і милися дієм, посли дух твой святий
нани, і предлижащая дари сія» і молитва третього
часу (для підкреслення епіклези). Далі
все відбувається однозгідно.
По молитві «Достойно» в КЖ-0109r священик розпростер руки
і так молиться до поминання померлих, у ЦС-254 – цього немає. Коли завершив
поминати померлих в КЖ-0109r, руки знову розпростер священик, до виголосу « В
первих помяни…». В цім виголосі є певна розбіжність: КЖ-зворот 0109v –
лише поминається Папа і Архієпископ; ЦС-255 – Папа, Архиєпископ і Митрополит,
Єпископ.
В наступній молитві «Пом’яни Господи…», у ЦС-256 поминається
обитель в душках, якої немає в КЖ- зворот 0109v.
КЖ- зворот 0110v перед молитвою «Отче наш…» в рубриці вказано про «розпростерші
руки», а в ЦС-261 - нема вказівок.
По молитві «Благодатію і щедротами…» в КЖ-0111r
священик вмиває руки і низько вклоняється Святим Дарам, а в ЦС-263 – рубрики
відсутні.
КЖ-0111r на молитві «Боже милостивий…» священик
вдаряється в перси, у ЦС-264-273, де є вказівка про диякона, що диякон ораром
перед святими дверима перепоясується, а по словах «Єдин свят…», є також рубрика
про диякона і звернення його до священика про роздроблення і сповнення чаші.
КЖ- зворот 0111v є лише вказівка
про поклін після «ісповнення віри св. Духа» накривши чашу, в ЦС-267 – дещо
інакше «ісполненіє св. Духа», і диякон просить благословити і вливає теплоту в
діалозі з священиком. КЖ- зворот 0111v агнець весь не роздроблює, а залишає в
купі до використання, якщо не потрібно (дві частини, якщо немає причасників).
Далі молитва «Вірю Господи…», де в КЖ- зворот 0111v є
вказівка битись в перси, у ЦС-268-273 опис причастя диякона з молитовним
діалогом, чого немає в КЖ-0112r лише молитва священика на причастя диякона.
У «ANALECTA» Ваврик зазначає, що ЦС має певні рубрики взяті з
синодального служебника, а саме: «священики, як спів служать на Літургії, в
часі «Символа віри» потрясали (віяли) воздухом над чашею, тому що так твердить
відомий літургіст А. Дмитрієвскій, не стрічається ні в давніх рукописах
грецьких і слов’янських текстах, ні в друкованих Служебниках Київської
митрополії ХVI – XVIIст. Найстарші з них, Віленський 1583 і 1617р й
Стрятинський 1604р. приписують свящ. лише здіймати воздух з чаші по Вірою зі
словами «Святий Боже…». Пізніші Могилянські 1629-39рр. та Львівські 1637-46рр.
доручають, щоб він в часі Вірую тримав його над чашею та щоб так само робили
співслужачі свящ., але по Вірою повторюють рубрику попередніх видань» [13].
В служебнику ЦС-265-267 є поданий малюнок і достеменний
опис роздроблення агнця, у КЖ- зворот 0111v цього немає. Решту літургії триває одозгідно, до
заамвонної молитви.
Ваврик стверджує, що Жоховський: «всупереч усім нашим
служебникам, доручає, щоб священик не давав дияконові освяченої частички. Ані
пити з чаші. Але сам його причащав та й інших кліриків і монахів перед «Со
страхом Божіїм»[14]. Також варто зазначити, що Ваврик вказує ще на іншу
відмінність, яку вводить Жоховський, а саме: «на «Спаси Боже», за Піліховським,
митрополит Кипріян вказує благословляти людей чашею, а не рукою, як
є у всіх інших служебниках (навіть у Літ. Щгілевича), та щоб це повторювати
також на «всегда нині і присно» та споживати з неї св. Дари при престолі в часі
«Да ісполнится»… Тому для стислості слід додати, що перша рубрика була усунена
в новішому Львівському Служебнику 1905р., але друга залишилася навіть у
Римському 1942р. Однак третю рубрику (Служебник Львів.1905 – священик благословить
чашею престол при словах «Благословен Бог наш» і на «Всегда нині» робить з нею
півкруг до народу) він заступив синодальною, хоч теперішні православні
служебники, приписавши священикові благословити рукою на «Спаси Боже», таки
кажуть благословити чашею на «Завжди нині».[15]».
У заамвонній молитві після поминання ієреїв, є поминання імператора
(короля) в обидвох ієритиконах.
Відмінність приходить знову у відпусті: КЖ- зворот 0113v – після благословення є «Премудрість» і «Чеснішу від Херувимів…» , а в ЦС-281 опускається
«Премудрість» і «Чеснішу від Херувимів…» почавши «Слава Тебі, Христе
Боже,…», решту однозгідно співпадає. ЦС-281 в рубриці також подає, що диякон споживає «святая», а священик вийшовши роздає антидот, в служебника КЖ цього в рубриці не
спостерігаємо. КЖ- зворот 0113v подає два відпусти: недільний і щоденний, а ЦС-295 подає окремо святкові відпусти для вечірні, утрені і літургії.
По відпусті КЖ-зворот 0113v – 0114rподає многоліття Вселенському архієрею, «господару нашему
великому королю», архієпископу, чину священичому й іноческому, отцям і братам і
всім православним християнам. По цьому слідують молитви на «роздівання ієрея: нині
отпущаєш, трисвяте., Отче наш, тропар, Слава кондак, нині Богород., Господи
помил. 12раз, Сл. Нині, Чеснішу., відпуст і вмивання рук».
ЦС-282-286 вказує в рубриці торжественних, що при більш торжественних літургіях є многолітня. І
співають окремо многолітня: папі, імператору (королю) і предержащим властем,
Архієпископу і Митрополиту, Єпископу, чину
священичому й іноческому, отцям і братам і всім православним християнам. Молитви
на роздягання священика подані так: нині
отпущаєш, трисвяте., Отче наш, тропар, Слава кондак гл.6, нині Богород., а хто
бажає тропар дня, Господи помилуй 12раз, Сл. Нині, Чеснішу.
Є також повчання, про впорядкування церковного посуду дияконом, нині отпущаєш, вмиває руки,
поклоняється разом з ієреєм і творять відпуст разом.
У Служебнику митрополита Кипріяна Жоховського стрічаємо деякі рубрики, введені частинно під впливом латинського обряду. Є приписаний додаток "и Сина"( filioque) у
символі віри, згадується низький поклін священика на
"воплотившагося". Всі ці нововведення не треба конечно приписувати
митроп. Жоховському, бо вони певно вже практикувалися і перед ним. Так нпр.
додаток "и Сина" до символу віри був прийнятий іще на Берестейській Василіянській
Конґреґації 1666 р. Служебник К. Жоховського подавав також припис, щоб усі
священики поминали на св. Літургії ім'я Римського Папи. Та і це нововведення не
було винаходом митр. Жоховського, бо вже на Жировицькій Василіянській
Конґреґації з 1661 р. постановлено поминати Римського Папу. Дотепер Римського
Папу поминав на св. Літургії тільки митрополит, єпископи поминали митрополита,
а священики митрополита і єпископа. На Жировицькій Конґреґації вирішено
поминання Римського Папу розтягнути на всіх священиків, а митр. Жоховський впровадив
це до свого Служебника.
Служебник К. Жоховського не був таким виданням, яке постановлено на єпископській конференції
з 1683 р. Не було це видання офіціальним, і при найменше за таке не вважалося,
бо Замойський Синод із 1720 р. навіть про нього не згадує, його не затвердив, а
навпаки вніс постанову про нове видання Служебника та всіх богослужбових книг[16].
Стосовно цього служебника були і зауваги Порфирія Важинського, що здобув освіту в Грецькій колегії у Римі, і цікавився літургічними текстами. Важинський написав доповідь на
служебник Жоховського в 1788р, де він зазначав: «…якщо ми ретельно звіримо цю
книгу зі старими літургічними книгами, руськими або грецькими, то легко виявимо
не одне відхилення як у діях, так й у словах.» [17]. Варто,
також врахувати і те, що цей служебник зазнавав реформи 1695, де додано було
двадцять дві сторінки, що містили тексти вечірні, опівнічниці, утрені та інші
матеріали, яких не було в Нерлі [18].
Як бачимо, ці невеликі введення Жоховським у друкований літургіконі, є початком аналогічно впровадження і до наступних літургіконів, аж до ЦС. Хоча в останньому вже спостерігаємо
більш розпрацьовані рубрики і діалог між священиком і дияконом.
Використані матеріали:
[1] o. Мелетій Соловій,
ЧСВВ «Божественна Літургія», Розділ IV http://basilianfathers.ca/statti/2012/06/index.php?year=2012&month=06&article=Bozgestvenna_Liturhija.htm
[2] Гуцуляк Л.Д. «Божественна літургія Йоана Злотоустого в Київській митрополії після унії з римом (період 1596-1839рр.)», - Свічадо,2004. - С. 93, 95-99
[3] З літопису України «Киприян Жоховський - Помічник Київський», січень 2014, http://basilianfathers.ca/statti/2014/01/index.php?year=2014&month=01&article=Kypryjan_Zgoxovsmzkyj_-_Pomicznyk_Kyjivsmzkyj.htm
[4] Назарко І. Київські і Галицькі митрополити: біографічні нариси (1590-1960). – Рим, 1962. – С.60.
[5] Нарис Історії Василіянського Чину. – Рим, 1992. – С. 151-159.
[6] Ваврик М. Служебник митрополита К. Жоховського 1692р (Генеза й аналіз), «Зап. ЧСВВ» ІХ, 1985с. 317.
[7] Літургікон Кипріяна Жоховського 1692року, з фотоматеріалів д-р. Тараса Шманька
[8] http://plc-ugcc.blogspot.co...
[9] Згідно тексту: http://kyrios.org.ua/spirit...
[10] Див. «Зап.ЧСВВ» С.318.
[11] Див. вище.
[12] Див. «Зап.ЧСВВ» с.325.
[13] Див. «Зап.ЧСВВ»с.328-329.
[14] Див. «Зап. ЧСВВ»с.325.
[15] Див. вище.
[16] o. Мелетій Соловій, ЧСВВ «Божественна Літургія», Розділ IV
http://basilianfathers.ca/s...
[17] Гуцуляк Л.Д. «Божественна літургія Йоана Злотоустого в Київській митрополії після унії
з римом (період 1596-1839рр.)», - Свічадо,2004. - с. 99
[18] Див. Гуцуляк Л.Д. – с.99.
АДВЕНТ
https://my.mail.ru/communit...
Материал из группы КАТОЛИЧЕСТВО=CATTOLICA ROMANA сылка https://my.mail.ru/communit...
Материал из группы КАТОЛИЧЕСТВО=CATTOLICA ROMANA сылка https://my.mail.ru/communit... АДВЕНТ=TEMPO D'AVVENTO Адвент — первый праздник римско-католического года. Адвент (от лат. adventus — пришествие) — предрождественское время, к которому приурочены многочисленные обряды и обычаи. Адвент — время ожидания Рождества Христова. Продолжительность Адвента около четырех недель, что включает, как правило, 4 воскресенья, другими словами, 3 полные недели с добавлением от 1 до 6 дней в зависимости от того, на какой день недели приходится Рождество.  Во время Адвента в храмах ранним утром служится Святая Месса в честь Пресвятой Девы Марии — «рората». Символом этой мессы является зажженная свеча, которая освещает путь идущих в церковь до восхода солнца. Чтобы свеча не погасла, ее помещают в специальный фонарик с прозрачными окошками. Адвент делится на два календарных этапа: первый — с первого воскресенья до 16 декабря, — который посвящен размышлениям о грядущем Втором пришествии Иисуса Христа; и второй — с 17 до 24 декабря (Новенна — девять дней предпразднования Рождества), — который является непосредственной подготовкой к празднованию Рождества Христова и посвящен воспоминанию Первого пришествия Иисуса Христа в мир — Боговоплощения. Все воскресенья Адвента приравнены по своей значимости к великим праздникам, и если на воскресенье Адвента выпадает какой-либо иной праздник, он переносится на понедельник. Первое воскресенье Адвента считается началом нового литургического (церковного) года. Каждое воскресенье Адвента посвящается определенному воспоминанию, которому соответствуют евангельские чтения во время богослужения: первое воскресенье посвящено грядущему пришествию Иисуса Христа в конце времен, второе и третье — Иоанну Крестителю, предварившему общественное служение Христа, четвертое — событиям, непосредственно предшествовавшим рождению Сына Божия и особому месту Девы Марии в тайне Боговоплощения. Первое воскресенье Адвента В этот день зажигают первую свечу в венке Адвента — свечу Пророчества. Она символизирует ветхозаветные пророчества пришествия Спасителя. Мы празднуем исполнение этих пророчеств — пришествие Спасителя на землю Младенцем, Его пришествие в наши сердца через веру в Слово Божье, и Его последнее пришествие во славе, чтобы судить всех людей. Традиции Календарь Адвента. Известный детям календарь Адвента появился на свет совсем недавно, в конце прошлого века. Его придумала немка фрау Ланг для своего сына, чтобы сделать ожидание Рождества более «интересным». Наиболее привычной формой календаря Адвента является коробочка с открывающимися окошечками, по числу дней Адвента, содержащему сделанные из шоколада фигурки, которую теперь можно купить в каждом магазине под названием «новогодний набор». Хотя куда большую радость доставляют календари, сделанные своими руками, а шоколадки в окошках лучше заменить либо стихами из Священного Писания, либо картинками, либо списком добрых дел, которые стоило бы в этот день совершить. Так что привычная форма календаря совсем не является единственной. Например, жители скандинавских стран, с присущим им чувством юмора, делают календарь Адвента в виде поросенка, без которого рождественский стол просто немыслим. В большую картофелину втыкают спички по числу дней Адвента, делают ножки из палочек, маленький хвостик из закрученной стружки и мордочку из картона с розовым пяточком. И все от мала до велика знают, что по мере исчезновения спичек из картофельного Хрюши, стремительно набирает вес и вкусовые качества его живой собрат в хлеву. Рождественская лестница. Есть и еще одна традиция, связанная с периодом Адвента, о которой хотелось бы рассказать — это лестница. Но необычная. Чаще всего ее устраивают в классах воскресных школ. В идеале — это несколько ступенек, соответствующих дням Адвента. У самой верхней ступеньки размещается Вифлеемская звезда, а у самой нижней — пустые ясли с сеном. А на ступеньках фигурка младенца Христа, которая день ото дня, по мере приближения Рождества, опускается на ступеньку ниже, чтобы в 25 декабря оказаться в яслях. Подобно календарю Адвента эта своеобразная лестница помогает малышам наглядно ощутить приближение радостного праздника. Материал из группы КАТОЛИЧЕСТВО=CATTOLICA ROMANA сылка https://my.mail.ru/communit... |
Метки: АДВЕНТ
Andrej-Stiv PSS,
30-10-2014 01:47
(ссылка)
Християнин чи сатаніст - хто ти?
Не можна святкувати сатаністичні свята і залишатись
вірним Христові,
чи величати себе після цього Християнином – це абсурд!
Що
викликає цинічний сміх. Цей сміх цинічний,
бо від нього хочеться плакати.
Найбільша проблема сучасності це те, що християни перестають
бути
християнами. Якщо ми поглянемо на перші століття християн,
то можемо зауважити
одну річ, є багато мучеників за Христову віру.
Мученики відмовлялись відректись
Христа, вони ішли радо на
смерть, але зберігали віру в своєму серці ціною
життя.
Бог неодноразово потверджував це чудами, що показувало
Його одно
згідність з мучениками у справі віри.
Щоб уникнути смерті, християнам було достатньо кинути ложечку
ладану в
кадильницю перед ідолом, а далі йди на всі чотири сторони,
і тебе ніхто не буде
зачіпати.
Християни відмовлялись святкувати празники різних божків,
де було
багато халявного питва і наїдків, за які не потрібно було
оплачувати –
християни залишались впроголодь, але своєї руки не
простягали до жертвенного м’яса
ідолам. Не потрібно було іноді навіть
робити визнання цього ідола за бога, і можливо
було зберегти власне
життя і життя своїх рідних. Проте, кожний християнин знав,
вчинити це, є прямою ознакою відректись Христа! Відректись Христа – це перестати
бути Християнином.
Стоїть фундаментальне питання: що сталось з християнами,
які легковажно
святкують сатаністичні свята з більшим запалом і
завзятістю ніж свої
християнські? «Хто вірний у найменшім,
той і в великому вірний; а хто
нечесний у найменшім, той і в великому
нечесний. … Жадний слуга не може двом
панам служити, бо він або
одного зненавидить, а другого полюбить, або буде
триматися одного,
а другим понехтує. Не можете служити Богові й
мамоні.»(Лк.16:10…13)
– говорить нам Святе Писання. Не можна святкувати сатаністичні свята
і залишатись вірним Христові, чи величати себе після цього
Християнином
– це абсурд! Що викликає цинічний сміх.
Цей сміх цинічний, бо від нього
хочеться плакати.
Поглянемо в Google, що Інтернет говорить про «сатаністичні празники»,
перша
на горизонт виходить Вікіпедія (28.10.2014-подаю дату заходу на сторінку):
«Сатанинские праздники
Дни, к которым обычно приурочивается чёрная месса:
1. Вальпургиева ночь (на 1 мая).
2. Хеллоуин (на 1 ноября).
3. Ламес (на 1 августа).
4. Сретенье (на 15 февраля).
5. Ночь цветения папоротника (на 6 июля).
6. Дни зимнего и летнего сонцестояния, осеннего и весеннего
равноденствия.
7. Ночь каждого полнолуния.»
Чорна меса – це найбільша образа Бога людиною,
і зневага
жертви Христової, бо на месі зневажається
Свята Євхаристія (Тіло Христове), що
підступно
одержується в церкві – адепти сатани приступають
до причастя, але не
споживають, а приносять на чорну месу.
На чорній месі приносять жертву сатані в
чаші, де є:
кров тварини (хоч краще людська, когось з адептів), менструальна
кров повії
і Тіло Христове в Євхаристії. Це величезна зневага
Святої Тайни –
Євхаристії, більше зневажити не можна
(лише в ритуалах Гафіни Маковій – після Євхаристії
споживати
власний послід. Де відбувається зневага в людському тілі).
Далі електронні сторінки подають: «Праздник
шуток и развлечений,
темный карнавал».
Найбільші празники сатаністів –
це «Великі празники», де Хеллоувін (або у
сатаністів ще називається
«Ночь Власти или Канун») займає друге місце у році.
Це дослідження можна було б і далі проводити, але гадаю
немає потреби, бо кожним має доступ до інтернету, і сам може
перевірити. Я лише
застерігаю ЦЕ СЕРЙОЗНА РІЧ, І ВАЖКИЙ ГРІХ ЗРАДИ ХРЕСНОЇ ПРИСЯГИ.
Особа, що була
причасна до таких святкувань, має негайно
приступити до тайни сповіді, бо бавитись ігри з сатаною –
це ходити по гострому
лезу.
Не надійтесь на добре майбутнє з дияволом – він БАТЬКО
БРЕХНІ.
Християнам категорично забороняється брати участь чи організовувати
свята ХЕЛОУВІНА!!! Цим християнин відлучає себе від
Христа і Церкви (Католицької
чи Православної, тут без різниць).
Метки: Хеллоувін
Andrej-Stiv PSS,
07-11-2013 17:20
(ссылка)
Літургія крок за кроком -18
настроение: Бодрое
Метки: Літургія крок за кроком -18
Andrej-Stiv PSS,
09-10-2013 15:19
(ссылка)
Літургія крок за кроком-17
див на сайті http://dc.lviv.ua/liturgiya...
тут можна прочитати без скорочень, які є журналі "Місіонар".
Метки: літургія, душаf ghjxbnfnb, tp crjhjxtym
Andrej-Stiv PSS,
12-09-2013 15:04
(ссылка)
літургія крок за кроком-16
Коли люди на слова священика відповіли «Єдин свят, єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь», то по цьому продовжують співати причасний, або по іншому ще кінонік (грец. загальний), вони є дня тижня чи святого. Причасний- це піснеспів в одну стрічку, співається під час причащання священнослужителів. Коли починається співати причасний, то диякон входить у святилище і стає праворуч священика, або єпископа, і мовить: «Роздроби, Владико, святий хліб.»
Священик, або сам Архиєрей, якщо є присутній, роздробляє Агнець на чотири частини, з увагою і благоговінням, і мовить: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, роздроблюваний і нероздільний, що його завжди їдять і ніколи не з’їдають, але причасників він освячує.» Розділення Агнця на частини – це передання, яке достеменно ми прийняли від самого Господа в час святої вечері, коли було встановлено Тайну Євхаристії. Святий Агнець розділяється на чотири частини, як стверджує св. Симеон, щоб зробити Ним знак хреста на дискосі, це є уособленням страждань і смерті Ісуса Христа. Святі отці застерігають і повчають тут: коли розділяється св. Агнець – це не означає, що розділилося, або розділяється Тіло Христа – ні! Ділиться тільки види, тобто хліб що є Тілом Христовим. У кожній частиці, як і в кришці є все цілий Христос з усім своїм божеством і людськістю. Цьому всьому є потвердження молитва, що промовляється в час роздроблення: «Роздроблюється (тобто розділяється на частиці) і розділюється( для тих вірних, що ідуть до причастя) Агнець Божий, роздроблюваний і нероздільний(що розділяється лише в хлібі, але нерозділимий як Бог), що його завжди їдять і ніколи не з’їдають(що з’їдається в євхаристії, але залишається непорушний як Бог, що знову сходить на пристіл в часі нового освячення), але причасників він освячує(через прийняття святи Тайн – Тіла і крові Христової ми і справді освячуємось)».
На Агнці є зображені букви «ІС, ХС, НІ, КА», що достеменно значить «Ісус Христос Перемога». Це так розділяється, що ІС ставиться на горі дискоса, що є від кивоту, тобто на схід; ХС – ставиться в долі, що є на захід, коло священика; НІ на південь, а КА на південь.(див малюнок).
Тоді диякон, показуючи орарем на святу чашу, мовить: «Сповни, Владико, святу чашу.» Як лише диякон мовив,священик бере частицю, яка лежить вгорі, ІС, творить нею хрест поверх святої чаші, мовлячи: «Повнота Святого Духа» опускаючи її в Кров Христову. Цим єпископ чи священик показує, що хоч ми і бачимо хліб і вино, але воно вже стало Тілом і Кров’ю Христовою, де є правдивий і повноцінний Богочоловік Ісус Христос. На що диякон відповідає ствердно: «Амінь».
У Східних народах також є вірування, що коли проливається кров з тіла, то є неминуча смерть, і душа відділяється від тіла, коли опускається в чашуз св. Кровю частиця св. Тіла Христового, то це символізує воскресіння Господнє. Слова священика «Повнота Святого Духа», вказує на те, що вся дія відбувається під покровом і участю Святого Духа, як таїнство зачаття, родження і воскресіння, як і це таїнство Євхаристії не обходиться без дії Святого Духа.
Далі диякон взявши теплоту, мовить до ієрея: «Благослови, Владико, теплоту.» Теплота – це коли з ківша невеликого низького металевого кухлика, з якого вливають перед причастям до чаші трохи гарячої води, тобто – «теплоти». Теплота має досить практичне застосування, коли раніше храми не обігрівались і в середині приміщень було досить холодно, а нерідко і мінусова температура, коли приходив час до св. Причастя, то чаша-потир була досить холодна, що могли примерзнути уста священика до чаші, тому почали використовувати теплу воду, яка відігрівала чашу і робила теплою Кров Христову. Святі отці Сходу – це також пояснювали, як зшестя Святого Духа на Церкву Христову, що є містичним Тілом Христа, як і це таїнство. Ця традиція у греків вже була в IV столітті, про що свідчать слова Друвена (de re sacramentaria кн.4.§3). Це встановлено згідно свідчень св. Германа, св. Єфрема Сиріна та інших.
По словах диякона: «Благослови, Владико, теплоту», священик благословляє і мовить: «Благословенн а теплота святих твоїх завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.» І Диякон хрестовидно вливає до святої чаші теплої води, мовлячи: «Теплота віри повна Духа Святого. Амінь.» І відставивши теплоту, стоїть дещо оподалік.
Проте, на Заморському синоді в 1720 р. де були певні реформи й постанови, було прийнято рішення: 1) заборонити уживати губки на Службі Божій; 2) було скасовано вживання теплоти, себто доливання теплої води до чаші перед св. Причастям; 3) прийняв поминання Римського Папи, 4) прийняв до символу віри додаток «і Сина» Крім того, були прийняті рішення, що стосуються способу життя та вигляду греко-католицького духовенста; так, після собору священики почали стригти волосся, голити бороди, носити одяг дещо реформований. В даний час в багатьох церквах УГКЦ, після заклику, про повернення до першоджерел, наново повернулись до вживання теплоти і губки.
Надалі священик звертається до диякона: «Дияконе приступи», і диякон з північної сторони приступає до ієрея мовлячи: «Подай мені, Владико, чесне і святе тіло Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.» Священик бере з дискоса частицю і подає в руки дияконові мовлячи: «священнодияконові (ім’я), подається чесне і святе і пречисте тіло Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів його і на життя вічне.» Прийнявши від ієрея тіло Христове, диякон накривши праву руку лівою відходить (або згідно звичаю ліву руку правою), обійшовши престіл і ставши позаду престола з трепетом і любов’ю, чекає на спільну молитву разом з пресвітером. Священик, взявши одну частицю святого хліба з долини, з буквами ХС, мовить: «Чесне і пресвяте тіло Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа подається мені, (ім’я) Архиєреєві, на відпущення гріхів і на життя вічне. Амінь.»
Надалі приклонивши голову, всі разом моляться: «Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти єси воістину Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я. Вечері Твоєї тайної сьогодні, Сину Божий, мене причасником прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник сповідаюся Тобі: Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Владико, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Святий, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Нехай не на суд і не на осудження буде мені причастя святих Твоїх таїн, Господи, а на зцілення душі і тіла. Боже, милостивий, будь мені грішному. Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа нагрішив я, Господи, прости мені.»
Ця молитва має досить глибоке і змістовне значення, вона вказує на ісповідування віри і свідомість своєї недосконалості «Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти єси воістину Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я.» далі слова цієї молитви провадять нас до свідомості того, що ми є учасниками спасительної жертви, що була встановлена Христом на тайній вечері, і яка триває тепер: «Вечері Твоєї тайної сьогодні, Сину Божий, мене причасником прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник сповідаюся Тобі», також, ми запевняємо Христа у своєму щирому розкаянні(подібно як розбійник, що перший увійшов до Небесного Царства, через щире покаяння: «Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: “Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!” А другий, озвавшися, скартав його й мовив: “Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бож ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого.” І додав: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство.” Сказав Ісус до нього: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї.» (Лк. 23:39-43)), і перепрошуємо за всі свої гріхи словами молитви розбійника: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Владико, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Святий, коли прийдеш, у царстві Твоїм.» Далі слідують слова молитви, що уклала рання церквам - «Нехай не на суд і не на осудження буде мені причастя святих Твоїх таїн, Господи, а на зцілення душі і тіла.», згідно слів Святого Писання: «Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде. Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню.Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу. Бо той, хто їсть і п'є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п'є. Ось чому у вас багато недужих та хворих, а чимало й умирають..» (1 Кор. 11:26-30)
Завершальні слова молитви, «Боже, милостивий, будь мені грішному. Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа нагрішив я, Господи, прости мені» - це перефразовані слова розкаяного митаря, що був оправданий згідно слів Христових: «А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому…»( Лк. 18:13-14)
(далі буде…)
Священик, або сам Архиєрей, якщо є присутній, роздробляє Агнець на чотири частини, з увагою і благоговінням, і мовить: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, роздроблюваний і нероздільний, що його завжди їдять і ніколи не з’їдають, але причасників він освячує.» Розділення Агнця на частини – це передання, яке достеменно ми прийняли від самого Господа в час святої вечері, коли було встановлено Тайну Євхаристії. Святий Агнець розділяється на чотири частини, як стверджує св. Симеон, щоб зробити Ним знак хреста на дискосі, це є уособленням страждань і смерті Ісуса Христа. Святі отці застерігають і повчають тут: коли розділяється св. Агнець – це не означає, що розділилося, або розділяється Тіло Христа – ні! Ділиться тільки види, тобто хліб що є Тілом Христовим. У кожній частиці, як і в кришці є все цілий Христос з усім своїм божеством і людськістю. Цьому всьому є потвердження молитва, що промовляється в час роздроблення: «Роздроблюється (тобто розділяється на частиці) і розділюється( для тих вірних, що ідуть до причастя) Агнець Божий, роздроблюваний і нероздільний(що розділяється лише в хлібі, але нерозділимий як Бог), що його завжди їдять і ніколи не з’їдають(що з’їдається в євхаристії, але залишається непорушний як Бог, що знову сходить на пристіл в часі нового освячення), але причасників він освячує(через прийняття святи Тайн – Тіла і крові Христової ми і справді освячуємось)».
На Агнці є зображені букви «ІС, ХС, НІ, КА», що достеменно значить «Ісус Христос Перемога». Це так розділяється, що ІС ставиться на горі дискоса, що є від кивоту, тобто на схід; ХС – ставиться в долі, що є на захід, коло священика; НІ на південь, а КА на південь.(див малюнок).
Тоді диякон, показуючи орарем на святу чашу, мовить: «Сповни, Владико, святу чашу.» Як лише диякон мовив,священик бере частицю, яка лежить вгорі, ІС, творить нею хрест поверх святої чаші, мовлячи: «Повнота Святого Духа» опускаючи її в Кров Христову. Цим єпископ чи священик показує, що хоч ми і бачимо хліб і вино, але воно вже стало Тілом і Кров’ю Христовою, де є правдивий і повноцінний Богочоловік Ісус Христос. На що диякон відповідає ствердно: «Амінь».
У Східних народах також є вірування, що коли проливається кров з тіла, то є неминуча смерть, і душа відділяється від тіла, коли опускається в чашуз св. Кровю частиця св. Тіла Христового, то це символізує воскресіння Господнє. Слова священика «Повнота Святого Духа», вказує на те, що вся дія відбувається під покровом і участю Святого Духа, як таїнство зачаття, родження і воскресіння, як і це таїнство Євхаристії не обходиться без дії Святого Духа.
Далі диякон взявши теплоту, мовить до ієрея: «Благослови, Владико, теплоту.» Теплота – це коли з ківша невеликого низького металевого кухлика, з якого вливають перед причастям до чаші трохи гарячої води, тобто – «теплоти». Теплота має досить практичне застосування, коли раніше храми не обігрівались і в середині приміщень було досить холодно, а нерідко і мінусова температура, коли приходив час до св. Причастя, то чаша-потир була досить холодна, що могли примерзнути уста священика до чаші, тому почали використовувати теплу воду, яка відігрівала чашу і робила теплою Кров Христову. Святі отці Сходу – це також пояснювали, як зшестя Святого Духа на Церкву Христову, що є містичним Тілом Христа, як і це таїнство. Ця традиція у греків вже була в IV столітті, про що свідчать слова Друвена (de re sacramentaria кн.4.§3). Це встановлено згідно свідчень св. Германа, св. Єфрема Сиріна та інших.
По словах диякона: «Благослови, Владико, теплоту», священик благословляє і мовить: «Благословенн а теплота святих твоїх завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.» І Диякон хрестовидно вливає до святої чаші теплої води, мовлячи: «Теплота віри повна Духа Святого. Амінь.» І відставивши теплоту, стоїть дещо оподалік.
Проте, на Заморському синоді в 1720 р. де були певні реформи й постанови, було прийнято рішення: 1) заборонити уживати губки на Службі Божій; 2) було скасовано вживання теплоти, себто доливання теплої води до чаші перед св. Причастям; 3) прийняв поминання Римського Папи, 4) прийняв до символу віри додаток «і Сина» Крім того, були прийняті рішення, що стосуються способу життя та вигляду греко-католицького духовенста; так, після собору священики почали стригти волосся, голити бороди, носити одяг дещо реформований. В даний час в багатьох церквах УГКЦ, після заклику, про повернення до першоджерел, наново повернулись до вживання теплоти і губки.
Надалі священик звертається до диякона: «Дияконе приступи», і диякон з північної сторони приступає до ієрея мовлячи: «Подай мені, Владико, чесне і святе тіло Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.» Священик бере з дискоса частицю і подає в руки дияконові мовлячи: «священнодияконові (ім’я), подається чесне і святе і пречисте тіло Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів його і на життя вічне.» Прийнявши від ієрея тіло Христове, диякон накривши праву руку лівою відходить (або згідно звичаю ліву руку правою), обійшовши престіл і ставши позаду престола з трепетом і любов’ю, чекає на спільну молитву разом з пресвітером. Священик, взявши одну частицю святого хліба з долини, з буквами ХС, мовить: «Чесне і пресвяте тіло Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа подається мені, (ім’я) Архиєреєві, на відпущення гріхів і на життя вічне. Амінь.»
Надалі приклонивши голову, всі разом моляться: «Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти єси воістину Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я. Вечері Твоєї тайної сьогодні, Сину Божий, мене причасником прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник сповідаюся Тобі: Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Владико, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Святий, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Нехай не на суд і не на осудження буде мені причастя святих Твоїх таїн, Господи, а на зцілення душі і тіла. Боже, милостивий, будь мені грішному. Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа нагрішив я, Господи, прости мені.»
Ця молитва має досить глибоке і змістовне значення, вона вказує на ісповідування віри і свідомість своєї недосконалості «Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти єси воістину Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я.» далі слова цієї молитви провадять нас до свідомості того, що ми є учасниками спасительної жертви, що була встановлена Христом на тайній вечері, і яка триває тепер: «Вечері Твоєї тайної сьогодні, Сину Божий, мене причасником прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник сповідаюся Тобі», також, ми запевняємо Христа у своєму щирому розкаянні(подібно як розбійник, що перший увійшов до Небесного Царства, через щире покаяння: «Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: “Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!” А другий, озвавшися, скартав його й мовив: “Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бож ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого.” І додав: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство.” Сказав Ісус до нього: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї.» (Лк. 23:39-43)), і перепрошуємо за всі свої гріхи словами молитви розбійника: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Владико, коли прийдеш, у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Святий, коли прийдеш, у царстві Твоїм.» Далі слідують слова молитви, що уклала рання церквам - «Нехай не на суд і не на осудження буде мені причастя святих Твоїх таїн, Господи, а на зцілення душі і тіла.», згідно слів Святого Писання: «Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде. Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню.Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу. Бо той, хто їсть і п'є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п'є. Ось чому у вас багато недужих та хворих, а чимало й умирають..» (1 Кор. 11:26-30)
Завершальні слова молитви, «Боже, милостивий, будь мені грішному. Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа нагрішив я, Господи, прости мені» - це перефразовані слова розкаяного митаря, що був оправданий згідно слів Христових: «А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому…»( Лк. 18:13-14)
(далі буде…)
Andrej-Stiv PSS,
14-06-2013 00:28
(ссылка)
Літургія крок за кроком 15
Після «Амінь», священик повертається до народу і всіх благословить рукою хрестовино з словами: «Мир всім», підкреслюючи, що це таїнство миру і приступати до нього можна з миром в серці. Чесний люд у храмі відповідає: «І духові твоєму», що вказує на те, що і в серці самого служителя має панувати мир, бо за декілька хвилин сюди завітає Христос. Тому він також має бути підготовленим. Тому, наступний виголос священика, звучить так: «Голови ваші перед Господом схиліть», на що вся церква відповідає «Тобі, Господи», цей виголос є досить важливий, бо ним ми зазначаємо дійсність нашої віри - «Нехай не буде в тебе інших богів перед обличчям моїм ... не вклоняйся їм і не служи їм» (Вих. 20:3,5). В Новому Завіті сатана спокушаючи Божого Сина говорить: «Тож коли ти поклонишся пере домною, вся влада твоя буде.» Ісус у відповідь сказав до нього: «Писано: Ти будеш поклонятись Господові, Богові твоєму, і йому єдиному служити»( Лк.4:7,8). Цими словами вірні показують свою вірність Богові Сину, що є відкупителем, і що перебуває в Святих Тайнах на престолі. Сам священик приклоняє свою голову починаючи молитву: «Дякуємо Тобі, Царю невидимий, що незмірною Твоєю силою все утворив і багатством милости Твоєї від небуття до буття все привів. Сам, Владико, споглянь з неба на тих, що схилили свої голови перед Тобою, бо не схилили перед тілом і кров’ю, але перед Тобою, страшним Богом. Ти, отже, Владико, оці дари всім нам на добро рівно подай, відповідно до потреби: з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, а недужих зціли, Лікарю душ і тіл,…»
Цією молитвою священик подібний до Мойсея, що просив Бога за народ, він спочатку складає Богові подяку за всяке творіння, а далі молиться за народ, що перебуває в церкві, щоб Господь споглянув на кожну особу зокрема, відповідно до потреби кожного. В давні часи подорожувати було досить небезпечно, тому священик молиться за подорожуючих і всіх що хворіють й немають можливість бути на літургії. В цій молитві є досить важливі слова, які проказує ієрей: «що схилили свої голови перед Тобою, бо не схилили перед тілом і кров’ю, але перед Тобою, страшним Богом», ними підкреслюється те, що ми не ділимо Ісуса Христа, Другу Особу Божу на частини «тіло і кров», але усвідомлюємо те, що під цими дарами і видами є правдивий Бог у всій своїй присутності і маєстаті, хоча і прихований від людського ока.
По цій молитві священик вмивав пальці рук, хоча в нашій літургіці цього припису жодного разу немає. Це було запозичене від Римо-Католицького обряду, що там має символ того, що він приступає до Христа з чистою совістю, як і з чистими руками, якими торкається тіла Христового. В Східному обряді на цей акцент не ставиться, бо Бог ніколи не дивиться на особу зовнішню, але дивиться на серце людини – «ми знаємо, що ти щиросердий і що дороги Божої навчаєш по правді й не вважаєш ні на кого, бо не дивишся людям на обличчя» (Мт.22:16).
По молитві священик благословляє молитвою вірни: «Благодаттю, і щедротами, і чоловіколюб′ям єдинородного Сина Твого, з Яким Ти благословенний єси, з пресвятим, і благим, і животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки віків» на що вірні дружно відповідають «Амінь», погоджуючись з його словами.
Надалі священик читає потиху молитву: «Зглянься, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, від святого житла Твого і від престолу слави царства Твого, і прийди, щоб освятити нас, Ти, що вгорі з Отцем сидиш і тут з нами невидимо перебуваєш, і сподоби нас могутньою Твоєю рукою подати нам пречисто твоє Тіло і чесну Кров, а через нас усім людям.» В цій молитві священик звертається з проханням до Ісуса Христа, щоб Він сам прийшов до нас і освятив нас, та щоб подав нам своє Пресвяте Тіло і Кров. Справді це велике таїнство, бо Христос «задля нас, людей, і нашого ради спасення зійшов із небес,»…як і тепер сходить, бо «вознісся на небо, і сидить праворуч Отця», так нас навчає вчення Церкви і Символ нашої віри, але ради нашого освячення сходить до нас в Святих Дарах.
Коли ієрей проказує цю молитву, диякон стоячи перед сятими царськими дверима, опоясує себе ораром навхрест, чим він символізує серафимів, про які описується в Писанні: «бачив я Господа на високім і піднесенім престолі… Над ним стояли серафими. Кожен мав по шість крил: двома закривав собі кожен обличчя, двома закривав ноги, а двома - літав. І кликали один до одного: «Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна його слави!»( Ісая 6:1-3), про які згадується і в Новому Завіті, в книзі Одкровення: «Перед престолом - наче море скляне, подібне до кришталю, а в середині престола і навколо престола чотири істоти, повні очей напереді й ззаду. Істота перша подібна до лева, друга істота подібна до тельця, третя істота мала обличчя, як у людини, а четверта істота подібна до орла, летючого. Чотири ті істоти мають кожна собі по шість крил; навколо і всередині повно очей, і покою не мають ні вдень, ні вночі, промовляючи: «Свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель, хто був і хто є і хто приходить.»(Одк.4:6-8). Цим самим диякон вказує на величність і маєстатність, незбагненність Божу, а також, цей спосіб перепоясання має і практичний характер у служінні диякона при престолі, що дає можливість більш вправно виконувати його служіння.
Як священик завершив читання молитви, а диякон перепоясався. То кожен на своєму місці роблять тричі поклоняються з словами: «Боже, милостивий будь мені, грішному.» Цим самим вказують на свою недостойність і на велику святість Христову. Коли диякон бачить, що священик торкається Агнця - святого хліба, щоб виконати святе піднесення, то виголошує: «Будьмо уважні.» Ієрей виголошує за дияконом – «Святеє святим» піднімаючи Агня до гори. Це возношення Агнця має місце з древніх часів, він спогадується в літургії ап. Якова і св. Петра, як і в других літургіях, про нього також описує і Діонісій Аропагіт (апостол з семидесяти. Учень апостола Павла (Дії.17, 34) та перший єпископ міста Афіни), що це встановлено було в перших часах. Про це возношення спогадує і св. Герман, що це дійство є присутнє в літургії св. Івана Злотоустого, як і старих грецьких требниках, де має значення піднесення на хресті Ісуса Христа, який приносить себе в жертву за багатьох, які те, що в цей час люди повторяли про себе слова митаря «Боже, милостивий будь мені, грішному»(Лк.18:13).
Люди на слова священика відповідали «Єдин свят, єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь.»
Слова вірних в церкві і священика виголос вказують на те, що всі добре розуміють, святий Хліб і Вино призначається для святих, які є гідними приступити до цієї святості, і ніхто цієї гідності собі не приписує, бо не є святим сам по собі, але освячується через благодать Божу в Ісусі Христі - «Я Воскресіння і Життя, ніхто не приходить до Отця інакше, ніж через мене!» (Ів,14:6). В Старому Завіті Бог завжди закликав: «… Я – Господь Бог ваш: освячуйтеся і будьте святими, бо Я [Господь, Бог ваш] святий…» (Левит 11:44), і лише в новому воно здійснюється в Ісусі Христі
Саме в цих словах відбувається здійснення херувимської пісні «Ми, херувимів тайно являючи і животворящій Тройці трисвятую пісню співаючи, всяку нині житейську відкладім печаль.» Бо сама етимологія слова Херувими (дав.-гр. χερουβίμ від івр. כרובים, керубим — заступники, розуми, розповсюджувачі пізнання, вилив мудрості. Їхнє ім'я значить: вилив премудрості, освіта, ті що сіяють світом і знанням Бога та розумінням таємниць Божих і просвітлюють людей.
Тому, Ми, сьогодні таємницю знану Херувимам являємо світові про животворящу Тройцю, а також про Ісуса Христа, що сьогодні відкривається світові показуючи нам свого Отця – «Все передав мені Отець мій, і ніхто не знає, хто є Син, крім Отця, і хто є Отець, крім Сина, та кому Син схоче відкрити!»( Лук.10:22). «Я і Отець - одно.» (Ів.10:30).
(далі буде…)
Цією молитвою священик подібний до Мойсея, що просив Бога за народ, він спочатку складає Богові подяку за всяке творіння, а далі молиться за народ, що перебуває в церкві, щоб Господь споглянув на кожну особу зокрема, відповідно до потреби кожного. В давні часи подорожувати було досить небезпечно, тому священик молиться за подорожуючих і всіх що хворіють й немають можливість бути на літургії. В цій молитві є досить важливі слова, які проказує ієрей: «що схилили свої голови перед Тобою, бо не схилили перед тілом і кров’ю, але перед Тобою, страшним Богом», ними підкреслюється те, що ми не ділимо Ісуса Христа, Другу Особу Божу на частини «тіло і кров», але усвідомлюємо те, що під цими дарами і видами є правдивий Бог у всій своїй присутності і маєстаті, хоча і прихований від людського ока.
По цій молитві священик вмивав пальці рук, хоча в нашій літургіці цього припису жодного разу немає. Це було запозичене від Римо-Католицького обряду, що там має символ того, що він приступає до Христа з чистою совістю, як і з чистими руками, якими торкається тіла Христового. В Східному обряді на цей акцент не ставиться, бо Бог ніколи не дивиться на особу зовнішню, але дивиться на серце людини – «ми знаємо, що ти щиросердий і що дороги Божої навчаєш по правді й не вважаєш ні на кого, бо не дивишся людям на обличчя» (Мт.22:16).
По молитві священик благословляє молитвою вірни: «Благодаттю, і щедротами, і чоловіколюб′ям єдинородного Сина Твого, з Яким Ти благословенний єси, з пресвятим, і благим, і животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки віків» на що вірні дружно відповідають «Амінь», погоджуючись з його словами.
Надалі священик читає потиху молитву: «Зглянься, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, від святого житла Твого і від престолу слави царства Твого, і прийди, щоб освятити нас, Ти, що вгорі з Отцем сидиш і тут з нами невидимо перебуваєш, і сподоби нас могутньою Твоєю рукою подати нам пречисто твоє Тіло і чесну Кров, а через нас усім людям.» В цій молитві священик звертається з проханням до Ісуса Христа, щоб Він сам прийшов до нас і освятив нас, та щоб подав нам своє Пресвяте Тіло і Кров. Справді це велике таїнство, бо Христос «задля нас, людей, і нашого ради спасення зійшов із небес,»…як і тепер сходить, бо «вознісся на небо, і сидить праворуч Отця», так нас навчає вчення Церкви і Символ нашої віри, але ради нашого освячення сходить до нас в Святих Дарах.
Коли ієрей проказує цю молитву, диякон стоячи перед сятими царськими дверима, опоясує себе ораром навхрест, чим він символізує серафимів, про які описується в Писанні: «бачив я Господа на високім і піднесенім престолі… Над ним стояли серафими. Кожен мав по шість крил: двома закривав собі кожен обличчя, двома закривав ноги, а двома - літав. І кликали один до одного: «Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна його слави!»( Ісая 6:1-3), про які згадується і в Новому Завіті, в книзі Одкровення: «Перед престолом - наче море скляне, подібне до кришталю, а в середині престола і навколо престола чотири істоти, повні очей напереді й ззаду. Істота перша подібна до лева, друга істота подібна до тельця, третя істота мала обличчя, як у людини, а четверта істота подібна до орла, летючого. Чотири ті істоти мають кожна собі по шість крил; навколо і всередині повно очей, і покою не мають ні вдень, ні вночі, промовляючи: «Свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель, хто був і хто є і хто приходить.»(Одк.4:6-8). Цим самим диякон вказує на величність і маєстатність, незбагненність Божу, а також, цей спосіб перепоясання має і практичний характер у служінні диякона при престолі, що дає можливість більш вправно виконувати його служіння.
Як священик завершив читання молитви, а диякон перепоясався. То кожен на своєму місці роблять тричі поклоняються з словами: «Боже, милостивий будь мені, грішному.» Цим самим вказують на свою недостойність і на велику святість Христову. Коли диякон бачить, що священик торкається Агнця - святого хліба, щоб виконати святе піднесення, то виголошує: «Будьмо уважні.» Ієрей виголошує за дияконом – «Святеє святим» піднімаючи Агня до гори. Це возношення Агнця має місце з древніх часів, він спогадується в літургії ап. Якова і св. Петра, як і в других літургіях, про нього також описує і Діонісій Аропагіт (апостол з семидесяти. Учень апостола Павла (Дії.17, 34) та перший єпископ міста Афіни), що це встановлено було в перших часах. Про це возношення спогадує і св. Герман, що це дійство є присутнє в літургії св. Івана Злотоустого, як і старих грецьких требниках, де має значення піднесення на хресті Ісуса Христа, який приносить себе в жертву за багатьох, які те, що в цей час люди повторяли про себе слова митаря «Боже, милостивий будь мені, грішному»(Лк.18:13).
Люди на слова священика відповідали «Єдин свят, єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь.»
Слова вірних в церкві і священика виголос вказують на те, що всі добре розуміють, святий Хліб і Вино призначається для святих, які є гідними приступити до цієї святості, і ніхто цієї гідності собі не приписує, бо не є святим сам по собі, але освячується через благодать Божу в Ісусі Христі - «Я Воскресіння і Життя, ніхто не приходить до Отця інакше, ніж через мене!» (Ів,14:6). В Старому Завіті Бог завжди закликав: «… Я – Господь Бог ваш: освячуйтеся і будьте святими, бо Я [Господь, Бог ваш] святий…» (Левит 11:44), і лише в новому воно здійснюється в Ісусі Христі
Саме в цих словах відбувається здійснення херувимської пісні «Ми, херувимів тайно являючи і животворящій Тройці трисвятую пісню співаючи, всяку нині житейську відкладім печаль.» Бо сама етимологія слова Херувими (дав.-гр. χερουβίμ від івр. כרובים, керубим — заступники, розуми, розповсюджувачі пізнання, вилив мудрості. Їхнє ім'я значить: вилив премудрості, освіта, ті що сіяють світом і знанням Бога та розумінням таємниць Божих і просвітлюють людей.
Тому, Ми, сьогодні таємницю знану Херувимам являємо світові про животворящу Тройцю, а також про Ісуса Христа, що сьогодні відкривається світові показуючи нам свого Отця – «Все передав мені Отець мій, і ніхто не знає, хто є Син, крім Отця, і хто є Отець, крім Сина, та кому Син схоче відкрити!»( Лук.10:22). «Я і Отець - одно.» (Ів.10:30).
(далі буде…)
Andrej-Stiv PSS,
10-05-2013 17:48
(ссылка)
Літургія крок за кроком 14
По завершенню виголосів диякона, сам священик виголошує: «І сподоби нас, Владико, зі сміливістю, неосудно сміти призивати Тебе, небесного Бога Отця, і мовити.» Цими словами ієрей звертається до Бога з проханням, щоб достойно могли Його просити і прославляти тією молитвою, якою Він сам навчив людей. Молитва «Отче наш», є досить важливою у житті християнина, найперше тому, що це є молитва Сина до Отця – цим Христос показує, що ми є справді дітьми божими по благодаті, що Бог нас всиновлює через Свого Єдинородного Сина Ісуса. Гадаю буде доречно більш досконаліше розглянути цю молитву, бо слова цієї молитви Ісус дає нам, які дав Йому Отець «Нині збагнули вони, що все, Тобою дане мені - від Тебе;»(Ів. 17:7).
«Отче Наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого».
Перший рядок «Отче наш, що єси на небесах…» вказує на те, як Бог нас полюбив - «Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто увірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3,16), як і те, що вказує на святість Його, бо перебуває на небі, звідкіля приходить світло і тепло, життя - це символ. Відповідно до старих християнських традицій, небом називається увесь світ і весь всесвіт крім нашої планети Земля – це весь Всесвіт, де перебуває Бог, що і стверджує катехизм: Бог є Дух Всюдисущий.
«…нехай святиться Ім'я Твоє» це конкретна мета для людини. Де чітко вказує покликання людини - «любити Бога, служити Йому і через це спасти свою душу» прославляючи Його своїм життям, ми самі освячуємося через це Ім’я. Бог об'являє Своє Ім'я, але об'являє його, виконуючи Своє спасенне діло. А для нас і в нас це діло здійснюється тільки тоді, якщо Ім'я Його святиться нами і в нас(ККЦ 2808).
«…нехай прийде царство Твоє» святе Письмо говорить про це так: «Царство Боже - це праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим. 14,17). Ми взиваємо до Бога з цим проханням, щоб Він панував у наших серцях, приносячи в них мир і радість. Також Церква навчає, що Бог є Творцем Всесвіту та його Царем, як світом матеріальним і надприродним, про що говорить молитва «Вірую».
«…нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» Щоб ми могли це зрозуміти, потрібно найперше відмовитися від упереджених думок, бажань похітливих. Це очищає серця, що дає можливість пізнати, чого очікує від нас Бог. Бог - це найбільше Добро, - що схиляє наші думки до добра, і дає чути голос Божий у нашому серці. Правдива воля Божа – це святість наша.
На небі служать Богові Ангели, так щоб і ми навчились служити Йому на землі. Ангели ніколи не ображають на небі Бога, так і нам потрібно жити уникаючи гріха на землі. Як вони творять волю Його, щоб так творили її і ми, а тому молимось, щоб бути нам добрими.
«Хліб наш насущний дай нам сьогодні…» Цими словами ми просимо у Бога хліба необхідного для нашого існування, тому ми вживаємо слова «насушний» і «сьогодні», бо просимо кожного дня про те, що необхідне нам для життя.
До цих слів Святі Отці додають слова Соломона з Книги Приповідок (30,8-9):
«неправду та брехливе слово віддали від мене; не давай мені ані злиднів, ані багатства, подай мені лиш достатнього хліба, щоб я, наситившись, тебе не зрікся, та не сказав: “Хто Господь?” - або, збіднівши, не став красти | та не безчестив імені Бога мого.» Тому дай мені хліба щоденного, що є тимчасовим, кожного дня, для підтримання життя, подібно як манна в пустелі.
Про інший хліб Святі Отці говорять є хліб духовний, що означає доброго проповідника: духівника, старця, який наситить і наповнить душу доброю і святою наукою, як написано в Євангелії: «Людина житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт 4:4).
Згідно вчення Отців Церкви Третій хліб – Хліб Небесний, що дав нам цього Святого Хліба Христос – це Тіло і Кров Його святі: «Беріть, їжте: це моє тіло» (Мт 26:26). Сам Ісус говорить: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє - їжа правдива, і кров моя - правдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я - в ньому»(Мт 6:33). Цей Хліб по можливості має бути щоденним, оскільки кожного дня ми маємо відчувати потреби в Господі.
«і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» В цих словах Церква через вчення Апостолів вбачає гріхи наші. Ми повинні самі прощати тих осіб, які нас з кривдили чи завдали нам певне лихо чи дискомфорт. Тому, цьому проханні – провини, ми розуміємо гріхи, а слово винуватцям (боржникам) розуміємо осіб, що чимось завинили перед нами. Це тому, що Господь дав нам цим можливість зупинити помсту і поширення злоби, але навпаки стягувати на себе ласку Його і прихильність. Христос сам навчав нас цього через притчу: «Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?» (Мт.18:33-35).
«і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого» Спокуси оточують людину всюди, і в кожного вони свої, тому просимо у Бога ласк вистояти в них: бо «Господь знає, як визволяти побожних від спокуси»(2Пет.2:9). Проте, певні люди думають, що Бог спокушає, на це відповідь подає Новий Завіт: «Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять. Ніхто спокушуваний нехай не каже: Бог мене спокушає; бо Бог не може бути спокушуваний злом, і сам він не спокушає нікого; кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить. А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, - породжує смерть»(Як. 1:12-15). Як ще по іншому Святе Писання навчає про спокусу: «Вас не спостигла ще спокуса понад людську силу. Бог вірний: він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести.»(1Кор.10:13), тому і молимось. І як навчає сам Христос через ап. Марка: « Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, бадьорий бо дух, але немічне тіло!» (Мр. 14:38).
Коли триває молитва «Отче наш». Ієрей піднімає руки до неба, що має символ дуже ревної і благальної молитви за всю Церкву, яку Бог йому поручив. Священик завершує Господню молитву виголосом: «Бо твоє є царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.» Виголос священика немов робить підсумок і запечатує Господню молитву – цілковито погоджуючись з всім проказаним у молитві. Нащо вірні в храмі відповідають хором - «Амінь».
(далі буде…)
ієромонах Андрей Павлишин,ЧСВВ.
Не просто слепая вера
Не просто слепая вераЖизнь Иисуса Христа. Был ли Он Сыном Бога? Краткий обзор жизни Иисуса и еще о том, что это - не просто слепая вера...Пол Литтл
Мы не можем полностью удостовериться в существовании Бога и познать, каков Он, если только Он Сам не проявит инициативу и не откроет нам Себя.
Листая страницы истории, мы ищем ключ к Божественному откровению. И один ключ мы точно находим. Около 2000 лет назад в безвестном палестинском городке, в хлеву, родился Младенец. И по сей день во всём мире отмечают рождение Иисуса.
О его детстве и юности известно очень мало. В тридцать лет он начал своё земное служение и нёс его три года. Оно изменило весь ход истории. Он был добрым человеком, «и множество народа слушало Его с услаждением». И «Он учил их, как власть имеющий, а не как книжники и фарисеи» (Мф. 7:29).
Иисус говорил что он — Сын БожийОднако вскоре оказалось, что он пугает и шокирует многих своими заявлениями. Он начал говорить о себе совсем не как о выдающемся учителе или пророке. Он начал объявлять себя Богом. И свою личность он сделал центральным пунктом своего учения. Своим последователям он задавал самый важный вопрос: «А вы за кого почитаете Меня?» Когда Пётр ответил: «Ты — Христос, Сын Бога Живого» (Мф. 16:15-16), Иисус не удивился и не обличил Петра. Наоборот, он похвалил его!
Он совершенно чётко утверждал это, и его слушатели испытали на себе всю силу его слов. Написано: «И ещё более искали убить Его Иудеи за то, что Он не только нарушал субботу, но и Отцем Своим называл Бога, делая Себя равным Богу» (Ин. 5:18).
В другой раз он сказал: «Я и Отец - одно». Иудеи сразу же решили побить его камнями. Он спросил, за какое именно доброе дело они хотят его убить. И они ответили: «Не за доброе дело хотим побить Тебя камнями, но за богохульство и за то, что Ты, будучи человек, делаешь Себя Богом» (Ин. 10:30-33).
Иисус чётко заявлял, что ему присущи атрибуты Бога. Когда паралитика спустили через отверстие в крыше, потому что он хотел, чтобы Иисус исцелил его, он услышал: «Дерзай, чадо! пощаются тебе грехи твои». Из-за этого среди религиозных лидеров начался большой переполох, ведь они рассуждали так: «Почему этот человек такое говорит? Он богохульствует! Кто может прощать грехи, кроме Бога?»
В тот момент, когда его жизнь висела на волоске, первосвященник напрямую спросил его: «Ты ли Христос, Сын Благословенного?»
Иисус сказал: Я; и вы узрите Сына Человеческого, сидящего одесную силы и грядущего на облаках небесных.
Тогда первосвященник, разодрав одежды свои, сказал: на что ещё нам свидетелей? Вы слышали богохульство» (Мк. 14:61-64).
Его связь с Богом была настолько тесной, что он приравнивал отношение человека к нему к отношению этого человека к Богу. Таким образом, знать его значило знать Бога (Ин. 8:19, 14:7). Видеть его значило видеть Бога (Ин. 12:45, 14:9). Верить в него значило верить в Бога (Ин. 12:44, 14:1). Принять его значило принять Бога (Мк. 9:37). Ненавидеть его значило ненавидеть Бога (Ин. 15:23). И чтить его значило чтить Бога (Ин. 5:23).
Только четыре варианта
Поскольку Христос утверждал всё это, существуют четыре варианта того, кем же он был на самом деле. Он был либо лжецом, либо сумасшедшим, либо мифом, либо Истиной. И если мы говорим, что Истиной он не был, мы автоматически утверждаем, что к нему применима одна из трёх оставшихся характеристик.
• Возможно, Иисус лгал, называя себя Богом — то есть он знал, что он не Бог, но сознательно обманывал своих слушателей, для того чтобы его учение пользовалось большим авторитетом. Очень немногие так думают — если вообще найдутся такие люди. Даже те, кто отрицают его божественность, утверждают, что он был великим учителем, преподающим нравственные принципы. Они не понимают, что эти два утверждения противоречат друг другу.Вряд ли Иисус мог быть великим учителем нравственности, если он сознательно лгал насчёт основного положения своего учения — самой своей сущности.
• Второй вариант помягче, хотя это всё равно было бы удивительно. Предположим, он был искренен, просто сам заблуждался. В наши дни человека, который считает себя Богом, называют сумасшедшим. Если бы Христос так сильно заблуждался бы по поводу своей личности, он бы и был сумасшедшим. Однако, глядя на его жизнь, мы не видим никаких проявлений ненормальности, неуравновешенности, свойственных помешанному человеку. Напротив, под давлением он демонстрировал редкостное самообладание.
• Третий вариант — представим, что все эти разговоры о собственной божественности — миф. Просто в третьем-четвёртом веках его последователи-энтузиасты вложили в его уста такие слова, услышав которые, он бы сильно удивился. Если бы он вернулся, то непременно отрёкся бы от них.
Эта теория была опровергнута благодаря открытиям современных археологов. Они подтвердили, что четыре биографических описания жизни Христа были написаны при жизни его современников. По словам доктора Уильяма Ф. Олбрайта, всемирно известного археолога, работавшего в Университете Джонса Хопкинса, нет причин думать, что какое-либо из Евангелий было написано позднее 70 г. н. э. Невозможно поверить, что легенда о Христе, написанная в виде Евангелия, распространилась по стольким странам и произвела такой эффект, при том что она не была основана на реальных событиях.
Это то же самое, как если бы в наши дни кто-нибудь написал биографию покойного Джона Ф. Кеннеди, и в ней было бы сказано, что он был Богом, прощал людям грехи и воскрес из мёртвых. Эта история настолько неправдоподобна, что в неё бы никто не поверил, потому что ещё живы люди, которые лично знали Кеннеди. Таким образом, в свете раннего происхождения Евангелий, теория о мифе не выдерживает никакой критики.
• Остаётся только один вариант — Иисус говорил правду.
С одной стороны, однако, слова значат не так уж много. Что такое слова? Кто угодно может объявить себя кем угодно. Многие другие люди заявляли, что они — боги. Я могу сказать, что я — Бог, и вы тоже, однако в этом случае нам будет необходимо доказать, что дело обстоит именно так. В случае со мной вам потребовалось бы меньше пяти минут, чтобы разоблачить меня. И вас вывести на чистую воду было бы не намного сложнее. А вот когда речь заходит об Иисусе из Назарета, всё не так просто. Свои утверждения он подкреплял доказательствами. Он говорил: «Когда не верите Мне, верьте делам Моим, чтоб узнать и поверить, что Отец во Мне и Я в Нём» (Ин. 10:38).
Доказательства, предоставленные Иисусом• Во-первых, его нравственные качества соответствовали его заявлениям. Многие пациенты психиатрических лечебниц утверждают, что они божества или знаменитости. Но эти утверждения опровергаются их поведением. А с Христом было по-другому. Он уникален — прямо как Бог.
Иисус Христос был безгрешен. Его жизнь была настолько чиста, что он мог спокойно спросить у своих врагов: «Кто из вас обличит Меня в неправде?» (Ин. 8:46). И они не нашлись, что ответить, хотя если бы в его характере была хоть какая-нибудь порочная черта, они бы обязательно её упомянули.
Мы читаем об искушениях Иисуса, но никогда не видим, чтобы он исповедовался в каком-либо грехе. Он никогда не просил прощения, хотя своим последователям велел делать это.
Это отсутствие чувства вины за проступки тем более поражает, что ни у одного мистика или святого за всю историю мы не всртечаем ничего подобного — наоборот, все они терзаются от чувства собственного несовершенства.
Чем больше человек приближается к Богу, тем тяжелее ему становится от собственных поражений, испорченности и недостатков. Чем ближе человек к источнику света, тем больше он понимает, насколько ему необходимо смыть с себя грязь. С нравственностью дело обстоит точно так же — для обычных смертных, по крайней мере.
Примечательно, что Иоанн, Павел и Пётр — люди, с детства привыкшие верить в то, что все люди грешны, — в один голос заявляют о безгрешности Христа: «Он не сделал никакого греха, и не было лести в устах Его» (1 Пет. 2:22).
Пилат, которого нельзя назвать другом Иисуса, сказал: «Какое же зло сделал Он?» Он подразумевал, что Христос невиновен. А римский сотник, бывший свидетелем смерти Христа, сказал: «Воистину Он был Сын Божий» (Мф. 27:54).
• Христос продемонстрировал такую власть над стихиями, какая могла быть только у Бога, Создателя стихий.
Он усмирил ветер и волны во время шторма на Галилейском море. И сидящие с ним в лодке спросили с благоговением: «Кто же это, что и ветер и море повинуются Ему?» (Мк. 4;41). Он превратил воду в вино, накормил пять тысяч человек пятью хлебами и двумя рыбами, воскресил из мёртвых сына несчастной вдовы и дочь безутешного отца. Он сказал старому другу: «Лазарь! иди вон!» — и воскресил и его тоже. Заметьте, что его враги не отрицали этих чудес. Они просто пытались убить его. «Если оставим Его так, то все уверуют в Него» - вот что они говорили (Ин. 11:48).
• Иисус продемонстировал власть Творца над болезнями. Благодаря ему паралитик пошёл, немой заговорил, а слепой прозрел. Он исцелял в том числе и людей с врождёнными болезнями, которые не поддаются психосоматическому лечению. Самое большое чудо — это исцеление слепого, о котором написано в девятой главе Евангелия от Иоанна. Он не мог толком ответить на провокационные вопросы, которые ему задавали, но его собственного опыта ему оказалось достаточно, чтобы уверовать. «Одно знаю, что я был слеп, а теперь вижу!» - заявил он. Он поразился, что его друзья не признали его Исцелителя за Сына Божия: «От века не слышано, чтобы кто отверз очи слепорождённому» (Ин. 9: 25, 32). Для него это было очевидно.
• Самое веское доказательство божественности Иисуса — его воскресение из мёртвых. За свою жизнь он пять раз предсказывал свою смерть. Также он предсказывал, как именно умрёт и как через три дня воскреснет и явится ученикам.
Это была хорошая проверка. Подобное заявление было бы очень легко опровергнуть. Потому что это либо произошло бы, либо нет.
Как христиане, так и враги христианства признают, что воскресение Христа является краеугольным камнем всего вероучения. Павел, великий апостол, писал: «А если Христос не воскрес, то и проповедь наша тщетна, тщетна и вера наша» (1 кор. 15:14). Павел сказал, что абсолютно всё зависит от физического воскресения Христа. Он либо воскрес, либо нет. Если это произошло, то эта самая большая сенсация за всю историю человечества.
Если Христос воскрес, то нам теперь достоверно известно, что Бог существует, как он выглядит и как можно лично общаться с ним. Жизнь обретает значение и смысл, и современный человек может наслаждаться общением с живым Богом.
Музейный экспонат?С другой стороны, если Христос не воскрес из мёртвых, христианство — всего лишь музейный экспонат, и ничего больше. Оно не имеет никакого отношения к реальности, а также никакой ценности. Мысль, конечно, была хорошая, но из-за чего весь сыр-бор, непонятно. Все эти мученики, идущие на растерзание львам с песней на устах, все эти современные миссионеры, умирающие в Конго и Эквадоре, неся Евангелие тамошним жителям — все они просто дураки, которых обманули.
Враги христианства чаще всего утверждают, что Воскресения не было, потому что именно этот момент — решающий. Одну из самых ярких атак совершил молодой британский адвокат в начала тридцатых годов прошлого века. Он был убеждён, что Воскресение — это выдумка. Чувствуя, что это краеугольный камень христианской веры, он решил оказать человечеству большую услугу и развенчать сей миф. Будучи адвокатом, он думал, что ему не составит труда найти необходимые доказательства своей правоты. В свою очередь, он не собирался признавать никаких доказательств, которые не соответствовали бы современным судебным требованиям.
Однако во время проведения этих исследований с Фрэнком Моррисоном случилась удивительная вещь. Дело оказалось гораздо более запутанным, чем он предполагал. В результате первая глава его книги «Кто отодвинул камень?» получила название «Книга, которая так и не была написана». В ней он пишет, как, исследовав все доказательства, он, против своей воли, пришёл к выводу, что Христос действительно физически воскрес из мёртвых.
Смерть и похороны ИисусаИисус подвергся публичной казни и был распят на кресте. Правительство думало, что казнит его за богохульство. Иисус же сказал, что умирает, чтобы заплатить за наши грехи. После жесточайших пыток запястья и ступни Иисуса пригвоздили к кресту, и он висел там, медленно умирая от удушья. Потом его бок проткнули копьём, чтобы удостовериться в его смерти.
Тело Иисуса обернули в пелены, пропитанные примерно 45 килограммами клейких благовоний. Его тело поместили в гробницу, высеченную в скале. При помощи рычагов вход в гробницу закрыли огромным валуном весом в полторы-две тонны. Поскольку Иисус прилюдно заявлял, что воскреснет на третий день, у могилы выставили стражу — обученных римских солдат. Вход в гробницу запечатали официальной римской печатью, в знак того, что это государственная собственность.
И несмотря на всё это, через три дня тело исчезло. Остались только пелены, сохранившие форму тела, но при этом пустые. Валун, закрывавший вход, оказался отодвинут довольно далеко.
Пустая гробница• Самое первое объяснение — ученики украли тело. В Мф. 28:11-15 мы читаем о реакции первосвященников и старейшин на новость, сообщённую им стражниками — они, безусловно, были разъярены и терялись в догадках. Они дали стражникам денег и приказали им говорить всем, что ученики пришли ночью и забрали тело, пока стража спала. Это была настолько явная выдумка, что Матфей даже не подумал её опровергнуть! Какой судья поверил бы вам, если бы вы заявили, что, пока вы спали, ваш сосед прокрался к вам в квартиру и стащил телевизор? Кто может знать, что происходит вокруг, когда он спит? Подобные свидетельские показания высмеяли бы в любом суде.
К тому же это невозможно по причинам психологического и этического характера. Подобные действия — кража тела Христа — вступает в полное противоречие с характером учеников и вообще со всем, что мы о них знаем. Это значило бы, что они преднамеренно совершили преступление, там самым обманув и приговорив к смерти тысячи людей. Невозможно представить, чтобы, даже если несколько учеников сговорились и совершили эту кражу, они не рассказали бы об этом остальным.
Все ученики подверглись пыткам и стали мучениками за то, во что верили и что утверждали. Человек может умереть лишь за то, что он считает истиной, даже если на самом деле это не истина.Однако никто не умирает за то, что заведомо ложно. На смертном одре любой скажет правду. И если бы ученики украли тело, и Христос был бы мёртв, как объяснить утверждения о его дальнейших явлениях?
• Согласно второй гипотезе, тело могли забрать власти — или иудейские, или римские. Но для чего? Они же поставили стражу у гробницы, так зачем же было красть тело? К тому же власти молчали, когда в Иерусалиме апостолы открыто говорили о Воскресении. Всё духовенство кипело от негодования и делали всё возможное, чтобы предотвратить распространение слуха о том, что Иисус восстал из мёртвых. Они арестовали Петра и Иоанна и пытались заставить их замолчать, избивая их и угрожая им.
А ведь было так просто решить эту проблему. Если бы тело Христа было у них, они могли бы провезти его по улицам Иерусалима. Одним махом они задушили бы христианство на корню. Но они не сделали этого — а значит, тела у них не было.
• Ещё одна теория гласит, что обезумевшие от горя женщины заблудились в сумерках и пришли не к той гробнице. Потрясённые, они решили, что Христос воскрес, потому что гробница была пуста.Однако эта теория терпит крах по той же причине, что и предыдущая. Если женщины перепутали гробницы, почему первосвященники и другие противники веры не отправились к гробнице Иисуса и не предъявили тело? К тому же невозможно представить, чтобы и Пётр с Иоанном тоже пришли не туда. По крайней мере, Иосиф Аримафейский, хозяин гробницы, мог бы решить эту проблему. Кроме того, необходимо учесть, что это была частная гробница, а не общее кладбище. Рядом не было других могил, и перепутать было очень сложно.
• Некоторые утверждают, что всё дело в потере сознания. По их версии, Христос вообще не умирал. Его ошибочно признали мёртвым, но на самом деле он просто потерял сознание от изнеможения, боли и потери крови. А оказавшись в прохладной гробнице, пришёл в себя. Затем он вышел из гробницы и предстал перед учениками, которые решили, что он воскрес из мёртвых.
Это современная теория. Впервые она появилась в конце восемнадцатого века. Важно учесть, что подобное предположение возникло вовсе не в древности, когда христианство подвергалось жесточайшим нападкам. Ранее факт смерти Иисуса никогда не подвергался сомнению.
Но предположим, что Христа действительно похоронили заживо. Возможно ли поверить, что он пробыл в сырой гробнице целых три дня, без пищи, воды и медицинской помощи, и остался жив? Откуда у него взялись силы, чтобы освободиться из погребальных пелен, отодвинуть тяжелый камень от входа в гробницу, пройти мимо римских стражников и идти ещё несколько километров пешком, хотя его ноги были проколоты гвоздями? Эта версия даже более фантастична, чем само Воскресение.
Даже немецкий критик Давид Штраусс, который никоим образом не верит в Воскресение, отверг эту невероятную идею. Он сказал:
• Единственная теория, в достаточной мере объясняющая наличие пустой гробницы, состоит в том, что Иисус Христос воскрес из мёртвых.
Бог, Которого можно познатьЕсли Иисус Христос воскрес из мёртвых, доказав свою божественность, то Он жив и по сей день. И от нас Ему нужно больше, чем поклонение. Он желает быть познанным нами и войти в нашу жизнь.
Иисус сказал: «Се, стою у двери и стучу: если кто услышит голос Мой и отворит дверь, войду к нему и буду вечерять с ним, и он со Мною» (Откр. 3:20).
Покойный Карл Густав Юнг сказал: «Главный невроз нашего времени — пустота». Все мы очень хотим, чтобы у нашей жизни был смысл, чтобы мы жили не просто так. Христос предлагает нам более значимую, более наполненную жизнь, которую можно обрести, вступив во взаимоотношения с Ним. Иисус сказал: «Я пришёл для того, чтоб имели жизнь и имели с избытком» (Ин. 10:10).
Иисус умер на кресте, взяв на себя грех всего человечества, и поэтому теперь Он предлагает нам прощение, принятие и подлинные отношения с Ним.
Вы можете пригласить Иисуса Христа в свою жизнь прямо сейчас. Например, так: «Иисус, спасибо Тебе за то, что Ты умер на кресте за мои грехи. Прошу Тебя, прости меня и войди сейчас в мою жизнь. Спасибо Тебе за то, что Ты даруешь мне взаимоотношения с Тобой».
Если у вас есть какие-либо вопросы, касающиеся проблем, обсуждаемых в этой статье, пожалуйста, пишите нам на mirstudentov.com.
Мы не можем полностью удостовериться в существовании Бога и познать, каков Он, если только Он Сам не проявит инициативу и не откроет нам Себя.Листая страницы истории, мы ищем ключ к Божественному откровению. И один ключ мы точно находим. Около 2000 лет назад в безвестном палестинском городке, в хлеву, родился Младенец. И по сей день во всём мире отмечают рождение Иисуса.
О его детстве и юности известно очень мало. В тридцать лет он начал своё земное служение и нёс его три года. Оно изменило весь ход истории. Он был добрым человеком, «и множество народа слушало Его с услаждением». И «Он учил их, как власть имеющий, а не как книжники и фарисеи» (Мф. 7:29).
Иисус говорил что он — Сын БожийОднако вскоре оказалось, что он пугает и шокирует многих своими заявлениями. Он начал говорить о себе совсем не как о выдающемся учителе или пророке. Он начал объявлять себя Богом. И свою личность он сделал центральным пунктом своего учения. Своим последователям он задавал самый важный вопрос: «А вы за кого почитаете Меня?» Когда Пётр ответил: «Ты — Христос, Сын Бога Живого» (Мф. 16:15-16), Иисус не удивился и не обличил Петра. Наоборот, он похвалил его!
Он совершенно чётко утверждал это, и его слушатели испытали на себе всю силу его слов. Написано: «И ещё более искали убить Его Иудеи за то, что Он не только нарушал субботу, но и Отцем Своим называл Бога, делая Себя равным Богу» (Ин. 5:18).
В другой раз он сказал: «Я и Отец - одно». Иудеи сразу же решили побить его камнями. Он спросил, за какое именно доброе дело они хотят его убить. И они ответили: «Не за доброе дело хотим побить Тебя камнями, но за богохульство и за то, что Ты, будучи человек, делаешь Себя Богом» (Ин. 10:30-33).
Иисус чётко заявлял, что ему присущи атрибуты Бога. Когда паралитика спустили через отверстие в крыше, потому что он хотел, чтобы Иисус исцелил его, он услышал: «Дерзай, чадо! пощаются тебе грехи твои». Из-за этого среди религиозных лидеров начался большой переполох, ведь они рассуждали так: «Почему этот человек такое говорит? Он богохульствует! Кто может прощать грехи, кроме Бога?»
В тот момент, когда его жизнь висела на волоске, первосвященник напрямую спросил его: «Ты ли Христос, Сын Благословенного?»
Иисус сказал: Я; и вы узрите Сына Человеческого, сидящего одесную силы и грядущего на облаках небесных.
Тогда первосвященник, разодрав одежды свои, сказал: на что ещё нам свидетелей? Вы слышали богохульство» (Мк. 14:61-64).
Его связь с Богом была настолько тесной, что он приравнивал отношение человека к нему к отношению этого человека к Богу. Таким образом, знать его значило знать Бога (Ин. 8:19, 14:7). Видеть его значило видеть Бога (Ин. 12:45, 14:9). Верить в него значило верить в Бога (Ин. 12:44, 14:1). Принять его значило принять Бога (Мк. 9:37). Ненавидеть его значило ненавидеть Бога (Ин. 15:23). И чтить его значило чтить Бога (Ин. 5:23).
Только четыре варианта
Поскольку Христос утверждал всё это, существуют четыре варианта того, кем же он был на самом деле. Он был либо лжецом, либо сумасшедшим, либо мифом, либо Истиной. И если мы говорим, что Истиной он не был, мы автоматически утверждаем, что к нему применима одна из трёх оставшихся характеристик.• Возможно, Иисус лгал, называя себя Богом — то есть он знал, что он не Бог, но сознательно обманывал своих слушателей, для того чтобы его учение пользовалось большим авторитетом. Очень немногие так думают — если вообще найдутся такие люди. Даже те, кто отрицают его божественность, утверждают, что он был великим учителем, преподающим нравственные принципы. Они не понимают, что эти два утверждения противоречат друг другу.Вряд ли Иисус мог быть великим учителем нравственности, если он сознательно лгал насчёт основного положения своего учения — самой своей сущности.
• Второй вариант помягче, хотя это всё равно было бы удивительно. Предположим, он был искренен, просто сам заблуждался. В наши дни человека, который считает себя Богом, называют сумасшедшим. Если бы Христос так сильно заблуждался бы по поводу своей личности, он бы и был сумасшедшим. Однако, глядя на его жизнь, мы не видим никаких проявлений ненормальности, неуравновешенности, свойственных помешанному человеку. Напротив, под давлением он демонстрировал редкостное самообладание.
• Третий вариант — представим, что все эти разговоры о собственной божественности — миф. Просто в третьем-четвёртом веках его последователи-энтузиасты вложили в его уста такие слова, услышав которые, он бы сильно удивился. Если бы он вернулся, то непременно отрёкся бы от них.
Эта теория была опровергнута благодаря открытиям современных археологов. Они подтвердили, что четыре биографических описания жизни Христа были написаны при жизни его современников. По словам доктора Уильяма Ф. Олбрайта, всемирно известного археолога, работавшего в Университете Джонса Хопкинса, нет причин думать, что какое-либо из Евангелий было написано позднее 70 г. н. э. Невозможно поверить, что легенда о Христе, написанная в виде Евангелия, распространилась по стольким странам и произвела такой эффект, при том что она не была основана на реальных событиях.
Это то же самое, как если бы в наши дни кто-нибудь написал биографию покойного Джона Ф. Кеннеди, и в ней было бы сказано, что он был Богом, прощал людям грехи и воскрес из мёртвых. Эта история настолько неправдоподобна, что в неё бы никто не поверил, потому что ещё живы люди, которые лично знали Кеннеди. Таким образом, в свете раннего происхождения Евангелий, теория о мифе не выдерживает никакой критики.
• Остаётся только один вариант — Иисус говорил правду.
С одной стороны, однако, слова значат не так уж много. Что такое слова? Кто угодно может объявить себя кем угодно. Многие другие люди заявляли, что они — боги. Я могу сказать, что я — Бог, и вы тоже, однако в этом случае нам будет необходимо доказать, что дело обстоит именно так. В случае со мной вам потребовалось бы меньше пяти минут, чтобы разоблачить меня. И вас вывести на чистую воду было бы не намного сложнее. А вот когда речь заходит об Иисусе из Назарета, всё не так просто. Свои утверждения он подкреплял доказательствами. Он говорил: «Когда не верите Мне, верьте делам Моим, чтоб узнать и поверить, что Отец во Мне и Я в Нём» (Ин. 10:38).
Доказательства, предоставленные Иисусом• Во-первых, его нравственные качества соответствовали его заявлениям. Многие пациенты психиатрических лечебниц утверждают, что они божества или знаменитости. Но эти утверждения опровергаются их поведением. А с Христом было по-другому. Он уникален — прямо как Бог.
Иисус Христос был безгрешен. Его жизнь была настолько чиста, что он мог спокойно спросить у своих врагов: «Кто из вас обличит Меня в неправде?» (Ин. 8:46). И они не нашлись, что ответить, хотя если бы в его характере была хоть какая-нибудь порочная черта, они бы обязательно её упомянули.
Мы читаем об искушениях Иисуса, но никогда не видим, чтобы он исповедовался в каком-либо грехе. Он никогда не просил прощения, хотя своим последователям велел делать это.
Это отсутствие чувства вины за проступки тем более поражает, что ни у одного мистика или святого за всю историю мы не всртечаем ничего подобного — наоборот, все они терзаются от чувства собственного несовершенства.
Чем больше человек приближается к Богу, тем тяжелее ему становится от собственных поражений, испорченности и недостатков. Чем ближе человек к источнику света, тем больше он понимает, насколько ему необходимо смыть с себя грязь. С нравственностью дело обстоит точно так же — для обычных смертных, по крайней мере.Примечательно, что Иоанн, Павел и Пётр — люди, с детства привыкшие верить в то, что все люди грешны, — в один голос заявляют о безгрешности Христа: «Он не сделал никакого греха, и не было лести в устах Его» (1 Пет. 2:22).
Пилат, которого нельзя назвать другом Иисуса, сказал: «Какое же зло сделал Он?» Он подразумевал, что Христос невиновен. А римский сотник, бывший свидетелем смерти Христа, сказал: «Воистину Он был Сын Божий» (Мф. 27:54).
• Христос продемонстрировал такую власть над стихиями, какая могла быть только у Бога, Создателя стихий.
Он усмирил ветер и волны во время шторма на Галилейском море. И сидящие с ним в лодке спросили с благоговением: «Кто же это, что и ветер и море повинуются Ему?» (Мк. 4;41). Он превратил воду в вино, накормил пять тысяч человек пятью хлебами и двумя рыбами, воскресил из мёртвых сына несчастной вдовы и дочь безутешного отца. Он сказал старому другу: «Лазарь! иди вон!» — и воскресил и его тоже. Заметьте, что его враги не отрицали этих чудес. Они просто пытались убить его. «Если оставим Его так, то все уверуют в Него» - вот что они говорили (Ин. 11:48).
• Иисус продемонстировал власть Творца над болезнями. Благодаря ему паралитик пошёл, немой заговорил, а слепой прозрел. Он исцелял в том числе и людей с врождёнными болезнями, которые не поддаются психосоматическому лечению. Самое большое чудо — это исцеление слепого, о котором написано в девятой главе Евангелия от Иоанна. Он не мог толком ответить на провокационные вопросы, которые ему задавали, но его собственного опыта ему оказалось достаточно, чтобы уверовать. «Одно знаю, что я был слеп, а теперь вижу!» - заявил он. Он поразился, что его друзья не признали его Исцелителя за Сына Божия: «От века не слышано, чтобы кто отверз очи слепорождённому» (Ин. 9: 25, 32). Для него это было очевидно.
• Самое веское доказательство божественности Иисуса — его воскресение из мёртвых. За свою жизнь он пять раз предсказывал свою смерть. Также он предсказывал, как именно умрёт и как через три дня воскреснет и явится ученикам.
Это была хорошая проверка. Подобное заявление было бы очень легко опровергнуть. Потому что это либо произошло бы, либо нет.
Как христиане, так и враги христианства признают, что воскресение Христа является краеугольным камнем всего вероучения. Павел, великий апостол, писал: «А если Христос не воскрес, то и проповедь наша тщетна, тщетна и вера наша» (1 кор. 15:14). Павел сказал, что абсолютно всё зависит от физического воскресения Христа. Он либо воскрес, либо нет. Если это произошло, то эта самая большая сенсация за всю историю человечества.
Если Христос воскрес, то нам теперь достоверно известно, что Бог существует, как он выглядит и как можно лично общаться с ним. Жизнь обретает значение и смысл, и современный человек может наслаждаться общением с живым Богом.
Музейный экспонат?С другой стороны, если Христос не воскрес из мёртвых, христианство — всего лишь музейный экспонат, и ничего больше. Оно не имеет никакого отношения к реальности, а также никакой ценности. Мысль, конечно, была хорошая, но из-за чего весь сыр-бор, непонятно. Все эти мученики, идущие на растерзание львам с песней на устах, все эти современные миссионеры, умирающие в Конго и Эквадоре, неся Евангелие тамошним жителям — все они просто дураки, которых обманули.
Враги христианства чаще всего утверждают, что Воскресения не было, потому что именно этот момент — решающий. Одну из самых ярких атак совершил молодой британский адвокат в начала тридцатых годов прошлого века. Он был убеждён, что Воскресение — это выдумка. Чувствуя, что это краеугольный камень христианской веры, он решил оказать человечеству большую услугу и развенчать сей миф. Будучи адвокатом, он думал, что ему не составит труда найти необходимые доказательства своей правоты. В свою очередь, он не собирался признавать никаких доказательств, которые не соответствовали бы современным судебным требованиям.
Однако во время проведения этих исследований с Фрэнком Моррисоном случилась удивительная вещь. Дело оказалось гораздо более запутанным, чем он предполагал. В результате первая глава его книги «Кто отодвинул камень?» получила название «Книга, которая так и не была написана». В ней он пишет, как, исследовав все доказательства, он, против своей воли, пришёл к выводу, что Христос действительно физически воскрес из мёртвых.
Смерть и похороны ИисусаИисус подвергся публичной казни и был распят на кресте. Правительство думало, что казнит его за богохульство. Иисус же сказал, что умирает, чтобы заплатить за наши грехи. После жесточайших пыток запястья и ступни Иисуса пригвоздили к кресту, и он висел там, медленно умирая от удушья. Потом его бок проткнули копьём, чтобы удостовериться в его смерти.
Тело Иисуса обернули в пелены, пропитанные примерно 45 килограммами клейких благовоний. Его тело поместили в гробницу, высеченную в скале. При помощи рычагов вход в гробницу закрыли огромным валуном весом в полторы-две тонны. Поскольку Иисус прилюдно заявлял, что воскреснет на третий день, у могилы выставили стражу — обученных римских солдат. Вход в гробницу запечатали официальной римской печатью, в знак того, что это государственная собственность.
И несмотря на всё это, через три дня тело исчезло. Остались только пелены, сохранившие форму тела, но при этом пустые. Валун, закрывавший вход, оказался отодвинут довольно далеко.
Пустая гробница• Самое первое объяснение — ученики украли тело. В Мф. 28:11-15 мы читаем о реакции первосвященников и старейшин на новость, сообщённую им стражниками — они, безусловно, были разъярены и терялись в догадках. Они дали стражникам денег и приказали им говорить всем, что ученики пришли ночью и забрали тело, пока стража спала. Это была настолько явная выдумка, что Матфей даже не подумал её опровергнуть! Какой судья поверил бы вам, если бы вы заявили, что, пока вы спали, ваш сосед прокрался к вам в квартиру и стащил телевизор? Кто может знать, что происходит вокруг, когда он спит? Подобные свидетельские показания высмеяли бы в любом суде.
К тому же это невозможно по причинам психологического и этического характера. Подобные действия — кража тела Христа — вступает в полное противоречие с характером учеников и вообще со всем, что мы о них знаем. Это значило бы, что они преднамеренно совершили преступление, там самым обманув и приговорив к смерти тысячи людей. Невозможно представить, чтобы, даже если несколько учеников сговорились и совершили эту кражу, они не рассказали бы об этом остальным.
Все ученики подверглись пыткам и стали мучениками за то, во что верили и что утверждали. Человек может умереть лишь за то, что он считает истиной, даже если на самом деле это не истина.Однако никто не умирает за то, что заведомо ложно. На смертном одре любой скажет правду. И если бы ученики украли тело, и Христос был бы мёртв, как объяснить утверждения о его дальнейших явлениях?
• Согласно второй гипотезе, тело могли забрать власти — или иудейские, или римские. Но для чего? Они же поставили стражу у гробницы, так зачем же было красть тело? К тому же власти молчали, когда в Иерусалиме апостолы открыто говорили о Воскресении. Всё духовенство кипело от негодования и делали всё возможное, чтобы предотвратить распространение слуха о том, что Иисус восстал из мёртвых. Они арестовали Петра и Иоанна и пытались заставить их замолчать, избивая их и угрожая им.
А ведь было так просто решить эту проблему. Если бы тело Христа было у них, они могли бы провезти его по улицам Иерусалима. Одним махом они задушили бы христианство на корню. Но они не сделали этого — а значит, тела у них не было.
• Ещё одна теория гласит, что обезумевшие от горя женщины заблудились в сумерках и пришли не к той гробнице. Потрясённые, они решили, что Христос воскрес, потому что гробница была пуста.Однако эта теория терпит крах по той же причине, что и предыдущая. Если женщины перепутали гробницы, почему первосвященники и другие противники веры не отправились к гробнице Иисуса и не предъявили тело? К тому же невозможно представить, чтобы и Пётр с Иоанном тоже пришли не туда. По крайней мере, Иосиф Аримафейский, хозяин гробницы, мог бы решить эту проблему. Кроме того, необходимо учесть, что это была частная гробница, а не общее кладбище. Рядом не было других могил, и перепутать было очень сложно.
• Некоторые утверждают, что всё дело в потере сознания. По их версии, Христос вообще не умирал. Его ошибочно признали мёртвым, но на самом деле он просто потерял сознание от изнеможения, боли и потери крови. А оказавшись в прохладной гробнице, пришёл в себя. Затем он вышел из гробницы и предстал перед учениками, которые решили, что он воскрес из мёртвых.
Это современная теория. Впервые она появилась в конце восемнадцатого века. Важно учесть, что подобное предположение возникло вовсе не в древности, когда христианство подвергалось жесточайшим нападкам. Ранее факт смерти Иисуса никогда не подвергался сомнению.
Но предположим, что Христа действительно похоронили заживо. Возможно ли поверить, что он пробыл в сырой гробнице целых три дня, без пищи, воды и медицинской помощи, и остался жив? Откуда у него взялись силы, чтобы освободиться из погребальных пелен, отодвинуть тяжелый камень от входа в гробницу, пройти мимо римских стражников и идти ещё несколько километров пешком, хотя его ноги были проколоты гвоздями? Эта версия даже более фантастична, чем само Воскресение.
Даже немецкий критик Давид Штраусс, который никоим образом не верит в Воскресение, отверг эту невероятную идею. Он сказал:
Не может быть, чтобы тот, кто только что полумёртвым вылез из гробницы, весь слабый и больной, кому нужна была медицинская помощь — перевязки, восстановление сил, усиленная забота, — кто в конце концов не выдержал страданий, мог произвести на учеников впечатление, будто он победил могилу и смерть, что он — Князь жизни.И наконец, если эта теория верна, Христос сам участвовал в вопиющем обмане. Его ученики верили и проповедовали, что он умер и вновь воскрес. Иисус не сделал ничего, чтобы разоблачить их — наоборот, он их поощрял.
• Единственная теория, в достаточной мере объясняющая наличие пустой гробницы, состоит в том, что Иисус Христос воскрес из мёртвых.
Бог, Которого можно познатьЕсли Иисус Христос воскрес из мёртвых, доказав свою божественность, то Он жив и по сей день. И от нас Ему нужно больше, чем поклонение. Он желает быть познанным нами и войти в нашу жизнь.
Иисус сказал: «Се, стою у двери и стучу: если кто услышит голос Мой и отворит дверь, войду к нему и буду вечерять с ним, и он со Мною» (Откр. 3:20).
Покойный Карл Густав Юнг сказал: «Главный невроз нашего времени — пустота». Все мы очень хотим, чтобы у нашей жизни был смысл, чтобы мы жили не просто так. Христос предлагает нам более значимую, более наполненную жизнь, которую можно обрести, вступив во взаимоотношения с Ним. Иисус сказал: «Я пришёл для того, чтоб имели жизнь и имели с избытком» (Ин. 10:10).
Иисус умер на кресте, взяв на себя грех всего человечества, и поэтому теперь Он предлагает нам прощение, принятие и подлинные отношения с Ним.
Вы можете пригласить Иисуса Христа в свою жизнь прямо сейчас. Например, так: «Иисус, спасибо Тебе за то, что Ты умер на кресте за мои грехи. Прошу Тебя, прости меня и войди сейчас в мою жизнь. Спасибо Тебе за то, что Ты даруешь мне взаимоотношения с Тобой».
Если у вас есть какие-либо вопросы, касающиеся проблем, обсуждаемых в этой статье, пожалуйста, пишите нам на mirstudentov.com.
Andrej-Stiv PSS,
15-04-2013 22:50
(ссылка)
Духовні закони: 1 духовний закон – "вороття".
Якщо переглянути і дослідити багато томні рукописи Святих мужів Церкви, що стосується добра і зла, то можна прийти до висновку, що діє певний духовний закон – «бумеранга». Цей закон базується на досить простих, але одночасно і глибоких засадах духовного світу. Як добро, так і зло діє за цим законом, вони рівноправно підкоряються цьому законові. Надалі зло, було б правильно називати гріхом, бо всяке зло і є гріхом. Саме слово «гріх» (ст.-слав. Грѣх') має значення відповідно поняттю «помилка»,«похибка». Воно відповідає грецькому позначенню поняття гріха словом αμάρτημα (αμαρτία), що означає «промах, похибка, провина», або синонімічним йому словом παράπτωμα; а іудеї - словом «хет» (ненавмисний гріх) - «промах».
Це є і справді промах, або по іншому можна сказати відхід від добра, коли людина оступилася, або коли людина діє навмисно використовуючи саму силу волі, відходячи від істини. Якщо подивитись на Церкву Христову(православну чи католицьку - кожна людина в своєму житті чинить гріх з самого народження, і кожна людина є грішна. Безгрішних людей не існує, це б суперечило Святому Писанню (всі згрішили, немає нікого хто б не мав гріха),але одужання від цієї духовної хвороби починається, коли людина визнає цей факт, але далеко не всі їх визнають і по можливості виправляють. Завдання кожного християнина (і не тільки) - триматися стежки істини, незважаючи на всі проблеми і перешкоди, які намагаються її з цієї дороги зіштовхнути. Доречно звернути увагу на те, що багато християнських отців, богословів і святих, стверджують: що судячи людину Всевишній намагається її виправдати, а не засудити, звертає повсякчас увагу на те їй, як людина тримається добра і святості, а не на те, як вона відходить від нього.
Хоча, ми відійшли від основної думки – «духовного закону – вороття».
Всяке добро чи гріх завжди повертається до свого першоджерела. Цей принцип люди простежують віками, його називають ще по іншому «колесом історії». Так все створене Творцем, що все прагне поєднатись з ним, все стремить до нього. Люди від найдавніших часів шукали Бога, вони вбачали його в стихії, ідолах, постатях, людина прагнула загасити цю жагу Бога, що є глибоко у ній закладена. Від Бога вийшов і до Бога повертається, бо він є першоджерело і початок всякого початку. За цим принципом існує і закон «вороття», всякий гріх повертається до свого власника. В Українському народі його відобразили в приказці: «що посієш - те й пожнеш». Добро також повертається до свого творителя, але діє за іншим принципом, воно не шкодить йому, але опікується ним – береже його. Не так би все трагічно виглядало, як би на цьому все і сталось, але все має властивість примножуватись і зростати в декілька разів. Добро зростає в математичній прогресії, а зло дещо менше з огляду на Боже милосердя і любов до людини. Сам Господь надолужує за зло людини, щоб людину не постигло ще більше і страшніше зло, з цього і є оправдована Хресна Жертва, що покриває гріхи світу, бо людина не в силі була б все сплатити чи стримати. Цю теорію підтримує і доповнює сам Христос: «Коли дух нечистий вийде з чоловіка, то блукає по місцях безводних, шукаючи спочинку, та, не знайшовши, каже: Повернуся в дім свій, звідкіля я вийшов. І, прибувши, знайде його заметеним, прибраним. І тоді йде й бере з собою інших сім духів, гірших від себе, і вони входять і там оселюються, і останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше»(Лк. 11:26).
У світі матеріальному і духовному не може бути пустота, все чимось мусить бути заповнене: зло заповнюється ще більше злом, а добро добром. Людина що чинить гріх, ще більше тягнеться до гріха, а праведний ще більше тягнеться до світла Божого().
Перервати закон духовного «вороття» можливо за однієї умови, що людина зречеться свого зла і зміниться з середини, що змінить своє духовне становище, свою суть і буття. Коли людина навертається до Бога і починає творити молитву, милосердя…, одним словом добро, то це і стає її захистом і оборонним щитом – «бо всяке добро від Господа походить», стверджують святі Отці Церкви – «І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре.»(Буття1:31).
Тому не може бути в духовному законі і «золотої середини» - « Жадний слуга не може двом панам служити, бо він або одного зненавидить, а другого полюбить, або буде триматися одного, а другим понехтує. Не можете служити Богові й мамоні.»(Лук.16:13); «Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. Якби ти зимний був або гарячий. Тому, що літеплий ти, але ні гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст моїх»(Откр.3:15-16).
Кожна людина мусить зважити своє життя і зробити вибір, яке життя вона хоче будувати : «Гляди, отже, чи світло, що в тобі, не є темрява. Коли, отже, все тіло твоє - світле й нічого темного не має, воно буде все в світлі, так, наче б освічувало тебе світло (своїм) сяйвом» (Лк. 11:35-36), - Коли ти твориш добро, то все буде добре і у тебе, а коли гріхом живеш, то їстимеш плоди гріха - зло і смерть, що пануватимуть у твоєму житті.
Ти коваль свого щастя і майбутнього, обирай…
далі буде...
ієромонах Андрей Павлишин,ЧСВВ
Andrej-Stiv PSS,
13-02-2013 18:37
(ссылка)
Літургія крок за кроком 13
Після виголосу ієрея: « І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пречисте і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні», вся церква дружно відповідає «амінь», погоджуючись із священиком, вказуючи на те, що вони також просять у Бога ласки. Священик по цьому повертається до народу і благословляє їх виголошуючи: «І нехай будуть милості великого Бога і спаса нашого Ісуса Христа з усіма вами», це немов відповідь вірним у церкві. Нащо вірні відповідають «І з духом твоїм», що нехай також ласка буде і на священикові, що провадить їх до Христа, так бо навчали апостоли – «Моліться разом і за нас, щоб Бог нам відчинив двері слова, звіщати таємницю Христову» (Колосян 4:3)
Диякон отримавши благословення від священнослужителя виходить спереду царських воріт і зачинає прохальну єктенію: «Всіх святих пом’янувши, ще і ще в мирі Господеві помолімся». Цей виголос вказує на те, що вся спільнота, яка постійно приходила на молитву і прагнула жити свято називалась святою, а окремі родини чи люди святими. Про це не раз свідчать слова ап. Павла – «Вітайте всіх ваших наставників і всіх святих. Вітають вас ті, що в Італії.»(Євр.13:24), чи «Вітайте Філолога та Юлію, Нерея і його сестру, Олімпія і всіх святих, що з ними» (Рим. 16:15). Тому, цей виголос – це прохання молитва за вірних людей Христові, що бажають святості життя. Вся церква відповідає на виголос диякона «Господи помилуй».
«За принесені й освячені чесні дари Господеві помолімся» - тут вся церква складає подяку Господеві, за освячені дари, які тепер вже є тілом і кров’ю Христовою. Писання навчає постійно нас, щоб ми були вдячні Богу за все що він нам посилає, це неодноразово читаємо в писанню – «Дякуйте Господу, добрий бо Він…» (1Хроніки 16:34).
«Щоб чоловіколюбець Бог наш, прийнявши їх у святий і наднебесний і духовний Свій жертовник, як приємний запах духовний, зіслав нам Божественну благодать і дар Святого Духа, помолімся». Цим виголосом свята Христова спільнота вказує не те, що ці дари є святі, і щоб Бог залічив їх у «наднебесний і духовний Свій жертовник» і зіслав свою ласку і дар Святого Духа, як на самі дари, так само і на тих хто їх споживатиме, і щоб це було Богу приємно як жетрва Ноя «І збудував Ной жертівника Господеві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення. І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину…»(Буття 8:20-21).
Далі диякон виголошує: «Щоб визволитися нам від усякої скорби, гніву й нужди, Господеві помолімся», цим Бога проситься, щоб він відвернув від вірних всяку скорботу, гнів і нужду, і цим самим заопікувався своєю спільнотою – «…Він богобійних Своїх не покине, вони будуть навіки бережені» (Псалми 36:28).
Коли Церква молиться прохальну єктенію з дияконом священик потиху відчитує молитву, що лише підсилює прохання вірних.
«Тобі вручаємо все життя наше і надію, Владико чоловіколюбче, і просимо, і молимо, і благаємо: Сподоби нас причаститися небесних Твоїх і страшних Таїн, цієї священної і духовної Трапези, з чистою сумлінням, на відпущення гріхів, на прощення прогрішень, на спільність зі Святим Духом, на спадкоємство Царства Небесного, на сміливість перед тобою, не на суд або в осудження». Тут лише варто зазначити, що священик просить Бога ласки чистого сумління, щоб кожен хто приступає до Святої Жертви Христової, приступав гідно – «Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню. Хай, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу. Бо той, хто їсть і п'є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п'є» (1Корінтян 11:27-29). Кожен, що приступає достойно, він стає Божою дитиною спадкоємцем Царства Небесного.
«Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, твоєю благодаттю» чим проханням Церква вже вкотре звертається і просить Бога про заступництво і поміч, бо апостоли не раз застерігали - «чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти» (1Пет. 5:8), а захистити від нього може лише один Господь, тому так Церква ревно молить через диякона помочі і захисту звертаючись до Господа. Нащо вірні всі відповідають дияконові «Господи, помилуй».
Через диякона спільнота вірних просить у Бога «Дня всього досконалого, святого, мирного й безгрішного у Господа просім» - ласки щоб зростати в досконалості, як і безпечного мирного дня, щоб він пройшов спокійно під покровом Божим.
Це наступне прохання: «Ангела миру, вірного наставника, охоронця душ і тіл наших у Господа просім» - церква уклала пам’ятаючи, що кожному Бог подав ангела до помочі, пригадуючи як ангел допомагав Йосипові і Марії вберегти дитятко (Мат. 2:13); Церква також пам’ятає, як ангели можуть напоумляти - «В ту ж саму мить ангел Господній вдарив його за те, що він не віддав Богові слави» (Діян.12:23).
«Прощення й відпущення гріхів і прогрішень наших у Господа просім» цим проханням всі присутні в храмі просить Бога перепрошеня, оскільки свідомі того, що своїми ділами не спасуться, а потрібна для цього ласка Божа – «бо згрішили й позбавлені слави Божої,і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі» (Римлян 3:23-24).
Кожен порядний християнин є свідомий того, що дателем всякого блага є лише Господь, тому Церква взиває через диякона - «Доброго й пожиточного душам нашим і миру для світу у Господа просім», що перегукується з псалмом «велика, Господи, твоя доброта, що її… чиниш тим, що до тебе прибігають» (Пс. 30(31):20).
Наступні два взивання диякона направлені просити у Бога примирення, починаючи від теперішнього часу, і завершуючи моментом, коли людина стане на суд Божий перед Христом: «Осталий час життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просім», і наступний: «Християнської кончини життя нашого, безболізної, бездоганної, мирної, і доброго одвіту на страшному суді Христовому просім».Чинить це моління Церква згідно з повчанням Христовим: «Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!» (Марка 13:33), як і в іншому моменті Писання вчить нас – «Господь судитиме народ свій. Страшно впасти в руки Бога живого!» (Євр. 10:30-31).
Коли випросили в Бога всіх необхідних ласк для спасіння і мирного життя, диякон немов би виголошує підсумок всього, де вказує на важливий момент – це можна осягнути, якщо цілковито покластися з довір’ям і вірою на Христа: «Єдність віри і причастя Святого Духа випросивши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо». Нащо вірні одноголосно відповідають – «Тобі, Господи», що справді це все є можливо, і цього всі свідомі, тому й погоджуються з цим довіряючи Христові своє ціле життя.
(далі буде...)
Диякон отримавши благословення від священнослужителя виходить спереду царських воріт і зачинає прохальну єктенію: «Всіх святих пом’янувши, ще і ще в мирі Господеві помолімся». Цей виголос вказує на те, що вся спільнота, яка постійно приходила на молитву і прагнула жити свято називалась святою, а окремі родини чи люди святими. Про це не раз свідчать слова ап. Павла – «Вітайте всіх ваших наставників і всіх святих. Вітають вас ті, що в Італії.»(Євр.13:24), чи «Вітайте Філолога та Юлію, Нерея і його сестру, Олімпія і всіх святих, що з ними» (Рим. 16:15). Тому, цей виголос – це прохання молитва за вірних людей Христові, що бажають святості життя. Вся церква відповідає на виголос диякона «Господи помилуй».
«За принесені й освячені чесні дари Господеві помолімся» - тут вся церква складає подяку Господеві, за освячені дари, які тепер вже є тілом і кров’ю Христовою. Писання навчає постійно нас, щоб ми були вдячні Богу за все що він нам посилає, це неодноразово читаємо в писанню – «Дякуйте Господу, добрий бо Він…» (1Хроніки 16:34).
«Щоб чоловіколюбець Бог наш, прийнявши їх у святий і наднебесний і духовний Свій жертовник, як приємний запах духовний, зіслав нам Божественну благодать і дар Святого Духа, помолімся». Цим виголосом свята Христова спільнота вказує не те, що ці дари є святі, і щоб Бог залічив їх у «наднебесний і духовний Свій жертовник» і зіслав свою ласку і дар Святого Духа, як на самі дари, так само і на тих хто їх споживатиме, і щоб це було Богу приємно як жетрва Ноя «І збудував Ной жертівника Господеві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення. І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину…»(Буття 8:20-21).
Далі диякон виголошує: «Щоб визволитися нам від усякої скорби, гніву й нужди, Господеві помолімся», цим Бога проситься, щоб він відвернув від вірних всяку скорботу, гнів і нужду, і цим самим заопікувався своєю спільнотою – «…Він богобійних Своїх не покине, вони будуть навіки бережені» (Псалми 36:28).
Коли Церква молиться прохальну єктенію з дияконом священик потиху відчитує молитву, що лише підсилює прохання вірних.
«Тобі вручаємо все життя наше і надію, Владико чоловіколюбче, і просимо, і молимо, і благаємо: Сподоби нас причаститися небесних Твоїх і страшних Таїн, цієї священної і духовної Трапези, з чистою сумлінням, на відпущення гріхів, на прощення прогрішень, на спільність зі Святим Духом, на спадкоємство Царства Небесного, на сміливість перед тобою, не на суд або в осудження». Тут лише варто зазначити, що священик просить Бога ласки чистого сумління, щоб кожен хто приступає до Святої Жертви Христової, приступав гідно – «Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню. Хай, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу. Бо той, хто їсть і п'є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п'є» (1Корінтян 11:27-29). Кожен, що приступає достойно, він стає Божою дитиною спадкоємцем Царства Небесного.
«Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, твоєю благодаттю» чим проханням Церква вже вкотре звертається і просить Бога про заступництво і поміч, бо апостоли не раз застерігали - «чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти» (1Пет. 5:8), а захистити від нього може лише один Господь, тому так Церква ревно молить через диякона помочі і захисту звертаючись до Господа. Нащо вірні всі відповідають дияконові «Господи, помилуй».
Через диякона спільнота вірних просить у Бога «Дня всього досконалого, святого, мирного й безгрішного у Господа просім» - ласки щоб зростати в досконалості, як і безпечного мирного дня, щоб він пройшов спокійно під покровом Божим.
Це наступне прохання: «Ангела миру, вірного наставника, охоронця душ і тіл наших у Господа просім» - церква уклала пам’ятаючи, що кожному Бог подав ангела до помочі, пригадуючи як ангел допомагав Йосипові і Марії вберегти дитятко (Мат. 2:13); Церква також пам’ятає, як ангели можуть напоумляти - «В ту ж саму мить ангел Господній вдарив його за те, що він не віддав Богові слави» (Діян.12:23).
«Прощення й відпущення гріхів і прогрішень наших у Господа просім» цим проханням всі присутні в храмі просить Бога перепрошеня, оскільки свідомі того, що своїми ділами не спасуться, а потрібна для цього ласка Божа – «бо згрішили й позбавлені слави Божої,і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі» (Римлян 3:23-24).
Кожен порядний християнин є свідомий того, що дателем всякого блага є лише Господь, тому Церква взиває через диякона - «Доброго й пожиточного душам нашим і миру для світу у Господа просім», що перегукується з псалмом «велика, Господи, твоя доброта, що її… чиниш тим, що до тебе прибігають» (Пс. 30(31):20).
Наступні два взивання диякона направлені просити у Бога примирення, починаючи від теперішнього часу, і завершуючи моментом, коли людина стане на суд Божий перед Христом: «Осталий час життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просім», і наступний: «Християнської кончини життя нашого, безболізної, бездоганної, мирної, і доброго одвіту на страшному суді Христовому просім».Чинить це моління Церква згідно з повчанням Христовим: «Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!» (Марка 13:33), як і в іншому моменті Писання вчить нас – «Господь судитиме народ свій. Страшно впасти в руки Бога живого!» (Євр. 10:30-31).
Коли випросили в Бога всіх необхідних ласк для спасіння і мирного життя, диякон немов би виголошує підсумок всього, де вказує на важливий момент – це можна осягнути, якщо цілковито покластися з довір’ям і вірою на Христа: «Єдність віри і причастя Святого Духа випросивши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо». Нащо вірні одноголосно відповідають – «Тобі, Господи», що справді це все є можливо, і цього всі свідомі, тому й погоджуються з цим довіряючи Христові своє ціле життя.
(далі буде...)
ієромонах Андрей Павлишин,ЧСВВ,
В этой группе, возможно, есть записи, доступные только её участникам.
Чтобы их читать, Вам нужно вступить в группу
Чтобы их читать, Вам нужно вступить в группу
