http://www.ustream.tv/recor... пресконференция Ольги Богомолець в  Чернівцях

Чому я буду голосувати за пані Ольгу Богомолець?
1. Пані не була у політиці, і тому не буде роз'єднувати Україну.
2. Пані спеціаліст, як мінімум у медицині і в медичних реформах.
3. В пані є план дій та реформ, здантних покращити наше життя.
4. Пані ненавидить корупцію і за нею реально немає "дєл".
5. Пані релігійна (тобто духовна, - це добре).
6. В пані є чудова команда, усебічних спеціалістів-фахівців.
7. Пані єдиний наш кандидат з майдану і від майдану.
8. Пані відомий меценат, і буде творити добро, попри що.
9. Пані займається громадською діяльністю, а не промовами.
10. Врятувала сотні євромайданівців від смерті власними руками.
11. Пані гарно співає - та, що оспівала романси Ліни Костенко.
12. Пані іде у політику через Небесну Сотню, а не амбіції.
13. Це успішна інтелігентна жінка, якою ми будемо пишатися.(народна думка)Майдан - переміг! Без сумніву. Небесна сотня принесла себе в жертву ради відновлення людяності і справедливості в Україні. Але багатоголова зміюка корупції, відгодована кланом олігархів і бюрократів, ще на превеликий жаль, не поборена. До влади рвуться безліч кар'єристів, пройдисвітів і навіть відвертих ворогів українського народу. Хто, задовільняє всім вимогам Народного Президента? Без усмніву - Ольга Богомолець, Людина, Жінка - з великої букви. Вона доказала це своїм життям і самовідданною боротьбою на Майдані. Красива розумна жінка, мати, лікар, громадський діяч, музеєтворець, поетеса, співачка, патріот. І просто - добра людина. Саме вона, здатна на сьогодні, об"єднати Схід і Захід.( народна думка)

А я люблю махорку, и не только.
Когда в затяжке тлеет уголёк…
Советский внесудебный орган тройка,
В борьбе с курением значительно помог.

Курили люди сигареты, папиросы.
Курили трубки самокрутки, мундштуки…
И опера курили на допросах.
Приговорённые курили и стрелки.

И в нас легко стреляли наши братья.
Боялись, забывали сыновья.
А курево,- полезное занятие,
На севере, на зоне, для зэка.

Особенно полезно на расстреле.
Неспешно в дымке тлеет уголёк.
Курили исполнители у цели.
И цель вдыхала горький ветерок.

Пройдут года, но будет тоже время,
Затяжка нЕ укоротит мой век.
Наследники любянки, сучье племя…
Меня убьет курящий человек!

Я неудачу посылаю:« К черту!»
Затягиваясь длинно, наповал…
И в почерневшую от времени аорту,
Течёт беззвучно беломор канал.

И боль, и голод этим усыпляя,
Я горьковатый втягиваю дым.
Окурок, снег, и выстрел вертухая.
И я плыву туманом голубым.

Густыми облаками над страною.
Чернею в луже талою водой.
Я в пайке хлеба, в дыме беломора,
В тепле костра истлевшего золой.

Владимир,- московский вельможа.
виктОр,- мало русский пахом.
И эти кобылы, похоже.
Везут нас в советский дурдом.

виктОр малорусский, в ливрее.
лубянский стукач, в пиджаке.
Недавно он ездил к евреям.
Теперь, по советской стране.

Окраинам русским, отсталым,
Бесславно влачащим судьбу,
Он едет украинским салом,
Намазать пахому губу.

Сгонял он уже к нурсултану.
Свершил там курдючный намаз.
И вот послабленья в коране,
стране испускающей газ.

Сперва к языковым стандартам,
Склоняем соседа страну.
Как важен язык оккупанта,
Чтоб правилось, как в старину.

Теперь на родном говорите?
Как русские рады ярму?
Терпите и не скулите!
Теперь он хозяин в крыму!

Грузин, он ведь тоже ишачил.
Был раб и российский вассал.
Но взял и лубянскую клячу,
Тихонечко нахуй послал...

Отныне и присно! Вовеки,
Предали забвенью совок!
И сивый хамеющий мерин,
Влачит погоняло,- Плевок.

http://www.youtube.com/watc...

Набираются группы на курс фотографии

на даный момент предлагаются группы:


1. Желающих научиться хорошо пользоваться своим фотоаппаратом с ноля.

Курс состоит из 8 занятий по 2 часа стоимостью 1000 грн.


2. Желающих усовершенствовать свои знания в области фотосъемки (и студийной в том числе).

Курс состоит из 16 часов занятий стоимостью 1000 грн.

Продолжительность и количество занятий оговариваются на первом занятии.


3. Группа для мам с маленькими детками до года

Курс состоит из 16 часов занятий стоимостью 1000 грн.

Продолжительность и количество занятий оговариваются на первом занятии.


Также если есть желающие на курс фотографии с детками дошкольного возраста
наберем ОТДЕЛЬНУЮ группу!

Занятия проводит фотограф ужгородской Студии "Коцка" Сергей Кубик тел.(050)542-35-29

Мой рассказ не в именах -
в общем о проблеме.
Имя что... - и так монах
узнаваем всеми:
доля - Господи спаси!
Жертвой пал безбожья
он, приблудший из Руси
к нам, овечка божья.
Лет немало сосчитал
на земле монашек.
Но пред Небом
в срок предстал,
не сыскав поблажек.
Дед как дед: с пучком волос -
ком из глины, то-то...
Но про святость поголос
ткут попы (не кто-то):
будто и не человек,
чья известна повесть...
Хоронили как навек:
глубоко, на совесть.
Но, сверстался план едва,
откопали, черти,
все поправ души права
на покой по смерти.
В церкви при монастыре
ныне зябнут мощи.
Их теперь в любой поре
взор толпы полощет.
Да, язычества сильны
у церквей повадки!..
А кощунствовать - вольны
даже без оглядки:
бездеян, прикрыл Закон
и глаза и уши.
Защищать ленится он
горемычных души.
Расчленят, не привыкать,
попики монашка,
будут прахом помыкать:
не монах - букашка.
Кости выставят попы
смертного простого
на лобзания толпы.
Нового "святого"
кролик впрямь счастливей, вол,
иль червяк, во многом...
За церковный произвол
стыдно перед Богом.
Двадцать первый вроде век,
без числа прожито.
А язычество навек
так и не изжито.

Июнь 2008 Мукачево

В ПЕРВЫЙ КЛАСС
НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ
К РОДИТЕЛЯМ, КОТОРЫЕ ХОТЯТ,
ЧТОБЫ ИХ ДЕТИ УЧИЛИСЬ НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ




При наборе 24 шестилетних детей в ЗОШ №11 — лицее «Интеллект» г. Ужгорода может быть открыт русскоязычный класс.
Организационная встреча заинтересованных (набором класса в ЗОШ №11, и не только в этой школе) родителей будущих первоклашек г. Ужгорода, желающих обучать своих детей на русском языке, пройдет 3-го мая в 18:00 в "Центре культур национальностей" (Православная набережная, 20) во время тематической встречи «Русский язык, как элемент культуры».


Ждем всех заинтересованных!
Организационный комитет:
Тел: 091-33-42-830
063-68-22-830
e-mail: orgkom@rus.uz.ua

 
 
Мой древний город пестован веками.
Прозрачный дым. Тишайшая заря.
Вода течёт и полирует камень...
В венке от Бога родина моя!
Цветущий парк. Над Латорицей - ивы.
Мелькнёт плавник - и на воде круги...
...Он есть, и я одним уж тем счастливый.
И прочь - тоска, печали и долги...
Который год - его достойный житель -
творю стихи и добрые дела.
Мой вечный город - ангел мой хранитель.
Его крыла - давно мои крыла.

2003

 
Действительно, велика ли вредность нескольких кружек пива для взрослого мужчины? Можно ли пить пиво женщинам и подросткам?
Начнем с того, что пиво, так же как и водка, коньяк, портвейн, сухое вино, является алкогольным напитком, потому что в его состав тоже входит этиловый спирт.

Теперь уже все знают, что употребление спиртных напитков ведет к воспалению слизистой оболочки желудка, циррозу печени, поражению поджелудочной железы, тяжелым заболеваниям сердца и сосудов. Но многие недооценивают самое коварное свойство алкоголя - формировать патологическую зависимость, болезненное влечение к спиртным напиткам, то есть алкоголизм. Переход от привычки "выпивать понемногу" к алкоголизму происходит, как правило, незаметно.

Глубоко ошибаются те, кто думает, что опасны для здоровья только крепкие алкогольные напитки. Установлено, что, выпив две кружки пива, человек дает своему организму такую же алкогольную нагрузку, как если бы он выпил 100 граммов водки. Для того, чтобы в этом убедиться, произведем простейший расчет. Воспользуемся условной единицей "абсолютный алкоголь", благодаря которой можно сравнивать алкогольные напитки любой крепости. Так, известно, что в 100 граммах 40-градусной водки содержится 40 граммов абсолютного алкоголя. Крепость наиболее распространенных сортов пива составляет 3,5-4,5°, а это значит что в 100 граммах пива содержится приблизительно 4 грамма абсолютного алкоголя.

Пьют пиво кружками, а в каждой- 300-500 граммов. С первой кружкой пива в организм поступает 20 граммов абсолютного алкоголя, с двумя - уже 40 граммов, то есть такое же количество, как и в половине стакана водки. Эти расчеты каждый может продолжить дальше и понять, какой урон своему организму наносят любители пива.

Те, кто систематически пьет пиво, испытывают те же алкогольные перегрузки, что и при употреблении крепких алкогольных напитков. Это со всей очевидностью подтверждают и наблюдения наркологов стран, где пиво- традиционный напиток.
Из-за слабой концентрации алкоголя пиво, как уже говорилось, обычно пьют в больших количествах. Уже само по себе поступление в организм значительного объема жидкости неблагоприятно отражается на деятельности сердечно-сосудистой системы и почек. У любителей этого напитка формируется так называемое бычье сердце, или пивное сердце; при этом учащается частота сердечных сокращений, возникают аритмии, часто наблюдается повышение артериального давления. На лице расширяются сосуды, оно становится обрюзгшим, одутловатым, с
характерными "мешками" под глазами.

Любители пива, как правило, не связывают свое плохое самочувствие с пристрастием к нему. Напротив, стремясь улучшить самочувствие, они чаще пьют пиво. В дальнейшем состояние его ухудшилось: приступы тахикардии, одышка возникали уже при незначительных физических нагрузках, периодически появлялись отеки на ногах. Обследование любителя пива выявило у него расширение границ сердца, нарушение сердечных тонов, изменения на ЭКГ. Динамика болезненных расстройств у этого пациента довольно типична. Под воздействием алкоголя в мышце сердца развилась токсическая алкогольная дистрофия. А это повлекло за собой тяжелую сердечную недостаточность, то есть несостоятельность сердца как насоса, обеспечивающего нормальное кровообращение.

Неизбежный спутник злоупотребления пивом - избыточная масса тела, ожирение. Ведь в зависимости от сорта пиво содержит А-10% легкоусвояемых углеводов. А так как избыточное отложение жира в подкожной клетчатке на первых порах иногда придает человеку обманчиво здоровый вид, эта стадия "ложной упитанности" и породила наивные представления о пользе пива для здоровья. На самом деле уже в этот период "временного благополучия" в организме нарушается обмен веществ, страдает печень.

Работая с постоянной перегрузкой, этот жизненно важный орган со временем перестает справляться со своими барьерными функциями. Это приводит к тому, что необезвреженный алкоголь попадает в кровь и оказывает токсическое действие на сердечно-сосудистую систему и почки. Изменяется и состав крови. Снижается ее способность к свертыванию, повышается проницаемость мелких сосудов. Нарушается и нормальная деятельность поджелудочной железы, что влечет за собой расстройства, характерные для сахарного диабета.

Комплекс неблагоприятных изменений в организме создает условия для развития таких тяжелых состояний, как кровоизлияние в мозг, отек легких, которые могут возникнуть на фоне даже незначительного инфекционного заболевания.

Но, может быть, пиво безвредно в небольших дозах? К сожалению, практика наркологических учреждений свидетельствует о том, что именно пиво часто является как бы стартовой площадкой на пути к болезненному пристрастию к алкоголю, завершающемуся алкоголизмом. Толерантность, то есть устойчивость организма к действию алкоголя, вырабатывается довольно быстро. И очень скоро наступает момент, когда вместо одной-двух кружек пива человек выпивает пять-шесть, а то и больше, да еще и с добавлением водки.

Иллюзия безвредности пива особенно опасна для тех, кто прошел курс лечения от алкоголизма. Даже одна кружка пива, выпитая в этот период, как правило, приводит к обострению патологического влечения к алкоголю, что перечеркивает результаты лечения, достигнутые немалым трудом.

  ГІМН
ЧИНАДІЇВСЬКОГО ДИТБУДИНКУ
(гімн)

Де зорь чинадіівських блиски
і гомін Синявки щодня,
в родинах живем від колиски,
плекаєм таланти й знання.
У спільному Домі нам — свято.
І школа дарує свята.
У Господа віримо свято,
в майбутні щасливі літа.

Приспів:
Ми й Чинадієво —
рідні!
Дім наш -
святиня земна!
Славити будуть вас
гідні
ваших дітей
імена!
( можна 2 рази )

Радіє Синявка бурхливо -
за наші успішні діла.
Крокуєм — щоб доля щаслива
у нас і у Краю була -
до школи, а з школи — додому:
де затишно все, і — як слід...
Осанна — Дитячому Дому,
і - “Многая благая літ!..”
Приспів.

Березень 2011

На Закарпатье зарезервировали 40 гектаров земли для возможного переселения людей из оползневых зон Солотвина, что на Тячевщине. В настоящий момент ждут заключения ученых относительно масштабов вероятных карстовых провалов.
"", :src => "img/pic.jpg"}/ -->По предварительным выводам специалистов, сейчас в зоне риска в Солотвино оказались 292 жилых домов, школ, больниц и сельских коммуникаций. В прошлом году, из-за аварийного состояния были закрыты подземные отделения аллергологической больницы. В этом году новая пропасть едва не поглотила сельскую электроподстанцию.
Проваливаться под землю Солотвино начало десять лет назад. Но с тех пор солерудник остановился и пресную воду из отработанных горизонтов перестали откачивать, ситуация вышла из-под контроля. Вода постоянно размывает соляной купол, от чего образуются новые карстовые провалы

Памяти закарпатцев - жертв
рэкета по-украински 1991-2004 годов.

На венгерской стороне
зарулить случилось мне -
ангел кликнул, или бес... -
в придорожный майский лес.
Новой молодостью смел,
гулко - Загоньский - шумел.
Там-то, в дрёму погрузясь,
речи я услышал вязь:
как сознанье не юли -
исходила... от земли.
Помню, слова не забыл,
чьей-то исповеди пыл.
Вам, надеюсь - не ко сну,
пересказ её начну:

"Беспощадна к людям смерть...
Лёг и я в земную твердь,
проиграв с судьбою спор.
Пал, расстрелянный в упор
из обреза на весу,
в этом Загоньском лесу.
Тем, кому я не знаком:
был моторным "челноком",
из загранки гнал авто.
Девяностые... Не то,
не моё, но - столп семьи -
чхал на принципы свои.
Вроде сносно шли дела.
Знать - фортуна берегла.
Отвернулась лишь на миг -
смерти мне открылся лик...
Вспоминать невмоготу
снова ночь лихую ту.
В шесть зениц "пасла" шоссе
в приграничной полосе -
темень рухнула едва -
рэкетирская братва.
Мой сюжет и дик и прост.
Напоролся я на "пост".
...Издевались - как могли.
Отобрали "Жигули",
деньги, взятые трудом.
Прочь ушиться б им на том.
Но шальные - хоть кричи -
оказались палачи.
Распластали на земле
в предосенней колкой мгле.
Охнул выстрел. Муки - сон:
я - свободен, я - спасён!..
Причинившие легко
смерть, не рыли глубоко.
Утоптали, пригребли
и, довольные, ушли.
Здесь в лесу с тех пор лежу.
Ой сыра земля - дрожу...
Разлагаюсь, не дыша.
Иногда моя душа
прилетает погостить.

Век убийц мне не простить:
у тернопольских детин
на счету, ведь, не один -
я, несчастный сын Карпат...

...Душка с ангелами блат
очень кстати завела:
вдруг решит мои дела -
здесь останки кто найдёт,
на погост скелет уйдёт...
Ей - покой на свете том,
мне - надёжней под крестом.
Век бы вам того не знать -
каково мне вспоминать
о семье: жена и дочь.
Бедолагам не помочь.
В дом родной уж не попасть.
Проклинаю суку-власть
гадкой мачехи-страны.
Рэкет - часть её вины.
Горе мыкает народ.
Сколь таких - как я - сирот,
за крошинку на столе,
полегло в чужой земле...

...Ишь - чего наговорил!..
Ведь всего себя открыл.
Перебор. Молчу. Устал.
Скользкий червь ко лбу пристал,
и щекочет муравей
кость, где место для бровей...
Так, корней питая вязь,
и лежу, за вас молясь."

2007
Мукачево - Загонь

* Загонь - приграничный город
в Венгрии.

Очень кстати лист и ручка
(неразлучны мы года):
слово модное - "Кравчучка" -
произносит класс труда.
Ой не в бровь а в глаз... -
обнова
эта, честно говоря.
Носит имя - право слово! -
украинского "царя"
одноосная тележка.
Возят ею горя кладь.
Удалась властей насмешка -
у страны страну отнять!..
На "Кравчучку" благ остатки
нагружают старики,
молодёжь не сучьей хватки.
Обнищалых косяки
на прокормку убывают.
Голод спутник им и страх.
Сколь болезней добывают
на морозах и ветрах...
Цвет культуры на толкучках,
медицины и наук.
Применяют на "Кравчучках"
тонкий ум и ловкость рук.
Дней ещё ужасней близость
ощутима, спору нет.
Фавориткой стала низость.
Зло затмило Божий свет.
Кто спасёт людей несчастных?!
Ой судьбина их горька...
Не о них в пенатах властных
вовсе думы Кравчука
и других политиканов.
Горе, слёзы - впереди.
За "Кравчучку" - по стакану...
- Ты уж нас не подведи!"

2004

Онопенко смеется над правосудием УкраиныПредседатель Верховного Суда Украины Василий Онопенко заявляет, что после судебной реформы усилилось административное давление на систему правосудия.

По словам Онопенко, результатом судебной реформы стало «ручное» правосудие. Это означает, что судья теперь редко меняет свои решения, поскольку еще ведь существует и Высший совет юстиции. Таким образом, после судебной реформы правосудие отнюдь не стало работать эффективнее. Напротив, судьи сейчас вообще боятся принимать какие-либо решения законно.
 
Также Онопенко решил продемонстрировать различия в работе судов Украины и судов Франции, подчеркнув более хорошую организацию работы последних. К примеру, по словам председателя Верховного Суда, во Франции в случае, если Президент не согласен с решением суда, то судьи сразу же посчитают это давлением на судебную систему. В Украине же такого пока нет.

 

На аллее марта
в вихре суеты
я намедни встретил
девушку мечты...
Явью стали грёзы.
Снилось что -
сбылось:
Марту я целую,
золото волос...

Припев:
Марта! Марта!..
Как же люди правы,
восхищаясь
искренне тобой!..
Помоги нам с Мартой,
боже правый, -
одари нас
общею судьбой!

Первые веснушки.
Первые цветы.
Небо голубое
каплет с высоты.
Воробьи. Сосульки.
Солнца мандарин.
Наши отраженья -
в хрустале витрин...

Припев.

Юное веселье.
Площади квадрат.
Улицы вниманьем
упиваюсь, рад.
Красоту любимой
празднует душа!
Необыкновенно
Марта хороша!

Припев.

Февраль 2011

* Тема ожидает музыкального
решения

(з почутого дитячого)

"Я б забувся тихим сном
та не можу: галас.
Адже п'яних під вікном
знов юрба злигалась.
Ремигають про своє
пияки-зарази.
Гніву серденько моє
сповнене й відрази.
Так, авжеж, печуть думки
і дорослі дітям:
є чиїсь вони батьки -
ці людські страхіття..."

2007

Кокетка. Брюнетка.
Бог таких ваяет редко.
И, право, по праву
как тут не воскликнуть "Браво!"
Что ценно - бесценно.
Совершенство ах как ценно!

Припев:
Чёрный брильянт
в косе.
Ленты пурпурный
кант...
Грезят которой
все -
чёрный сама
брильянт!
(можно 2 раза)

Царица!
Бодрится
круг мужчин: она - как львица.
И важно отважно
подойти. А там - неважно...
Так гордость убога:
ангел - ей бы тешить бога.

Припев:

Кокетка. Брюнетка.
На земле такие редко.
Уж ей бы на небо...
Но - судьба глупа нелепо.
Брильянты от мира
обретают ювелира...

Припев:
Чёрный брильянт
в косе.
Ленты пурпурный
кант...
Грезят которой
все -
кажется, мой
брильянт!..

Январь 2011

* Тема ожидает музыкального
решения.

Улицам прежних любимых
я раздавал имена.
Пенились вина и чувства.
Юность испита до дна.
Звонкая - улица Веры,
тише - Лили и Аннет.
Незабываемы скверы
мая, которого нет...

Припев:
Улицы юности -
улицы грёз -
наши мечты
принимали всерьёз.
Улицы знали -
что знать не могли
мы: по судьбе они
всех нас вели...

Жить было празднично, любо,
всё умножая на два...
Главная улица Люба
нас уже помнит едва,
Ира - в неоновом свете,
Лены - воздушнее нет.
Я к седине привыкаю -
некогда яркий брюнет.

Припев.

Памятно всё отдалённо.
Юности в дымке огни.
Я Анжелики влюблённо
имя воркую все дни.
В ложе балкона - цветочки.
Счастья огни зажжены.
Улица сына и дочки,
нежно любимой жены!..

Припев.

Январь 2011

* Тема ожидает музыкального
решения.

Ну-ка, слабый! Ну-ка, крепкий!
Толстый, тонкий, друг и зверь!..
Ну-ка - в шляпе! Ну-ка - в кепке!
Лжи правительства не верь!

Не подарят нам свободу
те, что ныне властью есть.
Срок настал вернуть народу
и права свои и честь!

Люди слева, люди справа,
до победы нам стоять.
Безусловно наше право
на историю влиять.

Грех властей терпеть устали
наши сёла, города.
Трепещите — мы восстали.
Страшен гнев людей труда!

Коли б був я Богом дужим,
скільки міг би я владнати
доль... Не був би я байдужим.
Став би з рідних починати.
Врятувалися б сусіди,
та й - по черзі - всі краяни:
хто від горя з глузду їде,
хто від сльоз розпуки в'яне...
Я Землиці Срібній знов би
повернув колишнє Срібло,
увільнивши від жалоби.
Там навіки б щастя кріпло.
Щоб зірвалися гнилиці,
довго б владу тряс, як грушу.
Зла повисмикав би глиці.
Повернув би світу душу.
Та, на жаль свій, я - людина.
Тож куди мені до Бога...
І земля моя, й родина -
без надій, у смутку, вбога.

08 квітня 2007
Великдень
Закарпаття

Народный депутат Украины Сергей Кивалов (Партия Регионов) по пути следования в престижный курорт Куршавель (Франция) был задержан сотрудниками швейцарской полиции в Международном аэропорту Cointrin (Женева). Сергей Кивалов – бывший председатель Центральной избирательной комиссии, депутат Верховного Совета Украины 5-ого и 6-го созыва от Партии Регионов, глава комитета Верховного Совета по вопросам правосудия. Почетный ректор Одесской национальной юридической академии. Ольга Стефанко – «Мисс Украина-Всесвіт-2010», студентка Одесской национальной юридической академии. Екатерина Захарченко – «Мисс-Украина-2010», студентка Одесской национальной юридической академии. Как сообщили в прокуратуре кантона Женева, куда передано дело украинского парламентария, Кивалов, пребывая в состоянии сильного алкогольного опьянения, вел себя развязно, демонстрировал стражам порядка неприличные жесты, чередуя их с попытками обнять одного из полицейских и предложениями о совместном распитии спиртных напитков

Вечір з синіх гір спустився.
В небі місяць засвітився,
і зірки зронили світло.
В час такий життя розквітло
на землі мого Ісуса.
Я до нього знов молюся:
щоб була сім'я зі статком,
не хворіли мама й татко,
щоб хоч трохи нам велося
і омріяне збулося.
Хай святиться ніч Різдвяна -
зичу я того й краянам!

2005 Закарпаття

После того, что сделали евреи в 1917 году, им бы в России и Украине лучше навсегда
заткнуться и молчать.
21.12.2010 07:58doktor комментировать

[комментарий удалён]

21.12.2010 08:14й комментировать

1. ПЕРВЫЙ СОВЕТ НАРОДНЫХ КОМИССАРОВ -

1. Председатель совета народных комиссаров - Ульянов (Ленин). Числится русским . На самом деле Ленин был полуевреем по матери (Бланк), а это по раввинским законам - полный еврей.

2. Комиссар Иностранных дел - Чичерин. Числится русским . Чичерин по отцу был из старого родового дворянства, а по матери - еврей. Женат был на еврейке .

3. Комиссар по делам о Национальностях - Джугашвили (Сталин). Числится грузином.

4. Президент Высшего Экономического Совета - Лурье (Ларин). Еврей.

5. Комиссар по восстановлению - Шлихтер. Еврей.

6. Комиссар Земледелия - Протиан. Армянин.

7. Комиссар Государственного контроля - Ландер. Еврей.

8. Комиссар Армии и Флота - Бронштейн (Троцкий). Еврей.

9. Комиссар государственных земель - Кауфман. Еврей.

10. Комиссар общественных работ - Шмит. Еврей.

11. Комиссар общественных снабжений - Е. Лилина (Книгисен). Еврейка.

12. Комиссар народного просвещения - Луначарский. Числится русским . На самом деле - еврей из выкрестов. Был женат на еврейке Розенель.

13. Комиссар вероисповеданий - Шпицберг. Еврей.

14. Народный комиссар - Апфельбаум (Зиновьев). Еврей.

15. Комиссар общественной гигиены - Анвельт. Еврей.

16. Комиссар финансов - Гуковский. Еврей.

17. Комиссар печати - Коген (Володарский). Еврей.

18. Комиссар по делам о выборах - Радомысльский (Урицкий). Еврей.

19. Комиссар Юстиции - Штейнберг. Еврей.

20. Комиссар по эвакуации - Фенигштейн. Еврей.

21. Его помощники - Равич и Заславский. Евреи.

Итого - из 22 двух высших руководителей страны 17 человек были евреи , 3 числились русскими (Ленин, Чичерин, Луначарский), 1 - грузином (Сталин) и 1 армянин (Протиан) .



ВОЕННЫЙ КОМИССАРИАТ состоял из 35 евреев, 7 латышей и 1 немца, русских не было.

КОМИССАРИАТ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ состоял из 43 евреев, 10 латышей, 3 армян, 2 поляков, 2 немцев и 2 русских.

КОМИССАРИАТ ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ состоял из 13 евреев, 1 латыша, 1 немца и 1 русского.

КОМИССАРИАТ ФИНАНСОВ состоял из 24 евреев, 2 латышей, 1 поляка и 2 русских.

КОМИССАРИАТ ЮСТИЦИИ состоял из 18 евреев и 1 армянина, русских не было.

ПРОВИНЦИАЛЬНЫЕ КОМИССАРЫ – 21 еврей, 1 латыш и 1 русский.

БЮРО ПЕРВОГО СОВЕТА РАБОЧИХ И СОЛДАТСКИХ ДЕПУТАТОВ В МОСКВЕ состояло из 19 евреев, 3 латышей, 1 армянина, русских не было.

ЦЕНТРАЛЬНЫЙ ИСПОЛНИТЕЛЬНЫЙ КОМИТЕТ 4-го РОССИЙСКОГО КОНГРЕССА РАБОЧИХ И КРЕСТЬЯНСКИХ ДЕПУТАТОВ состоял из 33 евреев и 1 русского – (Ленина).



Из 42 сотрудников (редакторов и журналистов) имевшихся в то время газет («Правда», «Известия», «Знамя труда» и т. д.) только один Максим Горький не был евреем .

Фединець і вилікує... Пригадую, як вступала до УжДУ (тепер УжНУ) 1992 року, член приймальної комісії, заглянувши до моєї анкети, запитала: «Ви з Малого Раківця?». І, не дочекавшись моєї відповіді, радісно додала: «Та ж у цьому селі народився великий Фединець! Він мамку мою врятував. Таку складну операцію зробив, за яку ніхто не брався. Його руки й серце були призначені помагати людям і продовжувати їхнє життя...» Мені, представниці роду Фединців, цікаво було дізнатися якомога більше про життя не тільки професора, а й родоводу. Занотовувала оповіді-спогади моїх баби Марії (двоюрідної сестри О. Фединця), батька, вуйків, стриїв, односельців.
З-за перевалу – до підніжжя гір
За оповідями малораковецьких старожилів, родина Фединців прийшла у гірське село Малий Раковець Ір­шав­ського району з-за перевалу, із Синьовидного, що на Львівщині, понад 200 років тому. Людей привабили теплі, вулканічного походження, гори, благодатні поля, луки, толока для випасу худоби. Те, що неподалік був варош Хуст, торговиця, мало також чималу роль. У селі, яке розляглося біля підніжжя трьох гір, отаборилося чимало й кочових циган. Вони займалися своїм прадавнім ремеслом – ковальством. Жили тут і єврейські сім’ї.
...Років 17 тому мій батько поїхав  за перевал, у Сможу, купувати породисту корову. Люди в селі казали, що у Мигаля Фединцьового є файна на продаж.
– За вказаною адресою зайшов до двору, – розповідає батько. – Бачу: все на своєму місці – віз, плуг. Довкола чисто. Було видно: тут живе справ­жній ґазда. Із-за рогу хати вийшов невисокого зросту чоловік, білий, кругловидий, зі щирою посмішкою. Я глянув і не повірив своїм очам – точна копія мого вуйка Петра й покійного діда – теж Петра! А як заговорив, то вже не сумнівався, що ми одного роду. Пожартували. Такий же фіґлярний чоловік, як усі Фединці!
Вони любили землю і знали їй ціну
Про діда Олександра Васильовича – Афанасія (мого прапрадіда) – відомо небагато. Мав четверо синів: Василя, Петра, Михайла, Івана. Всі були зем­ле­робами. За часів Австро-Угорщини жили так, як й інші селяни – мрія мати клаптик власної землі змусила їх податися на заробітки до заокеанської Америки. Досвід, якого набули там, на полях фермерів, згодом став корисним для ведення власного господарства.
Коли поверталися заробітчани з Америки, у порту з Петром (моїм прадідом) трапилася кумедна історія. Усім принесли пиво (у вартість квитка входила й гальба хмільного напою), а Петрові Ахтанасовому... молоко. Мовляв, ти ще малий. А йшов парубкові 27-ий. Цей випадок підкреслює, що люди цього роду виглядали молодшими за  свої роки. Даються взнаки гени, здоровий спосіб життя. Петро прожив красних 87 літ. Його діти (одна з них – моя бабка – померла у 85 років) доживали теж до глибокої старості. Родину Фединців називають довгожителями. Сам професор О. Фединець до свого 90-річ­чя не дожив два місяці й тиждень.
Повернувшись з Америки, Василь Афанасійович, батько професора, купив 15 гектарів землі. У своєму господарстві мав отари овець, свині, кури, корови. Наймані робітники доглядали й вели господарство. За це отримували їжу, оплату. Василь був бировом села понад 25 років. Знав писати, читати, володів кількома мовами. Усім шістьом дітям дав освіту. У багатьох публікаціях натрапляла, що професор Фединець народився й виріс у дуже бідній родині, де не було ані їсти, ані в що вдягнутися. Насправді, як я вже казала, Фединці були роботящими й заможними. У ті часи вища освіта була платною, і коли б ця родина бідувала, то медицина ніколи не мала б професора Фединця.
Перед Другою світовою, залишившись майже на самоті (дружина померла, діти подалися у світ), батько професора продав своє обійстя, землі односельцю Черепію, який повернувся з Америки, а сам виїхав до Угорщини, де трудився на придбаній фермі. Невдовзі помер, там і похований. 
Старший брат Олександра Васильовича Василь народився 1890 р. Здо­був початкову освіту в Хусті, закінчив комерційну академію в Фіуме (Рієка). З 1920-го працював у Підкарпатському банку в Ужгороді: спершу розпорядником, згодом заступником директора і врешті директором. 1928-го став членом Контрольної комісії чехословацьких банків. За два роки покинув Ужгород і майже два десятиліття хазяйнував на своєму полі в Стреді над Бодрогом (Східна Словаччина). Після Другої світової війни дехто вважав Фединця потенційним лідером руської національної орієнтації, що не заплямував себе спів­працею з угорцями. Але радянська влада ним не зацікавилася, і 1949-го він емігрував із Чехословаччини. Приїхавши до Канади, організував Антикомуністичну раду вільних підкарпатських русинів. Протестував проти перебування батьківщини у складі Радянського Союзу, приєднався до антикомуністичних чехословацьких угрупувань у Нью-Йорку (1955), випускав «Руський бюлетень» (1953–1960) русинофільської прочеської орієнтації. Помер Василь (Ладислав) 1982 року в 92-річному віці.  
У селі про Фединців говорять добрі слова. Найбільше з усіх запам’ятався Петро Афанасійович (мій прадід). У своєму господарстві мав кілька гектарів землі, худобу, млин. Люди вважали за честь працювати в нього, хоча господар і був прискіпливим у роботі. Добре платив і годував робітників. Давав сніданок, потім – о 10-й годині – кавовий напій з молоком, відтак – обід, підвечірок і вечеря. Казав: людина праці має добре харчуватися. Сам завжди був акуратний, вдягнений у костюм, носив краватку, капелюха. Ще у 87-річному віці, незадовго до смерті, ходив до місцевої церкви. Жінки не зводили з нього очей. Був дуже вродливий! А як ішов! Хоч і з паличкою, з якою не розлучався після  травми хребта. Був надзвичайно енер­гійним, життєрадісним, з почуттям гумору, доброзичливим, побожним, і – добрим господарем. Так виховував і  дітей та онуків. Його слова – «Найперший обов’язок батьків – дати дітям осві­ту. А їх, дітей, має бути як мінімум п’ятеро, аби було кому продовжувати рід, ким пишатися, в гості ходити» – стали настановчими для всіх нащадків. Біль­шість родин Фединців – багатодітні. Як­би нині зібрати докупи весь рід, то на­збиралося б ціле село. Це люди різних професій, хоч переважає фах лікаря, вчителя, будівельника, священика. Син Петра Афанасійовича Юрій був священиком, багато років прослужив у Королеві Виноградівського району.
 
Шоні-бачі – гордість родини. Професор Фединець – гордість краю
У нашій родині його називали просто й мило: Шоні, Шоні-бачі. У багатьох сім’ях Фединців новонародженим давали ім’я Олександр, Олександра – на честь професора. Не кажучи вже про те, що багато хто з них пішов його стопами – обрали фах лікаря. Чимало стало педагогами.
Всіх перераховувати не буду. Назву найбільш відомих краянам.
Двоюрідний брат Олександра – Петро – став заслуженим учителем України, який довгий час жив і працював у Королеві. У Хусті гідно продовжує  справу професора четвертий із покоління – Олександр Степанович Фединець – хірург. А в Ужгороді з цього ж поколі­ння Олександра Романівна Калимон – лікар-узист обласної лікарні.
Всі троє дітей професора пішли стежкою батька.
Учнів в Олександра Фединця було багато. Їх імена відомі не тільки в краї, державі, а й за кордоном. Це і Юлій Боршош, й Іван Коршинський, і Степан Біляк, і Михайло Василинець та багато інших. 
Професора з Ужгорода малора­ків­ці чекали, по особливому готувалися. Виглядали вертоліт, зустрічали з квітами.
Олександр Васильович часто приїжджав до рідного села, аби побувати на могилі матері, яка покинула цей світ у 40-річному віці через запалення легенів. Осиротів у 20 років. Ставши лікарем, боровся до кінця за кожне життя. Кажуть, односельці мали привілеї – приймав їх поза чергою.
Моя баба Марія розповідала, що 1947 року у неї на нозі з’явилася «ро­жа». Чим тільки дома не лікувала – не допомагало. Поїхала до Мукачева, де працював її двоюрідний брат. А лікарі розвели руками: «Тут допомогти не можна. Треба відрізати ногу». Хвора просила зустрічі з Фединцем. А ті грізно відповіли: «Ачей Фединець не Бог». Та Всевишній розпорядився інак­ше. Невдовзі в палаті Марії з’явився Олександр Васильович. Оглянув її і, поплескуючи по плечу, сказав: «Маріко, добре, що ти не дала ногу відрізати». Через тиждень нога стала загоюватись, і Марія вже поралася у своєму господарстві, яке залишила на малих дітей.
Мій батько, буваючи в Ужгороді, обов’язково заходив провідати Олександра Васильовича. Приносив скромні гостинці – сир, бринзу, гриби, сливовицю. Професор дуже радів, неодноразово підкреслюючи, що рідне – найсмачніше. Завжди цікавився селом, людьми, родиною, пацієнтами.
Ювілеї славного професора ще за життя відзначали широко й велично. Хоч він і не був прихильником помпезності.
Односельці глибоко шанують пам’ять про Великого Професора. Відразу після його смерті на сесії Малораковецької сільської ради вирішили назвати вулицю, де народився й виріс Олександр Фединець, його іменем. А  2002 року, на честь 105-ї річниці від дня його народження, з ініціативи родини й голови місцевої сільської ради біля входу до амбулаторії загальної прак­тики сімейної медицини встановлено меморіальну дошку Олександру Фединцю.
Зінших публікацій
Його життя – повчальний крок для людей забобонних. Знамень і збігів у його житті не бракувало, проте на них він мало зважав. Він сам творив свою біографію, немов кепкуючи з усіх віщувань. Почалося все з самого народження.
Хірург Олександр Фединець народився 13 червня, у п’ятницю.
– І це ж треба таке, знав син коли народитися, – сплеснув в долоні батько Василь.
Хлопець закінчив гімназію. З початком Першої світової його взято до війська. У Трансільванії куля прошила груди, поранивши легені. Тоді він вперше відчув всесилля лікарів. Невдовзі ж у 40-му віці помирає його мати через запалення легенів. Цей факт і став визначальним у дальшій долі – вирішив стати лікарем. Олександр учився на медичних факультетах Будапешт­ського і Празького університетів. З 1924 р. працював в Ужгородській лікарні, потім були ще заклади Мукачева й Виноградова. Після стажування на першій кафедрі хірургії Братиславського університету розпочав і власні наукові студії, публікацію перших результатів. Далі – стажування по далеких світах. 1936 р. повернувся додому. Його за­просили на посаду завідувача хірургіч­ного відділення Ужгородської міської лікарні. З цього приводу мерія писала у своєму звіті: «Місто багато виграло, оскільки найменований мав репутацію чудового хірурга, тому хворі масово прибували до Ужгородської лікарні навіть із віддалених місцевостей країни».
На той час Ужгород належав Чехословаччині. 1939-го Закарпаття окупувала Угорщина. 9 березня 1939 р. газета «Нова Свобода» подала інтерв’ю Василя Ґренджі-Донського з лікарем: «По­лі­тикою не займаюся, бо в нас є ко­му її вести. Перед нами, лікарями, велике завдання, нас жде велика праця».
О. Фединець дійсно працював над розвитком медицини. Часто мав по 10–15 хірургічних втручань за добу. За 65 років медичної практики провів близько 40 тис. операцій. Опублікував 117 праць, серед них – фундаментальні монографії «Зобна хвороба, її профілактика й лікування» (1955), «Гострі ускладнення виразкової хвороби» (1968). Підготував 3000 лікарів, 12 кандидатів і докторів медичних наук.
1926 р. О. Фединець першим на Закарпатті провів пряме переливання крові від донора безпосередньо пацієн­тові. Першим у краї він провів операцію на шлунку, в тому числі резекцію, першим зробив розтин жовчного міхура. Блискуче виконував також втручання отоларингологічні, гінекологічні, стоматологічні. Мав і свої спеціальні операції: шлунка, щитовидної залози, міліарну.
Лікарську практику провадив ще у 85-літньому віці. Після того, як полишив оперувати сам, часто навідувався до клініки.
У ті часи, та й тепер, коли говорять про лікаря, додають «професор Фединець». Він розвинув тип ужгородського лікаря, піднявши його на небачену професійну й моральну висоту. Був побожним, скромним, мудрим, милосердним і людяним. Усі захоплювалися його феноменальною обізнаністю й віртуозним талантом, професор запам’ятався скрупульозністю й пунктуальністю. Водночас  ненавидів дволикість, брехню й інтриги. Професор І. Ковальчук згадував: «Сказати «Я вчився у Фединця» означало й до сьогодні означає викликати у хворого довіру й повагу до себе».
До його 80-річчя готувалася вся область. Доти ювілеї відзначали лише одного партійного вождя. А тут дозволялося вшанувати й простого професора.
Його втягував до роботи партком.
– То їх робота – втягувати. Я не від­мовляюся, коли мова йде про розширення санітарної культури людей. Маю добрі аудиторії. Але був час, коли від мене вимагали звітувати про атеїстичну роботу серед хворих. Нашим іде­ологам сказав, що на атеїзмі не знаюся. Але, якщо утвердження атеїзму вимагає вбивства, то мені ліпші Божі заповіді.  
Стукачі казали, що Фединець піс­ля операції молиться.
– Я так жагуче хочу, бажаю видужання моєму пацієнту, що все, що роблю до і після операції, і за самим столом, можна назвати молитвою. Тільки це не така молитва, як її виголошують вголос перед людьми, щось заучене. Промовляє лише моя душа. І мене Бог чує. Хоч кожен хірург має своє кладовище, моє – малюсіньке. 
Одужанню деяких своїх пацієнтів Фединець навіть сам дивувався. Прийшла жінка з Великого Бичкова, замучив її біль у шлунку. Обстежили, вирішили оперувати. А там – весь шлунок у метастазах раку. Взяли клітини на аналіз, зашили. Наступного дня професор пішов до хворої, вона взяла його за руку, очі засвітилися щастям. «Мені вже ліпше». «Ну, і слава Богу. Усе буде добре», – сказав Фединець. Виписали... Через кілька років професор ішов Бичковим. Назустріч іде рум’яна, кругленька гуцулочка і на всю вулицю кричить: «Олександре Васильовичу! Бог вас приніс! Яка я рада. Прошу вас, ходім до нас, покажу вам своїх діток. Після вашої операції ще-м народила двійко».
Часто казали: «Прийде Фединець і вилікує». Він був сімейним лікарем, до чого тепер повертається наша медицина. Саме Олександр Васильович провів успішну операцію єпископові греко-католицької єпархії Теодору Ром­жі після влаштованої спецслужбами аварії. Як відомо, після того єпископ пішов на поправку. На жаль, віку мученику вкоротила невідома медсестра, вприснувши отруту...
P.S. Нещодавно була в Хусті. На зупинці спитала двох літніх жінок, як дістатися вулиці Генерала Петрова – хоча і була там кілька разів, але водій автобуса зупинився в незнайомому для мене місці. «Скажіть, до кого вам треба, бо вулиці добре не знаємо». Кажу,  Фединця Сашу, лікаря. «Та ж Олександр Васильович живе в Ужгороді», – відповіли вони. Кажу, що професор 22 роки тому помер, а я йду до його родича. Жінки не вірили, що знаного лікаря вже нема серед живих... Хоча, як відомо, людина живе доти, доки про неї пам’ятають.

Про "бенкет під час чуми" Пінчука пише півсвіту20.12.2010, 11:29Tablo ID

Широкомасштабне святкування дня народження олігарха Віктора Пінчука потішило далеко не всіх. Адже окрім самого іменинника, його дружини та трьохсот високопоставлених гостей, за підготовкою до свята на мільйони євро спостерігав чи не весь світ.
Цього року ім‘я зятя екс-президента Леоніда Кучми прогриміло на весь світ. Звістка про те, що у французьких Альпах відсвяткує свій 50-річний ювілей Віктор Пінчук, облетіла чи не всі ЗМІ.
"Los Angeles Times", "New York Post", "The Huffington Post", "The Daily Mail", "The Telegraph", "Le Dauphiné Libéré" - всі вони написали про гламурного українця-марнотратника.
Нагадаємо, 18-го грудня подружжя Пінчуків відгуляло із шиком і блиском. За попередніми оцінками ЗМІ, помпезний бенкет і шоу обійшлися Пінчуку у 5 мільйонів євро, або 4,3 мільйона фунтів стерлінгів, або 6 мільйонів доларів.
Як зазначає британське видання "The Daily Mail", прес-служба Віктора Пінчука відмовилася коментувати інформацію про грандіозну приватну вечірку.
"Le Dauphiné Libéré" знову написав про Пінчука  Пінчук пустив школярів Куршевеля на репетиції Cirque du SoleilЯк раніше писав ТаблоID, 14-го грудня український олігарх Віктор Пінчук відзначив 50-літінй ювілей. Дружині мільярдера, Олені Пінчук 40 років виповнилося 3-го грудня. Таке подвійне сімейне свято Пінчуки вирішили відгуляти масштабно.
307-ий номер у рейтингу найбагатших людей світу 2010-го року за версією "Forbes" "окупував" гірськолижний курорт Куршевель заради birthday-party.
Втім, на фоні світової кризи і злиднів, в яких живуть мільйони українців та інших мешканців планети, для когось свято Пінчука виглядало як "бенкет під час чуми".
 
До Пінчука мав приїхати і Білл КлінтонТак, одна з покоївок на елітному французькому гірськолижному курорті Куршевель побідкалася газеті "Le Parisien".
"Я гарую геть усю зиму заради мізерної зарплатні, і коли я бачу, як деякі люди можуть витрачати мільйони за один вечір, мені це огидно. Ми тут на іншій планеті", - зауважила жінка.
"П'ять мільйонів для однієї вечірки... це непристойно. Це особливо скандально, коли через кризу купа людей у Франції ледве зводять кінці з кінцями, не кажучи вже про купівлю різдвяних подарунків", - додав у коментарі цьому ж паризькому виданню лижник, який попросив не називати його імені.
Як раніше повідомлялося, на ювілеї Пінчука дала закрите шоу відома канадська трупа "Cirque du Soleil", а гостей пригощав один із найкращих шеф-кухарів світу Ален Дюкасс.
До слова, як пишуть у ЗМІ, серед гостей Пінчуків у Франції мав бути й колишній президент Сполучених Штатів Америки Білл Клінтон. Нагадаємо, затятий саксофоніст і любитель секс-пригод не так давно побував у Києві саме на запрошення фонду Віктора Пінчука.

   16 декабря уголовное отребье, донецкая срань устроила побоище в стенах так называемой "Рады". Кто на что учился... В ходу у бандитов были стальные цепи, металлические ломы, кастеты, прочий уголовный инвентарь. Активным фигурантом побоища был нардеп Артём Пшонка - сын Генерального кума Украины и крестник главного пахана...
Вопрос: ЧТО МЫ - ЗАКАРПАТСКИЙ НАРОД - ВСЁ ЕЩЁ ЖДЁМ ОТ УКРАИНЫ? КОГДА ЗАГОВОРИТ НАШ ЗДОРОВЫЙ РЕГИОНАЛЬНЫЙ ЭГОИЗМ, НАШ ЕВРОПЕЙСКИЙ ДУХ? ПО-МОЕМУ - ПОРА СМАТЫВАТЬСЯ ИЗ ЭТОЙ МУХОСРАНИ...

Томаш МАСАРИК. Демократия как политическая реализация любвиДмитрий ТРАВИН

Предыдущие статьи цикла Первый президент Чехословакии Томаш Масарик как-то заметил: "Если небольшой народ чего-нибудь добивается своими слабыми силами, - это имеет безмерную нравственную значимость - так же, как грош евангельской вдовы". Демократическая Чехословакия 20-30-х гг., выросшая в окружении тоталитарных и авторитарных режимов, имела для ХХ века значимость, совершенно несопоставимую со скромными размерами ее территории.
Посланник Господа Демократия не является порождением ХХ века, но ХХ век можно назвать веком демократии. Если столетием раньше она оставалась еще экзотическим цветком в бескрайнем поле деспотий, то сегодня демократия обосновалась на всех континентах.
Сдвиг этот не просто количественный, но качественный. Долгое время демократия считалась в мире не более чем англо-американской затеей, которую отдельные прогрессивные умы надеялись, коли повезет, внедрить в своих родных краях. Сегодня mainstream интеллектуализма исходит из предположения, что демократия должна быть внедрена повсеместно.
С этим подходом не все согласны, однако по прошествии ХХ века оригиналом уже слывет не тот, кто надеется рассадить демократию среди баобабов, а тот, кто полагает, будто есть на земле место, где она даже при правильном поливе и регулярной подкормке может, тем не менее, не произрасти.
У нас года не проходит без того, чтобы ради торжества демократии не судили какого-нибудь диктатора. Норьега, Ро Деу, Хонеккер, Пиночет, Милошевич... Дело здесь не в личностях - дело в принципе. Служить демократии стало хорошим тоном. Примерно так же, как в далеком прошлом - отправляться отвоевывать гроб Господень, а в не столь далеком - отвечать ударом шпаги на нанесенное тебе оскорбление.
Столь безусловная любовь, питаемая к демократии, - это явление второй половины ХХ века. Однако основы подобного подхода закладывались раньше, еще в ту эпоху, когда даже в свободомыслящей Европе демократия была загнана в самый северо-западный угол.
На остальной же ее территории располагался сплошной массив режимов, либо принципиально отрицавших демократию, либо отвергнувших эту форму правления из-за ее неспособности справиться с насущными проблемами общества.
В этом темном массиве имелось лишь одно светлое пятно. Как отмечал Карл Поппер, один из ведущих мыслителей столетия, "Чехословакия Масарика была наиболее открытым среди всех обществ, не исключая и развитой части Европы".
Фигура Масарика кажется сегодня мифической из-за окружающей ее атмосферы всеобщего восхищения. Порой создается впечатление, будто это был человек, у которого просто не имелось ни недостатков, ни слабостей. Древняя мечта Платона о том, что государством должны править философы, нашла, наконец, свое воплощение в профессоре Масарике, который, кстати, всю жизнь считал себя платоником и посвятил анализу природы души в трудах великого грека свой первый научный труд.
Перечисление всех достоинств нашего героя просто не оставило бы места для изложения и анализа самой биографии. Но вот лишь некоторые из них.
Он не был властолюбив. Очень поздно придя в политику, Масарик вплоть до самого момента распада Австро-Венгрии так и не сделал себе политической карьеры. Но, находясь в эмиграции, своей борьбой за независимость Чехословакии профессор приобрел такую известность, что был заочно избран президентом страны.
Он был бескомпромиссен. Еще не имея прочного положения в науке, профессор решился оспорить истинность происхождения двух почитаемых чешскими патриотами "древних" летописей, в итоге действительно оказавшихся подделками. А через семь лет Масарик, ставший к тому времени парламентарием, сдал свой мандат, не желая участвовать во внутрипартийных склоках и не считая себя достаточно подготовленным для государственной деятельности, хотя ему тогда было уже 43 года.
Он был сторонником абсолютного равноправия. Женившись на американке Шарлотте Гарриг, Масарик добавил ее фамилию к своей собственной и с тех пор официально именовался Томаш Гарриг Масарик. Женщины его обожали, причем не только за то, что он отстаивал их права. Но сам народный кумир был однолюбом и как человек глубоко верующий - принципиальным сторонником моногамии.
Он не терпел несправедливости. В 1899 г. Масарик вмешался в дело Леопольда Гилснера - еврея, обвиненного в совершении ритуального убийства двух христианских девочек. Это дело подняло волну антисемитизма по всей империи, в которой значительная часть народа откровенно не переваривала "жидов". Масарик как специалист по проблемам культуры доказал в серии статей нелепость обвинения.
Он был великодушен. В 20-х гг. Масарик приютил в Праге большое число русских профессоров, изгнанных большевиками со своей родины, обеспечил их работой и средствами к существованию.
Само собой разумеется, что такой идеальный человек не курил, был весьма умерен в еде, постоянно занимался физкультурой и обливался холодной водой, а с 50 лет вообще не брал в рот спиртного.
Наконец, дабы не распространяться долго о степени образованности профессора, заметим, что он свободно говорил по-английски, по-французски, по-немецки и по-русски, неплохо ориентируясь также в итальянском.
Все это выглядит как описание героя из наивной романтической новеллы. Кажется, что непременно должны найтись пороки, уравновешивающие достоинства. И тем не менее, похоже, Масарик действительно был той крайне редко встречающейся в жизни личностью, до которой простым смертным тянуться, как до звезд.
Но самое удивительное в судьбе Масарика, пожалуй, даже не это. Будучи современником европейского декаданса, он миновал духовный кризис, поразивший общество, и прожил счастливую, долгую жизнь, без сомнений и метаний, медленно, но уверенно восходя с одной ступени развития на другую, оставив человечеству после своей смерти свободную страну, десяток научных трудов, а также моральный пример, к которому до сих пор считают своим долгом обращаться все убежденные поклонники демократии. А ведь для Масарика всю жизнь на первом плане находились именно самые болезненные духовные проблемы эпохи.
На пороге своего тридцатилетия он пишет исследование о суициде, в котором приходит к выводу, что "жизнь без веры теряет надежность и силу".
На следующий год он делает свой личный религиозный выбор. Воспитанный в католичестве и сохранивший на всю жизнь глубокое уважение к нему, Масарик (возможно, не без влияния жены, происходившей из старого гугенотского рода) избирает протестантизм. Он ощущает себя орудием Божьей воли, посланцем Господа миру, столь нуждающемуся в непрерывном совершенствовании.
Спустя еще семь лет он отправляется в Россию, разыскивает Льва Толстого, ведет с ним споры о Боге, душе, смысле жизни. Между ними устанавливаются близкие, теплые отношения. Однако философию, основывающуюся на непротивлении злу насилием, Масарик не принимает. Всю жизнь он сопротивляется злу и чувствует при этом такую уверенность, какой никогда не было в мятущейся душе Толстого.
Наконец, под занавес жизни в длительных беседах с Карелом Чапеком Масарик лишь минимальное внимание уделяет политике. В основе же бесед - три кита: философия, демократия, вера - то, что занимало его больше всего.

Янукович назвав підприємців, що протестують, корупціонерами Президент України Віктор Янукович назвав підприємців, що протестують, корупціонерами. Про це Глава держави заявив після саміту Україна-ЄС в інтерв'ю британському виданню «Financial Times» під час свого перебування в Брюсселі.