Откройте свой Мир!

23-24-25 января 2015
г.  обучение в Киеве   КОЗАЦЬКИЙ СПАС - ЦЕЛИТЕЛЬНЫЕ ПРАКТИКИ. ХАРАКТЕРСТВО.


 


«Обучение виденью
"энергополей"  человека.  «Плетение судьбы»  - формирование событий.  Стан  -
измененное состояние сознания в критической ситуации.»  от Валентина Тарасенко


Спас - это особое состояние
психики  раскрывающее
 сверхъестественные способности человека
с целью выполнения неординарных задач, которые обычными методами решить
невозможно.


Спас -  психодуховная культура восточных
славян и сохранилась в обычаях украинского казачества .

Человек, овладевший
Спасом, становится психологически свободным, волю его невозможно покорить или
подавить.


================================

1 ступень 
Длительность обучения - 3 дня (пятница с 16-00, суббота с 12-00,
воскресенье с 12-00  6-7 часов) 

================================



1. Спас. Как наука. Как функциональное состояние
организма и сознания. 

Стан. Измененное состояние сознания в
критической ситуации. 

Спас - собирание себя в целое. Части целого.     


                                                                                      


2. Мога  або Могутнисть. 


Действительность и реальность.


Два вида происходящего, иллюзорное и
объективное. 

Как действительность воздействует на реальность.
Восприятие. 

Главный секрет  характерства - реальность также воздействует
на действительность. 

Соборность мира в восприятии. 



3. Изменение восприятия времени. Изменение геометрии пространства. 

Самощущение – основа  работы с энергиями. 



4. Начало собирания себя. 


Что дает силу восприятию - "Котел
Силы" 



Что дает согласие - ось Я или Совесть 

Рубежи или Рубахи - 1,2,3 - Срибна Людына, Даж,
Малка  



Обучение виденью
практике использования. "энергополей" человека.





5. Навь - изначальное Ничто-Нечто. Плетение сутьбы - формирование
событий.

Модельное пространство. Дывлення - прошлое, будущее,
настоящее. 

Что с этим делать. 



6. Много всего еще, что успеем. 



===================================================

Форма одежды - свободная. Чай-кофе,
плюшки-печенюшки будут.


Организаторы могут  отказать в обучении любому из желающих без
объяснения причин !



При желании пройти подготовку сообщить на 1313@ukr.net,  тел
095 33 900 10, Павел


https://www.youtube.com/watch?v=uWZgTrisMcQ&list=UU1NSLovTGuRUAwCdhhmrREQ


https://www.youtube.com/watch?v=t3QAjD8e6LY


https://www.youtube.com/watch?v=DQApWG8ld5w

 26 квітня 2013 р. о 14:12

Всі релігії повествують за Посланців Богів - Спасителів або Спасів, яким вдалося після народження в фізичному тілі відкрити Шлях до вічності цього тіла. Навчити жерців і простих людей і піти в інші виміри, відкривши шлях і для нас. Чи може бути таким Шлях до предківського Звичаю?

"Спас" - само по собі слово дуже давнє, волхви його тлумачили приблизно як "той, що дає надію, шанс/можливість на повернення" ("С" - той, що дає; "п" - досягнути; "ас" - повернення).

Іншими словами, вони надають можливість повернення до своїх предків-прародителів, до свого Рода Вишнього. Спаси несуть знання Світла,Любові і Справедливості - забезпечуючи сяйво Сонця Правди.

Спасиз"являлись в різних родах і краях Скупи. Однім із Спасів був Сус. Ім"я його походить від небесних батьків Ушас і Хорсу. Христос і означає "син Хорса". Призначенням його було підняття духовного рівню орійського роду галів-галілеян, який зазнав важких генетичних змін після перебування на чужині і набув чітких ознак морального і біологічного виродження, фактично втративши родові знання і вірність батьківському звичаю.

Жерці-левіти, зрозумівши, що діяльність Суса і його вчення робить людей
непідконтрольними їх впливу, знищили всіх його учнів, а родове вчення, завдяки лжеапостолу Савлу-Павлу (який не отримав навіть посвяти в Учні) було збочене до повного абсурду, і завершене його писаним виданням - Біблією. Євангелія залишили куці крихти могутньої родової віри наших предків, та ще й настількі завуальованими в загальному контексті, що їх нелегко навіть віднайти. Більша частина вчення - збочені повчання, які призвели до духовного і тілесного занепаду всі словянсько-орійські народи. 

Серед Спасів часто згадується такий Спас, як Мамай. Його появу пов"язують з остаточним занепадом Скупи словянських родів. Тоді словянське військо, яке підпало під вплив мракобісся і чужовір"я, було вкрай нездатно стати на захист своєї Вітчизни і рідної землі. Тоді з роду Святославового, останнього звичаєвого князя, який будував родовий Лад на нашій землі, з"явився воїн-жрець Мамай. Поновивши звичаєву ідеологію,
відродивши на нашій землі косацтво і поставивши його на захист рубежів від кочівників і поволзьких орд, він тим самим СПАС род-народ країнський від повного нищення в Яві.
Мамай, зберіг Род (!) - про це свідчить його ім"я: "Мамай" - багатство тілесного світу Майї" ("ма" - основа, богатство тілесного світу", а "Майа" в декого є "божеством тілесного Буття").

Життя Спасів присвячується роду своєму, вони кладуть життя своє на олатир Роду, будучи запалювачами Духу і носіями світла в душах людських. Смисл Спасу - допомога в становленні розвитку власного Роду і його Духу.

Кому заважає Іван Сірко?
7 апреля 2013Владимир ЧИСТИЛИН. Главное™ http://glavnoe.ua/articles/...

Чи можна собі уявити, щоб, скажімо, у Москві знесли пам’ятник Юрію Довгорукому чи у Лондоні Оліверу Кромвелю? Або навіть в стольному граді Києві комусь із високопосадовців спало на думку демонтувати скульптуру гетьмана Богдана Хмельницького? Проте у маленькому місті Мерефа, що під Харковом, місцеві депутати намагаються перенести символ власного міста – пам’ятник славетному кошовому отаману війська Запорізького Іванові Сірку.

На квітневій сесії, після запеклої дискусії, громадськості тимчасово вдалось заблокувала це питання. Обурені мереф’янці провели мітинг під стінами міськради і спромоглися, щоб з цього приводу були проведені громадські слухання, які призначені на 13 квітня. По-перше, люди взагалі не розуміють, навіщо збираються прибрати погруддя видатного земляка з центральної площі і сховати його за кінотеатром «Спутник» ближчі до туалетів. По місту повзуть чутки, що на цьому майданчику влада хоче збільшити кількість торгових кіосків, а мер сором’язливо відмовчується, говорячи що тут міг би бути фонтан або щось інше корисне для людей. Мабуть, хтось дійсно не проти захопити ласий шматок для задоволення своїх бізнес апетитів, бо навіть проект рішення сесії був засекреченим, але «Главному» врешті-решт вдалось його отримати.

По-друге, всі розуміють, що перенесення в інше місце одного із символів українського волелюбства має ідеологічні підстави. Наразі скульптура невипадково розміщена на в’їзді в Мерефу з боку Харкова, на узвишші, обіч автостради, яка веде до Запоріжжя. Звідси відкривається чудова панорама Артемівки, де був родовий маєток Сірка, а в ясний день здається, що видно саму Запорізьку Січ. Заховати пам’ятник подалі від людських очей, щоб його не було видно з траси, а краще взагалі зробити з нього звичайну паркове погруддя, на кшталт «дівчини з веслом» або «хлопчика з м’ячем» - таке завдання теперішньої місцевої влади.

По-третє, як розповідає голова ГО «Наш дім - Мерефа» Тетяна Селезньова, 30 травня виповнюється 20 років, як постамент Івана Сірка був встановлений у нашому місті. «Громадськість Мерефи виступила з пропозицією коли і як відзначити знаменну дату, як підготуватися до неї, як облаштувати територію навколо пам’ятника: винести за охоронну зону дитячий майданчик, торгівельні кіоски, налагодити систему освітлення в вечірній час, виготовити і встановити щити з інформацією про героя і про те, як створювався пам’ятник, полагодити п’єдестал, доповнити напис. Пропонувалося запросити на свято відомих людей України. Відповіддю на все це став справжній плювок в обличчя громадськості та І.Сірку», - з болем у серці висловлює думку городян пані Тетяна. Годі й казати: навіть у Франції на березі Ла-Маншу стоїть пам’ятник славетному козаку, а на рідній землі він зазнає поневірянь.

Для місцевих мешканців кошовий отаман війська Запорізького - це не просто знакова постать міста, як для питерців Петро I чи одеситів Дюк де Рішельє. Непереможений на ратному полі козак ще за радянських часів став для патріотично налаштованих мереф’янців символом боротьби за належність, український дух та історичну справедливість. Скільки довелося витримати цій скульптурі добре знає її засновник, почесний громадянин міста Кость Романов. За його спогадами, ще у березні 1978 року група небайдужих городян створила в Мерефі раду краєзнавчого музею. Одним із напрямків своєї роботи вони визначили збір матеріалів про Івана Сірка. Тоді же вперше було порушене питання про відкриття йому пам’ятника. Ентузіастам вдалося добитися, щоб навіть одну з вулиць міста назвали іменем славетного земляка. «У далекому 1980 міська рада прийняла рішення про спорудження пам’ятнику, але далі справа загальмувалась, - згадує К.Романов. - У численних відповідях на мої ще більш численні листи і звернення до райвиконкому, історичного музею, управління культури, в бесідах в обкомі тодішньої КПУ зазначалося: І.Сірко не такий вже знаменитий герой, його особу неоднозначно оцінюють «там», і грошей немає, та ще і герої війни 1941-45 років не всі знайдені і вшановані, а ви тут з Сірком. Врешті-решт і пам’ятника В.Леніну у Мерефі ще немає».

Самому Романову не одноразово довелося стояти з плакатом, збираючи гроші на постамент у Харкові, Запоріжжі, Мерефі. Нарешті, у квітні 1982 року чавунне погруддя Івана Сірка, не без пригод, вдалось перевезти у рідне місто кошового отамана. Це коштувало 1500 крб. і чимало нервів. Здавалось, погруддя ось-ось встановлять, але чиновники «своєчасно» схаменулись, і процес загальмували. Та й про який козацький дух свободи могла йти мова, коли країною ще правив «дорогий Леонід Ілліч»? На початку 80-х непоступливому Романову прийшлося залишити пам’ятник на своєму подвір’ї, де він простояв 11 років. До нього приходили вклонятися школярі та професура, краєзнавці зі всієї країни та патріотична інтелігенція. Сюди заходили все небайдужі до історії Мерефи, звісно, окрім чиновників від культури з обласного центру.

Перелам настав з початком перебудови. Після низки публікацій у ЗМІ в справу втрутилися особисто голова Українського фонду культури Борис Олійник та академік Петро Тронько. Напередодні Шевченківських свят у травні 1988 року Харківський облвиконком змушений був прийняти рішення про встановленні у Мерефі пам’ятного знака кошовому отаману Запорізької Січі Івану Сірку. Але після цього за втілення ідеї взялися чиновники. Поважна комісія з Харкова, недовго думаючи, підписала вирок: твір малохудожній і невиразний, робота непрофесійна, є певні анатомічні вади, і взагалі недовговічний (чавун товщиною 6-7 см). Запевнили, що рішення прийнято, гроші теж виділені, а на скульптурній фабриці зроблять отамана значно краще. Чи варто казати, що в бюрократичній тяганині справа знов загрузла. Потім поповзли вгору ціни. Не вистачало вже ні державних коштів, ні пожертв, зібраних через обласне відділення Українського фонду культури. Лише через два роки після отримання Незалежності, 30 травня 1993 року, пам’ятник урочисто відкрили. Погруддя не було навіть потреби ховати за завісою, бо мереф’янці його вже на той час добре знали – лише перерізали жовто-синю стрічку. Як написав тоді Кость Романов, це була 56 перемога Івана Сірка.

З тих часів нікому навіть у голову не приходило нічого робити з символом міста. У деяких літописах воно називалось Сірківка, а відомий історик Дмитро Яворницький впевнено стверджував, що майбутній отаман народився у слободі Мерефі. Хоча сьогодні багато дослідників цей факт спростовують, докази про те, що Сірко тривалий час разом із сім’єю тут жив – є незаперечними.

І ось у квітні 2013 року непереможеного полковника з насидженого місця депутати із партії влади (опозиція в Мереф’янскої міськраді взагалі не представлена) хотіли переносити подалі від людських очей. Як завжди, щоб менше було галасу від про-українських сил в купі з радянськими воїнами-визволителями. Громадськість поки не дозволила це зробити, але в мерії впевнені, що під приводом реконструкції майдану, своє рішення вони незабаром втілять в життя.

Втім, у самому Харкові Іванові Сірку пощастить, мабуть, більше. Хоча і тут влада тривалий час не знала, куди його приткнути. Влітку 2011 року при відкритті станції човнів Геннадій Кернес заявив, що є рішення топонімічної комісії про встановлення пам’ятнику козаку у сквері «Стрілка». Потім знайшовся кращий варіант. Наразі скульптор Олександр Рідний працює над бронзовим 5 тонним монументом, загальна висота якого складе 6,3 м. Він буде розташований на Бурсацькому узвозі, трохи вбік, над входом в метро «Історичний музей».

Отамана зобразять біля гармати, в руках він триматиме прапор з першим гербом Харкова. Будемо сподіватися, що справу доведуть до логічного кінця.

Тим часом мереф’янці, які всім світом збирали гроші на погруддя, зупинятися не збираються. У разі не сприйняття громадської думки вони будуть боротися до кінця: писати до профільного управління ХОДА, Міністерства культури, без погодження якого не можна переносити пам’ятник. звертатися до відомих та впливових людей.


Врешті-решт, городяни добре пам’ятають, що в свій час Іван Сірко підняв народне повстання і повів його до Харкова.

Основною причиною штучного голодомору були числені повстання у східних регіонах України (відео) http://portal.uoun.org/news...

У музеях України є
близько семисот картин Мамаїв. Мабуть, немала їх кількість є в
приватних збірках чи служить досі хатніми українськими національними
іконами - в пику візантійській іконографії. Це возвеличує українську
Душу і не залишає байдужим до образу Мамая нікого, хто хоч-як цікавиться
давньою українською народною картиною та світоглядом, що передували
християнській ідеології.

Митецтвознавці, котрі займаються темою
мамаєзнавства, оприлюднили чималу кількість літератури, де є різні
версії походження образу МАМАЯ, описано характерні ознаки живописного
письма та символіку атрибутів тощо. Все це, звичайно, цікаво, але
гнітить заполітизованість мистецької думки, адже спроби пов’язати час
походження Мамаїв від козацької доби чи від монгольського хана з
ідентичним ім’ям “обрізає» народну пам’ять і відкидає нас на узбіччя
нібито прогресивної цивілізації сьогодення.

Глибинна народна пам’ять береже образ
МАМАЯ тільки тому, що він є втіленням сакрального міфологічного і
реального в свідомості прадавнього народу, що ввійшло у підсвідомість
нащадків як ключ для зв’язку їхньої РОДової пам’яті з Пращурами і
Предками. Образ МАМАЯ служить символом незнищенності національного
єства, провідником у споконвічну даність національного генетичного коду.
А те, що збереглися зразки картин козацького змісту, свідчить про
відновлення в ті часи народного образу вільного життя. Давніша народна
картина не збереглася, бо все згоріло у вогнях безперервних війн із
чисельними завойовниками.

Зважаючи на відоме, спробуємо заглянути
туди, куди нема відкритого доступу дослідникам – в глибинні семіотичні
пласти народної картини МАМАЙ. Відмежуємося від козацького в образах,
щоб наблизитися до того Мамая, що був прототипом козацьким сюжетам.
Надамо пошукові наукового спрямування, щоб окреслити логіку сакрального
бачення.

По-перше,
маємо знайти зв’язок семіотичного (знакового) змісту слова МАМАЙ із
Матрицею. Чому це важливо? Тому що букви Азбуки й слова нашої мови,
якими ведемо розмову, відображають і першообрази світу (Первені), і
логіку світобудови, і числові змісти Матриці.

По-друге,
слідуючи логіці зв’язку поколінь, маємо за збереженими зразками знайти
зв’язок світоглядних символів Трипільської Цивілізації та атрибутики
Мамаїв. Чому Трипільської? Бо там є те, від чого нас намірено відрізали.

Зупинюся на очевидних результатах.

1. Усі букви лексеми МАМАЙ є МАтричними й свідчать про начало-начал (буква А – початок Азбуки) та про МИ – МИслення людеЙ. Лексема МА є первенем мислення, а повторена два рази условлює зміст МАМА.

Отже, абревіатура МАМАЙ не є іменем конкретної людини, вона озвучує материнську
суть інформаційної системи Всесвіту, з якої постала людина та мислення
як таке.  МАМАЙ  - той, хто поєднує в собі два начала – жіноче й
чоловіче (всі слова в українській мові, котрі закінчуються на Й належать
чоловічому роду). Абревіатура також відображає головну роль людського
МИслення у творенні світу – як МАМАЙ помислить, подуМАЄ, так і станеться!

Цей принциповий висновок дає нам
архетипне знання того, що з образів мислення постає реальність, а з неї -
вторинне – слова мови.  

2. У чому ж маємо побачити символи жіночості цього архетипа – матричну основу?

Звернемося до предметів культу
Трипільської Цивілізації. Найпоширенішими є жіночі фігури, андрогіни –
безликі й безрукі, розписані лініями, укладеними в матрицю з
трикутників. Трикутники й лінії в них, таким чином, свідчать про те, що
кожне тіло людини має в основі однакову матрицю, створену зі елементів
трикутника - М і А. Вони й стали знаками-символами української МАтриці для укладання слова МАМАЙ.

Іншу форму взаємодії - конусів МАтриці -
втілено в культових предметах, відомих як біноклеподібні форми. Тіло
людини складене з двох конусів, сформованих верхнім і нижнім
трикутниками МАтриці. В них і відбувається будь-яке дійство, що змінює
свідомість людини.

Таким чином, маємо підтвердження взаємозв'язку пози МАМАЯ з МАтрицею, МАтеринською сутністю Всесвіту й діями характерників.

                          

Геніальний підхід Предків до збереження світоглядних знань!

Звідси маємо право означувати слово МАМАЙ як втілення образу Вільного Українця, котрий, МАючись і співаючи, творить життя. 

Щоб створити сучасну картину «МАМАЙ»,
залишилося небагато – серед атрибутів картин «Козак МАМАЙ» виокремити
МАтричні й назвати історичні побутові. Розглянемо конкретний відомий
зразок, де є основні атрибути (див. фото)

                        .

Бачимо позу
козака, що відображає знакову схему спряження знаків МАМА – трикутника
торса і трикутника нижньої частини тулуба, схрещені ноги. Це означає, що
в цій позі МАМАЙ налаштовує власну матрицю на взаємодію з матрицею
Всесвіту. Тільки так виникають звук, світло і гармонія світобудови. Вони втілені в українській пісні, яка лине зі звуків кобзи й голосу характерника!

Символами, що вочевиднюють Матрицю, є вісь – Спис, а перебування на Осі Всесвіту вособлене словом КІН (Мамай ніколи не сидить на коні, він і є КІН  Життя).

Символічною даністю Матриці також є Дерево ДУБ,
адже будь-яке дерево відображає і КІН, і структуру Матриці, і знакову
систему руху енергії. А ДУБ ще й означує смисли букв Азбуки – Добро Ук Буки!

Смисли Азбуки й української мови
утверджені також написами на картині, яких може бути більше чи менше,
але всі говорять про не маргінальну суть, а про метафізичне українське
начало буття – МАМАЙ.

Тобто МАМАЙ ДОБРО творить МИсленням на основі букв Азбуки та Ук – української первеневої суті!

Решту атрибутики можемо вважати тільки похідним причандаллям українського Воїна в поході за утвердження смислу ВОЛІ!

Нехай діє ПрогРАМА МАМАя!

Тренинг Характерники будет проводиться 3-4 декабря .начало в 11час. На ул Грязнова 81 кв 15. код360 С собой иметь тетрадь.ручку. нож широкий и камень гранит в 1-2 кулака. тел справки 0999692025. и 0966043189

Я ще не здужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Мабуть, ти ждеш?
Добра не жди,
Не жди сподіваної волі –
Вона заснула: цар Кучма
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру –
То й заходіться вже будить
А то проспить собі небога
До суду Божого страшного!
А панство буде колихать,
Храми, палати муровать,
Любить царя свого п’яного,
Та візантійство прославлять,
Та й більше, бачиться, нічого.


Т.Г.Шевченко
1858-1998, Січеслав

Невмирущий козацький дух Мамаїв-Характерників
(Невигадана історія Петра Гулака)


Зачиналось Літо 7515 року за Коло даром Русів-Українців, або 2007 рік обрізаного Календаря Московського Хана-Царя-Петра І – Кобили.
Проростав зеленню-квітами місяць Просич (Травень). Мої друзі, що сповідують Звичаєвий спосіб відичного творення життя, сповістили, що в Київі є не вшановане і не визначене за людським звичаєм поховання Козака-Характерника, яке знаходиться над Видубицьким монастирем, на території Центрального ботанічного саду. Вирішили найближчим колом провести звичаєві дії щодо вшанування Побратима і проведення Тризни-Спомину, щоб його Душа втілилася у сучасному Явному-Білому Світі.
Зранку пан Анатолій з паном Василем розшукали гранітну брилу (вагою десь 50 кг), поклали її до машини та рушили повз територію Видубицького монастиря до місця Спочинку Козака. Як завжди трапляється у таких випадках, охорона навіть не запитала, хто вони і чого їдуть на територію Ботсаду. Ми з паном Віктором спустилися до місця проведення обряду з території саду. Доправляючи камінь до місця поховання, ми скотили його донизу та провели обрядові дії Вогнем, Водою та Хлібом. По закінченні дійства з претензіями до нас прибіг охоронець і працівник ботанічного саду, ми пояснили, що відбулося та попередили, щоб не чіпали камінь, бо не уникнути їм потім проблем із долею та життям. Пізніше дирекції закладу було передано лист щодо проведених дій, з проханням бережливо і з пошаною ставитися до місця поховання Козака.
На території ботанічного саду, трохи вище означеного нам місця є багато поховань християнської доби з огорожами, плитами, хрестами.
Поготів ми вчотирьох піднялися до трапезної кав'ярні Видубицького монастиря і провели поминальні дії за звичаєвим розумінням.
Вийшовши з території ботанічного саду, ми обговорювали проведене дійство. Пан Анатолій показував своє придбання – Слов'янські Віди в 2-х томах. Тут ми звернули увагу на нашого товариша, художника пана Віктора, який з великим здивуванням споглядав на небо. Від воріт Видубицького монастиря до Дніпровської набережної опускається асфальтова дорога. Вздовж Дніпра рухались набережною автомобілі, а над Дніпром, на абсолютно чистому небі, із хмар було зіткано незвичайної чіткості картину – згори спокійно і суворо нас споглядав Сивокосий Козак, який мав виразні очі, довгі вуса та чуприну, яка ніби погойдувалася на вітрі. Ми перебували в якомусь розгубленому, дитячому стані. Усе це виглядало святково, піднесено, радісно і невимовно, - ми мовчки пильно дивилися на небесного козака, він дивився на нас.
Таємниче дійство відбувалося, як нам здалося, лизько тридцяти хвилин. Протягом цього часу хмара не рухалась і вираз козака не змінювався. Кожен з нас був радісно збентежений і нібито доєднався до Духу характерництва і звитяги козацтва. Особисто я був невимовно вдячний за цей прояв єднання Пращурів з нами, що живуть у цей час на Благодатній Козацькій Землі.
Поєдналися три часові виміри: минулого, сучасного і майбутнього, предрікаючи Перемогу Козацького Духу над сучасним збоченням, злодійкуватим, схибленим на матеріальному, „очікуючим” людом, що втратив совість та людські чесноти.
Ще три дні по тому, ми перебували в надзвичайно радісному, піднесеному настрої, що закарбувався в нас і до цієї днини.
Хочеться звернутися до сучасних козаків, мало хто з них може сьогодні відповідати статусу характерника. Це тому, що одні полюбляють посади і звання, інші однострої з лампасами, треті владу, гроші та інше. Мамаї-Характерники ж були непримітними на перший погляд козаками, але, перебуваючи у зміненому стані свідомості, спостерігали за світом і ладували його та захищали територію і українську людність. Їх мало переймало і цікавило матеріальне. Вони були високодуховним і непереможним воїнством нашого Роду-Народу.
Останніми козаками-характерниками на нашій землі були кобзарі-лірники-стихівничі, які своїм співом-словом нагадували українцям про Правду-Віду, звичаєвий спосіб сприйняття Світу та його ладування.
Шевченко писав: „Сивий вус, стару чуприну вітер розвиває, то приляже, то послуха, як Кобзар співає”
Прийшов час пробудження,почав проростати Дух наш НЕПЕРЕМОЖНИЙ.
Як у добрі старі часи, повертаються на нашу рідну благодатну землю Мамаї-Характерники, які відтворять звичаєвий спосіб життя Української Громади-Держави, витіснять лукавий інородний люд з нашої Землі, а тоді „запануєм і ми, Браття, у своїй сторінці”
Тчк

Звичай – це ідеологічно-правова система, основа Народного \національного\ Звичаєвого Ладу та народної держави. В Історії Звичаєвий Лад називається Родовим Ладом.
Звичай не був кимось створений штучно \як інші ідеології\, Звичай був створений народом на основі власного тисячолітнього досвіду. Звичай, чи не єдина ідеологія, що відповідає закону філософії – практика критерій істини. Тому в Звичаї відсутня релігія – вигадки жерців і попів прикриті ім`ям Бога! Звичаєва ідеологія ґрунтується на Національній Ідеї, її основа – життя по совісті і по Правді та пріоритет інтересів народа над всіма іншими. Національна Ідея в своїй основі не змінюється, вона вічна. Звичаєва ідеологія також розглядає Природу як живий організм пов`язаний з народом і основу всіх благ, відповідно визначає інтереси народа і Природи як рівнозначні.
Ідейними носіями Звичая, після загибелі феодальної «св`ятої” Русі, стали козаки-січовики як еліта нації і як тогочасні націоналісти. До січовиків відносилися також кобзарі.
В Звичай входять – міти, елементи стародавньої Родової Віри, перекази про минуле, знання про суспільно-державну організацію і політику та правові норми – Звичаєве Право \Покон\. Звичаєве Право, його норми визначають суспільний лад, державний устрій та головні взаємовідносини в суспільстві. Норми Звичаєвого Права є незмінними, але може змінюватися їх формулювання, можуть блокуватися \але не викидатися!\ архаїчні норми і вводитися нові – відповідні Звичаєвій ідеології. Що ж до звичаєвих законів то вони змінювалися відповідно потребам,- «нужда закон міняє» - говорив кошовий
І. Сірко.
Відповідно, звичаї-обичаї, норми поведінки, обряди, прикладні системи не є Звичаєм. Звичай, як ідеологічно-правова
система, в них присутній і вони, як підсистеми, на ньому основуються, але вони не визначають суспільний лад та держав-
ний устрій – організацію влади. Більш того, вони як підсистеми можуть функціонувати в умовах окупації в системі чужого
ладу, чужої держави на інтереси окупантів і кінцеве знищення народу. Так, частина козаків забувши Звичай, але з усіма
звичаями-обичаями і військовим мистнцтвом \яке отримали як спадщину для служіння народу\ стали на службу Російсь-
кій Імперії.
Козаки-січовики чітко розрізняли Звичай та звичаї-обичаї. Цитую витяг із скіфсько-козацького обряда братання – «Бережем Край Звичаєм, одне одне обичаєм…» І на своїй зброї січовики часто писали – «вєрность прєданіям» \вірність переказам\. Також наш пророк Т. Шевченко під Звичаєм розуміє не обичаї, \обичаї на той час в народі знали і їх дотримувалися!\ коли запитує – «…Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила…»
Звичай як ідеологічно-правова система існував в Україні до кінця 18 ст., до часів придушення гайдамаччини та знищення Січі і козацького Запоріжжя. Ось витяг із, тоді поширеної в народі, козацької думи про руйнування Січі в якій фактично міститься заклик до повстання.
«Вернем нашу Україну з Першими Правами,
Отам наша Звичай-воля і втіха і слава
Нескорена ні варягом, ні поляком, ні московським кагалом!»
В цих кількох рядках дане розуміння минулого і сучасного, названі всі окупанти, конкретизована Національна Ідея та означена мета. І очевидно, що за цими рядками стоїть Звичаєва ідеологія.
Українська нація, чи не єдина нація у світі яка ще не так давно мала власну національну-родову ідеологію \інші нації мали і мають ідеології від своїх можновладців – поневолювачів і окупантів\.

Щодо питання заборони викладення Звичаю на письмі. Дійсно, писане «мовчить» і його можна невірно трактувати \за умови, що так мудро написано, а всі інші дурні\. Тому проблема в іншому - писане можна переписати-переіначити, а оригінал знищити, оце страшне! Власне це й почала робити наша знать і старшина. І не лише Покон переписали, але навіть віру Родову знищили і скасували Бога-Духа Рода! То що для тих злочинців були предківські карби? Ніщо, як хотіли так і переписували! Тому в народі перестали визнавати написане старшиною, волхвами і знаттю. З часом це закріпилося в традиції усної передачі Родової ідеології та Покону та забороні їх карбувати. Тому Кон-Покон, перекази-історія, мудрість-філософія, і ін.. – загалом Родова ідеологія і Право стали Звичаєм. Проте, писаний Покон-Звичай \саме головне\ існував, принаймні в двох примірниках. За словами Безклубого \нагадую, що їх підтвердив старий козак І. Власюк\ один примірник був схований \для нащадків\, а інший зберігався у характерників. Існує інформаці про «кохтирі» - особливі дуже цінні документи, що знаходилися у козаків-характерників. Цілком можливо, що кохтирі це і є написаний ще дуже давно різами, на дощечках Звичай.
Намагання звести Звичай до обичаїв, обрядів, пустопорожньої філософії,- чим займаються окремі «теоретики» - це заперечення Звичаю як Родової ідеологічно-правової системи, що визначає наш Лад та державний устрій.

Запрошую усіх обговорити проект створення сильної, могутньої, козацької України. Що треба зробити аби наша держава стала сильною і справедливою?!Висувайте свої пропозиції, ідеї=)