Откройте свой Мир!

Ігор Швайка: Львівські події доводять, що біло-синя орда зацікавлена в розколі України

Львівська провокація, реалізована 9 травня руками проросійських маргіналів, мала на меті досягнення двох цілей центральної влади. Перша справжня причина – це намагання реґіоналів відвести суспільну увагу від краху їхньої соціально-економічної політики, і друга – це свідоме протиставлення реґіонів України один одному, оскільки лише на внутрішній ізоляції народу тримається влада біло-синьої банди. Про це в етері телемосту "Донецьк – Львів", організованого ТРК "Донбас", 16 травня 2011 р. заявив очільник Харківського обласного осередку ВО "Свобода" Ігор Швайка.

"Рік тому, ідучи на вибори, Віктор Янукович наобіцяв мабуть стільки, скільки не обіцяли усі популісти від української політики. Сьогодні очевидно, що жодні структурні реформи в соціяльній та економічній царинах не відбулися. Господарство тримається на застарілій інфраструктурі, яку реґіонали продовжують нещадно дерибанити. Країна стоїть на межі нової Коліївщини, і Партія реґіонів це чудово усвідомлює. Тому й було запущено "львівський" сценарій", – зазначив свободівець.

Ігор Швайка додав: прикладом "двоходівки", яку планували до Львівських подій, є списання боргів підприємствам паливно-енергетичного комплексу. Поки всі мес-медія обговорювали інцидент 9 травня, 12 травня Верховна Рада ухвалила боргову амністію на 24 млрд грн. Де-факто цю астрономічну суму роздерибанено тими, хто формував бюджет, адже підприємства ПЕКу представляють ті самі олігархічні клани, яких обслуговують Парламент, Уряд та Адміністрація Президента. Так само реґіонали певно плануватимуть ще не одну силову акцію, аби змістити акценти з проблеми продажу землі, який перетвориться на остаточний грабунок українського селянина…

Аналізуючи поведінку тих, хто провокував сутички у Львові, Ігор Швайка зазначив, що у порівнянні з ними каральні загони нацистів виглядають гуманнішими: "У Другу світову німці використовували простих українців у якості живого щита проти партизанів. Це дуже жорстока тактика але вона зрозуміла з огляду на те, як німецькі окупанти ставилися до українців. Тепер перемістимося в сьогодні й згадаємо хроніку, як активісти "Родіни" й "Руского єдінства" прикривалися ветеранами, права яких вони ніби й захищають. Національно-орієнтована молодь Львова, яку втягнули в протистояння, це вчасно збагнула. На кадрах видно, як українські хлопці витягували з епіцентру сутички похилих людей і дітей, якими прикривалися проросійські провокатори".

Коментуючи заяви міністра внутрішніх справ України Анатолія Могильова про 20 чи то 50 осіб, винних в силових провокаціях у Львові, свободівець зауважив, що цей список відомий усій Україні. За його словами, перелік починається Віктором Януковичем та власне міністром Могильовим і завершується львівським реґіоналом, що стріляв у свободівців з травматичного пістолета.

Представники ВО "Свобода", які брали участь в телемості з львівської студії, зауважили на тому, що Партія реґіонів цинічно спекулює на ветеранах Другої світової. Голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда підкреслив, що нардепи, які отримують зарплатню в кількадесят тисяч гривень, не мають жодного морального права прикриватися літніми людьми, що виживають за 800 грн пенсії. Свободівець навів приклад того, як місцеві органи влади, що справді переймаються за ветеранів, шукають можливість бодай якось їм реально допомогти. На Тернопіллі, за його словами, діє програма доплати до пенсій воякам ОУН-УПА та жертвам політичних репресій, хоча центральна влада не дає на це ані копійки.

Очільник Львівської облради Олег Панькевич додав, що місцеве самоврядування в Україні не раз показує приклад вдалої співпраці між сходом та заходом. І дуже часто чиновники з Києва цілеспрямовано встромляють палки в колеса цій співпраці. Інакше, аніж міжобласними візитами українців один до одного інформаційну завісу не здолати, і тому Львівщина радо запрошує до себе гостей з усіх реґіонів.

Підсумовуючи сказане у львівській студії, Ігор Швайка наголосив: "Наша партія, дійшовши до важелів місцевих органів влади, справою доводить єдність Української нації. Коли донеччани почнуть спілкуватися з галичанами без маніпуляторів свідомості від влади, то біло-синя орда вилетить з України наче корок із пляшки шампанського. Реґіонали цього бояться й тому провокують розбрат у великій українській родині".
Прес-служба Харківської обласної організації ВО "Свобода"

Вітаю та запрошую усіх до спільноти "Козаки-характерники, спас та український рукопаш"

http://my.mail.ru/community/harakternuku/

http://otvet.mail.ru/commen...
Як вам таке?  

Цикл статтей, присвячених 15-й річниці Незалежності України Цикл статтей, присвячених 15-й річниці Незалежності України Державна символіка України Загальні матеріали про Україну Конституція України Гімн України Релігії та віросповідання Традиції та обряди Історія України у фактах Видатні діячі Українська діаспора ПРАІСТОРИЧНІ ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Розташована в географічному центрі Європи Україна в різні часи зазнавала впливів грецької цивілізації (античної та візантійської), вікінгів зі Скандинавії та войовничих кочовиків з Азії. На її території розвинулися найдавніші землеробські культури континенту
СЛОВ'ЯНИ

Слов'яни виникли серед автохтонного індоєвропейського населення Східної Європи на північних схилах Карпат, у долині ріки Вісла та басейні ріки Прип'ять
КИЇВСЬКА РУСЬ

Згідно з оцінками вчених, уже в VI-VII століттях племена полян на чолі зі своїм напівлегендарним вождем Києм утворили сильний племінний союз, що панував над сусідніми племенами й мав тісні стосунки з Візантією. За легендою, Київ заснував Кий з братами Щеком, Хоривом і сестрою Либідь
ПЕРШІ ПРАВИТЕЛІ КИЄВА

Військові походи русичів мали далекосяжні наслідки. Вони поширили владу Києва на всіх східних слов'ян, а також відкрили для слов'янської колонізації північно-східні землі, що є сьогодні складовою Росії
КИЇВ У ЗЕНІТІ СЛАВИ

Володіння київського князя Ярослава простягалися від Балтійського до Чорного моря та від ріки Оки до Карпатських гір.
Дружина його була шведською принцесою, одну з його сестер узяв за себе польський король, іншу - візантійський царевич; троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, норвезького та угорського королів. Не дивно, що історики часто називають Ярослава "тестем Європи"
УКРАЇНА, КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ ТА РІЧ ПОСПОЛИТА

Із занепадом у першій половині ХІV століття Галицько-Волинського князівства долю України протягом століть вирішували у Варшаві, Відні та Москві…
КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА

Поступово виходячи на провідне місце в українському суспільстві, козаки брали дедалі активнішу участь у розв'язанні ключових питань українського життя.
У XVI столітті в Україні виникла автономна козацька держава з власною конституцією котра сама обирала своїх лідерів - гетьманів, тобто військових головнокомандувачів, які одночасно здійснювали й цивільну владу
УКРАЇНА У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ

Імперська доба XVIII-XX століть спричинилася до роздвоєння українського суспільства - одне було частиною Російської імперії, інше - Австрійської
УКРАЇНА У ВІЙНАХ ТА РЕВОЛЮЦІЯХ XX-ГО СТОЛІТТЯ

Наслідки Першої світової війни 1914-1918 років для українців, змушених битися з обох воюючих сторін, були трагічними. Протягом усієї війни Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті, її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, причинених воєнними діями, а також брутальністю, як російського, так і австрійського командування
ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНИ

1928 року в Україні споруджувалось 400 нових промислових підприємств. Деякі з цих заводів були гігантських масштабів. Зведений у 1932 році Дніпрогес був найбільшою гідроелектростанцією в Європі. Найбільшими в своїх категоріях були також новий металургійний комбінат у Запоріжжі й тракторний завод у Харкові
ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА НА УКРАЇНІ

Друга світова війна для України фактично розпочалась 1 вересня 1939 року, коли німці напали на Польщу, а Радянський Союз незабаром окупував її східні території. Найбільш жорстокий і трагічний етап війни, яку народ назвав Великою Вітчизняною, розпочався з нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року й тривав до осені 1944 року, коли німецькі війська були вигнані з України. Після того українці у складі радянських військ бились з арміями фашистської Німеччини та її союзників ще півроку - до 8 травня 1945 року, дійшовши до Праги та Берліну. Активну участь вони також брали у розгромі японської Квантунської армії на Далекому Сході, звільняючи Маньчжурію та Корею, де бойові дії завершились 2 вересня 1945 року
УКРАЇНА: "ДРУГА СЕРЕД РІВНИХ"

У другій половині ХХ-го століття між Кремлем і Києвом склалося негласне порозуміння, за яким українській еліті за підтримку та співпрацю пропонувалася роль молодшого партнера в управлінні радянською імперією. Для Кремля здобути підтримку українців мало основоположне значення, оскільки вони були не лише другою за величиною, але й єдиною нацією в СРСР, яка могла виступити серйозним супротивником російської гегемонії
БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

Наприкінці 1980-х років активізувався національно-визвольний український рух. 1989 року було створено Народний Рух України - наймасовішу демократичну організацію, яка фактично привела Україну до ухвалення 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет
УКРАЇНА І СВІТ

Після розпаду Радянського Союзу нові незалежні держави боролись за розбудову власних національних, політичних та економічних систем. У 1990-х роках Україна пережила важкий період. Але нація витримала взятий курс на створення демократичної республіки
СВЯТКУВАННЯ 15-Ї РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Українська діаспора




Українська діаспора










Діаспора(від гр. слова діаспора - розсіяння) – розсіяння в різних країнах народу, вигнаного з батьківщини чужинцями. Вперше поняття "діаспора" вжите щодо єврейського народу, вигнаного римлянами в I ст. н. е. з Палестини і розсіяного по теренах Римської імперії. Українська діаспора утворилася передусім внаслідок сталінських депортацій та міграцій часів II Світової війни, умовно поділяється на східну (Росія 4,3 млн., Казахстан 900 тис., Молдова 600 тис., Білорусь 300 тис., Узбекистан 150 тис., Киргизія 100 тис. жителів українського походження) і західну (США 2 млн., Канада 800 тис., Бразилія та Аргентина по 400 тис., Австралія і Франція по 40 тис., Велика Британія 30 тис., Німеччина 25 тис. жителів українського походження). Частина українців віддавна проживає на територіях, які після II Світової війни увійшли в межі державних кордонів сусідніх з Україною держав (Польща 300 тис., Румунія 100 тис., Словаччина 40 тис. жителів українського походження). Частина української еміграції віддає перевагу термінові "українці в країнах поселення".

Загалом по світу за межами України проживає близько 10 млн. осіб, які є за походженням українцями.



Зв'язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через товариство "Україна", громадські та культурні організації. Помітну роль у зміцненні цих зв'язків відіграє часопис "Українська діаспора", який видає Національна академія наук України.














Найбільшою за чисельністю діаспорою українців є російська. Загальна чисельність українців у Росії становить 4 379 690 осіб. Найбільше українців проживає на Кубані (до 47%), у Тюменській області - до 800 тис., у Воронезькій, Брянській, Омській областях, Ставропольському і Приморському краях. У Молдові проживають 600,4 тис. українців, що становить 13,8% населення республіки. У Росії є культурна автономія українців на чолі з Руденком-Десняком (керівництво автономії займає праволіберальні позиції, а сам Руденко-Десняк у 1995 році балотувався в Державну думу РФ за списком "Демократичний вибір Росії - Об'єднані демократи").



Детально»



У 1991 році уряд Республіки Молдова ухвалив постанову "Про заходи для забезпечення розвитку української національної культури в республіці", а також здійснив ряд кроків для забезпечення мирного розв'язання придністровського конфлікту, проте питання про українське населення в Молдові виникає практично на всіх переговорах міждержавного рівня. У Бєларусі питання про збереження етнічної належності українців-поліщуків також вирішується на державному рівні.











Українська діаспора в Польщі не така велика і становить близько 300 тис. осіб. Українські діаспори є також у Східній Словаччині і Румунії. У країнах далекого зарубіжжя українські діаспори існують у Канаді (понад 1 млн. осіб), США, Великобританії і Німеччині, у даний момент українська громада організовується в Еквадору. Серед найбільших організацій української діаспори - Український державницький фронт (Великобританія), Український державницький фронт країн Бенілюксу, Європейський конгрес українців, Ліга українців і Ліга українок Канади, українсько-американська організація "Воля".

Політичною організацією, що має найтісніші зв’язки з українською діаспорою на Заході, є КУН (Конгрес українських націоналістів). Також із діаспорою мають зв'язки ще кілька менш впливових правонаціоналістичних партій.

Українська влада покладала особливі надії на українців далекого зарубіжжя в перші роки становлення української державності. Орієнтація на діаспору переважно відстоювалася західноукраїнською політичною елітою, що прийшла до управлінських важелів і практично контролювала міжнародну діяльність, духовне і культурне життя країни. Однак надії на значні інвестиції, приплив західних капіталів в українську економіку не виправдалися через економічну і політичну слабкість української діаспори. Водночас досить багато здійснено на засоби української діаспори: відкриті посольства і представництва України, гуманітарна допомога, особливо навчальною літературою і медикаментами і т. ін.













Україна здійснює політику стосовно української діаспори, дотримуючись принципу недоторканності кордонів і цілісності держав. На жаль, на сьогодні українська держава не має достатніх фінансових засобів, щоб задовольнити всі прохання, що надходять від українського населення зарубіжжя, про повернення в Україну.

Державна політика України спрямована на підтримку української діаспори. Саме з цією метою 24 вересня 2001 року Указом Президента України затверджено національну програму "Закордонне українство" на період до 2005 року. Ця програма передбачає підтримку і розвиток зв'язків з українцями, які проживають за межами України, сприяння збереженню їх етнічної ідентичності, залучення до участі в процесах, що відбуваються в Україні, через концентрацію зусиль у цій сфері органів виконавчої влади України і створених у державі та за її межами громадських організацій українців.

Серед виписаних у програмі завдань - формування механізмів широкого залучення потенціалу українців, які проживають за межами України, до розвитку української держави та інших процесів, що відбуваються в Україні; сприяння поглибленню співробітництва між створеними в Україні та за її межами громадськими організаціями українців.

До реалізації програми в установленому порядку залучаються органи дипломатичної служби України, створені в Україні та за її межами громадські організації українців, зокрема Українська всесвітня координаційна рада (далі - УВКР), товариство "Україна - Світ".





Детально»












· Товариство "Україна-Світ"

· Інститут досліджень діаспори
· Портал української діаспори "Брама" (США)

· Організація Української МолодіКрайова Пластова Старшина Канади

· Німецько-український форум

· Україна – Європа (Франція)

· Cайт діаспори в Угорщині

· Український портал у Польщі

· Сайт української діаспори в Австралії

· Форум українців у Чеській Республіці

· Діаспора в Росії

Видатні діячі України





Видатні громадські та державні діячі:

Княгиня Ольга, Богдан Хмельницький, Михайло Грушевський ... »







Видатні письменники та поети:

Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Іван Франко, Леся Українка ...»









Видатні діячі культури та мистецтв:

Микола Лисенко, Тетяна Яблонська, Олександр Довженко ... »










Видатні діячі науки і техніки:

Віктор Глушков, Данило Заболотний, Ілля Мечніков, Євген Патон ... »








Видатні діячі церкви:

Петро Могила, Патріарх Володимир (Романюк), Феофан Прокопович …»








Видатні спортсмени:

Валерій Лобановський, Іван Піддубний, Андрій Шевченко ...»

ПраісторіяКиївська РусьЛитовське князівство та Річ Посполита




































Козацька ДобаМіж двох імперійУкраїна у ХХ столітті

Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а й в його історичному минулому. Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадянського, родинного і суспільного життя. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова – це ті найменші елементи, що об’єднують людей в один народ, в одну націю. Звичаї, а також мова, виробилися протягом усього довгого життя кожного народу.



Народний календар
Одним з найповніших виявів культури є обрядовий календар. Віддавна майже кожен день українця був упорядкований ритуалами. Склалися ці традиції ще за часів язичництва і згодом гармонійно вплелися в християнську обрядовість. Найбільшими урочистостями стали свята Великодня, Різдва, Трійці, що є сьогодні державними святами.
Ось як описує Святий вечір перед Різдвом Олекса Воропай у книзі "Звичаї нашого народу".
"...З давніх-давен у нас на Україні словом і ділом, словесним твором і магічним актом, всією обстановою люди створюють у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі.

Ще вдосвіта, як тільки день синім проблиском заглянув у хату крізь замерзлі шибки, господиня приступила до праці. Першою магічною дією було добування нового вогню. Господиня дістала з покуття кремінь і кресало, які. останні дванадцять день лежали під образами. Вона перехрестилася тричі і, ставши обличчям до схід-сонця, викресала «новий огонь». Цим вогнем вона розпалила в печі дванадцять полін, що їх припасала та сушила дванадцять днів останнього місяця.

Через кілька хвилин у печі вже палають сухі дрова; на протилежній стіні кидається химерна тінь.

Господиня пов'язалася хусткою, засукала рукава і заходилася готувати дванадцять святвечірніх страв: наставила узвар, варить горох, квасолю, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомагають діти, а найбільше – старша дочка.

В цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році."
На період святок припинялись усі господарські роботи, за винятком деяких найнеобхідніших. Недотримання цих правил, за народними нормами, вважалося гріховним і загрожувало порушникам всілякими нещастями. Інтер'єр житла набирав святкового вигляду. Часто хату прикрашали вишиваними рушниками, штучними паперовими квітками й витинанками - мережаними паперовими вирізками, якими прикрашали стіни.



Вивчення, збереження та поширення традиційної народної культури є нині одним із першочергових завдань більшості країн європейської культурної традиції. Особливо ж актуальним воно є у країнах, де на межі третього тисячоліття традиційна культура не просто історичний факт, але й жива реальність. Однією з таких країн і є Україна.
Народна культура та мистецтво українців справедливо вважаються одними з найбагатших надбань культурної скарбниці європейських націй. Багатогранність жанрів і досконалість форм, поетичність і високий ліризм, глибока філософічність українського фольклору здіймаються високими шпилями посеред бескидів народного живопису й гончарства, орнаментики і вишивкарства, ткацтва і кравецтва, архітектури і різьбярства, кераміки і писанкарства, мосяжництва й ковальства.




Святкова трапеза напередодні Різдва (Світвечір, багата кутя, вілія), носила урочистий характер. Під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщик з кутею - пшеничною кашею, підсолодженою медом, з маком та горішками. Земляну долівку вкривали соломою. Обов'язково на Святвечір господар заносив до хати сніп пшениці, жита або вівса - "дідуха" - і ставив його на покутті. Через кілька днів він чи хтось із колядників обмолочував цей сніп. Зібраним з нього зерном було прийнято розпочинати сівбу.
В подільських селах святковий стіл також застилали сіном, по кутках клали часник (він виконував роль оберегу), а потім покривали скатертиною. Подекуди під стіл клали сокиру. На неї всі члени родини ставили ноги, "щоб були такими ж міцними". Сама вечеря складалася з 12-ти страв. Це повинно було забезпечити добробут людей у наступному році. Тому навіть найбідніший селянин докладав усіх зусиль, щоб зустріти Різдво якнайкраще. Починали їсти з куті. Серед подолян широко побутувало повір'я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі, їх обов'язково згадували добрим словом. Для них після вечері залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося гріхом). На ніч усі члени родини клали свої ложки у горщик з кутею. Це робилося для того, щоб обрядової каші могли поїсти предки. В такий же спосіб часто ворожили: якщо на ранок чия-небудь ложка була перевернута - це пророкувало смерть її господаря у наступному році.
Святковий стіл повинен був вражати своїм різноманіттям, хоч і тривав піст. Найголовнішою стравою на столі цього вечора є, безумовно, кутя. Рецептів її приготування існує декілька. Різдвяна кутя готується з пшениці, меду, горіхів та ін. На протязі всіх свят, аж до Хрещення,кутя повинна стояти на найпочеснішому місці в Вашій оселі. Прийнято на Багату кутю поминати душі померлих родичів.
Вірили також, що на Святвечір худоба отримує здатність говорити. Було прийнято годувати коней, волів і корів хлібом. На Святвечір відбувався обмін ритуальними стравами. Вечеря, яку надсилали родичам, хрещеним батькам, бабі-повитусі, складалася, як правило, з головних ритуальних страв столу: куті, риби, книшів, пирогів тощо. Приймаючи обрядову їжу, господарі дякували і теж передавали дари - такі самі страви зі свого столу. Таким чином, обмін ритуальною вечерею символізував спорідненість двох сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями - пиріжками, горіхами, яблуками, цукерками.
Напередодні або й в перший день Різдва звечора починали колядувати. Групи чоловіків, парубочої молоді заходили на подвір'я кожної хати, піснями славили господарів, бажали їм здоров'я, достатку, виконували ряд обрядодійсть, за що отримували певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна дія "першого дня", згідно з якою висловлені в період святок побажання мали стати реальністю. Група парубків-колядників на чолі з "березою" (парубком, який носив церковний дзвінок як ознаку влади) йшла насамперед до священика й колядувала у нього в сінях або під вікном. Від священика йшли до пана, а потім колядували у кожного господаря, у кожній хаті. Гроші, зібрані за колядування, а також прядиво, хліб, яйця тощо надходили у власність церкви. Колядки співали на кілька голосів, частіше а сapella, іноді в супроводі подільських троїстих музик (скрипка, цимбали, бубен).


За тиждень після коляди, напередодні Нового Року – Щедрий Вечір. Це – залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Мелани. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір абосвято Меланки. Якщо на Святвечір готували Багату кутю, то на Меланки (13 січня), день який передує Василю, або ж Новому року - Щедру, яку заправляли смальцем. Саме тому цей вечір і називається Щедрим. До вечері, як і на Святвечір сідає вся родина. Дуже важливо, щоб одяг цього дня був ретельно випраний та чистий. Після вечері треба обов'язково зайти до сусідів і попросити один в одного пробачення за можливу вину одного перед одним, аби Новий рік зустріти в мирі та злагоді.Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан -– напередодні Водохрещі, тоді як на Наддніпрянщині це – «Голодна кутя», Богоявленнє надвечір'я.
В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами – символом щедрости, багатства!

«Ввечері, як зоря засяє, мати, було, запалять свічку перед образами, обкурять ладаном хату і поставлять череп'яну миску з пирогами на стіл. Тато сядуть на покутті і голову прихилять – ховаються за пирогами. А ми, діти, вдаємо, що не бачимо їх:

– Мамо, а де наші тато?

– А хіба ж ви мене не бачите, діти?

– Не бачимо, тату!

– Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!

Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім'ю до столу, до «щедрої куті» – «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!»

Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:

Щедрий вечір, пане господарю. Стережи, Боже, твого товару, Твого товару, всякого статку, Молім Бога за отця, за матку. Добрий вечір!»

На особливу увагу заслуговують дівочі гадання. Що тільки не робили представники слабкої стати, аби дізнатись що ж готує їм примхлива доля. Спробуйте, хоча б таке: перед сном покладіть під подушку гребінець, при цьому примовляючи: "Суджений мій,ряджений, розчеши мені голову! Той,хто у ві сні буде чесати голову, той і буде Вашим судженим.

Якщо вийти на подвір'я опівночі,то можна почути, за народною уявою, як Новий рік проганяє старий. В перший день Нового року найбільш поширеним був, та і зараз залишається, обряд засівання. Вважається, що цей обряд прийшов до нас ще з дохристиянських часів, адже наші пращури зустрічали Новий рік не взимку,а навесні,і тому обряд засівання пов'язаний з надіями на добрий врожай. Засівали здебільшого діти, причому найщедріше одаровували тих,хто прийшов до оселі першим. Існували, окрім засівачів-одинаків, цілі засівальницькі ватаги. В такому випадку цей цікавий обряд перетворювався на справжню виставу,де головними дійовими особами були Василь, Меланка, циган та інші.





Щоб глибше зрозумітиціну і вартість мистецької культури нашого народу, треба сказати кілька слів про нашу народну культуру, частиною якої є народне мистецтво. Пісня й рушник, дума й музика, танок і барвисте вбрання, гумор і малярство – усе єдине ціле, що створювало неповторний національний образ нашого народу, як і кожної нації. Цільний образ нашої народної культури можна спостерігати під час видатних подій побуту, – скажімо, весілля, яке можна без перебільшення назвати народною оперою, що виконується протягом тижня в супроводі всіх проявів української національної культури. Поєднується в цій опері пісня, музика й танок, що на тлі декорованої народним мистецтвом хати в найбарвистішому національному вбранні її учасників являє собою по суті неперевершену за красою побутову картину. Кожний прояв народної творчості тут був неподільним у своїй взаємодії. Тут ви почуєте пісні дружок і бояр, хорові пісні всіх учасників весілля, а також сольні співи світилок і свашок, троїсту музику, жарти, приказки, звичаї, танок, гру кобзарів, лірників. На стінах хати побачите найкращі килими та рушники, під якими красуються барвисті картини з народного життя, історії, неповторні «мамаї», народні образи. На різьблених мережаних мисниках – художньо розмальований посуд, а на столах пишні скатерки, весільний ритуальний посуд: розмаїті медведики для горілки, дерев’яні розмальовані миски для короваю, макітри, глечики тощо. Вбрання на учасниках вишукане, мальовниче до екзотики. Почуєте гучну, задушевну, ласкаву мову. Те саме можемо спостерігати й на інших ритуальних видовищах чи з нагоди великих свят. Та й не тільки під час видатних подій чи свят. І будень був пройнятий творчим життям народу, що в працю вкладав свою поетичну душу.




Останній перед Великим постом тиждень треба провести весело, бо попереду цілих сім тижнів суворої поведінки та усіляких обмежень. Кожний день цього тижня мав певні особливості та цікаві звичаї. Розглянемо кожен з них.

У понеділок жінки ішли до корчми і розпочинали свято Масляни. Якщо ж до їх компанії хотіли долучитись чоловіки, то їм на шию чіпляли колодку, зняти яку можна було лише поставивши магарич. У вівторок жінки знову в шинку. Після гуляння в шинку всі виходили на вулицю,де влаштовувались веселі забави, які тривали майже весь день.
Середа не пов'язана з якими-небудь дійствами і має назву "Зноби-баби". Напевно, що Масляна це справжній рай для жінок, бо в Четвер вони знову сідають до столу і піднімають чарки. До того ж в цей день не можна шити та прясти. У п'ятницю зять повинен почастувати свою тещу. Після цього зятю належить покатати свою тещу вулицями села або міста. При чому сервіс в такому випадку напряму залежить від характеру тещі, тобто злу та сварливу везуть по нерівній дорозі,і, навпаки, якщо теща лагідна, то і дорога рівна,немов струна. Субота не позначена цікавими обрядами. Найбільш пишно відзначають неділю. Спеціально до цього дня готували вареники з сиром, на відміну від російських млинців. Проводились масові гуляння, ігрища, забави. В цей день потрібно обійти усіх родичів та сусідів і попросити пробачення за всі скоєні образи, аби очиститись перед Великим постом від усякої скверни. Не можна також вживати горілки, перед сном потрібно ретельно прополоскати зуби, аби чорти не витягли сир, що залишився після Масляної разом з зубами.
Шоста і остання неділя семитижневого Великого посту називається Вербною, а тиждень перед цією неділею - Вербним. У дохристиянські часи перед святом весняного оновлення природи цілий тиждень святкувалося вшановування Матері Всесвіту - верби. І дотепер збереглися його обряди і назва - "вербний тиждень", "вербна неділя", "вербниця". Верба увійшла і до християнських вірувань. Як стверджують легенди, саме вербові гілки кидали під ноги Ісусу Христу, коли він останній раз йшов до Єрусалиму.

У церквах цього дня проходять пишні богослужіння з обов'язковим освяченням вербових гілок. Прийшовши додому треба декілька разів стьобнути свою дитину освяченою гілкою, при цьому примовляючи:

Не я б'ю - верба б'є:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Ні в якому разі не можна викидати освячені гілочки, адже вони допомагають від різноманітних хвороб, дурного ока. До того ж, якщо Ви збережете освячену вербову гілку, то вона захистить Ваше помешкання від пожеж.
Останній перед Великоднем тиждень називається Страсним, на спомин святих страстей Господніх. Кожен його день наближує нас до урочистої події - Світлого Христового Воскресіння. Це тиждень найсуворішого посту. Не можна не те що вживати скоромного, а навіть співати, танцювати. Найбільше ж обрядів, дійств та прикмет припадає на Страсний, або т.зв. Чистий четвер. Традиційно цього дня випікають паски. Паска – це не просто ритуальний хліб, вона символізує тіло Христове, і до її виготовлення треба ставитись з особливим натхненням. Перед тим, як випікати, необхідно помолитись, аби очистити Ваші думи та помисли. На Чистий четвер необхідно підготувати до Великодня своє тіло, тобто ретельно вимитись, особливо це стосується дітей та хворих, адже вода на Чистий четвер змиває усі хвороби та захищає від негараздів. Виготовлена на Чистий четвер страсна свічка захищає оселю від пожеж, тих, хто в ній мешкає, від хвороб. Саме ця свічка приносить живий вогонь, що його цього дня запалюють у церквах. Необхідно будь-що, ні в якому разі не загасивши, донести тепло великоднього вогника до свого будинку. Існує повір'я, що на Чистий четвер Бог відпускає на землю душі праведників, аби вони могли відсвяткувати "Мертвецький Великдень". Отож, зайшовши пізно вночі до церкви, за народною уявою, можна побачити, як покійники славлять Воскресіння Христове, а церковну службу служать священники, що померли. Тільки зустрічатися з ними не потрібно, бо вони в цей час набувають особливої агресивності.

Найсумніший день тижня - п'ятниця, бо саме в цей день Христос помер. Не можна взагалі нічого їсти, співати, слухати музику. Ввечері треба йти до церкви, де виносять Плащаницю, що символізує тіло померлого Христа. Не можна шити, прати, будь-що різати. Порушивши цю заборону, Ви отримаєте дуже великий гріх.
У страсну суботу йдуть приготування до Великодньої святкової трапези. Для господарок це найбільш клопітливий день, адже потрібно все приготувати, спекти, зварити. Цього дня красять яйця та виготовляють писанки. Про красу української писанки відомо всім, їй навіть стоїть пам'ятник у Канаді. Для крашанок переважно використовується червоний колір, бо це символізує кров Христову. Лушпиння від яєць, які тріснули не викидається, а несеться до річки і пускається на воду. За легендою через 25 днів воно припливе у щасливі рахманські краї і повідомить душам праведників, що там проживають, про Світле Христове Воскресіння.



Основу святкового календаря складав 12-місячний рік. Він був пов'язаний з трьома сонячними фазами: зимовим і літнім сонцестоянням, а також літнім рівноденням.
Християнство прийшло на Русь із Візантії, маючи свої власні традиції й ретельно розроблений культ. Насаджуючи свій літургічний календар подій "священної історії", християнська церква намагалась викорінити "богомерзькі" традиції язичницьких вірувань та обрядів. Цей процес релігійного двоборства затягнувся на довгі століття і не увінчався остаточною перемогою православ'я. І зараз у багатьох дійствах, приурочених церковним святам, можна впізнати пережитки стародавніх язицьких традицій. На Поділлі язичницька обрядовість мала глибоке і міцне коріння.
В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний, створюючи замкнений цикл вічного кругооберта природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля був зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами.
Святом, коли "вводиться літо в зиму", на Поділлі вважали Введення (21 листопада за старим стилем). З ціїю датою пов'язано чимало прикмет, прогнозів і магічних звичаїв. Характерним звичаєм Введення був прихід першого відвідувача - "полазника". В основі його лежить "магія першого дня" - віра людей в щасливу або нещасливу прикмету. На Введення не заходила першою до хати жінка або дівчина - це могло принести нещасття. Проте візит чоловіка обіцяв щастя і добробут. "Магії першого дня" дотримувались і в інші свята на Миколи (6 грудня), на Ганни (9 грудня) та на Різдво (25 грудня)).






Великдень– Свято свят, найголовніше православне свято (на відміну від католиків, де пальма першості віддається Різдву). Цього дня душа ніби переповнюється світлою радістю, цьому сприяє і природа, яка скинула окови зимового сну і в єдиній гармонії із Вселенською радістю зустрічає воскреслого Христа.

В ніч на Великдень спати не можна взагалі, бо проспиш усе на світі. Звечора усі йдуть до церкви на всеношну. В красивих кошиках до церкви несуться різноманітні наїдки - сало, хрін, печінка, голубці, все на що здатна кулінарія фантазія. Урочиста процесія з півчою та священиком освячує і благословляє все це добро.
Під час великоднього богослужіння можна виявити відьом. Вони можуть торкатися руки священика, а також намагаються будь-що залишитись у храмі після короткого вечірнього богослужіння, коли всі люди мають вийти з церкви. Повернувшись додому починали розговлятися, але перед тим, як сісти за стіл, дівчатам треба вмитися водою в якій лежить свячене Великоднє яєчко, аби була такою ж гарною та красною.
Яким би не було кулінарне розмаїття на столі, але починати обід завжди треба лише з паски. Навіть крихти цього хліба, які впали додолу, ні в якому разі не можна викидати на сміття. Відрізаний окраєць треба зберігати завжди, як талісман, що приносить лише щастя.
Існує велика кількість великодніх забав. Найбільш відома нам зараз - це гра навбитки, коли діти, та і не тільки, вибирають крашанки і стукають ними одне об одне. Чиє розіб'ється, той і програв. Дуже популярними колись були і рухливі забави, такі, як гра в "Жучка" або "Довгу березу" та ще багато інших.
Той, хто помре на Великдень, вважається дуже щасливим, бо саме цього дня ворота раю відкриті, і душа без усілякого суду потрапляє туди. Вважається, що у Великодню ніч відкриваються усі земні скарби, які світяться на землі чарівними вогниками, проте побачити їх може лише найменша дитина в родині, та й то, якщо помисли її чисті. На протязі сорока днів по Великодню, аж до Вознесіння, кожен православний християнин мусить вітатися один з одним словами "Христос Воскрес!" і отримувати у відповідь підтвердження цих слів "Воістину воскрес!". Весь наступний тиждень по Великодню називається Світлим і святкується ніби один день.
На 50-й день після Великодня православна церква святкує П'ятидесятницю, що за народним календарем називається святом Трійці. В Біблії говориться, що саме в цей день на апостлів зійшла благодать Духа Святого. В народі свято Трійці відзначається три дні. Перший день - це Зелена, або Клечальна неділя, другий - Клечальний понеділок, і третій - Богодухів день.
В Зелену неділю треба бути особливо обережними, бо це день найбільшої агресивності мавок, русалок, потерчат та іншої нечисті. На Зелену неділю дівчата за допомогою вінків ворожать. Для цього потрібно піти до ставка та пустити вінки за водою; якщо вони зійдуться, то дівчина цього року вийде заміж. У Зелену неділю треба сходити на кладовище та пом'янути померлих родичів, обов'язково залишивши їм які-небудь наїдки. Після цього влаштовуються різноманітні гуляння зі скоморохами та рядженими. В Клечальний понеділок після церковної відправи освячують поля, аби Господь захистив їх від граду та пожеж. Діти влаштовують цікаві ігри, одна з яких має назву "Завивати вінки". Третій, Богодухів день, найбільше святкують дівчата, які влаштовують цікаві забави, наприклад, "Водити тополю". Суть її полягає в тому, що серед гурту дівчат обирають найгарнішу, яка і виконує роль Тополі. Потім цю красуню, аби її ніхто не впізнав, прикрашають вінками. Разом з веселою юрбою, Тополя ходить по домівках і господар кожного дому, в який вона зайде, має її щедро віддячити. Також цього дня освячували криниці.
Одне з найпоетичніших літніх свят українського обрядового календаря є Івана Купала. Купальські вогні надихали на творчість великого Миколу Гоголя та багатьох інших письменників та поетів. Церква цього дня відзначає Різдво Івана Хрестителя. Ще в дохристиянську добу слов'яни відзначали цієї пори свято Купайла, тобто Сонця. Шляхом злиття християнських та язичницьких традицій і утворилося свято Івана Купала.

Спеціально до дня Купайла хлопці та дівчата виготовляли ляльки-опудала Купало та Марену. Навколо цих персонажів точаться головні події вечора на Івана Купала. Марена яваляє собою зроблену із соломи ляльку, яку вдягають у жіночий одяг; Купало також виготовляється із соломи, але одяг на ньому чоловічий. Марену відповідно роблять дівчата, а Купало - хлопці. Цікаво, що походження ні того, ні іншого образів невідоме, зате відомо, що і Купало, і Марену чекає трагічна розв'язка. Їх обох або топлять, або спалюють.
Як відомо, і цей звичай зараз гарно зберігся, головною розвагою вечора на Івана Купала є стрибки через багаття. Хоча чому власне розвагою, це зараз вони стали чимось на кшталт спортивних змагань, а от раніше цьому ритуалові надавали магічного значення. Скажімо, якщо стрибнути найспритніше, то у Вас буде гарне здоров'я, коли вдало перескочать через полум'я закохані, то вони скоро поберуться. І не дай Вам Боже вскочити у вогонь - біди на протязі року не уникнути. По закінченні веселих дійств можна йти відпочивати. Це не стосується, лише найсміливіших та найчистіших серцем у яких є шанс знайти чарівну квітку папороті і здобути усі земні скарби. Але пам'ятайте: шлях до квітки захищає нечиста сила, та й земні багатства, які вона відкриває ще нікого до добра не доводили. В день Івана Купала намагалися зцілюватися росою. Для цього потрібно встати якомога раніше і пройтись босоніж по цілющій купальській росі. В цей день проходив масовий збір лікарських трав. Особливої цілющої сили купальська трава набирає до сходу Сонця, отож, як мовиться, "Хто рано встає, тому й Бог дає!"
Свято Преображення Господнього (19 серпня) належить до 12-ти найбільших православних свят. У народі цей день називають Другим Спасом. Це традіційне свято врожаю. Цього дня в церквах освячують плоди землі, тобто яблука, груші, сливи та ін. Найбільшою популярністю та шаною користуються яблука, навіть існує ще й третя назва свята - Яблучний Спас. Освячення яблук найбільше чекають матері, у яких померли діти, та дочки, у яких померли матері, бо за легендою яблука їм можна вживати тільки після Спаса.Особливо готуються до цього дня пасічники. Їм треба освятити вулики, пригостити медом сусідів, особливо сиріт та немічних.

Колись правовірні селяни до цього дня не їли садовини, бо це вважалося гріхом. Повернувшись з церкви, родина врочисто сідала за стіл і розгівлялася: їли яблука з ме­дом і запивали виноградним або яблуневим ви­ном — «щоб садовина родила».

В середній смузі України від цього дня вже можуть починатися приморозки, а тому й ка­жуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про за­пас!»

Перед Спасом є два тижні посту — «спасів­ка». Існує леґенда, що спасівка — це є продов­ження Великого посту. Бог призначив для Ве­ликого посту дев'ять тижнів, а святі отці поча­ли просити Бога, щоб щось із тим зробив, бо для людей затяжко витримати такий довгий піст. Тоді Бог розділив той піст на дві частини: сім тижнів весною перед Великоднем і два тиж­ні вкінці літа перед Спасом. Ось чому за народ­нім віруванням у спасівку треба так само по­стити, як і у Великий піст.

Спаса — це день поминання мертвих родичів; за народною міфологією, це третій виступ мер­ців на світ у весняно-літньому сезоні: мерці з'являються на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса.

Одне з найбільших осінніх свят в українському календарі була Покрова (14 жовтня). Легенда оповідає так про походження цього свята: У 903 році військо сарацинів напало на Візантію і дуже швидко оточило Константинополь. Місто опинилось в скрутному становищі. Під час одного із богослужінь у Влахерській церкві люди молили Богородицю про заступничество, і тоді Вона явилась і, знявши свій покров, покрила ним усіх тих, хто молився, а разом з ними і все місто. Дуже швидко військо сарацинів було розгромлене. На честь цієї події православна церква святкує день Покрови.

Образ Покрови завжди був символом України, адже він був найбільш шанованим у охоронців волі української - козаків. Образу Покрови вони присягали на вірність, образом Покрови їх благословляли. З особливим нетерпінням на Покрову чекають дівчата, адже після Покрови починаються весілля, які тривають до Пилипівки (27 листопада). Ті ж дівчата, які поки що не знайшли своєї долі, повинні молитися святий Покрівонці:"Покровонько, Покровонько, покрий мені головоньку". Не треба забувати, що Покрова схильна не до всіх дівчат, а лише до охайних, тих, хто не лінується і веде здоровий та моральний спосіб життя.



Народна матеріальна культура українців просякнута ідеєю звеличування хліба: культ хліба в українців відігравав особливу роль, розкриваючись у обрядово-ритуальній сфері та світоглядних уявленнях. Важко назвати народ, серед якого у такому розмаїтті, як у українців, побутував би обрядовий хліб. Він є головним атрибутом усієї обрядовості й насамперед пов'язаний з життєвими циклами людини — від її народження до смерті. Найбільшої різноманітності та символічності він набув у весільній обрядовості, що цілком логічно: адже саме весілля в традиційному українському суспільстві символізувало народження сім'ї і продовження в поколіннях. Через це, аби забезпечити родинне щастя та безперервність життя, такого великого значення надавалося магічності всіх обрядових дій та обрядових атрибутів.




У свою чергу весілля є одним з найбільш яскравих родинних свят, що поєднувало покоління і родини. Весілля в середовищі українців являло собою справжню урочисту драму, що супроводжувалася музикою, співами, танцями, іграми, набуваючи характеру народного свята. Все починалося зі сватання (рушників, словин, брання рушників, змовин), коли представники родів молодого й молодої домовлялися про весілля. Сватання з умиканням добре описане Левассер де Бопланом стосовно XVII ст.: «Хоч хлібороби вважаються кріпаками, одначе здавна користуються правом і свободою викрадати під час танку шляхетних дівиць, навіть дочок свого поміщика. Але при цьому моторність і спритність необхідні: викрадач неодмінно повинен вислизнути із здобиччю в сусідній лісочок і переховуватися там не менше 24 годин. Тільки тоді прощають сміливця, інакше пропала його голівонька». Єдиною умовою такого викрадання мала бути попередня згода самої дівчини. Традиційне сватання, особливо поширене з XIX ст., відбувалося у формі переговорів послів молодого з батьками дівчини. Цей досить складний обряд вельми стисло описав Тарас Шевченко: «Покохавшись літо чи то два... парубок до дівчиного батька й матері посила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев'язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку».
На весіллі неодмінно діяли так звані весільні чини, кожний з яких виконував свою певну обрядову роль. Розпоряджався весільним дійством дружко або староста (сват), йому допомагала старостина (сваха, свашка), що розпоряджалася подарунками, краянням хліба, покриванням молодої. До почту молодих входили й особи, які виконували якісь одномоментні функції: світилка, що стежила, аби не згасли свічки при виконанні обряду посаду; хорунжий, що ходив із весільною корогвою; солов'ї, котрі «продавали» придане нареченої; гудаки (веселики, музики), які забезпечували музичне супроводження весілля; кошельник — розпорядник обряду обдарування; обряд пов'язування намітки виконували приданки, закосяни, свашки, випікання короваю — коровайниці, виготовлення вінків — вінкоплетниці, перевезення приданого — візники (возниці, кодаші). Усі ж учасники весілля мали спільну назву весільних гостей (сватів, сватьбових). Важливою складовою весільної обрядовості є вінчання — церковне освячення шлюбу, впроваджене церквою відповідно до указу Синоду 1843 р. Воно повинно було проводитись в один день із народним весіллям, але за традицією відбувалося переважно до посаду — центрального дійства в народній весільній обрядовості. Колись обряд розплітання коси та покривання голови молодої очіпком та наміткою здійснювався у домі молодої приданками та свекрухою, наприкінці ж XIX ст. — як у домі молодої, так і в оселі молодого приданками, свекрухою, а іноді й самим молодим. Наречену садовили на діжу, брат або приданка розплітали їй косу і мастили волосся маслом або медом. Обряд посаду нерідко поєднувався з покриванням: свахи покривали голову нареченої білою наміткою — серпанком, поверх якої надягали весільний вінок.

Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Конституція України, ст. 35



Україна є багатоконфесійною державою з переважно християнською (здебільшого православною) традицією. Нині в Україні релігійне життя представлене в переважній більшості християнськими громадами, є представники інших релігій. Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. в Україні з’являються неоязичницькі громади. Динамічно зростає кількість спільнот інших релігійних і релігійно-філософських течій, зокрема нетрадиційних і новітніх релігійних рухів.

Понад 97% зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту майже порівну поділяють католики та протестанти. Традиційними, за неофіційною термінологією, церквами в Україні вважаються такі: УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ, Українська Греко-Католицька та Римо-Католицька Церкви, вірменська католицька громада

Віруючими вважають себе в Україні 68% жінок та 46% чоловіків (невіруючими - 8% жінок та 17% чоловіків; тими, хто вагаються між вірою і невір'ям, - 21% і 25% відповідно).

детальніше »



Нині в західних областях діє 55 церков, 146 монастирів, 49 духовних навчальних закладів. Кількість громад на 10 тис. населення становить 10,3. Південно-східний регіон представлений 75 церквами, конфесіями, течіями, 5972 громадами, 59 місіями, 39 монастирями, 30 духовними навчальними закладами. В областях цього регіону найбільший відсоток протестантських громад, який дорівнює 35,7% проти 27,8% у центральних і 20,9% - у західних областях. У центральних областях релігійна мережа така: 81 церква, конфесія та релігійний напрям 8395 громад, 106 місій, 99 духовних центрів та управлінь, 92 монастирі, 47 духовних навчальних закладів.





Статус у державі

Відносини релігійних громад і держави визначені нормами Конституції, законами України і міжнародними правовими актами.

Конституція України в ст. 11, 24, 35,37 гарантує право на свободу світогляду і віросповідання, а також регламентує діяльності церков і релігійних організацій у державі.

Права людини на свободу думки, совісті і віросповідання, на свободу переконань, на інформацію, а також неможливість обмеження інших прав особи з огляду на її релігійні переконання виписані в Загальній декларації прав людини.

Крім того правовідносини релігійних громад і держави виписані в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації", Указі Президента України "Про Положення про Державний комітет України у справах релігій".

Майнові питання висвітлені в Указі Президента України "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" (4 березня 1992 р.), Розпорядженні Президента України "Про повернення релігійним організаціям культового майна ", Постанові Кабінету Міністрів України "Про використання культових споруд - визначних пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям", Постанові Кабінету Міністрів України "Про умови передачі культових будівель - визначних пам'яток архітектури релігійним організаціям", Указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій".

На пропозицію Державного комітету у справах релігій і Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій Міносвіти запроваджує релігієзнавчі курси в державних загальноосвітніх навчальних закладах. Цей процес регламентують такі документи: Меморандум "Про співпрацю Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України у справах релігій та Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій"; Наказ Міністерства освіти і науки України "Про внесення змін і доповнень до Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями".

Згідно зі ст. 35 КУ "...ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою...»

Нормативні акти, що регулюють це питання, - Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу"; Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" (10 листопада 1999 р. № 2066) включно з "Положенням про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби" і "Переліком релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю".



Православ'я



Православ’я представлене трьома суб’єктами православної юрисдикції: Українська Православна Церква Московського Патріархату, Українська Православна Церква Київського патріархату та Українська Автокефальна Православна Церква.

47,3% парафій УПЦ МП діють у центральному регіоні, 29,4% - у південно-східних областях, решта - на заході. В структурі

УПЦ КП– 2878 релігійних організацій; діє патріархія, 30 єпархіальних управлінь, 22 монастирі, 18 місій, 10 братств і 16 духовних навчальних закладів.

Інституційна мережа УАПЦ складається з патріархії, 11 єпархіальних управлінь, шести духовних навчальних закладів, одного монастиря, одного братства, шести місій та 1015 парафій віруючих. Нині 76,9% громад УАПЦ функціонує в західному регіоні.



Українська Православна Церква (Московського Патріархату)

Українська Православна Церква в сопричасті з Московським Патріархатом (УПЦ МП) є колишнім Українським екзархатом Руської Православної Церкви (РПЦ).

Вона отримала нову назву в січні 1990 року, а згодом, того ж року, "самостійність в управлінні", хоча канонічно підпорядковується Московському Патріархатові.

Після того, як Україна отримала незалежність у 1991 році, Помісний собор УПЦ подав прохання про надання їй канонічної автокефалії, але Архієрейський собор РПЦ не задовольнив цього прохання. Як наслідок - Глава Церкви митрополит Філарет (Денисенко) був позбавлений свого сану.

Переважна більшість єпископів УПЦ (МП) поступово зреклася своїх підписів за ідею автокефалії. У травні 1992 року вони обрали Володимира (Сабодана), митрополита Ростовського та Новочеркаського, новим предстоятелем Церкви. Він і надалі є її главою з титулом Митрополита Київського та всієї України

детальніше »

Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ КП)

Українську Православну Церкву Київського Патріархату (УПЦ КП) створено у червні 1992 року митрополитом Філаретом (якого відсторонили від управління Українською Православною Церквою Московського Патріархату) та його прихильниками з єпископату Української Автокефальної Православної Церкви за сприяння тодішнього державного керівництва, депутатів парламенту та різних політичних партій національної орієнтації.

Від жовтня 1995 р. Філарет є предстоятелем цієї Церкви з офіційним титулом Патріарха Київського і всієї Руси-України. УПЦ КП не має офіційного визнання Православних Церков інших країн, а тому вважається "неканонічною" структурою.

детальніше »

Українська Автокефальна Православна Церква – УАПЦ

5 травня 1920 р., Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) проголошується своє відновлення як незалежна Церква. Проте канонічне унормування церковного життя виявилося неможливим через атеїстичний терор більшовиків. Протягом 1926-1937 рр. духовенство УАПЦ. За часів Західноукраїнської Народної Республіки, у 1924 році Польська Автокефальна Православна Церква, яка складалася переважно з українців і білорусів, дістає автокефалію від Вселенського Патріарха як спадкоємниця Київської митрополії Вселенського Патріархату. Після Другої світової війни УАПЦ була заборонена. Митрополит Феофіл Булдовський, багато священиків і мирян було ув’язнено. Парафії УАПЦ були введені під юрисдикцію Московського Патріархату, так само, як Українська Грецька Католицька Церква (УГКЦ). Більшість єпископів і багато священиків емігрували з України до Західної Європи, США, Канади, Південної Америки, Австралії.

Після проголошення незалежності УАПЦ відновила легальне існування в Україні. На Помісному Соборі 5-6 червня 1990 р. в Києві було прийнято новий Статут УАПЦ і митрополит Мстислав став Патріархом Київським і всієї України. У 1995 р. Уряд визнав юридичні права УАПЦ.

Після того, як помер Патріарх Мстислав (Скрипник), у 1993 р. Помісний Собор обрав його наступником Димитрія Ярему.

детальніше »

Католицизм



Католицизм у державі представлений трьома церквами: Українська Греко-Католицька, Римо-Католицька та Вірменська Католицька церкви.

На листопад 1992 р. УГКЦ кількість повноправних громад становить 2679. Нині церква має митрополію, Києво-Вишгородський екзархат, дев’ять єпархій, до складу яких входить 3317 громад, 79 монастирів, 12 духовних навчальних закладів. 96,7% греко-католицьких громад знаходяться в Галичині і на Закарпатті.

Римо-католицька церкванараховує 807 громад, 50 монастирів, 22 місії, три братства і шість навчальних закладів.



Українська Греко-Католицька Церква

Католики східного обряду, або греко-католики, є послідовниками Берестейської унії 1596 року, яку підписали з Римським Престолом ієрархи Київської митрополії.

Такий крок був вимушеним. На той час київська церква переживала серйозну внутрішню кризу і Синод ухвалює рішення перейти під юрисдикцію Римського престолу, забезпечивши при цьому збереження традиційної східної обрядовості та власної церковної і етнокультурної самобутності. Інша частина ієрархів та вірних Київської митрополії наполягала на дотриманні канонічної приналежності до Константинопольського патріархату.

Внаслідок внутрішнього розколу центральна та східна частина України була підпорядкована Московському патріархатові у 1654 р.

У західній частині України, яка і надалі залишалася у складі Речі Посполитої, Церква була найголовнішим чинником збереження культурно-релігійної самобутності українського населення. З переходом західноукраїнських земель до складу Австрійської держави греко-католицька ієрархія здобула всебічну підтримку і покровительство уряду Габсбурзької монархії.

На початку ХХ століття Греко-Католицьку Церкву очолив митрополит Андрей Шептицький (1901-1944). Його правління припало на період двох світових війн та семиразової зміни політичних режимів, зокрема радянського і нацистського.

У 1946-1949 рр. церква опинилася в підпіллі. Криза радянської влади у 80-х роках зупинила процес придушення церков і у 1989 році вийшла з підпілля заборонена режимом Українська Греко-Католицька Церква.

Незважаючи на офіційну заборону і жорстокі переслідування, ця Церква зберегла свої ієрархічні структури у підпіллі та діаспорі, а у грудні 1989 року церква була офіційно легалізована.

Навесні 1991 р. Мирослав-Іван Кардинал Любачівський, тодішній глава церкви, повернувся з еміграції до Львова. Маючи 3317 громад, УГКЦ посідає друге місце за кількістю релігійних громад в Україні. Главою Української Греко-Католицької Церкви є Верховний Архієпископ Блаженніший Любомир Кардинал Гузар.

детальніше »



Римо-Католицька Церква в Україні

Римо-Католицька Церква в Україні - друга за кількістю парафій Католицька Церква в Україні; до неї належать католики латинського обряду.

У 961 р. на запрошення княгині Ольги до Києва прибув німецький латинський єпископ св. Адальберт, а у 977 р. на Русь прибули перші посли від Папи. Упродовж 977-979 рр. в Києві існувала латинська дієцезія на чолі з архієпископом св. Боніфацієм. Після хрещення князем Володимиром Київської Русі сюди прибувають посли з Риму з частинками мощів святих для новозбудованих храмів.

Київська Церква підтримувала контакти з Римською Церквою навіть після розколу 1054 р. 1253 р. 1321 р. - рік заснування першого латинського єпископства на території України з центром у Києві.

В останній третині ХVІ ст. в Україні отці-єзуїти заснували єзуїтські колегії, в яких виховувалася також і православна молодь, що спричинило латинізації українського суспільства, насамперед магнатів та шляхти. Крім вищезгаданих чернечих орденів, в Україні розгорнули широку діяльність також бернардини, кармеліти, капуцини, августинці, пауліни, тринітарії, театини, численні жіночі ордени.

За радянських часів, католицька церква в Україні також була знищена. 16 січня 1991 р. Папа Іван Павло ІІ відновив діяльність в Україні римо-католицьких дієцезій і призначив єпископів. У 1992 р. в Україну було відкрито Апостольську нунціатуру.

детальніше »



Вірменська Католицька Церква

Вірменська Католицька Церква - одна зі східних католицьких церков, що виникла внаслідок унії частини Вірменської Апостольської Церкви (так званої дохалкедонської чи Григоріанської) з Римським Апостольським Престолом.

Вірменська (григоріанська) єпархія з юрисдикцією над землями Русі, Молдови і Валахії у Львові існувала з XIV ст. У першій пол. ХХ ст. вірмено-католиків у Галичині було близько 5,5 тисяч. Вони мали 9 парафіяльних церков і 16 каплиць. Єдиним вірмено-католицьким монастирем був монастир сестер-бенедиктинок у Львові, що утримували приватну школу, знану завдяки високому рівню навчання.

Напередодні Другої світової війни помер архієпископ Йосиф Теодорович, нового призначити не встигли. У 1939-45 рр., в результаті воєнних дій, німецького, а згодом і радянського терору чисельність духовенства зменшилася наполовину.

З відновленням незалежності України відроджується і Вірменська Католицька Церква на її землях - першу громаду зареєстровано в 1991 р. у Львові.

Восени 2001 р., маючи за мету відвідати осередки одновірців, розпорошені по всій території нашої держави, Україну відвідав з візитом глава Вірменської Католицької Церкви Його Блаженство Патріарх Кілікійський, для вірменів - Нерсес Бедрос XIX.

детальніше »

Протестантизм



Протестантизм в Україні представлений 35 церквами, напрямами та течіями, що з’явилися в Україні у 30-40 р. ХVІ ст.

Йому передували різноманітні передреформаційні рухи єретичного характеру (богоміли, нестяжателі, жидовіли та інші), а також гусити.

До найчисленніших протестантських конфесій належать лютерани, баптисти, п'ятидесятники, адвентисти, харизмати.



Протестантизм в Україні представлений 35 церквами, напрямами та течіями. Найбільш впливовою та авторитетною протестантською церквою залишається Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів. Другим, за кількістю релігійних організацій, протестантським об’єднанням є Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської-п’ятидесятників. Українська уніонна конференція церкви адвентистів сьомого дня.

детальніше »



Лютерани

Лютеранство– одна з традиційних протестантських течій в Україні, відоме зі середини XVІ ст. – на Волині, Галичині, Київщині, Поділлі, Побужжі. Нині в Україні лютеранство представлене трьома основними конфесіями: Українською Лютеранською Церквою, Німецькою Євангелічно-Лютеранською Церквою і Шведською Лютеранською Церквою.

Українська Лютеранська Церкваорганізаційно виникла в Україні 1926 р. (Українська Євангельська Церква Аугзбурзького Віросповідання) і діяла в Західній Україні до 1939 р. У радянський період УЛЦ зазнала переслідувань, церковні будівлі і майно було націоналізоване.

Після проголошення Незалежності України громади УЛЦ засновуються в Києві, Тернополі, Кременці, Запоріжжі, Севастополі, Сімферополі та інших населених пунктах.

На Соборі в Києві 25-27 серпня 2000 р. головою єпископату УЛЦ обраний єпископ В’ячеслав Горпинчук.

Німецька Євангелічно-Лютеранська Церквав Україні веде свою історію від домашніх лютеранських громад німецьких поселенців середини XVIII ст. 1765 р. до Києва як вчитель для сім’ї німця-аптекаря прибув пастир Христофер Лебрехт Грааль, котрий почав правити Богослужіння в такій домашній парафії, до якої долучилися численні німці-лютерани зі всього Києва.

Відродження НЄЛЦ розпочалося на хвилі святкування 1000-ліття хрещення Руси у 1988 р. Основою для створення перших громад в Україні стали національно-культурні товариства німців у Львові, Одесі та інших містах. 31 січня – 2 лютого 1992 р. у Києві відбувся І (Установчий) Синод НЄЛЦ України за участю представників громад з 6-ти міст України (Дніпропетровська, Запоріжжя, Києва, Львова, Одеси і Харкова), а також делегацій із Росії, Німеччини та Румунії. Новим президентом церкви обрано пастора Володимира Лісного з Феодосії, єпископом – пастора Едмунда Ратца.



Баптисти

Баптизм(назва походить від традиції хрещення в зрілому віці) - належить до найпоширеніших протестантських конфесій в Україні. У ХVI ст. на Україні існували анабаптисти - попередники баптистів. Перше баптистське хрещення в Україні відбулось 1864 р. на р. Інгул на Єлизаветградщині (тепер - Кіровоградщина) в німецькому поселенні. У цій же місцевості 1867 р. організовані перші баптистські громади. Звідси ця течія поширилася на південь України, а потім і в інші регіони.

З кінця 20-х рр. євангельські християни і баптисти були заборонені в радянській Україні, як і в цілому СРСР. З 70-х рр. розпочалось чергове піднесення. Сьогодні євангельські християни баптисти належать до найбільш активних християнських конфесій в Україні та світі.

Майже 90% баптистів в Україні об'єднані у Всеукраїнський союз об'єднань Євангельських християн баптисті. Президентом є Григорій Комендант.



П'ятидесятники

П’ятидесятництво(назва походить від особливого пошанування П’ятидесятниці – зіслання Святого Духа) протестантська релігійна течія, яка виникла наприкінці ХІХ ст.

На початку ХХ ст. п’ятидесятництво потрапляє на територію Російської імперії, а звідси і в Україну.

25-26 травня 1990 р. у Коростені відбувся з’їзд, на якому відроджено Всеукраїнський союз християн віри євангельської-п’ятидесятники, до якого увійшли п’ятидесятницькі громади з ВО ЄХБ, автономно зареєстровані і незареєстровані церкви, місії. Головою Союзу обрано Михайла Паночка.



Адвентисти

Адвентизм- одна з найчисельніших протестантських конфесій в Україні.

Адвентизм виник у 30-40-х рр. ХІХ ст. у США у середовищі баптистів, методистів та інших. В основі доктрини адвентизму - очікування кінця світу і другого пришестя Ісуса Христа. Адвентисти відрізняються від інших протестантських конфесій ще й пошануванням суботи (звідси назва Адвентисти Сьомого Дня)

В Україні адвентизм з’явився у 1847 р. в Чернівцях. 1931 р. організацію АСД було ліквідовано радянською владою.

Під час перебудови АСД відновлює свою діяльність. Сьогодні в Україні діє Українська Уніонна Конференція, з 1998 р. її очолює УНК АСД Володимир Крупський.

Крім УКК АСД в Україні діють громади адвентистів-реформістів, адвентистська християнська церква, церква Бога (сьомого дня) та інші.



Вірменська Апостольська Церква

Вірменська Апостольська Церква(яку називають також Григоріанською) - одна з найдавніших християнських помісних Церков. Її коріння сягає ще апостольських часів. У другій половині І ст. святі апостоли Тадей та Варфоломій проповідували християнство у Вірменії і заснували перші християнські спільноти. За цю діяльність обидва апостоли загинули мученицькою смертю. Саме тому, що народ Вірменії прийняв християнство від апостолів - учнів Ісуса Христа, Вірменська Церква називається Апостольською. А назва Григоріанська - від імені національного святого Григорія Просвітителя.

У 506 р. Синод Вірменської Церкви не прийняв христологічного вчення Вселенського Халкедонського собору 451 р., на котрому не було жодного з її єпископів. Тому ВАЦ (поряд з Коптською, Ефіопською, Сирійською та Маланкарською) вважається однією з т. зв. Давньосхідних (дохалкедонських, або "монофізитських") Православних Церков.

В Україні вірмени з'явилися ще задовго до створення Київської держави. Важливим чинником збереження національної самобутності в умовах діаспори стала Вірменська Церква. У 1364 р. у Львові засновано вірменську єпархію. Таким чином львівський храм Успіння Пресвятої Богородиці (освячений у 1363 р.) став кафедральним собором і єпархіальним центром усіх вірменів Русі, Валахії і Молдови.

Тринадцятий з черги єпископ цієї єпархії Миколай Торосович у 1630 р. проголосив єднання з Римом, а згодом, у 1635 р., повторив його в присутності Папи Урбана VІІІ (1623-1644), отримавши титул архієпископа. Львівська архієпархія вірмено-католицького обряду перебувала в безпосередньому підпорядкуванні Папі і проіснувала до кінця Другої світової війни, коли була знищена радянським режимом.

28 листопада 1991 р. в Україні було офіційно відновлено і зареєстровано єпархію Вірменської Апостольської Церкви, громади якої зараз діють у Львові, Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, а також у деяких містах Криму. Українську єпархію ВАЦ очолює Преосвященний владика Григоріс Буніатян.

детальніше »



Закарпатська Реформатська Церква

Закарпатська Реформатська Церква- одна з представлених в Україні церков кальвіністського напрямку. Абсолютну більшість віруючих ЗРЦ складають угорці.

Перші громади реформатів з'явилися на Закарпатті в 20-30-х рр. ХVІ ст.

Церква діє у 8 районах Закарпатської області. Ця територія поділяється на три церковні округи (Ужанський, Березський, Мароморош-Угочанський).

детальніше »

Юдаїзм



В Україні проживає третя за величиною єврейська громада Європи і п'ята за величиною єврейська громада світу.

Більшість українських євреїв є мешканцями великих міст: Києва, Дніпропетровська, Харкова і Одеси.

Яков Дов Бляйх, представник Федерації Єврейських Громад України, є головним рабином Києва і всієї України.



У євреїв, що проживають на території сучасної України спільна історична спадщина з усією східно-європейською єврейською спільнотою, особливо з євреями Росії, Білорусі, Польщі і Румунії. В 19-му - на початку 20-го століття євреї на цих землях створили різноманітні форми релігійної і національної самобутності, що дозволяли єврейській спільноті адаптуватися до мінливої соціальної і політичної ситуації в регіоні до 1939 року. Багато місцевих євреїв сповідували хасидизм, фанатичний релігійний рух 18-го століття, інших приваблювали ідеали єврейського просвітництва, Хаскала, згідно з якими євреї мали інтегруватися в сучасне неєврейське суспільство, залишаючись при цьому представниками єврейської спільноти.

В кінці 19-го - на початку 20-го століття все більше Євреїв Східної Європи вступало до нових політичних партій, як сіоністської, так і соціалістичної. Переважна більшість східно-європейських євреїв розмовляла мовою ідиш. Багато найвизначніших письменників нової літератури мовою ідиш жило і працювало на території сучасної України, особливо в таких містах як Одеса, Київ, Львів і Чернівці. До них належать Мендель Мошер Сфорім та Шолом Алейхем, котрі довгий час проживали в Одесі. В іхніх творах відображено мінливі соціальні, політичні і економічні реалії життя традиційної східно-європейської спільноти.

детальніше »

Мусульманство



Мусульманcтво – одна з трьох світових релігій, представлених в Україні.

Мусульманські громади різного національного складу діють у всіх областях України; вони об'єднані у три структури: Духовне управління мусульман України, Духовний центр мусульманських громад України і Духовне управління мусульман Криму.

Незначна частина громад не входить до жодної зі згаданих структур.



Історично центром поширення мусульманства в Україні став Крим. У середині ХV ст. тут утворилося Кримське татарське ханство, яке незабаром потрапило у васальну залежність до Османської імперії.

Духовне управління мусульман Кримувиникло в 1991 р. і об'єднує приблизно 70% зі всіх зареєстрованих державою мусульманських громад України, вважається духовним центром кримських татар. ДУМК утримує власну духовну школу медрес, видає свою літературу, газету "Хідяєт" кримсько-татарською мовою. Очолює ДУМК муфтій Кірім-Ессенде.

Духовне управління мусульман Українистворено у 1992 р. в Києві; 1994 р. відбувся Перший з'їзд мусульман України, на якому було обрано Президію ДУМУ і муфтія Ахмеда Таміма. Управління прагне об'єднати мусульман різних національностей, без огляду на культурні відмінності, які залишає розвивати національним товариствам. ДУМУ має свої представництва у 10 областях і є другою за кількістю громад мусульманською структурою в Україні. Під його керівництвом діє Ісламський інститут у Києві, видається російськомовна газета "Минарет".

Духовний центр мусульманських громад Українивиник на базі Незалежного духовного управління мусульман України, зареєстрованого у 1994 р. Він об'єднує мусульманські громади у 12 областях переважно татарської національності і має національно-релігійний характер. Керівний орган ДЦМГУ розташований у Донецьку; тут же діє Донецький обласний культурний центр ісламу. Головою Президії ДЦМГУ обрано Рашида Брагіна. У 1997 р. при Центрі засновано Партію мусульман України.

детальніше »

Буддизм



Буддизм – світове релігійно-філософське вчення. Виникло у VІ-V ст. до н.е. в Індії; засновником вважається царевич Сідхартха Гаутама (Шак’ямуні – мудрець із племені Шак’я).

Основою філософії Будди є вчення про "4 благородні істини": існує страждання, якого зазнають всі люди; є причина страждання – людське "его" зі своїми бажаннями; страждання можна припинити – цілковите викорінення добрих і поганих бажань, відповідає стану нірвани; є шлях до припинення страждань – "благородний восьмиречний шлях" (вірні розуміння, намір, мова, поведінка, життя, зусилля, відношення, зосередження) або "серединний шлях".



Буддисти намагаються уникати негативних вражень, які приносять страждання, натомість позитивні враження приносять щастя (поняття карма – означає причину та наслідок). Основною практикою в буддизмі є медитація – "без зусиль покоїтися в тому, що є".

Існує три основні напрямки (групи повчань) у буддизмі: "Мала колісниця" (Тхераваді), "Велика колісниця" (Махаяна) і "Діамантовий шлях" (вчення Ваджраяна – в Тибеті передавалося трьома основними лініями: Нінгма, Сак’я і Каг’ю, в Китаї, Японії і Кореї – школа Дзен).

1996 року заснована Українська Асоціація буддистів Карма Каг’ю для сприяння поширенню цього напряму вчення. Сьогодні це найбільша в Україні буддистська мережа, яка налічує 16 центрів. Штаб-квартира Асоціації розташована в Ужгороді. Духовним керівником є Лама Оле Нідал – перший західний лама, засновник понад 300 центрів Карма-Каг’ю.

Також в Україні представлені інші напрями буддизму та похідні від буддизму течії.На думку українських буддистів, його родина переселилася в Індію з території сучасної України. З кінця 60-х – початку 70-х рр. буддизм почав поширюватися в Західному світі, де набрав дещо інші форми, залежні від місцевої культури.

детальніше »

Язичництво



Язичництво - прадавня політеїстична релігія східних слов'ян; кожне плем'я визнавало одного з язичницьких божків своїм.

По утвердженні християнства як державної релігії завдяки князю Володимиру Великому у 988 р. язичництво поступово вимирає. Його форми ще якийсь час зберігалися в т.зв. двовір'ї - поєднанні християнства з елементами язичництва.

У ХХ ст. зроблено спроби відродження язичництва, але вже в іншому вигляді, ніж воно існувало в дохристиянські часи.



1934 р. проф. Володимир Шаян засновує неопоганську генотеїстичну течію Рідна Віра. Інший неопоганський культ - Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра), яку заснував Лев Силенко по Другій світовій війні в українській діаспорі. Символом рунвірівців є тризуб як національний герб. Основні положення РУНВіри викладено у праці Л. Силенка "Мага-віра". Центр РУНВіри - собор святої матері України - розташований в м. Спрінг Глен (штат Нью-Йорк, США).

Україна - держава Центрально-Схiдної Європи. Вона займає пiвденний захiд Схiдноєвропейської рiвнини та частину Карпат i Кримських гiр. З пiвночi на пiвдень Україна простягається 893 кiлометри, iз заходу на схiд - 1316 кiлометрiв. Україна розташована в помiрних широтах i має вихiд до Чорного i Азовського морiв. Геополiтичне положення на межi захiдних i схiдних народiв i культур значною мiрою позначилось на iсторiї та сучасному розвитку держави.

Україна має сухопутний i морський кордон, загальна довжина якого 7590 кiлометрiв. Сухопутний кордон країни простягається на 5631 км i складається з трьох дiлянок - захiдної, пiвнiчної та схiдної. Довжина морського кордону 1959 км. На суходолi Україна межує з Росiйською Федерацiєю (2063 км), Республiкою Бiлорусь (975 км), Республiкою Польща (542,5 км), Словацькою Республiкою (98 км), Угорщиною (135 км), Румунiєю (608 км) i Республiкою Молдова (1194 км). Вихiд до країн Центральної i Захiдної Європи забезпечується дiлянкою кордону завдовжки 2590 км.



Детально»











Рельєф України переважно рiвнинний. 95% суходолу становлять рiвнини, 5% - гори. Рiвнинний ландшафт України подiляється на три пояси - мiшанi лiси, лiсостеп i степ.

Україна розташована у двох клiматичних зонах: помiрнi широти та субтропiки середземноморського типу (пiвденний берег Криму). Гiрськi райони мають специфiчнi клiматичнi умови внаслiдок вертикальної розчленованостi, наявностi схилiв рiзної крутизни, мiсцевих атмосферних циркуляцiй тощо. Загалом Україна належить до країн з помiрним клiматом, де чiтко простежується змiна чотирьох сезонiв протягом року. Погодно-клiматичнi умови на територiї України позитивно впливають на господарську дiяльнiсть, розвиток туризму та рекреацiйних галузей, дозволяють використовувати екологiчно чистi енергетичнi ресурси вiтру i сонця.



Детально»







Територiя


Територiя Української держави становить 603,7 тис. кв. км, або 5,7% територiї Європи i 0,44% територiї свiту. За площею вона перевищує такi великi країни Європи як Францiя (544 тис.кв.км), iспанiя (505 тис.кв.км), Швецiя (450 тис.кв.км), ФРН (356,3 тис.кв.км), Польща (312,7 тис.кв.км). Завдяки вигiдному географiчному розташуванню в центрi Європи та розгалуженiй мережi авiацiйного, залiзничного, морського та автомобiльного транспорту Україна є транзитною для пасажирiв та вантажiв рiзних держав.













Адмiнiстративно-територiальний устрiй України складається з Автономної Республiки Крим та 24 областей: Вiнницька, Волинська, Днiпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорiзька, iвано-Франкiвська, Київська, Кiровоградська, Луганська, Львiвська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рiвненська, Сумська, Тернопiльська, Харкiвська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернiвецька, Чернiгiвська.

Спецiальний статус, визначений законами України, мають мiста Київ та Севастополь. Всього в Українi нараховується 490 районiв, 446 мiст, 907 селищ мiського типу та 10196 сiл.

Територiальний устрiй України грунтується на засадах єдностi та цiлiсностi державної територiї, поєднання централiзацiї i децентралiзацiї у здiйсненнi державної влади, збалансованостi соцiально-економiчного розвитку регiонiв, з урахуванням їх iсторичних, економiчних, географiчних i демографiчних особливостей, етнiчних i культурних традицiй.













Станом на початок 2001 року в Українi нараховується 49,5 млн. осiб. За кiлькiстю населення Україна посiдає 5 мiсце в Європi (пiсля ФРН, iталiї, Великобританiї, Францiї) та 21 мiсце у свiтi. На її долю припадає 7,3% населення Європи i 1% населення Землi. Бiльшiсть населення (68%) проживають у мiстах. У сiльськiй мiсцевостi проживають 32% населення України.

Середня густота населення України становить 85 осiб на квадратний кiлометр. За цим показником Україна поступається багатьом європейським державам. За густотою населення регiони України неоднорiднi. Найгустiше заселена Донецька область - 196 осiб/кв.км, найменш заселена Чернiгiвська область - 42,3 особи/кв.км.



Детально»













Україна - держава з розвиненою науковою та промисловою базою. Народно-господарський комплекс країни включає такi види промисловостi як важке машинобудування, чорна та кольорова металургiя, суднобудування, виробництво автобусiв, легкових та вантажних автомобiлiв, тракторiв та iншої сiльскогосподарської технiки, тепловозiв, верстатiв, турбiн, авiацiйних двигунiв та лiтакiв, обладнання для електростанцiй, нафто-газової та хiмiчної промисловостi тощо. Україна є потужним виробником електроенергiї.





















Президент України



Конституцiя України визначає Президента як главу держави, що виступає вiд її iменi. Президент є гарантом державного суверенiтету, територiальної цiлiсностi, дотримання Конституцiї, прав та свобод людини i громадянина. Президент обирається громадянами держави на основi загального, рiвного i прямого виборчого права, шляхом таємного голосування термiном на 5 рокiв. Президентом може бути обраний громадяни України, який проживав в Українi не менше 10 рокiв до виборiв, має право голосу, володiє виборчим правом та державною мовою. Президент може обiймати цю посаду не бiльше як два термiни поспiль.



Детально»



Верховна Рада України



Єдиним органом законодавчої влади в Українi є парламент - Верховна Рада України. Народнi депутати України обираються громадянами України на основi загального, рiвного i прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змiшаною (мажоритарно-пропорцiйною) системою.

Усього обирається 450 депутатiв. З них 225 обирається в одномандатних виборчих округах на основi вiдносної бiльшостi, а 225 - за списками кандидатiв у депутати вiд полiтичних партiй, виборчих блокiв партiй у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузi на основi пропорцiйного представництва.

Повноваження народних депутатiв України визначаються Конституцiєю та законами України. Народнi депутати України можуть добровiльно об'єднуватися у депутатськi групи (фракцiї) за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 25 депутатiв. Депутатськi групи формуються як на партiйнiй, так i на позапартiйнiй основi. Депутатськi групи, якi сформованi на основi партiйної належностi депутатiв, називаються депутатськими фракцiями. До складу депутатської фракцiї можуть входити й позапартiйнi депутати, якi пiдтримують програмнi документи вiдповiдної партiї. Депутатськi групи, сформованi на позапартiйнiй основi, обєднують депутатiв, якi подiляють однаковi або схожi погляди з питань державного i соцiально-економiчного розвитку.



Детально»



Уряд України



Кабiнет Мiнiстрiв (Уряд) є вищим органом виконавчої влади. Правовою базою його дiяльностi є Конституцiя, закони України та акти, виданi Президентом. Уряд вiдповiдальний перед Президентом, пiдконтрольний i пiдзвiтний Верховнiй Радi України. На практицi ця залежнiсть полягає у тому, що Президент призначає за згодою Верховної Ради Прем"єр-мiнiстра, припиняє його повноваження та приймає рiшення про його вiдставку. Президент за поданням Прем"єр-мiнiстра призначає та звiльняє членiв Кабiнету Мiнiстрiв та керiвникiв iнших центральних органiв виконавчої влади.

Пiдконтрольнiсть та пiдзвiтнiсть Уряду Верховнiй Радi знаходить вiдображення у тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рiшення про виконання бюджету, схвалює чи вiдхиляє програму дiяльностi Уряду, контролює його роботу.



Система судової влади



Судочинство здiйснюється Конституцiйним Судом та судами загальної юрисдикцiї. Найвищим судовим органом у системi судiв загальної юрисдикцiї є Верховний Суд України. Правосуддя в Українi здiйснюється виключно судами. Юрисдикцiя судiв поширюється на усi правовiдносини, що виникають у державi. Система судiв загальної юрисдикцiї в Українi будується за принципами територiальностi i спецiалiзацiї.

Конституцiйний Суд України є окремим, незалежним вiд судiв загальної юрисдикцiї. Вiн не може бути бути касацiйною, апеляцiйною чи наглядовою iнстанцiєю для судiв загальної юрисдикцiї. Дiяльнiсть Конституцiйного Суду України сприяє посиленню конституцiйного контролю в усiх без винятку сферах, стабiлiзацiї i змiцненню конституцiйного ладу, утвердженню принципу верховенства права та найвищої юридичної сили Конституцiї, забезпеченню конституцiйних прав i свобод громадян.

Традиційно символами вищої влади слугували унікальні історичні реліквії, які передавалися у спадок – корони, вінці, скіпетри, держави, ритуальна зброя, особливий одяг. За часів Козаччини такі символи – клейноди – були уособленням верховної влади гетьмана. Булава і бунчук привселюдно вручалися гетьману після обрання його на козацькій раді.
В Україні з 1994 року був тільки штандарт глави держави – з дуже гарним древком та досить скромним полотнищем. Нові офіційні символи Президента України розроблені 1999 року Геральдичною палатою «Олекса Руденко & компаньйони». Президентські клейноди розробили та виготовили лише за 16 днів.
Офіційні символи Президента України затверджені указом Президента вiд 29 листопада 1999 року і використовуються під час інавгурації. Президенту їх вручає голова Конституційного Суду України. Після інавгураційної промови Президент займає спеціальне місце в сесійній залі парламенту, біля якого розміщено Штандарт Президента України.

Штандарт Президента – це квадратне синє полотнище, в центрі якого зображено золотий тризуб – Знак Княжої Держави Володимира Великого, по периметру йде золота лиштва з рослинного орнаменту. Двостороннє шовкове полотно вишите із застосуванням комп'ютерних технологій. На одній стороні штандарта нанесено понад мільйон стібків ниткою червоного і жовтого золота. Вишитий тризубець, завдяки використанню спеціальної підкладки, є об'ємним. До речі, за такою ж технологією зроблені й прапори королеви Великої Британії, президентів США та Франції.

Знак (колар) Президента України важить майже 400 грамів. Нагрудний знак Президента не є обов'язковим, але глави більшості європейських держав його мають: наприклад, президентські колари (чоловіча прикраса на зразок жіночого кольє) є серед символів державної влади Польщі, Чехії, Болгарії. У деяких країнах для кожного нового глави держави виготовляють свій колар, а попередній передають до експозицій національних музеїв. Ажурний ланцюг з історичною реліквією – ладанкою, яка, за переказами, належала українському гетьману Івану Мазепі, – був серед атрибутів президента України в екзилі.
Колар виготовлений з білого та жовтого золота. Сім його медальйонів розписали київські художники. На них у мініатюрі зображені золотий княжий тризуб, тризуб Володимира Хрестителя, золотий галицький Лев (герб Галицько-Волинського князівства), знак «Погоні» (герб Великого князівства Литовського, до складу якого входили українські землі), знак «Козак з мушкетом», герб «Абданк-Сирокомля» (родовий герб Богдана Хмельницького) і герб Української Народної Республіки як першої спроби створення незалежної України в XX столітті. Розписні медальйони чергуються з ювелірними: над лавровими вінками з білого золота вкладене калинове листя з жовтого золота, по якому «розсипані» 96 півтораміліметрових гранатів. Львівські майстри зібрали колар за десять днів.
І печатка, і колар зберігаються в шкіряних футлярах з оксамитовим ложементом і відтисненим зображенням Малого герба України.

Гербова печатка Президента України має круглу форму. У її центрi – зображення малого Державного Герба України, по колу йде напис «Президент України». Пiд гербом – стилiзоване зображення знака Ордена князя Ярослава Мудрого. Держак нової печатки прикрашений лазуритовою кулею. Тубус печатки, тобто центральна частина, позолочений; за своєю кольоровою гамою вона відповідає національному прапору України – блакитний верх і жовтий низ. Печатка виготовлена зі срібла і важить майже півкілограма. Зробив її – лише за тиждень – київський ювелір Михайло Чебурахін.

Президентська булава срібна, але повністю визолочена, її вага – 750 грамів. Складається вона з двох порожнистих частин: рукоятки й так званого яблука. У них «секрет» – тригранний стилет із булатної сталі з вигравіюваним позолотою латинським девізом «Omnia revertutur» («Усе повертається»). Яблуко булави прикрашене золотими орнаментальними медальйонами й увінчане золотим стилізованим вінцем, прикрашеним камінням та емаллю. За традицією, на булаві 64 камені (смарагди та гранати) у золотій оправі. Стилет із булави витягується за допомогою кнопки, прикрашеної якутським смарагдом. Зберігається булава в різьбленій скриньці з червоного дерева.

Створення українсько гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Перша публікаціявірша П.Чубинського у львівському журналі "Мета", 1863, № 4
Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами – 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.

У 1917-1920 "Ще не вмерла Україна" як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.
15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про Державний гімн України", запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії.

З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М.Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.

У січні 2001 року до Верховної Ради України надійшов законопроект "Про великий Державний герб України (реєстр. No5274-1).
Документом пропонується затвердити великий Державний герб України який є зображенням на синьому щиті золотого Знаку Княжої Держави Володимира Великого (малого Державного герба України); над щитом - відтворення великокняжого вінця і синьо-золотого шатра. По обидва боки щита від щита зображено щитотримачів: справа - золотого лева, зліва - козака з мушкетом. Під щитом - стрічка, що поєднує національні кольори, - синій та жовтий; під стрічкою - золоті колоски пшениці, скріплені кетягом калини.
Як вказується у пояснювальній записці до великого Державного герба України, його автори пропонують обрати згідно з Конституцією основними елементами майбутнього головного символу країни елементи, що відображають складний історичнний шлях розвитку української державності, що відповідають канонам світової геральдики, потребам найновітнішої історії і правовим нормам.
Автори ескізу великого Державного герба України зазначають, що він має стати символом новітньої української держави, який фокусує в сoбі основні етапи його становлення і багатовікового розвитку, служить втіленням провідної національної ідеї - ідеї соборності українських земель і їх демократичного республіканського ладу.

З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду оберіг. Це зображення археологи зустрічали у багатьох пам'ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Відомий серед народів Сходу і Середземномор'я з найдавніших часів, на українських землях з II ст. Існує до ЗО теорій походження і значення тризуба (сокіл, якір, символ триєдинства світу тощо). Тризуб, родовий знак Рюриковичів часів Київської Русі. Перша згадка у літописах про ці знаки належить до Х століття.
Посли київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. За часів Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком - його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого - тризуб і напис "Володимир на столі, а це його серебро". Тризуб символізував поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне, поєднання Божественного, Батьківського й Материнського - священних начал, трьох природних стихій - повітря, води й землі.
У грудні 1917 Українська Центральна Рада прийняла тризуб в якості герба УНР. Фактично це було схвалено 18 січня 1918, а 1 березня проголошено закон про герб, на виконання якого 22 березня 1919 було викладено опис герба з тризубом як головним його елементом. З 22 січня 1919 згідно з законом про Злуку тризуб увійшов у крайовий герб Західної області УНР. Залишався він головним елементом герба гетьманської держави П.Скоропадського, а також Директорії.
Уперше конституційне тризуб був оформлений як державний герб у травні 1920 Всеукраїнською Національною Радою, а вдруге ? спеціальною "Урядовою Комісією по виготовленню Конституції Української Держави" 1 жовтня того ж року. У 1939 тризуб став державним гербом Карпатської Русі, що проголосила самостійність після розпаду Чехословацької республіки.
У радянській Україні тризуб піддавався офіційній дискредитації, попри це залишаючись символом національно-визвольного руху.

Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після нашестя татарских орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих.

З найдавніших часів жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. З часів нашестя татарских орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих.
Державний герб УНР (тризуб на синьому тлі) був ухвалений 12 лютого 1918 Малою Радою в Коростені. 22 березня 1918 тризуб та жовто-блакитний прапор були затверджені Центральною Радою. За гетьманського уряду П.Скоропадського порядок кольорів у прапорі було змінено на синьо-жовтий. У 1917?1920 "Ще не вмерла Україна" (музика М.Вербицького, текст П.Чубинського) як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни. Процес розробки зовнішньої атрибутики сучасної Української держави також не завершений. 15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України. 28 січня 1992 постановою ВР державним прапором України затверджено синьо-жовтий стяг, а 19 лютого 1992 ВР затвердила тризуб як малий герб України та головний елемент великого Державного герба.

Я люблю свою державу!!! Но, яхочу щоб наща країна стала знаменитою, і щоб до НАС приїжджали різні зірки, такі як: Avril Lavigne. Armi van Buuren, и т.д. Так що, Україна - вперед!!! А ще хочу, щоб Україна вступила до ЄС...