Victoria Lia,
30-09-2011 21:20
(ссылка)
Пропал ребенок .Может быть на Украине
«Саров - Лиза Тишкина, 1998 г.р.» на Яндекс.ФоткахВ 2009г. в г. Сарове пропала 10-летняя девочка. С тех пор мама не имела о ней никаких известий.
есть предположение что она может быть на Украине в Запорожье
Пожалуйста, оглядитесь вокруг - вдруг Лиза рядом с Вами.
Просим помочь распространить информацию.
Группа поиска:
http://vkontakte.ru/club171...
Тема поиска:
http://poiskdetei.ru/forums...
Метки: Помощь, пропал ребёнок, розыск, нужна помощь, семья, дети, родители, семейное счастье, детско-родительские отношения, девочка
Victoria Lia,
07-08-2011 20:39
(ссылка)
Пропал ребенок . Украина. Киев
Посмотреть на Яндекс.ФоткахПропал ребенок! Инна Лукьянович, 9 лет, Киев (Украина). Просим помочь распространить информацию.
Тема поиска:
http://poiskdetei.ru/forums...
Группа в контакте:
http://vkontakte.ru/innalost
ся киевская милиция ищет 9-летнюю девочку
Внимание!!! ПРОПАЛ РЕБЕНОК! Помогите найти! Важна любая информация.
31июля между 17.30 и 18.00 часами 9-летняя Лукьянович Инна ушла из дома
своих родных, что по ул. Красная, 32, в г. Киеве, на рынок «Соломенский»
и до сих пор не вернулась. Девочка с середины июня находилась в Киеве у
своих бабушки и дедушки. Ни с кем из сверстников не общалась.
Инне на вид около 9-10 лет, рост примерно 130-135 см, волосы темно-русые
длинные, до колен, собранные в «хвост». Лицо овальное, глаза светлые,
нос небольшой.
Она была одета в платье голубого цвета с бирюзой и
узором в области груди, розовые тапочки. Инна имела при себе деньги в
сумме около 120 гривен.
Если вы можете сообщить полезную
информацию, которая поможет найти ребенка и вернуть его родителям,
пожалуйста, сообщайте в Соломенское РУ ГУ МВД Украины в г. Киеве
по телефонам: 275 - 33 - 00,
245 - 78 - 09,
102.
Галина (мама Инны) - 097 365 45 12
Сергей (отец Инны) - 093 913 75 07
Бабушка Надя в Киеве - 098 272 45 7
Алексей (координатор) – 063 2488037
Метки: poiskdetei.ru, НАЙТИ РЕБЕНКА, Смоленская область, волонтер, поиск, ребёнок, девочка
Дмитрий Виданов,
20-05-2011 00:34
(ссылка)
Сотрудничество
Если в двух словах, то с одной стороны, я предлагаю путь наведения порядка в стране, с другой стороны выгодный бизнес...
Предлагаю создать информационный ресурс, подобный facebook и twitter и т.д., главной функцией которого будет предоставление возможности пользователям непосредственно, без вмешательства лидеров и партий, собирать подписи за нужные народу законы, против вредных для народа законов, для референдумов, для обращений в суды, под заявления в прокуратуру и т. д.
На нём будут иметь свои сообщества все группы нуждающиеся в поддержке...
(предприниматели, врачи, учителя, шахтёры и т. д. )
Ресурс поможет координировать действия для мирных и законных акций.
Всё абсолютно законно.
Для этого лучше подойдёт вариант покупки готового украинского ресурса с базой пользователей... Иметь другой вид бизнеса на который смогут оказывать давление власти нежелательно.
Все желающие, в том числе и организации, приглашаются для совместной проработки проекта.
Все идеи относительно устройства такой возможности, при встрече с тем, кто сможет такой проект реализовать.
присоединяйтесь
vidanov.at.ua
Предлагаю создать информационный ресурс, подобный facebook и twitter и т.д., главной функцией которого будет предоставление возможности пользователям непосредственно, без вмешательства лидеров и партий, собирать подписи за нужные народу законы, против вредных для народа законов, для референдумов, для обращений в суды, под заявления в прокуратуру и т. д.
На нём будут иметь свои сообщества все группы нуждающиеся в поддержке...
(предприниматели, врачи, учителя, шахтёры и т. д. )
Ресурс поможет координировать действия для мирных и законных акций.
Всё абсолютно законно.
Для этого лучше подойдёт вариант покупки готового украинского ресурса с базой пользователей... Иметь другой вид бизнеса на который смогут оказывать давление власти нежелательно.
Все желающие, в том числе и организации, приглашаются для совместной проработки проекта.
Все идеи относительно устройства такой возможности, при встрече с тем, кто сможет такой проект реализовать.
присоединяйтесь
vidanov.at.ua
Василиса Lurdes_avelisa,
31-03-2011 22:56
(ссылка)
Всем украинцам
Если понять нашу Красавицу-Землю как Единый Живой организм, подобный человеческому, то различные места планеты - геологические образования, места силы, можно рассмотреть как отдельные органы этого организма.
Из достоверных источников близких к Сатья Саи Баба стало известно, что наш запорожский остров Хортица - это ЯЗЫК ПЛАНЕТЫ. В связи с этой сенсационной новостью инициативная группа трудолюбивых китайцев, ратуя о Чистоте и Святости острова Хортица как Языка Мира, организует интернациональные бригады по его срочной очистке от нечистот. С целью заставить Украину устыдиться, что она не может этого сделать почти миллионным населением самого Запорожья.
Прибытие первой группы по уборке острова намечено на 22 апреля.
Из достоверных источников близких к Сатья Саи Баба стало известно, что наш запорожский остров Хортица - это ЯЗЫК ПЛАНЕТЫ. В связи с этой сенсационной новостью инициативная группа трудолюбивых китайцев, ратуя о Чистоте и Святости острова Хортица как Языка Мира, организует интернациональные бригады по его срочной очистке от нечистот. С целью заставить Украину устыдиться, что она не может этого сделать почти миллионным населением самого Запорожья.
Прибытие первой группы по уборке острова намечено на 22 апреля.
Нина neIvanova,
17-10-2010 01:33
(ссылка)
Киев.Концерт Александра Рыбака и Виталия Козловского-19 октября!
Александр Рыбак примет участие в уникальном событии осени-2010!
Зрители увидят две сольные программы в одном концерте!
Интересные сюрпризы, неожиданнные кавер-версии, ТОЛЬКО ЖИВОЙ ЗВУК!!!
19 октября 2010 года в Киеве, в Октябрьском МЦКИ, "гражданин Европы", победитель конкурса Евровидение-2009 представит новую программу "No bounderies" ("Без границ"), продемонстрирует виртуозное владение скрипкой и потрясающее взаимодействие с залом. Заслуженный артист Украины Виталий Козловский представит свою новую шоу-программу "Т льки кохання".
Два столь ярких артиста в одном концерте - уже двойной заряд позитива для зрителей, а балеты "Пиноколада" и "Форсайт" позаботятся о визуальном сопровождении музыкального праздника!
В этот вечер, на одной сцене, уже состоявшиеся музыканты будут снова удивлять и дарить радость зрителям, а начинающие маленькие артисты из школы-интерната им. М.В.Лизенко постараются справиться с волнением, показать несколько своих номеров и украсить ими большой концерт.
Зрители увидят две сольные программы в одном концерте!
Интересные сюрпризы, неожиданнные кавер-версии, ТОЛЬКО ЖИВОЙ ЗВУК!!!
19 октября 2010 года в Киеве, в Октябрьском МЦКИ, "гражданин Европы", победитель конкурса Евровидение-2009 представит новую программу "No bounderies" ("Без границ"), продемонстрирует виртуозное владение скрипкой и потрясающее взаимодействие с залом. Заслуженный артист Украины Виталий Козловский представит свою новую шоу-программу "Т льки кохання".
Два столь ярких артиста в одном концерте - уже двойной заряд позитива для зрителей, а балеты "Пиноколада" и "Форсайт" позаботятся о визуальном сопровождении музыкального праздника!
В этот вечер, на одной сцене, уже состоявшиеся музыканты будут снова удивлять и дарить радость зрителям, а начинающие маленькие артисты из школы-интерната им. М.В.Лизенко постараются справиться с волнением, показать несколько своих номеров и украсить ими большой концерт.
Русь: возрождение традиционной духовной славянской культуры
Приглашение на 5-ый международный
научно-практический семинар "Русь: возрождение традиционной духовной славянской культуры" на земле древнего Поллесья рядом со стоянкой славянских пращуров
в Сосновом Урочище на берегу привольной реки Муховец состоится научно-практический семинар
(заезд 10 августа 2010г.)
"Русь: возрождение традиционной духовной славянской культуры"
В работе семинара примут участие деятели науки, культуры и лидеры общественных
организаций Беларуси, России, Украины и русичи из других славянских стран;.
Цель семинара: история и развитие славянской культуры и традиционного
мировоззрения на базе современной науки.
Задачи семинара: сближение
государственных и общественных культурных инициатив Беларуси, России и Украины
и других славянских стран;.
Подробнее см. : http://forum.russ2.com/index.php?showtopic=2360
Материалы семинара будут опубликованы.
Наталья Ермакова,
20-01-2010 20:44
(ссылка)
Клоны поддержки.
http://deputat.lg.ua/blog/~...
Наталия Максимец
СЕРГЕЙ ТИГИБКО – НОВОЕ ЛИЦО ИЛИ ДОСТОЙНЫЙ ПРОДОЛЖАТЕЛЬ ДЕЛА КУЧМЫ?
Представляю практически черновик, текст еще не редактирован, поэтому бока, конечно, есть. Но вы, друзья мои, не обращайте внимания на мелочи, а читайте текст и думайте над ним. Знаю, вы все поймете.
Ну а пидарасы и пидормоты, которые в припадошном восторге ссут зеленым чаем на “нове обличчя” тигипки – этих даже кипяточег на testicles(-ы) не отрезвит, бхугугу)
- Все вместе мы должны поклониться Леониду Даниловичу Кучме. И объясню почему. Он хоть и критики выгреб очень много, но сделал колоссально важную для страны вещь, проведя очень непопулярную реформу — приватизацию. Кричали, что он раздавал олигархам все эти предприятия, что непрозрачные были торги, но никому не удавалось провести приватизацию справедливо. Всегда были нарекания во всех странах, в западных, в переходных экономиках и так далее. В Польше были скандалы, в Чехии были скандалы, в Венгрии были скандалы и так далее. Но, как говорят, политики дерутся, а бизнес делает свое дело. Всегда своя личная заинтересованность заставляет дело хорошо крутиться и добавляет живучести бизнесу. Поэтому я уверен, что в Украине в ближайшие годы в экономическом плане будет все в порядке.
Сергей Тигипко (из интервью журналу «Главред» 18 апреля 2008 г.)
Да уж, господину Тигибко действительно есть, за что поклониться в ноги старому доброму Леониду Даниловичу. Кучма вот уже целых пять лет находиться в тени украинской политической арены, но его дух еще долго будет витать над нашей многострадальной страной. Ведь именно Кучма дал всем нам – народу Украины – цветные бумажки, называемые ваучерами, а людям подобным себе – тигибкам, ахметовым, тимошенкам, лазаренкам и ющенкам – успешно раздал (естественно не бескорыстно) наши фабрики и заводы, санатории и профилактории, наш уголь и газ, наши воду, землю и лес. Не скажу точно, как проходила приватизация в Чехии или в Венгрии, но в Польше на конец 90-х годов одним из богатейших людей считался предприниматель, производитель кетчупа и майонеза, человек по фамилии Мотыль. Его биография в корне отличается от биографии Тигибко, который считается одним из самых богатых людей Украины. Мотыль не был комсомольским вожаком, который, использовав свое положение, чудесным образом превратился из коммунистического идеолога в банкира – «супербизнесмена». Мотыль был простым торгашом – челночником, который сумел собрать небольшой капиталец и открыть свое собственное успешное дело, а затем и развить его.
Наши олигархи очень любят историю о молодом Рокфеллере, который якобы заработал свой первый доллар на том, что просто купил грязное яблоко, и, помыв его, выгодно продал. Буквально все украинские богатеи твердят общественности о каком-то божественном чудесном вмешательстве в свою будущую безбедную олигархическую судьбу. Мол, все они золушки, и нет коррупционных скандалов, преступлений, «личных кладбищ» и многого другого, всего того, за чем находиться настоящая цена каждого «честно заработанного» ими доллара. Есть лишь добрая фея, по мановению волшебной палочки которой, кто-то получил судостроительный оборонный завод, а кто-то чуть ли не всю банковскую систему Украины.
Олигархи, которые уже достаточно хорошо «засветились» в политической жизни страны, причем не хорошими делами, а противоположными им, и, как правило, абсолютно все, не могут рассчитывать в предстоящих выборах на поддержку большинства. У каждого из них достаточно высок отрицательный рейтинг. Ющенко, Янукович, Тимошенко – за каждым из этих претендентов на президентский пост тянется очень длинный негативный шлейф, который отталкивает от них избирателя, а большинство людей их просто ненавидят.
Заставить себя любить – дело не простое. Тут и реклама, и песни с прибаутками, и мелкие подачки в виде бутылки «Біленької» да килограмма гречки практически бессильны. Сердцу, как говориться, не прикажешь. Сердце нужно обмануть! Как? Создать «новое политическое лицо», которое прежде было достаточно мало известно простому люду и практически не имеет отрицательного рейтинга, а затем перебросить голоса обманутых избирателей, поверивших этому «новому лицу» в свои корзины. Так на нашей политической арене появились клоны поддержки: Ющенка – Яценюк, Тимошенко – Тигибко. У Януковича это Тягнибок. Правда, здесь все наоборот, но тоже хитро: Тягнибока финансирует ПР чтобы пугать им народ ненавидящий фашизм. Но и также не исключено, что Тягнибок официально поддержит Януковича на выборах. Еще одно изобретение ПР кандидат Против Всех, но это другие истории…
Большинству прекрасно понятно, что люди типа Яценюка или Тигибко, априори не могут возглавить государство, поскольку даже не имеют своих политических партий, соответственно: ни команды единомышленников, ни более или менее вразумительной программы, ни кадрового потенциала. Но есть избиратель, на которого этот обман собственно и рассчитан. Не зря же выброшены такие огромные деньги? Не зря же мы видим по сто раз на дню, и на буквально всех каналах ролик о том, как какой-то человек «проходит как хозяин необъятной родины своей». Он везде: на полях и на стройках, на заводах и в больницах, в кондитерских цехах и в институтах. Симпатичный дядя красиво обещает, что решит любые наши проблемы, поскольку сам человек не бедный и знает, как всех сделать богатыми.
О том, что бедные поделятся с богатыми мы уже где-то слышали. Да и собственно, если напрячь память, то и о Сергее Тигибко мы уже где-то что-то слышали. Первое, что приходит на ум – это его должность главы избирательного штаба Виктора Януковича на предыдущих президентских выборах 2004, и деятельность, связанная с олигархической группировкой «Приват», а также владение в прошлом одноименной сетью банков. Так кто же он – «новое политическое лицо» Украины, о невероятном рейтинге которого нам врут проплаченные политтехнологи, или хорошо забытое «старое лицо», умело приспосабливающееся при любом политическом режиме, как собственно и все его собратья-олигархи?
Свою трудовую карьеру олигарха Тигипко начинал в комсомоле. С 1982 по 1991 год он прошел путь от секретаря комитета комсомола Днепропетровского механико-металлургического техникума до первого секретаря Днепропетровского обкома комсомола. А затем появилась фея и сделала вчерашнего комсомольского лидера – бессребреника одним из самых богатых людей Украины. Историю о «яблоке Рокфеллера» с удовольствием рассказывает сам Тигибко: «Да, помню, как мои знакомые возле кофейни остановили меня и спросили, куда я иду. Долго смеялись, когда ответил, что несу документы на регистрацию банка. Вначале денег было мало. «Приват-Банк» создавала небольшая группа — восемь единомышленников. Все, что у нас было, — это помещение в студенческом общежитии техникума и энтузиазм. Создать банк предложил я…». Так ли все просто? Конечно! Если не учитывать того, что с Кучмой Тигибко был знаком еще с тех времен, когда незабвенный Леонид Данилович был директором «Южмаша». А по признанию самого «нового лица» украинской политики путевку в большой бизнес Сергею Тигипко дал Павел Лазаренко. Об этом он говорил 5 июля 2007 года в интервью газете «Сегодня». Где Лазаренко, там и Тимошенко. А там – коррупционные скандалы с отмыванием денег и с их наглым расхищением. Не минула эта доля и «новое лицо» украинской политики.
В мае 2001 года народный депутат Григорий Омельченко обнародовал докладную записку тогдашнего министра внутренних дел Украины Юрия Кравченко о фактах отмывания в 1995-1996 годах через корреспондентские счета «Приват-Банка» 150 миллионов долларов. Леонид Кучма поручил тогдашнему премьер-министру Евгению Марчуку и председателю правления Нацбанка Виктору Ющенко принять соответствующие меры. Вместо этого в июле 1997 года Сергей Тигипко был назначен вице-премьер-министром по вопросам экономики, а с июня 1998 по июль 2000 года он даже возглавлял комиссию по вопросам возвращения в Украину валютных ценностей, которые незаконно находятся за пределами страны. Кроме того, как утверждает Григорий Омельченко, в течение 1993-2001 годов Тигипко и его жена вместе с другими юридическими лицами создали целую сеть связанных между собой коммерческих структур, страховых компаний и внесли в их уставные фонды большие суммы денег. Все это, как считает Омельченко, могло бы служить основанием для возбуждения уголовного дела и проверки финансово-хозяйственной деятельности «Приват-Банка» и созданных Тигипко коммерческих структур, уплаты налогов, соблюдения законодательства в области валютного регулирования.
«Новое лицо» – Сергея Тигибко даже собирались арестовать, но… Как обычно помогла волшебница – фея. В августе 2003 года интернет-издание «Украина криминальная» опубликовало письмо одного из бывших сотрудников ГУБОП МВД Украины, который рассказал о том, как в 1996 году он ехал в Днепропетровск арестовывать руководителя «Приват –Банка» Сергея Тигипко. Основание – «отмывание» денег через банк в Латвии. Однако, как заявил бывший офицер УБОПа, арест не состоялся – Сергея Леонидовича назначили вице-премьер-министром.
Итак, что же было потом? Начнем с назначения на высокую должность:
В 1997 году по рекомендации тогдашнего первого помощника президента Александра Разумкова Сергей Тигипко был назначен вице-премьером по вопросам экономики в правительстве Павла Лазаренко.
В 1999 году Сергей Тигипко стал министром экономики в правительстве Виктора Ющенко, но в июне 2000 года после возникших недоразумений с нынешним президентом Тигибко ушел из Кабинета министров и стал депутатом Верховной Рады. Еще через полгода он возглавил партию «Трудовая Украина», но на парламентских выборах 2002 года в парламент попал по избирательному списку блока «За единую Украину». Ка ее назвали в народе «За еду».
17 декабря 2002 года большинство Верховной Рады назначило Сергея Тигипко председателем Национального банка Украины.
С июля по ноябрь 2004 год возглавлял избирательный штаб Виктора Януковича.
29 ноября 2004 года Тигибко подал в отставку с должности председателя правления НБУ.
В апреле 2005 года Тигипко оставил должность председателя партии «Трудовая Украина».
18 марта 2008 года назначен сопредседателем Совета инвесторов при Кабинете министров и советником премьер-министра Юлии Тимошенко.
8 июля 2009 года Кабинет министров уволил Тигипко с должности советника премьер-министра Украины.
В октябре 2009 года Тигибко «самовыдвинулся» кандидатом в президенты Украины.
Как видно из политико-предпринимательской биографии «нового лица», Сергей Тигибко всегда держал нос по ветру. Из его сегодняшнего окружения самые близкие люди это Юлия Тимошенко, Александр Зинченко, Виталий Гайдук, Виктор Пинчук, Александр Турчинов. Из – за замечательного умения Тигибко держать нос по ветру и все его достижения на бизнес ниве. А это, причем только официально:
ООО «Солм ЛТД»; ООО «Альфа-Приват, ЛТД»; ООО Инвестиционная компания «Бизнес-Инвест»; ООО «БНМ-Приват, ЛТД»; ООО «Коммерческое агентство «Вист ЛТД»; ЗАО «Страховая компания «ТАС-Днипро»; ЗАО «Приват Интертрейдинг»; ООО «Первая международная финансовая корпорация»; ООО «Теко»; ООО «Сентоза ЛТД»; ООО «Бета-К, ЛТД»; ООО «Бизнес-инвест».
За всеми этими ООО скрываются бывшие государственные, то есть народные, фабрики и заводы, банки, природные ресурсы и миллиардные состояния, полученные благодаря фее и чудесному «яблоку Рокфеллера».
Для тех, кто все же подумал поставить свой синий каракуль на избирательном бюллетене за Тигибко – Тимошенко, хочется напомнить, что за все, что у вас украли, и еще украдут, за все то, что вы сегодня не можете получить п�
читайте далее на странице:
http://deputat.lg.ua/blog/~...
Наталия Максимец
СЕРГЕЙ ТИГИБКО – НОВОЕ ЛИЦО ИЛИ ДОСТОЙНЫЙ ПРОДОЛЖАТЕЛЬ ДЕЛА КУЧМЫ?
Представляю практически черновик, текст еще не редактирован, поэтому бока, конечно, есть. Но вы, друзья мои, не обращайте внимания на мелочи, а читайте текст и думайте над ним. Знаю, вы все поймете.
Ну а пидарасы и пидормоты, которые в припадошном восторге ссут зеленым чаем на “нове обличчя” тигипки – этих даже кипяточег на testicles(-ы) не отрезвит, бхугугу)
- Все вместе мы должны поклониться Леониду Даниловичу Кучме. И объясню почему. Он хоть и критики выгреб очень много, но сделал колоссально важную для страны вещь, проведя очень непопулярную реформу — приватизацию. Кричали, что он раздавал олигархам все эти предприятия, что непрозрачные были торги, но никому не удавалось провести приватизацию справедливо. Всегда были нарекания во всех странах, в западных, в переходных экономиках и так далее. В Польше были скандалы, в Чехии были скандалы, в Венгрии были скандалы и так далее. Но, как говорят, политики дерутся, а бизнес делает свое дело. Всегда своя личная заинтересованность заставляет дело хорошо крутиться и добавляет живучести бизнесу. Поэтому я уверен, что в Украине в ближайшие годы в экономическом плане будет все в порядке.
Сергей Тигипко (из интервью журналу «Главред» 18 апреля 2008 г.)
Да уж, господину Тигибко действительно есть, за что поклониться в ноги старому доброму Леониду Даниловичу. Кучма вот уже целых пять лет находиться в тени украинской политической арены, но его дух еще долго будет витать над нашей многострадальной страной. Ведь именно Кучма дал всем нам – народу Украины – цветные бумажки, называемые ваучерами, а людям подобным себе – тигибкам, ахметовым, тимошенкам, лазаренкам и ющенкам – успешно раздал (естественно не бескорыстно) наши фабрики и заводы, санатории и профилактории, наш уголь и газ, наши воду, землю и лес. Не скажу точно, как проходила приватизация в Чехии или в Венгрии, но в Польше на конец 90-х годов одним из богатейших людей считался предприниматель, производитель кетчупа и майонеза, человек по фамилии Мотыль. Его биография в корне отличается от биографии Тигибко, который считается одним из самых богатых людей Украины. Мотыль не был комсомольским вожаком, который, использовав свое положение, чудесным образом превратился из коммунистического идеолога в банкира – «супербизнесмена». Мотыль был простым торгашом – челночником, который сумел собрать небольшой капиталец и открыть свое собственное успешное дело, а затем и развить его.
Наши олигархи очень любят историю о молодом Рокфеллере, который якобы заработал свой первый доллар на том, что просто купил грязное яблоко, и, помыв его, выгодно продал. Буквально все украинские богатеи твердят общественности о каком-то божественном чудесном вмешательстве в свою будущую безбедную олигархическую судьбу. Мол, все они золушки, и нет коррупционных скандалов, преступлений, «личных кладбищ» и многого другого, всего того, за чем находиться настоящая цена каждого «честно заработанного» ими доллара. Есть лишь добрая фея, по мановению волшебной палочки которой, кто-то получил судостроительный оборонный завод, а кто-то чуть ли не всю банковскую систему Украины.
Олигархи, которые уже достаточно хорошо «засветились» в политической жизни страны, причем не хорошими делами, а противоположными им, и, как правило, абсолютно все, не могут рассчитывать в предстоящих выборах на поддержку большинства. У каждого из них достаточно высок отрицательный рейтинг. Ющенко, Янукович, Тимошенко – за каждым из этих претендентов на президентский пост тянется очень длинный негативный шлейф, который отталкивает от них избирателя, а большинство людей их просто ненавидят.
Заставить себя любить – дело не простое. Тут и реклама, и песни с прибаутками, и мелкие подачки в виде бутылки «Біленької» да килограмма гречки практически бессильны. Сердцу, как говориться, не прикажешь. Сердце нужно обмануть! Как? Создать «новое политическое лицо», которое прежде было достаточно мало известно простому люду и практически не имеет отрицательного рейтинга, а затем перебросить голоса обманутых избирателей, поверивших этому «новому лицу» в свои корзины. Так на нашей политической арене появились клоны поддержки: Ющенка – Яценюк, Тимошенко – Тигибко. У Януковича это Тягнибок. Правда, здесь все наоборот, но тоже хитро: Тягнибока финансирует ПР чтобы пугать им народ ненавидящий фашизм. Но и также не исключено, что Тягнибок официально поддержит Януковича на выборах. Еще одно изобретение ПР кандидат Против Всех, но это другие истории…
Большинству прекрасно понятно, что люди типа Яценюка или Тигибко, априори не могут возглавить государство, поскольку даже не имеют своих политических партий, соответственно: ни команды единомышленников, ни более или менее вразумительной программы, ни кадрового потенциала. Но есть избиратель, на которого этот обман собственно и рассчитан. Не зря же выброшены такие огромные деньги? Не зря же мы видим по сто раз на дню, и на буквально всех каналах ролик о том, как какой-то человек «проходит как хозяин необъятной родины своей». Он везде: на полях и на стройках, на заводах и в больницах, в кондитерских цехах и в институтах. Симпатичный дядя красиво обещает, что решит любые наши проблемы, поскольку сам человек не бедный и знает, как всех сделать богатыми.
О том, что бедные поделятся с богатыми мы уже где-то слышали. Да и собственно, если напрячь память, то и о Сергее Тигибко мы уже где-то что-то слышали. Первое, что приходит на ум – это его должность главы избирательного штаба Виктора Януковича на предыдущих президентских выборах 2004, и деятельность, связанная с олигархической группировкой «Приват», а также владение в прошлом одноименной сетью банков. Так кто же он – «новое политическое лицо» Украины, о невероятном рейтинге которого нам врут проплаченные политтехнологи, или хорошо забытое «старое лицо», умело приспосабливающееся при любом политическом режиме, как собственно и все его собратья-олигархи?
Свою трудовую карьеру олигарха Тигипко начинал в комсомоле. С 1982 по 1991 год он прошел путь от секретаря комитета комсомола Днепропетровского механико-металлургического техникума до первого секретаря Днепропетровского обкома комсомола. А затем появилась фея и сделала вчерашнего комсомольского лидера – бессребреника одним из самых богатых людей Украины. Историю о «яблоке Рокфеллера» с удовольствием рассказывает сам Тигибко: «Да, помню, как мои знакомые возле кофейни остановили меня и спросили, куда я иду. Долго смеялись, когда ответил, что несу документы на регистрацию банка. Вначале денег было мало. «Приват-Банк» создавала небольшая группа — восемь единомышленников. Все, что у нас было, — это помещение в студенческом общежитии техникума и энтузиазм. Создать банк предложил я…». Так ли все просто? Конечно! Если не учитывать того, что с Кучмой Тигибко был знаком еще с тех времен, когда незабвенный Леонид Данилович был директором «Южмаша». А по признанию самого «нового лица» украинской политики путевку в большой бизнес Сергею Тигипко дал Павел Лазаренко. Об этом он говорил 5 июля 2007 года в интервью газете «Сегодня». Где Лазаренко, там и Тимошенко. А там – коррупционные скандалы с отмыванием денег и с их наглым расхищением. Не минула эта доля и «новое лицо» украинской политики.
В мае 2001 года народный депутат Григорий Омельченко обнародовал докладную записку тогдашнего министра внутренних дел Украины Юрия Кравченко о фактах отмывания в 1995-1996 годах через корреспондентские счета «Приват-Банка» 150 миллионов долларов. Леонид Кучма поручил тогдашнему премьер-министру Евгению Марчуку и председателю правления Нацбанка Виктору Ющенко принять соответствующие меры. Вместо этого в июле 1997 года Сергей Тигипко был назначен вице-премьер-министром по вопросам экономики, а с июня 1998 по июль 2000 года он даже возглавлял комиссию по вопросам возвращения в Украину валютных ценностей, которые незаконно находятся за пределами страны. Кроме того, как утверждает Григорий Омельченко, в течение 1993-2001 годов Тигипко и его жена вместе с другими юридическими лицами создали целую сеть связанных между собой коммерческих структур, страховых компаний и внесли в их уставные фонды большие суммы денег. Все это, как считает Омельченко, могло бы служить основанием для возбуждения уголовного дела и проверки финансово-хозяйственной деятельности «Приват-Банка» и созданных Тигипко коммерческих структур, уплаты налогов, соблюдения законодательства в области валютного регулирования.
«Новое лицо» – Сергея Тигибко даже собирались арестовать, но… Как обычно помогла волшебница – фея. В августе 2003 года интернет-издание «Украина криминальная» опубликовало письмо одного из бывших сотрудников ГУБОП МВД Украины, который рассказал о том, как в 1996 году он ехал в Днепропетровск арестовывать руководителя «Приват –Банка» Сергея Тигипко. Основание – «отмывание» денег через банк в Латвии. Однако, как заявил бывший офицер УБОПа, арест не состоялся – Сергея Леонидовича назначили вице-премьер-министром.
Итак, что же было потом? Начнем с назначения на высокую должность:
В 1997 году по рекомендации тогдашнего первого помощника президента Александра Разумкова Сергей Тигипко был назначен вице-премьером по вопросам экономики в правительстве Павла Лазаренко.
В 1999 году Сергей Тигипко стал министром экономики в правительстве Виктора Ющенко, но в июне 2000 года после возникших недоразумений с нынешним президентом Тигибко ушел из Кабинета министров и стал депутатом Верховной Рады. Еще через полгода он возглавил партию «Трудовая Украина», но на парламентских выборах 2002 года в парламент попал по избирательному списку блока «За единую Украину». Ка ее назвали в народе «За еду».
17 декабря 2002 года большинство Верховной Рады назначило Сергея Тигипко председателем Национального банка Украины.
С июля по ноябрь 2004 год возглавлял избирательный штаб Виктора Януковича.
29 ноября 2004 года Тигибко подал в отставку с должности председателя правления НБУ.
В апреле 2005 года Тигипко оставил должность председателя партии «Трудовая Украина».
18 марта 2008 года назначен сопредседателем Совета инвесторов при Кабинете министров и советником премьер-министра Юлии Тимошенко.
8 июля 2009 года Кабинет министров уволил Тигипко с должности советника премьер-министра Украины.
В октябре 2009 года Тигибко «самовыдвинулся» кандидатом в президенты Украины.
Как видно из политико-предпринимательской биографии «нового лица», Сергей Тигибко всегда держал нос по ветру. Из его сегодняшнего окружения самые близкие люди это Юлия Тимошенко, Александр Зинченко, Виталий Гайдук, Виктор Пинчук, Александр Турчинов. Из – за замечательного умения Тигибко держать нос по ветру и все его достижения на бизнес ниве. А это, причем только официально:
ООО «Солм ЛТД»; ООО «Альфа-Приват, ЛТД»; ООО Инвестиционная компания «Бизнес-Инвест»; ООО «БНМ-Приват, ЛТД»; ООО «Коммерческое агентство «Вист ЛТД»; ЗАО «Страховая компания «ТАС-Днипро»; ЗАО «Приват Интертрейдинг»; ООО «Первая международная финансовая корпорация»; ООО «Теко»; ООО «Сентоза ЛТД»; ООО «Бета-К, ЛТД»; ООО «Бизнес-инвест».
За всеми этими ООО скрываются бывшие государственные, то есть народные, фабрики и заводы, банки, природные ресурсы и миллиардные состояния, полученные благодаря фее и чудесному «яблоку Рокфеллера».
Для тех, кто все же подумал поставить свой синий каракуль на избирательном бюллетене за Тигибко – Тимошенко, хочется напомнить, что за все, что у вас украли, и еще украдут, за все то, что вы сегодня не можете получить п�
читайте далее на странице:
http://deputat.lg.ua/blog/~...
Политическая сатира
В 2004-м был отличный сериал «Операция проФесор». Это его как бы продолжение.
Даю ссылку на 8-ю серию – кому понравится-посмотрит остальное
http://www.youtube.com/watc...
Даю ссылку на 8-ю серию – кому понравится-посмотрит остальное
http://www.youtube.com/watc...
Юрий Мартынюк,
13-10-2009 21:14
(ссылка)
Без заголовка
67 років УПА: бути чи не бути історичній справедливості в Україні?
14 жовтня Україна відзначає свято Покрови Пресвятої Богородиці – покровительки козацького війська. Цей день, що традиційно вважається днем створення Української повстанської армії, вкотре змушує звертатися до болючих проблем національної історії. Минуле зводить голос і знову ставить питання, на які сучасність не може (чи не хоче?) дати належної відповіді.
Політичні та військові організації, що були провідниками українського визвольного руху від 1920-тих й аж до початку 1960-тих років, досі не посіли гідного місця в суспільній свідомості. Статус іще живих учасників бойових формувань, що зі зброєю в руках відстоювали незалежність, не визначено. Як наслідок, міжнародна спільнота не визнає УПА повноцінним учасником подій, що витворили сучасну мапу світу.
Нація самовизначається перед усім завдяки оцінці власного минулого. Тільки спільний тверезий погляд на історію дає відповідь на питання: "Хто ми?". Без належного визнання подвигу УПА на загально – й міждержавному рівні життєздатної національної ідеї не може бути в Україні.
Друга світова війна спричинила найбільший рух людських мас у новітній історії. Саме Українська повстанська армія була мілітарним виразником українських національних інтересів упродовж цієї війни. Саме кривава боротьба повстанців
проти обох імперій-окупантів засвідчила
прагнення політично зрілої української нації до державної незалежності.
Без надання УПА належного міжнародно-правового статусу УПА для українського народу немає місця в історії Другої світової. У кращому разі його сприйматимуть як мовчазного сателіта Радянської імперії, у гіршому – не помічатимуть, але ніколи не вважатимуть мужнім борцем за самостійність. За такого погляду на історію незалежна Україна виглядатиме для решти світу продуктом випадковості, утворенням, появу якого зумовило не внутрішнє прагнення нації до самостійності, а сам лише розпад Радянської імперії.
Водночас важливо усвідомлювати, що не варто шукати помочі за межами України, бодай від діаспори. Марно сподіватися, що міжнародна спільнота самотужки відновить справедливість, доки Україна сама не хоче визнати власних героїв.
Від часів відновлення незалежності 1991 року найбільшим здобутком України у звільненні комуністичної облуди було визнання Голодомору 1932-33 років актом геноциду. Цілком слушно, що тільки правда може бути основою національної ідеї, однак, як відомо, національну ідею не збудуєш на трагедії. Національна ідея потребує такої історичної правди, яка б засвідчувала силу нації.
Історичною правдою є те, що впродовж щонайменше трьох десятиліть український визвольний рух спромігся чинити збройний опір наймогутнішій державній машині світу. Історичною правдою є також те, що через УПА й підпілля ОУН пройшло біля 400 тисяч осіб, тобто вдвічі більше, ніж через радянський партизанський рух. Історичною правдою є також і те, що в украй несприятливих умов українці створили збройну формацію, про яку президент Франції Шарль де Голль висловився: "Якби я мав таку армію, як УПА, німецький чобіт не топтав би французької землі."
Юридичне закріплення реабілітації українського визвольного руху, найчисельнішим учасником якого була УПА, є передумовою остаточного звільнення від лжі.
Врешті-решт незаперечною історичною правдою є те, що впродовж 20-50 тих років український народ вів власну збройну боротьбу за незалежність. Вшанування героїв цієї боротьби, декотрі з яких ще й нині живі, – життєво важливий місток між минулим і сьогоденням. Тільки цей крок зможе утвердити тяглість української національної ідеї й історичну спадкоємність сучасної Української держави.
Чому досі вояків УПА не визнано бодай учасниками бойових дій на загальнодержавному рівні? Чому національному визвольному рухові нині не складають належної шани? Чому історична правда йде до незалежної України кволими кроками замість упевненої переможної ходи?
Відповіді на ці питання є, але вони невтішні.
Шлях розвитку нації є справою її поводирів. Щоб подолати вкорінені стереотипи й пришвидшити зміни, потрібна сильна воля свідомих лідерів, однак сучасні українські політики не можуть похвалитися здатністю брати на себе відповідальність. Недостатня поінформованість більшої частини населення про події української історії й небажання так званої політичної еліти йти проти настроїв електорату чи намагатися змінити його позицію створюють замкнене коло, у якому немає місця для історичної правди. Більше того, політики зазвичай вважають питання національної історії другорядними, а ЗМІ підтримують такі настрої в суспільстві.
Прогрес, що його було досягнуто у встановленні справедливості за часів президентства Кравчука та Кучми, є заслугою не владної верхівки, а культурної еліти, громадських діячів, свідомих істориків. Віктор Ющенко – поки єдиний глава держави, який послідовно прагне відновити історичну правду, проте закріпити її на законодавчому рівні може тільки представницький орган, тобто Верховна Рада.
Президентські вибори, що наближаються, оголюють байдужість головних політичних гравців до проблем історії.
Нещодавно показав своє псевдонаціональне обличчя кандидат у президенти, який вірить у те, що "країну врятує боєздатна армія", проте, посилаючись на "неактуальність" визнання УПА, відмовляється віддати належне чотирьомстам тисячам українських вояків, які захищали його батьків і дідів від комуністів і нацистів. Інший кандидат, конче "потрібний країні", лицемірно твердить, буцімто слід зосереджуватися на питаннях, які об'єднують націю, а не роз'єднують її. Так може говорити тільки той, хто хоче зачепитися за уламки минулого, зібравши тимчасові політичні дивіденди. Державний діяч мав би усвідомлювати, що тільки правда може об'єднати націю. Правда – одна-єдина для всіх, тоді як брехня може бути багатоликою. Наразі роз'єднує Україну те, що поки одна її частина крокує вперед, інша перебуває в полоні радянських ілюзій, від яких не поспішає звільнятися.
На що ж залишається сподіватися кільком сотням іще живих вояків УПА, які й у незалежній Україні живуть "на нашій, не своїй землі"?
Час зробить свою справу. Зміни, яких влада не може впровадити негайно, прийдуть самі разом із новим поколінням. Відкриті архіви та розтулені вуста очевидців, українська школа й українська книга зростять генерацію, спроможну відновити історичну справедливість. Байдуже, що останній вояк УПА може не дожити до визнання свого подвигу нащадками. Важливим є те, що перемога правди – лише питання часу.
"Хоч які великі жертви – боротьба конечна". Степан Бандера
http://narodna.pravda.com.u...
14 жовтня Україна відзначає свято Покрови Пресвятої Богородиці – покровительки козацького війська. Цей день, що традиційно вважається днем створення Української повстанської армії, вкотре змушує звертатися до болючих проблем національної історії. Минуле зводить голос і знову ставить питання, на які сучасність не може (чи не хоче?) дати належної відповіді.
Політичні та військові організації, що були провідниками українського визвольного руху від 1920-тих й аж до початку 1960-тих років, досі не посіли гідного місця в суспільній свідомості. Статус іще живих учасників бойових формувань, що зі зброєю в руках відстоювали незалежність, не визначено. Як наслідок, міжнародна спільнота не визнає УПА повноцінним учасником подій, що витворили сучасну мапу світу.
Нація самовизначається перед усім завдяки оцінці власного минулого. Тільки спільний тверезий погляд на історію дає відповідь на питання: "Хто ми?". Без належного визнання подвигу УПА на загально – й міждержавному рівні життєздатної національної ідеї не може бути в Україні.
Друга світова війна спричинила найбільший рух людських мас у новітній історії. Саме Українська повстанська армія була мілітарним виразником українських національних інтересів упродовж цієї війни. Саме кривава боротьба повстанців
проти обох імперій-окупантів засвідчила
прагнення політично зрілої української нації до державної незалежності.
Без надання УПА належного міжнародно-правового статусу УПА для українського народу немає місця в історії Другої світової. У кращому разі його сприйматимуть як мовчазного сателіта Радянської імперії, у гіршому – не помічатимуть, але ніколи не вважатимуть мужнім борцем за самостійність. За такого погляду на історію незалежна Україна виглядатиме для решти світу продуктом випадковості, утворенням, появу якого зумовило не внутрішнє прагнення нації до самостійності, а сам лише розпад Радянської імперії.
Водночас важливо усвідомлювати, що не варто шукати помочі за межами України, бодай від діаспори. Марно сподіватися, що міжнародна спільнота самотужки відновить справедливість, доки Україна сама не хоче визнати власних героїв.
Від часів відновлення незалежності 1991 року найбільшим здобутком України у звільненні комуністичної облуди було визнання Голодомору 1932-33 років актом геноциду. Цілком слушно, що тільки правда може бути основою національної ідеї, однак, як відомо, національну ідею не збудуєш на трагедії. Національна ідея потребує такої історичної правди, яка б засвідчувала силу нації.
Історичною правдою є те, що впродовж щонайменше трьох десятиліть український визвольний рух спромігся чинити збройний опір наймогутнішій державній машині світу. Історичною правдою є також те, що через УПА й підпілля ОУН пройшло біля 400 тисяч осіб, тобто вдвічі більше, ніж через радянський партизанський рух. Історичною правдою є також і те, що в украй несприятливих умов українці створили збройну формацію, про яку президент Франції Шарль де Голль висловився: "Якби я мав таку армію, як УПА, німецький чобіт не топтав би французької землі."
Юридичне закріплення реабілітації українського визвольного руху, найчисельнішим учасником якого була УПА, є передумовою остаточного звільнення від лжі.
Врешті-решт незаперечною історичною правдою є те, що впродовж 20-50 тих років український народ вів власну збройну боротьбу за незалежність. Вшанування героїв цієї боротьби, декотрі з яких ще й нині живі, – життєво важливий місток між минулим і сьогоденням. Тільки цей крок зможе утвердити тяглість української національної ідеї й історичну спадкоємність сучасної Української держави.
Чому досі вояків УПА не визнано бодай учасниками бойових дій на загальнодержавному рівні? Чому національному визвольному рухові нині не складають належної шани? Чому історична правда йде до незалежної України кволими кроками замість упевненої переможної ходи?
Відповіді на ці питання є, але вони невтішні.
Шлях розвитку нації є справою її поводирів. Щоб подолати вкорінені стереотипи й пришвидшити зміни, потрібна сильна воля свідомих лідерів, однак сучасні українські політики не можуть похвалитися здатністю брати на себе відповідальність. Недостатня поінформованість більшої частини населення про події української історії й небажання так званої політичної еліти йти проти настроїв електорату чи намагатися змінити його позицію створюють замкнене коло, у якому немає місця для історичної правди. Більше того, політики зазвичай вважають питання національної історії другорядними, а ЗМІ підтримують такі настрої в суспільстві.
Прогрес, що його було досягнуто у встановленні справедливості за часів президентства Кравчука та Кучми, є заслугою не владної верхівки, а культурної еліти, громадських діячів, свідомих істориків. Віктор Ющенко – поки єдиний глава держави, який послідовно прагне відновити історичну правду, проте закріпити її на законодавчому рівні може тільки представницький орган, тобто Верховна Рада.
Президентські вибори, що наближаються, оголюють байдужість головних політичних гравців до проблем історії.
Нещодавно показав своє псевдонаціональне обличчя кандидат у президенти, який вірить у те, що "країну врятує боєздатна армія", проте, посилаючись на "неактуальність" визнання УПА, відмовляється віддати належне чотирьомстам тисячам українських вояків, які захищали його батьків і дідів від комуністів і нацистів. Інший кандидат, конче "потрібний країні", лицемірно твердить, буцімто слід зосереджуватися на питаннях, які об'єднують націю, а не роз'єднують її. Так може говорити тільки той, хто хоче зачепитися за уламки минулого, зібравши тимчасові політичні дивіденди. Державний діяч мав би усвідомлювати, що тільки правда може об'єднати націю. Правда – одна-єдина для всіх, тоді як брехня може бути багатоликою. Наразі роз'єднує Україну те, що поки одна її частина крокує вперед, інша перебуває в полоні радянських ілюзій, від яких не поспішає звільнятися.
На що ж залишається сподіватися кільком сотням іще живих вояків УПА, які й у незалежній Україні живуть "на нашій, не своїй землі"?
Час зробить свою справу. Зміни, яких влада не може впровадити негайно, прийдуть самі разом із новим поколінням. Відкриті архіви та розтулені вуста очевидців, українська школа й українська книга зростять генерацію, спроможну відновити історичну справедливість. Байдуже, що останній вояк УПА може не дожити до визнання свого подвигу нащадками. Важливим є те, що перемога правди – лише питання часу.
"Хоч які великі жертви – боротьба конечна". Степан Бандера
http://narodna.pravda.com.u...
Юрий Мартынюк,
27-09-2009 15:40
(ссылка)
Гарантирует ли ЧФ РФ безопасность Украины
Тема 2017 года и пребывания Черноморского флота России в Крыму остается ведущей (конечно, после газового и натовского вопросов) в украинско-российских отношениях. И одним из аргументов за то, что российская военная база должна была бы оставаться на украинской территории неограниченный срок, является тезис, что российский флот «гарантирует безопасность Украины в Черном море». Она звучала и в 90 годы, когда проходили очень тяжелые переговоры относительно распределения Черноморского флота, и этот же аргумент приводят российские и некоторые украинские политики в последнее время.
[ Читать далее... → ]http://www.flot2017.com/ru/...
[ Читать далее... → ]http://www.flot2017.com/ru/...
Юрий Мартынюк,
01-09-2009 01:01
(ссылка)
Російське Путінбачення
На екрані телевізора літня жінка у бідному вбранні, їй років вісімдесят. Це осетинка, що мешкає у Цхінвалі, свідок сумних подій російсько-грузинської війни минулого року. Вона розповіла, як до її хати вдерлися грузинські військові. «Вони були в американській військовій формі, озброєні американськими автоматами, – каже вона. – У них ще там був інструктор головний. Він віддавав команди англійською мовою...» .
Камера спокійно стежить за жінкою, що розповідає отаке. Кореспондент мовчить. Він не питає, як ото вона, яка не бачила у житті нічого, окрім своєї корови, знає, що то за зброя і форма, і як змогла визначити, що команди були саме англійською мовою.
Кореспондент знає, чому він мовчить. Тому що саме він та його група і є авторами цієї чергової теледезінформації, що переможно буде показана державними каналами російського телебачення.
Жінці сказали так розповісти і вона розповідає. Кореспондент не ховає обличчя – у держтелерадіокомпанії висока платня, а у російських ЗМІ головує принцип «п’ять хвилин ганьби – і забезпечений на все життя».
Часи НТВ Гусинського, вільної преси, чесного розслідування остаточно минули. Зараз НТВ головує як канал «жовтих» новин, його журналісти «розлізлися межи людьми, мов мишенята»: хтось залишив професію взагалі, хтось гидливо не торкається політики, а хтось присягнув брехні. Після того, як президент Медведєв проштовхнув зміни у виборче законодавство, і відтепер новий президент обирається-призначається на шість років замість чотирьох як зараз, усе стало цинічно зрозумілим. Медведєв до 2012 року, а далі Путін ще на дванадцять, а відтак до 2024 року без особливих змін із тою самою владою, критеріями, шкалою цінностей.
До того додамо, що опозиційні ЗМІ майже не існують, і якщо ти там працюєш, то можуть убити.
Ностальгують за Савіком Шустером
Це реалії російського медійного життя. Журналісти учорашніх чесних політичних репортажів залишились на свої каналах, що стали виключно пропагандистськими, перейшли на «соціалку» і двічі на місяць ходять до каси.
Ні, зовнішньо вони не втратили хист і кожного тижня можна побачити якесь розслідування. Наприклад у маленькому містечку знущаються над якимось маленьким бізнесменом. Телебачення показує докладний репортаж, як знущаються, хто і чому. Потім на екрані губернатор, обов’язково член «Єдіной Росії», що запевняє:винних уже звільнили, а сам губернатор «поставить питання перед владою щодо корупції» і що треба там щось міняти у законах.
Сценарій таких «розслідувань» завжди однаковий: винні внизу, середній начальник хороший, але усі надії на Путіна, а він є, а відтак нас чекає світле майбутнє.
Ніяких узагальнень, ніяких запитань «а чому саме так досі живемо». Вищої влади у контексті проблем не існує. Є тільки «Володимир Путін відвідав», «Дмитро Медведєв різко заявив».
Із екрану повністю зникли програми, де є дискусії. Програма Савіка Шустера в Росії сприймається як щось романтично-казкове, неймовірне і коментується фразою: «Ну, так це ж у них там, у Києві!..»
Повний і остаточний професійний журналістській песимізм.
Слово – це зброя
Однак, є сфера, де працюють тільки пропагандисти. Це політичні заяви та політичні рішення Путіна і Медведєва. Тут неможливі не лише дискусії, а й навіть прості запитання.
Є остаточне кремлівське рішення: Росія на шляху інформаційної війни. Телевізійна брехня відтепер уже не брехня, а зброя проти ворога.
Щодо Грузії брехали кожного дня за будь-якого приводу. Чим абсурдніше, тим краще. Коли у Краснодарському краю зафіксували перший випадок захворювання на свинячий грип, то на екрані з’явися «вчений», що розповів неймовірну історію. Він сказав, що «є відомості», що грип прийшов із Грузії, де «існувала таємна біологічна лабораторія, де проводились якісь експерименти над свинями». Потім свині розбіглись, схрестились із дикими свинями, перетнули кордон Росії – і от маєш!
Потім брехали з першої хвилини грузинської війни. Показували російські «урагани» і казали, що це грузинські «гради». Щохвилини брехали про кількість загиблих – спочатку 2000, потім 160, а тепер то 59, то 71.
Брехали, що грузини планували отруїти воду у Цхінвалі. Кумедність цієї брехні у тому, що отруєна вода мала річкою повернутись до Грузії.
Річниці подій присвятили фільм «8/8/8» – це дата початку минулорічної війни. Саме з цього фільму та сама розповідь бабусі, до якої вдерлися «грузино-американці».
Ніяких стосунків, ніяких запитань
Найголовніша медійна стратегія – ніяких запитань.
Медведєв їде до пані Меркель і заявляє, що Росія з паном Ющенком не буде мати «ніяких справ». І ніхто не може запитати, що ота заява означає.
Чи будуть розірвані дипломатичні стосунки?
Чи будуть скасовані якісь угоди?
Чи закриють кордони і скасують літаки і залізницю, адже про Грузію була така заява, і усе скасували.
І головне: чи буде війна?
Це не жарт, адже президент сказав «ніяких стосунків».
І найголовніше запитання: а якщо Ющенка оберуть знову, то чи означає це, що «ніяких стосунків» не буде ще 5, 10 або 15 років?
Але відповідей нема, як і нема ніякої програми, де вище керівництво змушене відповідати на запитання і давати роз’яснення про ці найважливіші питання війни і миру та про свої заяви, що можуть призвести до нової війни з найближчим сусідом.
Серед російських журналістів гуляє жарт: «Коли я дивлюсь «Перший канал», то у мене таке враження, що Ернст із екрану дивиться на мене, як на сміття...».
Костянтин Ернст – генеральний директор «Першого».
http://glavnoe.ua/articles/...
Камера спокійно стежить за жінкою, що розповідає отаке. Кореспондент мовчить. Він не питає, як ото вона, яка не бачила у житті нічого, окрім своєї корови, знає, що то за зброя і форма, і як змогла визначити, що команди були саме англійською мовою.
Кореспондент знає, чому він мовчить. Тому що саме він та його група і є авторами цієї чергової теледезінформації, що переможно буде показана державними каналами російського телебачення.
Жінці сказали так розповісти і вона розповідає. Кореспондент не ховає обличчя – у держтелерадіокомпанії висока платня, а у російських ЗМІ головує принцип «п’ять хвилин ганьби – і забезпечений на все життя».
Часи НТВ Гусинського, вільної преси, чесного розслідування остаточно минули. Зараз НТВ головує як канал «жовтих» новин, його журналісти «розлізлися межи людьми, мов мишенята»: хтось залишив професію взагалі, хтось гидливо не торкається політики, а хтось присягнув брехні. Після того, як президент Медведєв проштовхнув зміни у виборче законодавство, і відтепер новий президент обирається-призначається на шість років замість чотирьох як зараз, усе стало цинічно зрозумілим. Медведєв до 2012 року, а далі Путін ще на дванадцять, а відтак до 2024 року без особливих змін із тою самою владою, критеріями, шкалою цінностей.
До того додамо, що опозиційні ЗМІ майже не існують, і якщо ти там працюєш, то можуть убити.
Ностальгують за Савіком Шустером
Це реалії російського медійного життя. Журналісти учорашніх чесних політичних репортажів залишились на свої каналах, що стали виключно пропагандистськими, перейшли на «соціалку» і двічі на місяць ходять до каси.
Ні, зовнішньо вони не втратили хист і кожного тижня можна побачити якесь розслідування. Наприклад у маленькому містечку знущаються над якимось маленьким бізнесменом. Телебачення показує докладний репортаж, як знущаються, хто і чому. Потім на екрані губернатор, обов’язково член «Єдіной Росії», що запевняє:винних уже звільнили, а сам губернатор «поставить питання перед владою щодо корупції» і що треба там щось міняти у законах.
Сценарій таких «розслідувань» завжди однаковий: винні внизу, середній начальник хороший, але усі надії на Путіна, а він є, а відтак нас чекає світле майбутнє.
Ніяких узагальнень, ніяких запитань «а чому саме так досі живемо». Вищої влади у контексті проблем не існує. Є тільки «Володимир Путін відвідав», «Дмитро Медведєв різко заявив».
Із екрану повністю зникли програми, де є дискусії. Програма Савіка Шустера в Росії сприймається як щось романтично-казкове, неймовірне і коментується фразою: «Ну, так це ж у них там, у Києві!..»
Повний і остаточний професійний журналістській песимізм.
Слово – це зброя
Однак, є сфера, де працюють тільки пропагандисти. Це політичні заяви та політичні рішення Путіна і Медведєва. Тут неможливі не лише дискусії, а й навіть прості запитання.
Є остаточне кремлівське рішення: Росія на шляху інформаційної війни. Телевізійна брехня відтепер уже не брехня, а зброя проти ворога.
Щодо Грузії брехали кожного дня за будь-якого приводу. Чим абсурдніше, тим краще. Коли у Краснодарському краю зафіксували перший випадок захворювання на свинячий грип, то на екрані з’явися «вчений», що розповів неймовірну історію. Він сказав, що «є відомості», що грип прийшов із Грузії, де «існувала таємна біологічна лабораторія, де проводились якісь експерименти над свинями». Потім свині розбіглись, схрестились із дикими свинями, перетнули кордон Росії – і от маєш!
Потім брехали з першої хвилини грузинської війни. Показували російські «урагани» і казали, що це грузинські «гради». Щохвилини брехали про кількість загиблих – спочатку 2000, потім 160, а тепер то 59, то 71.
Брехали, що грузини планували отруїти воду у Цхінвалі. Кумедність цієї брехні у тому, що отруєна вода мала річкою повернутись до Грузії.
Річниці подій присвятили фільм «8/8/8» – це дата початку минулорічної війни. Саме з цього фільму та сама розповідь бабусі, до якої вдерлися «грузино-американці».
Ніяких стосунків, ніяких запитань
Найголовніша медійна стратегія – ніяких запитань.
Медведєв їде до пані Меркель і заявляє, що Росія з паном Ющенком не буде мати «ніяких справ». І ніхто не може запитати, що ота заява означає.
Чи будуть розірвані дипломатичні стосунки?
Чи будуть скасовані якісь угоди?
Чи закриють кордони і скасують літаки і залізницю, адже про Грузію була така заява, і усе скасували.
І головне: чи буде війна?
Це не жарт, адже президент сказав «ніяких стосунків».
І найголовніше запитання: а якщо Ющенка оберуть знову, то чи означає це, що «ніяких стосунків» не буде ще 5, 10 або 15 років?
Але відповідей нема, як і нема ніякої програми, де вище керівництво змушене відповідати на запитання і давати роз’яснення про ці найважливіші питання війни і миру та про свої заяви, що можуть призвести до нової війни з найближчим сусідом.
Серед російських журналістів гуляє жарт: «Коли я дивлюсь «Перший канал», то у мене таке враження, що Ернст із екрану дивиться на мене, як на сміття...».
Костянтин Ернст – генеральний директор «Першого».
http://glavnoe.ua/articles/...
Юрий Мартынюк,
28-08-2009 21:28
(ссылка)
Без заголовка
Як отримати задоволення під час спілкування з носіями тоталітарної свідомості (30 практичних порад громадянам України щодо ведення політичних суперечок у російському iнтернеті)
Якщо через якусь нез’ясовну причину ви вважаєте себе «помаранчевим» і навіть «свідомим», то рано чи пізно ви неминуче зайдете на який-небудь російський інтернет-форум і жахнетеся тому, що там пишуть про Україну.
Як порядний «помаранчевий», ви, зрозуміло, захочете вступити в суперечку, щоб спростувати, заперечити й розкрити очі. Якщо ви патріот — краще одразу відмовтеся від цих намірів. У вас усе одно нічого не вийде, проте ви зайвий раз нагадаєте росіянам про існування такої країни як Україна, про що їм краще забути взагалі.
Але якщо ви молоді й гарячі, свято вірите у свій дар переконання й прагнете просвітити заблудлих росіян, прочитайте для початку ці поради. Вони не навчать вас перемагати, але допоможуть отримати хоч би мінімальне задоволення від спілкування з політично стурбованими українофобами.
Російські політичні форуми бувають різні — від «Щоденного журналу», де окопалися недобиті ліберали, до абсолютно навіженого «Росбалта». Але оскільки ставлення до України як держави на них приблизно однакове, то й наші поради є універсальними.
ОСНОВНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВЕДЕННЯ СУПЕРЕЧОК ПРО УКРАЇНУ
[ Читать далее... → ]
http://politiko.com.ua/blog...
Ще трохи порад любителям повоювати в інтернеті. Гумор.
А для тих, хто засвоїв вступний курс, пропоную:
СТАНДАРТНІ ВІДПОВІДІ НА ТИПОВІ НАЇЗДИ
Примітка: всі доводи, приведені нижче, загалом відповідають дійсності. Приводячи їх, ви не братимете на душу гріх безсоромної брехні.
Почнемо з простих наїздів:
[ Читать далее... → ]
http://politiko.com.ua/blog...
Якщо через якусь нез’ясовну причину ви вважаєте себе «помаранчевим» і навіть «свідомим», то рано чи пізно ви неминуче зайдете на який-небудь російський інтернет-форум і жахнетеся тому, що там пишуть про Україну.
Як порядний «помаранчевий», ви, зрозуміло, захочете вступити в суперечку, щоб спростувати, заперечити й розкрити очі. Якщо ви патріот — краще одразу відмовтеся від цих намірів. У вас усе одно нічого не вийде, проте ви зайвий раз нагадаєте росіянам про існування такої країни як Україна, про що їм краще забути взагалі.
Але якщо ви молоді й гарячі, свято вірите у свій дар переконання й прагнете просвітити заблудлих росіян, прочитайте для початку ці поради. Вони не навчать вас перемагати, але допоможуть отримати хоч би мінімальне задоволення від спілкування з політично стурбованими українофобами.
Російські політичні форуми бувають різні — від «Щоденного журналу», де окопалися недобиті ліберали, до абсолютно навіженого «Росбалта». Але оскільки ставлення до України як держави на них приблизно однакове, то й наші поради є універсальними.
ОСНОВНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВЕДЕННЯ СУПЕРЕЧОК ПРО УКРАЇНУ
[ Читать далее... → ]
http://politiko.com.ua/blog...
Ще трохи порад любителям повоювати в інтернеті. Гумор.
А для тих, хто засвоїв вступний курс, пропоную:
СТАНДАРТНІ ВІДПОВІДІ НА ТИПОВІ НАЇЗДИ
Примітка: всі доводи, приведені нижче, загалом відповідають дійсності. Приводячи їх, ви не братимете на душу гріх безсоромної брехні.
Почнемо з простих наїздів:
[ Читать далее... → ]
http://politiko.com.ua/blog...
Юрий Мартынюк,
24-08-2009 22:54
(ссылка)
Без заголовка
"СМЕРЕКА"-Український розважальний портал
http://smereka.org.ua/
http://smereka.org.ua/
Юрий Мартынюк,
23-08-2009 22:53
(ссылка)
Фобія патріотизму
Автор: Володимир Ференц
Джерело: Портал Украінця(http://www.vox.com.ua/data/...)
Коли хтось вживає слова “професійний патріотизм”, це в більшості випадків можна вважати однією з поширених цинічно-вишуканих спроб культурно облаяти багатьох справжніх патріотів. Ще одна лайка, якими переповнений Інтернет і преса в додаток до популярних: “cвидомиты”, “оранжевые”, “любі друзі” (на відміну від “любі мої ”). Інформаційним убивцям всього українського чомусь дуже подобається перетворювати нормальні українські слова у лайку чи зло кепкувати з шанованої здавен професії пасічника. Така вже особливість їхнього мату, байдуже якою мовою, мат повинен болюче зачіпати живу душу, а українську душу особливо. Дійшло до того, що нормальних українців почали обзивати “професійними патріотами ”, щоб споганити це величне слово, яке в інших державах з пошаною вживають громадяни. Навіщо шукати до цього слова додатки? Патріотизм не буває кольоровим чи професійним. Він є, або його немає і тут нема на чому будувати політичні алегорії. Проте є любителі інтелектуально потоптатись по уявних “професійних патріотах” як ворогах їхньої моделі України. Під президентські вибори завжди виникає попит на подібні послуги. Один з давно забутих “заробітчан”, не буду згадувати імені, повстав із забуття і відразу спромігся на довгий , нудний “опус” з критикою професійного патріотизму. Він не один такий – жертва сезонної хвороби – фобії патріотизму, пошесть якої зростає пропорційно до російського впливу. Тепер чимало писак запопадливо переходять на російську, щоб не програти особистий шанс на ринку інформпослуг, словом і запахом сигналізуючи про те, що вони “об’єктивні правдолюби” і ніякі не заангажовані професійні патріоти. Показова фобія українського патріотизму дає очевидні переваги в конкуренції пишучих заробітчан. Не приймуть в зграю і не кинуть смачну кістку, якщо переконливо, підкреслено російськомовно не доведеш свою непричетність до професійного патріотизму. Для переконливості можна цю саморекламу приправити стандартною критикою чинного президента – і успіх та гроші гарантовано. Чимало вже на службі і роблять звичну роботу. Вчора вони україномовно працювали на ” проросійського” президента, а сьогодні російськомовно “мочитимуть» проукраїнського – аби гроші.
Саме такі люди не мають права вживати слово патріотизм, бо патріотизм в українській журналістиці дуже вартісна річ, яка коштує спалених нервів, а декому й життя. Грошей це точно не приносить, то який сенс бути професійним патріотом? Це по-старомодному вважається станом душі і традицією, яка доволі важко у нас приживається. Життя паскудне, бо патріотів справді мало і вони заради іміджу держави не приховують правду, але знають міру. Можуть сказати, що сучасна влада загрожує існуванню України, але ніколи не підтримають популярної чужої теорії загибелі своєї держави. Патріотів нема в чужому поминальному хорі за безталанною Україною - вони ніколи не злорадіють українським бідам. Серед журналістів патріота впізнати легко. За якими ознаками? Краще не уточнювати. Мій тест може не сподобатись, а показати позитивний взірець - українських прикладів для цього мало. Краще подивитись, як реагують на ті чи інші події ЗМІ успішних держав світу. Вони не зловживають брехнею і люблять сенсації, але завжди намагаються знаходити позитив на полі змагання власної держави. Там ніхто наввипередки не поспішає демонструвати світові помилки власної держави чи не береться зло кепкувати з президента. Свобода слова є, але при тому ніхто не забуває про національні інтереси, які гарантують успішну перспективу суспільства. У світі не хваляться власною поразкою, її намагаються не афішувати. Програші твоєї держави = виграші чужих держав, а різниця вилучається з кишені простого громадянина. Для України цей закон діє безвідмовно. Це треба добре затямити, бо в умовах тимчасово слабкої держави на кожному з нас лежить особлива відповідальність патріота. Нам, хто пам’ятає СРСР і практику “злиття народів”, пора позбавлятись первородного з радянщини гріха непатріотичності. Подолаємо старанно підживлювану чужими людьми фобію патріотизму, станемо жити краще. Не зможемо – програємо.
Мене вразило одне елементарне опитування громадської оцінки відомої заяви президента Росії Медведєва. Більше чверті розумних людей, які “пішки ходять в інтернет”, однозначно підтримали явно несправедливу заяву російського президента. Чимало з пишучої братії кинулись ставити свічку Богові і нечистому, шукаючи обов’язково рівного числа неправильностей у відповіді Ющенка. А по-моєму українська відповідь добра і Росію зовсім не ображає. Отже йдеться про масовий дефіцит звичайного патріотизму. Погано, що такий значний відсоток непатріотизму серед активної інтелектуальної верстви нікого не дивує і не лякає. Це ж ті люди, які власною позицією визначають або змінюють систему вартостей всього суспільства. Теоретично для переорієнтації суспільства на іншу систему вартостей достатньо лиш трохи більше 5% активних і впливових представників еліти, які діють цілеспрямовано. В Україні, за всіма ознаками, вже діє більш, ніж критична маса доволі впливових людей, які формують у решти населення відразу чи нехіть до українського патріотизму. Проти такого безсила навіть держава, якщо не опам’ятаються люди, які заробляють на фаховому руйнуванні патріотизму. В інший спосіб дуже складно зупинити цю вже діючу соціальну технологію “руїни”, тобто руйнування громадянського патріотизму як корисної людської цінності. Треба спробувати зупинити любителів висміювання моди на патріотизм і патріотизму в моді, політиці, в щоденному житті. Непомітно для себе чимало журналістів мимоволі і суто професійно втягуються в це болото самозатоптування громадянського суспільства. Дехто навіть входить в азарт “побиття своїх, щоб чужі боялись” і не йметься щораз повторити на весь ефір дотепну шпильку від стороннього чи гарно приправлену чужими майже науковими “доброзичливцями” теорію кінця України!
Марно шукати якусь новизну в чорному піарі кожних українських виборів. І на цих президентських виборах особливий чорний сенс нечесної політичної боротьби шукати не варто. Та сама технологія поширення фобії патріотизму. Все буде оплачено і все ніби - то дозволено, та чи варто задля красного слівця не жаліти власної держави у тих випадках, про які поляки говорять - “Що забагато, то не здорово”? Недобрі слова таки здатні матеріалізуватись набагато швидше від добрих побажань. Патріотизм не терпить хамства – від цього він перероджується в пусті слова і пусті заяви, немічні протести в порожнечу. Головне - в кожній державі патріотом бути вигідно. Невже ми виняток? Напевно ні. Патріоти в нас є, але чимало й тих, хто заробляє в нашому інформаційному просторі переконуючи загал у тому, що патріотом бути не модно і не гідно, навіть смішно. Складається враження, що над нами тяжить якась інформаційна хмара-аномалія, чи може щось страшніше. Тільки над нами, бо російські ЗМІ відверто пропагують своєрідний російський патріотизм. Вони що, всі “професійні патріоти ” чи тупо виконують волю головного редактора? В Америці практично те саме, як би не говорили про тамтешні знаменито-вільні ЗМІ. Ми добре пам’ятаємо ультрапатріотичну поведінку американської преси в час трагедії “близнюків”. Загалом позитивною була і є американська суспільна оцінка американських воєн в Іраку, Афганістані і В’єтнамі. Думаєте там всі згідні з американською точкою зору? Абсолютно ні, але великі медіа, які відчувають себе впливовими і здатними формувати світове сприйняття Америки, випромінюють особливий, ситий американський патріотизм. Український інформаційний патріотизм наразі голодний і не в пошані, інакше не може бути в державі, яка ще не організувала власну інформаційну відпірність. Проте, це єдине, що в нас є і залишиться навіть тоді, коли все інше найкраще заберуть голодні світові кредитори. Це наш важіль сили, який може змінити все на краще. Скептики , плаксії і продажні циніки вже давно всім остогиділи. Мусить настати час патріотів. .
Юрий Мартынюк,
17-08-2009 13:22
(ссылка)
Тягнибок: реваншисти Меркель і Мєдвєдєв готують окупацію України
На переконання лідера націоналістів, РФ і Німеччина плюють на Україну, ображають її та готують план із ліквідації українського суверенітету.
Тягнибок звинуватив Меркель і Мєдвєдєва в антиукраїнській змові
Президент Росії Дмитро Мєдвєдєв і канцлер Німеччини Ангела Меркель розпочали "кампанію з відбілювання Сталіна та Гітлера" і загрожують суверенітету України.
Про це заявив голова Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок, коментуючи слова Ангели Меркель про те, що Німеччина буде боротися з "героїзацією нацизму в Україні".
На переконання лідера націоналістів, слова німецького канцлера - це "брутальний випад у бік українців, які на своїх плечах винесли основний тягар Другої світової війни, розв'язаної Москвою і Берліном". Це "свідчить про те, що так звана "шрьодерізація" (перебування євро-бюрократів на зарплаті Кремля) досягла піку. Вона настільки вразила німецький політикум, що перейшла у критичну фазу – "меркелізм", коли за "російський газ" та різні "інвестиції" Німеччина готова стати навіть рядовим рупором пропаганди кремлівських геббельсів", - впевнений Тягнибок.
"Президент РФ схвалив заяву Меркель і повідомив, що не бачить перспектив для відновлення нормальних взаємин Росії та України при теперішній українській владі", - також обурився він. З огляду на це, ВО "Свобода" висунуло низку вимог.
"Свобода" вважає, що Україна має жорстко відреагувати на "сочинську змову". По-перше, Міністерство закордонних справ України мусить викликати послів Німеччини та Російської Федерації (новопризначеного Зурабова) і вручити їм ноти протесту у зв'язку з втручанням керівників їхніх держав у внутрішні справи України", - наголосив Тягнибок.
"По-друге, керівництво України зобов'язане дати політичну оцінку реваншистським заявам Меркель і Мєдвєдєва, які прозвучали напередодні 70-ої річниці підписання Московського пакту, відомого в історії, як пакт Молотова-Ріббентропа. Згідно з цим пактом, Совєтська Москва і Німеччина поділили Європу і розв'язали Другу світову війну. Очевидно, Меркель і Мєдвєдєва непокоїть нещодавнє рішення Парламентської асамблеї ОБСЄ, яким комунізм прирівняно до нацизму та запропоновано щороку відзначати загальноєвропейський день пам'яті жертв комунізму та нацизму 23 серпня – у річницю підписання Московського пакту", - також відзначив лідер націоналістів.
Тягнибок, крім того, дійшов висновку, що "по суті, дует Мєдвєдєв-Меркель розпочав кампанію з відбілювання Сталіна і Гітлера, адже Московський пакт 1939 року передбачав широку економічну співпрацю, якою Москва і Берлін виправдовували "сфери інтересів у Східній Європі", тобто окупацію незалежних держав". З огляду на це, лідер "Свободи" попередив про загрозу, що, на його думку, постала перед українською державою.
"Реваншистам Мєдвєдєву і Меркель муляє очі незалежна українська держава, що постала на руїнах тої імперії, яка впродовж минулого століття примудрилася вимордувати 20,5 мільйона українців. Показово синхронний московсько-німецький плювок убік України вчинено якраз перед 18-тою річницею нашої Незалежності. Тої Незалежності, яка густо скроплена кров'ю українських борців як проти Совєтського Союзу, так і проти Третього Рейху", - вважає Тягнибок.
Він висловив думку, що "це не вперше колишні окупанти України відверто виказують свою ворожість до українців". Зокрема, це на переконання, політика, відобразилося в тому, що Німеччина і РФ не визнали Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу, "а сама Меркель під час останнього візиту в Україну демонстративно відмовилась від вшанування пам'яті жертв Голодомору".
"Антиукраїнські дії колишніх окупантів синхронні: з одного боку Кремль замітає сліди своїх злочинів проти українців і намагається перекласти відповідальність за Голодомор на своїх маріонеток із "УССР", з іншого – Німеччина провину за своє нацистське минуле валить на Івана Дем'янюка, всупереч будь-яким правовим нормам називаючи його "злочинцем" до рішення суду", - знову обурився Тягнибок.
З огляду на це, він назвав Меркель "адвокатом" Росії в Європі", звернувши увагу на позиції Німеччини під час російсько-грузинської війни 2008 року та "газової війни" РФ і України.
"У подальшому слід очікувати спекуляцій щодо територій, які ввійшли в так звану "совєтську Україну" згідно з домовленостями між Сталіним і Гітлером, та висунення територіальних претензій до України. Тому українська влада зобов'язана наголосити на тяглості української державності від УНР і ЗУНР, об'єднаних 22 січня 1919 року в одну державу, яку знищили московсько-большевицькі окупанти, поставивши на її місце маріонеткову "УССР", - оприлюднив свою вимогу Тягнибок.
Президента Віктора Ющенка він закликав визнати солдатів ОУН-УПА "борцями за державну незалежність України" та дати звання героя України Степану Бандері. "Це найдієвіший засіб захисту українців від змовницької пропаганди колишніх окупантів, які пориваються вказувати, кого ми маємо "героїзувати", - переконані у "Свободі".
"Українська влада повинна пам'ятати, що страусяча політика ігнорування загроз, покірного витирання плювків та сподівання на "умиротворення агресора", будь то Москва чи Берлін, завжди приводить до катастрофічних результатів. Небезпека нависла над Україною. Недружні держави навіть не вважають за потрібне це приховувати. Усвідомлення цього факту має згуртувати українську націю для опору будь-яким зазіханням на наш суверенітет", - додав Тягнибок.
Нагадаємо, заяву щодо героїзації нацизму в Україні Меркель зробила кілька днів тому на спільній прес-конференції з Мєдвєдєвим. Канцлер Німеччини заявила, що протидіятиме героїзації нацизму і націонал-соціалізму в Україні, а також скрізь, де спостерігатимуться подібні тенденції.
В той же час, Мєдвєдєв заявив, що при нинішній українській владі не бачить перспектив відновлення нормальних українсько-російських відносин.
Раніше Мєдвєдєв жорстко розкритикував українського колегу Віктора Ющенка, звинувативши його в антиросійській позиції та порушенні принципів дружби і партнерства з РФ. Серед закидів, що пролунали на адресу українського президента, були й тлумачення історії, яких зараз дотримується українська влада.
http://tsn.ua/ukrayina/tyag...
В этой группе, возможно, есть записи, доступные только её участникам.
Чтобы их читать, Вам нужно вступить в группу
Чтобы их читать, Вам нужно вступить в группу
