Я не хочу

Як уже набридло чути знову і знову Порожні балачки, пафосні розмови! “Мова калинова”... “Пісня солов’їна”... Ще трохи побалакаємо – зникне Україна! Забули культуру, забули історію, Почуваємося зайвими на своїй території, Віримо чужим, своїм не довіряємо, Розводимо руками – маємо що маємо! Сьогодні братаємось, щоб завтра продати. Кум іде на кума, брат іде на брата. Національна ідея, як засіб спекуляції. Здобули державу, втратили націю... Коли ж у народу більше немає відваги, Немає власної гордості, немає самоповаги, Коли кожен за себе у своїй хаті з краю – У такого народу і героїв немає. Я не хочу бути героєм України – Не цінує героїв моя країна!.. Подивіться на нього – він сьогодні в ударі! Правда, без вишиванки та без шароварів... Він – один серед тих хто готовий до бою, Серед тих, хто готовий стати героєм. Він пройшов скрізь вогонь, переплив через воду – Все заради вітчизни, заради народу. Із мільйонами інших він пішов воювати Усі полягли, а він лишився стояти. Та одразу ж поглине пафосна лава, Понавісять медалі, кричатимуть: “Слава!”... Він житиме довго, він житиме довго, Але стане нашим внутрішнім ворогом. А де ж ті, яких було закатовано, Спалено, порубано, побито, репресовано? Де ті, що життя віддали за своє? Де вони є? Де вони є? Я не хочу бути героєм України – Не цінує героїв моя країна!.. А насправді так просто змінити життя! Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття, Полюбити свою землю, свою рідну природу Відчути себе часткою єдиного народу. Бо ми не безрідні, бо ми – українці! Тож досить плювати в дідівські криниці, Досить боятись вірити в краще, А своє на чуже не міняти нізащо! Спільнота розумних, міцних, незалежних, Без “правобережних”, без “лівобережних”, Добри, привітних і незрадливих, В усьому єдиних, в усьому щасливих. Лиш уявіть якою стане країна, В якій кожна людина живе як людина, В якій все що хороше, – значить і наше!.. Але поки, на жаль, все зовсім інакше... Я не хочу бути героєм України – Не цінує героїв моя країна!..