3-е Вдохновение Кораном.
СУРА 68 ЧАСТЬ ВТОРАЯ
(34) Истинно, набожным у Господа блаженные сады.
(35) Поступим ли Мы с Подчиненными как с теми, что грешны?
(36) Что с вами и каково суждение?
(37) Или у вас писание, а в нём учение
(38) Что вам, поистине, любое предпочтение?
(39) Или у вас Наши клятвы вплоть до Дня Предстояния о том, что вам – плод вашего суждения?
(40) Спроси их, кем будут клятвы подтверждены?
(41) Или у них – святые? Пускай же приведут своих святых, если правдивы они.
(42) В тот день, когда откроются все тайны, и призовут земной поклон вершить, они не смогут сделать преклонение –
(43) Опущены их взоры и их постиг позор, а ведь могли они пасть ниц, (когда спустилось повеление).
(44) Оставь Меня с теми, кто ложью считает этот рассказ – когда они не будут знать, их жизнь постигнет завершение –
(45) Я дам отсрочку им, ведь замыслы Мои прочны.
(46) Или ты просишь награды и у них от платы отягощение?
(47) Или, быть может, пишут они тайное откровение?
(48) Ты дотерпи! Господь решит! Не будь подобен спутнику кита. Вот он воззвал, когда его постигло заточение.
(49) И если б не Господня милость, то был бы выброшен он на пустырь, его постигло б унижение.
(50) Избрал его Господь и сделал человеком правоты.
(51) А те, кто отвергает, своими взорами тебя готовы опрокинуть, и, слушая Упоминание, говорят: «Его коснулось бесов проникновение»
(52) Но это - не что иное, как Упоминание для народов, (ниспосланное с Божьей высоты).
Тимур Джумагалиев - ответственный за перевод.
Источник: http://blogs.mail.ru/mail/timjum/62F437EA42AA03A5.html
(34) Истинно, набожным у Господа блаженные сады.
(35) Поступим ли Мы с Подчиненными как с теми, что грешны?
(36) Что с вами и каково суждение?
(37) Или у вас писание, а в нём учение
(38) Что вам, поистине, любое предпочтение?
(39) Или у вас Наши клятвы вплоть до Дня Предстояния о том, что вам – плод вашего суждения?
(40) Спроси их, кем будут клятвы подтверждены?
(41) Или у них – святые? Пускай же приведут своих святых, если правдивы они.
(42) В тот день, когда откроются все тайны, и призовут земной поклон вершить, они не смогут сделать преклонение –
(43) Опущены их взоры и их постиг позор, а ведь могли они пасть ниц, (когда спустилось повеление).
(44) Оставь Меня с теми, кто ложью считает этот рассказ – когда они не будут знать, их жизнь постигнет завершение –
(45) Я дам отсрочку им, ведь замыслы Мои прочны.
(46) Или ты просишь награды и у них от платы отягощение?
(47) Или, быть может, пишут они тайное откровение?
(48) Ты дотерпи! Господь решит! Не будь подобен спутнику кита. Вот он воззвал, когда его постигло заточение.
(49) И если б не Господня милость, то был бы выброшен он на пустырь, его постигло б унижение.
(50) Избрал его Господь и сделал человеком правоты.
(51) А те, кто отвергает, своими взорами тебя готовы опрокинуть, и, слушая Упоминание, говорят: «Его коснулось бесов проникновение»
(52) Но это - не что иное, как Упоминание для народов, (ниспосланное с Божьей высоты).
Тимур Джумагалиев - ответственный за перевод.
Источник: http://blogs.mail.ru/mail/timjum/62F437EA42AA03A5.html
Ніч державності Ліна КОСТЕНКО

Чому шарикови засіли в парламенті й прикидаються депутатами? Чому силові міністерства в руках людей, які «без году неделя» громадяни України? Чому державні інституції здійснюють антидержавну політику? Хто пускає під укіс нашу культуру, освіту, наш рух до Європи?
Півстоліття тому Євген Маланюк означив стан України в історії як «Ніч бездержавності». Бо таки ніч, то українці й поснули. І наснилася їм держава. Молода, незалежна, демократична. Зі своїм прапором, і гербом, і державною мовою. Всі її люблять, всі поважають. Земля родить, економіка розвивається. Президент обраний всенародно, депутати чесні, суди справедливі. Ані тіні корупції. Культура в розквіті. І все це дісталося задарма, просто вломилося від розпаденого Союзу.
Тільки хто ж це там співає вночі: «Не спи, моя рідна земля, прокинься, моя Україно»? А, це ж той гурт «Мандри», Хома невсипущий, постукайте йому в батарею, людей побудить. Але від нього вже не залежить, — коли пісня гарна, то вже й сама в душі відлунює: «Це дивляться з темних небес загиблі поети й герої».
І що ж вони бачать з тих темних небес?
А бачать вони велику й прекрасну країну, найбільшу в Європі — понад шістсот тисяч квадратних кілометрів (Франція — до п’ятисот з половиною тисяч, Німеччина й того менше). А клімат, а земля! А природні ресурси! А «лани широкополі, і Дніпро, і кручі»! А «село, і серце одпочине»! А «хрущі над вишнями гудуть»! А «грає синє море»! І «на оновленій землі» «врага» немає, «супостата», а люди вільні, совісні й роботящі!
Так, це та земля, це та країна, за яку ви боролися і за яку ви загинули. У повстаннях і війнах, у в’язницях і депортаціях, у Сибіру, на Колимі, на Соловках, у Сандармосі. Скрізь, де зарівняні ваші могили.
Це Україна, яка була вам дорожча від вашого життя.
Тільки чому ж вона тепер така занехаяна? Чому така зневажена, окрадена і залежна на 21-му році Незалежності?
Де поділися люди, було ж 52 мільйони!
Чому тривалість життя менша, ніж у Гондурасі?
Чому молодь полишає Україну?
Вам там з небес видно покинуті села, по стріхи у бур’янах. Отруєну Чорнобильську зону. Наші забуті і сплюндровані святині. Безпам’ятні русифіковані міста, привласнені ліси й угіддя. Береги, забудовані елітними котеджами, брутально відняті у людей. Колись був «глитай, або ж павук», а це що за нові павуки — «олігархи»? Яким правом вони опосіли цю землю і висотують її надра?!
І що це за нова каста — «мажори», що цинічно й безкарно чавлять людей?!
Коли це було в Україні, щоб безпритульні діти тинялися по вокзалах, ночували у підвалах і каналізаціях? Щоб розцвітала наркоманія і проституція, торгівля людьми та їхніми органами?
Чому правоохоронці рекрутуються у бандити?
Чому вбивають журналістів? Чому й досі не покарані вбивці Гонгадзе?!
Чому шарикови засіли в парламенті і прикидаються депутатами? Чому силові міністерства в руках людей, які без году неділя громадяни України? Чому державні інституції здійснюють антидержавну політику?
Хто пускає під укіс нашу культуру, освіту, наш рух до Європи?
Чому опозиційні політики опинилися за гратами? Чому по наших вулицях крокує той самий Ленін? Чому так густо Героїв України, коли Україна в такому занепаді?!
Це за таку Україну ви гинули, поети й герої?!
Чи, може, нація спить і їй під ранок сняться кошмари?
То розбудіть її з темних небес, щоб не було так, як попереджав Шевченко: «І в огні її, окраденую, збудять». Бо тоді вже буде запізно.
Отож Маланюк написав «Ніч бездержавності», коли не було держави. А виявляється, що і з державності теж можна зробити ніч. То чи не час вже писати «Ніч державності»?
Втім, у нас буває і день — щороку День Незалежності. І щоразу до цього дня влада робить якийсь подарунок. То авіа-шоу над Скнилівським аеродромом, то Ново-Богданівські феєрверки, то аварію на шахті ім. Засядька. Цього року подарувала закон «Про засади державної мовної політики». Провела його так віртуозно, в такий шулерський спосіб, розвівши опозицію «как котят», аж сама замилувалася: «оцените красоту игры».
Що ж, оцінили. Найвищий імперський бал. Цей закон увійде в історію як ганебна тріада — Валуєвський циркуляр, Емський указ і Закон гамадрилів, підписаний президентом. До речі, саме в ці дні наступного року — 150-літній ювілей Валуєвського циркуляра.
Свою лепту внесли й комуністи: до Дня Прапора пропонують скасувати державний прапор і герб. Теж непоганий подарунок до Дня Незалежності.
Також до цього дня по амністії дарують свободу кримінальним злочинцям. Однак лідерів опозиції не відпустять. Один соціально небезпечний — навіть у тюрмі книжки читає. А друга то взагалі жах — б’є вікна, розламує ѓрати, дарма що мініатюрна, троє здоровенних мужиків не могли скрутити. Тюремщика так побила, третій місяць в синцях ходить.
Ви там погляньте з темного неба, — чи не літає десь у піднебессі надувне серце? Це опозиція так відзначила річницю ув’язнення свого лідера — запустила в повітря біло-червоні кульки. Дуже ефективний спосіб. Хай сидить у в’язниці, а ми тут будемо бульки, вибачте, кульки пускати.
А заразом вже й подивіться — десь там літає і серпантин липучки, на яку в Мухоловці, чи то пак, у Мухолатці налипла інтелігенція, що прибула до президента уклінно просити, аби не підписував єзуїтський закон.
А це вже персонально для вас, загиблі поети й герої. Той, хто у нас замість віртуального мера, теж підготував подарунок — пообіцяв відкрити «Парк пам’яті борців за свободу і Незалежність України». Щоправда, той парк заклали давно, ще до Десятої річниці, одинадцять років тому. Боюсь, що там уже й металеві літери покрали.
Раніше День Незалежності відзначали військовим парадом. А ниньки буде Парад вишиванок. Надзвичайно яскраве дійство, особливо з огляду на становище країни і атмосферу в суспільстві. Очолить парад, очевидно, колона кровосісів з борцем з папєрєднікамі у вишиванках принципово партійного синього кольору.
Також відбудеться Всеукраїнський фестиваль морозива, «Перегони на офісних стільцях» і «Ярмарок інтелектуального капіталу». Видно, за 21 рік Незалежності так надбали інтелекту, що пора вже ярмаркувати. А щоб хто не здумав протестувати біля Українського дому, — на Європейській площі розмістять величезний квітник, ніде ногою ступити. Якщо ж, все-таки, з’являться якісь порушники спокою, то на це є спецпризначенці, «Беркути» й «автозаки», — оцініть красоту терміну. Вас возили у воронках, гнали по етапу, тепер в Україні вдосконалений транспорт — авто для заключенных. Навіть не ув’язнених, а відверто, без церемоній, на перспективу, — заключенных. Йдеться ж бо до спільного економічного простору, митного, культурного й некультурного. Дезінформаційний простір і так уже спільний.
Так що «Не спи, моя рідна земля, прокинься, моя Україно!», якщо не хочеш, щоб тебе й надалі кошмарило.
19 серпня 2012 року
2-ое Вдохновение Кораном
СУРА 68 ЧАСТЬ ПЕРВАЯ
(1) Нун-буква. И записью и тем, что пишут клятва!
(2) Не ты охвачен бесом по милости Господней (необъятной)!
(3) И не иссякнет для тебя награда (и как она приятна)!
(4) Великим нравом обладаешь ты.
(5) Ты увидишь и они, (и станет понятно),
(6) В ком из вас безумие (было вероятно).
(7) Истинно Господь твой знает сбившихся, и знает идущих по Его пути.
(8) И тем, кто не поверил, не поддавайся ты.
(9) Они бы хотели, чтоб ты не противился, и они бы отнеслись халатно.
(10) И не поддавайся ничтожному, чьи клятвы пусты,
(11) Клеветнику, разносящему сплетни (для вражды),
(12) Препятствующему Добру, беззаконнику, тому, чьи поступки дурны,
(13) Тому, чьи действия грубы, а после этого низки,
(14) Хоть у него сторонники, а карманы деньгами полны.
(15) Когда ему читают знаки Наши, он говорит: «Благодаря сказаниям древних они сочинены»
(16)Мы поставим ему клеймо на рыло его (за слова, адекватно).
(17)Мы испытали их, подобно испытанию владельцев сада, когда те поклялись, что утром соберут плоды,
(18) Не захотев воздать хвалу, (что было б благодатно).
(19) Когда же спали - налетел на сад от Господа тайфун (внезапно).
(20) Наутро сад стал землею пустоты.
(21) И утром звали, (не зная постигшей беды):
(22) «Ступайте на участок, если хотите собрать плоды»
(23) Они отправились, шепча между собой (отвратно):
(24) «Пускай сегодня не входит к вам туда достигший бедноты».
(25) И стали сердиться они.
(26) Когда ж увидели свой сад, сказали: «Ведь, что мы сбились - (нам понятно).
(27) Напротив! Мы лишены плодов - (невероятно)!»
(28) Лучший средь них промолвил: "Что Бога восхвалить должны - не я ли говорил вам внятно?"
(29) Они сказали: "Господу хвала! Деяния наши злом омрачены".
(30) И стали упрек бросать друг другу (безрезультатно).
(31) Они сказали: "Горе нам! Произвол вершили мы.
(32) Возможно, Господь наш заменит сад лучшим, чем он. Ведь с просьбой к Господу мы возвращаемся обратно".
(33) Таково страдание. Страдание ж Последнего мира больше, если б знали они (знатно)!
Тимур Джумагалиев - ответственный за перевод.
Обсуждение здесь:
http://blogs.mail.ru/mail/timjum/369691C599B070A7.html
(1) Нун-буква. И записью и тем, что пишут клятва!
(2) Не ты охвачен бесом по милости Господней (необъятной)!
(3) И не иссякнет для тебя награда (и как она приятна)!
(4) Великим нравом обладаешь ты.
(5) Ты увидишь и они, (и станет понятно),
(6) В ком из вас безумие (было вероятно).
(7) Истинно Господь твой знает сбившихся, и знает идущих по Его пути.
(8) И тем, кто не поверил, не поддавайся ты.
(9) Они бы хотели, чтоб ты не противился, и они бы отнеслись халатно.
(10) И не поддавайся ничтожному, чьи клятвы пусты,
(11) Клеветнику, разносящему сплетни (для вражды),
(12) Препятствующему Добру, беззаконнику, тому, чьи поступки дурны,
(13) Тому, чьи действия грубы, а после этого низки,
(14) Хоть у него сторонники, а карманы деньгами полны.
(15) Когда ему читают знаки Наши, он говорит: «Благодаря сказаниям древних они сочинены»
(16)Мы поставим ему клеймо на рыло его (за слова, адекватно).
(17)Мы испытали их, подобно испытанию владельцев сада, когда те поклялись, что утром соберут плоды,
(18) Не захотев воздать хвалу, (что было б благодатно).
(19) Когда же спали - налетел на сад от Господа тайфун (внезапно).
(20) Наутро сад стал землею пустоты.
(21) И утром звали, (не зная постигшей беды):
(22) «Ступайте на участок, если хотите собрать плоды»
(23) Они отправились, шепча между собой (отвратно):
(24) «Пускай сегодня не входит к вам туда достигший бедноты».
(25) И стали сердиться они.
(26) Когда ж увидели свой сад, сказали: «Ведь, что мы сбились - (нам понятно).
(27) Напротив! Мы лишены плодов - (невероятно)!»
(28) Лучший средь них промолвил: "Что Бога восхвалить должны - не я ли говорил вам внятно?"
(29) Они сказали: "Господу хвала! Деяния наши злом омрачены".
(30) И стали упрек бросать друг другу (безрезультатно).
(31) Они сказали: "Горе нам! Произвол вершили мы.
(32) Возможно, Господь наш заменит сад лучшим, чем он. Ведь с просьбой к Господу мы возвращаемся обратно".
(33) Таково страдание. Страдание ж Последнего мира больше, если б знали они (знатно)!
Тимур Джумагалиев - ответственный за перевод.
Обсуждение здесь:
http://blogs.mail.ru/mail/timjum/369691C599B070A7.html
Ліну Костенко обурило "садистське" етапування Тимошенко
Видатна українська письменниця Ліна Костенко та її донька, літературознавець, Оксана Пахльовська підписали спільну заяву української інтелігенції з приводу невизнання рішення Апеляційного суду Києва у справі лідера опозиції Юлії Тимошенко, повідомляє прес-служба БЮТ. Як відомо, Ліна Костенко принципово ніколи не підписує спільних звернень і заяв, зазначає прес-служба. Цей випадок є винятковим.
Ліна Костенко та Оксана Пахльовська обурені тим, що "влада прийняла садистське рішення етапувати Юлію Тимошенко з Лук'янівського СІЗО в колонію, тим більше, що це демонстративно робиться напередодні Нового року". "Це схоже на цинічний розрахунок на те, що суспільство у приємних передсвяткових турботах забуде про людину, яка вміє принципово і послідовно сказати "ні" знущанню над державою і за це сьогодні йде царсько-сталінським етапом у колонію", - вважають підписанти. Як зазначається у повідомлені, Ліна Костенко та Оксана Пахльовська, як інші видатні представники української інтелігенції, не визнають "несправедливе рішення підконтрольного чинному президентові Апеляційного суду Києва у справі Юлії Тимошенко та сподіваються, що воно найближчим часом буде скасоване в Європейському суді з прав людини, – дякуючи при тому Європейському суду за невідкладний розгляд справи, який є свідченням обурення європейської спільноти цією несправедливою і ганебною для України історією".
Більше читайте тут: http://tsn.ua/politika/linu...
Ліна Костенко та Оксана Пахльовська обурені тим, що "влада прийняла садистське рішення етапувати Юлію Тимошенко з Лук'янівського СІЗО в колонію, тим більше, що це демонстративно робиться напередодні Нового року". "Це схоже на цинічний розрахунок на те, що суспільство у приємних передсвяткових турботах забуде про людину, яка вміє принципово і послідовно сказати "ні" знущанню над державою і за це сьогодні йде царсько-сталінським етапом у колонію", - вважають підписанти. Як зазначається у повідомлені, Ліна Костенко та Оксана Пахльовська, як інші видатні представники української інтелігенції, не визнають "несправедливе рішення підконтрольного чинному президентові Апеляційного суду Києва у справі Юлії Тимошенко та сподіваються, що воно найближчим часом буде скасоване в Європейському суді з прав людини, – дякуючи при тому Європейському суду за невідкладний розгляд справи, який є свідченням обурення європейської спільноти цією несправедливою і ганебною для України історією".
Більше читайте тут: http://tsn.ua/politika/linu...
КРИЛА
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
(Ліна Костенко)
Презентація книги Ліни Костенко "Річка Геракліта"
Презентація книги Ліни Костенко в Національному університеті ім.Драгоманова.
http://zn.ua/articles/88372
Ліна Костенко: мужчини зникають як явище...
[08.02.2011 16:35]
Ліна Костенко: мужчини зникають як явище, їхнє місце посіли гібриди
Ліна КОСТЕНКО презентувала у Харкові свій перший прозовий роман «Записки українського самашедшого».
Як передає кореспондент УНІАН, презентація відбулась у Харківському театрі опери і балету ім. Лисенка 7 лютого. Зала на півтори тисячі місць не могла вмістити усіх шанувальників творчості Л.КОСТЕНКО, і близько тисячі людей не змогли пройти до приміщення.
«Я дякую всім і кожному, хто прийшов», - сказала Л.КОСТЕНКО, звертаючись до аудиторії, яка, стоячи, вітала її тривалими оваціями.
Л.КОСТЕНКО зазначила, що не є феміністкою, але «десь у мене там написано, що мужчини зникають як явище, їхнє місце посіли круті, ерзац, замінники, гібриди… Ну так є... Але при тому, розумієте, я хотіла написати без психологічних похибок, без такого дурного епатажу».
Вона відзначила, що у період написання багато «вчитувалася у Гоголя», геніального автора «Записок сумасшедшего», і розповіла, чому написала «саме записки українського самашедшого». «Я зрозуміла, що я повинна дати специфіку українського божевілля. Бо в кожній країні, у кожній нації є своя специфіка. Я там у романі написала, у кого яка. Тому що, скажімо, манія величі - це ж хвороба, «псіхіческая болезнь». Але комплекс меншовартості – це гірша хвороба. А ми звикли. Розумієте? Нам нав’язують, а ми звикли. У нас незалежна країна, а політики закликають встати з колін», – сказала поетеса.
«Це, – додала Л.КОСТЕНКО, – нав’язані стереотипи. Мене зацікавило, чому цей народ терпить. Десь у мене там написано, що мужчини імперських націй діють з позиції сили, мужчини поневолених, але гордих націй, – вони пручаються. А наші оце думають, що якось воно буде. А не буде, тому що принижена людина ніколи не стане людиною. І оце все мене мучило, і я подумала: напишу я специфіку українського божевілля».
Пояснюючи, чому вирішила написати «саме записки українського самашедшого», Л.КОСТЕНКО сказала: «Не тільки тому, що в нас суржик дуже розвинутий. Написати записки українського божевільного - це дуже серйозно. Це треба писати про божевільного. А я ж то написала про нормальну людину, зашугану, розумієте, у нашому суспільстві, в такій ситуації, і там ще невідомо, хто самашедший – чи ми, чи вони. Через те я так трошки зробила таке, знаєте, забрало, ніби я пишу про сумашедшого».
Л.КОСТЕНКО повідомила, що зібраного нею матеріалу – «і світового, і українського» - було дуже багато, і цього вистачить ще на один роман. «Написалося того всього, що навіть не помістилося в цей роман, і в мене другий роман – від жінки, отам уже я буду вільна», – сказала вона.
Зустріч тривала кілька годин. У вечорі також взяли участь директор видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” Іван МАЛКОВИЧ, лікар і бард Ольга БОГОМОЛЕЦЬ, а також Тарас КОМПАНІЧЕНКО з гуртом «Хорея Козацька».
постiйна адреса статтi:
http://culture.unian.net/uk...
Ліна Костенко: мужчини зникають як явище, їхнє місце посіли гібриди
Ліна КОСТЕНКО презентувала у Харкові свій перший прозовий роман «Записки українського самашедшого».
Як передає кореспондент УНІАН, презентація відбулась у Харківському театрі опери і балету ім. Лисенка 7 лютого. Зала на півтори тисячі місць не могла вмістити усіх шанувальників творчості Л.КОСТЕНКО, і близько тисячі людей не змогли пройти до приміщення.
«Я дякую всім і кожному, хто прийшов», - сказала Л.КОСТЕНКО, звертаючись до аудиторії, яка, стоячи, вітала її тривалими оваціями.
Л.КОСТЕНКО зазначила, що не є феміністкою, але «десь у мене там написано, що мужчини зникають як явище, їхнє місце посіли круті, ерзац, замінники, гібриди… Ну так є... Але при тому, розумієте, я хотіла написати без психологічних похибок, без такого дурного епатажу».
Вона відзначила, що у період написання багато «вчитувалася у Гоголя», геніального автора «Записок сумасшедшего», і розповіла, чому написала «саме записки українського самашедшого». «Я зрозуміла, що я повинна дати специфіку українського божевілля. Бо в кожній країні, у кожній нації є своя специфіка. Я там у романі написала, у кого яка. Тому що, скажімо, манія величі - це ж хвороба, «псіхіческая болезнь». Але комплекс меншовартості – це гірша хвороба. А ми звикли. Розумієте? Нам нав’язують, а ми звикли. У нас незалежна країна, а політики закликають встати з колін», – сказала поетеса.
«Це, – додала Л.КОСТЕНКО, – нав’язані стереотипи. Мене зацікавило, чому цей народ терпить. Десь у мене там написано, що мужчини імперських націй діють з позиції сили, мужчини поневолених, але гордих націй, – вони пручаються. А наші оце думають, що якось воно буде. А не буде, тому що принижена людина ніколи не стане людиною. І оце все мене мучило, і я подумала: напишу я специфіку українського божевілля».
Пояснюючи, чому вирішила написати «саме записки українського самашедшого», Л.КОСТЕНКО сказала: «Не тільки тому, що в нас суржик дуже розвинутий. Написати записки українського божевільного - це дуже серйозно. Це треба писати про божевільного. А я ж то написала про нормальну людину, зашугану, розумієте, у нашому суспільстві, в такій ситуації, і там ще невідомо, хто самашедший – чи ми, чи вони. Через те я так трошки зробила таке, знаєте, забрало, ніби я пишу про сумашедшого».
Л.КОСТЕНКО повідомила, що зібраного нею матеріалу – «і світового, і українського» - було дуже багато, і цього вистачить ще на один роман. «Написалося того всього, що навіть не помістилося в цей роман, і в мене другий роман – від жінки, отам уже я буду вільна», – сказала вона.
Зустріч тривала кілька годин. У вечорі також взяли участь директор видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” Іван МАЛКОВИЧ, лікар і бард Ольга БОГОМОЛЕЦЬ, а також Тарас КОМПАНІЧЕНКО з гуртом «Хорея Козацька».
постiйна адреса статтi:
http://culture.unian.net/uk...
*******
Як холодно! Акація цвіте.
Стоїть, як люстра, над сирим асфальтом.
Сумної зірки око золоте,
і електричка скрикнула контральто.
Я тихо йду. Так ходять скрипалі,
не сколихнувши музику словами.
Єдина мить - під небом на землі
отак побути наодинці з Вами!
Ви теж, мабуть, десь тихо ідете.
Страждання наше чисте і терпляче.
Як холодно!.. Акація цвіте.
Як холодно! Душа за Вами плаче.
Ліна Костенко.
*******
Как холодно! Акация цветёт.
Стоит, как люстра, над сырым асфальтом.
Звезды печальной прерванный полёт,
и электричка вскрикнула контральто.
Иду я так, как ходят скрипачи,
неся с собою музыку незримо.
Один лишь миг - под звёздами в ночи
вот так побыть наедине с любимым!
И он, быть может, где-то так идёт.
Страданье наше чисто, терпеливо.
Как холодно!.. Акация цветёт.
Рыдает по тебе душа, любимый...
/Перевод С. Похилько/
Стоїть, як люстра, над сирим асфальтом.
Сумної зірки око золоте,
і електричка скрикнула контральто.
Я тихо йду. Так ходять скрипалі,
не сколихнувши музику словами.
Єдина мить - під небом на землі
отак побути наодинці з Вами!
Ви теж, мабуть, десь тихо ідете.
Страждання наше чисте і терпляче.
Як холодно!.. Акація цвіте.
Як холодно! Душа за Вами плаче.
Ліна Костенко.
*******
Как холодно! Акация цветёт.
Стоит, как люстра, над сырым асфальтом.
Звезды печальной прерванный полёт,
и электричка вскрикнула контральто.
Иду я так, как ходят скрипачи,
неся с собою музыку незримо.
Один лишь миг - под звёздами в ночи
вот так побыть наедине с любимым!
И он, быть может, где-то так идёт.
Страданье наше чисто, терпеливо.
Как холодно!.. Акация цветёт.
Рыдает по тебе душа, любимый...
/Перевод С. Похилько/
Метки: Лина Костенко
*******
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути,
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
Ліна Костенко.
*******
И как теперь тебя забуду?
Душа до края добрела.
Такую дивную цикуту
ещё я в жизни не пила.
Пречистой вот такой печали,
такой вот жажды - сразу, вдруг,
такого вскрика в том молчаньи,
и магии такой вокруг.
И тишины такой вот звёздной,
такой безмерности в судьбе!..
И не стихи вот это, может, -
цветы, что брошены тебе.
/Перевод С. Похилько/
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути,
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
Ліна Костенко.
*******
И как теперь тебя забуду?
Душа до края добрела.
Такую дивную цикуту
ещё я в жизни не пила.
Пречистой вот такой печали,
такой вот жажды - сразу, вдруг,
такого вскрика в том молчаньи,
и магии такой вокруг.
И тишины такой вот звёздной,
такой безмерности в судьбе!..
И не стихи вот это, может, -
цветы, что брошены тебе.
/Перевод С. Похилько/
Метки: Ліна Костенко.
*******
Розвиднилось траві, - упали такі роси!
Ще, може, буде трішки не зими.
В лісах блукають згорблені колоси -
дерева, неприкаяні, як ми.
Їм сумно, як і нам. Ніде немає літа.
Од холоду в ногах посиніли дуби.
Лиш там, де лось лежав, земля була зігріта, -
тихесенько ростуть здивовані гриби.
Ліна Костенко.
*******
Как праздник для травы,- сошли такие росы!
Немного ещё будет не зимы.
И бродят по лесам горбатые колоссы -
деревья - неприкаянно, как мы.
Им грустно, как и нам. Нигде уже нет лета.
От холода в ногах синеют все дубы.
Лишь там, где лось лежал, земля была согрета, -
Поднялись в изумленьи последние грибы.
/Перевод С.Похилько/
Ще, може, буде трішки не зими.
В лісах блукають згорблені колоси -
дерева, неприкаяні, як ми.
Їм сумно, як і нам. Ніде немає літа.
Од холоду в ногах посиніли дуби.
Лиш там, де лось лежав, земля була зігріта, -
тихесенько ростуть здивовані гриби.
Ліна Костенко.
*******
Как праздник для травы,- сошли такие росы!
Немного ещё будет не зимы.
И бродят по лесам горбатые колоссы -
деревья - неприкаянно, как мы.
Им грустно, как и нам. Нигде уже нет лета.
От холода в ногах синеют все дубы.
Лишь там, где лось лежал, земля была согрета, -
Поднялись в изумленьи последние грибы.
/Перевод С.Похилько/
Метки: Ліна Костенко.
Ирина Штыка,
07-03-2011 12:22
(ссылка)
Новий роман "Записки українського самашедшого"
Палкі шанувальники творчості Ліни Костенко! Висловіть свої враження!
*******
Не говори печалью взгляда
о том, чего не вымолвить словами.
Как нарастает туча перед градом,
так возникала нежность между нами.
Она такое счастье обещала,
но уберечь его не помогла...
Какая между нами радуга стояла!
Какая пропасть между нами пролегла.
/Перевод Светланы Похилько/
о том, чего не вымолвить словами.
Как нарастает туча перед градом,
так возникала нежность между нами.
Она такое счастье обещала,
но уберечь его не помогла...
Какая между нами радуга стояла!
Какая пропасть между нами пролегла.
/Перевод Светланы Похилько/
Метки: Лина Костенко
*******
Вот так, как сроду, тайно, с тыла
мещан оскаленных рои
до боли ненавидят мою силу, -
я ненавижу слабости свои.
И сколько их! Я соткана в печали.
Для ближних снято сотни одежин.
Коленопреклонённо, как Почаев,
Стоит душа передо всем святым.
Жужжат и жалят мириады версий.
Ну, что же, - пусть. Сильна я, даже зла.
Я знаю: слабость - то сестра диверсий.
Я ж в диверсантах сроду не была.
/Перевод Светланы Похилько /
*******
Отак, як зроду, потаємно, з тилу,
усіх міщан ощирені лаї
ненавидять мою скажену силу,
ненавиджу я слабкості свої.
І скільки їх! Я зіткана з печалі.
Для ближніх знято тисячу свитин.
Коліна преклонивши, як Почаїв,
стоїть душа перед усім святимі.
Дзижчать і жалять міріади версій.
Ну, що ж, нехай. Я сильна, навіть зла.
Я знаю: слабкість - це одна з диверсій.
А я ще в диверсантах не була.
мещан оскаленных рои
до боли ненавидят мою силу, -
я ненавижу слабости свои.
И сколько их! Я соткана в печали.
Для ближних снято сотни одежин.
Коленопреклонённо, как Почаев,
Стоит душа передо всем святым.
Жужжат и жалят мириады версий.
Ну, что же, - пусть. Сильна я, даже зла.
Я знаю: слабость - то сестра диверсий.
Я ж в диверсантах сроду не была.
/Перевод Светланы Похилько /
*******
Отак, як зроду, потаємно, з тилу,
усіх міщан ощирені лаї
ненавидять мою скажену силу,
ненавиджу я слабкості свої.
І скільки їх! Я зіткана з печалі.
Для ближніх знято тисячу свитин.
Коліна преклонивши, як Почаїв,
стоїть душа перед усім святимі.
Дзижчать і жалять міріади версій.
Ну, що ж, нехай. Я сильна, навіть зла.
Я знаю: слабкість - це одна з диверсій.
А я ще в диверсантах не була.
Метки: Ліна Костенко
*******
Останови меня, и сам остановись.
Раз в никогда такой любовь бывает.
Она ж промчится, разрушая жизнь,
Сметая всё, калеча и ломая.
Она ж порвёт покой нам до струны
Она слова нам все сожжёт устами.
Останови меня, прошу, останови,
Пока могу я укротить цунами.
Пока могу...Но поздно. Невозможно.
Пришёл черёд и на мою зорю:
Или с тобой я душу отморожу,
Или с тобой я пламенем сгорю.
/ Перевод Светланы Похилько/
*******
Спини мене. Отямся і отям.
Така любов буває раз в ніколи.
Вона ж промчить над зламаним життям,
За нею ж будуть бігти видноколи.
Вона ж порве нам спокій до струни,
вона ж слова поспалює вустами.
Спини мене, спини і схамени
ще поки можу думати востаннє.
Ще поки можу...Але вже не можу.
Настала черга й на мою зорю:
Чи біля тебе душу відморожу,
Чи біля тебе полум"ям згорю.
Раз в никогда такой любовь бывает.
Она ж промчится, разрушая жизнь,
Сметая всё, калеча и ломая.
Она ж порвёт покой нам до струны
Она слова нам все сожжёт устами.
Останови меня, прошу, останови,
Пока могу я укротить цунами.
Пока могу...Но поздно. Невозможно.
Пришёл черёд и на мою зорю:
Или с тобой я душу отморожу,
Или с тобой я пламенем сгорю.
/ Перевод Светланы Похилько/
*******
Спини мене. Отямся і отям.
Така любов буває раз в ніколи.
Вона ж промчить над зламаним життям,
За нею ж будуть бігти видноколи.
Вона ж порве нам спокій до струни,
вона ж слова поспалює вустами.
Спини мене, спини і схамени
ще поки можу думати востаннє.
Ще поки можу...Але вже не можу.
Настала черга й на мою зорю:
Чи біля тебе душу відморожу,
Чи біля тебе полум"ям згорю.
Метки: Ліна Костенко
*******
Ищите цензора в себе.
Он там живёт - особая то повесть!
Сидит себе чертёнком он в трубе
и тихо изымает из вас совесть.
Так изнутри, по капле - не за раз! -
иконки поснимает все, до точки.
И незаметно вынет вас - из вас.
Останется одна лишь оболочка.
/Перевод С.Похилько/
*******
Шукайте цензора в собі.
Він там живе, дрімучий, без гоління.
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає з вас сумління.
Зсередини, потроху, не за раз,
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас - із вас.
Залишиться одна лиш оболонка.
Он там живёт - особая то повесть!
Сидит себе чертёнком он в трубе
и тихо изымает из вас совесть.
Так изнутри, по капле - не за раз! -
иконки поснимает все, до точки.
И незаметно вынет вас - из вас.
Останется одна лишь оболочка.
/Перевод С.Похилько/
*******
Шукайте цензора в собі.
Він там живе, дрімучий, без гоління.
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає з вас сумління.
Зсередини, потроху, не за раз,
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас - із вас.
Залишиться одна лиш оболонка.
Метки: Ліна Костенко
*******
Глаза твои сказали мне: люблю.
Душа сдавала тяжкий свой экзамен.
Как тихий звон, подобный хрусталю,
несказанное стало несказанным.
Жизнь миновала памятный перрон.
А тишина звала нас рупором вокзальным.
Как много слов написано пером.
А что не сказано, осталось несказанным.
Светали ночи, вечерели дни.
Не раз судьба качнула терезами.
Во мне слова рождались как огни.
Но не сказалось. И осталось несказанным.
/Перевод С.Похилько/
*******
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
несказане лишилось несказанним.
Душа сдавала тяжкий свой экзамен.
Как тихий звон, подобный хрусталю,
несказанное стало несказанным.
Жизнь миновала памятный перрон.
А тишина звала нас рупором вокзальным.
Как много слов написано пером.
А что не сказано, осталось несказанным.
Светали ночи, вечерели дни.
Не раз судьба качнула терезами.
Во мне слова рождались как огни.
Но не сказалось. И осталось несказанным.
/Перевод С.Похилько/
*******
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
несказане лишилось несказанним.
Метки: Ліна Костенко
ЛЕПЕСТКИ СТАРИННОГО РОМАНСА
Тот клавесин и плакал, и ласкал
печаль чужую бархатным аккордом.
Певец был стар и пел, как пеликан,
процеживая музыку сквозь горло.
Пел о своём, и плакал не о нас
тот баритон с оттенком хрипоты.
Ронял под люстрой филармонии романс
прекрасных слов увядшие цветы.
И слово с музыкой в одно соединив,
коснувшись онемевших душ едва,
слетел романс о том, как он её любил,
незабываемые ей шептал слова.
Вокал преподносил он, как бокал,
хоть пел уже с натугою немного.
Он пел и видел, как наперекор векам,
Любимая шла лунною дорогой.
Вот музыка растаяла. Антракт.
В фойе мужчины говорили прозой.
Молчали женщины. И всё было не так.
И пахло нежными духами и мимозой.
Старик тот пел без грима и гримас.
Слова - не современные и страстные.
О, спойте, спойте девушке романс!
Устали женщины быть не прекрасными.
/ Перевод С. Похилько/
ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ.
Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь горло.
Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.
На голови, де наче солов"ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.
Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.
А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.
Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й не сучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.
печаль чужую бархатным аккордом.
Певец был стар и пел, как пеликан,
процеживая музыку сквозь горло.
Пел о своём, и плакал не о нас
тот баритон с оттенком хрипоты.
Ронял под люстрой филармонии романс
прекрасных слов увядшие цветы.
И слово с музыкой в одно соединив,
коснувшись онемевших душ едва,
слетел романс о том, как он её любил,
незабываемые ей шептал слова.
Вокал преподносил он, как бокал,
хоть пел уже с натугою немного.
Он пел и видел, как наперекор векам,
Любимая шла лунною дорогой.
Вот музыка растаяла. Антракт.
В фойе мужчины говорили прозой.
Молчали женщины. И всё было не так.
И пахло нежными духами и мимозой.
Старик тот пел без грима и гримас.
Слова - не современные и страстные.
О, спойте, спойте девушке романс!
Устали женщины быть не прекрасными.
/ Перевод С. Похилько/
ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ.
Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь горло.
Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.
На голови, де наче солов"ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.
Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.
А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.
Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й не сучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.
Метки: Ліна Костенко
В этой группе, возможно, есть записи, доступные только её участникам.
Чтобы их читать, Вам нужно вступить в группу
Чтобы их читать, Вам нужно вступить в группу