Откройте свой Мир!

На следующий день после расстрела мирных жителей истребителем украинской армии... Иностранные журналисты, цветы, работники ЖКХ, простые зеваки и региональные журналисты. Свидетели событий рассказывают о том, как это было...

Возле реки Красная, практически на воде живет настоящий Робинзон. Об этом сообщает информационный ресурс Рубежного.

У самого края реки Юрий Бочаров, житель Рубежного, построил себе из камыша, пленки и обоев жилье, и вот уже почти четыре месяца живет в нем. Питается только рыбой, которую ловит. Воду пьет речную.

Вокруг его хижины – только высокий камыши и вода. Луганского Робинзона совсем не смущает то, что с наступлением темноты к нему в жилище пытаются пробраться крысы, мыши, бобры, нутрии, ондатры.

Юрий Бочаров отмечает, что жить возле воды для него привычное дело: «Часто, когда рыбачил, по несколько дней оставался на реках, ставках, озерах. Нынче, правда, это мой рекорд по длительности. Да и впервые решил домик себе сделать».

Очаровательные котята, наполовину персы ищут добрых хозяев. Окрас серый с белым и рыжий с белым, самцы и самочки. Родились 20 июня.
066 430 22 89 Светлана

Іван Марчук. Фото надане Іваном Марчуком Україні.  

Іван Марчук – єдиний українець, який потрапив до всесвітнього списку сотні
геніїв
сучасності, що був складений консалтинговою компанією Creators
Synectics. Провівши понад двадцять персональних виставок у всьому світі,
сьогодні він і далі дивує мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії.
Йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу. І це все на
противагу минулим гонінням та переслідуванням у власній державі 
Митець
не дуже охоче ділиться спогадами про роки заслання. У 1972 році
художник потрапляє під прес чиновників тогочасного політичного режиму.
Перші десять років були найтяжчими. Він жив у постійному страху: «Не
знав, чи вільний ляжу спати, чи вільний
прокинуся зранку». Але
вистояв і мовив: «Я єсьм!» «Коли я сказав собі ці слова, я відчув, що
шлюзи відкрилися і пішов потік творчої наснаги», – згадує Іван Марчук.
                                            Майстерня художника

                                                        Картина Івана Марчука


Місце,
де працює майстер, знаходиться у центрі Києва на останньому поверсі
старого будинку. Можливо, якби Іван Степанович жив один, йому б
вистачило й цього приміщення. Але ж поряд із митцем живуть безліч його
дітей – творів, які відображають, за словами самого художника, 9 різних
Марчуків. Так він назвав дев’ять циклів своїх робіт. Один з них –
«Кольорові прелюдії» – нараховує близько чотирьохсот робіт із понад тисячі існуючих. А весь творчий                                                       Картина Івана Марчука


доробок майстра становить близько 1000 творів. Кожна картина Івана Марчука – історія з дитинства. А дитинство майбутнього                                                   Картина Івана Марчука


художника
було не солодке. Пригадуючи життя у старій хатинці, він розповів, як
узимку спав під пуховою ковдрою, котра примерзала до стін. А на вікні,
всередині приміщення, лежав сніг. Але, незважаючи на лютий мороз, жага
мистецтва перемагала, і малий у самій сорочці підбігав до вікна і
малював на снігу візерунки.
 
                                               Картина Івана Марчука


Може,
один із таких візерунків нагадував своїм контуром і коня, адже пан Іван
дуже любить цих «божих створінь». Проте він зізнається, що боїться
їздити верхи і навіть надто близько наближатися до коней. «Колись у
дитинстві до мене привели жвавого коня, і я впав із нього, зламавши собі
руку», – пригадує художник. Але невдале перше знайомство не зменшило
його
любові до цих тварин. В одній з кімнат майстерні в кожного гостя
вдивляється око коня, який народився за допомогою авторської техніки
«пльонтанізму» (від слова «пльонтати» – плести). «Мені дуже подобається
ця робота, – зізнається автор. – Не розумію, чому такі сильні створіння,
як коні, слухаються людей? Можливо,                                                       Картина Івана Марчука


вони
розуміють, для чого їх було створено». Ще Іван Марчук розповів про
найулюбленіших створінь, яких він дуже поважає– павуків. Майстра
захоплює те, наскільки ці маленькі істоти розумні. «Коли я жив в
Австралії, я там бачив павуків, які плели своє павутиння увигляді
конуса, в глибині якого вони жили», – розповідає пан Іван. – Я, як
справжній дослідник та вчений, зловив осу і посадив її на павутиння.
Павук побачив, підбіг так, що оса ледве не встромила в нього жало.
Помітивши, хто саме потрапив до його пастки, павук здалеку почав кидати
на жертву своє павутиння, не наближаючись до неї. Я був уражений,
наскільки вони розумні, ці маленькі створіння».   
Твори про майбутнє
У
таких мікроскопічних деталях іноді можна побачити і майбутнє. Так
сталося з портретом Віктора Ющенка. Іван Степанович намалював його за
рік до подій 2004 року. На портреті Президент оточений субстанцією з
помаранчевих, біло-блакитних та червоних мазків. Так само було і з
картиною «Всесвітня скорбота», де майстер неначе передбачив жахи
Чорнобильської трагедії. На ній у повітрі застигли чорні фігури,
страшні, нібито скуті від болю.  Дев’ять різних Марчуків живуть в одній
квартирі, але майстер упевнений, що обов’язково прийде час, коли світ
побачить і десятого Марчука, адже життя «це і є творчість».
                                                         Картина Івана Марчука

Володимир Путін, судячи з усього, таки кріпко образився на Віктора
Януковича. Не беруся судити про причини цієї образи – тут може бути як
його невдалий візит в Україну, коли йому ні про що не вдалося
домовитися, так і щось особисте, не відоме широкому загалу. Та справа не
в цім. Інтерес для політолога, журналіста, а ще психіатра становить
реакція російського керманича...
Коли я не бачила цієї горезвісної сценки з «Великої різниці»,
яку крутили по головному російському телеканалу, а лише читала про неї,
- думала, журналісти все перебільшують. Ну, прикололися хлопці,
можливо, трохи палицю перегнули, а преса все роздула – мовляв, рука
Кремля, рука Кремля…
Але побачене мною сумнівів не залишило: це й справді чистісінької води кремлівська політтехнологія.
Тут
згадали і про невизнання Україною Південної Осетії, і про борг України
за енергоносії, який вона начебто має віддати за два роки, і багато
такого, що б’є по Януковичу особисто. А ще недвозначні нагадування про
те, як він прийшов до влади…
Ображений Путін, безперечно, мав на
меті показати панові Януковичу, що братська Росія, використовуючи свої
пропагандистські важелі, може просто знищити українського президента.
Гадаю, це було суворе попередження, висловлене в такій брутальній формі.
У
пана Януковича є кілька способів відреагувати на нього. Перше – побігти
на поклон, мовляв, вибачайте, дорогий Володимире Володимировичу,
помилочка сталася, виправимося й будемо служити вам вірою і правдою.
Другий варіант – послати москалів під три чорти (фігурально
висловлюючись), сказати їм тверде «ні» й рухатися в Європу. Який варіант
обере Янукович, залежить від його почуття гордості та відповідальності.
Проте
гадаю, українська влада обере третій варіант – промовчить, вдасть, наче
нічого не сталося, спробує зам’яти «прикрий інцидент»… Але навіть у
цьому разі осад у Віктора Федоровича залишиться… Не віриться, що його
вразлива душа легко забуде такий ляпас від «стратегічного партнера».
Та
в будь-якому разі російська влада, опускаючись до такого нервового
кривляння, демонструє свою слабкість. Ну хіба це гідно державного мужа,
образно кажучи, тицяти дулі, ставати раком до свого візаві, аби
висловити своє невдоволення? Дріб’язково якось, слабко і не
по-чоловічому…
Р.S. Якби такий сюжет був
відзнятий і прокручений в Україні, я б щиро посміялася… Але, знаючи, як
це робиться в Росії, хочу просто плюватися.
Напевне, сценку було змонтовано не зараз. Вона довгенько пролежала на кремлівських полицях, чекаючи свого часу...
Оксана Охрімчук, Москва – Київ
http://www.unian.net/ukr/ne...

14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. “Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем". В українських селах і досьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки – пора наймасовіших шлюбів в Україні.

---

До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої. Дівки, яким надоїло дівувати, в свято Покрови потайки просять: “Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою”. А на Поділлі дівчата казали: “Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу – най ся дівкою не мучу!”

Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка – це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова – найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів – період весіль, і юнки залюбки брали участь у весільних обрядодійствах.

У Карпатській Україні до Покрови остаточно поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки. Тому й казали: “Прийшла Покрова – сиди, чумаче, вдома”.

Для того, щоб усi члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над iконою Богородиці, і розвiшувала його над вхiдними дверима. Пiд ним ставали, як йшли до церкви, i проказували:

Пресвята Покрiвонько,
Перед твоїм кривалом
Голови схиляємо.
Прохаємо, Покрiвонько,
Од лиха укрити,
Здоров’ячко наше
Знов нам обновити.

На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з Півдня дув низовий вітер, зима буде теплою, якщо дув вітер із Півночі – холодною, із Заходу – сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою. Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не випав, то його не буде і в листопаді.

Цікаво, що в народі зберіглося повір’я , що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: “Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря – добром”.


Для козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. В козацькій думі про Самійла Кішку співається:

А срібло-золото на три частини паювали:
Первую часть брали, на церкви накладали,
На святого Межигорського Спаса,
На Терехтемировський монастир,
На святую Січовую Покрову давали –
Котрі давнім козацьким скарбом будували,
Щоб за їх, встаючи і лягаючи,
Милосердного Бога благали.

Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.

Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в час другої світової війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації батьківських земель, теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Богородиці.

поздравляю всех рубежан с Новым 2010 годом,всем удачи и исполнения всех желаний

и все-таки,почему Рубежное увядает,такой красивый город был

в РУБЕЖНОМ ЧЕМПИОНАТ МИРА ПО ШАШКАМ!

А почему так мало фотграфий нашего города? Я сейчас редко бываю дома- хотелось бы хоть на фото посмотреть... вспомнить...

Одно время у меня дома висел плакат, изображающий телевизионный пульт с большой красной кнопкой по центру.А на красной кнопке, в свою очередь, был изображен грибок ядерного взрыва. Слоган на плакате том вещал: НЕ НРАВЯТСЯ НОВОСТИ? ДЕЛАЙ СВОИ! Похоже, что Рубежное сейчас живет по этому слогану. Слишком уж часто в последнее время наш город появляется в сводках новостей центральных телеканалов. Судите сами: Вот уж действительно, подпольный цех по производству самогона - это раз. Взрыв пропанового баллона в киоске "Куры-гриль" - это два. И, наконец, подрыв памятника вождю мирового пролетариата - это три. Перебор, товарищи! А вам нравятся такие новости?
Как участнику "Коммунистического фронта Луганщины" по поводу последнего события следовало бы мне высказать свое грозное "Фе", но я пока воздержусь. А как человеку, который, пусть и на уровне чайника, немного знает за социальную психологию и является приверженцем "Теории масс" месье Леббона, становиться жутковато. Уровень разрушительной энергии в народе уже достиг критической своей массы. Народ морально готов к войне и революции, народ больше не сомневается в их неизбежности. Превышение критической массы всегда порождает неконтролируемую цепную реакцию. Критическая масса масс страшна, потому как это уже толпа. А толпе нужен вождь, иначе она растопчет все вокруг и саму себя тоже.
Вожди, где вы?! Что, настоящих буйных мало? Коммунисты, какой еще пинок под зад вам нужен? Регионы, время жрать гнилых кур и травиться подпольным самогоном волею судьбы(?) кануло в лету! Православные, а не страшит ли вас возможность трансформации пасхального звона в набатный? Ведь, если чисто географически, просто линейкой по карте города провести прямую от Московского 19 через Ласточку до памятника Ленину возле СШ №6, (это места событий 1-3) Святоуспенский храм в стороне не окажется. Так какая новость будет следующей - Аль-Каида в Рубежном?!

Я вот очень люблю Площадь Химиков. Не знаю почему, не помню, как давно, но если бы меня спросили: "Что ты хочешь взять с собой из родного города?", я бы выбрала ее.Иногда прихожу посидеть на ступенях лабораторного корпуса бывшего НИОПИКа, подумать, помолчать, понаблюдать за бегом времени. Там ведь совершенно особенный воздух - пахнет фенолом, железной дорогой и сыростью озер. Этот запах родного города не спутаешь ни с чем. Это его ощущаешь первым, сойдя на станции "Рубежное". И глядя, как сквозь бетон ступеней пробивается молодая трава, становится почему-то очень грустно. Грустно от того, что бездарно загублен великолепный научный потенциал, порезано на металолом некогда ведущее предприятие химической промышленности, что это красивое здание сейчас стоит с выбитыми стеклами... Но глядя на то, как сквозь дыры в асфальте видна старая брусчатка понимаешь, что это естественный ход истории, взлеты и падения, что за закатом обязательно будет рассвет...

Дорогие рубежане и гости города, поздравляю вас с наступающими праздниками Нового Года и Рождества Христова! Желаю вам, чтобы в ваших домах всегда было светло и тепло. Счастья вам и успехов в новом году.
                                                                                                                  С уважением, Светлана Лендер.

 у кого самый дешевый интернет в городе?

Жители города Рубежное жалуются на плохое обслуживание жилищно-коммунального хозяйства. Многие жилые дома уже давно требуют капитального ремонта. Однако местная власть не спешит удовлетворять обращения граждан, ссылаются на отсутствие бюджетных денег.

В городских домах капитальный ремонт не проводился ни разу. Ежегодно специалисты жилищно-эксплуатационной организации, обследуя жилые объекты, составляют список аварийных зданий. Однако на этом дело заканчивается.

По словам Рубежанского коммунальщика Николая Левченко, в 2007 году благодаря субвенции из общегосударственного бюджета отремонтировали мягкие кровли всего в 15-ти домах. Остальные – остались у разбитого корыта.

«Хотелось бы сделать, конечно, и ремонт внутридомовых систем – отопление, водоснабжение, электроснабжение, потому что большая часть зданий жилых в городе сорока лет и более возрастом. Все они по срокам подошли под капитальный ремонт», - рассказал зам. начальника жилищно-коммунального хозяйства Рубежанского городского совета Николай Левченко.

Многочисленные обращения рубежан касаются не только аварийности домов, но и общего состояния улично-дорожной сети. По словам Николая Левченко, за последние пять лет ремонт дорог проводился только ямочный и всего на трех улицах города – Кирова, Богдана Хмельницкого и Студенческой. «Общая территория «залатанных» дорог – 500 метров. Чтобы привести в порядок все дороги в городе, а это 120 километров, необходимо миллионы гривен. Поэтому приходится поддерживать их хотя бы в таком состоянии», - объясняет Николай Николаевич.

Что же касается ремонта тротуарных аллеек и внутридомовых проездов, то здесь ситуация и вовсе плачевная. На эти виды работ выделили всего 50 тыс. грн.

На сегодняшний день в городском фонде на эти виды работ есть 408 тыс. грн. Но, как заявляют сотрудники УЖКХ, в течение года эта сумма будет увеличиваться

Ocen' prijatno bilo najti vashe soobshestvo!
Xotelos' bi uvidet' kak izmenilsia gorod s teh por,kak ja ego pokinula.
S uvazheniem ko vsem uchastnikam Skavronskaja (Sotnikova) Galina

Не стесняемся. Заходим. Размещаем фотографии города. Пишем мнения, наблюдения. И просто общаемся