«Пакращєння» освіти прогресує: торік в Україні закрили 78 шкіл, а
цьогоріч планується закрити щонайменше 143 школи, в яких навчається
понад 3175 учнів, таким чином буде звільнено майже півтори тисячі
вчителів, а влада заощадить аж 44 мільйони гривень.
Посилання life.pravda.com.ua

В Україні влада закриє більшість музичних шкіл та бібліотек.
Влада
Януковича готує черговий крок, який не можна назвати інакше, ніж
погромом культури. Разом з культурою під роздачу потраплять також
фізкультура, спорт і навіть загальноосвітні навчальні заклади. Влада
називає це новомодним словом — «оптимізація». Під «оптимізацією»
розуміється радикальне скорочення бюджетного фінансування клубів,
бібліотек, дитячих шкіл естетичного виховання, включаючи музичні та
художні школи тощо.

Man tar sed dit man kommer - говорить шведське прислів'я. Переклад: Людина переймає звичай там куди приходить. Чому ж те не завжди стосується тих росіян, певна кількість котрих вперто не переймають мовні звичаї там де вони поселяються? Прикладів безліч, як-от Прибалтика, Україна, Середня Азія. Викладачка шведської мови з курсів для іноземців розповіла, що за її багаторічними спостереженнями процес опанування шведською мовою йде найболяче для російськомовних студентів (навіть після латиноамериканців, арабів, африканців, турків тощо), але натомість найлегше й найскоріше - для україномовних. "Спочатку, тридцять років тому, я вважала, що української нації як такої просто неїснує. Ну так як неїснує каліфорнійської нації в Сполучених Штатах. Працюючи зі студентами з інших країн, аби полегшити їм опанування нашою мовою, вивчила основи майже всіх тих мов. Та найглибше - мови тих студентів, що в своїй масі мали за найскладніше навчитися нашої. Насьогодні говорю російською більш-менш вільно. Далі - турецька, суахілі, амхара, БХС, грецька, арабська, перська, польська, іспанська. Найменш довелося примушувати себе вчитися - української. Вони розмовляють чудовою мовою! Це так дуже відрізняється від російської як сонце на природі від сонця в телевізорі! Переважна їх більшість, ті - що мають українську за домашню мову прогресують в опануванні нашою мовою так, що часом здається, що вони її навчалися раніше. Але заради цікавості я таки вивчила кілька фраз". Це вона розповідала своїй норвезькій колежанці, навіть не відаючи, що спиною до них сидів один з тих, про яких йшлося, хоч зовсім для них обох незнайомий. Норвезька колежанка на ім'я Каріна підтвердила, що теж спостерігає таке ж саме явище. Але навчатися мовам вихідців інших країн для неї - норвезької громадянки та мешканки не є доцільним. Вони, ці дві скандинавські жінки-викладачки мов шведської та норвезької, що - УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛІСТКИ?

Український Віртуальний Опір продовжує акцію «Україномовний YouTube».





Українці, ми маємо право на український інтерфейс на міжнародному порталі www.youtube.com!





Просимо усіх надіслати листа на адресу: service@youtube.com

Просимо обрати один з наступних листів або написати свого, якщо володієте англійською.

 





Dear Youtube Team,



I am writing to you because I am still being disappointed by your
company. To date, I have not been able to find my location, Ukraine,
listed on Youtube, nor is the Ukranian language listed as a language
option.



I have in the past, requested that Youtube make this upgrade in their service, but to no avail.



This is important not only to me, but to 50 million other Ukrainians
around the world, who would prefer to use their own language. Most
major web sites, including Facebook, Google, etc. offer a Ukrainian
language option. Why is this not an option for Youtube??



Please look into this and add Ukraine as a location and the Ukrainian language as an option as soon as possible.



Kind Regards

 

 

 





або

 

 





Dear Youtube,



I am writing to you because I have tried to sign up and use the
Ukrainian language on YouTube, but cannot. Although I have learned
English, I prefer to use my native language, Ukrainian, and there are
50-60 Million other Ukrainians, most who do not know English.



Please implement the use of the Ukrainian language on your site. It
will not only benefit me and my fellow Ukrainians but also Youtube, due
to the millions of additional users you will have!!



Thanks

 

 

 





або

 





Dear Youtube



After a lot of time spent on line on your site, I figured out that
Youtube does not have a Ukrainian language option. Why is that???



Ukraine is one of the largest countries in Europe, with over 50 million
citizens, and probably another 10 million overseas. I would think that
Youtube would want to serve such a large untapped audience.



So, on behalf of myself and my fellow Ukrainians, please implement a
Ukrainian version of Youtube. Google and Facebook, among others,
already have it and so should you!



Thanks

 





Від маленьких до великих перемог, разом ми - сила!

Слава Україні!!!

Ідіть і проголосуйте у спільноту http://my.mail.ru/community/yu.ra/ за
свого кандидата у президенти, бо за вас москалі Януковича обирають.
Бажано, голосуйте за Тягнибока :)

(Знайшла на форумI емIгрантIв-навIяло сум)
***Споконвіку в держави, у нації
Стало добрим законом, панове:
Жить не може людина у Франції
І не знати французької мови.
То вода для людини для спраглої,
Джерело життєдайне, чудове.
Жить не може людина у Англії
І не знати англійської мови
В кожній мові – квітіння конвалії,
Гуркіт грому і гомін діброви.
Жить не може людина в Італії
І не знать італійської мови.
Із колиски до миті останньої
Є в людей розуміння здорове:
Жить не може людина в Іспанії
І не знати іспанської мови.
Хай слова вирізняються в реченні,
Як зерно, а не жмуття полови.
Жить не може людина в Туреччині
І не знати турецької мови.
Може, в мене поняття і спрощені,
Та тримаюсь такої основи:
Жить не може людина в Угорщині
І не знати угорської мови.
Жить не можна в Норвегії, Швеції,
Вже й в Прибалтиці, вже і в Молдові,
У Німеччині, в Польщі, у Греції
І не знати державної мови.
Тож думки пропливають, як тіні,
В далину, в безгоміння Дніпрове:
Жити можна лише в Україні
І не знать української мови…***

Сайт "Українською в Україні">

Після того, як спроба гетьмана Івана Мазепи утворити українську державу зазнала поразки, сотні його соратників було кинуто до підвалів таємної канцелярії Петра I. Почались допити, тортури. У ті часи (до русифікації) різниця між українцями й росіянами на рівні мови була дуже значною: тоді, приміром, українці нерідко казали "Не скажу" там, де московити казали "Не знаю".
Так от, переповідають, що під час одного з допитів від пересічного українського полоненого вимагали виказати всіх змовників проти царя. Але на це той тільки знесилено відповідав:
- Не скажу я вам цього, не скажу (українською це значило: "Я цього не знаю").
- Не хочешь говорить, св…чь?! - лютував слідчий, дивуючись зухвальству українця.
І тортури тривали…

Наївно було б гадати, ніби проблема виключно в тім, що величезна кількість людей, від роду російськомовних, змушена була притьмом перейти на українську, не знаючи її до ладу. Бо - от же в чім штука! - до ладу вони не знають і російської...
Випадок, коли мені довелося здибатися з аґресивним поборником прав нашого російськомовного населення, був і сумний, і кумедний: охоронець у магазині, незрозуміло вороже насторожившись на звук моєї української, не без виклику заявив, що говоритиме "по-русски", - та ради Бога, миролюбно погодилась я, прошу дуже! - і почула: "Идемте, я вас проведу!". Е ні, кажу, "меня не проведешь!". Парубок витріщився геть ошаліло, довелося пояснювати: якщо "по-русски", то треба сказати "провожу", від слова "проводить", а "провести" когось по-російському значить - ошукати, тобто те саме, що "кинуть"… Словом, не склався в нас діалог: моя російська виявилася для бідного хлопця такою ж чужою, як і моя українська…


Оксана Забужко, "Репортаж із 2000-го року", с.77.

Стоїмо на пероні з Максимом - моїм племінником з Полтави.
- Слухай , - питаю я. - А ти, взагалі, українець чи ні?
- Да, - відповідає той.
- А чому ж тоді ти не розмовляєш по-українському?
- А я ее і так знаю, - гордовито кидає він мені.
- Ну, гаразд! - вривається мій терпець. - Скажи, будь ласка, що означають такі українські звичайні, здавалося б, слова (і я з павзою називаю кілька найскладніших): розвій, упосліджений, несамовитий, осоружний, гарувати, залюбки, мимохіть, вікопомний… Бачу, як обличчя хлопця відбиває процес розумового напруження й концентрації думок. Він перебирає всі свої знання мови… За деяку мить підліток здивовано відповідає:
- Не знаю, а що вони означають?
…
Від тієї розмови минув рік, але й тепер я отримую листи від Максима, написані добірною, як для восьмикласника, українською, в якій дібрано кожне слово. Максим почав цю мову поважати!

У маршрутці їду до Києва. Сусіда по сидінню заговорив російською. Відповідаю українською. Мого рускоязичного українця це ніскільки не здивувало, але трохи згодом він запитав мене, чи я не націоналіст? Пояснює: "У тебя мова украінская… харошая, нє суржік".
- А ти хто, - питаю, - що російською говориш?
- Я… я нармальний чєлавєк.
Василь Трубай

Проводжала дівчина хлопчину
Проводжала в далечінь
Припадала поцілунком
До його уст міцних

І плакала гіркими сльозами,
Бо боялась що не повернеться він.

- Знай коханий, що у зливу
Коли дощ капатиме з стріх,
То я плачу за тобою,
І благаю не журись,
Я терпітиму усе,
А коли побачиш грім,
То дитя тобі я породила,
І надіюсь, що тоді,
Ти десь у далечі,
почуєш сміх мій.

Я радітиму з тобою,
І з синочком молодим.
З кожним місяцем яскравим
В повню, щоб ти не забув,
Буде те дитя зростати,
І таточка чикати.

- Добре люба, не журись,
Я повернуся тільки ти дождись,
І синочка ти зрости,
І листа обов’язково напиши.

Розійшлись кохані,
Він пішов на вірну смерть,
А вона дитя ростила.

Бачить хлопець грім гримить,
Значить син його спокійно спить.
Дощ поволі крапотить
це дружина плачить і неспить.
Серце радісно його
у грудях клекотить,
бо посміхаються йому
дружина з сином на дому.

Пройшли роки,
І генералом став юнак,
Прийшов додому,
Бачить дім,
та де дружина й син.
Оглянув все навколо,
І бачить хлопчик літ сими.
Підбіг він до дитини,
Підняв, поцілував.
А де ж обіщана родина,
- Де мати - сина він спитав.
- Померла тату, -
Крізь сльози син сказав. -
Я тут один, мене сусідка доглядала,
А мама вже як рік,
До неба одлетіла.
І серце зжалось у солдата,

- Чому ж мені ти не сказала,
Що місяць як не засія,
Покинеш світ оцей сама.
І на очах в солдата
Сльози заблистіли,
Це перші і останні сльози
Які побачив їхній син.

Листочки пожовкли,
Холода наступили, і
Царювати прийшли
Нестримні, холодні вітри.
Літо минуло,
Сонце заснуло,
Бо осінь проснулась.
Царювать почала.
Фарбою жовтою
Світ посипа.
Кожний листочок,
Кожний дзвіночок
Кольором дивним
Розмалювала вона.
Пройдешся садом,
А там дивина,
Змінились дерева,
Змінилась трава –
Це осінь в гості прийшла.
Пройдешся парком
листочки шумлять.
Співають собі,
Про щось гомонять.
Говорять про зиму
І знову мовчать.
Лиш вітер дмухне,
Знову шепочуться про те,
Що золота пора прийшла
Й потрібно готуватися до сна.
Осінь – це пора, яка попереджає,
Що приходить зима.

Поспішайте творити добро 
  Ви знаєте, як багато неправди в світі, скільки зла і обману, ховається за стінами добра. Як впливають на людство телебачення, реклами. Я пам’ятаю з дитинства - добрі казки, що читали мені батьки, бабусину історію - про дитинство її. Все було таке прекрасне, цікаве і захопливе. Дитячі мрії навіюють добрі, лагідні спогади, що ллються добрими вчинками. 
  Що ж сталося з усім, де поділося те добро, що було до того, де поділися привітні люди, що жили раніше? Сучасне життя, похоронило те щасливе минуле, те щасливе моє дитинство. 
  Величезний вплив телебачення на дітей, знищує їхню сутність, їхні почуття, воно штовхає їх до насильства. Фільми, що постачають на Україну американці, впливають на підсвідомість, не тільки дитини, а й дорослої людини. 
  У 80-х роках вийшов фільм під назвою «Фантомас», і після першої трансляції, довелося заборонити перегляд цієї напрочуд невинної стрічки. Юнаки почали копіювати злочини, які були здійснені в ньому. Влада навіть не підозрювала, що цікава комедія, так зможе вплинути на людство. Розпочався хаос. 
Багато магазинів було обікрадено, влада не знала, що вдіяти, навіть в’язниця не лякала злочинців.
  Чому неправди так багато в світі.
  Все брехня!!!
А чому? - не знаю я.
  Куди не йди – неправда і обман.
Той словами болю завдає.
  Той до насильства схильний.
не потрібно кривдити,
Ні брехати, ні страждати.
  Ми ж знищуємо себе. 
  А нам ще дальше жити.
Який приклад ми показуємо дітям.
Вони ж майбутнє наше.
  Вони ж будують свою долю,
Де брехні і сваркам,
 нема життя.
  Не розумію я, де взялася гіркота.
Де узявся цей обман. 
  А найбільше не розумію – 
Звідки взялася ця війна.
Навіщо вона?
  Ради розваги? Ради свого блага? 
Ось яке життя настало.
Україна стала ганебною державою.
А хто винен в цьому. 
Ми терплячий народ.
Та чи надовго хватить нашого терпіння?
Ми знищуємо сами себе.
Знищуємо віру в нашу державу. 
Так даваймо станемо сильними
І зіпнемося на ноги. 
  Знищимо тих хто не дає нам жити.
Задушимо злість в наших серцях.
  Знищимо обман. 
Виженемо з наших домівок злість 
  І ненависть.
Виховаємо в собі силу волі.
І станемо на захист нашої країни. 
Будемо боротись до кінця
І завоюємо для наших дітей 
Нове, чудове майбутнє 
В якому не буде сліз, брехні, обману,
А царюватиме правда, ввічливість 
  І добро.

  Для того, щоб вижити в наші часи, потрібно мати величезний капітал. Гроші – зараз, вирішують всі питання. Хто має товстий гаманець, той має все. Вся влада в його руках. Зараз, все купується і продається. Той хто при владі, чинить все, що завгодно, і ніхто не взмозі зупинити його, хто при владі, той не має моралі, не має душі, не має почуттів. Його сутність знищена.  
  Поспішай творити добро, - якщо не ти, то хто?! 

http://4link.kiev.ua/ - Освітньо-інформаційний Інтернет-
проект оновлення української мови

http://slovnyk.net (Електронний словник)

Обов*язково залишайте свій результат, мені дуже цікаво

Я проверил свои знания русского языка и получил твердую четверку. Сходи, проверься?

ТЕСТ ТУТ!

Мова займає одне з найвищих місць на шкалі національних вартостей. (У.Вайнрайх)
1. Мова належить до так званих вторинних систем. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого вона є. Водночас мова — один із факторів самоорганізації суспільства і невід'ємна ознака таких спільнот, як рід, плем'я, народність, нація.
2. Мова існує у свідомості членів суспільства, реалізується в процесах мовлення [ далі → ]і "консервується" в результатах цього мовлення (у сказаному, написаному). Тому доля мови залежить від кожного з мовців.
3. З матеріального погляду в мові, що реалізується в мовленні, немає нічого, крім звуків, які комбінуються у слова, речення тощо. За цими комбінаціями окривається величезний світ зна;чень — фонетичних, лексичних, граматичних, стилістичних. Саме в них відображені знання народу— носія мови — про світ, його структуру, ставлення людей до нього. "Мова народу — це його дух, і дух народу — це його мова" (В. фон Гумбольдт). У ній акумулюється духовна енергія народу. Вона є головною ознакою і символом нації.
4. Через мову ми пізнаємо світ. Наївно вважати, що кожен з нас сприймає світ безпосередньо, "таким, як він є". Насправді наше сприйняття світу відбувається крізь призму нашої мови. "Світ просіється крізь сито слів" (К.Кравс).
Підкреслимо, що в кожного народу "мовна картина світу" — своя, неповторна. Найпростіший приклад: ми в природі чуємо тільки ті звуки, які є в нашій мові (р-р-р, ш-ш-ш, ку-ку, ку-ку-рі-ку, гав-гав, няв, дзень, хрусь, хляп тощо). В інших народів ці звуконаслідування звучать зовсім інакше.
Весь світ ми "розчленовуємо" і "сортуємо" так, як це змушує нас робити структура нашої мови, у якій зафіксовано досвід усіх попередніх поколінь різних епох. Тому зникнення будь-якої мови — це незамінима втрата, яка збіднює людство в цілому.
Мова — засіб самопізнання народу, форма існування надбудови в усіх її виявах. "Мова — дім духу" (М.Гайдеггер).
"Мова є річище, яким дух може котити свої хвилі з твердою впевністю, що джерела, до яких вони його підводять, ніколи не висохнуть" (В. фон Гумбольдт).
5. Мова — найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання ду­мок, почуттів, волевиявлень. У цій ролі людська мова має універсальний характер: нею просто передати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами, морським зводом чи дорожніми знаками, тоді як жоден із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженні з мовою.
6. Мова — це засіб формування, оформлення та існування думки: без називання нема думання, осмислення реальності. "Ми не лише говоримо якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокла­деною колією, на яку ставить нас мовна доля" (Х.Ортега-і-Гассет).
7. Мова — система знаків, матеріальних за своєю природою і соціальних за змістом та функціями. Кожен елемент мови має свою значимість лише в єдності та взаємозв'язку з іншими елементами. Тому будь-яке насильство над окремим елементом негативно позначається на мові в цілому.
8. Мова — явище суспільне. Вона виникає, розвивається, живе і функціонує в суспільстві. Між мовою і суспільством існує взаємний зв'язок: не лише загибель суспільства призводить до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення суспільства, що не вберегло свою мову.
Мова — не тільки витвір історії суспільства, але й активний чинник цієї історії: не тільки об'єкт, а й суб'єкт історії.
9. Формою існування мови, свідченням її життєздатності є мовлення, тобто використання цієї мови людьми в комунікативних актах у всіх сферах громадського та особистого життя.
Перестаючи бути засобом спілкування, мова стає мертвою.
10. Головними компонентами мови є фонетика, лексика, граматика.
11. Фонетика — це звуки та елементи, що їх супроводжують: наголос, інтонація. Фонетику мови людина повинна засвоїти на сто відсотків. Засвоєння це починається в ранньому віці: мелодику мовлення та деякі інші інтонаційні елементи людина засвоює ще в стані ембріона, звукотворення формується в основному до двох років. Більше того: навіть перший крик немовляти має національно-мовний характер. Фонетичні навички реалізуються автоматично, а тому опанування фонетикою іншої мови чи повернення до рідної вимагає певних зусиль.
12. Лексика — це сукупність слів мови. Ця сукупність внутрішньо організована, упорядкована:
слова об'єднуються в класи (частини мови), словотвірні гнізда, стилеві шари, синонімічні ряди, антонімічні пари і т. ін.
Словниковий склад різних мов неоднаковий: найбагатшим він вважається в англійській мові. У нещодавно перевиданому "Великому Оксфордському словникові" зафіксовано понад 600 тисяч слів. Мови деяких племен у джунглях Амазонії не перевищують двох тисяч слів.
Словниковий склад — найбільш мінливий, нестійкий компонент мови. Він безпосередньо відображає життя народу і чутливо реагує на будь-які зміни в ньому.
Словниковий склад — найбільш відкрита мовна підсистема, сюди легко проникають слова з інших мов. Саме тут найвиразніше відчувається чужомовна експансія, яка призводить до "розмивання" мови. Чужі слова тягнуть за собою чужі звуки, чужі словотвірні елементи, навіть граматичні фор­ми.
Піклування про мову, її захищеність слід починати саме із захисту словника.
Вважається нормальним, коли мовець володіє одним відсотком словника мови. Цього достатньо, щоб вільно розмовляти іноземною мовою. Що стосується рідної мови, то, очевидно, на такій кількості слів зупинятися не слід. Адже, щоб нормально учитись навіть у першому класі, дитині необхідно знати щонайменше 800 слів.
13. Душею мови, її "алгеброю" є граматика. Вона найчіткіше виявляє національний характер мови, її своєрідність. Граматика — це ситема правил поєднання слів у мовленні (словосполучення, речення, текст), їх змінюваності, що обумовлена потребами цього поєднання. На відміну від словника, граматика характеризується більшою непроникливістю для чужомовних впливів. Однак порушення граматичної будови більш боляче відбивається на мові, ніж проникнення в мову чужих слів.
Граматичний стрій мови достатньо опанувати на п'ятдесят-девяносто відсотків, щоб бути зрозумілим. Граматикою рідної мови, ясна річ, треба оволодівати досконало.
14. Мова — головне знаряддя соціалізації, тобто перетворення біологічної істоти в соціальну, у члена певного суспільства. Мова бере участь у тво­ренні людини.
15. Мова — це генетичний код нації, який поєднує минуле з сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття нації у вічності.
ПОХОДЖЕННЯ НАШОЇ МОВИ
1. Із індоєвропейської прамови, яка розпалась не пізніше 2,5 -3 тисяч років до н.е., з її північно-східної діалектної групи, до якої входили також діалекти майбутніх балтійських, германських, індійських та іранських мов, виділилась слов'янська прамова. Вона проіснувала понад 2,5 тисячі років і почала розпадатись десь близько третього століття н.е. Цей процес завершився в основному в шостому столітті.
2. Більшість гіпотез щодо прабатьківщини слов'ян локалізує її цілком або частково на території сучасної України, а за географічні орієнтири переважно беруться Дніпро, Дністер і Карпати.
3. За відомостями, зафіксованими в пам'ятках писемності, історія східних слов'ян "почалась у VI столітті на самому краю, в самому кутку нашої рівнини, на північно-східних схилах і передгір'ях Карпат" (В.Ключевський), де утворився військовий союз слов'ян, очолюваний дулібським князем. Подібні форми політичної організації суспільства були властиві й іншим племенам. На думку ж М. Грушевського: "За поріг історичних часів для українського народу можна прийняти IV століття нашої ери, коли ми маємо вже відомості, котрі можна прикласти спеціально до нього. До цього часу ми можемо говорити про нього, як про частину слов'янської групи племен...".
Зрозуміло, що початок формування мови збігається з початком формування народу.
Унаслідок міграційної взаємодії людності дулібського та інших племінних об'єднань, а можливо, за певної участі й неслов'янських племен, сформувався етнос, котрий на початку IX століття створив державу, відому під назвою Київська Русь.
4. Чи існувала єдина давньоруська мова, чи населення Русі користувалось діалектами, а за мову писемності правила запозичена разом із християнськими книгами церковнослов'янська (давньоболгарська) мова? На ці питання немає єдиної відповіді, як і на питання, коли почали формуватись українська, білоруська та російська мови.
5. "Найважливіші фонетичні, граматичні та лексичні особливості української мови почали зароджуватися й розвиватися ще з XII ст.; у ХІУ-ХУІ ст. у своїй фонетичній системі, граматичній будові і словниковому складі вона вже сформувалася як окрема східнослов'янська мова — мова української нації, українська національна мова". Наведений пасаж із академічної "Сучасної української літературної мови" (Вступ. Фонетика. К., 1969, с. 10-11) відображає офіційно-науковий погляд на походження української мови.
б. Офіційність і "єдиноправильність" цього твердження не випадкова. "Початок утворення російської мови відноситься до кінця XII ст., коли на північному сході створюється сильне Володимиро-Суздальське князівство. (...). Початок української мови також пов'язується з кінцем XII ст., коли відбувається відокремлення північно-східної Русі від південної" (Ф.П. Филин. Происхождение русского, украинского й белорусского языков. Л. 1972, с- 61). Виходить, якби не відокремилась північно-східна частина Русі, то не почала б формуватись українська мова, а точніше, мова, якою розмовляли на території Київської Русі, не трансформувалась би в напрямку майбутньої української мови. Ще рівнозначно абсурдному твердженню, що коли б не утворилася румунська мова, то на території колишньої метрополії Римської імперії не виникла б італійська мова, або, що коли б у Південній Африці не сформувалась мова африкаанс (бурська мова), то нідерландська мова, котра дала початок мові африкаанс у XVII столітті, так і застигла би на місці...

---

Лариса Масенко
 
Мовна поведінка особистости у ситуації білінгвізму. Поняття мовної стійкости
 
Поняття мовної стійкости і мовної стабільности не належать до термінологічних, але в українській соціолінгвістиці можуть у перспективі набути поширення, оскільки позначають надзвичайно актуальні для аналізу нашої мовної ситуації явища.
У постсовєтському мовознавстві перші дослідження відповідної проблеми належать членові-кореспонденту НАН України Орестові Ткаченку [1] . Дослідник розрізняє обидва поняття, вживаючи словосполучення мовна стійкість для характеристики індивідуальної або групової мовної поведінки.
Стосовно національної спільноти ця риса виявляється у збереженні колективної вірности своїй мові, що дуже важливо для виживання народу в умовах бездержавности. Поняття же мовної стабільности О. Ткаченко застосовує на позначення становища, в якому перебуває мова.
«Мовна стабільність і мовна стійкість народу – різні речі, – зазначає мовознавець. – Втративши свою мовну стабільність, народ завдяки мовній стійкості може поступово повернути й свою мовну стабільність, навіть зміцнити її. Втративши мовну стабільність і не маючи або не виробивши мовної стійкості, народ може втратити навіть найстабільнішу і найпливовішу, найпоширенішу в світі мову» [2] .
В історії европейських народів можна знайти чимало прикладів колективної мовної стійкости народу, завдяки якій йому вдалося за складних політичних обставин протистояти мовно-культурній асиміляції.
 Одним з найяскравіших є досвід басків, які
[ далі → ]

[Енциклопедія українознавства - II. Том 4. — С.1361-1363.]
Літературна мова на Україні в своєму історичному
 розвитку пройшла кілька досить виразно відмежованих
 періодів: давня доба охоплює 10 — 13 вв., сер. — 14 — 18
і нова 19 — 20 вв. Досить кардинальні зміни в типі Л. м.
на межах періодів зумовлені змінами в політичній і культурній
історії України.
Літературна мова давньої доби засвідчена для Києва
церковними й науковими текстами, починаючи від
середини 11 в. і грамотою 1130, для Галичини церковними
текстами від кінця 11 в. і грамотами від середини 14 в.,
які відбивають почасти попередню традицію, безпосередньо
 не збережену. Пам’яток з Чернігова, Тмуторокані, Переяслава
 нема або майже нема, тому судити про Л. м. цих князівств
можна лише порядком гіпотез. Крім церк. і наук. жанрів, той
 же варіянт Л. м. представлений матеріялами
приватно-епістолярного характеру, літописами, красним
письменством. Мова усіх цих жанрів у своїй основі
ц.-слов. (див. Староцерк.-слов. мова),хоч до неї чимдалі
 більше просочується місц. рис у словництві, фонетиці,
морфології, синтаксі. Ця мова не була реґульована жадною
спеціяльною інституцією, але патронат церкви й зосередження
літ. життя навколо церк. центрів роблять її доволі витриманою,
так що тексти, створені в Києві, не надто різняться від
переписаних з болг. оригіналів. Припускають, що ця мова
була і усною мовою найкультурніших верств інтеліґенції
 (Шахматов). Спроби довести існування місц. літ. мови,
посталої на основі мови міст, перед засвоєнням ц.-слов. мови
(Обнорський, почасти Якубінський, Свєнціцький),
не підтримуються жадними відомими фактами. Тільки мова
гал. грамот має місц. характер, але нема даних, наскільки давня
 ця традиція.
Занепад Київської, а пізніше Галицько-Волинської держави
 і входження українських земель, крім Галичини й Закарпаття,
до білор. в своїй основі В. Князівства Лит. переривають
 традицію Л. м. давньої доби. Зокрема стається розрив
 між церк. і урядовою мовою. Розвиток Л. м. в церк. жанрах
і стилях характеризується в кін. 14 — 15 вв. поновною
 церковнослов’янізацією її (т. зв. друга хвиля ц.-слов. впливів).
 Але це не стара ц.-слов. мова, а зреформована в
Болгарії патріярхом Євтимієм у дусі часом штучної архаїзації,
 наближення синтакси й письма до грец. мови, плекання
 реторичного стилю. Тим часом урядова мова розвивається
в напрямі зближення з живою мовою, вбираючи в себе
 також впливи мови центр.-евр. канцелярій (латинські, нім.,
 чес., поль.). Політ. розрив укр. земель між Польщею й Литвою
спричинився до того, що ця мова виступала в двох відмінах —
гал. і волинсько-поліській. Гал. відбивала фонетику й морфологію
 
 півд.-зах. говірок і мала більше польонізмів, волинсько-поліська
 з центром у Луцькому відбивала фонетику й морфологію
північно-укр. говірок, а в дальшому розвитку, ставши основою
 офіц. мови Лит. держави, вбирала, в себе чимраз більше
білор. рис, здебільша орієнтуючися на спільні
північноукр.-південнобілор. риси (розрізнення е і Ђ під наголосом,
 тверді р, ж, ч, ш тощо). Галицька парость канцелярійної мови
незабаром завмерла в наслідок переведення урядів на латинську
 або поль. мову (1433), півн.-укр. парость канцелярійної мови
 набрала рис своєрідного койне, виступаючи подекуди як
 дипломатична мова Сх. Европи.
Розвиток міст, становлення укр. міщанства і впливи Реформації
спричиняють наближення мови ін. жанрів до канцелярійної й
 розмовної мови. Постають навіть спроби перекладу Св. письма
на мову близьку до живої (Пісня пісень 16 в., Пересопницьке
 євангеліє 1556 — 61, Крехівський апостол 1563 — 72 та ін.).
 Одначе цей рух був загальмований т. зв. третьою хвилею церк.
слов’янізації. Гол. причиною її було те, що після Люблінської унії,
в умовах поль. культ., політ. й екон. експансії підривалася
фактична можливість оформлення укр. Л. м. на основі живої
мови, бо шляхта польонізувалася, а укр. міста втрачали своє
 значення й спроможність бути центрами нац. культ.-політ.
 життя. З другого боку, ідеологічний провід укр. спротиву
 перейшов у руки духівництва, що підносило саме ц.-слов.
мову як носія старої, ще греко-візант. традиції. Рух за
 відродження й нормалізацію ц.-:слов. мови виявляється в
опрацюванні граматик ц.-слов. мови (Острозька 1586, Л. Зизанія
 1596, М. Смотрицького 1619 та ін.) і словників (Л. Зизанія 1596,
П. Беринди 1627, 1653 та ін.). Відбудувати чисту ц.-слов. мову
 не пощастило, і до неї ввійшли елементи довільні, як і окремі
укр. (напр., у фонетиці вимова Ж, А як у, я, г як г, Ђ як і, невимовляння ъ,
 ъ).Об’єктивно, проти бажання учасників руху, цей тип мови,
відриваючи літ. мову від нар. й перешкоджаючи секуляризації
літ. мови, сприяв успіхам польонізації.
Та навіть у сфері писемного й офіц. вживання не пощастило
втримати чистоту цієї мови хоч би в межах приписів
 M. Смотрицького, і в неї продирається багато елементів живої
мови і зах. впливів, насамперед латинських і поль.
Так витворюється на ц.-слов. основі такого типу літ. мова
коз. держави 17 — поч. 18 вв., чий строкатий склад відповідав
 панівному стилеві доби — барокко. Ця мова культивується
в проповіді, наук. літературі, красному письменстві (драма,
вірші, повість), а з значно зменшеним ц.-слов. елементом і в діловій мові й приватному листуванні. Через штучний характер цієї мови тяжко говорити про її діялектну основу, хоч загалом півд.зах.-укр. елементи переважали над півн.-укр.
Занепад козацької держави після Полтавського бою 1709 р.
підірвав нормальний розвиток цієї мови. Під впливом заходів
 рос. уряду (укази 1721, 1727, 1728, 1735, 1766, 1772 про
цензурування мови укр. друків, русифікація освіти), а почасти з
бажання певних прошарків коз. старшини й вищого правос.
духовенства ствердити своє становище в Рос. Імперії, в
 обставинах занепаду стилю барокко й секуляризації культ.
життя твори, писані літ. мовою 17 в., перестають появлятися
друком. Л. м. України під рос. окупацією в другій пол. 18 в.
фактично, стає рос. мова (пізні коз. хроніки, Сковорода, Капніст,
 «Історія Русов»).
Нар. мова в літературі в цей період допускалася в творах
сатирично-гумористичного, рідше романсово-ліричного жанру,
у згоді з теорією низького стилю в клясицизмі. Твори такого типу
 не підносилися до формування Л. м., а фіксували різні говірки
 (півн. у Некрашевича, полтавську у Котляревського, харківську
в Квітки-Основ’яненка тощо). Нову настанову принесли
 ідеї романтизму, щр на Україні набрав виразного народницького
 забарвлення. Постає проблема поважної й повноцінної
 літератури на основі нар. мови (Шашкевич, Метлинський,
 Костомаров). Понад усну мову підносять інше джерело, теж
 узяте з уст народу, але більше зв’язане з іст. традицією
 — фолкльор. Остаточно закріплюється півд.-сх. основа
 літ. мови. Але цим спробам бракувало. історичности.
 Шевченко перший піднісся до розуміння синтетичности
й соборности Л. м, як у розрізі іст. (використання архаїзмів,
 слов’янізмів тощо), так і в геогр. (використання приступних
і відомих Шевченкові говірок), з врахуванням досвіду його
полтавсько-харківських попередників. У відмінних пропорціях
 сполучав ці елементи і П. Куліш. Іст. і стилістична синтеза
як суть мовної реформи лишилася незрозумілою сучасникам
і ближчим наступникам Шевченка й Куліша, але широта
геогр. синтези забезпечила новій Л. м. великий вплив.
Ця засада лягла і в основу мовних прямувань діячів,
об’єднаних навколо «Основи», а пізніше визначила
характер словника Б. Грінченка, що всупереч своєму
 позірно діялектному характерові відіграв велику ролю
в нормалізації Л. м.
Новозформована Л. м. поширилася вже в часи «Основи»
 на наук. й публіцистичні жанри, але цьому розвиткові
поклала край заборона друку українською мовою, видана
російським урядом 1863. Перенесення видавничої діяльности
 до Галичини спричинило й перенесення туди цього типу
 Л. м. і остаточно поклало там край традиції сер.-укр. Л. м.,
а згодом і спробам москвофілів запровадити рос. мову.
У Галичині нова Л. м. зазнала помітних впливів місц. мови.
В. Мова-Лиманський, О. Пчілка, практично також М. Старицький
 виступили прихильниками такої сх.-зах. синтези, пізніше
 цю лінію провадили М. Коцюбинський, Леся Українка,
І. Франко та ін., тоді як Б. Грінченко, А. Кримський,
 І. Нечуй-Левицький вважали за потрібне усунути
 зах. укр. впливи (особливо запальних форм дискусія
 набирала 1891 — 93 і 1907 — 12 рр.). Впливи півн. говірок не
були такі помітні, але відбувалися через твори видатних письм.,
що походили з Чернігівщини (Куліш, Грінченко, Коцюбинський та
ін.). Коли після знесення заборон у наслідок революції 1905 р.
Л. м. «повернулася» на підрос. Україну, вона вже мала
синтетичний характер, хоч її центр.укр. основа лишилася
непорушною.
Творення української держави 1917 — 20, а пізніше політика
 українізації принесли, з одного боку, поширення Л. м. на всі
 сфери життя і всі жанри літератури в широкому сенсі слова,
а з другого боку, поставили проблеми нормалізації й
кодифікації Л. м. У нормалізації Л. м. виявилися дві течії.
Етногр. школа мала пуристичний характер і хотіла взорувати
Л. м. на нар. мові (Тимченко, Смеречинський, ранні праці
Курило й Сімовича). Гору взяв напрям, очолюваний
О. Синявським, що звертав увагу не лише на традиції,
 а й на тенденції розвитку мови. Синявський найбільше
визначив норми Л. м. в правописі, ортоепії, морфології
й синтаксі. У словнику цю працю виконував Академічний
словник, що його від 1924 р. вийшло 6 випусків (А-П).
Про термінологічну працю див. Термінологія.
Припинення українізації, розгром українського
національно-культурного життя принесли з собою намагання
сов. уряду обмежити вживання укр. Л. м. (цілковите
 виключення її з військ. життя, обмеження в техн. жанрах
тощо), а з другого боку, намагання очистити Л. м.
 від европеїзмів, незнаних у рос. мові, і від зах.-укр. елементів,
переорієнтувати її на сх.-укр. говірки і включення деяких суто
рос. слів, форм і конструкцій. Правописи, граматики й словники
 30-их рр. зайшли в цьому напрямі так далеко, що дещо ззмін
відкинено в правописі 1946 р. і в словнику (Рос.-укр.) 1948,
але заг. напрям мовної політики не уляг змінам і досі,
хоч у 50-их рр. були поодинокі висловлення критичного
характеру в зв’язку з критикою словників або перекладами
творів з чужих мов (Ю. Яновський, О. Кундзіч, М. Лукаш та ін.).
 Не зважаючи на цю політику, як також постійний вплив рос.
 мови, що в СССР є заг.-обов’язковою й гол. мовою, тоді
як укр. мова допущена фактично лише в ролі реґіональної
«другої мови», і досі в гол. зберігається заг. характер Л. м.,
як він був визначений Т. Шевченком і П. Кулішем, кодифікований
 Б. Грінченком, О. Синявським і Акад. словником, хоч і
порушений у багатьох деталях.

Література: Старша література — див. ЕУ І, стор. 308 — 59; Левченко І. Нариси з історії укр. літ. мови першої пол.
 XIX ст. К. 1946; Митр. Іларіон . Історія української літературної мови. Вінніпег 1950; Чапленко В. Укр. літ. мова, її виникнення
 й розвиток (XVII ст. — 1917). Нью-Йорк 1955; Булаховський Л. Питання походження укр. мови. К. 1956; Shevelov G. L’ukrainien
 litteraire. Revue des études slaves. Париж 1956; Lehr-Spławiński T., Zwoliński P., Hrabec S. Dzieje języka ukraińskiego w zarysie. B. 1956.
Плющ П. Нариси з історії укр. літ. мови. К. 1958;Білодід І., ред. Курс історії укр. літ. мови, І — II. К. 1958 — 61; Тимошенко П. Хрестоматія матеріялів з історії укр. літ. мови,
 І — II. К. 1959 — 61; Шевельов Ю. Чернігівщина в формуванні нової укр. літ. мови. ЗНТШ, 169. Париж — Нью-Йорк 1961.

Ю. Шевельов







Див. також: Літературна мова. Енциклопедія «Українська мова».